Читайте также:
|
 |
1- управління прогнозування діяльності банку;
2- управління маркетингу, розвитку банку і зв’язків з клієнтурою;
3- кредитне управління;
4- валютне управління;
5- управління депозитних та вкладних операцій;
6- управління цінних паперів, інвестиційної та біржової діяльності;
7- управління розрахунково-касового обслуговування;
8- управління посередницьких операцій;
9- управління філіями банку;
10- управління аналізу і статистики;
11- управління автоматизації;
12- служби банку (відділ кадрів, бухгалтерія, юридичний відділ, адміністративно-господарський відділ).
3. Банківські операції – це діяльність банку, що пов’язана з виконанням банківських функцій. Види банківських операцій: пасивні, активні, розрахунково-касові та банківські послуги.
Пасивні операції – це операції, за допомогою яких банки формують свої грошові ресурси для проведення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій. Ресурси банку – це сукупність грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для виконання певних операцій. Поділяються на:
1) власні або власний капітал банку – створюється для забезпечення фінансової стабільності, комерційної і господарської діяльності банку. Власний капітал комерційного банку поділяється на: основний (статутний і резервний фонди, нерозподілений прибуток минулих років, спеціальні фонди, що утворюються за рахунок прибутку) і додатковий (резерви на страхування банківських ризиків, нерозподілений прибуток);
Статутний капітал – характеризує початкову суму власного капіталу інвестовану у формування його активів для початку здійснення банківської діяльності.
Резервний фонд комерційного банку призначений для покриття можливих збитків від банківської діяльності, а також для сплати дивідендів за акціями, коли для цього недостатньо прибутку. Він має бути не менше 25 % статутного фонду товариства. Формується він за рахунок чистого прибутку шляхом щорічного відшкодування 5% прибутку до отримання необхідної суми.
Прибуток представляє собою різницю між сукупним доходом і сукупними витратами банківської діяльності. За його рахунок сплачуються дивіденди акціонерам та створюються спеціальні фонди призначені для покриття збитків від активних операцій та для виробничого і соціального розвитку банку.
2) залученіресурси – це сукупність коштів на поточних, депозитних та інших рахунках банківських клієнтів (юридичних та фізичних осіб), на рахунках громадських організацій, різноманітних суспільних фондів, які розміщуються в активи з метою отримання прибутку чи забезпечення ліквідності банку. Формують переважну частину ресурсів, які використовуються для виконання активних операцій банків. Залучені кошти банків (депозитні) поділяються на:
- депозити до запитання розміщуються у банку на поточному рахунку клієнта. На вимогу клієнта кошти з його поточного рахунку у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, оплати чеків або векселів. Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій;
- строкові депозити (вклади) – це кошти, які розміщені у банку на певний строк не менше від одного місяця і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні в банківському плануванні;
- сертифікат – це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку. Сертифікати бувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні – фізичним особам;
- банківський вексель на відміну від сертифіката може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі.
3) позиченіресурси – це позики на грошовому ринку, які залучаються у формі міжбанківських кредитів і кредитів центрального банку (НБУ), операцій з цінними паперами на вторинному фондовому ринку. Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський кредит.
Активні операції – це операції, які пов’язані з розміщенням і використанням власного капіталу, залучених і позичених коштів для одержання прибутку при раціональному розподілі ризиків за окремими видами операцій і підтриманні ліквідності. Активні операції банків поділяються на:
- кредитні операції – полягають у проведенні комплексу дій, пов’язаних із наданням і погашенням банківських позичок відповідно до принципів строковості, цільового характеру, забезпеченості і платності кредиту.
- інвестиційні операції – означають вкладення коштів у цінні папери підприємств усіх форм власності на відносно тривалий період часу з метою отримання додаткового доходу. Інвестиційні цінні папери – це боргові зобов’язання у вигляді акцій, облігацій, векселів, сертифікатів тощо. Цінні папери можуть бути об’єктом банківських інвестицій за умов вільного обігу їх на фондовому ринку.
Функції банківських інвестицій: створення вторинних резервів для задоволення потреби у коштах, яка виникає внаслідок вилучення клієнтами своїх вкладів; надходження замовлень на позички, що перевищують наявні ресурси. Здійснюючи інвестиційні операції, банки мають на меті: додержання безпеки грошових коштів, забезпечення їх диверсифікації, доходу та ліквідності.
5. Розрахункові операції – це безготівкові грошові розрахунки, які здійснюються через банківські установи, де юридичні та фізичні особи зберігають свої грошові кошти і мають відповідні рахунки.
Види та форми безготівкових рахунків (тема ГО, 2 питання).
Безготівкові розрахунки здійснюється за допомогою:
а) переказів – шляхом списання коштів з рахунка платника і зарахування їх на рахунок вказаної ним особи;
б) і нкасо є поширеним видом послуг комерційних банків тим клієнтам, які в розрахунках застосовують векселі й чеки. Інкасування векселів проводиться банком за дорученням клієнта до настання строку виплати за векселем (його погашення).
Воно оформляється інкасовим індосаментом, надписом на векселі, який містить доручення власника векселя банку одержати оплату. Згідно зі строком погашення банк одержує від боржника потрібну суму, перераховує гроші на рахунок клієнта і гасить вексель (передає його платнику). Інкасування чеків означає прийняття банком від свого клієнта чеків, що є розпорядженням на списання коштів з рахунка клієнта для оплати за товар або послуги. При інкасуванні чеків банк списує кошти з рахунка чекодавця, якщо його поточний рахунок відкритий у тому ж самому банку, де й рахунок одержувача, і зараховує їх на поточний рахунок останнього.
Касове обслуговування клієнтів полягає в тому, що комерційні банки приймають від них готівкові кошти та зараховують їх на відповідні рахунки, видають із цих рахунків готівкові кошти клієнтам за їх вимогою на відповідні цілі.
Банки здійснюють касові операції з обслуговування клієнтів на основі єдиних правил, установлених Національним банком України. Ці правила визначають порядок прийняття, видачі, упакування, зберігання та обліку готівки.
Для прийняття та видачі готівки в установах банків організуються прибуткові та видаткові каси. В установах банків з невеликим обсягом касових операцій можуть організовуватись єдині каси, які здійснюють весь комплекс касових операцій.
Прибуткові каси приймають від клієнтів готівкові кошти за стандартними документами: оголошення на внесення готівки, прибутковий касовий ордер. У документах, як правило, зазначається характер внесення – торговельна виручка, виручка транспортних підприємств та ін. На прийняту від клієнта суму готівкових коштів банк виписує квитанцію. Готівкові кошти, що надійшли до каси банку до закінчення операційного дня, у той самий день повинні бути оприбутковані банком та зараховані на рахунки клієнтів.
Видаткові каси, що працюють протягом операційного дня, видають готівку клієнтам з їхніх рахунків за грошовими видатковими документами – грошовими чеками, видатковими касовими ордерами. У цих документах клієнти, як правило, повинні зазначити, на які цілі вони отримують готівку (заробітна плата, витрати на відрядження та ін.). Комерційні банки стягують з клієнтів плату за касові послуги, розмір якої визначається угодою.
6. Банківські послуги – це певні дії банків спрямовані на задоволення потреб клієнтів, які не пов’язані із залученням додаткових ресурсів та мають на меті збільшення доходу від банківської діяльності. Основною формою оплати банківських послуг є комісії. Банківські послуги поділяються на групи:
а) традиційні:
- ліцензовані – надання банківських послуг потребує ліцензії Національного банку України. Це, зокрема: касове обслуговування клієнтів; інкасація та перевезення грошових цінностей; ведення рахунків клієнтів у національній та іноземній валюті; залучення депозитів юридичних і фізичних осіб тощо;
- чисті – називаються послуги, що не несуть будь-якого ризику для активів банку, крім ризику операційних помилок. Наприклад, здійснення розрахунків за власні кошти клієнтів, інкасові послуги, інкасація готівки, касове обслуговування;
- сурогатні – називаються послуги, кінцевий результат від здійснення яких може вплинути на активи банку, хоч на момент надання послуги такого впливу не відбувається. Наприклад, гарантії, підтверджені акредитиви, непокриті чеки, аваль і акцепт векселів тощо;
- к омісійні – це послуги, за надання яких банк стягує з клієнта плату у вигляді комісії, а сам не сплачує ніяких комісій при їх наданні. Це збереження цінностей у власному депозитарії, ведення реєстрів власників цінних паперів, розміщення цінних паперів, емітованих клієнтами за їх дорученням тощо;
- г онорарні – це послуги, за надання яких банк отримує від клієнтів обумовлену наперед плату. Це лізинг, трастові, консультаційні та деякі інші послуги;
- спредові – це послуги, чисті доходи від яких формуються як різниця між комісією, отриманою від клієнта, та комісією, сплаченою при організації даної послуги. Прикладом такої послуги є видача клієнтам готівки за рахунок купленої в інших банків або в установі НБУ. Спред виникає лише тоді, коли банк використовує сторонніх (третіх) осіб при наданні послуг клієнтам;
- балансові – це послуги, що обліковуються на балансових рахунках (кредитні, інвестиційні, валютні операції). Ці послуги, у свою чергу, можуть бути активними та пасивними. Послуги, що не обліковуються на балансових рахунках, відносять до позабалансованих (гарантії, поручительства, консультації). Їх надання не супроводжується вкладенням або залученням коштів.
б) нетрадиційні:
- лізингові – на прохання клієнта банк закуповує нове майно (устаткування, транспортні засоби, сільськогосподарську, обчислювальну техніку тощо) і бере на себе практично всі зобов’язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесення строкових платежів, оплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого було куплено майно, укладає з банком строковий договір оренди, в якому визначається розмір орендної плати і періодичність її внеску та інші умови. Орендна плата складається з двох величин: вартості майна і комісійної винагороди за лізингові послуги, що дорівнює проценту за кредит. Дохід банку від лізингових послуг включає: лізинговий процент, залишкову вартість майна до моменту закінчення строку оренди, податкові пільги, пов’язані з інвестуванням в обладнання;
- факторинг – являє собою купівлю банком у клієнта права на вимогу боргу (без права зворотної вимоги до клієнта). Як правило, банк купує дебіторські рахунки, пов’язані з постачанням товарів або наданням послуг. За факторні послуги банк стягує з клієнта плату, яка включає комісію за послуги з обслуговування боргу і позичковий процент;
- гарантія – це зобов’язання гаранта, що видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов’язується сплатити кредитору принципала відповідно до умов гарантійного зобов’язання певну грошову суму. Видаючи гарантію, банк повинен переконатися у платоспроможності клієнта, оскільки видача гарантії, по суті, має кредитний характер. Банки беруть на себе зобов’язання при несплаті клієнтом у строк належних платежів здійснити їх за рахунок власних ресурсів. Банківська гарантія може надаватися і під відповідне забезпечення, тобто супроводжуватися відповідною заставою майна;
- трастові послуги – засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа – засновник – передає своє майно у розпорядження іншої особи – довірчому власнику, для управління в інтересах третьої особи – бенефіціара. Отже, у зазначених правовідносинах беруть участь три сторони: довіритель майна (засновник); довірительний власник (траст); бенефіціар – особа, на користь та в інтересах якої надаються довірчі послуги. Ним може бути сам довіритель майна або третя особа. Банки, виконуючи функції трасту, можуть:
- обслуговувати облігаційні послуги;
- здійснювати тимчасове управління справами компаній на випадок їх реорганізації чи ліквідації;
- надавати послуги депозитарію (зберігання акцій, за якими акціонери передали право голосу уповноваженим представникам);
- здійснювати розпорядження активами;
- інвестувати кошти клієнта у визначені ним види активів;
- управляти коштами благодійних фондів;
- зберігати цінності.
За надання довірчих послуг банк стягує плату, розмір якої установлюється в договорі між банком та клієнтом.
Государственное БЮДЖЕТНОЕ образовательное учреждение высшего профессионального образования
Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 38 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |