Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Міжнародне право захисту прав людини

Читайте также:
  1. F) До прекращения дела обвиняемому должно быть разъяснено право возражать против такого основания.
  2. Gl] Тема 9.Законность и правопорядок. Мировой правопорядок
  3. I . Понятие и признаки правовых норм.
  4. I. Нормативно-правовые документы, регламентирующие деятельность учителя информатики
  5. I. Нормативные правовые акты
  6. I. Понятие, признаки и предпосылки правовых отношений.
  7. I. Понятие, признаки и предпосылки правовых отношений.
  8. I. Правовой обычай.
  9. I. Правомерное поведение личности.
  10. I. Правосознание: понятие, структура, функции и виды.

Врегулювання проблем міжнародних економічних відносин на глобальному рівні здійснюється насамперед у межах ООН, яка має розгалужену систему органів і організацій. Два центральних її органи – Генеральна Асамблея і Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) – займаються розвитком міжнародного економічного співробітництва. Відповідно до ст.13 Статуту ООН Генеральна Асамблея організує дослідження і дає рекомендації державам з метою сприяння міжнародному співробітництву в економічній, соціальній та інших сферах. На ЕКОСОР, яка здійснює координацію діяльності всіх органів і установ системи ООН в економічній сфері, покладена основна відповідальність за виконання функції ООН в сфері економічного і соціального співробітництва.

Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) була створена в 1964 р. Генеральною Асамблеєю як допоміжний орган, однак давно вже переросла в самостійний автономний орган ООН. Україна є членом цієї організації. Координаційний центр, яким являється ЮНКТАД, створений для комплексного розгляду проблематики розвитку і взаємопов’язаних питань в сфері торгівлі, фінансів, технології і інвестицій. Основною метою його є сприяння розвитку міжнародної торгівлі для прискорення економічного зростання і розвитку країн, що розвиваються. Прийнята в 1974 р. Генеральною Асамблеєю ООН Хартія економічних прав і обов’язків держав була підготовлена в рамках ЮНКТАД.

Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО) заснована в 1967 р. рішенням Генеральної Асамблеї і в 1985 р. отримала статус спеціалізованої установи ООН. Україна є членом цієї організації. Основною метою її є сприяння промисловому розвитку країн, що розвиваються, прискорення їх індустріалізації та надання допомоги в установленні нового міжнародного економічного порядку. Наприклад, План дій з промислового розвитку і співробітництва, підготовлений в рамках ЮНІДО і прийнятий в 1975 р., закріплює право держави на суверенітет над природними ресурсами і на контроль за діяльністю приватного капіталу і ТНК. Таким чином, саме ЮНКТАД і ЮНІДО відіграють важливу роль в формуванні принципів міжнародного економічного права.

В сучасній системі економічних зв’язків міжнародна торгівля займає центральне місце, а тому насамперед міжнародні торговельні відносини потребують правового регулювання, щоб забезпечити захист взаємних інтересів, підвищити ефективність співробітництва в цій сфері.

Міжнародне торговельне право – це сукупність принципів і норм, які регулюють відносини між державами і іншими суб’єктами міжнародного права у сфері міжнародної торгівлі. Торговельні відносини є основою міжнародних економічних зв’язків.

Джерелами міжнародного торговельного права є:

1) двосторонні і багатосторонні договори, у тому числі міжнародні торговельні договори, які є основним галузевим джерелом торговельного права;

2) міжнародні торговельні звичаї, тобто практика, яка повторюється в міжнародних торговельних відносинах протягом тривалого періоду;

3) судові прецеденти міжнародних судів і арбітражів;

4) рішення і постанови міжнародних організацій в межах їх компетенції.

Існують різного роду торгово-економічні об’єднання держав:

1) зони (асоціації) вільної торгівлі, які встановлюють сприятливий режим торгівлі між країнами-учасницями;

2) митні союзи, що означають введення єдиного тарифу і проведення загальної торговельної політики країн-учасниць;

3) економічні союзи як спосіб інтегрування економік країн-учасниць;

4) преференційні системи, які надають особливі пільги для певних країн, особливо тих, що розвиваються.

Глобалізація світової економіки і стрімкий розвиток торгівлі призвели до все більшого відчуття неадекватності національних засобів регулювання торговельних відносин. Держави прийшли до необхідності створення глобальної інтеграційної угоди – Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ), яка була укладена в 1947 р. ГАТТ відігравала ключову роль в міжнародній торгівлі за допомогою проведення багатосторонніх торгових переговорів, які систематизували розвиток міжнародної торгівлі, створили норми і правила міжнародного торгового права. Основні принципи ГАТТ, до яких відносяться: свобода торгівлі, сприяння добросовісній конкуренції, торгівля без дискримінації, прогнозований і зростаючий доступ на ринки, розвиток торгівлі через багатосторонні переговори, принцип взаємності, – можна розглядати як галузеві принципи міжнародного торгового права.

У 1995 р. відповідно до підписаної в 1994 р. у Марракеші угоди, що фактично трансформувала ГАТТ, була створена Світова організація торгівлі (СОТ). Угода про СОТ є глобальною інтеграційною угодою в сфері міжнародного руху товарів, послуг, фізичних осіб, капіталу і платежів, яка усуває фрагментарність окремих міжнародних угод і організацій, що регулюють відносини в цих сферах. Набрання нею чинності 1 січня 1995 р. завершило формування правової структури Бреттон-Вудської системи, основаної на Міжнародному валютному фонді, групі Світового банку і СОТ.

Питаннями систематизації і кодифікації міжнародно-правових норм в сфері міжнародної торгівлі займається Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ), яка була заснована в 1966 р. на ХХІ сесії Генеральної Асамблеї ООН і являється її допоміжним органом. До підготовлених нею актів відносяться: Конвенція про позовну давність в міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 р. та Протокол про поправки до неї 1980 р., Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р., Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж (1985 р.) та ін.

Міжнародне валютно-фінансове право – це сукупність міжнародно-правових принципів і норм, які регулюють міждержавні валютно-фінансові відносини, суб’єктами яких є держави та міжурядові організації.

В сфері міжнародних валютно-фінансових відносин основними джерелами є двосторонні і багатосторонні договори, а також рішення міжнародних валютно-кредитних організацій. Багатосторонні договори, являючись інструментом уніфікації валютно-фінансових норм, набувають все більшого значення в цій сфері відносин. Серед таких договорів можна назвати Женевські конвенції про уніфікацію вексельного права 1930 р., Женевську конвенцію про вирішення колізійних питань про перевідний і звичайний векселі 1930 р., Женевську чекову конвенцію 1931 р., Конвенцію ООН про міжнародні перевідні векселі і міжнародні звичайні векселі 1988 р. та ін. Серед договорів Європейського Союзу можна виділити Маастрихтський договір 1992 р., який передбачає порядок взаємних розрахунків в євровалюті.

В регулюванні міжнародних валютно-фінансових відносин основну роль відіграють міжнародні валютно-кредитні організації, фонди, банки. Міжнародний валютний фонд (МВФ) створений у 1945 р. на основі договорів, прийнятих Конференцією Об’єднаних Націй з валютно-фінансових питань, яка відбулася в Бреттон-Вудсі (США) у 1944 р. Разом з Міжнародним банком реконструкції та розвитку (МБРР), створеним на цій же Конференції, а також Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК, 1956 р.), Міжнародною асоціацією розвитку (МАР, 1960 р.) і Багатостороннім агентством з гарантій інвестицій (БАГІ, 1988 р.) Фонд створює систему спеціалізованих фінансових організацій ООН, які володіють юридичною і фінансовою незалежністю. Центральне місце в цій системі займає Міжнародний валютний фонд, основною метою якого є координація валютно-фінансової політики держав-членів і надання їм кредитів для урегулювання платіжних балансів і підтримання валютних курсів. Україна є членом МВФ.

Кількість голосів кожної держави-члена Міжнародного валютного фонду в його вищому органі – Раді керівників – пропорційна розміру капіталу, вкладеного в ресурси Організації. При вступі до Фонду держава підписується на певну частку його капіталу, яка залежить від місця країни в світовому господарстві і затверджується Радою керівників. Виділена державі квота визначає кількість належних їй голосів, а також розмір займів, на які вона може розраховувати. Така система зваженого голосування застосовується у всіх п’яти спеціалізованих фінансових організаціях ООН.

Загальною метою Групи Всесвітнього банку, яка включає Всесвітній банк (МБРР), а також три філіали: МФК, МАР і БАГІ, є заохочення економічного і соціального розвитку менш розвинутих членів ООН шляхом надання фінансової і консультативної допомоги. Але в межах загальної мети кожна організація виконує свої функції. Міжнародний банк реконструкції і розвитку сприяє реконструкції і розвитку економіки держав-членів Банку, надає займи для розвитку виробництва, заохочує приватні іноземні капіталовкладення та ін. Членами МБРР можуть бути тільки члени МВФ. Міжнародна асоціація розвитку, головним чином, надає безвідсоткові кредити найбіднішим країнам. Міжнародна фінансова корпорація сприяє росту економіки країн, що розвиваються, шляхом заохочення приватних підприємств у виробничому секторі. Багатостороннє агенство з гарантій інвестицій заохочує іноземні інвестиції на виробничі цілі. Членами МФК, МАР і БАГІ можуть бути тільки члени МБРР.

Міжнародне транспортне право – це сукупність міжнародно-правових принципів і норм, які регулюють відносини між державами у процесі використання різних видів транспорту у сфері міжнародного економічного співробітництва.

Джерелами цієї підгалузі міжнародного економічного права є: міжнародні договори, угоди з питань транспорту та акти міжнародних організацій. До багатосторонніх договорів у сфері міжнародного транспорту слід віднести Варшавську конвенцію для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень 1929 р., доповнену Гаазьким протоколом 1955 р., Чиказьку конвенцію з питань цивільної авіації 1944 р., Конвенцію про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів 1956 р. і Протокол до неї 1978 р., Конвенцію ООН про морське перевезення вантажів 1978 р. та ін.

Серед міжнародних інститутів у галузі міжнародних транспортних перевезень слід назвати Міжнародну організацію цивільної авіації (ІКАО), засновану у 1944 р.; Міжнародний союз автомобільного транспорту, утворений у 1948 р.; Європейську конференцію з пасажирських тарифів, що діє з 1985 р. та ін.

В останній час досить активно обговорюється питання про міжнародну правосуб’єктність транснаціональних корпорацій (ТНК), оскільки наряду з державами і міжнародними організаціями вони мають зростаючий вплив як на національну, так і на світову економіку. ТНК представляють сьогодні якісно новий рівень міжнародного поділу праці. Їх організаційна структура передбачає суворо централізоване управління фінансово-технологічними зв’язками між вхідними в ТНК філіалами і підприємствами, що знаходяться в різних державах. ТНК від власного імені укладає угоди як з окремими країнами, так і з міжнародними фінансово-економічними організаціями. Значна роль ТНК в підтриманні міжнародних взаємовідносин виробничого, науково-технічного, валютно-фінансового характеру, а також в сфері енергетики, зв’язку, транспорту, нових технологій. Все це дає підстави говорити про утворення транснаціонального права як гілки міжнародного економічного права, в рамках якого ТНК могли б стати носіями не тільки певних прав, але й обов’язків. Однак сьогодні розглядати ТНК в якості суб’єкта міжнародного права є передчасним. Принцип підпорядкованості ТНК національному праву зафіксований в Хартії економічних прав і обов’язків держав, прийнятої у формі резолюції Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р., ст.2 якої наголошує, що держава має право “регулювати і контролювати діяльність транснаціональних корпорацій в межах дії своєї національної юрисдикції і приймати заходи для того, щоб така діяльність не суперечила її законам, нормам і постановам і відповідала її економічній і соціальній політиці. Транснаціональні корпорації не повинні втручатися у внутрішні справи держави, яка їх приймає”.

 

 

Міжнародне право захисту прав людини

  1. Поняття міжнародного права захисту прав людини та його місце в системі міжнародного права
  2. Система джерел міжнародного права захисту прав людини
  3. Універсальні контрольні механізми у сфер захисту прав людини

Міжнародне право захисту прав людини – система міжнародно-правових норм, принципів та стандартів універсального та регіонального рівня, що відображають права та свободи людини, зобов`язання держав та міждержавних організацій у сфер забезпечення захисту прав людини, а також міжнародні контрольні механізми щодо дотримання суб'єктами міжнародного права міжнародних норм та стандартів у сфері захисту прав людини.

Питання про місце міжнародного права сері захисту прав людини в системі міжнародного права залишається дискусійним. Так, на думку більшості вчених міжнародне право в галузі захисту прав людини є самостійною галуззю сучасного міжнародного права. Також, існує точка зору (С. В. Черниченко, Г. В. Ігнатенко, О. І. Тіунов) згідно якої міжнародне право захисту прав людини розглядається як підгалузь міжнародного гуманітарного права. Прихильники цієї точки зору вважають, що міжнародне гуманітарне право охоплює всі питання міжнародного співробітництва у сфері захисту прав людини і включає такі елементи як: 1. право збройних конфліктів; 2. право гуманізації збройних конфліктів; 3. міжнародний захист прав людини у мирний час.

Однак, на думку більшості вчених –міжнародників зазначене розуміння міжнародного гуманітарного права штучно розширює предмет його регулювання. Оскільки міжнародне гуманітарне право за своєю сутністю та призначенням – це право воєнне. Міжнародне гуманітарне право зосереджує свій вплив на захисті того мінімуму прав людини, який можливо зберегти в умовах екстремальної воєнної ситуації. В свою чергу, міжнародне право захисту прав людини спрямоване на захист всього обсягу прав людини в нормальних цивільних умовах, що не ускладнені воєнною ситуацією. Таким чином, ці дві галузі міжнародного права відрізняються за предметом свого регулювання.

Міжнародне право захисту прав людини, також, відрізняється від міжнародного гуманітарного права з точки зору історії розвитку цих галузей. Так, міжнародне гуманітарне право існувало ще з часів античності спочатку вигляді права війни, потім законів та звичаїв війни, а з початку ХХ ст. у вигляді права збройних конфліктів. В свою чергу, міжнародне право захисту прав людини сформувалося після ІІ Світової війни на підставі фундаментальних правозахисних міжнародно-правових актів ООН. Крім цього, міжнародне гуманітарне право відрізняється від міжнародного права захисту прав людини за характером норм: в міжнародному праві захисту прав людини переважають норми –дозволи, а в міжнародному гуманітарному праві перевагу мають заборони та позитивні зобовязання.

До основних джерел міжнародного права захисту прав людини належать численні багатосторонні універсальні договори з прав людини. Приписи зазначених договорів мають достатньо узагальнений характер. Міжнародні договори, що були укладені рамках ООН у сфері захисту прав людини є частиною міжнародного загального права. Деякі із зазначених договорів мають імперативний характер, а деякі рекомендаційний характер.

Універсальними міжнародно-правовими актами з прав людини рекомендаційного характеру є резолюції ООН. Наприклад, Загальна декларація прав людини 48; Декларація про ліквідацію всіх форм дискримінації на підставі релігії та переконань 81р.; Декларація про права осіб, що належать до національних, етнічних, релігійних або мовних меншин 92р.тощо. Незважаючи на рекомендаційний характер зазначених резолюцій, вони є характеризуються високим морально-ентичним авторитетом у міжнародному співтоваристві, зокрема Загальна декларація прав людини сприймається міжнародною спільнотою як міжнародний звичай. Також, резолюції можуть виступати основою для розробки загальнообов'язкових міжнародно-правових актів у сфері прав людини. зокрема, Декларація про захист всіх осіб від тортур та інших жорстоких нелюдських та таких, що принижують людську гідність видів поводження та покарання 1975р. була підґрунтям для розробки загальнообов'язкової Конвенції проти катувань, та інших жорстоких, нелюдських та таких, що принижують честь та гідність видів поводження та покарання 1984р.

До універсальних міжнародно-правових актів з прав людини, що мають загальнозобовязуючий характер для держав-учасниць ООН, в першу чергу, належать: Міжнародна Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965р.та Міжнародні пакти про права людини 1966р. Зазначені договори відображають міжнародні стандарти в галузі захисту прав людини.

Фундаментальні міжнародно-правові акти з прав людини, як імперативного, так і рекомендаційного характеру поділяються на такі категорії:

  1. Міжнародна хартія прав людини (Міжнародний Біль про права), що включає: Загальну декларацію прав людини 1948р; Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966р. з 2-ма Факультативними Протоколами до нього 1976 та 1992 рр.; Міжнародний пакт про соціальні. економічні та культурні права 1966р. з Факультативним протоколом 1986р.
  2. Міжнародно-правові акти щодо боротьби з масовими порушеннями прав людини: Конвенція про неприпустимість рабства від 1953р.; Конвенція про примусову та обов'язкову працю 1930р.; Конвенція про попередження злочину геноциду та покарання за нього1948р.; Декларація про надання незалежності колоніальним державам та народам 1960р.; Міжнародна конвенція про ліквідацію сіх форм расової дискримінації 1965р.; Міжнародна конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання за нього 1973р; Декларація 1975р. та Конвенція 1984р. Про припинення катувань та інших жорстоких, нелюдських та таких, що принижують гідність видів поводження та покарання.
  3. Міжнародно-правові акти, спрямовані на захист окремих категорій осіб: Конвенція про статус біженців 1951р.та Протокол до неї 1966р.; Конвенція про політичні права жінок 1952р.; Конвенція про статус апатридів 1954р.; Декларація прав дитини1959р.; Конвенція про скорочення безгромадянства 1961р.; Декларація про територіальний притулок 1967р. Декларація про ліквідацію сіх форм дискримінації жінок 1979р; Міжнародна Конвенція про захист прав трудящих-мігрантів та членів їх сімей.

До пріоритетних регіональних міжнародно-правових актів сфері захисту прав людини належить: Європейська Конвенція захисту прав людини та основних свобод 1950р., Європейська соціальна Хартія від 1961р. (переглянута в 1995р.); Американська Декларація прав і обов'язків людини 1948р.; Американська Конвенція прав людини від 1969р.; Африканська Хартія прав людини і народів 1981р; Конвенція СНД про права та основні свободи людини 1995р. Міжнародно-правові акти регіонального рівня зазвичай містять більш деталізований перелік прав людини в порівнянні з універсальними документами. На сьогодні, найбільш досконалим регіональним міжнародним правозахисним актом визнана Європейська конвенція 1950р. Інші регіональні міжнародно-правові акти в багатьох аспектах дублюють її положення.

3.

Універсальний контрольний механізм щодо дотримання державами-учасницями ООН міжнародних приписів з прав людини представлений такими міжнародними установами, як Комітет ООН з прав людини та Рада ООН з прав людини.

Комітет ООН з прав людини був створений на підставі факультативного протоколу № 1 до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 1966р, що набув чинності для України лише в 1991р. Зазначений комітет складається з 18 експертів, що виступають при розгляд справ від власного імені як юристи, а не як представники держав.

Зазначений Комітет уповноважений розглядати міждержавні скарги на порушення прав людини, а також індивідуальні скарги громадян на порушення державами-учасницями Факультативного Протоколу прав, викладених Міжнародному пакті про громадянські т політичні права.

До Комітету можуть звертатися особи, які стверджують, що якесь із прав, перерахованих у Пакті, було порушене, лише після того, як були вичерпані всі наявні внутрішні засоби правового захисту. Комітет може визнати неприйнятним кожне подане згідно з цим Протоколом повідомлення, яке є анонімним або яке, на його розсуд, являє собою зловживання правом на подання таких повідомлень чи не сумісне з положеннями Пакту.

Комітет доводить кожне подане йому повідомлення до відома держави, яка, як, стверджується, порушує положення Пакту. Держава протягом шести місяців подає Комітетові письмові пояснення чи заяви на висвітлення цього питання і будь-яких заходів, які могли бути вжиті цією державою.При розгляді повідомлень Комітет проводить закриті засідання і потім надсилає свої міркування відповідній державі.

Іншою важливою формою роботи Комітету є розгляд доповідей держав-учасниць Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Першу доповідь держава подає протягом 1 року з моменту набрання чинності Пактом для неї. Потім раз в п’ять років вона повинна надавати чергові періодичні доповіді.

Рада ООН з прав людини була створена в 2005 році рішенням Саміту, що проходив в ООН, замість Комісії ООН з прав людини. Така реформа була обумовлена занадто політизованим характером діяльності Комісії ООН з прав людини. Експерти, що входили до складу цієї Комісії при вирішенні справ виступали не від власного мені, а як представники держав, а тому більше керувалися не юридичними, а дипломатичними міркуваннями.

Рада з прав людини складається з 47 експертів, на відміну від 53, що працювали в складі Комісії.

Участьим в Раді открыта для всех государств — членов ООН, каждое из которых избирается большинством членов Генеральной Ассамблеи путем прямого тайного голосования.

Члены Совета избираются на основе принципа справедливого географического распределения. Места в Совете распределяются между региональными группами следующим образом: группа африканских государств — 13 мест; группа азиатских государств — 13 мест; группа восточноевропейских государств — 6 мест; группа государств Латинской Америки и Карибского бассейна — 8 мест и группа западноевропейских и других государств — 7 мест. Україна вічі входила до складу Ради ООН з прав людини (останній період участь тривав до червня цього року)

Новая процедура виборов в Совет требует абсолютного большинства голосов членов Генеральной Ассамблеи, в то время как выборы в Комиссию по правам человека осуществляются 53 членами Экономического и Социального Совета на основе простого большинства голосов присутствующих и участвующих в голосовании.

При выборе членов Совета государства-члены принимают во внимание вклад кандидатов в дело содействия защиты прав человека и сделанные ими с этой целью объявления о добровольных взносах и принятые обязательства. В своей деятельности члены Совета должны поддерживать самые высокие стандарты поощрения и защиты прав человека. При выборе членов Комиссии по правам человека эти требования не предъявлялись.

Члены Совета подвергаются универсальной периодической проверке в течение срока их полномочий. Генеральная Ассамблея большинством в две трети голосов присутствующих и участвующих в голосовании членов может приостановить членство в Совете какого-либо члена Совета, который совершает грубые и систематические нарушения прав человека.

Члены Совета исполняют свои полномочия в течение трех лет и не имеют права на немедленное переизбрание после двух следующих друг за другом сроков полномочий.

Совет по правам человека является вспомогательным органом Генеральной Ассамблеи и, следовательно, подотчетен членам ООН. Совет находиться в Женеве и регулярно собирается на заседания в течение года, проводя не менее трех сессий в год, включая основную сессию. Общая продолжительность этих сессий составляет не менее десяти недель, в то время как Комиссия заседала шесть недель в год. Совет также имеет возможность проводить, при необходимости, специальные сессии по требованию одного из членов Совета при поддержке одной трети членов Совета.

 

 




Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 65 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Система і правові інститути міжнародного економічного права.| Факультет ЭКОНОМИКИ

lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.012 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав