Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Внутрішня фінансова структура об'єднань підприємств

В організаційній структурі більшості ТНК виділяють три основ­ні блоки: фінансово-економічний, індустріально-промисловий, тор­гово-комерційний. Згідно з основним принципом створення й функ­ціонування ТНК усі блоки та їх елементи мають бути рівноправни­ми й нести повну відповідальність за виконання покладених на них функцій. Особливість фінансово-економічного блоку порівняно з рештою двома полягає в тому, що його функціонування забезпечує нормальну діяльність усіх структурних підрозділів компанії. Фінан­сово-економічний блок — це мережа кредитно-фінансових установ: комерційні банки, страхові, інвестиційні, лізингові, фінансові, пайо­ві, трастові, пенсійні фонди й компанії.

Головне завдання фінансової складової ТНК — залучення й акумулювання фінансових коштів. Крім залучення капіталу, на фі­нансово-економічний блок покладається управління фінансами на основі підтримки стійкого балансу між ресурсами й заявками на ці ресурси з боку інших учасників ТНК, вироблення інвестиційної по­літики й здійснення капіталовкладень, забезпечення економічної безпеки, управління ризиками, правильна й ефективна побудова внутрішньої економіки всієї групи.

З огляду на функціональне призначення фінансово-економічно­го блоку провідна роль у ньому відводиться комерційним банкам. Здійснення фінансово-кредитної діяльності в міжнародних масшта­бах передбачає наявність у структурі ТНК банківського об'єднання, що має розгалужену систему філій і відділень.

Для мобільного переказу кредитно-фінансових ресурсів з однієї країни в іншу міжнародні корпорації використовують міжнародну систему управління готівкою. її суть полягає в тому, що ТНК орга­нізовує внутрішньофірмові грошові потоки таким чином, щоб мак­симально знизити податки, втрати від неналежної кон'юнктури, сильної інфляції, зниження курсу валюти. У рамках системи міжнародного управління готівкою виділяють такі основні канали перемі­щення засобів усередині ТНК: прямий переказ капіталу; переказ ди­відендів; плата за послуги (управлінські, науково-дослідницькі та ін.); плата за ліцензії; трансфертні ціни у внутрішньофірмовій торгі­влі; внутрішньофірмові кредити; внутрішньофірмове страхування.

У явній формі з внутрішньофірмового руху фінансових ресур­сів здійснюється тільки прямий переказ капіталу й переказ дивіден­дів. Прямий переказ капіталу за кордон зазвичай пов'язаний з реалі­зацією великого проекту – відкриттям філії або захопленням іно­земної фірми. Виплата дивідендів та їх переказ є нормальним результатом функціонування закордонного дочірнього підприємства.

Щоб вирішити інші завдання, ТНК використовують приховані методи переказу прибутку, які набувають вигляду обміну товарами й послугами між різними підрозділами фірми. Завдяки цим каналам міжнародний концерн виводить свої прибутки з-під контролю дер­жави, що дає можливість ухилятися від сплати податків, уникати різноманітних обмежень (наприклад, при вивезенні прибутків з кра­їн, що розвиваються), приховано субсидувати певну філію (зокрема для підтримання низьких цін).

Світова практика виробила достатньо ефективний механізм уз­годження інтересів ТНК як єдиного організму з інтересами кожного окремого підприємства, що входить до її складу. Його принципова риса полягає в тому, що головна організація не може ставити за ме­ту встановлення повного контролю за членами групи, її завдання — вирішення питань підвищення ефективності діяльності всього ком­плексу підприємств, що входять до системи ТНК, у тому числі обме­ження конкуренції, вдосконалення руху грошового капіталу, забез­печення надійності поставок і збуту, об'єднання ресурсів, взаємодо­помога. Рішення можуть прийматися лише з огляду на взаємну виго­ду всіх учасників. Залежно від способу організаційної побудови і підтримки діяльності ТНК головна організація може набувати ви­гляду материнської компанії (холдингова структура), ради президен­тів головних фірм, що водночас є і радою керуючих чи акціонерів, бути трастовим відділенням комерційного банку. Холдинговий механізм групової організації є домінуючим в утворенні та функціонуванні багатьох закордонних ТНК на націо­нальному й транснаціональному рівнях. Нерідко холдинг виступає як одинична холдингова компанія, що володіє контрольним пакетом акцій учасників групи і тому визначає її стратегію. Залежно від спе­цифіки створюваних корпоративних структур холдингові компанії можуть виконувати різноманітні функції. Найчастіше це інвестицій­на діяльність (холдингова компанія як власник контрольних пакетів акцій підприємств) або інвестиційна діяльність у поєднанні з вироб­ничою, комерційною та іншими функціями.

Створення холдингової компанії шляхом передачі головній фір­мі частини акцій холдингу означає для підприємств делегування повноважень з управління певним видом діяльності спеціально орга­нізованій корпоративній структурі. Механізмом системи участі в ка­піталі, що гарантує материнській компанії здійснення контролю за дочірніми компаніями, є загальні збори акціонерів. Оперативний контроль охоплює, як правило, такі компоненти:

- угоду з фінансових питань, що регулює порядок використання
річного прибутку, інвестиційної та дивідендної політики;

- договір про єдине управління, що визначає функції керівництва ТНК.

Координатором діяльності ТНК може бути також Ерастів відділ комерційного банку. Нині пакети акцій промислових підпри­ємств, що перебувають у розпорядженні банківських інститутів, до-сягли розмірів, які дають їм змогу встановлювати контроль за полі­тикою корпорацій. Незважаючи на те, що комерційні банки є про­відними інституціональними власниками акцій, вони не володіють значною їх кількістю, купленою за власний кошт, а переважно роз­поряджаються ними як довірені особи. Основними джерелами по­повнення трастів — активів комерційних банків і здійснення фінан­сового контролю за нефінансовими установами є пенсійні фонди, ін­вестиційні та страхові компанії. Фінансовий контроль, здійснюва­ний трастовими підрозділами, — основна форма контролю за вели­кими нефінансовими корпораціями.

Один із варіантів холдингової структури в розосередженому ви­гляді – взаємне володіння акціями учасників ТНК. Учасники групи, володіючи перехресно акціями один одного, а в сумі – контрольним пакетом будь-якого учасника, є стосовно нього груповим холдин­гом. З одного боку, це сприяє формуванню унікальної системи вза­ємного контролю: кожна фірма має невеликі, недостатні для одно­стороннього контролю пакети акцій усіх інших фірм, а разом вони володіють контрольними пакетами акцій кожного зі своїх членів; з іншого боку — перехресне володіння акціями запобігає їх захоплен­ню іншими фірмами (іноземними фірмами, фірмами-конкурентами).

Такий вид регулювання діяльності ТНК являє собою горизон­тальне об'єднання головних фірм найбільших промислових головних комплексів. Його характерна риса — учасники створюють під своєю егідою спільні компанії й розробляють спільні інвестиційні проекти проникнення в нові сфери, забезпечуючи зростання підприємницької активності підконтрольних структур. Це дає змогу поєднувати фінан­сові та інші ресурси й розподіляти ризик. Завдяки цьому забезпечу­ється вихід на нові напрями фінансової та господарської діяльності.