Читайте также:
|
Термін «державна політика в галузі освіти» або «державна освітня політика» почав використовуватися у науковій літературі 60-70–х років ХХ століття, коли в СРСР, США, державах Європи та в Японії освіту почали розглядати як найважливіший чинник економічного розвитку й соціального прогресу, як сферу, що потребує особливої уваги на загальнодержавному рівні.
Характерними рисами державної освітньої політики України сьогодні є: цілеспрямованість дій суб’єктів політики, яка розробляється для досягнення політичної мети; відповідність державної політики суспільним вимогам; легітимність діяльності державних інституцій на правовій основі, яка є необхідною умовою її ефективності.
Предметом освітньої політики є відносини або система відносин, що виникають в процесі діяльності. Розробка освітньої політики ґрунтується на всебічному аналізі, метою якого є виявлення та порівняння можливих варіантів політики. Прийнята освітня політика встановлює пріоритетні напрямки для фінансування, управління, планування сиcтеми освіти та контролю за нею.
Освітня політика – діяльність держави та її інститутів, органів місцевого самоврядування із законодавчого, фінансового, організаційного забезпечення функціонування й розвитку галузі освіти. Вона є складовою загальнодержавної політики, яка включає сукупність визначеної системи цілей, завдань, принципів, програм та основних напрямів діяльності органів управління освітою, спрямованих на організацію наукового-методичного і впроваджувального супроводу стратегії розвитку галузі.
Саме поняття «державна освітня політика» передбачає, що суб'єктом її є державні органи регулювання освітнього процесу (органи законодавчої, виконавчої та судової влади, інститути громадянського суспільства).
Водночас у сучасних політичних умовах суб'єктами державної освітньої політики виступають як регіональні структури управління освітою, так і міжнародні органи й установи, котрі здійснюють освітню політику на світовому рівні (наприклад, ЮНЕСКО, Міжнародний валютний фонд, ЄС, Міжнародний фонд «Відродження» та ін.). Склад і компетенції органів та інституцій освітньої політики є специфічними для кожної держави.
Об'єктами освітньої політики виступають власне самі національні системи освіти, офіційно закріплені в кожній державі, міжнародні зв'язки національних систем освіти, структурні елементи освіти. Через неоднаковий рівень економічного розвитку в державах сучасного світу їхня освітня політика спрямована на розвиток різних елементів системи освіти.
Формування державної освітньої політики охоплює такі етапи:
1. Визначення принципових завдань.
2. Накреслення перспективних і найближчих цілей, які мають бути досягнуті у конкретний термін.
3. Вироблення методів, засобів, форм діяльності.
4. Вибір організацій (інституцій), за допомогою котрих здійснюватиметься діяльність і можуть бути досягнуті поставлені цілі.
5. Підбір і розстановка кадрів, здатних зрозуміти й виконати накреслені завдання.
Державна політика в галузі освіти ґрунтується на таких принципах: доступність усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою, для кожного громадянина; забезпечення рівних умов для повної реалізації здібностей, таланту, всебічного розвитку особистості; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; забезпечення органічного зв'язку освіти з національною історією, культурою, традиціями; незалежність навчально-виховного процесу від діяльності політичних партій і релігійних організацій; світський характер освіти; інтеграція навчання з наукою і практикою, професійна спрямованість навчального процесу; взаємозв'язок з освітніми системами інших країн, відповідність вищої освіти України світовому рівню; гнучкість і прогностичність системи освіти; безперервність і різноманітність системи освіти; поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіти; єдність і наступність системи освіти.
Реалізація головних принципів побудови вищої освіти в України має забезпечити ефективність її функціонування, підвищити статус освіти.
Сьогодні об’єктивно існують певні особливості сучасного державного управління освітою (далі – ДУО):
- по-перше, має владний характер, поширюється на всю систему освіти, реалізується ієрархічно побудованим апаратом, наділеним певними повноваженнями за допомогою численних управлінських впливів, характер і типологія яких визначаються специфікою об'єктів;
- по-друге, ДУО – це процес реалізації державної влади, її зовнішнє матеріалізоване вираження, що здійснюється як цілеспрямований вплив на систему освіти або на її окремі ланки на підставі пізнання та використання властивих системі об'єктивних закономірностей і тенденцій в інтересах досягнення поставленої мети або певної сукупності цілей, забезпечення її оптимального функціонування і розвитку;
- по-третє, ДУО діє системно, поєднує функціонування двох складних структур – державного апарату управління освітою і публічних інституцій суспільства та громадськості.
Основними якостями, що характеризують ДУО є: наявність органів управління, наділених певними повноваженнями, діяльність яких спрямована на певні об'єкти освітянської галузі; існування управлінських зв'язків, відносин і організації як суб'єктів, так і об'єктів управління; наявність управлінських функцій, пов'язаних із забезпеченням існування та розвитку галузі.
Суттю ДУО є цілеспрямована діяльність щодо створення соціально-прогностичних, організаційних, правових, кадрових, педагогічних, матеріально-фінансових та інших умов, необхідних для оптимального функціонування і розвитку галузі, реалізації її мети, переходу в якісно новий стан.
Загальною метою ДУО є забезпечення функціонування та розвитку освітянської галузі, її саморегуляції національному, регіональному та місцевому рівнях, що передбачає реалізацію таких завдань:
- підвищення ефективності роботи органів управління освітою;
- створення повноцінної правової бази функціонування і розвитку системи освіти;
- поліпшення роботи з управлінськими кадрами, підвищення їх професіоналізму, оволодіння управлінськими технологіями;
- використання позитивного вітчизняного та зарубіжного досвіду управління освітою;
- розвиток громадської системи самоуправління;
- розширення і поглиблення взаємовигідних міжнародних зв’язків;
- доведення до нормативного рівня фінансового і матеріально-технічного забезпечення;
- організація правового і соціального захисту працівників освіти;
- використання результатів наукових досліджень з управління освітою тощо.
Стаття 3 Закону України «Про вищу освіту» встановлює, щодержавну політику у сфері вищої освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України (далі – КМ України) та центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Державна політика у сфері вищої освіти ґрунтується на принципах:
- сприяння сталому розвитку суспільства шляхом підготовки конкуренто-спроможного людського капіталу та створення умов для освіти протягом життя;
- доступності вищої освіти;
- незалежності здобуття вищої освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій (крім вищих духовних навчальних закладів);
- міжнародної інтеграції та інтеграції системи вищої освіти України у Європейській простір вищої освіти, за умови збереження і розвитку досягнень та прогресивних традицій національної вищої школи;
- наступності процесу здобуття вищої освіти;
- державної підтримки підготовки фахівців з вищою освітою для пріоритетних галузей економічної діяльності, напрямів фундаментальних і прикладних наукових досліджень, науково-педагогічної та педагогічної діяльності;
- державної підтримки освітньої, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності університетів, академій, інститутів, коледжів, зокрема шляхом надання пільг із сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів вищим навчальним закладам (далі – ВНЗ), що провадять таку діяльність;
- сприяння здійсненню державно-приватного партнерства у сфері вищої освіти;
- відкритості формування структури і обсягу освітньої та професійної підготовки фахівців з вищою освітою.
Таким чином, ДУО – це планомірно організована діяльність та відповідно цілісна, комплексна система заходів державних інституцій щодо цілеспрямованого управління освітньою галуззю з метою її оптимізації, повноцінного функціонування та розвитку, це концентроване вираження ідеологічних та соціальних принципів, що визначають ставлення держави до функціонування і розвитку галузі, її роль у суспільстві.
Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 98 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |