Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Видатки розвитку та напрямки використання.

Бюджетний устрій — показує, яким чином побудована бюджетна система, тобто це організація вертикальної структурної побудови бюджету держави за рівнями адміністративно-територіального поділу країни.

Основи бюджетного устрою:

— виділення видів бюджетів;

— установлення принципів побудови бюджетної системи;

— розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи;

— організація взаємовідносин між бюджетами.

Виділення видів бюджетів ґрунтується на політичному устрої та адміністративно-територіальному поділі кожної країни. Установлено два основні види бюджетів — центральні та місцеві.

У країнах з федеральним устроєм існують два різновиди центральних бюджетів: загальнодержавний та центральні для членів федерації. В Україні центральними є Державний бюджет України і Республіканський бюджет АРК. Склад місцевих бюджетів відображає територіальний поділ країни: в Україні — області, райони, поселення. Відповідно місцеві бюджети поділяють на дві групи: централізовані (регіональні) — обласні, районні, міські та бюджети базового рівня — сіл, селищ, міст, районів у містах.

Видатки розвитку та напрямки використання.

Сучасні умови розвитку ринкових відносин в Україні потребують здійснення регулювання темпів та пропорцій розвитку економіки. Це зумовлено тим, що, по-перше, в умовах переходу до ринку такі базові галузі економіки, як паливно-енергетичні,металургія, аграрний сектор економіки не мають достатніх фінансових ресурсів для належного розвитку. Тому державна фінансова підтримка їм конче необхідна. По-друге, без державної фінансової підтримки не можуть розвиватися машинні комплекси під різні промислові та новітні ресурсно збережні технології.

У складі видатків зведеного бюджету на розвиток економіки найбільшу частку відведено на промисловість, енергетику та будівництво.Вони включають такі групи видатків:

а). Видатки на паливно-енергетичний комплекс.

б) Видатки на конверсію та розвиток підприємств оборонного й машинобудівного комплексів.

в) Видатки на відтворення мінерально-сировинної бази.

г) Видатки на інші галузі промисловості.

Важлива роль у розвитку економіки належить транспорту, дорожньому господарству, зв´язку, телекомунікації та інформатиці. На їх розвиток за рахунок зведеного бюджету спрямовується близько третини всіх видатків на розвиток економіки.

60. Формування та використання Пенсійного фонду.

Основними завданнями Пенсійного фонду є:

- участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування;

- забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення;

- ефективне використання коштів ПФ України

Для здійснення своїх завдань і функцій Пенсійний фонд повинен мати відповідні фінансові ресурси. Бюджет ПФ України формується за рахунок: збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів; добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян; сум пені, фінансових санкцій, штрафів; тощо.

Бюджет Пенсійного фонду України щороку затверджує Кабінет Міністрів України.

Акумульовані кошти Пенсійний фонд спрямовує на: фінансування виплати державних пенсій та інших соціальних виплат; погашення банківських кредитів та процентів за їх використання; утримання центрального апарату та органів Пенсійного фонду України, розвиток їх матеріально-технічної бази; тощо.

Кошти Пенсійного фонду України зберігаються на окремих поточних рахунках і субрахунках в установах банків, використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають.

62. Поточні видатки, їх призначення.

Видатки з державного бюджету України — це економічні відносини, які виникають у зв'язку з розподілом централізова-пого фонду грошових коштів держави і його використання за цільовим призначенням.

Видатки усіх бюджетів поділяються на поточні і видатки розвитку.

Поточні видатки — це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємству установ, організацій і органів на початок бюджетного року.

Забороняється використання бюджетних коштів для фінансування позабюджетних фондів. Позабюджетні фонди можуть бути утворені за рахунок надходження від необов'язкових платежів, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, інших позабюджетних джерел.

У державному бюджеті України понад передбачені видатки утворюється оборотна касова готівка сумою не більше двох відсотків від загального обсягу видатків бюджету. Оборотна касова готівка може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути поновлена у тому ж році до обсягів, встановлених під час затвердження державного бюджету України.

63. Особливості формування доходів державних цільових ф

Основним централізованим фондом фінансових ресурсів держави є бюджет. Кошти бюджету знеособлені, вони забезпечують реалізацію функцій держави. Водночас у держави можуть виникати певні потреби, що мають особливе значення. Такі потреби повинні мати відповідне гарантоване фінансове забезпечення. З цією метою держава створює фонди цільового призначення.

Формування доходів державних цільових фондів відбувається за рахунок таких джерел:

а) бюджетне фінансування;

б) обов´язкові відрахування юридичних та фізичних осіб;

в) доходи від інвестування власних коштів;

г) добровільні внески, спонсорська допомога;

д) інші джерела.

65. Характеристика поточних видатків та видатків розвитку

Видатки показують напрямки і цілі бюджетних асигнувань. За структурою видатки бюджету поділяють на: пов'язані з державним управлінням; видатки на оборону; соціально-економічні цілі; господарську діяльність держави; зовнішньоекономічну діяльність. Розширення функцій держави супроводжується тим, що масштаби темпів збільшення державних видатків значно перевищують темпи зростання ВВП.

Видатки бюджетів усіх рівнів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку.

Поточні видатки — це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, які діють на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку.

Видатки розвитку — це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема.

66. Централізовані та децентралізовані цільові фонди.

Централізовані фонди коштів перебувають у розпорядженні держави як суб'єкта публічної влади (державний бюджет, Пенсійний фонд) та органів місцевої влади й місцевого самоврядування. За рахунок зібраних до цих фондів коштів фінансуються державні та місцеві видатки, здійснюється капітальне будівництво, інвестиційна та інноваційна діяльність, утримується соціально-культурна невиробнича сфера тощо.

Децентралізовані фонди коштів створюються у межах окремих суб'єктів господарської діяльності та певних галузей національної економіки. Їх не можуть використовувати органи державної влади для фінансування видатків держави, проте вони відіграють істотну роль на фінансовому ринку держави. Зокрема, за рахунок цих коштів здійснюється мобілізація фінансових ресурсів держави шляхом сплати податків

Сукупність централізованих і децентралізованих фондів коштів являє собою фінансові ресурси країни, що відображаються у зведеному фінансовому балансі України.

67. Органи фінансового контролю та їх функції.

Державний фінансовий контроль здійснюється органами законодавчої і виконавчої влади України. До системи органів державного фінансового контролю входять: ВРУ, Міністерство фінансів, Рахункова палата, органи Державної контрольно-ревізійної служби, Державного казначейства, Державної податкової служби,.

Основним органом державного фінансового контролю по лінії виконавчої влади є Міністерство фінансів України. Воно здійснює контроль за виконанням державного бюджету, за дотриманням правил складання проектів бюджетів в Україні.

Відповідно до чинного законодавства Державна контрольно-ревізійна служба виконує такі функції:

- контроль за цільовим та ефективним використанням коштів державного і місцевих бюджетів;

- цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів, отриманих суб'єктами господарської діяльності під гарантію Кабінету Міністрів України;

- контроль за виконанням громадських замовлень та державного оборонного замовлення;

- контроль за цільовим та ефективним використанням коштів, які спрямовуються на виконання делегованих державних повноважень бюджетами самоврядування;

- контроль за порядком ведення бухгалтерського обліку та достовірністю звітності про виконання державного бюджету України та бюджетів самоврядування;

Слід зазначити, що робота органів Державної контрольно-ревізійної служби нині, в основному, зосереджується на контролі за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів та їх збереженням, максимальним відшкодуванням збитків винними особами, мобілізацією до бюджету платежів та інших надходжень.

68. Бюджетна класифікація видатків.

Бюджетна класифікація складається з таких розділів:

· класифікація доходів бюджету;

· класифікація видатків бюджету;

· класифікація фінансування бюджету;

· класифікація боргу.

В свою чергу, видатки бюджету класифікуються за:

· функціональною ознакою;

· відомчою ознакою;

· економічною ознакою.

Функціональна класифікація хар склад видатків бюджету за галузями народного господарства.

Відомча класифікація представлена у вигляді переліку головних розпорядників бюджетних коштів (міністерства, управління, відомства, комітети, служби та ін.).

Економічна класифікація відповідає класифікації доходів і складається з:

· поточних видатків, які пов’язані з оплатою товарів і послуг, субсидій і поточних трансфертів;

· капітальних видатків, пов’язаних з придбанням основного капіталу, створенням державних запасів і резервів.

Залежно від джерел покриття видатки поділяються на:

· видатки загального фонду;

· видатки спеціального фонду.

Залежно від етапу руху бюджетних коштів видатки поділяються на:

· касові;

· фактичні.

70. Поняття і призначення фінансового контролю.

Фінансовий контроль є універсальним явищем і застосовується у різних сферах суспільного життя. Суть фінансового контролю розкривається у взаємозв'язку зі сферою застосування й сферою функціонування фінансів. Економічним змістом фінансового контролю є функція управління, що включає сукупність спостережень, перевірок за діяльністю об'єкта управління з метою оцінки обґрунтованості й ефективності прийнятих рішень та результатів їх виконання. Фінансовий контроль застосовується там і тоді, де функціонують фінанси.

Головним завданням фінансового контролю є підтримка фінансової дисципліни, запобігання фінансовим правопорушенням та застосування заходів примусу за їх вчинення.

Отже, фінансовий контроль - це цілеспрямована діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, спрямована на додержання законності, фінансової дисципліни і раціональності у забезпеченні реалізації фінансової діяльності держави, тобто мобілізації, розподілу й використання централізованих та децентралізованих фондів коштів з метою виконання завдань і функцій держави та ефективного соціально-економічного розвитку всіх суб'єктів фінансових відносин.

72. Місцеві податки і збори, їх роль у формуванні доходної частини місцевих бюджетів.

Суб'єкти господарювання беруть участь у формуванні фінансових ресурсів місцевих органів влади, сплачуючи місцеві податки і збори.

Сплачуючи місцеві податки і збори, суб'єкти господарювання забезпечують наповнення бюджетів місцевих, селищних і сільських Рад фінансовими ресурсами, що, у свою чергу, справляє позитивний вплив на діяльність підприємств.

Було установлено 17 видів платежів у місцеві бюджети.

Місцеві податки:- комунальний податок;- податок на рекламу.

Місцеві збори:- за право використання місцевої символіки;- за паркування автотранспорту;- за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;- за дозвіл на проведення місцевого аукціону,;- за право проведення кіно- і телезйомок, та інші.

Місцеві податки і збори сплачують юридичні і фізичні особи. Особливості їх стягнення і впливу на фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання полягають у такому:

1. Місцеві податки і збори включаються до складу валових витрат, які виключаються зі скоригованого валового доходу, а отже, зменшують суму оподатковуваного прибутку.

2. Місцеві податки і збори суб'єкти господарювання відносять на собівартість продукції, що впливає на формування їхнього прибутку.

71. Видатки бюджетів та їх економічний зміст.

Видатки бюджетів різних рівнів відображують економічні відносини, що виникають у зв´язку з розподілом фінансових ресурсів держави та їх використанням за галузевим, територіальним та цільовим призначенням. З одного боку, обсяг видатків обмежується бюджетними надходженнями, тобто доходами, які визначаються економічними можливостями держави. З іншого боку, видатки можуть впливати на доходи, сприяючи розвитку вироб­ництва, науково-технічному прогресу тощо.

Видатки бюджетів класифікуються за чотирма ознаками:

а) функціональна класифікація;

б) економічна класифікація;

в) відомча класифікація;

г) програмна класифікація.

Економічна класифікація видатків бюджетів відображає предметно-цільове призначення коштів. Вона визначає чотири групи конкретного спрямування коштів:

а) поточні видатки, які відображають усі платежі бюджету, що спрямовуються на поточні цілі.

б) капітальні видатки, які спрямовуються на придбання основного капіталу, створення державних запасів і резервів;

в) нерозподілені видатки, які є видатками з резервних фондів Кабінету Міністрів України та фондів непередбачених видатків АРК, обласних та місцевих адміністрацій, виконкомів місцевих рад;

г) кредитування з вирахуванням погашених коштів, які відображають платежі бюджетів усіх рівнів.

73. Фінансові ресурси, структура та напрямки їх використання.

В процесi розподiлу ВНП у пiдприємств, органiзацiй, держави формуються доходи i грошовi нагромадження, якi називаються фін рес. В залежностi вiд рiвня, на якому проходить формування i використання фін рес, їх подiляють на:

— централiзованi — які утворюються на рівні держави, окремих адміністративно-територіальних одиниць, об'єднань, міністерств;

— децентралiзованi — створюються окремими суб'єктами господарювання.

Головним джерелом фiнансових ресурсiв є нацiональний дохід, тобто заново створена в суспiльствi вартiсть.

Напрями використання фiнансових ресурсiв держави:

— значна частина загальнодержавних коштів спрямовується на розвиток народного господарства, будівництво нових підприємств, структурну перебудова галузей;

— за рахунок централізованих фінансових ресурсів утримується розгалужена сітка соціально-культурних установ: лікувальних, освітніх, культурних, спортивних і т.п. закладів.;

— достатньо великі за обсягами державні кошти спрямовуються на соцiальний захист населення;

— фінансування міжнародної;

— видатки держави по охороні навколишнього середовища включають затрати, пов'язані з раціональним використанням водних, лісових, земельних, мінеральних та інших видів ресурсів;

— створення матеріальних та фінансових резервiв, необхідних для забезпечення безперервного процесу суспільного відтворення;

— оборона країни, т.б. утримання Збройних сил, закупівля озброєння та військової техніки, мобілізаційна підготовка галузей народного господарства та iн.

В сучасних умовах дефiциту фін рес як на державному рiвнi, так i на рiвнi пiдприємств важливим є пошук нових видiв доходiв.

74. Види державного кредиту, його особливості в умовах фінансової політики України.

Державний кредит може бути зовнішнім і внутрішнім. Основна частка державних витрат здійснюється в національній валюті, тому переважний розвиток одержує внутрішній державний кредит. Але широкий міжнародний поділ праці, обмін технологіями і науково-технічними ідеями, надання фінансової допомоги іноземним державам - усе це обумовлює інтенсивний розвиток міжнародного державного кредиту. У систему держкредитних відносин включається також і умовний державний кредит, коли держава виступає в ролі гаранта за кредити, надані іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним об'єднанням і т.д.

75. Позабюджетні цільові фонди.

Позабюджетні цільові фонди - це фонди, які не включаються до державного бюджету, мають самостійні джерела надходжень і здійснюють видатки незалежно від держбюджету.

До позабюджетних державних цільових фондів відносяться: Пенсійний фонд України, Фонд стабілізації підприємств та організацій, внесених до реєстру неплатоспроможних, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Державний позабюджетний фонд приватизації, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

77. Фінансові ресурси, їх склад і напрями використання.

Структура фінансових ресурсів в державі залежить від задіяної системи відображення величини спожитого у виробництві основного капіталу, тобто від наявної системи амортизаційних відрахувань. Якщо відповідно до чинного порядку підприємницькі структури обліковують лише зношування основних фондів, а відновлення здійснюють за рахунок використання прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні після сплати податків, то амортизаційні відрахування становитимуть незначну питому вагу в фінансових ресурсах.

Склад фінансових ресурсів за своїми формами в будь-якій економічній системі однаковий, але їхня структура залежить від рівня використання фінансів у процесах розподілу й перерозподілу ВВП в кожній державі.

Різні напрямки використання фінансових ресурсів у кінцевому підсумку можна поділити на три групи. Перша — це поповнення фонду відшкодування. До другої групи належать витрати, пов'язані з формуванням фонду споживання. Третя група — це сукупність витрат на формування фонду нагромадження.

78. Цільові фонди, їх зміст та характеристика

ДЦФ — це форма перерозподілу і використання фінансових ресурсів, що залучаються державою для фінансування деяких суспільних потреб.

За допомогою цільових державних фондів можливо:

· впливати на процес виробництва через фінансування, субсидування і кредитування підприємств;

· забезпечувати природоохоронні заходи, фінансуючи їх за рахунок спеціально визначених джерел і штрафів за забруднення навколишнього середовища;

· надавати соціальні послуги населенню через виплату пенсій, соціальну допомогу, субсидування соціальної інфраструктури в цілому.

Залежно від цільового призначення державні фонди поділяються на економічні і соціальні, а відповідно до рівня управління — на державні і регіональні.

Джерела формування цільових державних фондів визначаються характером і масштабністю завдань, для реалізації яких вони створені. На їх величину впливає економічний і фінансовий стан держави на тому чи іншому етапі розвитку.

Напрями використання коштів залежать від призначення фондів, конкретних економічних умов і змісту розроблених програм, що реалізуються.

Правом створення цільових фондів наділені як органи центральної, так і місцевої влади. Цільові державні фонди, як правило, перебувають у розпорядженні державних органів влади, але оперативне управління здійснюється спеціально створеним адміністративним апаратом. Управлінські структури мають відповідні права й обов’язки щодо використання фондів, визначені законом.

79. Фінансове планування, як метод управління державними фінансами.

Фінансове планування — це один з елементів діяльності, пов'язаної з управлінням фінансами, складова частина всього народногосподарського планування. Об'єктом фінансового планування виступають фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу ВНП. Фінансовий план — це план формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. Особливість фінансових планів — вони складаються виключно в грошовій формі.

Принципи фінансового планування:

— наукова обгрунтованість, яка передбачає проведення розрахунків фінансових показників на основі певних методик;

— єдність фінансових планів полягає в єдності фінансової політики, єдиному підході до розподілу валового національного доходу та ін.;

— безперервність, яка означає взаємозв'язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів;

— стабільність, тобто незмінність показників фінансових планів.

80. Дефіцит бюджету та джерела його покриття

Складним, небажаним і негативним явищем фінансової ситуації у державі вважається перевищення видатків бюджету над його доходами, що отримало назву бюджетного дефіциту. Бюджетний дефіцит можна розглядати за формою прояву, за причинами виникнення та за напрямками його фінансування. За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий та прихований. Відкритий дефіцит бюджету показує фактичний стан співвідношення доходів бюджету з його використанням. Прихованість дефіциту служить ознакою недостатнього рівня обґрунтованості формування фінансової політики держави.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит поділяється на свідомий та вимушений. Свідомий дефіцит виникає в умовах достатніх ресурсів у суспільстві та високого рівня доходів фізичних і юридичних осіб. Вимушений дефіцит зумовлений невеликим обсягом виробленого ВВП і за умов навіть високого рівня оподаткування не може забезпечити фін рес здійснення видатків бюджету держави.

За напрямками фінансування бюджетний дефіцит може мати пасивне або активне спрямування. Пасивне спрямування дефіциту зумовлюється спрямуванням бюджетних ресурсів на фінансування поточних потреб держави, а активний — на фінансування інвестицій.

За наявності бюджетного дефіциту держава повинна обирати оптимальні заходи для його ліквідації. У світовій практиці застосовуються два методи подолання бюджетного дефіциту: емісійний і беземісійний.

81. Дотації на субвенції при збалансуванні місцевих бюджетів.

Дотації вирівнювання перераховуються згідно з переліком та обсягами доходів заг фонду держ бюд, за рахунок яких здійснюється перерахування цієї дотації.

Дотація вирівнювання перераховується органами Державного казначейства бюджетам районів у містах, сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань шляхом застосування нормативів щоденних відрахувань від доходів загального фонду районних та міських бюджетів з урахуванням дотації вирівнювання з державного бюджету та коштів, що передаються з місцевих бюджетів.

Субвенції з державного бюджету перераховуються бюджету АРК, обласним, міським бюджетам Державним казначейством на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в органах Державного казначейства, із загального фонду державного бюджету – згідно з розписом державного бюджету, із спеціального фонду державного бюджету – пропорційно плановим річним обсягам, затвердженим законом про державний бюджет на відповідний рік.

82. Місцеві бюджети – основа місцевих фінансів України.

Місцеві бюджети — визначальна ланка місцевих фінансів. У них зосереджено понад 80% від усіх фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні місцевого самоврядування. Водночас місцеві бюджети — важливий і складний елемент бюджетної системи кожної держави.

Водночас місцеві бюджети слід розглядати як важливу фінансову категорію, основу якої становить система фінансових відносин, а саме: відносини між місцевими бюджетами й господарськими структурами, що функціонують на даній території; відносини між бюджетами й населенням даної території, що складаються при мобілізації й витрачанні коштів місцевих бюджетів; відносини між місцевими бюджетами різних рівнів із перерозподілу фінансових ресурсів; відносини між місцевими бюджетами і державним.

До місцевих належать обласні, районні, міські, селищні та сільські бюджети. Це фонди фінансових ресурсів, що зосереджені в розпорядженні місцевих рад народних депутатів та органів місцевого й регіонального самоврядування. Компетенція кожного з них у галузі бюджету й фінансів розмежована, усього місцевих бюджетів в Україні понад 14 тисяч. Найчисельніша група — це сільські, селищні та міські бюджети.

83. Доходи та видатки місцевих бюджетів.

У доходи республіканського бюджету АРК, обласного, міського бюджетів зараховуються:

· частина податку на додану вартість та акцизного збору

· податок на прибуток підприємств і організацій усіх форм підпорядкування й власності (крім комунальної);

· частина прибуткового податку з громадян;

· податок на майно підприємств і організацій усіх форм підпорядкування і власності;

· плата за землю до обласних бюджетів і 70% — до бюджетів міст Києва й Севастополя;

· надходження від внутрішніх позик і грошово-речових лотерей, ще провадяться за рішенням відповідних представницьких органів влади згідно із законами України;

· частина доходів від приватизації державного майна, яка визначається Законом про державний бюджет на рік;

· відрахування, дотації та субвенції з державного бюджету України;

· надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня;

З місцевих бюджетів здійснюються видатки на такі цілі:

· фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури тощо;

· утримання представницьких і виконавчих органів влади АРК, областей, міст Києва і Севастополя та органів місцевого самоврядування;

· фінансування підприємств і господарських організацій, що входять до складу місцевого господарства, природоохоронних заходів;

· інші заходи.

84. Порядок складання, розгляду і затвердження місцевих бюджетів України.

Організація складання місцевих бюджетів згідно Бюджетного кодексу покладена на Раду Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад.

Після отримання бюджетних запитів головних розпорядників бюджетних коштів офіційно починається процес розгляду бюджету. Цей процес завершується, коли місцевий фінансовий орган закінчує розробку остаточних рекомендацій місцевій державній адміністрації, виконавчому органу відповідної ради стосовно бюджету.

Місцеві фінансові органи на будь-якому етапі складання і розгляду проектів місцевих бюджетів проводять аналіз бюджетного запиту з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також дієвості та ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу керівник місцевого фінансового органу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту місцевого бюджету перед поданням його на розгляд відповідно Раді міністрів АРК, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад.

На підставі отриманої інформації Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад готують проекти рішень про відповідні місцеві бюджети.

Якщо до початку нового бюджетного періоду не прийнято відповідне рішення про місцевий бюджет, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад мають право здійснювати витрати з відповідного бюджету лише на ті цілі, які визначені у рішенні про місцевий бюджет на попередній бюджетний період. При цьому щомісячні видатки не можуть перевищувати 1/12 обсягу видатків, визначених рішенням відповідної ради про бюджет на попередній бюджетний період, крім випадків. До прийняття рішення про місцевий бюджет на поточний бюджетний період провадити капітальні видатки забороняється.

85. Між бюджетні відносини

Міжбюджетні відносини - це відносини між державою, Автономною

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.

Концептуальні основи реформування міжбюджетних відносин закладені у Бюджетному кодексі. Це:

-затвердження чіткої логічної процедури послідовного ухвалення рішень у бюджетному процесі;

-встановлення чітких правил формування місцевих бюджетів;

-розмежування видатків між рівнями бюджетної системи, зміцнення власної доходної бази територіальних громад, тощо;

-стимули до збільшення надходжень та ефективного використання бюджетних коштів;

-формування бюджету розвитку;

-створення ефективного механізму державних та місцевих запозичень, обслуговування державного боргу;

-створення умов для підвищення відповідальності.

87. Становлення та розвиток податкової системи України.

Податкова система - це сукупність урегульованих правовими нормами податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджету і державних цільових фондів, що стягуються з юридичних і фізичних осіб на території певної держави, а також форми та методи побудови такої системи

Початковою формою оподаткування можна вважати жертвоприношення. Найдавнішим джерелом держ доходів були домени.Спочатку вони належали до власностіі монарха, доходи якого служили одночасно і доходами держави. Іншим джерелом держ доходів були регалії-дохідні прерогативи казни. Осн види регалій:

1)безхазяйна-все що не мало хазяїна оголошувалось таким, що належало казні

2)митна-реалізувалась шляхом встановлення зборів за право проїзду територією

3)судова-це здійснення правосуддя тільки державою

4)монетарна-право чеканити монети.

Головною передумовою виник под є перехід від натур гост до грошового та виникнення держави.Поняття под першим розкрив Сміт у роботі «Про багатство народів»

86. Основні напрями зміцнення фінансової незалежності місцевого самоврядування.

Основними напрямками зміцнення фінансової незалежності місцевого самоврядування повинно стати:

-створення бюджетної системи та міжбюджетних взаємовідносин;

-удосконалення системи мережі й штатів бюджетних установ;

-розмежування відповідальності центральних й місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування у сфері надання державних і громадських послуг,

-розширення власної дохідної бази місцевих бюджетів усіх рівнів;

-запровадження системи фінансового вирівнювання та системи трансфертів, що ґрунтуються на прозорій правовій основі та об'єктивних критеріях.

Із цією метою необхідно:

-запровадити прозору систему розподілу трансфертів між бюджетами різних рівнів, яка ґрунтуватиметься на об'єктивних показниках і критеріях;

-підвищити роль місцевих органів влади щодо визначення ставок оподаткування окремих місцевих податків і зборів;

-створити у складі державного бюджету України та обласних бюджетів фонди фінансового вирівнювання;

-здійснити децентралізацію видатків обласних бюджетів за рахунок передачі на утримання із бюджетів міст і районів установ і заходів за деякими напрямками.

-тощо

88. Соціально – економічна сутність податків, їх функції.

Одним з найважливіших засобів державного впливу на соціально-економічний розвиток країни є податки та податкові пільги. Саме податки, як засвідчує економічна історія, завжди використовувались державою як найдійовіший важіль регулювання економічних процесів.

Податкові надходження до бюджету забезпечують державу фінансовими ресурсами, необхідними для здійснення її діяльності. В цьому полягає фіскальна функція податків.

Стимулююча функція виражається в тому, що податкові заходи держави (у більшості випадків податкові пільги) можуть стимулювати виробництво найбільш необхідних видів продукції, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, підтримувати режим енерго- і матеріалозбереження виробництва. Шляхом надання додаткових податкових пільг для нових інвестицій держава може заохочувати оновлення основного капіталу.

Регулююча функція полягає в тому, що через податки і податкові пільги держава впливає на виробництво, розподіл, обмін і споживання. З одного боку, податки скорочують фінансові можливості підприємця, як покупця засобів виробництва й “особливого товару” – робочої сили.

89. Склад і структура податкової системи України.

Структура податкової системи не є сталою. Залежно від пріоритетів стратегії розвитку країни, стану національної економіки та інших чинників структура системи протягом часу зазнавала суттєвих змін. Виходячи з природи і призначення окремих складових елементів податкової системи, з’являється можливість дослідити здатність створеної системи виконувати певні функції у їх органічній єдності. Саме через таку єдність стає можливим і управління нею, і введення її у розвиток суспільства.

Щодо складу податкової системи України, то її основу створюють податки, аналогічні тим, які становлять ядро податкових систем більшості сучасних розвинутих країн, що свідчить про загальну закономірність уніфікації оподаткування.

90. ПДВ, акцизний збір, податок з доходів фізичних осіб

ПДВ є загальнодержавним, непрямим податком на споживну вартість, що справляється з юридичних та фізичних осіб. ПДВ є відносно молодим податком.

Для обчислення податку на додану вартість застосовується дві ставки - 20%-на і нульова ставка. Нульова ставка застосовується при обчисленні податку на додану вартість у разі продажу товарів, робіт, послуг на експорт.

Акцизний збір - це непрямий податок на окремі товари, визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів і оплачується покупцем.

Ознаки АЗ:

· це непрямий податок;

· це податок на окремі товари, визначені законом як підакцизні;

· сума АЗ включається до ціни підакцизних товарів.

Особливістю АЗ є яскраво виділена регулююча функція податку: коригування попиту і пропозиції про підвищенні ціни товару за рахунок включення до неї АЗ.

Держава акумулює кошти, одержані від сплати АЗ, і використовує їх на фінансування соціальних та інших програм.

Додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем.

Дохід - сума коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь.

Самозайнята особа - платник податку, який є СПД або здійснює незалежну професійну діяльність та не є найманою особою у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Платниками податку є:

-резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;

-нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.

Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України і має дипломатичні привілеї та імунітет.

Об'єктом оподаткування резидента є:

загальний місячний оподатковуваний дохід;

Загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року.

91. Податкова служба, її роль і функції

Податкова служба (ПС) — це сукупність державних органів, які організують і контролюють надходження податків, податкових і окремих видів неподаткових платежів.

До системи органів ДПС належать: вищий рівень —ДПА України; се­редній рівень — ДПАдміністрації в АРК, областях, містах Києві та Севастополі; низовий (базовий) рівень — ДПІнспекції в районах, міс­тах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах. У складі органів ДПС знаходяться відповідні спеціальні підрозділи з боротьби з податковими пра­вопорушеннями

Ф-ції ДПА:

1)координування діял под служби

2)розясування окремих норм законодавчих актів про под

3)прогнозує,аналізує надходження под

4)розробляє осн напрямки,форми і методи проведення перевірок

5)кадрова політика

Ф-ції ДПІ:

1)контроль за дотрим под законодавства

2) облік платників под і под платежів

3)прийняття та опрацювання под звітності

4)кадрова пол.

5)здійсн контролю за законністю валютних операцій

92. Податкова політика держави та основні напрями її реформування в сучасних умовах.

Українська податкова система формується в складний для країни період переходу до економіки ринкового типу, що супроводжується кризовими явищами практично у всіх сферах громадського життя. Прийняття і дія податків носять непослідовний характер, що само по собі знижує ефективність кожного з елементів податкової системи. Економічна нестабільність висуває підвищені вимоги до стійкості бюджетної системи. Для отримання оптимальних податків, на наш погляд, найбільш важливими є такі вимоги:

а) податкова структура повинна сприяти використанню податкової політики з метою стабілізації, оздоровлення і піднесення економіки країни;

б) податкова система повинна бути справедливою;

в) податки повинні по можливості не впливати на прийняття різними особами економічних рішень;

г) система податків повинна мати мінімум необґрунтованих пільг;

д) податки повинні надавати більше свободи підприємництву, інвестиціям, науково-технічному прогресу.

Податкова політика в Україні повинна сприяти, насамперед, росту обсягів нагромадження, створенню умов, що полегшують підприємствам відновлення основного капіталу.

Отже, необхідно створити більш розгалужену, кваліфіковану податкову службу для контролю і своєчасної сплати податків.

93. Загальні принципи управління державними фінансами.

В умовах глобалізації економіки наявність ефективної системи управління державними фінансами (далі - система управління фінансами) має фундаментальне значення для забезпечення стабільності національної бюджетної системи, а також загальної фінансової безпеки та стійкого економічного зростання кожної країни. Вона займає провідне місце в системі державного управління. Принципи і механізми, що лежать в її основі, є, з одного боку, фактором соціально-економічного розвитку країни, з іншого - ефективним інструментом державного регулювання. Слово "управляти" означає спрямовувати діяльність, керувати, направляти діяльність кого-небудь, чого-небудь. Тому управління - це процес впливу на кого-небудь або що-небудь. Крім того, слово "управління" поєднують з діяльністю органів влади, керівних органів тощо.

Основними принципами вдосконалення системи управління фінансами є:

- системність і послідовність політики та дій у сфері державних фінансів, що потребує високого рівня організації роботи державних інституцій, повноти, точності і надійності інформації про стан та розвиток державних фінансів;

- ефективність управлінських рішень, у тому числі щодо використання бюджетних коштів, які повинні бути спрямовані на досягнення стратегічних цілей та базуватися на результатах аналізу поточної ситуації, попередньому досвіді та оцінці майбутнього впливу;

- відкритість і прозорість, що передбачає доступність для суспільства і засобів масової інформації процедур розгляду та ухвалення рішень щодо використання державних фінансів, обов’язкове оприлюднення виявлених у процесі контролю фактів їх незаконного, нецільового та неефективного використання, підзвітність та відповідальність суб’єктів сектору державного управління за прийняття та невиконання управлінських рішень.

94. Організація управління фінансами в Україні.

Фінансова політика держави безпосередньо виробляється і реалізується органами управління державними фінансами. Держава здійснює вплив на цю сферу суспільних відносин лише через податкову політику, регулювання фінансового ринку, формування амортизаційного фонду і систему державної підтримки приватного бізнесу шляхом субсидій та інших форм і методів.

Центральне місце в системі органів управління державними фінансами в Україні займає Міністерство фінансів. На Міністерство фінансів України покладені завдання загального керівництва всією системою фінансів держави. Основними його функціями є:

- розробка напрямків фінансової політики держави та заходів щодо їх реалізації;

- організація бюджетного процесу за всіма етапами;

- мобілізація коштів через систему державного кредиту та управління державним боргом;

- організаційне та методичне регулювання фінансової діяльності суб’єктів господарювання;

- організація функціонування ринку цінних паперів;

- забезпечення розвитку міжнародних фінансових відносин тощо.

Головними завданнями Міністерства фінансів України в галузі управління фінансами держави є: вироблення основних напрямків державної фінансової політики; складання та забезпечення виконання Держ бюд України; концентрація фінансових ресурсів на пріоритетних напрямках розвитку економіки; та ряд інших

95. Міністерство фінансів України в управлінні державними фінансами.

Міністерство фінансів України, як центральний орган державної виконавчої влади, підпорядкований Кабінету Міністрів України, забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики. Основними завданнями Мін фін України є:

· розроблення та проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики;

· здійснення разом з іншими органами виконавчої влади аналізу сучасної економічної та фінансової ситуації в Україні;

· розроблення стратегії щодо внутрішніх та зовнішніх запозичань держави і погашення державного боргу;

· розроблення проекту Державного бюджету України та прогнозних показників зведеного бюджету України;

· забезпечення концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах соц-ек розвитку України;

· забезпечення ефективного використання бюджетних коштів;

· розроблення та проведення державної політики у сфері виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;

· інформування громадськості про економічні та фіскальні цілі держави.

Міністерству фінансів України підпорядковуються Державне Казначейство України, Головне контрольно-ревізійне управління України, Державна пробірна палата.

96. Роль місцевих фінансових органів в управлінні державними фінансами.

Головною передумовою існування місцевих фінансів як окремої і специфічної ланки фінансової системи країни є конституційне закріплення інституту місцевого самоврядування — права територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення відповідно до чинного законодавства. Повноцінне функціонування місцевого самоврядування потребує розмежування завдань, повноважень і відповідальності між державою в особі її владних структур і органами місцевого самоврядування. Таке розмежування передбачає відповідний поділ джерел і забезпечення адекватними обсягами фінансових ресурсів, які надходять у розпорядження органів державної і місцевої влади.

Місцеві фінанси як економічна категорія — система економічних відносин, пов'язаних з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів, необхідних органам місцевого самоврядування для виконання покладених на них завдань. Таким чином, у запропонованому визначенні можна виділити такі характерні особливості:

1) зв'язок із більш загальною і вихідною категорією — фінансами, яка, як зазначалося у попередніх розділах, є системою економічних відносин, пов' язаних з розподілом і перерозподілом вартості валового внутрішнього продукту;

2) у процесі здійснення цих відносин відбуваються формування, розподіл і використання централізованих фінансових ресурсів, які головним чином функціонують у фондовій формі;

3) цільова підпорядкованість цієї системи відносин — це забезпечення органів місцевого самоврядування фінансовими ресурсами, необхідними для виконання покладених на них функцій і завдань

97. Зарубіжний досвід управління державними фінансами

У розвинутих країнах ринкової економіки фінансовий контроль відповідно здійснюють: у державах парламентського типу – парламент, у президентських -виконавча влада. Спільні риси такого контролю зафіксовані в принципах Лімської декларації, прийнятої в 1997 році на Конгресі Міжнародної організації вищих контролюючих органів. При цьому фінансовий контроль вважається частиною державного регулювання з метою виявлення відхилень від прийнятих положень і порушень принципів законності, ефективності та економії ресурсів.

У більшості розвинутих країн світу, у тому числі у країнах Європейського Союзу, фінансовий контроль здійснює Рахункова палата, а також урядові контрольно-ревізійні служби. Так, у ФРН, Фінляндії та в інших країнах рахункова палата контролює діяльність усіх федеральних підприємств, страхових установ федерації, приватних підприємств із 50% часткою держави, решту організацій та відомств, якщо вони розпоряджаються державними коштамиДержавна рахункова палата Угорщини, крім того, контролює діяльність податкового управління, державної митниці, управління гербових зборів і навіть господарську діяльність партій.

У CША контроль у галузі фінансів здійснюють: Державне казначейство, Головне контрольно-фінансове управління Конгресу, Адміністративно-бюджетне управління при президентові, Управління з добору і розстановки кадрів, Президентська рада з боротьби із фінансовими зловживаннями в державних закладах, Рада честі й ефективності в уряді, інспектори Федеральної резервної системи, Федеральної корпорації зі страхування депозитів штатів та інші органи, не говорячи вже про податкову службу. До функцій цих органів належить проведення ревізій, перевірок, встановлення оцінки і складання оглядів про виконання федеральних програм. При цьому перевіряється законність, доцільність та ефективність здійснених витрат.

99. Державне регулювання господарської діяльності підприємств.

Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання та їх об'єднань є:

• державне замовлення, державне завдання;

• ліцензування, патентування і квотування;

• сертифікація та стандартизація;

• застосування нормативів та лімітів;

• регулювання цін і тарифів;

• надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

• надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються Господарським кодексом України, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку.

Для державного управління і регулювання в сучасних умовах характерні такі заходи, як загально нормативне правове регулювання; застосування засобів офіційного визнання суб'єктів господарювання та інших суб'єктів; введення ліцензування суб'єктів та їх діяльності; визначення порядку здійснення видів господарської діяльності; регулювання оподаткування, тарифів і квот; введення стандартизації продукції, робіт і послуг; підтримка і стимулювання підприємництва; здійснення податкових функцій.

Державне регулювання називається одним з напрямів державного впливу на розвиток економічних процесів у сучасний період нарівні із плануванням організаційної діяльності, стимулюванням і контролем, державним моніторингом, Державним протекціонізмом, правовою організацією державного сектора ринкової економіки.

101. Фінансове планування діяльності державних підприємств та організацій.

Планування — вид, сфера діяльності органів управління підприємства по передбаченню майбутнього стану його економіки на основі врахування дії законів розвитку природи і суспільства, а також тенденцій розвитку підприємства, галузі і національної економіки. Процес планування полягає у визначенні мети, якої підприємство прагне досягнути за певний період, а також засобів, шляхів ти умов її досягнення.

Планування як сфера і вид діяльності:

- об'єднує структурні підрозділи підприємства загальною метою;

- надає всім процесам однонаправленість, скоординованість;

- сприяє наибільш повному та ефективному використанню наявних ресурсів.

Основою планування виступає система об'єктивних економічних законів, серед яких виділяють:

·основний економічний закон, що зумовлює необхідність врахування економічної ефективності суспільного виробництва;

·закон відповідності попиту і пропозицій;

· закон вартості, тощо.

Завдання соціально-економічного планування на підприємстві:

- оцінювати стан економіки підприємства, соціальних процесів на конкретний період часу;

- науково передбачити майбутній стан економіки підприємства з врахуванням тенденцій розвитку національної економіки, галузі;

- здійснювати оперативний контроль за діяльністю підприємства шляхом порівняння звітних і планових показників його діяльності;

102. Соціальні гарантії як форма забезпечення суспільного добробуту.

Соціальний захист – це продукт розвитку ринкової економіки. В умовах державної власності йому немає місця у взаємовідносинах держави і населення, оскільки держава не може захищати громадян від самої себе.

Без встановлення соціальних гарантій та механізмів їх реалізації не можна досягти соціальної злагоди між населенням, державою і підприємцями, а отже, і економічної стабільності в країні. Проблема соціальних гарантій є дуже складною. Вона не відображає прямих інтересів приватних власників, підприємців. Соціальні гарантії забезпечує суспільство в особі спеціальних державних органів, профспілок, громадських організацій.

Соціальні гарантії мають здійснюватися за трьома основними напрямами. Перший полягає в тому, що держава повинна гарантувати кожному громадянинові, зайнятому трудовою діяльністю, нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати, її індексацію, помірні податки і невтручання у підприємницьку діяльність.

Другий напрям – це задоволення пріоритетних потреб суспільства, які держава не може довірити кожному громадянину особисто. До них належать потреби у здобутті загальної освіти, вихованні дітей і підлітків, проведенні культурно-освітньої роботи, підготовці кадрів, організації охорони здоров'я і розвитку фізичної культури членів суспільства.

Третій напрям має на меті вирівнювання рівнів життя окремих груп населення, недостатня забезпеченість яких пов'язана переважно з причинами, що не залежать від їхніх трудових зусиль. Такими причинами можуть бути підвищення навантаження утриманців на працездатних, стан здоров'я, вік, втрата роботи, кризові явища в економіці.

103. Державні соціальні стандарти і нормативи.

У цьому Законі терміни і поняття вживаються у такому значенні:

державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс;

державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат;

Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою:

· визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян;

· визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації;

На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

Державні соціальні стандарти обов'язково враховуються при розробці програм економічного і соціального розвитку.

104. Державна допомога сім’ям з дітьми.

З 1992 року із прийняттям Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» в Україні запроваджено допомогу сім’ям з дітьми. Відповідно до цього Закону (в редакції Закону від 22 березня 2001 р.) сім’ї, в яких проживають і виховуються неповнолітні діти (до 18 років) і які не застраховані в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, мають право на такі види допомоги:

допомога у зв’язку з вагітністю та пологами;

одноразова допомога при народженні дитини;

допомога на догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

допомога на дітей, які перебувають під опікою та піклуванням;

допомога на дітей одиноким матерям.

Усі види державної допомоги сім’ям з дітьми призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновителів, опікуна, піклувальника). Жінкам з числа військовослужбовців допомоги призначаються і виплачуються за місцем служби.

105. Фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх і молоді

Соціальний захист позбавлених сімейного виховання дітей здійснюється в Україні спеціальними установами — притулками для неповнолітніх. Створення цих установ передбачено Законом України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх.

Притулок для неповнолітніх — це заклад соціального захисту, створений для тимчасового перебування у ньому неповнолітніх дітей віком від 3 до 18 років. Діти, які потрапляють до притулку, отримують необхідну медичну допомогу, забезпечуються одягом і харчуванням.

Прогнозна потреба в коштах на харчування, медикаменти та інші витрати розраховувалася виходячи з нормативів забезпечення підопічних будинків-інтернатів, оскільки такі нормативи для вихованців притулків для неповнолітніх не розроблені.

Обсяг витрат, який спрямовується на утримання притулків для неповнолітніх по кожному регіону, розраховується як добуток обсягу витрат, що спрямовується на утримання цих установ у цілому по Україні, і питомої ваги очікуваної кількості дітей у притулках за плановий період по регіону — у загальній очікуваній кількості дітей у притулках у цілому по Україні.

Обчислення витрат на утримання притулків для неповнолітніх здійснюються виходячи з витрат на типовий притулок на 50 місць з типовими штатами та нормативами.

Оскільки притулки для неповнолітніх є закладами обласного значення, тобто вони розраховані не лише на тих дітей, що проживають у певному регіоні, Бюджетним кодексом передбачено здійснювати їх фінансування з обласних бюджетів.

У видатках місцевих бюджетів на забезпечення молодіжних програм і заходів, утримання установ галузі більше третини коштів спрямовується на розвиток мережі центрів соціальних служб для молоді, підліткових клубів. Обсяг видатків місцевих бюджетів на молодіжні програми і заходи становить понад 32 відсотки витрат на галузь, а 35 відсотків коштів передбачається на забезпечення функціонування чинної мережі установ місцевого підпорядкування.

107. Фінансування установ соціального забезпечення.

Соціальний захист населення — це складова соціальних гарантій населенню, які повинні забезпечуватися державою відповідно до засад соціальної політики. Серед них: гарантування кожному працівнику мінімального рівня заробітної плати та її індексації; вирівнювання рівнів життя малозабезпечених верств населення; захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян тощо.

За рахунок бюджетних коштів, які виділяються на соціальний захист і соціальне забезпечення, також фінансується ціла низка установ, зокрема: будинки-інтернати для старих та інвалідів, притулки для неповнолітніх, центри соціальних служб для молоді, територіальні центри і відділення соціальної допомоги та інші. Ці заклади фінансуються в межах сум, затверджених у кошторисах. Витрати на заробітну плату обслуговуючого персоналу (визначаються за штатними розписами, типовими штатами та ставками заробітної плати згідно з тарифікаційними списками. Витрати на медикаменти та перев'язувальні матеріали, продукти харчування тощо визначаються в багатьох соціальних закладах так само, як і в закладах охорони здоров'я

106. Система пенсійного забезпечення в Україні.

З метою належної організації пенсійного забезпечення держава зобов'язана вишукувати відповідні джерела. До таких джерел в Україні належать Пенсійний фонд України, інші соціальні, благодійні та страхові фонди, а також бюджетні кошти. Однак, незважаючи на таку кількість джерел, коштів у державі для достатнього пенсійного забезпечення хронічно не вистачає, а потреба у додаткових джерелах має тенденцію до зростання,

Розмір пенсій за віком визначається в обсязі 55% від заробітку, але не нижче мінімальна величини, встановленої законодавством. За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія збільшується на 1 % від заробітку, але не менше 1 % від мінімального розміру пенсії. Для окремих пільгових категорій пенсіонерів згідно з чинним законодавством цей стаж може бути меншим.

Пенсії по інвалідності призначаються у разі настання інвалідності, що спричинило повну або часткову втрату працездатності внаслідок таких двох причин:

- трудового каліцтва або професійного захворювання;

- загального захворювання (у тому числі каліцтва, на пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства).

Розмір пенсії по інвалідності залежить від групи, середнього заробітку та встановленого проценту від заробітку. Так, інвалідам І групи пенсія встановлюється в обсязі 70%, II групи - 60%, III групи - 40% від середньомісячного заробітку.

Пенсії у разі втрати годувальника призначаються на кожного непрацездатного члена сім'ї в розмірі 30% від середньомісячного заробітку годувальника, але не менше соціальної пенсії встановленої для відповідної категорії непрацездатних. Круглим сиротам пенсія визначається із загальної суми заробітку обох батьків і не може бути меншою двократного розміру соціальної пенсії на кожну дитину.

Пенсія за вислугу років, встановлена окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Державні службовці, які досягли встановленого законодавством України пенсійного віку при наявності загального трудового стажу для чоловіків не менше 25 років, для жінок - 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років мають право на отримання пенсій в розмірі 80% від суми їхнього посадового окладу з урахуванням надбавок без обмеження граничного розміру пенсій. За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на 1 % від заробітку, але не більше 90% від посадового окладу з урахуванням надбавок.

108. Призначення фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Фонду загальнообов'язкового державного страхування на випадок безробіття

Джерелами формування фонду виступають:

> асигнування з Державного бюджету, розмір яких встановлюється Верховною Радою України;

> страхові внески страхувальників-роботодавців, застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених законодавством;

> суми фінансових санкцій застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду, недотримання законодавства про зайнятість населення, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до законодавства на посадових осіб та громадян за такі порушення;

> прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів, у тому числі резервів Фонду, на депозитному рахунку;

> благодійні внески громадських об'єднань, підприємств, організацій громадян, зарубіжних фірм; ~*

> кошти служби зайнятості за надані послуги підприємницьким структурам;

> інші кошти.

109. Джерела формування фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, напрями використання коштів фонду.

Законодавство України, що регулює відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Кодексу законів про працю України, та прийнятих відповідно до них інших нормативно-правових актів.

Право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей,які проживають в Україні. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи. Особи, які не підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності здійснюється за принципами:

· законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності;

· обов'язковості страхування осіб;

· державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;

· обов'язковості фінансування Фондом витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг;

· формування та використання страхових коштів на засадах солідарності;

· цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності;

· паритетності в управлінні Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності представників держави, застрахованих осіб та роботодавців;

110. Основні завдання фонду соціального страхування від нещасних випадків, особливості його формування.

Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків - некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також емблему, яка затверджу