Читайте также:
|
Під час значних катастроф і землетрусів люди можуть потрапити у завали й отримати ураження у вигляді тривалого здавлювання м’яких тканин окремих частин тіла, нижніх або верхніх кінцівок, внаслідок чого розвивається синдром травматичн токсикозу – всмоктування у кров токсичних речовин – продуктів розпаду роздавлених м’яких тканин. Симптоми: біль у місцях ушкодження, нудоту, головний біль, спрагу. На ураженій ділянці тіла видно садна й ум’ятини, що повторюють обриси виступаючих частин предметів. Шкіра бліда, місцями синюшна, холодна на дотик. Ушкоджена кінцівка через 30-40 хв після її звільнення починає швидко набрякати. Періоди: ранній (після травми й упродовж 2 годин постраждалий збуджений, не втрачає свідомості, намагається звільнитись із завалу, кличе на допомогу), проміжний (в організмі наростає інтоксикація, він стає відносно спокійним, подає про себе сигнали, відповідає на запитання, однак періодично впадає в дрімотний стан, відчуває сухість у роті, спрагу, загальну слабкість) і пізній (з’являються порушення, неадекватна реакція на все, що його оточує, порушується свідомість, з’являються марення).
——————————————————
86. Правила поводження з опіковими міхурами.
Не можна проколювати пухирі, торкатися руками опікової поверхні, змазувати її жиром, маззю та іншими речовинами. На опік накладають стерильну пов’язку. Можна використати спеціальні контурні протиопікові пов’язки, заздалегідь заготовлені для обличчя, грудей, спини, живота, стегна, які повторюють контури границь цих ділянок тіла, стерилізують і просочують спеціальним розчином. Фіксують їх за допомогою тасьми. Якщо у постраждалого великі опіки нижніх і верхніх кінцівок, роблять їх іммобілізацію шинами чи підручними засобами.
78. Допомога при тривалому здавлюванні і закритих ушкодженнях
На рани й придушення накладають стерильну пов’язку. Якщо шкіра синюшного кольору, сильно ушкоджені кінцівки, на них вище місця здавлювання накладають джут. Це призупинить усмоктування токсичних речовин з роздавлених м’яких тканин у кровоносне русло. Джут не повинен бути надто тугим, щоб не порушити надходження крові до пошкоджених кінцівок. Якщо кінцівки теплі на дотик й ушкоджені не дуже сильно, на них накладають тугу пов’язку. Після накладення джута чи тугої бинтової пов’язки за допомогою шприц-тюбика потерпілому вводять знеболюючий засіб, а якщо стан залишається стабільним, дають випити 50 мл горілки.
Унаслідок травм голови можливе ушкодження головного моз-ку, ознаками чого є головний біль, нудота, а іноді й блювота, од-нак постраждалий залишається при свідомості. Струс головного мозку супроводжується втратою свідомості, нудотою й блювотою, сильними головними болями, запамороченням. Перша допомога у разі ушкодження голови та струсу головного мозку — дати пост-раждалому повний покій і покласти на голову лід.
79. Використання простіших засобів при здавлюванні
З перших хвилин надання першої медичної допомоги постраждалому слід дати гарячий чай, каву, багато води з доданням пит-ної соди (2—4 мг на прийом, усього 20—40 мг на добу). —–
На рани й придушення накладають стерильну пов’язку. Якщо шкіра синюшного кольору, сильно ушкоджені кінцівки, на них вище місця здавлювання накладають джут. Це призупинить усмоктування токсичних речовин з роздавлених м’яких тканин у кровоносне русло. Джут не повинен бути надто тугим, щоб не порушити надходження крові до пошкоджених кінцівок. Якщо кінцівки теплі на дотик й ушкоджені не дуже сильно, на них накладають тугу пов’язку. Після накладення джута чи тугої бинтової пов’язки за допомогою шприц-тюбика потерпілому вводять знеболюючий засіб, а якщо стан залишається стабільним, дають випити 50 мл горілки.
Унаслідок травм голови можливе ушкодження головного моз-ку, ознаками чого є головний біль, нудота, а іноді й блювота, од-нак постраждалий залишається при свідомості. Струс головного мозку супроводжується втратою свідомості, нудотою й блювотою, сильними головними болями, запамороченням. Перша допомога у разі ушкодження голови та струсу головного мозку — дати пост-раждалому повний покій і покласти на голову лід.
—————————————————–
80. Розтягування зв’язок. Вивихи.
Розтягнення зв’язок буває під час невдалого стрибка, падіння, підняття важких предметів. Пошкоджений суглоб болить, з’являється припухлість, обмежуються рухи. Надаючи першу допомогу, зазвичай роблять туге бинтування, кладуть лід на суглоб, забезпечують ушкодженій кінцівці спокій. Вивихи виникають під час зсуву суглобних поверхонь кісток. При цьому порушується цілісність суглобної сумки, іноді розриваються зв’язки. Основними ознаками вивихів у суглобах кінцівок є біль, порушення рухів, зміна форми суглоба, укорочення кінцівки й зміна її положення. Вивихи можуть бути також у нижньощелепних і міжстовбурових суглобів. У разі вивихів міжхре-бетних суглобах можливий зсув хребців, що може призвести до здавлювання спинного мозку, а останнє – до часткового чи повного порушення функцій нижніх кінцівок і тазових органів. Не слід намагатися вправляти вивих. Якщо у постраждалого вивих суглоба, кінцівці створюють спокій шляхом її іммобілізації. У разі вивихів у великих суглобах – колінному, плечовому, а також у міжхребетних суглобах поряд з цим постраждалому доцільно ввести знеболюючий засіб. Якщо вивихнута нижня щелепа, то накладають фіксуючу пов’язку.
—————————————————–
81. Причина виникнення та характеристика переломів кісток.
Переломи виникають під час різких рухів, ударів, падіння з висоти. Вони можуть бути закритими й відкритими. У разі закритих переломів цілісність шкірного покриву не порушується, а у разі відкритих — у місці перелому є рана. Найнебезпечнішими є відкриті переломи. Розрізняють переломи без зсуву і зі зсувом кісткових фрагментів. Переломи, за яких утворюються тільки два уламки, називають одиничними, переломи з кількома уламками — множинними. Під час аварій, катастроф, землетрусів та ядерного ураження у людей можуть бути множинні переломи кількох кісток. Найважчими є переломи, які поєднуються з опіками й радіаційним ураженням. Переломи, що виникають внаслідок влучення кулі чи осколка снаряда, називають вогнепальними. Для них характерні роздроблення кісток на великі та дрібні осколки, роздушення м’яких тканин у місці перелому, відрив частини кінцівки. Основні ознаки переломів: біль, припухлість, синець, ненормальна рухливість у місці перелому, порушення функції кінцівки. Якщо перелом відкритий, у рані можна побачити уламки кісток. Переломи кісток кінцівок супроводжуються їх укороченням і скривленням у місці перелому. Ушкодження ребер може утруднювати дихання, під час обмацування в місці перелому чутний хрускіт (крепітація) уламків ребра. Переломи кісток таза й хребта часто супроводжуються розладами сечовипускання й порушенням рухів у нижніх кінцівках. У разі переломів кісток черепа незрідка буває кровотеча з вух. У важких випадках переломи супроводжуються шоком. Особливо часто розвивається шок у разі відкритих переломів з артеріальною кровотечею..
82. Травматичний шок: Фази розвитку, профілактика.
Травматичний шок — небезпечне для життя ускладнення, що характеризується розладом діяльності центральної нервової системи, кровообігу, обміну речовин та інших життєво важливих функцій. Причиною шоку можуть бути одноразові чи повторні важкі травми. Особливо часто шок виникає під час великих кровотеч, узимку — під час охолодження пораненого. Залежно від часу появи ознак шоку він може бути первинним і вторинним. Первинний шок виникає в мить отримання травми або незабаром після неї. Вторинний шок може настати після надання допомоги потерпілому й недбалого його транспортування, а також поганої іммобілізації у разі переломів. Розрізняють дві фази травматичного шоку— порушення й гальмування. Фаза порушення розвивається відразу після травми як певна реакція організму на сильний больовий подразник. При цьому постраждалий виявляє занепокоєння, борсається від болю, кричить, благає про допомогу. Ця фаза короткочасна (10—20 хв), її не завжди можна виявити під час надання першої медичної допомоги. Далі настає фаза гальмування, коли за повної свідомості постраждалий не просить про допомогу, він загальмований, байдужий до того, що відбувається, усі життєво важливі функції пригнічені: тіло холодне, обличчя бліде, пульс слабкий, дихання ледь помітне. Залежно від важкості розрізняють чотири ступені травматичного шоку: легкий, середньої тяжкості, важкий шоковий стан, украй важкий шоковий стан. Основними засобами профілактики шоку є: зменшення болю після отриманої травми, зупинка кровотечі, недопущення переохолодження, правильне виконання прийомів першої медичної допомоги й дбайливе транспортування. Надаючи першу медичну допомогу потерпілому, який перебуває в стані шоку, необхідно передусім зупинити небезпечну для життя кровотечу, ввести шприц-тюбиком знеболюючий засіб, укрити чимось теплим, а за наявності переломів провести іммобілізацію.
——————————————————
83. Види та ступені опіків.
Опіки виникають під час впливу на людину високих температур. Особливо багато потерпілих може бути у осередках ядерного удару, де опіки поєднуються з травмами й радіаційним ураженням.
Опіки від світлового випромінювання, полум’я, окропу й гарячої пари називаються термічними. Під час дії на шкіру й слизові оболонки кислот і лугів виникають хімічні опіки. Кислоти та луги викликають не тільки місцеві опіки, а й загальне отруєння організму. Важкими є опіки від напалму та інших запалювальних і легкозаймистих речовин. Напалм прилипає до шкіри, одягу й, продовжуючи горіти, уражає не тільки шкіру, а й підшкірну клітковину, м’язи, утворюючи глибокі опіки. Тривалий вплив на шкіру й слизуваті оболонки радіоактивних речовин також викликають опіки, які називають радіаційними. Наслідки всіх видів опіків залежать від глибини ураження тканин і площі опіку. Залежно від глибини ураження шкіри й тканин розрізняють чотири ступені опіків: легкий (I), середньої важкості (II), важкий (III) і вкрай важкий (IV).
—————————————————-
84. Опікова хвороба та опіковий шок. Перша допомога при опіках..
Великі опіки, що займають понад 10-15 % поверхні тіла, опіки II-III ступеня, призводять до опікової хвороби, що нерідко ускладнюється опіковим шоком. Особливістю опікового шоку є його тривалість (до 24—72 годин). Опікове ураження хар-зується гострою інтоксикацією, порушенням в організмі процесів водно-сольового обміну й часто ускладнюється запаленням легенів, порушеннями роботи печінки, нирок, гострими виразками шлунково-кишкового тракту. Допомога треба погасити палаючий одяг, накинувши на нього пальто чи ковдру. Обпалену частину тіла звільняють від одягу, обрізаючи його навколо опіку, залишаючи лише прилиплу до ураженої поверхні тканину. Не можна проколювати пухирі, торкатися руками опікової поверхні, змазувати її жиром, маззю. На опік накладають стерильну пов’язку. Якщо у постраждалого великі опіки нижніх і верхніх кінцівок, роблять їх іммобілізацію шинами чи підручними засобами.У разі великих опіків, що займають значну поверхню тіла, потерпілого загортають у чисте простирадло, проводять всі необхідні заходи щодо попередження шоку й терміново транспортують у найближчий лікувальний заклад.
——————————————————
Дата добавления: 2015-01-29; просмотров: 46 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |