Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Спирты R—ОН

Читайте также:
  1. Спирты и фенолы.
  2. Спирты, фенолы, простые эфиры.

 

Виникнення державного боргу і накопичення заборгованості зумовлюють необхідність забезпечення ефективного управління ним.

Управління державним боргом — комплекс заходів, що здійснюються дер­жавою в особі її уповноважених органів щодо визначення обсягів та умов залу­чення коштів, їх розміщення і погашення, а також забезпечення плато­спроможності держави.

У широкому розумінні управління державним боргом передбачає форму­вання одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяль­ністю у ролі позичальника і гаранта, що потребує комплексного підходу, координації грошово-кредитної (монетарної) та фіскальної політики, узгоджених взаємовідносин уряду та Національного банку з питань боргової політики; розроблення ефективних форм і методів зниження боргового тягаря у контек­сті переходу від антикризового менеджменту (тобто реструктуризації-боргових зобов'язань) до стратегічного боргового менеджменту із застосуванням інстру­ментів активного управління державним боргом. Управління боргом у вузько­му розумінні варто розглядати як сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщенням боргових зобов'язань держави, наданням гарантій, а також проведенням операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань.

Відповідно до зазначеного вище державну політику у сфері управління дер­жавним боргом можна поділити на боргову стратегію і боргову тактику. Під борговою стратегією у світовій теорії та практиці розуміють систему дій і за­ходів щодо уникнення (або врегулювання) боргових проблем держави та забез­печення (чи відновлення) її платоспроможності. Боргова стратегія окреслює кінцеву мету політики управління державним боргом, яка зводиться до отри­мання найвищого ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів та забезпечення платоспроможності держави. Боргова тактика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, між кре­диторами держави, а також порядок і механізм погашення державного боргу. Відповідно боргова тактика акцентує увагу на врегулюванні поточних проб­лем, зумовлених труднощами щодо обслуговування боргових зобов'язань (ін­шими словами, на вирішенні проблем тимчасової ліквідності) і визначає ос­новні завдання, які вирішуються у процесі управління державним боргом.

За твердженням С. Фішера світ досі не розробив вичерпної теорії управлін­ня державним боргом, а тому в науковій літературі підходи до визначення цілей управління ним є досить різними. Про диференціацію позицій можна судити хоча б із такого короткого переліку концептуальних підходів і мірку­вань із цього питання.

По-перше, управління державним боргом у контексті реалізації стратегії максимізації суспільного добробуту має зводитися до мінімізації витрат на його обслуговування та уникнення макроекономічних труднощів і проблем фі­нансування соціальних програм у майбутньому.

По-друге, управління державним боргом має забезпечити оптимізацію його рівня та структури, щоб це не відображалось негативно на темпах економічно­го зростання і платіжному балансі у довгостроковій перспективі.

По-третє, управління державним боргом, з погляду використання остан­нього як інструмента макроекономічного регулювання, має зводитися до мінімізації впливу фінансування державного боргу на стан фінансового ринку.

По-четверте, з позицій забезпечення національної безпеки, управління державним боргом має сприяти уникненню політичної та економічної залеж­ності від іноземних кредиторів.

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

- пошук ефективних умов запозичення коштів з погляду мінімізації вартості боргу;

- недопущення неефективного та нецільового використання запозичених |коштів;

- забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

- визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження макрофінансової рівноваги;

- забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку.

Політика ефективного управління державним боргом має базуватися на певних принципах.

Управління державним боргом варто розглядати як циклічний і бага­тостадійний процес, що послідовно включає три стадії: залучення — вико­ристання — погашення. На етапі залучення позик управління державним бор­гом здійснюється в контексті бюджетного процесу. Зокрема, Законом України "Про державний бюджет України" на відповідний рік установлюються гранич­ні розміри боргу, вказуються обсяги державних запозичень із чіткою класифі­кацією на внутрішні і зовнішні. У період залучення позик необхідно основну увагу акцентувати на мінімізації затрат при погашенні боргу, враховуючи такі основні аспекти:

- обсяги позик;

- форми і умови запозичення (відсоткові ставки і валюта; строки погашення і пільговий період; можливі загальноекономічні і політичні умови);

- структура позик (за кредиторами й формами позик).

Управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом усієї системи управління державним боргом. Воно має базуватися на принципі мак-симізації доходу від залучених позик та створення джерел його погашення. Використання позик може бути:

- фінансовим, коли державні позики та кредити виступають джерелом фінансування інвестиційних проектів і використовуються на розвиток національного виробництва. Цей спосіб є найпрогресивнішим видом використання державного боргу. При цьому надзвичайно важливим є відбір конкурентних високоефективних інвестиційних проектів, які б забезпечували повернення одержаних ресурсів;

- бюджетним, за якого залучені ресурси спрямовуються на поточне споживання, шляхом фінансування поточних бюджетних витрат, у тому числі на покриття дефіциту бюджету. Цей спосіб використання ресурсів є найменш
ефективним з існуючих;

- фінансово-бюджетним, коли запозичення використовуються як на фінансування поточних бюджетних потреб, так і на інвестиційний розвиток економіки в цілому.

В Україні більшість державних позик спрямовується на: фінансування бі джетного дефіциту — 84 % державних запозичень, формування валютних ре­зервів і підтримку національної валюти — 14; інвестиційні проекти — 2%. Тому стратегічна мета політики управління державним боргом в Україні має бути зорієнтована на досягнення оптимальної структури та найвищого ефекту від використання позикових коштів.

Останнім етапом управління державним боргом є його погашення та обслу­говування, яке здійснюється шляхом проведення платежів з виконання борго­вих зобов'язань перед кредиторами щодо погашення основної суми боргу, сплати відсотків та супутніх витрат, передбачених умовами випуску держав­них цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами. Важливо враховувати суттєву відмінність між:

- погашенням боргу, яке варто розглядати як виконання боргових зобо­в'язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, тобто суми пози­ки, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів;

- обслуговуванням боргу, що передбачає виплату відсотків за позиками (доходу, що сплачується на користь кредитора згідно з умовами угоди про по­зику або про випуск державних цінних паперів).

На етапі погашення позик проводиться ранжування усіх можливих варіан­тів між повним погашенням боргу і абсолютним дефолтом (відмова від пога­шення і обслуговування боргу).

Обслуговування і погашення державного боргу здійснюється у процесі ви­конання державного бюджету. Безпосередню оплату здійснює Державне каз­начейство України через банківську систему.

Фінансово-правові і бюджетно-процедурні засади управління державним боргом регламентуються чинним законодавством України. Правовою основою управління державним боргом є Конституція, в якій передбачено, що лише за­конами України встановлюються порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів, порядок випуску та обігу державних цін­них паперів, їх види та типи. Проте слід зазначити, що і нині в Україні на­лежним чином не відпрацьовані законодавчі акти з питань правового регла­ментування процедури державних запозичень і державного боргу. Зокрема основні параметри та граничні розміри державного боргу визначено у проекті Закону України "Про державний борг". У проекті цього Закону передбачаєть­ся, що щорічний граничний розмір державного боргу як внутрішнього, так і зовнішнього на кінець року, розміри надання державних внутрішніх та зов­нішніх гарантій упродовж року не повинні перевищувати відповідних гранич­них розмірів, затверджених Верховною Радою України у Законі України "Про державний бюджет України" на відповідний рік. Натомість граничний обсяг величини основної суми державного боргу регламентується ст. 18 Бюджетного кодексу України, а права та обов'язки органів управління державною заборго­ваністю визначені в Конституції України.

Згідно з Конституцією України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні й уповноважена затверджувати:

- державний бюджет України та вносити зміни до нього в частині внутріш­
нього та зовнішнього боргів;

- рішення про надання Україною позики та економічної допомоги інозем­
ним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Украї­
ною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій по­
зик, не передбачених Законом України "Про Державний бюджет України",
здійснення контролю за їх використанням.

Управління державним боргом здійснюється за тісної взаємодії і співпраці різних міністерств і відомств, які несуть відповідальність за розроблення та реалізацію ефективної боргової стратегії держави. В Україні в управлінні дер­жавним боргом беруть участь:

- Кабінет Міністрів України;

- Міністерство фінансів України (Департамент державного боргу);

- Національний банк України;

- Державне казначейство України.

У залученні та розміщенні коштів беруть участь Міністерство фінансів Укра­їни та Національний банк України, а функцію погашення та обслуговування державного боргу безпосередньо виконує Державне казначейство України.

На Департамент державного боргу Міністерства фінансів України покладе­но такі функції:

- розроблення стратегії та боргової політики держави;

- розрахунок планових показників, а також проведення моніторингу дер­жавного боргу;

- визначення доцільності залучення коштів на внутрішніх та зовнішніх
ринках капіталів;

- аналіз і супроводження кредитних проектів та визначення доцільності
укладення гарантійних угод.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України "Про порядок ведення Міністерством фінансів України державного боргу та операцій, пов'язаних з 1 ним" від 22 січня 2001 р. № 42 Департамент відповідає за:

- оперативний облік та надання оперативної звітності щодо стану держав-
І ного боргу;

- підготовку та обґрунтування розрахунків до проекту державного бюдже­
ту за операціями, пов'язаними з державним боргом.

При управлінні державним (особливо зовнішнім) боргом важливе значення ' має розрахунок коефіцієнтів платоспроможності держави та її ліквідної пози­ції. У міжнародній практиці з цією метою використовують різноманітні показ­ники. Зокрема, для аналізу боргової безпеки держави Світовий банк пропонує використовувати Мінімальну стандартну модель (табл. 8.2) і відповідно до неї І визначати основні боргові індикатори.

Однак необхідно зважено підходити до визначення цих параметрів, ос­кільки не може існувати універсальних показників боргової безпеки держав. Для різних країн, які відрізняються за темпами розвитку економічної систе­ми, показники боргової безпеки також різні. Зокрема, за вимогою Мааст­рихтської угоди державний борг не повинен перевищувати 60 % ВВП країни. Натомість відповідно до методики Світового банку критичним рівнем дер­жавного зовнішнього боргу є 50 % від ВНП. Для характеристики ліквідної позиції країни-боржника використовується показник співвідношення пла­нових платежів щодо обслуговування боргу до валютних надходжень держа­ви (експорту). Граничною межею показника (коефіцієнт обслуговування бор­гу) вважається значення 25 %. Про рівень довгострокової платоспроможності країни можна судити з урахуванням показника співвідношення дисконтної вартості боргу й експорту, критичний рівень якого не має перевищувати 200-250 %.

На жаль, і нині в Україні не має загальновизнаної методики розрахунку боргового тягаря, хоч уже зроблені перші кроки. Зокрема, у законопроекті "Про державний борг України" зроблено спробу визначити процедуру управ­ління державним боргом на основі переліку таких основних показників: відно­шення державного боргу до ВВП, відношення валового зовнішнього боргу до обсягу експорту товарів і послуг, відношення загальної суми річних боргових платежів до валютної виручки від експорту товарів і послуг, а також відно­шення загальної суми річних боргових платежів до ВВП. Це, звичайно, не пов­ний перелік індикаторів боргової безпеки (вони можуть дати лише часткове уявлення про рівень обтяжливості борговими зобов'язаннями, покладеними як на бюджетну, так і платіжну системи держави), але це вже спроба переходу від неконтрольованого нарощування державних боргів до виваженого управ­ління і контролю за динамікою державного боргу.

Враховуючи специфіку стану державної заборгованості України (левова частка зовнішнього боргу України — державний борг, обслуговування якого проводиться з державного бюджету), дуже важливо розробити комплексну систему показників, які, окрім загальної платоспроможності та тимчасової ліквідності, включали б також індикатори граничнобезпечного боргового на­вантаження на бюджет. Необхідність розрахунку таких індикаторів зумовле­на тим, що рівень державної заборгованості значно впливає на бюджетно-по­даткову політику держави, обмежуючи можливість управління видатками бюджету для досягнення цілей макроекономічної стабілізації у майбутньому. З метою ефективного управління державним боргом, розв'язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов'язань, а також забезпечення платоспроможності держави використову­ють реструктуризацію як метод врегулювання проблеми державної заборгова-і ності. Реструктуризація боргу — угода кредитора з позичальником, який має труднощі з погашенням своїх фінансових зобов'язань, про нову схему їх погашення. Реструктуризація боргу може проводитись за допомогою таких методів/схем управління державним боргом (рис. 8.6).

Пролонгація боргу — форма добровільної згоди кредиторів на відстрочення виплат за зобов'язаннями боржника. Як правило, проводиться тоді, коли ви­пуск нових позик на обслуговування раніше випущених є фінансове недоціль­ним. Списання /анулювання частини боргу — відмова уряду від погашення боргу. Анулювання боргів може бути зумовлене фінансовою неспроможністю дер­жави, її банкрутством або політичними мотивами. Найчастіше подібний ме­ханізм застосовується до найменш: розвинутих країн, нездатних погасити свої зобов'язання навіть у віддаленій перспективі. За певних умов часткове списан­ня боргу економічно вигідне і кредиторам.

Викуп боргу з дисконтом на вторинному ринку — скорочення обсягу дер­жавного боргу через викуп власних боргів із дисконтом (знижкою) на вторин­ному ринку. Такий метод реструктуризації боргу можуть собі дозволити лише деякі країни-боржники, які мають у своєму активі значні обсяги золотовалют­них резервів.

Обмін боргу на акції, національних підприємств чи національну валюту — одна із найпоширеніших ринкових схем реструктуризації державного боргу. Передбачає надання кредиторам права продажу боргів з дисконтом за націо­нальну валюту, на яку в результаті можна придбати акції національних ком­паній. Частіше використовується безпосередній обмін (своп) боргів на акції компаній, що перебувають у державній власності.

Тимчасовий мораторій на виплату відсотків або частини основного боргу — відстрочення сплати внутрішніх або зовнішніх боргових зобов'язань, що оголошується спеціальними актами державної влади на певний строк чи до за­кінчення певних надзвичайних подій.

Конверсія боргу — зміна початкових умов державної позики, зокрема зміна строків позики, часу виплати, способу погашення позики, а найчастіше — змі­на величини позикового відсотка (зміна дохідності позик).

Консолідація боргу — зміна умов позики щодо часу її чинності (тривалості) з можливою зміною величини позикового відсотка, зокрема перетворення короткострокових державних позик у довгострокові, об'єднання кількох держав­них позик попередніх років в одну позику. Консолідація і конвертація можуть проводитись одночасно.

Реструктуризація зовнішнього боргу проводиться у рамках Паризького клубу офіційних кредиторів (реструктуризація міжурядових позик і позик, гарантованих урядом) та Лондонського клубу приватних кредиторів (реструк­туризація комерційного боргу). Борг перед МВФ і Світовим банком реструкту­ризації не підлягає.

Однозначного способу розв'язання проблеми заборгованості немає. Будь-яка програма реструктуризації потребує проведення відповідних розрахунків сто­совно кожного випадку. При цьому аналіз можливих варіантів має враховува­ти не лише економічні, а й політичні наслідки певних дій щодо суверенного боргу.

Управління державною заборгованістю є одним із ключових факторів забез­печення макроекономічної стабільності в державі. Від характеру врегулюван­ня боргової проблеми залежить бюджетна дієздатність країни, стан її валют­них резервів, а відповідно і стабільність національної валюти, рівень відсоткових ставок, інвестиційний клімат, характер поведінки всіх сегментів фінансового ринку. Тому управління державним боргом має бути зорієнтоване на застосування ефективної боргової стратегії, а не базуватися на короткостро­кових ситуативних орієнтирах. Лише ефективний менеджмент державного боргу є запорукою зростання економіки, інвестиційної привабливості, фінан­сової стабільності, підвищення кредитного рейтингу держави.

Спирты R—ОН

Спирты можно рассматривать как углеводороды, в которых один или несколько атомов водорода замещены –ОН группами. В зависимости от числа гидроксильных групп спирты могут быть одноатомными, двух-, трехатомными и т.д.

По числу заместителей у атома углерода различают первичные, вторичные и третичные спирты: R — CН2 — ОН ‌ R — CН — ОН R — C — ОН

|‌‌

R1 R1 R2

Введение –ОН в молекулу углеводорода оказывает влияние на физические, химические и физико-химические свойства. Гидроксил повышает растворимость вещества в воде. При увеличении длины углеводородной цепи растворимость уменьшается. В ряду: первичные → вторичные → третичные спирты растворимость увеличивается. Одноатомные спирты – это низкокипящие жидкости (этанол), трехатомные (глицерин) - вязкие жидкости, а шестиатомные (маннит) – твердые вещества. Присутствие –ОН в молекуле вещества придает сладкий вкус, который почти не проявляется у одноатомных спиртов, но с увеличением числа –ОН групп проявляется более резко, например, глицерин имеет ясно выраженный сладкий вкус, а маннит (гексаоксигексан) - близок по вкусу и свойствам к сахарам:

Введение одного гидроксила в молекулу углеводорода повышает физиологическую активность (наркотические свойства) и увеличивает токсичность. Увеличение количества –ОН групп ведет к уменьшению наркотических свойств (гликоль, глицерин, маннит) и к снижению токсичности. Введение галогена в молекулу спирта усиливает его физиологические свойства.

 




Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 30 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав