Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Закон суперечності

Читайте также:
  1. A] обеспечение доступности закона
  2. b) соблюдение частными военными и охранными компаниями и их сотрудниками национальных законов стран происхождения, транзита и осуществления деятельности;
  3. B.Подзаконы
  4. E) законы, указы, имеющие силу закона, указы, распоряжения.
  5. E) законы, указы, имеющий силу закона, указы, распоряжения.
  6. E) экономические законы и развитие экономических систем
  7. E. закономерности психического развития, протекающего в неблагоприятных условиях, патогенная сила которых превышает компенсаторные возможности индивида
  8. Gl] Тема 9.Законность и правопорядок. Мировой правопорядок
  9. I. Понятие законности. Соотношение законности, права и власти.
  10. I. Понятие законности. Соотношение законности, права и власти.

Формулюючи закон суперечності (лат. Lex contradictionis), ми стверджуємо: не можуть бути водночас істинними дві протилежні думки про одну й ту ж річ в одному й тому ж відношенні.

В цьому законі відображено фундаментальну рису буття предметів і явищ. Ніщо не може в одному і тому ж смислі мати дані ознаки і протилежні. Так, якщо цей папір білого кольору, він не може бути водночас чорним. Якщо б ми про цей папір сказали що він білий і водночас чорний, отримали б негативну реакцію (щонайменше хтось сприйняв би це як жарт).

Арістотель, який надав цьому законові перші строгі формулювання, вважав даний логічний закон відображенням суттєвих властивостей об’єктивного світу.

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Неможливо, щоб одне й те ж разом було і не було властиве одному й тому ж і в одному й тому ж сенсі.

Арістотель

Разом з тим логічна суперечність не має точного відповідника у речах та явищах природи і суспільства. Логічні суперечності – це не риси або сторони одного предмету чи явища, а констатація їх існування чи відсутності існування (небуття). В цьому полягає різниця між логічними суперечностями і діалектичними суперечностями, які осмислюються в межах філософії.

У символічному вигляді закон записується так:

Невірно, що А і не-А

Це означає, що розмірковуючи над будь-яким предметом А, неправомірно змінювати наше міркування в такий спосіб, щоб А перетворювалося на не-А.

Отже даний закон виражає надзвичайно важливу рису правильного мислення – його несуперечливість. Він забороняє суперечність, вважає її грубою логічною помилкою і спрямовує на недопущення подібних помилок. В логіці прийнято говорити, що суперечність є носієм необхідної хиби. Тому люди, що мислять суперечливо, незалежно від свого наміру, послуговуються хибними думками.

Той факт, що у законі міститься вимога заборони суперечності, спричиняє те, що його іноді називають законом несуперечності або виключеної суперечності. Так, А.Уйомов вважає, що „більш точно, хоч і більш довго” називати його „законом заборони суперечності”.

Висловлювання і його заперечення разом істинними бути не можуть. Якщо одне істинне, друге буде хибним.

А.І.Уйомов

 

Слід прийняти до уваги, що наголошуючи на тому, що дві суперечливі думки не можуть бути водночас істинні, закон нічого не говорить про те, чи можуть вони водночас бути хибними. Закон суперечності передбачає, що такі висловлювання можуть і бувають одночасно хибні. Якщо сказати про даний аркуш паперу, що він чорний або що він білий, це означає висловити суперечні протилежні думки. Насправді даний аркуш може виявитися, наприклад, червоним. В цьому випадку обидва наведені суперечливі висловлювання будуть водночас хибні.

Закон суперечності порушується з різних причин. Людина може допускати суперечності несвідомо і не маючи поганих намірів: через необізнаність із предметом міркування чи розмови, недостатню освіченість і невміння контролювати виклад власних думок тощо. В інших випадках суперечність свідчить про нещирість, бажання приховати істину, затьмарити комусь голову, довести свою правоту будь-якими засобами.

Суперечності іноді мають прихований характер, їх важко виявити. Розпізнавання неявних суперечностей є серйозною проблемою для наукового пізнання. Якщо якась теорія виявляє суперечність в своїх основах – це свідчить про певну кризу в галузі і є сигналом для перегляду теорії і навіть зміни наукової парадигми.

Відомо також, що деякі суперечливі висловлювання досить часто вживаються у публіцистиці, художніх творах, використовуються як ораторський прийом. Їх прийнято називати парадоксами (грец. para - проти і doxa – думка). Це незвичні, неочікувані, афористичні, вражаючі поєднання у мисленні здавалось би несумісних об’єктів чи рис. Чи є такі випадки винятком зі сфери дії закону суперечності? Насправді парадокси не є формально хибними висловлюваннями. Не випадково формулювання закону суперечності зазвичай супроводжують додатком – „водночас і в одному й тому ж відношенні”. У сучасному богослов’ї, наприклад, можна зустріти вислів „безрелігійне християнство”. Тут немає порушення закону суперечності. В даному випадку йдеться про релігію як застарілий і примітивний світогляд, людський витвір, заснований на фантазіях і несумісний з даними науки, і про християнський світогляд, який виходить з віри в Бога як абсолютне добро і намагання жити у любові та істині. В цьому, здавалося б, суперечливому висловлюванні, логічної суперечності насправді немає. Йдеться про християнство, вільне від всього того, що перекручує і затьмарює істинну суть цього благородного вчення. Отже, в даному значенні істинне християнство і не може бути релігією.

У вигляді парадоксів формулюють проблеми, які ще не знайшли вирішення або ті, які можна як довести, так і спростувати. До подібних висловлювань належать: „світ скінчений – світ безконечний”; „душа смертна – душа безсмертна” та ін. Парадокси виявили і намагалися розв’язати ще античні мислителі Елейської школи. Класичними парадоксами є: „Ахілл і черепаха”, „Брехун”, „Купа”, „Стріла”, ”Крокодил і мати”. Над ними багато працювали мислителі впродовж віків, намагаючись засобами логіки і математики знайти їх задовільне пояснення і вирішення.

Суперечності в галузі науки і парадокси як їх найбільш виразна форма сприймаються нині як природний наслідок розвитку наукового знання. Іноді парадоксальність служить своєрідним критерієм оцінки наукових теорій і гіпотез. Висуваються вимоги не просто нових, а „божевільних” за своєю незвичністю теорій. Можна навіть сказати, що парадокс нині перебуває в центрі багатьох напрямів сучасної науки.




Дата добавления: 2015-01-29; просмотров: 34 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.005 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав