Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Художній опис колекції

Одним з них є «метод профілів», який дозволяє оцінити конкурентоспроможність підприємства за якістю продукції. Для оцінки будується профіль продукції. Це графічне зображення показників продукції, які з точки зору споживачів є найбільш важливими. Потім відбувається порівняння профілів конкуруючої продукції, побудованих на одному оцінному полі [22, с. 93]. Чим більше площа профілю, тим вище конкурентоспроможність продукції. При використанні даної методики можливе використання непрямих узагальнених показників. Кількість факторів, що впливають на конкурентоспроможність продукції, при використанні даної методики є необмеженим. У цьому полягає одне з основних достоїнств даної методики оцінки конкурентоспроможності.

Основний недолік "методу профілів" полягає в тому, що він не враховує ефективності виробничої діяльності підприємства та прийнятний лише для підприємств, які випускають один вид продукції.[23, с.54]

Ще одним графічним методом оцінки конкурентоспроможності підприємства є побудова багатокутників конкурентоспроможності як окремих товарів так і фірм, галузей (рис. 1.1).

Багатокутник конкурентоспроможності являє собою графічне з'єднання оцінок положення продукції підприємства й конкурентів по найбільш значимих параметрах (критеріях), які кожне підприємство встановлює самостійно, і дозволяє порівнювати ці критерії. Накладаючи один багатокутник на іншій, можна виявити сильні й слабкі сторони продукції відносно один одного.

Рис. 1.1 Багатокутник конкурентоспроможності

До достоїнствметоду можна віднести його простоту й наочність визначення відмінностей між товарами-конкурентами по окремо взятому критерію. Однак даний метод не дозволяє об'єктивно встановити узагальнюючий показник конкурентоспроможності продукції, оскільки всі відібрані фактори трактуються як рівнозначні для оцінювання.

Метод «радарів».

Цей метод дуже схожий із попереднім, але в даному випадку для оцінки конкурентоспроможності треба побудувати коло. Воно ділиться на рівні сектори,кількість яких відповідає кількості показників конкурентоспроможності продукції. Збільшення значення показника відповідає віддаленню від центра кола. Для порівняння радари продукції конкурентів будуються на одному колі.

Даний метод на відміну від попереднього дозволяє оцінити узагальнюючий показник конкурентоспроможності продукції, що визначається як співвідношення площі радара до загальної площі кола.

До достоїнствметоду необхідно віднести наочність зображення, а також те, що ваги для всіх показників конкурентоспроможності продукції прийняті однаковими, щовиключає фактор суб'єктивізму в процесі оцінки експертним методом.

Недоліками методу є трудомісткість обчислень, побудови й розрахунку площі радара при великій кількості показників, а також неможливість визначення ступеня впливу окремих факторів на рівень конкурентоспроможності продукції. Як відзначає Малхасьян Л. С. [24, с. 13], і багатокутник конкурентоспроможності, і радар конкурентоспроможності мають істотний недолік: вони не враховують вагомості показників, що призводить до розбіжності значень інтегрального показника конкурентоспроможності, розрахованого графічним і розрахунковим шляхом. Крім того, у радарі конкурентоспроможності площа радара багато в чому залежить від послідовності розташування показників. Це значно знижує об'єктивність оцінки (якщо поміняти показники місцями, то значення узагальненого показника змінюється).[23,с.56]

Отже, всі графічні методи оцінки конкурентоспроможності є наглядними і тому зрозумілими, але вони оцінюють конкурентоспроможність на конкретний момент часу, а не в динаміці. До того ж, багато показників, які оцінюються цим методом є якісними, а отже оцінка буде досить суб’єктивною. Крім цього, вони припускають, що всі показники мають однаковий ступінь впливу на конкурентоспроможність, що звісно не можливо в реальному житті.Всі ці недоліки можуть вплинути на точність оцінки.

Перейдемо тепер до розгяду матричних методів оцінки конкурентоспроможності підприємства.

Як видно з таблиці 1.3, до матричних методів оцінки конкурентоспроможності підприємства відноситься велика група методів. В їх основу покладено побудову двовимірних матриць, використовуючи пару взаємопов’язаних критеріїв, які мають вплив один на одного (наприклад, темпи зростання ринків збуту підприємства, відносна ринкова частина підприємства на цільових ринках, привабливість ринку збуту підприємства, конкурентоспроможність підприємства на цільових ринках та інші). Фактори, що утворюють відповідні матриці, наведені в таблиці 1.3.

Перевага матричних методів оцінки конкурентоспроможності підприємства полягає в можливості розгляду процесів розвитку конкуренції в динаміці.

Недоліком цих методів є можливі труднощі з отримання об’єктивної інформації для розрахунку показників, а також надмірна спрощеність аналізу факторів.25,с. 121]

Таблиця 1.3

Фактори, які створюють основу матриці (за існуючими

різновидами матриць)

Джерело: [25,с.122]

Перейдемо тепер до розгляду розрахункових методів оцінки конкурентоспроможності.

Розрахункові методи оцінки конкурентоспроможності підприємства є вельми численними.

До найбільш відомих можна віднести:

Ø метод, що використовує в якості головного підходу оцінку конкурентоспроможності продукції підприємства;

Ø метод, що базується на аналізі порівняльних переваг підприємств-конкурентів;

Ø метод, що ґрунтується на основі теорії ефективної конкуренції;

Ø інтегральний метод;

Ø метод балів

Методи, засновані на оцінці конкурентоспроможності продукції підприємства базуються на судженні про те, що конкурентоспроможність підприємства тим вища, чим вища конкурентоспроможність його продукції. Для визначення конкурентоспроможності продукції використовуються різні методи, в основі більшості яких лежить знаходження співвідношення ціна-якість.

Розрахунок показника конкурентоспроможності по кожному виду продукції ведеться з використанням економічного і параметричного індексів конкурентоспроможності. У свою чергу, зазначені індекси визначаються шляхом підсумовування приватних індексів по кожному оцінюваному параметру з урахуванням вагових коефіцієнтів.

Кожен з приватних індексів по відповідному параметру приймається як відношення фактичного значення оцінюваного параметра до значення відповідного показника конкуруючої продукції (чи іншої продукції, обраної за базу порівняння). При цьому параметричний індекс визначається на основі оцінки технічних (якісних) параметрів продукції, економічний - вартісних. Перелік вартісних і технічних параметрів, а також вага кожного з параметрів встановлюється експертним шляхом.

Дані індекси конкурентоспроможності дозволяють розрахувати інтегральний показник конкурентоспроможності продукції по відношенню до конкуруючої продукції. Він визначається як відношення параметричного індексу до економічного. Показники конкурентоспроможності обчислюються за кожним видом продукції підприємства. Далі визначається коефіцієнт конкурентоспроможності самого підприємства: це середньозважене значення показників по кожному виду продукції, де в якості ваг виступає обсяг реалізації відповідного виду продукції.

До безперечних переваг даного підходу можна віднести те, що він враховує одну з найбільш важливих складових конкурентоспроможності підприємства - конкурентоспроможність його продукції. До недоліків - те, що він дозволяє отримати досить обмежене уявлення про переваги і недоліки в роботі підприємства, оскільки конкурентоспроможність підприємства приймає вид конкурентоспроможності продукції і не зачіпає інші аспекти його діяльності. Крім того, значні нарікання викликає зведення конкурентоспроможності продукції до оцінки співвідношення ціна-якість, не враховуючи ступінь інновативності продукції, що має істотне значення при позиціонуванні продукції на ринку.[26, с.34]

Метод, що передбачає аналіз порівняльних переваг підприємств-конкурентів базується на положеннях теорії міжнародного розподілу праці, відповідно до яких передумовою для завоювання галуззю чи підприємством стійких конкурентних позицій є наявність порівняльних переваг, що дозволяють забезпечити відносно нижчі витрати виробництва у порівнянні з конкуруючою галуззю чи підприємством.

Оцінка рівня конкурентоспроможності здійснюється шляхом співставлення не лише виробничих витрат, а і обсягів та норми прибутку, та/або обсягів продажів, та/або ринкових часток.

Більш високий рівень показника при співставленні вважається за достатню умову для того, щоб оцінити підприємство як більш конкурентоспроможне.

До переваг методу можна віднести його простоту.

Недоліком методу є те, що він не дає змоги зробити цілісні висновки про рівень конкурентоспроможності, оскільки використання в якості оціночного критерію виключно виробничих витрат не відображає процеси взаємодії виробника продукції з ринком.[27,с.17]

Метод, заснований на теорії ефективної конкуренції передбачає, що найбільш конкурентоспроможним є те підприємство, де найкращим чином організована робота всіх служб і підрозділів. На ефективність діяльності кожної із служб впливає велика кількість факторів, ресурсів підприємства. Оцінка ефективності роботи кожного із підрозділів передбачає оцінку ефективності використання ним цих ресурсів. В основі методу лежить оцінка 4-х групових показників або критеріїв конкурентоспроможності.

Перша група− показники, що характеризують ефективність виробничої діяльності.

Друга група містить показники фінансового стану підприємства.

Третя група− показники, які дають уяву про ефективність управління збутом і просуванням товару на ринку.

Четверта група− показники конкурентоспроможності товару.

Експертним шляхом розробляються коефіцієнти вагомості цих критеріїв.

Алгоритм розрахунку коефіцієнта конкурентоспроможності організації передбачає три поступові етапи.

Етап 1.Розрахунок одиничних показників конкурентоспроможності організації та переведення показників у відносні величини.Для цього здійснюється їх порівняння з базовими показниками, якими можуть виступати:

· середньогалузеві показники;

· показники підприємства-лідера на ринку;

· показники підприємства, котре оцінюється за минулі відрізки часу.

З метою переведення показників у відносні величини використовується 15-бальна шкала. При цьому значення «5 балів» надається показнику, який гірший за базовий; «10 балів» − на рівні базового; «15 балів» − значення показника більше за базовий.

Етап 2. Розрахунок критеріїв конкурентоспроможності підприємства за відповідними формулами.

Етап 3. Розрахунок коефіцієнта конкурентоспроможності підприємства.

Наведена вище оцінка конкурентоспроможності підприємства охоплює всі найбільш важливі оцінки господарської діяльності промислового підприємства, виключає дублювання окремих показників, дозволяє швидко і об'єктивно отримати картину положення підприємства на галузевому ринку. Використання в ході оцінки порівняння показників за різні проміжки часу дає можливість застосовувати цей метод як варіант оперативного контролю окремих служб. Недолік методу полягає в складності розрахунків, збору необхідної інформації.[27,c.50-52]

Інтегральний показник рівня конкурентоспроможності підприємства включає в себе два елементи-сомножники: критерій, що відображає ступінь задоволення потреб споживача (характеризує відносну конкурентоспроможність товару) та критерій ефективності виробництва (в його якості, як правило, використовується рентабельність активів, рентабельність власного капіталу або середня за певний період норма рентабельності).

В разі, якщо інтегральний показник дорівнює 1, рівень конкурентоспроможності аналізованого підприємства відповідає рівню конкурентоспроможності підприємства –суперника; в разі, якщо інтегральний показник менше 1, то досліджуваний виробник менш конкурентоспроможний, ніж суперник; в разі, якщо інтегральний показник більше 1, то досліджуваний виробник має вищий рівень конкурентоспроможності, ніж суперник.

Простота, наочність, дає змогу отримати однозначні оцінки конкурентних позицій виробника. Але в той же час метод може бути застосованим лише для оцінки конкурентоспроможності монопродуктових підприємств, тоді як стосовно диверсифікованих підприємств потрібний аналіз не одного виду продукції, а усієї товарної маси. Крім того – знайти для порівняння два чи більше підприємства-конкуренти, абсолютно ідентичні по видах та структурі продукції не можливо.[21, с.136]

Застосування методу балів дозволяє визначити узагальнюючу кількісну оцінку становища підприємств в конкурентній боротьбі при наявності кількох конкурентів. Застосування цього методу передбачає:

1. Складання матриці оціночних показників для порівняння підприємства з його конкурентами.

2. Виділення найкращого значення окремого оціночного показника з даної сукупності підприємств та присвоєння йому визначеного бального значення.

3. Розрахунок балів, отриманих іншими підприємствами за даними оціночним показником шляхом порівняння їх фактичних значень з найкращими в даній сукупності.

4. Встановлення значущості (вкладу) конкретного показника оцінки в загальну оцінку конкурентоспроможності підприємства.

5. Отримання узагальненої бальної оцінки конкурентоспроможності.

Застосування цього методу дозволяє не тільки визначити основних конкурентів та місце в конкурентній боротьбі підприємства, яке оцінюється (за критерієм максимуму набраних балів), а й оцінити ступінь його наближення до найбільш конкурентоспроможного підприємства. Недоліки: метод слабко формалізований, тобто не дає конкретних рекомендацій щодо формування стратегій.[28]

Отже, проаналізувавши методи оцінки конкурентоспроможності можна зробити висновок, що їх існує велика кількість і вибір методу залежить від мети, яку ставить перед собою дослідник та можливостей щодо збору необхідної інформації. З точки зору авторів цієї роботи найбільш комплексним і точним є метод заснований на теорії ефективної конкуренції, тому його і будемо використовувати в подальших розрахунках.

Художній опис колекції

Святкова колекція жіночого одягу в авангардному стилі під назвою «Химера в одязі». Призначена для різноманітних відкритих заходів, театру, кіно, рекламних роликів, незвичайних показів, тощо.

Основними силуетами колекції є: трапецевидний, напівприлеглий, прилеглий (Х – подібний). Їх розвиток починається з найбільш простих, в основі яких лежить прямокутник і трапеція, у другому ряді форми урізноманітнюються, а силует розширюється, за рахунок рукава стає схожим більше до перевернутого трикутника та прилеглого силуета до низу. З кожно моделю в першому ряді збільшується довжина спідниці.та довжина рукава..не наче у химери виростають крила, а В остатньому ряду..Рукав стає легким з'являються розрізи..Ритмічний ряд колекції неправильний.

Найбільше навантаження припадає на другий ряд колекції. Він більш яскравий, і більше насичений дрібними елементами порівняно з іншими рядами.

У колекції панує асиметрія. Вона простежується скрізь починаючи від основних форм до дрібних елементів. Що навпаки підкреслює нечіткість ліній. Лише в останньому ряді асиметрія поступається симетрії додаючи більшої динаміки колекції. Дрібні елементи є розрізи прямокутної та трикутної форми, поряд з меншим завжди знаходиться більший, що урівноважує модель.

Колекція забарвлена 3 кольорами. Перший і другий ряди ахроматичні. Перший досить світлий.сиро синій. Порівняно з іншими, переважаючим є сірим колір. Другий ряд насичений темним чорним кольором. Він найбільше передає відчуття чіткості, і виділяє деталі з макроме. Третій ряд найбільше розкриває чуттєвість і граційність жінки. Його основним кольором є яскраво синій і він ультрамодний в цьому сезоні.

Колекція виглядає цілісною завдяки формі, цікавим елементам макроме – горизонтальні та вертикальні фігурним обшивки.

Аксесуарами є зручні клатчі, пір'яні прикраси браслети та кольє з чорними камінчиками

Можна вважати загальне художнє рішення колекції вдалим, а лаконічність кольорів, форм, надає перевагу і підкреслює багатство оздоблення макроме.