Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Історичні типи світогляду

Читайте также:
  1. Історична роль Б.Хмельницького. Його оцінка в історичній літературі.
  2. Історичні моменти економічного шпигунства
  3. Історичні обставини розпаду СРСР і здобуття Україною державної незалежності в 1991 p.
  4. Історичні передумови виникнення кейнсіанства
  5. Історичні передумови виникнення кейнсіанства
  6. Історичні передумови розвитку Європейської системи центральних банків
  7. Історичні портрети лідерів та провідних діячів Української революції
  8. Історичні судово-медичні факти
  9. Історичні та етнокультурні витоки формування східнослов’янської спільноти на території України.
  10. Історичні типи відтворення населення

Планирование — это процесс разработки и принятия целевых установок в количественном и качественном выражении, а также определение путей их наиболее эффективного достижения.

Финансовое планирование представляет собой процесс разработки системы финансовых планов и плановых показателей с целью обеспечения деятельности предприятия необходимыми финансовыми ресурсами и повышения эффективности финансово-хозяйственной деятельности в будущем.

К основным задачам финансового планирования относятся:

• обеспечение необходимыми финансовыми ресурсами произ­водственной, инвестиционной и финансовой деятельности;

• определение путей эффективного вложения капитала, оценка степени рационального его использования;

• выявление внутрихозяйственных резервов увеличения прибыли за счет экономного использования денежных средств;

• установление рациональных финансовых отношений с бюдже­том, банками и контрагентами;

• соблюдение интересов акционеров и других инвесторов;

• контроль за финансовым состоянием, платежеспособностью и кредитоспособностью предприятия.

Для финансового планирования используют следующие методы:

1) метод экономического анализа;2) нормативный метод;3) метод балансовых расчетов;4) метод денежных потоков;5) метод многовариантности расчетов;6)метод экономико-математического моделирования.

Метод экономического анализа позволяет определить основные закономерности и тенденции в движении натуральных и стоимостных показателей, а также внутренние резервы предприятия. Сущность нормативного метода заключается в том, что на основе заранее установленных норм и технико-экономических нормативов рассчитывается потребность хозяйствующего субъекта в финансовых ресурсах и их источниках. Такими нормативами являются: ставки налогов и сборов, нормы амортизационных отчислений. Использование метода балансовых расчетов для определения будущей потребности в финансовых средствах на прогнозе поступления средств и затрат по основным статьям баланса на определенную дату и в перспективе. Большое внимание должно быть уделено выбору даты, то есть она должна соответствовать периоду нормальной эксплуатации предприятия. Метод денежных потоков носит универсальный характер при составлении финансовых планов и служит инструментом для прогнозирования размеров и сроков поступления необходимых финансовых ресурсов. Теория прогноза денежных потоков основывается на ожидаемых поступлениях средств на определенную дату и бюджетировании всех издержек и расходов. Этот метод дает более объемную информацию, чем метод балансовой сметы.

Метод многовариантности расчетов состоит в разработке альтернативных вариантов плановых расчетов с тем, чтобы выбрать из них оптимальный. При этом критерии выбора могут задаваться различные. Например, в одном варианте может быть заложен продолжающийся спад производства, инфляция и слабость национальной валюты; в другом же случае может быть заложен рост процентных ставок, замедление темпа роста экономики, снижение цен на продукцию. Методы экономико-математического моделирования позволяют количественно выразить взаимосвязь между финансовыми показателями и основными факторами, которые их определяют.

По периоду охвата финансовое планирование подразделяется на перспективное, текущее и оперативное.

Перспективное определяет важнейшие показатели, пропорции и темпы развития предприятия. Оно предполагает раз­работку финансовой стратегии предприятия. Финансовая стратегия дает определение долгосрочных целей финансовой деятельности и выбор наиболее эффективных способов их достижения. Результатом перспективного планирования является разра­ботка трех основных финансовых документов: прогноза отчета о прибылях и убытках; прогноза бухгалтерского баланса; прогноза движения денежных средств, основная цель которых — прогнозная оценка финансового состояния предприятия. В современ­ных условиях перспективное финансовое планирование охватывает период от одного года до трех (редко — до пяти) лет.

Прогноз отчета о прибылях и убытках может составляться методом «CVP-анализ», который иначе называется «анализ безубыточности, или анализ на основе эффекта производственного (операционного) рычага»^. Прогноз бухгалтерского баланса позволяет составить фиксиро­ванную, статическую картину финансового равновесия предпри­ятия в результате пропорций размещения активов и пассивов. Прогноз движения денежных средств используется финансовыми менеджерами для оценки денежных потоков в разрезе текущей (операционной), инвестиционной и финансовой деятельности. С помощью этого документа можно оценить, сколько денежных средств необходимо вложить в хозяйственную деятельность пред­приятия, оценить синхронность поступлений и расходования денежных средств и будущую платежеспособность предприятия.

Текущее финансовое планирование охватывает период не более одного года. В условиях нестабильности допускается составление текущего плана на предстоящий квартал. Данный вид финансово­го планирования заключается в разработке конкретных видов текущих финансовых планов, позволяющих определить на предстоящий пери­од все источники финансирования развития организации, сформи­ровать структуру доходов и затрат, обеспечить постоянную платежеспособность, а также определить структуру активов и капитала на конец планируемого периода.

Результатом текущего финансового планирования является раз­работка трех основных документов:1)плана движения денежных средств;2)плана отчета о прибылях и убытках;3)плана бухгалтерского баланса. Основная цель подготовки этих документов - оценка финансо­вого положения организации на конец планируемого периода. Теку­щий финансовый план составляется на один год с разбивкой по квар­талам, так как такая периодизация соответствует законодательным требованиям к отчетности.

Оперативное финансовое планирование. Чтобы контролировать поступление фактической выручки на расчетный счет и расходова­ние наличных финансовых ресурсов, помимо текущего планирова­ния предприятию необходимо оперативное. Это связано с тем, что финансирование плановых мероприятий должно осуществляться за счет заработанных предприятием средств, что требует эффективного контроля за формированием и использованием финансовых ресур­сов. Система оперативного планирования финансовой деятельности заключается в разработке комплекса краткосрочных плановых зада­ний по финансовому обеспечению основных направлений хозяйствен­ной деятельности организации.

10. Особенности организации финансов п/п малого бизнеса

Рассмотрим особенности организации финансов на малом предприятии. На таком предприятии могут отсутствовать внеоборотные активы, источниками формирования оборотных активов часто служат заемные средства и кредиторская задолженность. Преимущества малого бизнеса — гибкость в освоении новых видов деятельности, технологий, производства новых видов товаров, высокая оборачиваемость активов, управляемость. Недостатки — слабая устойчивость вследствие небольшого основного капитала, небольшой запас рентабельности в цене товаров и, как следствие, проигрыш в конкурентной борьбе при общем снижении цен. Малый бизнес имеет высокую степень ротации и поэтому поглощает избыточные трудовые ресурсы, обеспечивая населению самозанятость. Он может быть достаточно рентабельным вследствие небольшой величины накладных расходов и высокой оборачиваемости.

Государственная поддержка малого бизнеса обеспечивает ему финансовую устойчивость и возможность конкурировать с крупными и средними предприятиями. Эта поддержка заключается в предоставлении малым предприятиям налоговых отсрочек, льгот, инвестиционных кредитов, льготного доступа к кредитным ресурсам банков, снижения процентов по кредитам и других возможностей, вплоть до участия в выполнении государственных заказов.

В соответствии с главами 26.2 и 26.3 Налогового кодекса РФ к небольшим предприятиям могут применяться особые режимы налогообложения. Глава 26.2 предполагает добровольное применение упрощенной системы налогообложения, которая заменяет уплату ряда налогов: налога на прибыль, налога на добавленную стоимость, налога с продаж, налога на имущество и единого социального налога единым налогом, исчисляемым по результатам хозяйственной деятельности за налоговый период. Объектом налогообложения, единым налогом по выбору налогоплательщика являются либо доходы в целом, либо доходы, уменьшенные на величину расходов.

Критериями отнесения предприятий к малым, на которые распространяется упрощенная система налогообложения, являются сумма дохода, стоимость основных фондов, наличие обособленных филиалов и представительств, численность работающих, вид деятельности и доля юридических лиц в уставном капитале.

Малые предприятия, функционирующие в областях экономики, где сложно осуществлять контроль над доходами, должны платить единый налог на вмененный доход, что предусмотрено гл. 26.3 НК РФ. В основном это предприятия бытового обслуживания, торговли, общественного питания, небольшие автотранспортные предприятия. Решение об установлении этого налога принимается субъектом федерации. Единый налог на вмененный доход также заменяет налог на прибыль, единый социальный налог, налог на имущество. Организации, переведенные на уплату единого налога на вмененный доход, не являются плательщиками налога на добавленную стоимость.

Для малых предприятий применяется также упрощенная система бухгалтерского учета. Если такое предприятие использует особые режимы налогообложения, оно не обязано вести учет методом двойной записи и, следовательно, составлять и представлять бухгалтерский баланс.

ТЕМА.

У систему людських знань термін "світогляд" був запроваджений німецьким філософом Іммануїлом Кантом. Світогляд - невід'ємний атрибут людської свідомості.

У найелементарнішому розумінні слова "світогляд" - це сукупність поглядів людини на світ і сенс життя. Якщо конкретизувати, то світогляд - це сукупність узагальнених уявлень про дійсність, які відображають, розкривають і зумовлюють певне практичне і теоретичне ставлення людини до світу, спосіб сприйняття, осмислення і оцінки навколишньої дійсності і самої себе як конкретно-історичного суб'єкта пізнання і практики. Наголошуємо, що світогляд - не просто узагальнене уявлення про світ, а форма самосвідомості людини, вузловими категоріями якої виступають поняття "світ" і "людина". Через ці поняття суб'єкт світогляду усвідомлює своє призначення у світі і формує життєві настанови. Відношення "світ - людина" - це основне питання світогляду.

Світогляд являє собою складне духовне явище, для якого характерні цілісність, єдність усіх компонентів. Структуру світогляду становлять і виконують у ньому важливу роль такі елементи.

Узагальнені знання. Вони є основною, інформаційною базою світогляду. Чим більший запас знання того чи іншого народу або тієї чи іншої людини, тим серйознішу опору отримує відповідний світогляд. Слід зауважити, що до світогляду належать не всі і не будь-які знання, а лише ті, які є життєво важливими для людини, які практично і теоретично розкривають сутність відносин між людиною і світом у кожну історичну епоху.

Переконання. Це внутрішні соціально-психологічні елементи духовності, завдяки яким сприймаються або ж, навпаки, відкидаються світоглядні знання. Переконання - це не тільки інтелектуальна позиція, а й емоційний стан, стійка психологічна настанова, впевненість у справедливості своїх принципів, ідей, поглядів. Тому переконання є одним з необхідних структурних елементів світогляду.

Цінності. Це позитивне або негативне ставлення до явищ навколишнього світу, яке ґрунтується на потребах та інтересах людей, культур певного соціуму. їх людина засвоює у процесі життя. За змістом і сутністю цінності відрізняються від знань. Знанням притаманне прагнення до істини - об'єктивного пізнання реального світу, а цінності втілюють у собі особливе ставлення людей до всього навколишнього відповідно до їх прагнень, потреб, інтересів.

Ідеали. Це світоглядна форма цілеспрямованого відображення дійсності, уявний зразок досконалості, норма, до якої слід іти як до кінцевої мети. Особливістю ідеалів є те, що вони становлять випереджене відображення дійсності. Слід підкреслити, що суспільний ідеал виконує не тільки цілеспрямовувальну, а й оцінювальну (аксіологічну) функцію щодо ставлення соціального суб'єкта до об'єкта і до самого себе. Світоглядні цінності - це вищі цінності життя і культури, які визначають життєву орієнтацію суб'єкта у всіх сферах його діяльності.

Вірування. Це форма і спосіб сприйняття соціальної інформації, норм, цінностей та ідеалів суспільного життя. Не набуті власним практичним чи пізнавальним досвідом, вони сприймаються як очевидні факти чи характеристики об'єктивної дійсності сущого і належного; спосіб засвоєння досвіду попередніх поколінь, сприйняття сподівань, очікувань та надій щодо майбутнього.

Принципи діяльності. Вони є нормативно-регулятивним компонентом світогляду; визначають свідоме практичне і теоретичне ставлення соціального суб'єкта до об'єкта і до самого себе.

Життєві норми. Це зразки, стандарти діяльності, що склалися історично або усталилися як певні правила поведінки, виконання яких окремою людиною чи групою людей є необхідною умовою підпорядкування особистої діяльності суспільним вимогам.

Слід також назвати ще один варіант структури світогляду, що сприяє розумінню його поліфункціональності. В основу цієї поліфункціональності покладено властиві людині фізіолого-психологічні механізми та засоби пізнання світу й орієнтації. Йдеться про такі засоби духовного світу людини і їх роль у функціонуванні світогляду, як: почуття, розум, воля і їхня взаємодія. Виходячи з цього, у структурі світогляду вирізняють такі його підструктури: а) світовідчуття, або емоційно-психологічний рівень світогляду; б) світосприймання, або досвід формування пізнавальних уявлень про світ з використанням наочних образів; в) світорозуміння, або пізнавально-інтелектуальний рівень. Синтез знань людей про природу і соціальну реальність утворює загальну картину світу, сукупність природничих наук - природничо-наукову, а сукупність суспільних наук - соціально-історичну картину дійсності. Створення загальної картини світу є завданням усіх галузей знання.

Отже, світогляд - це своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей, розуму і чуття, інтелекту і дії, критичного сумніву і свідомої переконаності. Спільне функціонування названих елементів і створює ту цілісну систему духовного світу людини, яка спонукає її до практичної дії, до певного способу життя та думки. Функціонування світогляду повинно: а) забезпечити ефективність пізнавально-орієнтаційної діяльності людини і б) бути духовним спонукачем у її соціально-практичній діяльності. Таким чином, світогляд виконує дві взаємопов'язані функції: пізнавально-орієнтаційну (яка забезпечується світоглядними знаннями і оцінками) та соціально-практичну (яка ґрунтується на світоглядних переконаннях і принципах діяльності).

Світогляд у цілому постає загальнолюдським явищем, тобто він притаманний кожній людині в її нормальному стані. Втім саме загальнолюдський характер світогляду зумовлює його надзвичайно велику різноманітність, адже люди по-різному уявляли і уявляють собі світ і себе в ньому. Якщо б ми поставили собі завданням перелічити основні види світогляду, нам, напевно, знадобилося б багато часу. Отже, виникає потреба в класифікації світогляду.

Існує кілька критерію класифікації світогляду. За критерієм загальності можна виділити такі світогляди: індивідуальний, груповий (професійний, національний, класовий), загальнолюдський та ін. Проте як з особистістю, так і без особистостей не може існувати жодна світоглядна система. За ступенем історичного розвитку виокремлюють античний, середньовічний і т. д. світогляди, а за ступенем теоретичної "зрілості" - життєво-практичний і теоретичний.

Життєво-практичний світогляд являє собою сукупність різноманітних, а іноді таких, що виключають одні одних світоглядних понять, ідей, поглядів, цілей соціального суб'єкта. Такий світогляд породжується безпосередніми умовами життя і досвідом людей, який передається з покоління в покоління. Він має стихійний, несистематизований характер, становлячи набір сентенцій життєвої мудрості, виражених у прислів'ях, приказках, притчах та інших фольклорних формах. Прикладом таких форм життєвої мудрості є численні прислів'я і приказки. Цей рівень світогляду існує у формі здорового глузду. Теоретичний світогляд більш складний: тут усвідомлюються світоглядні проблеми, дається їх розгорнуте обґрунтування і вирішення. Це можуть бути різні концепції простору, часу, суспільного розвитку, людини тощо. Теоретичний світогляд існує в логічно впорядкованих системах, в основі яких лежить певний категоріальний апарат і логічні процедури доведень та обґрунтувань.

Світогляд має історичний характер. Це означає, що індивідуальний світогляд змінюється протягом життя окремої людини, а суспільний світогляд еволюціонує з розвитком спільноти, людства. Таке розуміння світогляду породжує необхідність виділення його історичних типів.

Протягом історії людської цивілізації сформувалися такі типи світогляду: міфологічний, релігійний та філософський. Звичайно ці типи світогляду не відокремлені один від одного якоюсь чіткою межею або історичною датою. V реальному, особливо сучасному, світогляді завжди можна відшукати елементи всіх його історичних форм. Проте така класифікація дає змогу виявити певну закономірність соціального функціонування та розвитку світогляду як певної реальності.

Історичні типи світогляду

Для розуміння сутності світогляду важливо знати, як він виник, етапи його розвитку, чим відрізнялися його ранні етапи від наступних, більш зрілих. Для розкриття специфіки сучасного світогляду, ЙОГО функцій необхідно уявити цей шлях, перші кроки, джерела сьогоднішнього світорозуміння, тобто заглянути в історію формування світогляду.

Історичними формами світогляду прийнято вважати такі: міфологія, релігія, філософія. Оскільки філософії як світоглядові присвячено окремі питання, зупинимося спочатку на короткій характеристиці міфології і релігії, з'ясуємо основні риси цих явищ.

Найбільш ранньою формою світогляду є міфологія. Вона виникала в первісному суспільстві. У міфах людина насамперед прагнула відповісти на так звані космічні питання: походження та будова світу; виникнення та сутність найбільш важливих явищ природи. У міфах відображались думки про майбутню загибель світу та можливе його відродження. Значна увага приділялася також питанням походження людини, її народження та смерті, труднощам та випробуванням, що стояли на її життєвому шляху. Важливе місце в міфах відводилося культурним досягненням, які відігравали особливо важливу роль в життєдіяльності людей, – добуванню вогню, землеробству, звичаям, обрядам тощо.

У цілому міфи виконували надзвичайно важливі функції. Вони допомагали усвідомити зв'язок минулого із сучасним і майбутнім, завдяки ним складалися колективні уявлення певного народу, забезпечувався духовний зв'язок поколінь. Міфи сприяли виробленню та збереженню суспільної системи цінностей, успішному впровадженню норм поведінки.

Основні риси міфологічного світогляду:

– уявлення про кровно-родинні зв'язки природних сил та явищ. З тим щоб подолати відчуження природи в первісному суспільстві, якось пояснити незрозумілі природні явища, коли людина не здатна була пояснити їх, повністю залежала від них і була безсилою подолати негативні наслідки природних явищ, вона переносила людські риси на навколишній світ;

– персоніфікація, уособлення природних сил та способів людської діяльності. Явища природи отримували певні імена, "оживлялися" з тим, щоб пояснити їх, щоб була змога звернутися до них, "задобрити", принести жертву тощо;

– міфологічне мислення оперує образами, а не поняттями. Картина відображення дійсності постає як поєднання реальності й фантазії, природного і надприродного, думки й емоції. Майже відсутнє абстрактне мислення, узагальнення, аналіз, класифікація. Подібне мислення спостерігаємо у дітей, художників, поетів;

– міфи сприймалися як реальність, що не потребує доказовості, обґрунтування та перевірки. Все сприймалося на віру, не було ніяких сумнівів. Міф передавався від покоління до покоління, від народу до народу, не було навіть думки щодо перевірки, підтвердження практикою;

– людина розумілася як іграшка в руках природних чи надприродних сил, її життєвий шлях визначався долею, фатумом. Вважалося, що всі людські дії, вчинки, весь життєвий шлях було наперед визначено. Звідси – пасивно-пристосовницька поведінка людини.

У міру розвитку суспільного життя, переходу від його первісних форм до більш високих, міф втрачає своє значення як особливий ступінь розвитку суспільної свідомості. Виникає потреба в пошуку нових відповідей на ті самі корінні питання світогляду – про походження світу, людини, культурних навичок, сенсу життя, таємниці народження і смерті, соціального устрою. На них прагне дати відповідь нова історична форма світогляду – релігія.

Як і міфологія, релігія вдається до фантазії і почуттів. Але на відміну від міфу релігія розрізняє земне і неземне, надприродне, вона розводить їх на два протилежних полюси. Релігія формувалася на основі постійного вторгнення в життя людей "чужих" їм природних і соціальних процесів. Ці таємничі, непомірні сили усвідомлювалися безсилими перед ними людьми як "вищі сили". "Вищі сили" виступали як уособлення добра і зла, як демонічні і божественні начала. Звідси – поєднання страху і поваги у людей, прагнення знайти захист і порятунок у зверненні до божественних сил.

Основні риси релігійного світогляду:

– поділ світу на поцейбічний ("земний") і потойбічний ("небесний");

– віра в існування надприродних сил та відведення їм головної ролі у світобудові та житті людей;

– наявність культу – системи усталених ритуалів, догматів;

– поклоніння Богові як вищій істоті.

ТЕМА.

Філософська теорія буття (онтологія)

Філософська культура весь час порушує спільні для різноманітних філософських систем проблеми. Однією із них є проблема буття - сущого, того, що присутнє в світі, існує як безпосередня дійсність. Категорія буття у філософії характеризує граничні, найзагальніші ознаки всього наявного.

Онтологія (грец. ontos - єство, logos - вчення) - філософське вчення, яке досліджує сутність буття світу, глибинну основу (субстанцію) всього сущого - постійні (атрибути) і змінні (модуси) властивості світу речей: матерія, рух, розвиток, простір, час, зв'язки, взаємодії, структури тощо.

Теорія буття прагне пізнати сутність того, що існує, з'ясувати внутрішні істотні властивості предметів.

Філософські категорії у своїй сукупності відображають найсуттєвіші, найзагальніші якості і властивості буття як реальності (наявного). Реальність світу багатогранна. Вона охоплює світ природи і світ культури - того, що створено, породжено людиною.

Існуючи в єдності, що утворює цілісний світ явищ, процесів, предметів, речей, буття є диференційованим, структурованим, істотно різноманітним. Серед основних форм буття виділяють:

а) буття речей (тіл), процесів (стан природи), вироблених людиною культурних цінностей;

б) буття людини, що поділяється на власне людське (справжнє) існування і перебування людини у світі речей (несправжнє), функціональне існування;

в) буття духовного (ідеального), яке існує на індивідуальному і позаіндивідуальному рівнях;

г) буття соціального, яке має індивідуальний (окремішність) і суспільний (колективний) виміри.

Онтологічна характеристика світу (буття) речей уможливлена поняттям їх матеріальної природи.

Матерія (лат. materia - речовина) - філософська категорія, яка в натуралістичній традиції означає першооснову, субстанцію, що має статус першоначала.

В історії філософії матерію трактують як речі (першо-матерія), якості і відношення. Одне із найпоширеніших визначень матерії ототожнювало її з певною речовиною (річчю - "реізм"). Поняття "річ" у філософському сенсі набуло широкого значення. Обґрунтовуючи його, Арістотель виходив з того, що річ - це все те, чому притаманне самостійне, незалежне, стихійне існування у просторі й часі. Всі прихильники цієї ідеї зазначали, що світ речей (природний, культурний) є складною сукупністю конкретних речей, взаємодія яких утворює певні системи, зумовлює існування найрізноманітніших форм буття, множину об'єктів, що мають власні якісні і кількісні ознаки ("конкретизм"). У сучасній філософії існують такі підходи до розуміння речей:

а) онтологічний: річ - це будь-який носій якісних ознак;

б) гносеологічний: річ - це будь-який предмет думки;

в) семантичний: річ - це те, що може бути назване або визначене, тобто має інформаційно-смисловий вимір.

Тривалий час в історії філософії поняття "матерія" ототожнювалося з конкретним "матеріалом", з якого утворювались речі, тобто речовиною (деревина, вода, повітря, вогонь тощо). Платон називав матерію "годувальницею" (hyle), "матір'ю всього існуючого", визначав її як стійкий "початок іншого", змінного, непостійного, рухливого. Однак уже в ті часи виникло уявлення про матерію як про щось безмежне ("апейрон", Аиаксагор). В античну добу була висловлена думка, що найменшою часткою, з якої складаються всі тіла і взагалі все, що існує (навіть душа), є атом (грец. atomos - неподільний). Філософ Левкіпп (V ст. до н. е.) вважав, що сукупність атомів спричиняє вихор і породжує світи. Його учень, давньогрецький філософ Демокріт, поділяючи думку свого вчителя про атоми як частки, що не піддаються поділу, наголошував на атомістичній природі всієї існуючої множини речей. Атомістична теорія не одне століття домінувала в матеріалізмі (лінія Левкіппа - Демокріта).

Сучасна наука, насамперед фізична, спростувала переконання, що атом є найпростішою первинною "цеглинкою", з якої у різних комбінаціях складаються всі речі. Фізична модель матерії доводить, що атоми мають складну будову. Наука вже виявила існування до 300 різновидів елементарних (найпростіших) частинок: електрони, нейтрони, протони, нейтрино. Дослідження довели, що нейтрони і протони складаються з дрібніших часток - кварків, а електрони і нейтрино - з лептонів. Взаємодію між кварками забезпечують глюони - нейтральні частки. Доведено також, що субатомні елементи мають корпускулярно-хвильову природу: вони проявляються як окремі частки, промінь, пучок електронів (дискретно) і як безперервна хвиля. Матеріальні системи можуть існувати як речовини, тобто частки, яким притаманні відокремленість (переривчастість), маса спокою (елементарні частки, атоми, молекули) і поля. Поле - вид матерії, яка пов'язує частки і тіла між собою. Частки поля (електромагнітні, гравітаційні) не мають маси спокою, а існують як безперервний потік. Загалом сучасна теорія матерії виходить із факту існування різних рівнів структурно-системної організації матерії: нежива (неорганічна) матерія; жива (органічна) матерія; соціальна матерія. Система неживої природи охоплює елементарні частинки і поля, атомні ядра, атоми, молекули, макроскопічні тіла, геологічні утворення, планети, у т. ч. Землю, Сонце, зіркові системи, зокрема Галактику, систему галактик - метагалактику, яка є лише однією із систем нескінченого Всесвіту.

Система живої органічної матерії є сукупністю організмів, здатних до самовідтворення з передаванням і накопиченням у процесі еволюції генетичної інформації. У системі живої природи існують внутріорганізмова і надорганізмова біосистеми. Внутріорганізмовими є молекули ДНК і РНК - носії спадковості, комплекси білкових молекул, клітини, тканини, органи, функціональні системи, організм загалом. До надорганізмових систем належать сімейства організмів, різні популяції (види), біоценози (сукупність живих організмів, що населяють відносно однорідну ділянку водойми чи суші), біогеоценоз (складна природна система, що об'єднує сукупність живих організмів і неживих компонентів), географічні ареали, ландшафти і вся біосфера.

Соціально організована матерія є сукупністю мислячих, суспільно організованих і таких, що відповідно діють, індивідів, людських спільнот: людина, сім'я, колективи, організації, партії, нації і держави, суспільство.

Соціальна матерія (суспільство) якісно відмінна від природи, але міцно з нею пов'язана системно впорядкованою сукупністю соціальних інститутів, організацій, людських спільнот, груп та індивідів (соціальний реалізм), життєдіяльність яких здійснюється у процесі взаємодії і спілкування. Вона має багаторівневу структуру, всі елементи якої (система управління, держава, її органи, громадянське суспільство тощо) історично еволюціонують, відображаючи у своєму поступі розвиток людських потреб, виникнення все нових інтересів. Життєдіяльність всіх її суб'єктів (колективних, індивідуальних) має загалом осмислений цілеспрямований характер, обумовлюється ціннісними уявленнями, серед яких особлива роль належить ідеалам людського блага - свободи, справедливості, добробуту. Представники сучасної некласичної філософії намагаються осмислювати суспільство, соціальність взагалі за допомогою всеохоплюючої концепції комунікації, в т. ч. смислової, мовної.

Наукове пізнання світу матеріальних речей дає змогу по-філософськи сприйняти найсуттєвіші властивості об'єктивно-реального буття світу: цілісність, невичерпність, мінливість, системну впорядкованість.

Основними невід'ємними властивостями, атрибутами матерії є рух, простір і час.

Рух - спосіб існування матерії як процесуального (такого, що постійно змінюється) явища.

Рух є загальним поняттям, яке об'єднує всі характеристики змін, переміщень, взаємодій, перетворень, метаморфоз, що відбуваються з об'єктами (тілами, речами, процесами). Арістотель у "Категоріях" розрізняє такі його види: виникнення, зростання, зменшення, перетворення, переміщення і знищення. З часом теорія руху збагатилася новими його вимірами - становлення, зміна, розвиток. У центрі уваги філософії опинилися дослідження зв'язків між змінами, з'ясування їх чинників, визначення тенденцій поступу в природі, суспільстві і мисленні. Наукового осмислення набули поняття "спокій", "стан", "структура", "порядок", які характеризують універсальні прояви руху. Природною основою цих спостережень і узагальнень е знання, здобуті механікою, фізикою, космологією, біологією, хімією, екологією, теорією соціальної еволюції, які у XX ст. активно розвивалися. Сучасна концепція руху використовує уявлення про лінійний і нелінійний рух, його еволюційні і революційні різновиди, прогресивну і регресивну спрямованість.

Останнім часом філософи звернули особливу увагу на проблему хаосу, хаотичного руху і його чинників, зініційовану працею І. Пригожина та І. Стінгерса "Порядок із хаосу. Новий діалог людини з природою" (1986). Дослідження сутності хаосу, його проявів у космічних, природничих і соціальних процесах сприяли формуванню такої міждисциплінарної галузі знання як "хаосологія". Осмислюючи хаотичну модель світу, вчені використовують поняття "невпорядкованість простору", "незавершенність часу", "не оберненість часу" ("стріла часу"), концепти хаосології логічно співіснують з поняттями нестабільності, біфуркацій, катастроф тощо.

Простір - поняття, яке визначає буття матерії щодо її сталості, певної дискретності (переривчастості), окремішності.

Ця форма буття речей характеризується співіснуванням різноманітних матеріальних об'єктів та утворень внаслідок їхньої взаємодії, єдністю переривчастості та безперервності, протяжністю та іншими ознаками. Розвиток природничого знання, насамперед фізики і астрофізики, змінив первісне уявлення про простір як про "порожнє вмістилище" тіл (І. Ньютон), доповнив концепцію тривимірного простору вченням про багатовимірний простір, який нараховує від 4-х до 11-ти вимірів.

Час - філософська категорія, яка означає властивість матерії послідовно змінювати свій стан і якості, тривалість свого буття, фази, етапи, цикли існування.

Універсальні властивості часу - тривалість, неповторність, необерненість, ритміка, пульсування. У філософії розрізняють: об'єктивний (фізичний) час (фіксація сумарних процесів у мікросвіті або ритмів руху небесних тіл); суб'єктивний час (пов'язаний із його усвідомленням людьми); біологічний час (тривалість існування живих організмів); соціальний час (хронологічні виміри динаміки соціальних процесів, людського буття). Сучасне розуміння простору і часу ґрунтується на знаннях їх взаємозв'язку (багатомірний простір, нелінійні моделі течії часу). Єдність просторово-часових властивостей світу характеризують як просторово-часовий континуум (лат. continuum - безперервне, суцільне), а їх універсальність і цілісність - як континуальність, тобто як форму організації всього розмаїття нескінченного світу. Розрізняють філософський, астрономічний, фізичний, біологічний, історичний, соціальний, психологічний, художній зміст простору і часу. Час соціальний, період життя людини - справжня цінність. Цінувати час, не витрачати його "на всяких безделен род", закликав "український Сократ" Г. Сковорода. "Не наше то уже, что прошло мимо нас. Не наше то, что породит будуща пора. Дневній день только наш...".

З розвитком науки, зокрема астрофізики, збагачувалися знання про простір і час, їх взаємозв'язок. Деякі учені вважають, що термін "час" неможливо по-філософськи визначити. Однією з основних для теорії часу є проблема його початку: що є точкою відліку часу? Одні фахівці стверджують, що час - поняття, яке виникає разом з матерією в той момент, коли народжується Всесвіт. Адже для розуміння часу як певної тривалості потрібно від чогось відштовхнутися. Інші вчені доводять, що це четверта координата виміру, і людина живе в чотиривимірному просторі: "просторі - часі". Існує думка, що час - абстракція, яка фіксує моменти зміни об'єкта; що час, як і простір, - це лише здатність нашого мислення фіксувати явища швидкоплинного світу. У сучасній астрономічній науці є дискусійною проблема "машини часу", "чорних дір" і "кротових нір", в яких, відповідно до теорії відносності, спостерігається уповільнення часу, гальмування всіх процесів, подій, переміщення тіл у всесвітньому тунелі простору-часу. У XX ст. сформувалося стійке уявлення про єдиний час-простір, яке фіксує існування матерії як особливої системи з притаманними їй метричними вимірами.

Філософія - людиноцентристська наука. Кожна її категорія виражає людське ставлення до дійсності, її розуміння й оцінку. Не є в цьому сенсі винятком і категорія "буття". У "людському вимірі" вирізняють два основні типи ставлення людини до буття: 1) сприйняття його як зовнішніх умов свого існування, обставин (природних, суспільних, історичних тощо) свого буття; 2) сприйняття безпосередніх форм власної життєдіяльності. Людина живе не лише у природному (фізичному) світі, але й у світі утвореної нею культури. Людина - це "світ людини" (К. Маркс). Створюючи і опановуючи цей світ, вона реалізує власні сутнісні сили, наповнює поняття "простір", "час", "рух" людським, соціально і культурно значущим сенсом. Світ людини - це простір її соціального, політичного, естетичного, морального, національного, релігійного, рекреаційного (лат. recreation - відновлення), освітнього, побутового існування. Перебуваючи в різних сферах суспільного, духовного, інтимного (такого, що належить виключно її життю), особистість проявляє всі свої здібності і нахили.

Людський вимір зумовлює суб'єктивне розуміння руху, простору, часу, сутності буття. Реалізуючи форми своєї буттєвості, людина фіксує фази власної соціалізації (інтеграції в суспільство, засвоєння соціальних норм і цінностей), етапи кар'єрного зростання, зміни суспільного статусу, тривалість свого фізичного існування, здійснює інші виміри свого соціального часу. Час є насамперед течією життя людей, для кожного індивіда він індивідуальний. Людина наповнює обсяг часу певним змістом - його буває надто мало для реалізації цікавих справ і надто багато, коли його нічим заповнити. Людина може дорожити кожною хвилиною або "вбивати", марнувати час. Місяці і роки життя можуть пролітати стрімко, а дні і години - нескінченно довго тягнутися.

Простір має не лише фізичний, а й глибокий моральний сенс: "мала батьківщина", "батьківська хата", "рідні простори". Ці вислови-метафори відображають характер особистих зв'язків людини з тим рідним і близьким світом, у якому вона народилась, дорослішала, соціалізувалася як громадянин: батьківська оселя, рідне село чи місто, природні ландшафти, згадка про які породжує ностальгічні відчуття. Людина як особистість живе не просто в фізичному, а й особливому культурно-смисловому просторі, створеному нею, який активно впливає на неї.

Своєрідно в людській свідомості відображаються й інші прояви і виміри буття. Поняття "буття", "простір", "час", як і інші філософські категорії, виражаючи різні прояви природної реальності, тобто, будучи об'єктивними за змістом, існують лише завдяки суб'єктивній формі свого усвідомлення і вираження. Філософська теорія свідомості прагне пояснити природу людських думок, узагальнень, розкрити таємницю формування філософських понять. Специфіка філософських категорій полягає в їх здатності фіксувати протилежності, роздвоєність (дуальність), опозиційну взаємозалежність. Поняття "життя" є антиподом поняття "смерть"; поняття "сутність" опонує "явищу"; поняття "матерія", "матеріальне" можливо зрозуміти, співставивши їх із поняттям "ідеальне", уособленням якого є свідомість.

Свідомість як поняття, певне явище (феномен) протистоїть поняттю "буття", так само, як поняття "суб'єкт" перебуває в теоретичній опозиції щодо поняття "об'єкт".

Отже, філософська онтологія є наукою про все, що реально існує - матеріальне чи ідеальне, об'єктивне чи суб'єктивне. Виявляючи фундаментальні властивості буття, з'ясовуючи сутність усіх його форм і способів існування, категоріально їх фіксуючи (матерія, свідомість, простір, час, рух, взаємодія, структура тощо), філософська теорія буття продукує історично та науково змінну картину світу, прагне дати цілісне уявлення про неї.




Дата добавления: 2015-01-07; просмотров: 26 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.02 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав