Читайте также:
|
Оператор безусловного перехода (goto имя_метки;) передает управление на любой оператор, помеченный меткой в теле функции.
Однако запрещено перескакивать через определения переменных и входить в внутрь условного оператора, переключателя, цикла, блока.
Оператор goto можно использовать, если из разных мест обращаемся к одному месту в пределах текста одной функции, а также для выхода из нескольких вложенных друг в друга циклов или переключателей (оператор break обеспечивает выход из самого внутреннего цикла или переключателя).
if (n>=n_max) goto M1; //
n++;
M1: printf(“n=%d”, n);
В настоящее время общепринято, что оператор goto запутывает программу, поэтому его лучше не использовать.
Оператор возврата из функцииreturn завершает любую функцию, в т.ч. и главную функцию main(), т.е. является последним оператором функции.
Оператор принудительного выхода из цикла (переключателя) break прекращает выполнение оператора цикла или переключателя и осуществляет передачу управления к оператору, следующему за циклом или переключателем.
Оператор выхода из текущей итерац ии continue завершает выполнение тела цикла и начинает проверку условия на дальнейшее продолжение цикла, используется только в операторах цикла.
Лекція №11. Комерційна таємниця.
Вступ:
В даній лекції детально розглянуто аспекти охорони такого специфічного виду інформації, як комерційна таємниця; майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю; охорона від недобросовісного використання комерційної таємниці, відомості, які не складають комерційну таємницю.
Текст лекції
Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.
У ст. 34 Конституції України проголошено: «Кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, ніхто не може використовувати чи поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.» Будучи об’єктом інтелектуальної власності, комерційна таємниця має специфічні особливості. Насамперед, слід зазначити, що в її основі лежить фактична монополія певної особи на певну сукупність знань. Правові засоби, якими володіє власник комерційної таємниці хоча і надають йому можливість для огородження його інтересів є менш ефективними, ніж ті, які мають у розпорядженні власники інших об’єктів інтелектуальної власності. Тому, насамперед, від самого право власника, від повноти і ефективності вжитих ним заходів для збереження його фактичної монополії на знання залежить життєвість його права на комерційну таємницю.
Важливою особливістю комерційної таємниці є її найбільша універсальність серед інших об’єктів інтелектуальної власності. Якщо під винаходами, промисловими зразками, товарними знаками та іншими об’єктами інтелектуальної власності закон розуміє цілком визначені результати інтелектуальної діяльності, то під поняття комерційної таємниці можуть бути підведені найрізноманітніші відомості, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням фінансами та іншою діяльністю підприємця. При цьому комерційною таємницею можуть бути оголошені цілком потенційно патентоспроможні рішення, що право власник з якихось причин не бажає обнародувати і запатентувати у встановленому порядку.
Конфіденційна інформація відіграє дедалі більшу роль в інформаційному суспільстві, зокрема за умов ринкової економіки. Для того, щоб певна інформація вважалася комерційною таємницею і підлягала охороні, вона повинна відповідати наступним вимогам:
1) є таємною, у тому розумінні, що вона як єдине ціле або в точній сукупності або поєднанні її компонентів не є загальновідомою або легкодоступною для осіб у колах, що мають справу з вказаним видом інформації;
2) має комерційну цінність через те, що вона є таємницею;
3) є об’єктом достатніх для певних обставин заходів із збереженням її в таємниці особою, яка законно здійснює контроль за цією інформацією.
Аналогічні ознаки для таємної інформації викладено в Модельних положеннях про захист проти недобросовісної конкуренції 1996р., прийнятих ВОІВ.
Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є:
1) право на використання комерційної таємниці;
2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;
3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню відомостей або використанню комерційної таємниці;
Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.
Сутність права на комерційну таємницю полягає в забезпеченні власнику інформації можливості засекречувати цю інформацію від широкої публіки і вимагати, щоб треті особи утримувалися від використання незаконних методів одержання даної інформації. Розглянуте право має, як це можна помітити, дві тісно взаємозалежні, проте відносно самостійні сторони. Першу з цих сторін утворює можливість право власника на власні активні дії, спрямовані на збереження конфіденційності інформації. Оскільки право на комерційну таємницю базується на фактичній монополії право власника, на ньому самому лежить головна турбота про те, щоб зберегти цю монополію.
Для цього об’єкт права на комерційну таємницю може використовувати всі допущені законом засоби по забезпеченню таємності інформації. Арсенал цих засобів досить багатий. Сюди належать різноманітні організаційні заходи, пов’язані, зокрема, з підбором працівників, організацією документообігу, введення пропускного режиму та ін. Найважливіше значення має розроблення і прийняття локальних правових актів, таких, наприклад, як Правила внутрішнього трудового розпорядку, Положення про охорону комерційної таємниці. Забезпечення охорони комерційної таємниці – це покладання на осіб, які володіють відповідними відомостями в силу своєї службової діяльності, юридичного обов’язку по їх нерозголошенню. В цих цілях в трудові договори і контракти з працівниками, а також з іншими залучуваними особами, може включатися спеціальна умова про збереження конфіденційності та відповідальності за її порушення. Можливе і оформлення спеціального зобов’язання про нерозголошення комерційної таємниці. Нарешті, власник комерційної таємниці може застосувати будь-які технічні засоби, що допущені законом, охорони приміщень, захисту телефонних переговорів від прослуховування тощо.
Іншу сторону розглянутого права складає можливість вимагати від третіх осіб утримування від незаконного заволодіння інформацією, що складає комерційну таємницю. Важливо підкреслити, що мова в даному випадку йде не про заборону використовування даної інформації третіми особами без згоди її власника. Власник комерційної таємниці має лиш фактичну, а не юридичну монополію на її використання. Забороняється лиш посягати на цю монополію за допомогою незаконних засобів. Якщо інформація отримана зацікавленою особою законним чином, хоч і без санкції її власника, наприклад, у зв’язку з яким небудь недоглядом останнього, він порушником не вважається.
В усьому світі методами одержання інформації вважаються незаконними такі, як промислове шпигунство, підкуп службовців власника комерційної таємниці,, проникнення в приміщення, прослуховування засобів зв’язку, розкриття кореспонденції і т. ін. Більшість із зазначених засобів заборонена спеціальним законодавством і утворюють склади адміністративних чи кримінальних правопорушень. У таких випадках, коли кримінальної заборони на використовування деяких засобів немає, слід виходити із змісту правил, що забороняють несумлінну конкуренцію.
До числа правових можливостей власника комерційної таємниці належить віднести також його можливість розпорядження приналежним йому об’єктом інтелектуальної власності. Насамперед, він може в будь-який момент розкривати перед публікою ті відомості, що складали комерційну таємницю, якщо це не порушує прийнятих ним зобов’язань перед контрагентами. Далі, власник інформації, що є конфіденційною, може продати чи іншим способом переступити цю інформацію зацікавленій особі. Зокрема, предметом такого договору можуть бути результати проведених маркетингових досліджень, технологія чи інше технічне нововведення (секрет виробництва, ноу- хау) і т. п. Умовами такої переступки інформації є звичайно відмова самого правовласника від її подальшого використання, а також його зобов’язання не передавати цю інформацію іншим особам. Виробничі, комерційні і ділові секрети (комерційні таємниця) можуть бути предметами договорів відчуження і використання. Договори називаються ліцензійними чи договорами передачі ноу-хау.
Предметом передачі можуть бути і несекретні ноу-хау. Це можливо, коли набувач розраховує на швидший, ефективний спосіб досягнення того стану, що забезпечується використовуванням несекретного ноу-хау-. У таких договорах центр ваги переміщується з ноу-хау як такого на додаткову діяльність, за допомогою якої забезпечується більш ефективне його використання.
Органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання.
Комерційна таємниця, як об’єкт інтелектуальної власності не вимагає офіційного визнання її охороноспроможності, державної реєстрації чи виконання будь-який інших формальностей, а також сплати державних мит.
Як і стосовно інших об’єктів інтелектуальної власності, стосовно комерційної таємниці закон установлює ряд критеріїв охороноспроможності, яким вона повинна відповідати, щоб користуватися правовою охороною. Особливістю розглянутого об’єкта інтелектуальної власності є те, що перевірка охороноспроможності комерційної таємниці здійснюється не в порядку спеціальної попередньої процедури, а тільки тоді, коли право на комерційну таємницю порушується чи оскаржується і потрібно установити, чи існувало воно взагалі.
Існують два цивільно-правових режимів охорони комерційної таємниці:
- режим охорони, заснований на договірних відносинах;
- режим охорони, заснований на зобов’язаних, що випливають із заподіяння шкоди.
Шкода у вигляді збитків, заподіяних протиправним посяганням на комерційну таємницю, має місце в обох випадках, однак правова охорона відшкодування цієї шкоди залежить від виду цивільно-правового зобов’язання і визначається його специфікою. Саме воно лежить в основі розмежування і класифікації зазначених вище правових режимів.
Кабінетом Міністрів України затверджений перелік відомостей, що не складають комерційну таємницю. Ці відомості використовуються при здійсненні перевірок контролюючими органами, аудиторами для проведення аудита, при здачі звітності в різні фонди. До них відносяться:
1) статутні документ, документи, що дозволяють займатися підприємницькою або господарською діяльністю і її окремими видами;
2) інформація з усіх установлених форм державної звітності;
3) дані, необхідні для перевірки вирахування і сплати податків і інших обов’язкових платежів;
4) зведення про чисельність і склад працюючій, їхній заробітній платі в цілому за професіями і посадами, а так само наявність вільних місць;
5) документи про сплату податків і обов’язкових платежів;
6) інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотриманні безпечних умов праці, реалізацію продукції, що заподіює шкоду здоров’ю, а так само інших порушень законодавства України і розмірах заподіяних при цьому збитків;
7) документи про платоспроможність;
8) відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, союзах, об’єднаннях і інших організаціях, що займаються підприємницькою діяльністю;
9) відомості, що відповідно до діючого законодавства підлягають розголошенню.
Хоча зазначені відомості не віднесені до відомостей, що складають комерційну таємницю, але вони і не є відкритими і загальнодоступними. Надаватися вони можуть лише по підставах встановленим у нормативних актах України. Так, наприклад, відповідно до Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990р. міліції для виконання своїх обов’язків дане право безперешкодно і безкоштовно одержувати від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності по письмовому запиті відомості, у тому числі відомості, що складають комерційну таємницю, необхідні по справах про злочини, що знаходяться у впровадженні міліції. Для здійснення загального нагляду підприємства, установи й організації повинні представляти прокуророві свою документацію, у тому числі, по його письмовій вимозі, відомості, що складають комерційну таємницю, і, у разі потреби, прокурор має право вимагати передачу для перевірки зазначених документів у прокуратуру.
Терміном «комерційна таємниця» не охоплюються відомості, що складають банківську таємницю, страхову таємницю, авторські права. Зазначені відомості складають самостійні групи конфіденційної інформації із своїм відмінним від «комерційної таємниці» правовим регулюванням.
Органи державної влади зобов’язані охороняти комерційну таємницю від таких порушень:
неправомірне збирання інформації, яка складає комерційну таємницю;
розголошення комерційної таємниці;
схилення до розголошення комерційної таємниці;
неправомірне використання комерційної таємниці.
Неправомірним збиранням інформації, яка складає комерційну таємницю вважається добування протиправним способом відомостей, які відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало або могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту.
Схиленням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомими у зв’язку з виконанням службових обов’язків відомості, які відповідно до чинного законодавства становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало або могло завдати шкоди господарюючому об’єкту.
Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої особи на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять до чинного законодавства України комерційну таємницю.
Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, які відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомими в зв’язку з виконанням службових обов’язків, якщо це завдало або могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту.
У Законі України «Про підприємства в Україні» установлені дві форми розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю: передача і витік відомостей, що складають комерційну таємницю. З юридичної точки зору зазначені форми являють собою самостійні складові правопорушень. Передача відомостей, що складають комерційну таємницю — це незаконне ознайомлення третіх осіб із відомостями, віднесеними суб’єктом підприємницької діяльності до комерційної таємниці, особою, якій такі відомості відомі в зв’язку з виконанням своїх трудових обов’язків або в якого мається доступ до них і зв’язку з виконанням посадових обов’язків. Під витоком відомостей, що складають комерційну таємницю, розуміються навмисні або ненавмисні дії осіб, що мають доступ до комерційної таємниці, що сприяють ознайомленню з такими відомостями третіх осіб.
Способи розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю, можуть бути різними: передача інформації конкурентам підприємця; ознайомлення з комерційною таємницею службових осіб державних організацій і органів без належних на те прав і основ як з боку розголошувача, так і з боку державного службовця, розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю, через засоби масової інформації; використання в особистих цілях — передача родичам, знайомим для заняття власною підприємницькою діяльністю. Мотиви розголошення так само можуть бути різні: користь, особисті неприязні відносини, халатне відношення до трудових і службових обов’язків.
Здійснення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, юридичними особами, їх об’єднаннями й об’єднаннями громадян, які не є господарюючими суб’єктами, спричиняє накладена на них Антимонопольним комітетом України штрафів у розмірі двох тисяч мінімумів прибутків громадян, неоподаткованих податком.
Строк чинно сті права інтелектуальної власності на комерційну таємницю обмежується строком існування сукупності ознак комерційної таємниці, встановлених частиною першою статті 505 ЦК.
Специфічною рисою комерційної таємниці, що виділяє її серед інших об’єктів інтелектуальної власності, є необмеженість терміну її охорони. Право на комерційну таємницю діє доти, поки зберігається фактична монополія особи на інформацію, що її утворює, а також є передбачені законом умови її охорони. Ця обставина робить обрання даної форми охорони привабливим для підприємців у тих випадках, коли їх не задовольняє принцип терміновості патентної охорони.
Резюме
Кожна особа має фактичну монополію на певну сукупність знань. Правові засоби, якими володіє власник комерційної таємниці хоча і надають йому можливість для огородження його інтересів є менш ефективними, ніж ті, які мають у розпорядженні власники інших об’єктів інтелектуальної власності. Від самого право власника для збереження його фактичної монополії на знання залежить життєвість його права на комерційну таємницю. Розглянуто питання:
Ø ознаки інформації для набуття статусу комерційної таємниці
Ø охорона комерційної таємниці;
Ø об’єкти, які не є комерційною таємницею
Ø термін чинності правової охорони на інформацію, яка має ознаки комерційної інформації.
Дата добавления: 2014-12-23; просмотров: 22 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |