Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Сучасна наука про рівні та форми проявів буття. Значення “антропного принципу” у сучасній науковій картині світу.

Читайте также:
  1. ADD / SUB пам’ять-безпосереднє значення.
  2. CMP безпосереднє значення –пам’ять
  3. Cущность, виды, источники формирования доходов. Дифференциация доходов населения.
  4. I. Предпосылки формирования философии НВ.
  5. I. Сопровождение перехода на новый образовательный уровень (обучение в школе) Уровень сформированности познавательной деятельности и отдельных её компонентов
  6. I. Теория государства и права как наука. Ее место в системе юридических наук.
  7. I. Теория государства и права как наука. Ее место в системе юридических наук.
  8. II. Компетенции, формируемые в результате освоения учебной дисциплины
  9. II. Механизм формирования общественного мнения.
  10. II. Профориентационное направление работы: обеспечение формирования и развития профессионального и жизненного самоопределения Изучение образовательных запросов

Якщо ми погоджуємося із тим, що людська свідомість є необхідною умовою виявлення буття, то для його більш повного розуміння ми звертаємося насамперед до науки, адже розуміючи певну необхідність позанаукових знань, урешті-решт ми звертаємося до науки тоді, коли хочемо з максимальним ступенем достовірності стверджувати про щось, що воно є або його немає. Інформація, якою володіє сучасна наука, майже безмежна; її досить важко звести до єдиної цілісної системи. Тому між конкретними науками та філософією існує проміжна пізнавальна ланка – наукова картина світу (НКС). НКС є інтегральним узагальненням досягнень багатьох наук на підставі деяких фундаментальних співвідношень, величин або перших (вихідних) предметних визначень сущого (у межах окремих наук або в межах науки загалом). Доволі часто роль підстави для інтеграції наукових знань відіграє еволюційний підхід, коли ми розглядаємо дійсність як процес руху від простих форм буття до найскладніших. Вирішальну роль в оформленні наукової картини світу відіграють фізика, астрономія, хімія, біологія, антропологія, наукознавство та філософія. Через складність та насиченість сучасних наукових знань поряд із загальною НКС існують також частво-наукові НКС, такі, наприклад, як хімічна НКС, фізична НКС та ін. Звернемося до найважливіших аспектів представлення буття у сучасній науковій картині світу.

По-перше, у сучасних наукових уявленнях буття постає переважно в динамічному, а не статичному вигляді. Класичну науку надихало прагнення відкрити останні та остаточні закони світу, що надали б можливість змалювати його гармонійним, злагодженим, упорядкованим. Із погляду сучасної науки порядок і гармонія радше постають не як норма, а як частковий випадок у можливих станах світу. Отже, за даними сучасної науки, світ і буття є процесуальними за основною їх тенденцією; вони є нестійкими, несподіваними, такими, в яких поєднуються порядок і хаос, необхідність і випадковість, впорядкований рух із флуктуаціями та ін.

По-друге, буття постає у системних окресленнях, тобто в окресленнях зв’язку «всього з усім». Цей зв'язок не просто з’єднує окремі явища буття, а й об’єднує їх таким чином, що зміни його окремих елементів впливають як на інші елементи, так і на стан буття загалом; сучасні фізика та астрономія схильні визнавати не тільки близьку дію речей та явищ, а й далеку, тобто взаємодію дуже віддалених явищ та речей між собою.

По-третє, до сучасної наукової картини світу входить рівнево-ієрархізована будова проявів буття, де розрізняють мікро-, макро- та мегапроцеси. Мікропроцеси – це процеси субатомарного (під-атомного) рівня, макро-процеси – це рівень окремих космічних тіл та присутніх на них речей і процесів, мега-процеси – це рівень галактичних процесів. На всіх рівнях діють свої особливі закони, тенденції, якісні характеристики. Сучасна фізика намагається створити теорію так званої «великого об’єднання», яка б дала змогу пов’язати всі ці рівні єдиними закономірностями, але наразі такої теорії не існує. У практичній діяльності слід враховувати, що сили, які діють у мікро- та мегасвітах, набагато перевершують сили макропроцесів. Тому, наприклад, дуже небезпечними постають ядерні випробування та експерименти, атомна енергетика і т.ін.

По-четверте, багаторівневість проявів буття демонструє себе ще й еволюційно, що межує з оціночними підходами. Так, за наявності у Всесвіті безмежної кількості зірок планетні системи в ньому є порівняно рідким явищем. Серед відомих нам планет органічні процеси розвинені лише на Землі. Лише тут ми реально стикаємося із розмаїттям рослинного і тваринного життя, з реально зафіксованими проявами свідомості. Це дає нам можливість оцінювати процеси Всесвіту за шкалою «вище-нижче», «краще-гірше» (хоча ці оцінки відносні, а переконливої теорії еволюції сьогодні просто не існує). Сучасна наука має підстави стверджувати, що нижчі форми світових процесів, з одного боку, постають ґрунтом для вищих, а з іншого, входять до вищих як їх складові елементи. Водночас еволюцію не можна пояснити, виходячи з локальних умов розвитку процесів взаємодії природних умов та життя. Той факт, що за інформаційними потужностями мозок людини майже безмежний, вказує на те, що еволюція детермінована не лише конкретними умовами, а й потенціями світового цілого. Отже, еволюційний процес рухається у напрямі проявів глибинних характеристик буття. У цьому аспекті розвиненіші форми сущого є більш демонстративні, більш розгорнуті щодо виявлення форм буття, ніж нижчі.

Нарешті, у зв'язку з усім зазначеним буття у сучасній науковій картині світу набуває характеристик суперечливої єдності процесів ентропії (хаосу, невпорядкованості) та самоорганізації. З одного боку, будь-яка система має тенденцію до руйнування, збільшення власної невпорядкованості, з іншого, через невпорядкованість і мінливість відбувається рух у напрямі гнучкіших і складніших форм самоорганізації. Обидва названі процеси мимоволі наводять нас на думку про існування єдиного інформаційного поля Всесвіту: взаємодія та взаємний перехід всіх процесів та явищ Всесвіту, відомих сучасній науці, змушує припустити й вихідну їх єдність. А це можливе лише за припущенням того, що будь-які дії відбиваються не лише на найближчих умовах, а й змінюють стан світового цілого. Отже, буття є складноорганізованою, ієрархічно побудованою та енергійно самоконцентрованою системою, що маніфестує себе явищем світу. Суперечливість цієї системи виявляється у тому, що вона є єдиною і множинною, перервною і неперервною, скінченною та нескінченною, такою, що в з’явленнях набуває форм просторово-часових співвідношень.

Звичайно, завершують усю будову наукової картини світу філософські розвідки та узагальнення. Серед них дуже важливе значення має фіксація двох відомих нам і принципово відмінних статусів буттєвих процесів: матеріальне (або матеріально-чуттєве) та духовне буття. Матеріальне буття характеризується множинністю, подільністю, просторовістю, наявністю маси, опору матеріалу та силових взаємодій. Духовне буття позапросторове, самоконцентроване, рефлексивне, тобто відкрите для себе самого, ідеальне, цілісне, динамічне. Саме тому, що філософія розглядає буття не лише у його матеріальних проявах, не можна задовольнитися тими ознаками (або критеріями) справжнього буття, які виробила наука: з позиції науки до справді існуючого можна відносити лише те, що є спостережуваним (прямо чи опосередковано), чуттєво доступним, а, значить те, що має просторово-часові характеристики. Якщо ж ми будемо розглядати такі явища, як ідеалізовані еталонні утворення нашого інтелекту, то з позиції науки їх не можна визнати реально існуючими, оскільки вони не підлягають змінам у просторі й часі, а до того ж не мають і субстратних виявлень, тобто не передбачають матеріалу, із якого вони утворені. Тому у ХХ ст. побачила світ ціла низка творів та концепцій, у яких цілком серйозно обгрунтовувалось, що ні свідомості у її власній якості, ні її специфічних утворень просто не існує. Для сучасної філософії, як вже зазначалося, буття постає найпершою, фундаментальною характеристикою відношення мислення до будь-чого; іншими словами, буття існує лише за умов, якщо людська свідомість продукує деякі моделі, образи, еталонні виміри дійсності, через приведенні у контакт із якими те, що потрапляє у поле нашого сприйняття або мислення, може набути статусу «Це є». Тобто для філософії критерієм справжнього існування якраз і буде наявність у нашому досвіді тих складових (або елементів), які би дозволили впевнено стверджувати «Це є». І тому нам повинно бути зрозумілим, чому для давнього грека богиня полювання Артеміда справді була, але не було і не могло бути, наприклад, генетичного коду або бактерій. Стає ясним також і те, чому окремі люди наполягають на тому, що не існує і не може існувати справжнього кохання, доброти, відвертості та ін.

Але за всіх відмінностей між матеріальними та духовними (ідеальними) процесами буття все ж постає як єдине та взаємопов’язане. Реальну єдність матеріального й духовного ми спостерігаємо в людському бутті та людській життєдіяльності. Філософія здавна усвідомлює природу людини як єдність матеріального й духовного. Отже, принаймні в людині та людській діяльності ми бачимо принципову спорідненість матерії і духу, ідей та справи, теорії і практики. Система людської життєдіяльності складається із взаємодії зазначених видів буття, із взаємодії, в якій кожному з цих видів належать своє місце, свої особливі риси, де виконуються певні особливі функції. Серед сфер людської життєдіяльності, в яких яскраво виявляє себе єдність матеріального та духовного, важливе значення мають пізнання, культуротворення, розвиток суспільного життя та цивілізації, що їх ми розглянемо в подальших розділах.

Роблячи висновки з розглянутого питання, позначимо ті філософські позиції, що утворилися на основі розуміння вихідних характеристик буття (що певною мірою перегукуються із основними світоглядно-філософськими позиціями, розглянутими нами у першому розділі):

монізм – розуміння буття як єдиного у своїй основі; або: існує лише одне-єдине начало буття;

дуалізм – визнання двох коренів буття – матеріального та духовного – рівноправними і самостійними; інколи в якості двох начал буття подають енергію та масу, атоми та порожнечу, розум та гомеомерії та ін.;

плюралізм – розуміння основ буття множинними; інколи тут фігурує якась (певна) кількість світових начал, наприклад, п’ять світових стихій або безліч атомів чи монад, що певним чином взаємодіють між собою;

субстанціалізм – визнання того, що за поверхнею усіх явищ та процесів дійсності лежить їх єдина глибинна сутність або основа, що й позначається поняттям субстанції;

реїзм – позиція, яка справжнім буттям визнає тільки речі, а відношення, взаємодії між ними – явищами похідними та другорядними;

кондукціонізм – позиція, протилежна реїзмові, оскільки стверджує відношення первинною силою світу, а речі набувають рис та виявлень вже в залежності від того, в які відношення вони вступають між собою;

організм (або організмизм) – позиція, згідно з якою будова світу подібна до організму, тобто внутрішньо пов'язана так, що окремі елементи не мають у ній самостійного значення, а весь в цілому він діє як дещо єдине та доцільне;

механіцизм – позиція, згідно з якою елементи світобудови пов'язані суто зовнішньо, тобто механічно;

динамізм (діалектизм) – коли світ визнається рухливим, змінним, динамічним, а його окремі явища чи стани розуміються як відносні та тимчасові;

статичність – позиція, згідно якої світ розглядається як у своїй основі незмінний, собі тотожний, однорідний.

Як бачимо, філософія та наука разом дають нам досить багату картину того, що називається буттям і що осмислюється як його форми та прояви. Уся окреслена гама понять, позицій, аспектів буття підводить нас, врешті, до прояснення змісту основних категорій онтології та метафізики. Такими є: – 1) Реальність – (від латинського «реаліс» – речовий) – це все те, що здатне діяти, сприймати або змінювати дію. Характеристика реальності застосовується, як правило, безвідносно до часу, тобто реальність – це не лише наявне зараз, а й те, що було, відбулось або ж має реальну тенденцію до появи; у цьому сенсі реальним постає як минуле, так і майбутнє. Реальність характеризує також як фізичні, так і ментальні процеси, а останні саме тою мірою, якою вони здатні проявлятися у впливах на вже наявну та наочну реальність. 2) Дійсність – від поняття дії, акту (в останньому варіанті інколи використовують термін «актуалізм»); ця категорія позначає актуальну реальність, тобто те, що діє тут і зараз. Проте ми можемо казати і про колишню дійсність, але саме як про ту, що була дійсністю та втратила свою актуальність, постала тепер недійсною. Категорія дійсності часто протиставляється можливості як тому, що має певні засади для переходу у дійсність, та проте поки що залишається лише у відношенні до останньої. Можливість позначається як: а) абстрактна (логічна) – така, що просто не суперечить станам дійсності; б) конкретна – така, що окреслюється через умови для свого здійснення; в) реальна – така, для якої вже наявні хоча б частково означені вище умови. 3) Існування – категорія, що передбачає виявлення певних явищ та процесів дійсності через сукупність їх зв’язків із іншими явищами та процесами. Існувати – значить перебувати у зв’язках із явищами, умовами, засадами буття. 4) Суще – категорія, що подає буття у його конкретному, наявному виявленні. 5) Сутність – те, що робить суще цілісним, відмінним від іншої речі або явища, це є стала характеристика певного сущого, що зберігає себе у процесах змін; через сутність явища постають як буттєво необхідні, тобто як певні одиниці цілісного буття. 6) Необхідність – такий характер процесів, що випливає із сутності певних явищ, зумовлюється сутністю; в такому разі випадковість постає зовнішнім перехрещенням цілої низки необхідностей. 7) Причина та наслідок – причиною називають такі явища або процеси, що постають джерелом, вихідним пунктом певних дій, а наслідком – прояв результатів означених дій на інших явищах. Існує ще ціла низка філософських категорій, що використовуються для більш докладних окреслень певних сторін буття (наявне буття, в-собі-буття, буття-для-іншого, для-себе-буття та ін.), проте, оскільки вони не використовуються за межами спеціальних досліджень, ми обмежимося лише найбільш відомими та вживаними, тобто тими, що вже були окреслені.




Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 79 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав