Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Факторний аналіз

Читайте также:
  1. E. Руховий аналізатор.
  2. V. ЕТАП САМОАНАЛІЗУ, ГРУПОВОЇ РЕФЛЕКСІЇ ТА САМОРОЗВИТКУ
  3. Аналіз активно-пасивних операцій ломбардів.
  4. АНАЛІЗ ВАЛЮТНОГО РИНКУ ТА ОПЕРАЦІЙ НА ВАЛЮТНОМУ РИНКУ
  5. Аналіз виконання договірних зобов’язань
  6. Аналіз виконання договірних зобов’язань
  7. Аналіз виконання договірних зобов’язань
  8. Аналіз виробництва культури
  9. Аналіз витрат і собівартості продукції рослинництва
  10. Аналіз витрат на виробництво продукції

Важливим етапом дослідження є вибір його пробле­ми і теми. Вважається, що правильно обрана і сформу­льована тема — це половина виконаного дослідження. Тому починають роботу, переконавшись у чіткому з'ясуванні її теми. Основними критеріями при цьому повинні бути її актуальність, новизна і перспектив­ність.

Уперше логіка наукових досліджень була сформу­льована французьким філософом, математиком Р. Декартом у його праці «Міркування про метод».

Декарт подає чотири простих і надійних, на його думку, правила для розуму, що наближають його до науки.

1. Ніколи не вважати істиною те, що неможливо виз­нати очевидним. Це означає необхідність ретельно запо­бігати поспіху й упередженості, залучати до своїх су­джень лише те, що постає в розумі настільки ясно і чіт­ко, що вже не може викликати сумніву.

2. Поділити кожну річ на стільки частин, скільки потрібно, щоб краще її вивчити.

3. Вибудовувати свої думки у певному порядку, роз­починаючи з предметів найпростіших і легко пізнава­них, завершуючи пізнанням найскладніших.

4. Робити вичерпні переліки і всеохоплюючі огляди, щоб мати впевненість, що нічого не пропущено.

Правила Декарта відповідають таким логічним опе­раціям: визначення, аналіз, синтез, нумерація (перелік).

Як правило, наукове дослідження здійснюють за та­кою логічною схемою:

1. Вибір (постановка) теми або проблеми досліджен­ня. Вдало і обґрунтовано обрана тема значною мірою визначає доцільність і результативність усього дослі­дження. Вона може бути складовою наукової пробле­ми, а сама проблема — розглядатись у межах науково­го напряму.

Науковий напрям — сфера наукових досліджень наукового ко­лективу, спрямованих на вирішення значних завдань у певній га­лузі науки.

Структурними одиницями наукового напряму мо­жуть бути проблеми (у тому числі й комплексні), теми, питання. Комплексна проблема об'єднує декілька менш суттєвих проблем.

Наукова проблема — конкретне питання, яке виникає, коли на­явних знань не достатньо для вирішення конкретного завдання і спосіб, за допомогою якого можна здобути відсутні знання, неві­домий.

Проблема об'єднує кілька тем. Часто вона постає як складна, суперечлива ситуація, у розумінні якої співіс­нують різні погляди.

Тема — наукове завдання, що належить до конкретної галузі нау­кового дослідження.

Теми і проблеми досліджень зумовлені потребами розвитку суспільства. Часто вони пов'язані з необхідністю усунення певних протиріч у громадському житті. Тому для вибору теми чи проблеми дослідження такі протиріччя аналізують за літературою, практичним досвідом і в загальних рисах передбачають майбутні ре­зультати дослідження. Мотивом вибору теми дослі­дження можуть бути необхідні для розв'язання пробле­ми досвід, творчий потенціал дослідника. При цьому враховують і наявність потрібної для майбутнього до­слідження матеріальної бази, відповідних технічних за­собів тощо.

Вибір теми (проблеми) дослідження передбачає уточнення у процесі дослідження обраної і сформульо­ваної на першому етапі назви теми, проблеми.

Розпочинають дослідження із ознайомлення зі ста­ном проблеми. Адже для успішного її розв'язання до­слідник повинен мати якнайповніше уявлення про зроблене його попередниками. Для цього він ретельно аналізує доступні нормативні (постанови, накази, інс­трукції) і патентні (описи патентів і винаходів) доку­менти, вивчає літературні джерела (книги, журнали, наукові збірники, архівні документи), статистичні ма­теріали (результати соціологічних опитувань, успіш­ності, тестувань тощо). Цю роботу слід починати з опра­цювання ґрунтовнішої публікації (монографії, дисерта­ції, тематичного збірника наукових праць тощо). Під час ознайомлення можна отримати інформацію про ін­ші потрібні для дослідження праці. Інформація про них, як правило, міститься у тексті, підрядкових поси­ланнях, списку використаної літератури.

Результатом цього етапу дослідження повинен стати бібліографічний перелік опрацьованих літературних джерел, нотатки використаних матеріалів, конспект чи реферат.

Іноді наслідком ознайомлення зі станом проблеми може бути висновок, що вона вже належно вивчена, описана, а результати досліджень упроваджено у прак­тику. У такому разі вивчення стану проблеми запобігає непродуктивній роботі. Обрана для дослідження проб­лема може бути не цілком визнаною, деякі її питання досліджені поверхово й побіжно. До того ж дослідник може і не погодитись із певними положеннями поперед­ніх досліджень. Тому наявні у друкованих джерелах ві­домості не перешкоджають проведенню нового дослі­дження, їх докладне вивчення може спричинити необхідність змінити сформульовану назву проблеми (теми)

Загрузка...

дослідження.

2. Уточнення проблеми (теми) і складання програми дослідження. Попереднє формулювання проблеми нау­кового дослідження не завжди остаточне. Під час вив­чення обраної для дослідження проблеми з'ясовуються її аспекти, розв'язані раніше, що дає змогу конкретизу­вати питання, які потребують свого вирішення. Відпо­відно до цього формулювання проблеми може звужува­тись або розширюватись, а її назва — уточнюватись.

Після уточнення проблеми складають програму (план) дослідження, мета якої полягає в забезпеченні систематичності й послідовності робіт у процесі дослі­дження. Програма передусім передбачає конкретну методику дослідження — сукупність і взаємозв'язок дослідницьких способів, методів і прийомів. У ній об­ґрунтовують вибір теми, розкривають її актуальність і наукову новизну, визначають мету й завдання дослі­дження, складають календарний план робіт, формулю­ють гіпотезу дослідження.

Обґрунтування теми дослідження має переконувати в актуальності міркувань, на підставі яких обрано проб­лему дослідження, розкривати чинники, які зумовлю­ють його необхідність. Ними можуть бути розвиток на­уки, суспільні потреби, необхідність узагальнення пев­ного досвіду та ін.

Актуальність дослідження залежить від того, на­скільки його результати сприятимуть вирішенню кон­кретних практичних завдань або усуненню протиріч суспільного життя, виробництва, сфери освіти тощо. Новизна дослідження може полягати у відкритті нових закономірностей (технічних, психологічних, педагогіч­них, історичних, фізичних та ін.), визначенні шляхів їх використання для практичних потреб людини, сус­пільства.

Мета дослідження здебільшого міститься у форму­люванні теми. Чітке бачення наукової мети дослідження є передумовою цілеспрямованої діяльності дослідника, активізує його творчий потенціал. Вона може стосувати­ся різноманітних теоретичних, прикладних питань. Як правило, її вбачають у виявленні залежностей між пев­ними факторами, з'ясуванні зв'язків між явищами, встановленні умов усунення недоліків у процесах, роз­критті можливостей удосконалення процесів, пізнанні закономірностей і тенденцій розвитку та ін.

Мета дослідження конкретизується в його завдан­нях, які дають уявлення про його спрямованість. Зав­дання розкривають мету дослідження, і у сукупності повинні бути адекватними їй.

Наявність мети й завдань є передумовою для обґрун­тованого вибору методів, засобів (анкет, тестів, прила­дів тощо) дослідження, методів оброблення результатів дослідження, способів, за допомогою яких вони будуть інтерпретовані й відповідно оформлені. У програмі ро­біт також відображають шляхи впровадження резуль­татів дослідження (усні виступи, публікації тощо).

Передбачений програмою календарний план робіт сприяє чіткому розподілу часу на кожний етап дослі­дження. Відсутність його породжує невизначеність, а нерідко й порушення термінів виконання окремих ета­пів дослідження, ритмічності всієї роботи, спричинює зниження дослідницьких результатів.

Важливим елементом дослідження є його гіпотеза — можлива (передбачувана) відповідь на питання, яке ста­вить перед собою дослідник. Складається вона з перед­бачуваних зв'язків між досліджуваними фактами. Фор­мулювання гіпотези починається під час роздумів над метою і завданнями дослідження. Аналізуючи стан обра­ної для дослідження проблеми, дослідник розмірковує над необхідністю з'ясувати передусім актуальніші пи­тання, сформувати попередні уявлення про зв'язки, які можуть існувати між відомими фактами. На цій основі поступово виникає уявлення про гіпотезу дослідження.

Необхідність гіпотези у науковому дослідженні зу­мовлена такими причинами:

* — гіпотеза є своєрідним компасом, який визначає напрям діяльності дослідника;

— вдало сформульована гіпотеза запобігає невизна­ченості майбутніх результатів дослідження;

— гіпотеза спрямовує думки дослідника і чітко ок­реслює коло матеріалів, які повинні бути зібрані у про­цесі дослідження.

Переконливість гіпотези визначають і доводять екс­периментально. Щоб правильно сформулювати гіпоте­зу, необхідно мати широкий кругозір у сфері, до якої належить досліджувана проблема, добре знати її істо­ричні передумови, теоретичні засади.

За своєю сутністю гіпотези можуть бути індуктивними і дедуктивними. Для індуктивної гіпотези ха­рактерне увиразнення окремих фактів, на основі яких

роблять узагальнюючі висновки. Підґрунтя дедуктив­ної гіпотези утворює загальне положення, завдяки якому роблять висновки про зв'язки між окремими явищами.

Ефективність гіпотези залежить від того, наскільки вона є раціональним передбаченням, а не поспішним здогадом, простою і чіткою за формулюванням, адек­ватною щодо визначеного питання. Гіпотеза повинна відповідати фактам, на основі яких її утворено і для по­яснення яких вона призначена; враховувати раніше від­криті закономірності, але не суперечити відомим ре­зультатам досліджень; пояснювати певне коло явищ дійсності; передбачати нові факти, явища і зв'язки між ними; бути доступною для емпіричної перевірки. Гіпоте­за може і перешкоджати процесу дослідження, якщо во­на не враховує специфіки досліджуваних явищ.

3. Систематичне накопичення матеріалів. Для їх збирання застосовують різноманітні методи наукового дослідження. їх вибір залежить від мети і завдання до­слідження. Усі методи повинні бути спрямовані на пе­ревірку переконливості висунутих у гіпотезі передба­чень. Важливу роль у підтвердженні гіпотези відіграє експеримент.

Експеримент як складова частина наукового дослі­дження є одним зі способів отримання нових наукових знань. Головною метою експерименту може бути вияв­лення властивостей досліджуваних об'єктів, перевірка справедливості гіпотез і на цій основі всебічне і глибоке вивчення теми наукового дослідження.

Основою експерименту є науково поставлений до­слід, у процесі якого вивчення явищ відбувається за до­помогою доцільно вибраних або штучно створених умов. Вони забезпечують виникнення процесів, спо­стереження яких необхідне для встановлення законо­мірних зв'язків між явищами. Поняття «експери­мент» означає дію, спрямовану на створення умов задля вивчення певного явища. У науковій мові і в дослідницькій діяльності експериментом називають низку споріднених понять: дослід, цілеспрямоване спостереження, відтворення об'єкта пізнання, органі­зацію особливих умов його здійснення, перевірку про­гнозу. Загалом експериментом вважають науково по­ставлений дослід, спостереження досліджуваного явища у спеціальних умовах, які дають змогу відтворювати його щоразу при повторенні цих умов.

 

 

Факторний аналіз

 

Основна ідея: “спростити” структуру емпіричних даних. На практиці це означає зменшення кількості змінних, які досліднику необхідно аналізувати. Зокрема, якщо дві змінні між собою тісно корелюють, то можна не розглядати їх окремо, а замінити однієї змінною.

З цього випливає наступна перевага факторного аналізу: дослідник може виявити приховані фактори (змінні), які безпосередньо не вимірювалися в ході дослідження (не могли бути виміряними в принципі). Адже, якщо існує такий прихований (латентний) фактор, то він визначає, які відповіді буде давати респондент на ті питання, які є явними показниками цього фактору.

Наприклад, ми в опитуванні не задаємо запитання про соціальну дистанцію щодо представників монголоїдної раси, але задаємо запитання про соціальну дистанцію щодо китайців, корейців, японців, монголів, в’єтнамців тощо. Отже, якщо людина дистанціює від себе людей монголоїдної раси, то соціальна дистанція і щодо цих груп буде високою. І, що важливо, існуватиме кореляція між змінними, що вимірювали соціальну дистанцію щодо цих соціальних груп.

 

Розглянемо приклад з бази даних Kyiv-91.

Змінні v107–v113 стосуються оцінки респондентами ефективності тих чи інших засобів захисту своїх прав.

v107 – участь в мітингах

v108 – участь в демонстраціях

v109 – участь в забастовках

v110 – висунення кандидатів

v111 – збір підписів під петиціями

v112 – голодовки

v113 – захоплення будівель

 

Чи можемо ми їх розділити на певні групи?

Отже, з матриці парних кореляцій бачимо, що можна виокремити дві групи змінних, які тісно пов’язані між собою:

 

Проте це лише наші припущення. І отриманий поділ не є абсолютно однозначним: участь в мітингах та демонстраціях потрапляє до обох груп (хоча в другій корелює лише з двома змінними з трьох).

 

Для цього слід здійснити факторний аналіз. Він опирається на матрицю кореляцій і робить те, що ми робили щойно “на око”, тільки більш ґрунтовно.

 

Отже, спершу створюється стільки факторів, скільки є змінних. Проте далі аналіз рухається таким чином, щоб виявити, які фактори є інформативними, а які – ні. Мірою інформативності є eigenvalues (власні значення). Опускаючи матричну алгебру, звідки взято ці поняття, розглянемо їхнє практичне значення.

По замовчуванню, всі оригінальні змінні мають власне значення, рівне 1. Отже, якщо утворений фактор має власне значення, менше 1, то його інформативність – менша від оригінальної змінної. Відтак, ми залишаємо лише ті фактори, які є більш інформативними, ніж оригінальні змінні. Таких факторів – два.

Крім того, варто звертати увагу, наскільки інформативними є отримані фактори загалом. Для цього слід звернути увагу на відсоток дисперсії аналізованих змінних ,який описується отриманими факторами (пригадайте R2 в регресійному аналізі). В нашому випадку – 55,789%. Це невисокий показник, але кращий, ніж ми б мали менше 50%.

Внаслідок проведення факторного аналізу ми отримуємо наступну таблицю:

Величини, які в ній містяться, можна інтерпретувати як коефіцієнти кореляції оригінальних змінних з факторами. Виглядає більш-менш зрозуміло, але є спірні випадки, які невідомо до якого фактора краще зарахувати. Для цього здійснюють операцію обертання, яке дозволяє отримати просту структуру, тобто ситуацію, коли кожна оригінальна змінна має лише з одним фактором коеф. кореляції, більший 0,7, а з рештою – менші 0,2.



 

Обернена факторна структура в нашому випадку має вигляд:

Отриманий результат майже відповідає простій структурі. Крім того, ми бачимо, що утворилися дві групи змінних, які вдалося побачити відразу.

Важливо пам’ятати: дослідник має докласти старань, щоб проінтерпретувати отриману структуру. Деколи вона має доволі заплутану смислову структуру.

Також зверніть увагу, що отримані фактори:

ми не могли б вивчати як явні змінні (як питати про це людей?). Отже, не могли б оцінити їхній рівень суб’єктивної оцінки ефективності (тобто підтримки/ непідтримки) тих чи інших форм протесту.

Важлива умова використання факторного аналізу:

В протилежному випадку доволі складно виокремити латентні змінні (фактори), які впливали на відповіді на явні запитання (хоча деколи це також має сенс).


Дата добавления: 2014-12-23; просмотров: 19 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2018 год. (0.016 сек.)