Читайте также:
|
I.Задания для самостоятельной работы
1. Подготовить конспект по теме «Языковые средства контакта с аудиторией».
2. Прочитать и законспектировать материал на тему: «Основные риторические навыки и умения оратора».
3. Прослушайте и проанализируйте любое публичное выступление (лекцию, агитационную речь и т.п.). Удалось ли выступающему установить контакт с аудиторией? Как бы на его месте поступили Вы? Подготовьте письменный анализ публичной речи, обратив особое внимание на а) удачи оратора в установлении и поддержании контакта с аудиторией; б) недостатки произнесения речи; в) практические советы выступающему.
4. Подготовить письменный реферат по теме «Речевой этикет», в котором осветить следующие вопросы:
а) в чем заключается значение речевого этикета?
б) основные этикетные формулы, используемые в разных ситуациях общения;
в) особенности обращений в русском языке;
г) национальные особенности речевого этикета.
5. Подготовить сообщение по теме: «История обращений «гражданин» и «товарищ».
II.Рекомендации по выполнению самостоятельных заданий
При изучении данной темы необходимо уяснить, что этика оратора – это совокупность норм, ценностных ориентаций, правил поведения, определяющих его отношение к слушателям, к своим обязанностям. Каждая эпоха формирует свои требования к поведению человека. Этически значима и сама личность оратора, такие его свойства, как эрудиция, принципиальность, убежденность, самокритичность.
Кроме этого, оратор достигает тем большего эффекта, чем искуснее меняет темп, силу и высоту своего голоса в зависимости от содержания речи, избегая монотонности. Именно голосом выражаются те чувства и переживания, которые соответствуют содержанию речи и отражают ее красоту.
Под речевым этикетом, как правило, понимаются разработанные правила речевого поведения, система речевых формул общения. Владение речевым этикетом способствует приобретению авторитета, порождает доверие и уважение. Знание правил речевого этикета, их соблюдение позволяет человеку чувствовать себя уверенно и непринужденно.
Речевой этикет строится с учетом особенностей аудитории (социальный статус, профессия, национальность, вероисповедание, пол, возраст и т.д.).
III. Рекомендуемые источники
Основная литература
1. Аннушкина, В. И. Риторика. Вводный курс: учеб. пособие / В.И. Аннушкин. – М.: Флинта; Наука, 2011. – Режим доступа: http: library.knigafund.ru/books/114163.
2. Введенская, Л. А., Павлова, Л. Г. Риторика для юристов: учебное пособие / Л. А. Введенская, Л.Г. Павлова. – Ростов н/Д: изд-во «Феникс», 2009. – 576 с.
3. Корнилова, Е. Н. Риторика – искусство убеждать. Своеобразие публицистики античного мира: учеб. пособие / Е. Н. Корнилова. – М.: Издательство МГУ, 2010. – Режим доступа: http: library.knigafund.ru/books/68123.
4. Хазагеров, Г. Г. Риторика /Г. Г. Хазагеров, И. Б. Лобанов. – Изд 3-е. - Ростов н/Д: Феникс, 2008. – 379 с. - Режим доступа: http: library.knigafund.ru/books/106474.
Дополнительная литература
1. Аристотель. Риторика //Античные риторики. Под ред. А. А. Тахо-Годи – М.: Изд-во МГУ, 1978. – 352 с.
2. Гаспаров, М. Л. Цицерон и античная риторика//Цицерон. Три трактата об ораторском искусстве. М.:1974.
3. Граудина, Л. К., Миськевич, Г. И. Теория и практика русского красноречия / Л. К. Граудина, Г. И. Миськевич. – М.: Либроком, 2009. – 256 с.
4. Кузнецов, И. Н. Риторика, или Ораторское искусство: учеб. пособие /И. Н. Кузнецов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004. – 431 с. - Режим доступа: http: library.knigafund.ru/books/14567.
5. Леммерман, Х. Учебник риторики. Тренировка речи с упражнениями: Пер с нем. / Хайнц Леммерман. – М.: АО «Интерэксперт», 1998. – 256 с.
6. Ломоносов, М. В. Краткое руководство к красноречию//Избранная проза / М.В. Ломоносов. – М.: Сов Россия, 1986. – 542 с.
7. Морган, Н. Ораторское искусство / Н. Морган; пер. с англ. Н. Г. Владимирова. – М.: Вершина, 2005. – 240 с.
8. Ораторы Греции. – М.: Изд-во МГУ, 1985. – 496 с.
9. Плевако, Ф. Н. Избранные речи / Ф. Н. Плевако. – М.: Юрайт, 2008. – 656 с.
10. Поварнин, С. И. Спор. О теории и практике спора / С. И. Поварнин. – М.: Флинта: Наука, 2009. – 120 с.
11. Рождественский, Ю. А. Теория риторики: учебное пособие / Ю.В. Рождественский; Под ред. В. И. Аннушкина. – 3-е изд. – М.: Флинта, 2004. – 512 с.
12. Сочинения итальянских гуманистов эпохи Возрождения (XV век). Под ред. Л. М. Брагиной. – М.: Изд-во МГУ, 1985.- 384 с.
13. Цицерон Марк Туллий. Три трактата об ораторском искусстве. – М.: Наука, 1974. – 474 с.
14. Шахиджанян, В. В. Учимся говорить публично / В. В. Шахиджанян. – М.: Вагриус, 2008. – 464 с.
Примерный перечень вопросов к экзамену (зачету)
1. Основные определения риторики. Риторика как наука и искусство.
2. Теоретическая и практическая риторика.
3. Майевтика Сократа.
4. Критика Платоном софистики.
5. Аристотель об античном риторическом идеале.
6. Ораторское искусство Демосфена.
7. Риторический идеал Цицерона.
8. Риторические наставления Квинтилиана.
9. Виды юридической работы и основные юридические специальности. Профессиональные функции юриста.
10. Коммуникативные функции в юридической деятельности.
11. Понятие о речевой деятельности. Условия эффективной речевой коммуникации.
12. Организационные и психологические принципы речевой коммуникации. Невербальные средства общения.
13. Вербальные средства коммуникации. Слово как средство номинации.
14. Эмоционально-экспрессивная оценочность языка.
15. Стилистическая окраска речи. Слово как причина судебного разбирательства.
16. Требования, предъявляемые к речи юриста. Точность, понятность, чистота и правильность речи.
17. Фигуры речи. Тропы как средство речевой выразительности.
18. Языковые особенности судебной речи. Вопросительные предложения в судебной речи.
19. Методика организации и проведения различных видов делового общения.
20. Беседа как форма коммуникации. Разновидности деловой беседы. Методика подготовки к деловой беседе.
21. Консультирование как специфическая форма коммуникации в юридической практике. Структура профессионального консультирования.
22. Деловое совещание. Типы совещаний. Подготовка совещания.
23. Переговоры как форма общения. Типология деловых переговоров. Методика подготовки и проведения переговоров.
24. Телефонный разговор как средство коммуникации. Композиция телефонного разговора. Правила ведения телефонного разговора.
25. Основные понятия теории ораторского искусства. Оратор и ораторская речь.
26. Структура риторики. Инвенция, диспозиция, элокуция, запоминание, произнесение.
27. Основные жанры и виды речей. Судебная речь и ее особенности.
28. Подготовка к публичному выступлению. Основные этапы подготовки к публичному выступлению.
29. Разработка плана выступления. Предварительный план. Рабочий план. Основной план.
30. Композиция публичного выступления. Общие принципы композиции речи.
31. Взаимодействие оратора и аудитории. Интеллектуальный и эмоциональный контакт с аудиторией. Приемы управления аудиторией.
32. Роль вопросно-ответной формы коммуникации в процессе судопроизводства. Классификация вопросов.
33. Виды ответов. Ответы по существу. Истинные и ложные ответы. Прямые и косвенные ответы. Краткие и развернутые ответы. Полные и неполные ответы. Точные и неточные ответы.
34. Вопросно-ответная форма в процессе судопроизводства.
35. История искусства спора. Древняя Греция. Древняя Индия и Китай. Развитие искусства ведения полемики в средние века. Полемическое искусство и его развитие в России.
36. Спор и его виды. Основные факторы, влияющие на характер спора.
37. Основные правила ведения спора. Определение предмета спора. Позиция сторон в споре.
38. Полемические приемы. Прием бумеранга. Сведение к абсурду. Довод «ad hominem» («к человеку»).
39. Уловки в споре. Допустимые и недопустимые уловки.
40. Судебная речь как процесс. Воспитательная функция судебной речи.
41. Особенности судебной речи. Виды судебных речей.
42. Характеристика судебной аудитории. Состав и функциональные роли судебной аудитории.
43. Этика судебного оратора. Этические нормы, регулирующие поведение судебного оратора.
44. Предъявление доказательств в судебной речи. Логические основы аргументации в судебной речи.
45. Логические законы. Логические аргументы. Логические ошибки (паралогизмы и софизмы).
46. Индукция и дедукция как виды доказательств. Ошибки в дедуктивных и индуктивных аргументах.
47. Психологическая аргументация. Риторико-психологические приемы построения аргументации.
48. Этапы подготовки оратора к судебным прениям.
49. Диалог и его типы. Конструктивность диалога.
50. Общие принципы управления вниманием аудитории.
УЧЕБНО-МЕТОДИЧЕСКИЕ УКАЗАНИЯ
по самостоятельной работе студентов
и проведению семинарских занятий
Дисциплина: Риторика
Направление подготовки: 030900.62 Юриспруденция
Квалификация выпускника: бакалавр
Авторы:
Константин Дмитриевич Скрипник
Лариса Васильевна Сердюкова
Издано в авторской редакции
Аргументативна риторика,що представлена роботами І. А. Герасимової, Р. Гроотендорста, Ф. ван Єємерена, А. А. Івіна, А. І. Мігунова, Л. Олбрехт-Титеки, Х. Перельмана, С. Тулміна, Д. Уолтона, Ф. С. Хенкеманс та ін. Аргументативна риторика - це такий напрям неориторики, який досліджує різноманітні способи аргументації, обґрунтування в публічних виступах.
2) Лінгвістична риторика, що представлена роботами Р. Барта, У. Еко, групи їх (Ж. Дюбуа, Ф. Еделін, Ж.-М. Клінкенберг, Ф. Менге, Ф. Пір, А. Трінон), Ю. М. Лотмана, Цв. Тодорова та ін. Лінгвістична риторика - це такий напрям неориторики, який досліджує різноманітні засоби виразності та переконливості мовленнєвих повідомлень і намагається екстраполювати їх на інші типи знакових систем.
Отже, повільно, але неухильно наростало розуміння те, що успішний досвід використання риторичних коштів може залежати тільки від таланту й інтуїції, а й від незаслужено забутих теоретичних знань. Це спричиняє появі низки робіт, виражають прямі рекомендації відродити риторику у тому чи іншого формі. Про це писали У. Кроль, Р. Ліч, Б.Штольт, До.Лахман, M. Л. Гаспаров, З. І.Гиндин, А. До.Авеличев, й інші вчені. Іноді лунають і дуже різкі голоси,противопоставляющие риторику всім інших видів словесності. Так, Т.Конли пише в огляді "Про патентування деяких істотних здобутки у вивченні риторики": "Ми вступив у новий період історії ідей, коли... відродження інтересу до риториці - це результат консенсусу між мислячими людьми, що панівні філософські і наукові методи лікування й принципи застаріли, вичерпали себе" чи збанкрутували".
Сучасна риторика – це теорія та майстерність ефективного (доцільного, впливового, гармонійного) мовлення. Предметом сучасної загальної риторики є загальні закономірності мовленнєвої поведінки, що діють у різних ситуаціях спілкування, сферах діяльності, та практичні можливості використання їх з метою створення ефективного висловлювання. Ефективність мовлення визначається найменшими втратами в процесі його передавання від мовця до слухача у всіх трьох типах інформації, які зазвичай містять мовлення: понятійно-логічні, оціночні (+ або -), емоційні. Доцільність мовлення – це його відповідність основній меті мовця, його мовленнєвому наміру. Впливовість мовлення – це його здатність розбудити розум і почуття, змусити слухача спочатку прислухатися, прихильно та зацікавлено, а потім змусити прийняти те бачення оточуючого світу, яке йому запропонує мовець.
Гармонійна роль мовлення – у необхідності забезпечення найкращого взаєморозуміння між людьми, конструктивного вирішення конфліктів, об’єднання учасників спілкування.
Риторика не є замкнутим в собі знанням. Це не тільки академічна дисципліна, предметом вивчення якої є теоретичні питання ораторства. Це й прикладна дисципліна, що має на меті виховання вмілого промовця, який би володів прийомами ораторського мистецтва.
Неориторика оформлюється у 50-х рр. ХХ ст. Зокрема, у 1958 р. виходить праця Х. Перельмана і Л. Олбрехт-Титеки "Нова риторика: Трактат про аргументацію". Ця робота знаменує собою початок нового етапу в розвитку риторики. Після неї інтерес з боку науковців до цієї науки все більше зростає. Слід підкреслити, що неориторика не заперечує досягнення класичної риторики, а намагається їх переосмислити та дослідити механізми впливу в різноманітних типах повідомлень.
На зламі XX сторіччя відродження риторичної думки позначилося заснуванням факультетів риторики у навчальних закладах, а також формуванням національних та міжнародних риторичних професійних організацій. Теоретики загалом погоджуються, що вивчення цієї науки відродилося значною мірою завдяки поновленому визнанню важливості мови й уміння переконувати в дедалі більш насиченому засобами масового зв'язку XX столітті. З початком панування реклами та мас-медіа, як-от фотографія, телеграфія, кіно, радіо й телебачення, зросла роль риторики в житті людей.
Відродження риторики в 20 ст. почалося в США. Його пов'язують, перш за все, з діяльністю І.А. Річардса і К. Берка. Праця І.А. Річардса «Філософія риторики» (1936) показав актуальність і суспільну значимість «переконуючої» риторики, а роботи К. Берка (зокрема, «Риторика мотивів») акцентували значення літературної риторики.
У нашій країні відродження риторики почалося в 80-і роки 20 століття у зв'язку з відомими політичними змінами. Риторика знову став викладатися у гімназіях, ліцеях, університетах. Але ще в 50-і роки 20 століття підспудно визрівали ті чинники, які призвели до ренесансу риторики в кінці 80-х років. Це потреби демократичного розвитку суспільства, усвідомлення ролі мовленнєвих умінь кожного члена суспільства; успіхи наук про спілкування, про мови, досягнуті в останні 50 років; гострий і швидко зростаючий інтерес молоді до риторики; вимоги ділового спілкування; приклад розвинених країн Заходу.
Несподіваний інтерес до риторики, яка видалася спочатку просто черговий модою, поступово призводить до формування дуже перспективного напрямку міждисциплінарних досліджень мови в дії. Сучасна, оновлена риторика отримала назву неориторики.
Повернення риторики на авансцену сучасної науки породило чимало серйозних проблем методологічного характеру, змусивши пильно вдивитися в знову намічені кордону між риторикою та іншими близькими теоріями (психолінгвістики, контент-аналіз, теорію дії та ін.)
Разом з тим неориторика являє собою пряме продовження риторики класичної, незважаючи на істотні відмінності у змісті. Подібність класичної та нової риторики в їх цілях: мета риторики - найбільш ефективний вплив, переконання слухачів у правоті оратора. Неориторика визначається як пошук найкращих варіантів спілкування, впливу, переконання.
Викладання риторики в Західній Європі і у США поновилося з кінця 50-х років XX сторіччя. А з появою таких шкіл, як група «µ» («Мю») у Бельгії та Франції, риторику взагалі почали вважати одним із найцікавіших, найактуальніших і найперспективніших напрямів функціонально-комунікативного підходу до вивчення мови.
До визначних теоретиків сучасної риторики належать Хаїм Перельман, Генрі Джонстоун, Кеннет Берк, Маршалл Маклуен та І. В. Річардс.
Риторика з напівсхоластичної науки про пишне мовлення (так її витлумачували в середньовіччі) стає наукою про ефективне спілкування у всіх можливих життєвих комунікаціях. Сприйняття риторики в такому ключі обумовлює потребу її вивчення на всіх рівнях здобуття освіти. Шведський професор Хосе Луїс Рамірес, вважає риторику основою не лише освіти, а й громадянського суспільства.
У сучасній філософії та лінгвофілософії з'явився напрям комунікативної філософії. Його ідея — так звана ідеальна комунікація, або трансцедентна прагматика і трансцедентна риторика. Представники цього напряму (Юрґен Габермас, Вітторіо Гесле та інші) стверджують, що гармонійне суспільство може існувати тільки тоді, коли воно послуговується ідеальною риторикою. Ідея риторики ефективного спілкування та трансцедентної прагматики полягає в тому, щоб якнайбільше членів суспільства були озброєні риторичними знаннями і, спілкуючись між собою, доводили це суспільство до гармонії. Тобто комунікація між різноманітними суспільними осередками, організаціями, установами має бути не конфронтативною, а толерантною та ефективною. Ідея толерантності спілкування ґрунтується на багатьох чинниках, найважливішим серед яких є засвоєння риторичних умінь і навичок.
1.3. Сучасний стан розвитку риторики в Україні
Розрізняють декілька видів красномовства: суспільно-політичне, академічне, судове, церковне, дипломатичне, військове, ділове.
Академічне красномовство — це ораторська діяльність науковця та викладача, який доповідає про результати дослідження або популяризує досягнення науки. Воно застосовується у шкільній (різних рівнів) і науковій аудиторіях.
Головні риси академічного красномовства — доказог вість, бездоганна логічність, точність мислення, чітка термінологія, позбавлена будь-якої двозначності. Наука, як відомо, є точним описом реальних і матеріальних явищ світу. Науковий опис цих явищ в усній мові і живить академічне красномовство. Не менш суттєво, що результати, наукових досліджень мають бути донесені до громадськості (не кажучи вже про студентів та учнів) у дещо спрощеній (адаптованій) формі. Водночас учні школи та студенти повинні опанувати мову науки, її термінологію та спосіб викладу. Звичайно, ідеалом наукової лекції є виклад, адекватний складності об'єкта дослідження. Тому виступи видатних учених перед професійною аудиторією часто важкодоступні навіть вченим-початківцям, не кажучи вже про школярів або широке коло слухачів. Адаптації матеріалу відповідно свідомості учнів сприяє використання різноманітних наочних технічних засобів.
До жанрів академічного красномовства належать:
- наукова доповідь;
- наукове повідомлення;
- наукова лекція (вузівська та шкільна);
- реферат, виступ на семінарському занятті, науково-популярна (публічна) лекція, бесіда.
Політичне красномовство — це виступ оратора, що виражає інтереси тієї чи іншої партії (політичної сили) чи роз'яснює якусь суспільно-політичну ситуацію.
Політична риторика диференціюється на такі основні жанри, як політичні промова, доповідь, виступ, інформація, огляд і бесіда, що різняться між собою обсягом (більшим або меншим) та вагомістю вкладеного оратором змісту. Наприклад, політична доповідь виголошується зазвичай на партійному з'їзді й окреслює стратегію політичної діяльності цієї партії. А політичну інформацію можна почути в підвідомчих цій партії осередках освіти, дитячих закладах (типу скаутських чи піонерських), розрахована вона на ліквідацію політичної безграмотності. Огляд чи бесіда обираються політиками, які хочуть знайти свою аудиторію на виборчій дільниці. Політичний виступ або промову ми часто чуємо з екрана телевізора чи по радіо (наприклад, виступи депутатів у Верховній Раді).
Політична промова диференціюється за сферою функціонування на парламентську, мітингову та воєнну. У моменти суспільного неспокою, революцій чи соціальних перетворень значного поширення набувають мітингові промови. У періоди стабілізації суспільного життя переважає цікавість до парламентського красномовства. У наш час розвивається швидко як парламентське, так і мітингове красномовство. Зрозуміло, що підтримання бойового духу та патріотичних почуттів неможливе в умовах воєнних дій без виступів командирів різного рангу: відомі численні випадки, в яких слово було рівноцінне зброї.
Особливого значення набирає політичне красномовство за умови широкого тиражування його засобами масової комунікації: пресою, радіо, телебаченням.
Церковне красномовство — це проповіді, бесіди, напучення, коментування Біблії у практиці різноманітних християнських конфесій.
Протягом століть склалася загальноприйнята система чотирьох видів проповіді: проповідь-розповгдь, проповідь-слово (урочиста), проповідь-повчання, бесіда-тлумачення Святого Письма (гомілія).
Суспільно-побутове красномовство — це влучне, гостре або урочисте слово з приводу якоїсь важливої події у приватному житті або у певній гострій чи цікавій ситуації.
Цей вид красномовства часто поєднують з політичним, але це характерно більше для епох, коли життя невеликого колективу не диференціювалося на сфери політичнy та приватну. Скоріше, епідектичне красномовство слід розглядати як частину побуту повсякденного життя з його святами, ювілеями, іменинами, похованнями тощо.
Сьогодні жанрами суспільно-побутового красномовства є: ювілейні промови, вітальне слово, застільне слово (тости), надгробне (поминальне) слово. Тут найчастіше йдеться про величання, похвалу тої чи іншої особистості, групи чи явища, тобто можна сказати.
Сучасна риторика виходить далеко за межі публіцистичних промов, вона має широке застосування в найрізноманітніших ситуаціях мовного спілкування.
Традиційно риторику сприймають як науку про красномовство. Однак у сучасному мовознавстві з'явилося і поняття «дискурсивна риторика», тобто риторика дискурсу як щоденного мовного спілкування в соціумі. Саме така риторика має перспективу широкого застосування у сучасному українському суспільстві, тому що вона з риторики красномовства транспортує технологічний апарат побудови висловлювань і текстів для мовного спілкування нащо-день у різних сферах життя.
Сприймаючи мову просто як засіб спілкування, ми, на жаль, спрощуємо і мову, і мовну свідомість, і свій мовний образ, тому що забули, що мова—це дар розуму і серця, яким треба користуватися майстерно, по-мистецькому. Залежно від того, що говорити і кому, риторика відповідає на питання, як говорити, для чого іде.
На сучасному етапі розвитку українського суспільства дуже мало уваги приділяється риториці. Це, можливо, одна з причин того, що в нашій країні немає стійкої і виваженої політики демократії. Сучасна риторика — це теорія та майстерність ефективного (доцільного, впливового, гармонійного) мовлення. Предметом сучасної загальної риторики є загальні закономірності мовленнєвої поведінки, що діють у різних ситуаціях спілкування, сферах діяльності, та практичні можливості використання їх задля того, щоб створити ефективне висловлювання. Ефективність мовлення визначається втратами в процесі передавання ним від мовця до слухача інформації всіх трьох типів, притаманних мовленню: поняттєво-логічного, оцінного (+ або -) й емоційного. Доцільність мовлення — це його відповідність головній меті мовця, його мовленнєвому наміру. Впливовість мовлення — це його здатність розбудити розум і почуття, спонукати слухача спочатку прислухатися, прихильно та зацікавлено, а тоді прийняти те бачення навколишнього світу, яке йому запропонує мовець.
На жаль, мовленнєва практика в сучасній Україні демонструє трагічний занепад рівня культури мови звичайних громадян, діячів культури, учнів та студентів, суспільства в цілому. Пов'язано це в першу чергу з історичним розвитком нашої держави. Можна сказати, що викладання риторики в Україні не починається, а відновлюється, тому що з давніх часів в українській освітній системі риторика була однією з основних гуманітарних дисциплін. Риторика - це гарна або прикрашена мова, тоді як звичайна практична мова спеціальних прикрас не має. Мова дає можливість людині реалізувати себе як духовну особистість, ідентифікуватися з власним "я", з колективом, суспільством, нацією.
Мова підтримує в людині стан психологічної впевненості, рівноваги, дає відчуття життєвої перспективи, духовної опори. Залежно від того, що говорити і кому, риторика відповідає на питання, як говорити, для чого і де.
Нині поширюється інтерес до вивчення риторики і використання її в суспільному житті. Це позитивна ознака, яка свідчить про те, що відходить у минуле тоталітарна епоха, що в суспільстві набирають сили процеси демократизації й гуманізації. Проте дуже важливо в цей період відродження інтересу до риторики не схилятися в бік прикрашальної риторики (елоквенції), пафосу й образності, а рівномірно й виважено використовувати набутки всіх розділів класичної риторики. Прагматично-інформаційне XXI ст. спонукає нас до раціонально-експресивної нової риторики, в якій правила й закони винайдення ідей, задумів, тем, предметів викладу і способів їх таксономічного представлення (інвенція), тезування і теорії аргументації (диспозиція) органічно втілювалися б у природну і доречну мовну форму (елокуція), прикрашаючи предмет мовлення в міру доцільної потреби і здорового глузду (елоквенція), гідно й майстерно виголошувалися (акція).
ВИСНОВКИ
На сучасному етапі розвитку риторики відбувається піднесення всіх її жанрів, створюється багато посібників ораторського мистецтва.
У перспективі, мабуть, слід очікувати перетворення риторики як сучасної семіотичної дисципліни в більш «точну» науку, в тій мірі, в якій критерій точності застосуємо до гуманітарних наук. Це повинно здійснитися за допомогою детального кількісного та якісного опису закономірностей пристрої всіх існуючих типів тексту і мовних жанрів. Можливе створення докладних каталогів типів перетворень плану вираження і плану змісту, опис всіх можливих структурних типів природно-мовних аргументів. Цікаво також дослідження прогностичного потенціалу риторики - наскільки, виходячи з можливостей дисципліни, можна передбачати якості з'являються у зв'язку з виникненням нових сфер соціальної практики нових мовних жанрів і типів текстів.
Важливий етичний аспект: риторика при правильному її використанні є ефективним інструментом у боротьбі з мовною агресією, демагогією, маніпулюванням. Тут важлива роль належить дидактичної риторики. Знання основ дисциплін риторичного циклу дозволить розпізнати демагогічні і маніпулятивні пропагандистські прийоми в засобах масової інформації та в приватній комунікації, а, отже, ефективно захищатися від них.
Предмет и задачи риторики
Слово "риторика" происходит от греческого rhetorike, что в переводе означает "ораторское искусство".
Родиной красноречия считается Древняя Греция, хотя ораторское искусство ценили в Египте и в Ассирии. Но нигде раньше искусство речи не было так связано с общественной жизнью и не имело такого практического значения, как в Элладе.
Публично, мнением большинства собравшихся в полисах (городах-государствах) решались важнейшие политические и государственные вопросы, совершался суд. При этом обвинителем и защитником мог стать любой человек, а обвиняемый защищался сам, убеждая судей и собравшихся в своей невиновности. При таких условиях в более выгодном положении оказывались те, кто, обладая даром слова, умел расположить к себе слушателей, убедить в своей правоте.
Красноречие стало одним из самых важных учебных предметов, потому что политику приходилось выступать на собрании совета и на народных собраниях, полководцу — перед войском, частному лицу — перед судом. Целью риторики как науки стала задача обучению свободной, целесообразной и убедительной речи. Причем ни в Древней Греции, ни в Древнем Риме нельзя было занять государственный пост, осуществить политическую карьеру или занять место судьи, не изучив риторики.
Риторику считали систематизацией ораторского опыта (Цицерон), наукой о способности хорошо говорить и силе убеждать (Квинтилиан), наукой и искусством убеждения (Аристотель).
Долгое время риторика была наукой о публичной устной речи, о способах доказательства и убеждения, о формах воздействия на аудиторию. При этом авторами античных риторик (Цицероном, Квинтилианом, Деметрием, Гермогеном) были сформулированы законы и правила отбора, систематизации и использования в речи аргументов, композиционные правила выступления, правила использования ораторских приемов. Рассматривая отношения оратора с аудиторией как антагонистические, античная риторика задачей оратора представляла необходимость переубеждения публики, а для этого необходимо "завоевать" ее расположение и внимание. При этом публика представлялась как нечто однородное в социальном плане и в отношении психофизических характеристик.
Только в XVIII в. взгляд на предмет риторики меняется. Признанный "отец российского красноречия" М.В. Ломоносов включил в предмет риторики не только устную, но и письменную речь.
Постепенно общая риторика начинает распадаться на ряд самостоятельных дисциплин — стилистика, поэтика, герменевтика (наука о понимании текста), теория литературы — и ряд частных риторик:
Ø социально-политическое красноречие. Жанры: доклад на социально-политические и политико-экономические темы, политическая речь, митингОвая речь, агитаторская речь и т. д.
Ø академическое красноречие: вузовская лекция, научный доклад, научное сообщение, научный обзор.
Ø судебное красноречие: прокурорская, или обвинительная, речь; адвокатская, или защитительная, речь; самозащитительная речь обвиняемого и т. д.
Ø социально-бытовое красноречие: речь на юбилее; застольная речь (тост); поминальная речь (надгробное слово)
Ø богословско-церковное красноречие: проповедь, речь на соборе.
Данная классификация разработана в конце 70-х годов XX в. Однако развитие риторики как науки и изменения, стремительно происходящие в обществе, позволяют ее расширить. Некоторые ученые выделяют также
Ø военное красноречие (инструктивная речь, воодушевляющая речь, речь-приказ),
Ø дипломатическое красноречие (речь на международной конференции, речь во время международных переговоров),
Ø деловое красноречие (речь во время деловых переговоров, телефонные переговоры),
Ø диалогическое красноречие (спор, дискуссия, пресс-конференция, теледебаты, интервью),
Ø торговое красноречие (реклама, речь на презентации) и т. д.
Выделение специальных риторик было обусловлено спецификой функционирования языка в различных сферах общественной жизни и разными задачами общения.
Современная риторика, аккумулирующая все достижения психологии, лингвистики текста, социолингвистики, логики, культуры речи, представляет собой науку о целесообразной, эффективной и гармонизирующей речи.
Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 37 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |