Читайте также:
|
Весь словниковий склад англійської мови, як і всіх індоєвропейських мов, розподіляється на лексико-граматичні класи, що традиційно звуться частинами мови. Сутність даних класів не викликає сумніву у ні у кого із лінгвістів, хоча, майже у всіх них погляди щодо трактовки можуть суттєво різнитися.
Основні принципи поділу даних класів на розряди, що існували ще з давніх часів, сформулював Л.В.Щерба: це – лексичне значення, морфологічна форма та синтаксичне функціонування. [14] Прийняті класи в різних лінгвістичних школах не співпадають – як кількісно, так і за їх групами. Але, перераховані принципи дійсно лежать в основі виділених класів слів. В ряді випадків, виділення класів базувалося не на всіх вказаних випадках одночасно. Це особливо чітко окреслено по відношенню до англійської мови. Не дивлячись на все, класифікація частин мови продовжує залишатись спірним питанням; існує розходження серед лінгвістів щодо кількості та номенклатури частин мови.
Г.Суіт, автор першої теоретичної граматики англійської мови, ділить частини мови на дві основні групи – змінні та незмінні. [15] Таким чином, він вважає морфологічні властивості основним принципом класифікації. Всередині групи незмінних («declinables») він притримувався традиційного підрозділу – іменники, прикметники, дієслова. Прислівники, прийменники, сполучники були об’єднані в групу незмінних («indeclinables»).
Наряду із цією класифікацією, Суіт пропонує групування, що базується на синтаксичному функціонуванні чітких класів слів. Так, група іменних слів (noun words) включає, окрім іменників, похідні за функціонуванням «іменні» займенники (noun-pronouns), «іменні» числівники (noun numerals), інфінітив та герундій; в групу ад’єктивних слів входять, окрім прикметників, «ад’єктивні» займенники, «ад’єктивні» числівникові прислівники. Дієслівна група включає особисті форми та вербалії; тут знову опиняється морфологічний принцип; всі форми мають дієслівні категорії часу та залогу. [15]
О.Есперсен, датський лінгвіст, автор «Філософії граматики», багатотомної «Граматики сучасної англійської мови» та ряду інших робіт, запропонував двоїсту систему: наряду з описом традиційних частин мови, які він розглядає в їх морфологічному оформленні та на понятійному змісті, ці ж класи аналізуює з точки зору їх функціонування в синтаксичних сполученнях (реченнях та словосполученнях). [16] Те або інше слово являється першим, тобто є ядром словосполучення, або підметом словосполучення; вторинним є друге слово, тобто те, що визначає перше слово, та третинним (те, що визначає друге слово). Так, у словосполученні a furiously barking dog іменник dog — первинне, barking, те, що його визначає — вторинне, а прислівник furiously — третинне. Це так названа теорія трьох рангів. Есперсен особливо зупиняє свою увагу на тих відношеннях, що передаються між цими рангами, але при цьому він і не спростовує ні традиційний поділ на ранги, ні традиційні синтаксичні позиції.
Серед робіт, автори яких намагаються знайти єдиний принцип класифікації частин мови, особливої уваги заслуговує книга Ч.К.Фріза «Структура англійської мови». Фріз спростовує традиційну класифікацію та намагається побудувати систему класів, що засновується на позиції слова в реченні. За допомогою підстановчих таблиць, Фріз виділяє слова чотирьох класів, що традиційно називаються іменниками, дієсловами, прикметниками та прислівниками. [17]
Окрім чотирьох класів, Фріз виділяє 15 груп. В них також використовується послідовно позиційний принцип, і в ці групи попадають слова самих різних типів. Фріз називає ці групи «function words», і, дійсно, частина слів, що входила в ці групи, дуже близька до розряду тих, які ми називаємо службовими словами. [17] Таким чином, всі спроби створити класифікацію мовних одиниць, що була б заснована на єдиному принципі, не мали успіху.
Англійський науковець Г. Глісон справедливо критикує звичайні шкільні дефініції частин мови, що базуються на їх семантичному змісті. При цьому він випускає з виду той факт, що сама класифікація заснована не на цих дефініціях, а на трьох ознаках, про яких згадувалося вище. Глісон пропонує класифікацію, що базується на двох формальних ознаках – морфологічної форми та порядку слів. [19] Він ділить весь словниковий склад на дві основні групи: групу, що має формальні ознаки словозміни, та групу, що не має таких ознак. Перша група включає іменники, прикметники, дієслова та прислівники. Але, при цьому, чітко слідуючи признаку наявності парадигми, Глісон виключає із цієї групи всі ті слова, які в силу тих чи інших причин даної парадигми не мають. Так, прикметник beautiful не входить в цю групу, так як він не має форми beautifuller, beautifullest. Друга група включає класи, що відрізняються за позиційною ознакою, але сюди також входять і слова парадигматичних груп, що виключені з них. Так, beautiful, що займає такі ж позиції, як і прикметник fine, входить в другу групу; він належить до більш широкого класу, що називається «adjectivals», що включає саме прикметники («adjectives»). [19] Але, Глісон не дає чіткого визначення та перерахування.
В мовознавстві античного періоду прикметник не виокремлювався, як окрема частина мови, хоча спостерігалися перші спроби звести окремі слова до прикметника в сучасній трактовці. Вперше термін «ім’я», як багато чисельний доводами, логіко-лінгвістичний термін зустрічається у Арістотеля: «Ім’я - це таке звукосполучення з умовним значенням, що неможливо віднести до часу; жодне значення даного звукосполучення окремо від іншого нічого не означає.» [1, с.93]
Терміну «прикметник» у Арістотеля, звісно, немає, але він вводить визначення «похідне ім’я», яке, на наш погляд, являється відносним прикметником: «А то, из чего как из своей материи нечто возникает, обозначают, когда оно возникло, не ее именем, а именем, производным от нее; например, изваяние называют не камнем, а каменным...» [2, с.200]. Аналогічно автор розмірковує відносно виробів / предметів із дерева, міді тощо, називаючи їх дерев’яними та мідними, підтверджуючи теорію про те, що зародження прикметника має глибоке коріння ще з періоду античності.
Перша згадка про частину мови «прикметник» відмічено в універсальній «Граматиці Пор-Рояля», згідно якої, він визначає об’єкти думки, тобто якості речей, що по-іншому можна назвати «акциденціями». [3, с. 376] Акциденції додавалися до іменників, що і пояснює появу терміну «прикметник».
Граматичне значення даної частини мови полягає в тому, що вона називає ознаку предмета, що володіє умовною стійкістю: a clean dress, a high hill. У формі прикметника відсутній показник на те, що ознака розвивається в часі, як дія, а саме мається на увазі те, коли ми говоримо про умовну стійкість ознаки: a fast train та an approaching train; в останньому прикладі ознака виражена, як така, що розвивається у часі.
Семантичною основою прикметника являється поняття якості. Якісна ознака домінує в значенні прикметника, яка легко розвиває якість семи. Прикметник сам по собі не має денотації та співвідноситься з денотатами тільки через іменник, що його визначає. Показником прикметника являється область предметів та подій, що володіють спеціальною ознакою, і в цьому випадку, як правило, дана ознака передається іменником, що створений від ад’єктивної основи: red — redness, brief — brevity, long — length. Прикметник може виражати ознаку через відношення до предмета – відносну ознаку – і тоді, зазвичай, даний прикметник сам утворений від іменника - ice — icy, industry — industrial, week — weekly, wood — wooden.
Спірною являється група, яку за декількома ознаками можна віднести до прикметників, що виражають кількість: much, many, little, few. Морфологічно вони близькі до прикметників, так як мають ступені порівняння. За іншими своїми ознаками вони близькі до числівників, а також до займенників. В цілому, вони стоять між цими трьома частина мови. Уявляється, що цю групу слід розглядати як міжполеву групу, що об’єднує в собі якості числівників, прикметників та займенників.
Словотворчі ознаки прикметників зазвичай мають суфіксальну структуру. Найбільш вживані суфікси прикметників ми можемо спостерігати при іменникових основах, а саме: - al, - ial — national, residential; - ful — doubtful; - less — needless; -y — dusty. При дієслівних основах ми спостерігаємо такі суфікси, як:: - ive — progressive; -able — understandable.
Єдиною формою словозміни прикметників – є ступені порівняння, що передають різну інтенсивність ознаки під час порівняння з предметами, що володіють такими є ознаками. Однак, далеко не всі прикметники здатні передавати різну ступінь інтенсивності тої або іншої якості. Як правило, ця здатність відсутня у відносних прикметників в їх прямому значенні, хоча в переносному – ці значення можуть зустрічатися. Якісні прикметники змінюються за ступенями порівняння, за виключенням тих випадків, коли визначається абсолютна якість. (blind, dead). Морфологічна форма ступенів порівняння у своєму використанні обмежена фонетичним складом прикметника, перш за все його складовою структурою. Морфологічно змінюються лише односкладні, приймаючи закінчення - er, - est: short, shorter, the shortest. Двоскладні можуть змінюватися морфологічно або передавати ступінь якості у складі словосполучення: lovelier, more lovely; the loveliest, the most lovely. Складні прикметники не мають морфологічних форм порівняння, ступінь якості передається в них зі сполученнями more, the most: more difficult, the most difficult.
Існує досить поширений погляд на ці сполучення, як на аналітичні форми прикметника, беручи до уваги паралелізм з морфологічними формами порівняння. Однак, прислівники more та most звичайно зберігають своє лексичне значення, і, що важливо, і ці сполучення лексично протиставляються сполученням less, least, що передають зменшення ступеню якості. Було б логічно в даному випадку прирахувати останні сполучення до аналітичних форм, але в такому разі порушується паралелізм з морфологічною системою, що не має форм зі значенням зменшення ступеню. З іншої сторони, сполучення з more, most включають також так звані елективні сполучення по типу a most important point, що передають високий ступінь якості без порівняння з будь-чим. Якщо елективні сполучення розглядатимуться також як аналітичні форми, то сюди ж слід прирахувати сполучення з very, extremely, синонімічні елективні сполучення. Кордони «аналітичних» форм являються досить нечіткими та навіть розпливчатими, тобто різницю між значеннями важко розрізнити. Функціонування порівняльних сполучень та морфологічних форм далеко не паралельне. Але найголовнішим аргументом проти віднесення сполучень з more, most до аналітичних форм являється синтаксична значимість прислівників more та most. Між компонентами аналітичних форм не існує синтаксичних відношень; між тим, more та most зберігають обставинні відношення з прикметниками в тій же мірі, як і інші прислівники ступеню: more attractive, less attractive, very attractive, rather attractive. [36]
Академік Л.В.Щерба запропонував виділити в особливу частину мови предикативно використовувані слова по тупи надо, можно та короткі предикативні прикметники – ясно, смешно тощо. Вітчизняними лінгвістами було запропоновано виокремити категорію слів стану в англійській мові. До цього розряду було віднесено слова, що функціонували тільки як предикативний член складеного присудка, а саме, що починався з префікса а-: awake, awry, asleep. Автори, що виокремлювали слова категорії стану, як особливу частину мови, вказують на наявність, на їх точку зору, трьох ознак – морфологічної, синтаксичної та семантичної. Однак, ознака, що розглядається як морфологічний показник, не підлягає загальній системі морфологічних показників: словозмінні морфеми в них представлені тільки як суфікси та внутрішні флексії. [38] Префікс а -, як і всі флексії, відноситься до словотворчих засобів. Синтаксична ознака – функціонування в якості предикатива або у складі постпозитивного визначення – являється загальним для прикметників і для так званих слів категорії стану: is awake та is gay. Отже, синтаксичні слова «категорії стану» відрізняються від прикметників тільки негативною ознакою – незданістю використовуватися у функції препозитивних визначень. Однак, існує ряд прикметників, що мають аналогічну обмежену дистрибуцію, що не розглядається як основа для виокремлення їх в особливу частину мови.
Семантично, дана група слів об’єднана значенням фізичного або психічного станами. Але велика група слів, що означає стан, включає в себе прикметники: angry, expectant, hopeful, sad.
Таким чином, ознаки, за якими виокремлюються слова «категорії стану», не обмежують цю групу від прикметників. Уявляється більш переконливим вважати, що це – прикметники, що відрізняються своєю словотворчою структурою та знаходяться на периферії поля прикметників. Деяка їх частина може бути віднесена до прислівників: ashore.
Далеко не всі сучасні вітчизняні лінгвісти визнають існування цієї частини мови. Так, Л.С.Бархударов приводить ряд аргументів проти виокремлення цієї групи як частини мови, вважаючи її особливим типом предикативних прикметників. Б.А.Ільїш, загалом не заперечуючи даної частини мови, займає досить обережну позицію з даного питання. А.І.Смирницький абсолютно не згадує слів «категорії стану».
Всіма ознаками прикметників володіють якісні прикметники, що здатні передавати ступінь інтенсивності якості, незалежно від способу передачі – морфологічно або сполученням; вони можуть займати будь-які синтаксичні позиції, що притаманні прикметнику, в тому числі і синтаксичні позиції іменника. Відносні прикметники не належать до ядра поля; багато відносних прикметників не можуть передавати ступеня властивості: наприклад, навряд чи можливі сполучення *more electrical, *the most astronomical. Разом з тим, провести чіткий кордон між підкласами прикметників не завжди можливо. Так, наприклад, manly, orderly, dogmatical, сформовані східним шляхом з weekly, atmospherical, можуть передавати ступінь інтенсивності означуваної ними властивості, тоді як прикметники другої групи не володіють даної властивістю.
Поля іменника та прикметника стикаються в синтаксичному плані; іменники, за виключенням ряду абстрактних іменників, вільно використовуються в препозитивно-атрибутивній функції: якісні прикметники здатні займати позицію іменника. Відносним прикметникам це притаманно не у всіх випадках. На периферії поля знаходяться також прикметники з неповними синтаксичними функціями.
Отже, підсумовуючи вище згадане, можемо сказати, що система англійської мови розподіляється на лексико-граматичні класи, тобто частини мови. Питання щодо класифікації частин мови продовжує залишатись спірним і в наш час, оскільки існує розходження серед лінгвістів щодо кількості та номенклатури частин мови. Не дивлячись на все, значна кількість науковців, що вивчали дане питання, схиляються до того, що існують дві основні групи мови – змінні та незмінні. В число незмінних входять такі частини мови, як: іменник, прикметник, дієслово.
Саме прикметник став об’єктом нашого дослідження. Перші згадки про прикметник можемо знайти ще в універсальній «Граматиці Пор-Рояля», де він має назву «акциденція», оскільки вона додавалася до іменників, що і пояснює появу терміну «прикметник». В наш час висовуються різні варіанти класифікацій та варіацій прикметників, які ми пропонуємо детальніше розглянути в наступному пункті.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 80 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |