Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Соціальні стандарти і соціальні гарантії – основа формування ринку праці

Існування якісної системи соціальних стандартів та гарантій є ознакою ефективної соціальної політики, яка має передбачати не лише закріплення їх у своїх нормативно-правових актах, але і виконання та реалізацію на практиці.

Соціальні стандарти та гарантії є визначальними для державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах, а також для формування фінансових ресурсів, що спрямовуються на їх реалізацію. Вони дають змогу реалізувати стратегічну мету сучасної цивілізованої держави – забезпечити високі стандарти життя та рівний доступ її громадян до суспільних благ та послуг.

Особливо актуальним це питання є в Україні, оскільки держава ще не має глибоко розробленої обґрунтованої та несуперечливої соціальної політики. Перехід до ефективної моделі соціальної політики характеризується складністю необхідних глибинних перетворень і вимагає комплексного, системного підходу.

В України, що прагне до євроінтеграції, законодавство стосовно соціальної політики, також має відповідати європейським соціальним цінностям. На сучасному етапі необхідно провести аналіз понять національного соціального законодавства на предмет відповідності їх міжнародним нормам. Особливо актуальним є визначення таких понять як соціальні стандарти, соціальні гарантії, соціальні нормативи, прожитковий мінімум.

Процес формування соціальних стандартів та створення системи соціальних стандартів, гарантій та нормативів розпочався в державі із прийняттям Закону України “Про прожитковий мінімум” (1999 р.) та Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” (2000р.).

Принципами формування державних соціальних стандартів і нормативів є: забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного; законодавче встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів; диференційований за соціально-демографічними ознаками підхід до визначення нормативів; наукове обґрунтування норм споживання та забезпечення та ін.

У зазначеному законі державні соціальні стандарти визначені як „встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних соціальних гарантій”. Закон також стверджує, що базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та освіти.

Прожитковий мінімум,в свою чергу, в законі визначено як „вартісну величину достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров\'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості” [1].

Прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у 2014 році

На нашу думку, жодне з цих визначень не відповідає сутності зазначених понять, а також одному з основних принципів формування державних соціальних стандартів і нормативів – забезпеченню, визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного. Особливо не відповідає сутності поняття „соціальні стандарти”. Слід зазначити, що соціальним вважається все, що пов’язано з життям і стосунками людей у суспільстві. Крім того, соціальний – це породжений умовами суспільного життя, певного середовища, ладу. В іншому значенні поняття „соціальний” трактується як життєво необхідний, життєво важливий. Слово стандарт походить від англійського “standard”, що в буквальному перекладі означає норма. „Стандартв широкому розумінні це – зразок, еталон, модель, що приймаються як вихідні для співставлення з ними інших подібних об’єктів” [2].

Соціальні стандарти встановлюються і гарантуються державою. Саме вона зобов’язана забезпечити всім громадянам достатній життєвий рівень. Це зазначено в ст. 48 Конституції: „кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло” [8].

Вищезазначене дозволило сформулювати поняття „державні соціальні стандарти”. Державні соціальні стандарти – це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами фактори та основні вимоги до якості та рівня життя населення, що гарантуються Конституцією країни і базуються на системі науково-обгрунтованих норм і нормативів та показниках їх виміру.

Існування соціальних стандартів, що відображають якість життя дозволяє здійснювати ефективну соціальну політику, закладаючи необхідні для виконання умови в бюджет. Соціальна політика є ефективною тільки тоді, коли базується на дієвій системі стандартів, відповідальності за їх виконання, проведенні аналізу причини тих чи інших явищ, диспропорцій.

В основу соціальних стандартів повинні бути покладені науково-обгрунтовані соціальні нормативи. Норматив в широкому розумінні – це економічний показник, відповідно до якого виконується будь-яка робота чи програма [9].– це „науково-обгрунтована кількісна і якісна характеристика оптимального стану соціального процесу, отримана на основі об’єктивних закономірностей суспільного розвитку і можливостей держави і направлена на максимальне задоволення матеріальних і духовних потреб, всебічний розвиток особистості” [10]. Конкретно-історична характеристика соціальних нормативів полягає в тому, що вони відображають можливості і потреби суспільного розвитку на даному етапі і відповідно можуть (повинні) змінюватись в перспективі. В своїй основі вони мають чітку кількісну і якісну визначеність, яка представляє собою величину, що характеризує ідеальну (бажану) мету розвитку певного процесу [11].

На жаль, стандартів, що визначають рівень і якість життя в Україні не існує. Останніми роками країна вирішувала складні соціальні проблеми не маючи відповідної концепції.

Обсяг прожиткового мінімуму містить два елементи – фізіологічний та соціальний. Фізіологічний мінімум – це вартісне вираження матеріальних цінностей, найнеобхідніших для існування людини. У світовій практиці він становить 85–87% загального прожиткового мінімуму, а решта припадає на соціальну частину – певний набір духовних цінностей мінімально прийнятного рівня життя.

Не дивлячись на те, що прожитковий мінімум на одну особу і для основних соціально демографічних груп із року в рік зростає, він ледве дозволяє забезпечити первинні або фізіологічні потреби людини (головним чином – здорової, оскільки цей мінімум не враховує вартість ліків і лікування) та практично ігнорує соціальні потреби, які є невід\'ємною складовою гідного життя.