Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Тема 11. Общество, личность и право

Читайте также:
  1. F) До прекращения дела обвиняемому должно быть разъяснено право возражать против такого основания.
  2. Gl] Тема 9.Законность и правопорядок. Мировой правопорядок
  3. I . Понятие и признаки правовых норм.
  4. I. Личность как социальный тип и деятельностный субъект.
  5. I. Нормативно-правовые акты
  6. I. Нормативно-правовые акты
  7. I. Нормативно-правовые документы, регламентирующие деятельность учителя информатики
  8. I. Нормативные правовые акты
  9. I. Понятие, признаки и предпосылки правовых отношений.
  10. I. Понятие, признаки и предпосылки правовых отношений.

Економічна криза 1929—1933 pp. виявилася світовою. Вона порушила всі міжнародні економічні зв'язки, призвівши до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки майже всіх держав. Почалася вона в США восени 1929 p., далі в Латинській Америці, Західній Європі, інших країнах Азії та Африки.

Першою ознакою економічної кризи прийнято вважати різке падіння цін на акції Нью-Йоркської біржі 24 жовтня 1929 p. Якщо до 1 жовтня їх вартість становила майже 90 млрд дол., то в березні 1933 p. — лише 19 млрд дол., знизившись у 5 разів. Криза охопила насамперед важку індустрію. Випуск автомобілів, виплавлення чавуну і сталі скоротилися на 80 %. Все промислове виробництво, національний доход, роздрібна торгівля знизилися вдвічі, імпорт і експорт — на 75%. За роки Великої депресії збанкрутували 130 тис. фірм, 19 залізничних компаній, 5760 банків. Внаслідок цього мільйони громадян, втративши своє майно, робочі місця, залишились без збережень, стали безробітними, жебраками. Таких у 1933 p. налічувалося понад 17 млн. Промисловість США була відкинута назад на 17 років до рівня 1911 p.

Що стосується зовнішньої сторони депресії, то вона виявилася у перевиробництві товарів. Щоб стримати падіння цін, скоротити запаси товарів по всій країні, було вжито заходи щодо фізичного знищення їх. Спалювали пшеницю, каву, бавовну, молоко виливали в річки. Внутрішня причина кризи — відсутність будь-якого контролю державою за промисловим і сільськогосподарським виробництвом.

Сільське господарство США в 1929—1933 pp. зазнало тяжких втрат. Близько 1 млн фермерів збанкрутували. З того часу вони ставали орендарями на чужій землі або поповнюі вали ряди міських промислових робітників. Катастрофа в в аграрному секторі США полягала в тому, що ціни на пшеницю, кукурудзу, бавовну знизилися більше ніж в 3 рази.
Економічна криза в США поглиблювалася й невпевненими діями уряду. Президент Г. К. Гувер, його адміністрація, керуючись старими догмами, вперто відмовлялися від будь-якого втручання в справи економіки, приватного бізнесу. Натомість в країні було введено "сухий" закон, який нібито мав підвищувати купівельну спроможність американців, а отже, пом'якшити дію великої депресії. Цей захід мав протилежний наслідок — в США випивали за рік удвічі більше спиртних напоїв, ніж до прийняття "сухого" закону. Гувер виявився рішучим противником введення державної допомоги безробітним. Свої міркування він обґрунтовував тим, що такий крок принизить "стійкість американського характеру". Лише в 1931 p. почали застосовувати в США невпевнені спроби державного регулювання промисловістю, банками, транспортом, торговими підприємствами, рятуючи їх від банкрутства. Невмілі дії адміністрації Гувера спровокували соціальний вибух — масові страйки, "голодні" походи безробітних на Вашингтон.
Соціальне та економічне становище країни стало критичним. Правлячі кола США нарешті зрозуміли, що потрібна термінова ефективна антикризова програма, її здійснив новообраний у 1932 p. президент Ф. Д. Рузвельт. Вже в ході виборчої кампанії він пообіцяв вивести США з економічної кризи. Його "новий курс" на оздоровлення країни був підтриманий всіма верствами населення.

У плані Рузвельта основна увага була приділена сфері торгівлі та кредиту. Для того щоб вирішити проблему реалізації товарів, президент постановив скоротити надмірне їх виробництво. Одночасно підвищили ціни на виготовлену промислову і сільськогосподарську продукцію. "Новий курс" передбачав ліквідувати безробіття за рахунок "повної зайнятості працездатного населення". За допомогою позик і державних субсидій були оздоровлені банківсько-фінансова система та ослаблені кризою підприємства.

Вперше в історії США було прийнято широкомасштабні акції державного контролю над економікою країни, зокрема Закон про відновлення національної промисловості та Закон про регулювання сільського господарства. Відповідно до цих документів на найвищому урядовому рівні відбувалося обов'язкове контролювання галузевих промислових підприємств, які погоджувалися на обмежений випуск своєї продукції. Усі галузі промисловості було поділено на 17 груп. Вони прийняли "кодекс чесної конкуренції", згідно з яким партнери встановлювали розмір виробництва, ціну, ділили між собою ринки збуту, визначали рівень заробітної плати робітникам та службовцям. У сфері сільського господарства "новий курс" був спрямований на припинення процесу розорення дрібних фермерів. Крім того, планувалося підвищити ціни на сільськогосподарську продукцію, скоротивши виробництво та площі посівів. За тимчасові збитки фермери США одержували від держави відповідну компенсацію. За допомогою цих субсидій вони, закупивши новітні сільськогосподарські машини, на значно менших площах вирощували такі самі врожай зернових, бавовни, як і в докризовий період.
Адміністрація Рузвельта вирішила важливу соціальну програму. Поступово 17 мільйонів безробітних отримали роботу: на будівництві автострад, мостів, інших державних споруд. Була введена мінімальна заробітна плата, безробітним почали видавати регулярну (стабільну) фінансову допомогу. Отже, вперше в мирних умовах держава почала відігравати важливу роль регулятора і координатора госг подарського життя країни. Все це й допомогло США вже в і 1934 p. подолати наслідки Великої депресії.

У Великобританії економічна криза почалася наприкінці 1929 p. Вперше з'явилися труднощі в одержанні кредитів, все важче проходив процес реалізації промислової та сільськогосподарської продукції. Як наслідок — на ринках нагромаджувалися непродані товари, ціна на які різко знизилася. Зупинилися тисячі підприємств, зростало безробіття. Хоч у Великобританії Велика депресія не була такою катастрофічною, як в США чи інших країнах, однак її удар все ж був дуже відчутний. У 1932 p. промислове виробництво скоротилося на 25% порівняно з 1929 p., виплавлення чавуну — на 53 %, ціни на сільськогосподарську (продукцію знизилися на 34%. Занепад господарського життя Великобританії тривав до 1933 p.

Англійський уряд вчасно вжив заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків економічної кризи. Він всіляко підтримував процес концентрації виробництва, встановлення галузевих єдиних цін на товари. Послідовно проводячи курс на об'єднання підприємців, держава намагалася контролювати випуск продукції, її реалізацію за допомогою примусових санкцій, кредитних привілеїв, різного роду гарантій. Вже в 1930 p. в країні діяли монопольні об'єднання у вугільній промисловості, бавовняній (Лондонська бавовняна корпорація). Остання, спираючись на державні субсидії, скупила 139 підприємств. У роки кризи виникли і успішно діяли тільки змішані державно-приватні підприємства, серед них "Англо-голландський нафтовий трест", "Англоіранська нафтова компанія".
Проводячи оздоровлення економіки, уряд відмовився від неконтрольованої політики заохочення іноземних інвестицій. У вересні 1931 p. ліквідував золотий стандарт фунта стерлінгів. Курс девуальованої національної валюти знизився на 1/3 по відношенню до інших іноземних валют. Цей захід автоматично підвищив конкурентоспроможність англійських товарів як на світових, так і на місцевих ринках. Підвищилося мито на ввезення іноземних товарів на 10, 331100%.

У 1931 p. змінилася зовнішньоекономічна позиція Великобританії у зв'язку з створенням "стерлінгового блоку" 25 держав, до якого входили англійські колонії, домініони (крім Канади), країни Скандинавії, Португалія, Голландія, Бразилія, Аргентина та ін. Саме вони допомогли Великобританії прискорити вихід з економічної кризи. Країни "стерлінгового блоку" зберігали свої золоті резерви в лондонських банках. Вони намагалися ввезти у Великобританію якнайбільше власних (переважно сировинних і харчових) товарів. Водночас там закуповували високоякісну готову машинну продукцію. Оскільки під час кризи ціни на сировину знижувалися значно швидше, ніж на промислові вироби, це полегшило вихід Великобританії з тяжкої економічної кризи.

Британська колоніальна імперія в роки кризи надала метрополії неоціненну допомогу. Однак за цю послугу вона змушена була визнати самостійність домініонів у зовнішній і внутрішній політиці. На початку 30-х років колоніальну систему офіційно почали іменувати Британським співтовариством націй. Ця спільнота в 1932 p. на конференції в Оттаві (Канада) утворила регіональний закритий митний союз. Щоб вивести метрополію з депресії, застосовували пільгові тарифи на експорт англійських товарів в Австралію, Нову Зеландію, Канаду, Південно-Африканський Союз, Індію. Отже, Великобританія усунула затовареність промисловою продукцією, прискоривши стабілізацію національної економіки. Англійський уряд зі свого боку дав змогу безмитне експортувати з країн "Співдружності націй" продукцію добувних галузей та сільського господарства. Завдяки цим заходам наприкінці 1933 — на початку 1934 p. з економічною кризою у Великобританії було покінчено. Рівень її промислового виробництва сягнув довоєнного рівня.

У 1929 p. Франція уникнула руйнівної дії світової економічної. кризи. Однак наступного 1930 p. країна відчула на собі симптоми великої депресії. Спочатку її стримували значні державні субсидії, що витрачалися на відбудову зруйнованих війною департаментів. Найбільше капіталовкладень пішло на спорудження "лінії Мажіно". Інтенсивні роботи провадилися в 1929—1934 pp. на 750 км прикордонної лінії між Францією та Німеччиною. (Відомо, що мільярдні капіталовкладення було викинуто на вітер. Гітлерівські війська, обійшовши залізобетонну фортецю з флангів, захопили її без бою.) Безробіття не було таким масовим, як у США, Великобританії чи Німеччині, не перевищувало 1 млн безробітних. У багатьох галузях криза затягнулася до 1936 p. У ці роки випуск промислової продукції знизився на 1/3, сільськогосподарської продукції — вдвічі, збанкрутувало понад 10 тис. підприємств, 100 тис. торгових фірм, чимало великих монополій. Рівень життя народу знизився втроє.

3 великими труднощами уряд Франції ліквідував наслідки затяжної депресії. Йому довелося встановити контроль над Французьким банком, націоналізувати ряд галузей промисловості, в тому числі воєнну. Під тиском "голодних походів" страйкарів, демонстрацій державна адміністрація підвищила заробітну плату робітникам і службовцям, ввела 40-годинний робочий тиждень, двотижневі щорічні відпустки. Велике значення для виходу Франції з економічної кризи мали колонії, де вона могла збувати в обмін на дешеву сировину і сільськогосподарську продукцію свої нереалізовані промислові товари. Хоча державна адміністрація доклала немало зусиль для подолання економічних труднощів, проте їй не вдалося підняти промисловість до рівня 1929 p.

Для Німеччини, як і для США, економічна криза 1929 —1933 pp. була катастрофічною. Досягнувши за допомогою плану Дауеса в промисловому виробництві довоєнного рівня, країна знову опинилася в глибокій господарській розрусі. Вже в 1932 p. виробництво скоротилося на 50%. Банкрутами стали понад ЗО тис. дрібних виробників. Половина невеликих підприємств не працювала. Лише на 25 % були завантажені автомобільна, машинобудівна, на 20 % — будівельна, металургійна галузі. Одночасно криза руйнувала сільське господарство. Розорялися малі та великі ферми, їхні доходи не досягали й ЗО % від рівня 1929 p. В 1928 —1932 pp. було продано з торгів 560 тис. га селянської землі. У країні налічувалося майже 8 млн безробітних. Назрівав соціальний вибух. Німеччина не мала змоги сплачувати репарації.

План Дауеса у цих умовах виявився неефективним. Стурбовані економічним і політичним становищем Німеччини, уряди США, Великобританії, Франції та інших країн вирі» шили надати їй допомогу. Під керівництвом американського банкіра Юнга був, вироблений новий репараційний план для Німеччини. Його було затверджено на Гаазькій конференції в січні 1930 p. Згідно з "планом Юнга" передбачалось зниження розмірів щорічних репарацій та платежів, скасування всіх форм і видів контролю над економікою і фінансами Німеччини. План дав змогу достроково припинити окупацію Рейнського регіону в 1930 p. Розмір щорічних репараційних платежів з Німеччини зменшувався порівняно з планом Дауеса на 20 % і встановлювався на найближчі 37 років у сумі 2 млрд марок. У 1931 p. Німеччина, підтримана американським президентом Г. К. Гувером, посилаючись на труднощі, пов'язані з великою депресією 1929—1933 pp., відмовилася від сплати воєнних репарацій. З того часу "план Юнга" практично припинив своє існування, а в 1932 p. його було остаточно скасовано на Лозанській конференції. Господарська розруха тривала. Лише наприкінці 1933 — на початку 1934 p. почалася помітна стабілізація економіки Німеччини.

Японія в середині 1929 p. опинилася в епіцентрі світової економічної кризи. Найрозвиненіша галузь господарства країни — торгівля — зазнала найтяжчого удару. Експорт товарів скоротився більше ніж у 2 рази. На 50% знизилось виробництво сільськогосподарської, на 32 % — промислової продукції. У тяжкому становищі опинились суднобудівна, текстильна, металургійна, -машинобудівна галузі. виробництво шовкових тканин зменшилося в 4 рази. У роки економічної кризи налічувалося до 10 млн безробітних. У середині 30-х років в Японії виплавляли сталі менше, ніж у Бельгії, чавуну дещо більше, ніж у Люксембургу.
Японський уряд вирішив вихилити з кризи шляхом мілітаризації країни та воєнної агресії. Вже в 1931 p. японська армія захопила північно-східну частину Китаю, утворивши там маріонеткову Маньчжурську державу. Капіталовкладення направлялися переважно в ті галузі економіки, які були пов'язані з воєнною промисловістю. На сході Євроазійського континенту спалахнула пожежа великої війни.

США, подолавши економічну кризу завдяки "новому курсу" Ф. Д. Рузвельта, в 1936—1937 pp. у промисловому |виробництві досягли рівня 1929 p. Цей процес не відбувався успішно. Спостерігалися етапи спаду, застою та піднесення. Проте справно працював механізм державного контролю над господарством країни, впроваджений президентом.
30-ті роки — це період подальшого поглиблення монополізації економіки. Вона панувала у всіх галузях господарства. Таким чином підприємці страхували від можливих криз свої фабрики і заводи. Хоча частка США в ці роки у світовому промисловому виробництві дещо знизилася, однак в цілому економіка стабілізувалася. У деяких районах світу монополії США успішно конкурували зі своїми суперниками (Японією, Великобританією, Італією, Німеччиною). Відчутними стала присутність корпорацій США в Латинській Америці, Африці, Західній Європі, на Близькому Сході. У ці райони американці вкладали свої капітали, вивозили промислову продукцію. У 1939 p. США, як і у минулому, знову по праву зайняли перше місце у світі з випуску індустріальних товарів. Оздоровилися фінансовокредитна система, сільське господарство, торгівля. Все це свідчило про зростаючу економічну могутність цієї держави. Індекс промислового виробництва порівняно з 1932 p. підвищився в 1939 p. на 90%. Діяли закони державного регулювання економіки країни.

Великобританія, як і США, подолала наслідки економічної кризи. Проте виходила вона з неї дуже повільно. Наприкінці 30-х років у країні панувало значне безробіття. Англійська промисловість залишалася на рівні 1929 p. У багатьох галузях депресію не було ліквідовано, спостерігалися суперечливі тенденції розвитку старих і нових галузей. Так, у вугільній, металургійній, текстильній галузях був застій, а в автомобільній, хімічній, енергетичній, верстатобудівній — прогрес, значний приріст продукції. В 1938 p. у Великобританії виплавляли сталі у 2, 1 раза менше, ніж у Німеччині, і в 2, 8 раза менше, ніж в США. Виробництво англійської електроенергії становило 56 % рівня Німеччини і 20 % рівня США.

У Великобританії, щоб уникнути негативних наслідків економічної кризи, посилився процес концентрації виробництва. Великі монополії "Віккерс", "Імперський хімічний трест" поширили свій вплив не лише на вітчизняні та європейські підприємства, а й на всіх континентах земної кулі.

Сільське господарство Великобританії у 30-х роках відставало від промисловості, ніяких ознак прогресу не спостерігалося. Воно перебувало у стані застою і лише на 35 % задовольняло потреби населення в сільськогосподарській продукції. За її імпорт держава розплачувалася золотом або дефіцитними товарами. Дрібні господарства розорялися, великі змінювали своє становище, застосовуючи найновішу агротехніку, хімічні добрива. Однак навіть такі високорозвинені ферми суттєво відставали від своїх американських конкурентів. Англійські хлібороби були не самостійними господарями, а лише орендарями. Вони платили лендлордам, власникам землі, ренту, яка становила 20 % валового врожаю. Вартість їх продукції була значно вищою, ніж у американських фермерів, які нікому не сплачували ренту, оскільки були незалежними господарями на своїй землі.
Якщо внутрішня торгівля нормалізувалася, то зовнішня переживала певні труднощі. На світовому ринку Великобританія зіткнулася з грізними конкурентами — СЩА, Німеччиною та Японією.

Передбачаючи небезпеку виникнення другої світової війни, Великобританія наприкінці 30-х років налагодила випуск високоякісних бойових літаків, кораблів, артилерії, інших видів зброї та боєприпасів до неї.
Розвиток економіки Франції у 30-х роках не був схожий на поступ англійської, німецької, американської. Він виявився особливо повільним, затяжним. Застій у головних галузях був тривалішим порівняно з іншими країнами. Збереглося дрібне виробництво, де працювало 40% робітників та службовців. Це були в основному висококваліфіковані фахівці найрізноманітніших професій (парфюмери, ювеліри, дегустатори тощо).
У Франції найсильнішим був процес концентрації фінансово-кредитних установ. До 1939 p. 6 найбільших банків контролювали 86% усіх капіталів країни. Французькі монополії підтримували взаємовигідні відносини з іноземними корпораціями. Банки охоче вкладали капітали в промисловість. До початку другої світової війни успішно діяли десятки франко-німецьких картелів. Під час першої світової війни та в роки економічної кризи зовнішні економічні зв'язки Франції із зарубіжними країнами були значно послаблені. Проте наприкінці 30-х років становище змінилося. Французький капітал експортували в Центральну і Південно-Східну Європу, значну частину направляли в колонії. З 4, 2 млрд франків іноземних інвестицій 500 млн надійшло у французькі колонії.

Частка Франції у випуску промислової продукції скорочувалася. До першої світової війни вона становила 7 %, у 1937 p. знизилась до 4%. Це пов'язано з повільним оновленням обладнання, технічною відсталістю економіки. Наприклад, заміна обладнання в США відбувалася кожні 5 — 7 років, у Німеччині — 3—4, Великобританії — 7—8, а у Франції — кожні 25 років.

Похитнулася національна валюта — франк. Його золотий вміст нестримно знижувався. Не останньою причиною такого становища була так звана втеча капіталів з країни. Лише в 1936—1938 pp. з Франції вивезли 100 млрд франків. Внаслідок цього вдвічі скоротився національний золотий запас Французького банку. Зразу ж знизився курс продажу акцій на біржах, здійснювалась емісія облігацій, інших цінних паперів, скоротилися вклади громадян у банки.

У 30-х роках сільське господарство також не модернізувалося. Хоч обсяг його виробництва порівняно з 1913 p. зріс на 10 %, однак цього було замало, щоб забезпечити країну харчовими продуктами. Франція почала ввозити їх з-за кордону.

Німеччина обрала свій шлях розвитку економіки в ЗО—40-х роках — мілітаристський. 30 січня 1933 p. уряд Німеччини очолив А. Гітлер. Він та його оточення взяли курс на мілітаризацію країни. Такими заходами нацисти обіцяли вивести Німеччину з економічної кризи. У 1936 p. був узаконений чотирирічний план мобілізації економічних ресурсів, масового виробництва озброєння, нагромадження дефіцитних матеріалів. Робилося все можливе для того, щоб за чотири роки армія "була готова до дій". Американо-німецькі заводи з виготовлення синтетичного каучуку і бензину працювали на повну потужність. За кордоном Німеччина закуповувала стратегічну сировину і метали.

Лозунг "гармати замість масла" став наріжним каменем внутрішньої політики фашистської Німеччини. За так зване працевлаштування робітники і службовці мали працювати по 10—14 годин на день, переважно без відпусток. Вони оголошувалися "солдатами праці" на чолі з керівниками (фюрерами), що одержали диктаторські повноваження. За найменший прогул, брак, непослух працівників суворо карали, в тому. числі вивозили до концтаборів.

Врахувавши сумний досвід першої світової війни, коли Німеччина вже в 1916 p. голодувала, гітлерівці провели роботу в аграрному секторі. Земля законодавче була закріплена за поміщиками (юнкерами) та заможними селянами (гросбауерами). Найменший наділ дорівнював 7, 5 га, найбільший — 125 га. Будь-який перерозподіл землі був суворо заборонений. Ферми за спадковим правом передавалися, як правило, найстаршому синові. На господарство накладалися примусові натуральні повинності щодо поставок певної кількості сільськогосподарської продукції.

Нацистська держава не шкодувала щедрих асигнувань тим галузям, які випускали військову техніку, а також металургійній, гірничодобувній, кам'яновугільній. Ці галузі були основою гітлерівського воєнного арсеналу. Німеччина охоче приймала іноземну фінансову допомогу. Так, у 1940 p. її борги іноземним кредиторам становили 15 млрд марок. Відбулася повна картелізація промисловості, причому значна частка акцій належала главарям нацистської партії. Heкоронованим королем німецького фінансово-промислового комплексу став Герінг — перший заступник Гітлера.

Підготовлюючи пресловутий "дранг нах обтен", завоювання світу, Німеччина в 1939 p. стала ініціатором другої світової війни. Вже в 1938—1941 pp. вона окупувала майже всю Європу. Господарство континенту, переведене на військові рейки, зумовило тимчасову перевагу нацистів над СРСР і його союзниками. Проте в ході жорстоких боїв німецька армія була вщент розгромлена. Таким чином, фашистська військова економіка зазнала нищівного краху.

Японія, як і Німеччина, виходила з економічної кризи 1929—1933 pp. шляхом мілітаризації. Після встановлення окупаційної влади в Маньчжурії вона розпочала загарбання китайських територій. У 1937 p. їй вдалося захопити деякі провінції на півночі, а згодом — і в інших частинах Китаю. Війна набула затяжного характеру. На неї Японія витрачала понад 80 % державного бюджету, що покривався за рахунок емісії паперових грошей. Щоб випустити десятки тисяч літаків, танків, гармат, суден, інших видів зброї, потрібен був метал. Тільки за 1931—1938 pp. його виплавили більше у 10 разів. Зростали потужності інших галузей, що працювали на війну: хімічної — у 2 рази, електротехнічної — у 3, виробництва зброї — у 5 разів. Автомобілебудівна галузь забезпечувала армію вантажівками.
Закон про загальну мобілізацію нації фактично довів робітників і службовців до становища кріпаків. Профспілки було розігнано, робочий день подовжено до 14—16 год, заробітну плату зведено до мінімуму. Налагоджене в 30-х роках виробництво високоякісних годинників, радіоприймачів, велосипедів, парасольок, швейних машин також працювало на війну. В обмін на ці конкурентоспроможні товари Японія імпортувала необхідну сировину, стратегічні матеріали, ліцензії.

З великим напруженням працював в умовах війни аграрний сектор. Основна маса землі належала самураям. Лише 30% її перебувало у власності безпосередніх виробників — селян, які мали низький рівень життя. За оренду вони віддавали поміщикам половину врожаю. Проте завдяки надзвичайній працьовитості японських селян країна забезпечувалася, хоч і недостатньо, продуктами харчування.

У 30-х роках посилився вивіз. японського капіталу в країни Південно-Східної Азії насамперед у Таїланд, Філіппіни, Індонезію, Британську Малазію. Його обсяг лише в 1939—1941 pp. збільшився вдвічі, досягнувши 4 млрд єн. Така торгово-фінансова експансія Японії суперечила інтересам США га Великобританії. Між цими країнами та Японією в 1941 p. спалахнула війна, яка закінчилася в 1945 p. повною поразкою японських мілітаристів.

Складний і суперечливий шлях господарського розвитку пройшли країни світу в міжвоєнний період. Відбудова економіки, її піднесення чергувалися з кризами, в тому числі світовою. Безперечним лідером стали США, які не мали собі рівних в аграрному секторі, промисловості, фінансовій сфері. Не завжди стабільно, а іноді драматично розвивалося господарство Німеччини, Франції та Японії. Трагічною сторінкою в історії людства була друга світова війна, що завдала нечуваних страждань сотням мільйонів жителів землі.

 

Запитання і завдання для самоперевірки


1. Як розвивалася економіка США в 1914—1939 pp.?
2. Що Ви знаєте про плани Юнга та Дауеса?
3. Чи однаково виходили з економічної кричи (1929— 1933 pp.) індустріальні країни світу?
4. Як розвивалося сільське господарство провідних країн світу напередодні другої світової війни?
5. Розкрийте суть мілітаристської економіки Німеччини.

Тема 11. Общество, личность и право

  1. Общество, его структура. Общественные отношения их виды.
  2. Понятие личности.
  3. Правовой статус личности. Виды правового статуса.
  4. Гарантии прав и свобод личности.
  5. Права и свободы личности.

 

1. В научной и учебной литературе дается много определений и характеристик человеческого общества, но все они сходятся в одном: общество есть продукт взаимодействия людей, определенная организация их жизни, внутренне противоречивый организм, сущность которого заключается в многообразных (экономических, нравственных, религиозных и др.) связях и отношениях между людьми, их объединениями и общностями. Это сложная, саморазвивающаяся система связей людей, объединенных экономическими, семейными, групповыми, этническими, сословными, классовыми отношениями и интересами. В обществе действуют прежде всего не биологические, а социальные законы.

Рассмотрение общества в качестве системы общественных отношений, основу которых составляют экономические (материальные) отношения, позволяет, во-первых, подходить к нему конкретно-исторически, выделять различные общественно-экономические формации (рабовладельческое, феодальное, капиталистическое, социалистическое общество); во-вторых, выявить специфику главных сфер общественной жизни (экономической, политической, духовной); в-третьих, четко определить субъектов социального общения (личность, семья, нация и др.).

Общество появилось, когда люди выделились из мира животных. Человек — его главная предпосылка и первичная клетка, ибо, как говорил еще Аристотель, человек есть существо общественное. Поэтому важнейшая черта общества заключается в том, что оно представляет собой систему взаимосвязей разумных существ. Взаимодействуя с обществом, человек развивается сам и развивает свои социальные, сущностные свойства и силы и тем самым становится личностью и стимулирует прогресс общества.

В разные периоды исторического развития общество принимало различные формы, изменялись степень его зрелости, внутреннее строение, т. е. экономическая, социально-классовая, политическая структура. Первобытное общество, например, долгое время было более или менее однородно-коллективистским, не знало социального и другого расслоения. Постепенно структура общества усложнялась: с изменениями экономических отношений появились социальные общности, группы, классы и т. п„ имеющие свои интересы и особенности.

2. Следует различать такие понятие как «человек» и «личность».

Человек - это родовое понятие, употребляемое для характеристики определенных биологических черт homo sapiens, на известной стадии развития, выделившегося из биологической Среды. Человек - единственное живое существо, наделенное сознанием.

Личность - это прежде всего индивид, обладающий собственными неповторимыми качествами. (В некоторых случаях личность определяется как человек, обладающий определенными типичными социальными качествами, отражающими черты той среды, к которой он принадлежит - рабочий, крестьянин, капиталист и т.п.)

Личность взаимосвязана с правом. Многообразные связи права и личности наиболее полно могут быть охарактеризованы через понятие правового статуса, в котором отражаются все основные стороны юридического бытия индивида

Правовой статус личности -это система прав, свобод и обязанностей, закрепленная в нормах права. Слово «статус» в переводе с латинского означает положение, состояние кого-либо или чего-либо.

Основой правового статуса личности является ее конституционный статус, где права, свободы и обязанности в совокупности образуют единый, внутренне согласованный комплекс.

Правовой статус сложная, собирательная категория, в структуру этого понятия входят следующие элементы: а) правовые нормы, устанавливающие данный статус; б) правосубъектность; в) основные права и обязанности; г) законные интересы; д) гражданство; е) юридическая ответственность; ж) правовые принципы; з) правоотношения общего типа.

Вместе с тем, в каждой отрасли права существуют свои особенные, присущие именно им права и обязанности. Совокупность закрепленных в отдельной отрасли права особенных прав, свобод и обязанностей образуют категорию "отраслевой правовой статус личности".

Все виды статусов означают закрепление в праве меры возможного и должного поведения личности, пределы ее свободы.

Правовой статус личности рассматривают как родовое понятие, которое выступает как:

1) правовой статус гражданина;

2) правовой статус иностранца;

3) правовой статус лица без гражданства (апатрида).

 

3. Различают следующие виды статуса:1)общий, или конституционный; 2)специальный, или родовой; 3)индивидуальный; 4) физических и юридических лиц; 5) иностранцев, лиц без гражданства или с двойным гражданством, беженцев;6) граждан, находящихся за рубежом; 7)отраслевые: гражданско-правовой и административно-правовой; 8)профессиональные и должностные (статус депутата, министра, судьи, прокурора); 9) лиц работающих в экстремальных условиях или особых регионах страны. Набор правовых статусов велик, но в теоретическом плане наиболее существенное значение имеют первые три вида.

Общий правовой статус - это статус лица как гражданина государства, члена общества. Он определяется, прежде всего, Конституцией и не зависит от различных текущих обстоятельств (перемещений по службе, семейного положения, должности) является единым и одинаковым для всех, характеризуется относительной статичностью, обобщенностью. Содержание такого статуса составляют главным образом те права и обязанности, которые предоставлены и гарантированы всем и каждому Основным Законом страны. Изменение этого содержания зависит от воли законодателя, а не от каждого отдельного лица. Общий правовой статус является базовым, исходным для всех остальных. По нему можно судить о характере, социальной природе, степени демократичности данного общества.

Специальный или родовой, статус отражает особенности положения определенных категорий граждан (пенсионеров, студентов, учителей, инвалидов и.т.д.). Указанные слои, группы базируясь на общем конституционном статусе гражданина, могут иметь свою специфику, дополнительные права, обязанности. Льготы, предусмотренные текущим законодательством. Совершенствование этих статусов - одна из задач юридической науки.

Индивидуальный статус фиксирует конкретику отдельного лица (пол, возраст, семейное положение, выполняемая работа, иные характеристики). Он представляет собой совокупность персонифицированных прав и обязанностей гражданина. Твердое знание каждым своего личного статуса, прав и обязанностей, ответственности, возможностей - признак правовой культуры, юридической грамотности. Индивидуальный правовой статус подвижен, динамичен, он меняется вместе с теми изменениями, которые происходят в жизни человека

Рассмотренные три вида статуса соотносятся между собой как общее, особенное и единичное. Они тесно взаимосвязаны и взаимозависимы, наслаиваются друг на друга, на практике не разделим. Каждый индивид выступает одновременно во всех указанных качествах - гражданина своего государства (общий статус), он принадлежит к определенному слою (группе) и, следовательно, обладает родовым статусом, и он же представляет собой отдельную, неповторимую личность, т.е. имеет индивидуальный статус. Общий правовой статус у всех один, специальных статусов множество, а индивидуальных ровно столько сколько граждан.

4. Правовой статус личности останется декларацией, если в государстве и в обществе не будет создан соответствующий механизм гарантий его реализации.

Выделяют общие и специальные (юридические) гарантии прав человека и гражданина.

К общим гарантиям, как правило, относят: экономические - материальные условия жизни общества, которые позволяют фактически воспользоваться правами и свободами (отдыхать, учиться, получать доступ к здравоохранению и т.д.); политические - установление системы демократии, обеспечивающей доступ каждого к управлению обществом и государством; идеологические - поддержание в обществе атмосферы свободы, уважения достоинства личности и т.д.

К юридическим гарантиям относят совокупность правовых норм, позволяющим человеку с помощью юридических средств эффективно пресекать нарушения своих прав и свобод, восстанавливать свое нарушенное право (это, например, нормы, гарантирующие право каждого гражданина в судебном порядке отстаивать свои честь и достоинство, жизнь и здоровье, имущество от различного рода посягательств и обязывающие все государственные органы, должностные лица уважать личность, охранять ее права и свободы).

 

5. Права человека - это права, объективные по своей сущности, неотъемлемые, естественные, принадлежащие человеку как таковому, поскольку он человек, то есть в силу самой его человеческой природы. Гегель, например, отмечал, что человек как таковой имеет право на свободу.
Права человека представляют собой определенные социальные притязания, меры социально оправданной свободы поведения человека, которые развиваются вместе с развитием общества и социализацией человека.

Права человека являются непосредственно-социальными: они фиксируются и существуют вне каких-либо внешних форм социального опосредования. Есть непосредственная связь между феноменом прав человека и идеей естественного права, которая базируется на объективном существовании исходных, социально оправданных и социально необходимых условиях (правах и свободах) жизни человека. При этом в рамках идей естественного права и прав человека оправдана и постановка вопроса о естественных, непосредственно-социальных обязанностях человека перед обществом (ст. 29 Всеобщей декларации прав человека)

Права человека являются разновидностью непосредственно-социальных прав, если иметь в виду также существование непосредственно-социальных прав социальных общностей (народов, наций, различных ассоциаций и др.). Хотя непосредственно-социальные права коллективов можно расценивать и как форму выражения и средство осуществления человеческих прав индивида. И в этом качестве, как справедливо замечает проф. Лукашева, непосредственно-социальные права коллективов должны проходить проверку "человеческим измерением", то есть правами индивида.
Несмотря на возможность констатации и фиксации прав человека как таковых, как объективно существующих явлений, их механизм воплощения в жизнь, механизм выхода на поведенческий уровень достаточно сложен. Объем прав человека, их реализация зависят от состояния общества, уровня его развития и характера организации, от того, в какой степени права человека освоены общественным сознанием. Эффективность реализации прав человека зависит и от их нормативного оформления, включения в той или иной форме (в качестве норм обычаев, норм морали, норм права и др.) в систему нормативного регулирования общества.

В связи с процессом развития прав человека и прогрессом общества в целом выделяют несколько поколений прав человека.

Первое поколение - права человека, обеспечивающие индивидуальную свободу, защиту от какого-либо вмешательства в осуществление прав члена общества и политических прав: свобода слова, совести и религии; право на жизнь, свободу и безопасность; равенство перед законом; право на правосудие и др.

Второе поколение - социальные, экономические и культурные права:
право на труд и свободный выбор работы; право на социальное обеспечение;
право на отдых; право на образование и др.

Третье поколение - коллективные права (стали формироваться после второй мировой войны): право на мир, на здоровую окружающую среду, на ядерную безопасность и др.

При всем современном многообразии прав человека и различии теоретических подходов к этой проблеме можно выделить исходные, основополагающие права человека, которые составляют базу всего комплекса прав человека: право на жизнь, право на свободу, право на равенство (исходное, "стартовое" равенство людей). Эти основные права человека как исходные начала закреплены во Всеобщей декларации прав человека, принятой ООН 10 декабря 1948 г., которая представляет собой документ негосударственного характера, впервые в истории человечества распространивший права человека на всех людей планеты. Права и свободы человека с этого момента перестали быть только внутренним делом государства.

Кроме названной Декларации были приняты Международный пакт о гражданских и политических правах (1966 г.), Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах (1966 г.). Факультативный протокол к Международному пакту о гражданских и политических правах (1966 г.). На основании этих документов человек стал субъектом международного права. Эти международно-правовые акты имеют приоритет над внутренним законодательством стран-участниц, и их гражданин имеет право обратиться в Комитет по правам человека при ООН, если им исчерпаны все имеющиеся внутренние средства правовой защиты

20 декабря 1993 г. в ООН учрежден пост Верховного комиссара по правам человека, который назначается Генеральным секретарем ООН и является его заместителем.

Наряду с органами ООН действует европейская система защиты прав человека, созданная на основе Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод (вступила в силу 3 сентября 1953 г.), - Европейская комиссия по правам человека и Европейский суд по правам человека. Вынесенное Европейским судом решение по индивидуальной жалобе носит обязательный характер, является окончательным и обжалованию не подлежит.

Положение личности в государстве определяется ее правами и свободами, закрепленными в Конституции. Можно выделить следующие права и свободы:

Личные права и свободы: Право на жизнь, личную неприкосновенность, защиту чести и достоинства, неприкосновенность жилища, частной жизни, свобода передвижения и выбора места жительства, свобода совести, право на тайную переписки, телефонных переговоров, почтовых и телеграфных сообщений.

Политические права и свободы: право на гражданство, объединение, проведение собраний, демонстраций, митингов, на равный доступ к государственным должностям, право избирать и быть избранным в высшие органы власти, участвовать в референдуме и т.п.

Социально-экономические права: право собственности, право на предпринимательскую деятельность, на труд, на отдых, социальное обеспечение, на жилище, наследование, на охрану здоровья и медицинскую помощь, право на охрану частной собственности, в том числе интеллектуальной.

Социально-культурные: Право на образование, свобода всех видов творчества, право пользования достижениями культуры, родным языком, свобода выбора языка общения.

 




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 16 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Світова економічна криза 1929—1933 pp. і економічний розвиток у 30-х роках XX ст.| ТЕМА 12

lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.021 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав