|
Читайте также: |
Процес розвитку учбової діяльності означає формування під впливом учителя основних структурних компонентів цієї діяльності. Учбову діяльність учні освоюють у сумісній діяльності з вчителем, учень повинен навчитись виконувати елементи цієї діяльності самостійно, без втручання вчителя. Коли дитина приходить до школи, відбувається перебудова всієї системи відносин дитини з дійсністю. Д.Б.Ельконін писав, що у дошкільника є дві сфери відносин: «дитина –дорослі» та «дитина-діти». У школі виникає нова структура цих взаємин.
Вчені відмічають парадокс учбової діяльності, який полягає в тому, що, засвоюючи знання, дитина не змінює їх, а предметом змін стає сама як суб’єкт, що здійснює цю діяльність. Учбова діяльність є такою діяльністю, яка повертає самого суб’єкта діяльності на себе; вимагає рефлексії, оцінки власних змін. Самостійне виконання основних елементів учбової діяльності буде свідчити про те, що ця діяльність стала для учня провідною.
Молодші школярі вчаться відрізняти навчальну задачу від конкретно-практичної, осмислено сприймати цілі та формулювати їх самостійно. А.К.Маркова відмічає, що молодший школяр готовий до сприйняття цілей, вчиться визначати важливість та послідовність цілей як на уроці, так і в процесі самостійного учіння, може намітити систему проміжних цілей на шляху до досягнення мети, яку поставив учитель.
Молодший школяр має позитивне ставлення до школи, широкі інтереси, що стосуються багатьох явищ довколишнього середовища, виявляє допитливість, що є проявом широкої розумової активності школярів. До негативних характеристик мотивації учіння належать недоліки інтересів, зокрема, недостатня їх дієвість, нестійкість, малоусвідомленість, слабка узагальненість, орієнтація на результат. Ці недоліки зумовлюють виникнення у школярів поверхового, формального ставлення до школи.
У школярів спочатку переважає інтерес до зовнішньої сторони перебування в школі, потім до перших результатів учіння. Зміни у пізнавальних мотивах полягають у переході від окремих фактів до закономірностей, принципів. Соціальні мотиви змінюються від дифузного розуміння значущості учіння до більш глибокого усвідомлення необхідності вчитися «для себе». Позиційний соціальний мотив виявляється у прагненні учня отримати схвалення вчителя, його високу оцінку. Молодший школяр починає орієнтуватись на думку учнів, прагне посісти в класній групі певне місце.
У молодших школярів формуються дії контролю за результатом, а також більш високий рівень контролю, що називається процесуальним або поопераційним.
Дії самооцінки також під силу молодшим школярам. Учні з адекватною самооцінкою відрізняються активністю, прагненням до успіху у навчанні, проявом самостійності. Діти з низькою самооцінкою ведуть себе невпевнено, бояться вчителя, чекають невдач. На розвиток саморегуляції в учнів початкової школи великий вплив має змістова оцінка вчителя.
Отже, як справедливо стверджував Д.Б.Ельконін, процес та ефективність оволодіння учбовою діяльністю залежить від змісту матеріалу, методики навчання та форм організації цієї діяльності у школярів.
Д.Б.Ельконін підкреслював, що рівень сформованості учбової діяльності не повинен ототожнюватись з рівнем уміння самостійно виконувати конкретні завдання.
І.А.Зимня зазначає, що самостійна учбова діяльнісьб – це організована самим школярем під впливом його пізнавальних мотивів в раціональний час, в умовах самоконтролю, опосередкованого впливу та безпосередньої роботи вчителя на уроці.
Ю.М.Кулюткін у загальній формі розумову самостійність визначає як важливу якість особистості, що лежить в основі творчої спрямованості людини, продуктивності її діяльності. Розумова самостійність, на його думку, виявляється в здатності учня ставити перед собою цілі діяльності, визначати для себе її задачі, відбирати засоби та способи їх розв’язання. Самостійність виявляється також і в здатності людини планувати, організовувати, регулювати свою діяльність та в добре розвинутих діях самоконтролю і самооцінки. Розумова самостійність – це здатність особистості здійснювати самоуправління своєю діяльністю.
Розвиток самостійності – це перехід учня від діяльності під контролем вчителя до такої діяльності, коли школяр починає діяти під власним контролем. Механізм самоуправління можна пояснити на основі загального генетичного закону культурного розвитку, який належить Л.С.Виготському. За Л.С.Виготським, кожна функція в культурному розвитку дитини з’являється двічі, в двох планах, спершу – соціальному, як категорія інтерпсихічна, як зовнішня, а потім – в психологічному, в середині дитини, як категорія інтрапсихічна. Описаний Л.С.Виготським механізм «вростання» діє і в системі «Я та інші».
Успіх учбової діяльності у великій мірі залежить від навчальності учня. Навчальність – це характеристика індивідуальних можливостей учня до осмислювання й засвоєння навчальної інформації, тобто запам'ятовування матеріалу, розв’язування задач, виконання різних типів контролю та оцінки навчальної діяльності.
У широкому розумінні навальність є проявом загальних здібностей людини, що виражає її пізнавальну активність, можливості до засвоєння нових знань, умінь, навичок і складних форм розумової діяльності. З огляду на це, навальність виступає як загальна можливість психічного розвитку дітей, досягнення більш узагальнених систем знань, способів дій у рамках навчально-пізнавальної, навчально-практичної й науково-пізнавальної діяльності.
Під навальністю розуміються особливості мисленнєвої діяльності, які відіграють певну роль в успішності навчання. Отже, навальність – це певна сукупність інтелектуальних якостей, які за наявності й відносної рівності інших необхідних умов сприяють кращій продуктивності навчальної діяльності. Навчальність – це насамперед індивідуально своєрідна сукупність здібностей до навчання, притаманна кожній людині.
До основних компонентів навальності можна віднести узагальненість, гнучкість, стійкість, усвідомленість, самостійність, економічність мислення.
Існують такі складники навальності:
ü Рівень розвитку пізнавальних можливостей учня: особливості його мислення й мовлення, пам’яті і уваги, cенсорних і перцептивних процесів.
ü Особливості особистості учня: своєрідність його характеру, емоційно-вольової й мотиваційної сфер.
ü Характер ставлення учня до матеріалу, який засвоюється, до навчальної групи, педагогів і батьків або інших людей, які впливають на його ставлення як суб’єкта навчальної діяльності;
ü Якості, що визначають можливості спілкування дитини й відповідні їм прояви особистості.
ü Індивідуальні особливості активності й саморегуляції особистості учня.
Основними якостями пізнавальних процесів, які забезпечують ефективне навчання, прийнято вважати довільність як здатність керувати пізнавальними процесами (довільність уваги, запам’ятовування, сприймання, аналітико-синтетична діяльність) та здатність до рефлексії, яка базується на розвитку мовленнєвих можливостей людини. Особливо важливими тут є здібності до розуміння й використання різних видів знакових систем (символічної, графічної, образної) як інструментів організації та презентації внутрішньо-психологічного змісту учня.
Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 86 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |