Читайте также:
|
Метафора (гр. metaphora - перенесення) - це мовний зворот, в якій слова вживаються в їх переносному значенні. Чому ж ми назвали параграф "метафора свідомості", а не "поняття свідомості"? Справа в тому, що як ми вже говорили, свідомість - предмет невловимий, річ нематеріальна. Тому в повсякденній мові дуже мало слів, спочатку що відносяться до дій свідомості. Описувати свідомість надзвичайно важко, так само як і подумати про нього. Його реальність ховається, вислизає. Філософи античності, зрозумівши, що свідомість є загальний зв'язок між об'єктом і суб'єктом, спробували розповісти про неї людям, порівнявши її з іншою формою зв'язку, більш зрозумілою їм, що зустрічається в їх повсякденному житті: мова йде про вощеною дощечки, на якій писар процарапивал спеціальним гачком (стилем) обриси букв. Отпечативаніе на воску букв, звичайно ж, не є акт свідомості, однак процедура отримання печатки на воску була використана для опису феномена свідомості. Відповідно і слова "віск", "друк" були використані не у власному значенні, а в переносному. Це і є метафора. Метафору друку на воску для опису свідомості застосовували Платон, Арістотель: як букви відображаються на дощечці воску, так об'єкт віддруковується на "дощечці розуму". Так було словесно оформлене уявлення про свідомість. Антична філософія відкрила тільки одну сторону свідомості - спрямованість на об'єкт, тому й була використана відповідна метафора. Інша особливість свідомості - вміння людини зосереджуватися всередині себе, направляти свою увагу на внутрішній світ - не була пророблена філософією. Причина одностороннього бачення проблеми свідомості криється у специфіці реального світогляду і світовідчуття античного грека, увага якого була цілком спрямована на навколишній світ. Античний людина живе Космосом і речами, він філософствує про Космос і про зовнішній світ, виробляючи відповідні ідеї. Навіть сам термін "ідея" означав спочатку "видиму фігуру", "зовнішній вигляд". Греки - природжені реалісти: вони впевнені, що предмет зору існує до того, як він побачений, і продовжує існувати в такому ж вигляді і після акту його сприйняття; що розум існує як річ, а тому він залишається розумом, навіть якщо в цей момент і не мислить. Розум і об'єкт існують незалежно один від одного, а в момент їхньої зустрічі об'єкт залишає слід на "поле" розуму. Наст ж відображає тільки зовнішність речей. У світогляді грека відведено дуже мало місця особистості. Навіть Платон, як зазначав Ортега-і-Гассет, вважав за краще говорити частіше "ми", ніж "я".
У античного грека немає ще навички зосереджувати переважно увагу на самому собі і своєму внутрішньому світі, він ще не привчений до такого роду роботи. Він живе постійно "поза собою", його "я" направлено до речей: воно проходить крізь себе подібно до променя світла, проникаючого крізь дзеркало. "Я" не затримується в самому собі, не робить себе предметом свого пильної уваги і розгляду.
З точки зору біології та антропології, такий спосіб відносини античного грека до світу цілком природний, і більше того, він постійно відтворюється в онтогенезі (індивідуальний розвиток рослини чи тварини від моменту зародження до закінчення життя) людини. Так, дитина приблизно до трьох років говорить про себе в третій особі, тобто навіть до себе відноситься як до об'єкта, і вся його увага зосереджена на зовнішньому для нього світі. Така поведінка біологічно обумовлене інстинктом самозбереження.
Античний грек знає про душу, філософи античності міркують про неї. Але душа ще не сприймається як початок інтимності. Тема душі - це тема виявлення прихованого рушія речей і людини в тому числі. Душа як рушій приписується не лише людині: вона є у тварин, у мінералів і т.д
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 35 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |