Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Державний пожежний нагляд

Читайте также:
  1. БЕРДЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  2. В статистике графиком называют наглядное изображение статистических величин и их соотношений при помощи геометрических точек, линий, фигур или географических картосхем.
  3. Декларація про державний суверенітет України (16.07.1990 року) та її основні положення.
  4. Демократизація суспільства. Перебудова. Декларація про державний суверенітет. ДКНС і Україна. Розвал СРСР.
  5. Державний апарат України
  6. Державний аппарат
  7. Державний борг: сутність та соціально-економічні наслідки
  8. ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕт
  9. Державний бюджет і бюджетна політика. Бюджетний дефіцит. Державний борг. Види державного боргу.
  10. Державний бюджет та його формування.

Державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки здійснюється відповідно до чинного законодавства державною пожежною охороною.

Органи державного пожежного нагляду:

розробляють і затверджують загальнодержавні правила пожежної безпеки, які є обов'язковими для всіх підприємств, установ, організацій та громадян;

погоджують норми та проекти державних і галузевих стандартів, що стосуються забезпечення пожежної безпеки;

встановлюють порядок опрацювання і затвердження положень з питань пожежної безпеки, що діють на підприємстві, в установі та організації, роз­роб­ляють типові документи з цих питань;

здійснюють контроль за додержанням вимог актів законодавства з питань пожежної безпеки керівниками центральних та місцевих ор­га­нів державної виконавчої влади, установ, а також громадянами;

проводять перевірки.

Посадові особи органів державного пожежного нагляду є державними інспекторами з пожежного нагляду. Обовязки:;

¨ здійснювати контроль за виконанням протипожежних вимог;

¨ притягати до адміністративної відповідальності посадових осіб, винних у порушенні вимог пожежної безпеки;

¨ застосовувати штрафні санкції.

Посадові особи органів державного пожежного нагляду несуть відповідальність за неналежне виконання покладених на них обов'язків.

Контроль за дотриманням вимог пожежної безпеки на рухомому складі здійснюють пожежні підрозділи відомчої воєнізованої охорони залізничного транспорту.

Державний нагляд за виконанням встановлених законодавством вимог пожежної безпеки на об’єктах залізничного транспорту, розташованих у населених пунктах за межами смуги відведення залізниць, здійснюється Державною пожежною охороною

Начальники гарнізонів Державної пожежної охорони за погод­женням зі службами (загонами) відомчої воєнізованої охорони залізниць визначають порядок залучення пожежних команд (пожежних поїздів) залізниць до гасіння пожеж у населених пунктах, надання допомоги в ліквідації наслідків великих аварій, катастроф і стихійного лиха.

60. Первинні засоби гасіння пожеж

Вогнегасні речовини (ВР) – це речовини, що мають фізикохіміч­ні властивості, які дають змогу створити умови для припинення горіння.

Нині широко використовуються такі вогнегасні речовини: вода, вода з домішками, піна (хімічна або хамічно-механічна), вогнегасні порошки, вуглекислий газ, галогеновані вуглеводні.

Первинні засоби пожежогасіння призначені для гасіння пожеж у початковій стадії їх розвитку, а також –.ліквідації невеликих осередків пожеж. Вони є у всіх виробничих приміщеннях.

До первинних засобів гасіння пожежі належать вогнегасники, бочки з водою, відра, сокири, багри, лопати, ящики з піском, азбестові полотна, повстяні мати, шерстяні ковдри, ломи, пилки тощо.

На промислових підприємствах застосовуються в основному пінні, рідинні, вуглекислотні, вуглекислотно-брометилові, аерозольні та поро­шкові вогнегасники.

Будівлі, споруди, приміщення, технологічні установки повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння.

Для зазначення місця розміщення первинних засобів пожежога­сіння слід встановлювати вказівні знаки згідно з чинними державними стандартами. Знаки повинні бути розміщені на видних місцях на висоті 2–2,5 м від рівня підлоги як всередині, так і поза приміщеннями (за потреби).

Пожежний інвентар повинен мати червоно-біле пофарбування

і відповідні написи

Навішування вогнегасників на кронштейни, розміщення їх у тумбах або пожежних шафах мають забезпечувати можливість прочитування маркувальних написів на корпусі.

Вогнегасники, допущені до введення в експлуатацію, повинні мати:

q облікові (інвентарні) номери за прийнятою на об’єкті системою нумерації;

q пломби на пристроях ручного пуску;

q бирки та маркувальні написи на корпусі, червоне сигнальне пофарбування згідно з державними стандартами.

61. Пожежна техніка для захисту об'єктів

Пожежні засоби поділяються на: пожежні автомобілі, пожежні машини; первинні засоби пожежогасіння (пожежний немеханізований інвентар, інструмент, вогнегасники тощо); пожежну сигналізацію; установки автоматичного пожежегасіння. Пожежні машини призначені для виготовлення вогнегасячих речовин: газу, повітряномеханічної піни, аерозольних сумішей, порошків, снігоподібної маси. Вони можуть бути стаціонарними або пересувними. Пожежні автомобілі використовують для ліквідації пожеж на значних відстанях від їх дислокації. Широке розповсюдження «найшли автомобілі, оснащені пожежними машинами з використанням води. Ними в основному оснащені регіональні пожежні частини та пожежні частини великих підприємств. Мотопомпа — це пожежна машина, призначена для створення великого струменя води під тиском, із забором її з водоймища. Мотопомпи бувають стаціонарні або пересувні.

Первинні засоби пожежегасіння: внутрішні крани з пожежними рукавами і стволами; вогнегасники піняві, вуглекислотні, порошкові тощо; ящики з піском, бочки з водою; простирадла азбестові, повстяні, брезентові; ручний пожежний інструмент.

Вогнегасники - технічні пристрої, призначені для гасіння пожеж в початковій стадії їх виникнення.

Вогнегасники класифікуються по виду гасячої речовини, що використовується, об'єму корпусу і способу подачі вогнегасячого складу. По виду вогнегасячої речовини: пінні; газові; порошкові; комбіновані.

За об’ємом корпусу: ручні малолітражні з об'ємом корпусу до 5 л; промислові ручні з об'ємом корпусу від 5 до 10 л; стаціонарні і пересувні з об'ємом корпусу понад 10 л.

Цією класифікацією не вичерпуються всі показники численної групи вогнегасників.

62 Основні положення про первинні засоби пожежогасіння на об’єктах

Первинні засоби пожежогасіння призначені для гасіння пожеж у початковій стадії їх розвитку силами персоналу підприємства до прибуття штатних підрозділів пожежної охорони, а також – ліквідації невеликих осередків пожеж. Вони є у всіх виробничих приміщеннях, цехах, складах, лабораторіях, майстернях і передаються під охоронну відповідальність безпосередньо керівникам цих об’єктів або іншим посадовим особам з числа інженерно-технічних працівників.

Наявність засобів пожежогасіння підвищує рівень пожежної безпеки об’єктів, і, тим самим, у разі виникнення вогню, зменшує матеріальні збитки та людські жертви.

Будівлі, споруди, приміщення, технологічні установки повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння: вогнегасниками, ящиками з піском, бочками з водою, покривалами з негорючого теплоізоляційного полотна, грубововняної тканини, повсті, пожежними відрами, совковими лопатами, пожежним інструментом (гаками, ломами, сокирами тощо), які використовуються для локалізації і ліквідації пожеж у їх початковій стадії розвитку.

Ця вимога стосується також будівель, споруд та приміщень, обладнаних будь-якими типами установок пожежогасіння, пожежної сигналізації або внутрішніми пожежними кранами.

Вперше збудовані, після реконструкції, розширення, капітального ремонту об’єкти (будівлі, споруди, приміщення, технологічні уста­новки) повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння (згідно з нормами належності) до початку їх експлуатації.

На промислових підприємствах застосовуються в основному пінні, рідинні, вуглекислотні, вуглекислотно-брометилові, аерозольні та поро­шкові вогнегасники.

При правильній експлуатації, належному технічному обслугову­ванні та кваліфікованому застосуванні вогнегасники є ефективним первинним засобом гасіння пожеж. Вогнегасники застосовують для ліквідації пожеж на початковій стадії їх розвитку.

Норми належності первинних засобів пожежогасіння для конк­ретних об’єктів повинні встановлюватися нормами технологічного проекту­вання та галузевими правилами пожежної безпеки з урахуван­ням рекомендацій, викладених вище.

Для розміщення первинних засобів пожежогасіння у виробничих, складських, допоміжних приміщеннях, будівлях, спорудах, а та­кож на території підприємств, як правило, слід встановлюватися спеціальні пожежні щити (стенди).

На пожежних щитах (стендах) повинні розміщуватися ті первинні засоби гасіння пожежі, які можуть застосовуватися в даному приміщенні, споруді, установці. Пожежні щити (стенди) та засоби пожежогасіння мають бути пофарбовані у відповідні кольори за чинним державним стандартом.

Пожежний інвентар повинен мати червоно-біле пофарбування

і відповідні написи. Пожежний інструмент фарбується у чорний колір. На пожежних щитах (стендах) необхідно вказувати їх порядкові номе­ри та номер телефону для виклику пожежної охорони. Порядковий но­мер пожежного щита вказують після літерного індексу «ПШ».

63 Протипожежне водопостачання — це комплекс інженерно-технічних пристроїв, що виконують важливу роль у забезпеченні пожежної безпеки.

Пожежне водопостачання — це таке, коли вода подається цілодобово і в такій кількості, що зможе забезпечити гасіння можливої зовнішньої або внутрішньої пожежі на промислових об'єктах.

Водопроводи бувають:

господарсько-протипожежними;

виробничо-протипожежними;

протипожежними.

Водопроводи бувають двох типів:

високого тиску;

низького тиску.

В нормативних документах (БніП) визначені ті умови, за яких влаштування водопроводів протипожежного призначення у будівлях є обов'язковим.

У виробничих будівлях протипожежне водопостачання необхідно в усіх випадках, за винятком:

будівель І і ІІ ступенів вогнестійкості з приміщеннями категорії Г і Д;

будівель ІІ ступеня вогнестійкості з приміщеннями категорії Г і Д, якщо об'єм їх не перевищує 1000м3.

Розрахункові витрати води на роботу внутрішніх пожежних кранів-комплектів беруть з умови продуктивності одного струменя не менше 2,5л/с. Тривалість гасіння пожежі у розрахунках — три години.

Відстань між внутрішніми кранами-комплектами залежить від довжини пожежного рукава, дальності струменя води, кількості необхідних пожежних струменів та розміщення технологічного обладнання. Розміщення пожежних кранів-комплектів має бути таким, щоб гарантувати зрошення кожної точки приміщення.

Водопровідна мережа на території підприємства обладнується пожежними гідрантами, від яких забирається вода для внутрішнього і зовнішнього гасіння пожежі. Гідранти прокладаються уздовж доріг та проїздів на відстані не дальше 50м один від одного і не дальше, як за 5м від стін будівлі. На стіні будівлі, де розміщено гідрант, має бути відповідний вказівник.

Якщо від міського водопроводу неможливо отримати необхідної кількісті води для гасіння пожежі, тоді будують резервуари, що містять недоторканий протипожежний запас води, розрахований на гасіння упродовж 3 годин.

Максимальний термін відновлення недоторканого протипожежного запасу води на підприємствах з будівлями категорії А, Б і В — 24 год., а на підприємствах категорії Г і Д — 36 год.

64 Необхідність обладнання будинків і приміщень системами протидимного захисту та технічними засобами оповіщення про пожежу, вимоги до їхнього улаштування встановлюються будівельними нормами.

6.2.2. Системи протидимного захисту

 

6.2.2.1. Не менше одного разу на місяць слід проводити випробування систем протидимного захисту з увімкненням вентиляторів (ручним способом або від пожежних сповіщувачів), про що складається акт.

6.2.2.2. Для підтримання систем протидимної вентиляції у працездатному стані необхідно:

-щотижня перевіряти стан вентиляторів, виконавчих механізмів, положення клапанів, заслонок; наявність замків та пломб на щитах електроживлення автоматичних пристроїв, захисного засклення на кнопках ручного пуску;

-періодично очищати від бруду та пилу (у зимовий час - від обледеніння) вентиляційні решітки, клапани, виконавчі механізми, плавкі замки, кінцеві вимикачі; регулювати натяг пасів трансмісії вентиляційних агрегатів, усувати несправності електричних пристроїв, вентиляційних установок, порушення цілості повітроводів та їх з'єднань.

6.2.2.3. Біля кнопок дистанційного пуску повинні бути пояснювальні написи (таблички) про їх призначення.

Щит (пульт) ручного керування пристроями системи протидимного захисту повинен бути забезпечений інструкцією про порядок їх включення в роботу.

6.2.2.4. Двері, які входять до системи протидимного захисту, повинні мати справні пристрої для самозачинення та ущільнюючі прокладки у притворах, а також засклення з армованого скла (або бути суцільними).

6.2.2.5. Вентилятори систем протидимної вентиляції слід розміщати в окремих від вентиляторів інших систем приміщеннях. При цьому вентилятори димовидалення і підпору повітря не допускається розміщати в загальній камері.

6.2.2.6. Пристрої для повітрозабору систем підпору повітря повинні розміщуватися таким чином, щоб виключити потрапляння в них продуктів горіння, які виходять із систем димовидалення та вікон будівель.

6.2.2.7. У каналах димовидалення і підпору повітря прокладання будь-яких комунікацій не дозволяється.

6.2.2.8. Сигнали про виникнення пожежі та включення в роботу протидимного захисту будівель з підвищеною кількістю поверхів повинні, як правило, передаватися на місцевий диспетчерський пункт (у житлових будинках з підвищеною кількістю поверхів - на об'єднані диспетчерські системи житлових господарств).

6.2.2.9. У черговому режимі димові клапани системи протидимного захисту на всіх поверхах повинні бути закриті.

65 Пожежна сигналізація

Головною умовою для успішної ліквідації пожежі є швидке повідомлення пожежно-рятувальної служби про виникнення загоряння.

Для виклику пожежної команди на кожному об’єкті має бути телефонний або радіозв’язок.

Для швидкого повідомлення про пожежу облаштовують електричну пожежну сигналізацію, яка виявляє займання на початковій стадії, що забезпечує успішну боротьбу з вогнем.

До автоматичних систем пожежної сигналізаціїналежать: теплові, димові, світлові й комбіновані сповіщувачі;

Теплові автоматичні сповіщувачі реагують на підвищення температури навколишнього середовища.

Димові сповіщувачі реагують на появу диму.

Комбіновані сповіщувачі здатні одночасно реагувати на підвищення температури у навколишньому середовищі і появу диму.

Світлові сповіщувачі мають фотоелемент, що реагує на ультрафіолетову або інфрачервону частину спектра полум’я.

Ефективність і надійність пожежних сповіщувачів залежить від оптимального добору їх типу, установки та умов експлуатації.

Кожну точку приміщення, яка потребує захисту від пожежі, має контролювати не менш як два автоматичних пожежних сповіщувачів.

Кількість пожежних оповісників у приміщенні визначають, виходячи з необхідності виявлення загорання у початковій стадії по всій площі.

Допустима висота установки пожежних сповіщувачів не повинна перевищувати:

теплових — 9 м;

димових — 12 м;

комбінованих — 20 м;

світлових — 30м.

Періодично сповіщувачі перевіряються на справність:

теплові — один раз на рік;

димові і комбіновані — один раз на місяць.

Пожежна сигналізація дозволяє виявити виникнення пожежі на самій ранній стадії його появи, що дозволяє мінімізувати риски ущербов і втрати від займання. Основними принципами побудови системи пожежної сигналізації на об'єкті є її відповідність нормативної документації, яка регламентується будівельними нормами і правилами, а також наявність сертифікату УкрСепро. Головний принцип, з якого варто виходити, - це забезпечення безпеки людей і збереження майна на об'єкті

66 Системи оповіщення про пожежу

6.2.3.1. Системи оповіщення про пожежу повинні забезпечувати у відповідності з розробленими планами евакуації передавання сигналів оповіщення одночасно по всьому будинку (споруді), а за необхідності - послідовно або вибірково в окремі його частини (поверхи, секції тощо). У лікувальних та дитячих дошкільних закладах, а також спальних корпусах шкіл-інтернатів повинні оповіщатися тільки адміністрація та обслуговуючий персонал.

6.2.3.2. Порядок використання систем оповіщення необхідно визначати в інструкціях з їх експлуатації та в планах евакуації, де потрібно також указувати осіб, котрі мають право приводити систему в дію.

6.2.3.3. Кількість оповіщувачів, їх розміщення та потужність повинні забезпечувати необхідну чутність у всіх місцях перебування людей. Оповіщувачі-динаміки не повинні мати регуляторів гучності, підключення їх до мережі слід виконувати без роз'ємних пристроїв.

6.2.3.4. Для передавання текстів оповіщення та керування евакуацією допускається використовувати внутрішні радіотрансляційні мережі та інші мережі мовлення, наявні на підприємстві (за умови забезпечення надійності оповіщення). Текст оповіщення повинен бути заздалегідь записаний на магнітофон (для іноземців текст оповіщення записується англійською або їх рідною мовою).

6.2.3.5. Системи оповіщення та керування евакуацією необхідно виконувати з урахуванням можливості прямої трансляції мовного оповіщення та керівних команд через мікрофон для оперативного реагування в разі зміни обстановки або порушення нормальних умов евакуації.

6.2.3.6. Приміщення, з якого здійснюється керування системою оповіщення, слід розміщувати на нижніх поверхах будівель, переважно біля входу на сходові клітки, у місцях з цілодобовим перебуванням чергового персоналу.

При обладнанні приміщень будівлі УПС її приймально-контрольні прилади слід установлювати в тому приміщенні, з якого здійснюється керування системою оповіщення.

6.2.3.7. У будівлях, де немає потреби в технічних засобах оповіщення про пожежу і керування евакуацією, керівник підприємства повинен наказом визначити порядок оповіщення людей про пожежу та призначити відповідальних за це осіб.

6.2.3.8. У вибухонебезпечних зонах технічні засоби оповіщення про пожежу повинні мати виконання, що відповідає категорії та групі вибухонебезпечної суміші.

^ 6.2.4. Засоби зв'язку

6.2.4.1. Населені пункти й окремо розташовані (віддалені) підприємства необхідно забезпечувати засобами зв'язку (телефонами, радіозв'язком, сповіщувачами), передбачаючи можливість використання їх для передавання повідомлення про пожежу в будь-який час доби. Номер телефону для виклику пожежної охорони – “01”.

Обов'язок щодо забезпечення засобами зв'язку населених пунктів покладається на місцеві органи влади і самоврядування, а на об'єктах - на їх власників.

6.2.4.2. Театри, кіноконцертні зали, нафтобази та інші потенційно небезпечні в пожежному відношенні підприємства повинні мати прямий телефонний зв'язок із найближчим підрозділом пожежної охорони або центральним пультом пожежного зв'язку населеного пункту. Необхідність улаштування такого зв'язку визначається територіальними органами державного пожежного нагляду.

6.2.4.3. У разі відсутності на об'єкті телефонного зв'язку слід на видних місцях указувати (за допомогою написів, табличок тощо) місцезнаходження найближчого телефону або спосіб виклику пожежної охорони.

Таксофони, встановлені на вулицях і в будівлях, повинні забезпечувати можливість безкоштовного користування ними для передавання, повідомлення про пожежу по лінії зв'язку "01". На таксофонах мають бути таблички із зазначенням номера виклику пожежної охорони ("01").

67 Забезпечення безпечної евакуації персоналу

Для забезпечення організованого руху людей в умовах змушеної евакуації розробляють план евакуації в основному для громадських будинків.Рекомендується мати такий план і для виробничих будинків з масовим перебуванням людей. Він включає заходи, які забезпечують своєчасно оповіщення про пожежу чи про аварії; вивід всіх людей з приміщення найкоротшими та безпечними шляхами; спокій та порядок при русі; порядок та послідовність евакуації майна та гасіння пожежі первинними засобами. План евакуації складається з двох частин: текстової (інструкції) та графічної. В інструкції подаються обов'язки осіб, які здійснюють евакуацію, порядок виконання обов'язків. В графічній частині показані маршрут руху та відповідні пояснення до них.Для складання плану евакуації призначають спеціальну особу чи створюють комісію (для великих об'єктів). В склад комісії входять: голова пожежно-технічної комісії, заступник директора (завідувач) з адміністративно-господарської частини та начальник охорони об'єкта або начальник добровільної пожежної дружини.

Комісія чи спеціально призначена особа вивчає планування будинку, щоб вияснити можливі схеми руху людей при евакуації, а також шляхи для їх рятування. Планування вивчають простим оглядом будинку, а при складних об'єктах — шляхом вивчення проектних матеріалів та розрахунків процесу евакуації.При огляді будинку усувають всі порушення правил стану шляхів евакуації та евакуаційних виходів. Одночасно з тим вивчають наявні акти та приписи протипожежних оглядів, щоб усунути порушення правил пожежної безпеки на шляхах евакуації. При відсутності розрахунку евакуації для театрів комісія робить його сама або запрошує спеціаліста. На основі вивчення планування, проектних та розрахун­кових матеріалів складають маршрути руху людей з різних приміщень.Виходячи з конкретних маршрутів руху, комісія призначає відповідальних з безпечної евакуації людей, повідомлення про пожежу та зустріч пожежної команди, а також з евакуації майна та гасіння пожежі первинними засобами.

При встановленні порядку евакуації майна комісія уточнює місця збереження документації та пожежонебезпечних матеріалів, а також діючі та запасні в'їзди на територію установи, які придатні для проїзду пожежних автомобілів.План евакуації затверджує керівник і оголошує наказ по установі про вступ його в дію. Потім призначають термін вивчення і практич­ного опрацювання цього плану із співробітниками установи. Вивчення плану полягає у загальному ознайомленні з ним, вивчення особами, відповідальними за евакуацію, їх обов'язків, порядку виконання цих обов'язків, практичних навичок на умовній пожежі.

План евакуації складається в двох примірниках: один з них вивішують в приміщенні, інший зберігають у справі. Контроль за вивченням плану евакуації і навчанням персоналу покладається на керівника установи. Для обліку проведених занять та перевірки стану шляхів евакуації корисно завести спеціальний журнал. Практичне відпрацювання плану евакуації проводиться особою, яка призначається адміністрацією установи.Керівник установи зобов'язаний зі зміною обставин своєчасно вносити корективи в план евакуації, замінюючи працівників, які звільнилися з установи, новими. При коректуванні плану керівник повинен ознайомити новоприбулих співробітників з їх, обов'язками згідно з планом евакуації під розписку.

68 Попередження пожеж і пожежний захист

Пожежна безпека визначається ГОСТ12.1.004-91

Пожежна безпека - це стан об'єкта, при якому із встановленою імовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі і впливу на людей небезпечних чинників пожежі, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Пожежна безпека забезпечується системами запобігання пожежі і пожежного захисту.

Запобігання пожежі. Запобігання пожежі - це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на виключення можливості виникнення пожежі.

Попередження пожежі на підприємствах досягається:

- запобіганням утворенню горючого середовища;

- запобіганням виникненню в горючому середовищі або появи в ньому джерел запалювання.

Запобігання утворення горючого середовища повинно досягатися:

- максимально можливим застосуванням негорючих і важкогорючих речовин і матеріалів;

- обмеженням маси і об'єму горючих речовин, матеріалів та найбільш безпечним способом їх розміщення;

- ізолюванням горючого середовища;

- підтримуванням концентрації горючих газів, пари, суспензій і окислювача в суміші за межею їх спалаху;

- достатньої концентрації флегматизатора в повітрі захищуваного об'єкту;

- підтримуванням його температури і тиску, за якими розповсюдження полум'я неможливе;

- максимальною механізацією і автоматизацією технологічних процесів, пов'язаних з вживанням горючих речовин;

- встановленням пожежонебезпечного обладнання, по можливості, в ізольованих приміщеннях чи на відкритих площадках;

- застосуванням для горючих речовин герметичного обладнання і тари;

- застосуванням пристроїв захисту виробничого обладнання з горючими речовинами від ушкоджень і аварій, встановленням відключаючих, відсікаючих та інших пристроїв;

- застосуванням ізольованих відсіків, камер, кабін.

Попередження утворення в горючому середовищю джерел запалювання повинно досягатися:

- застосуванням машин, механізмів, обладнання, пристроїв, під час експлуатації яких не утворюються джерела запалювання;

- застосуванням електрообладнання, що відповідає класу пожежовибухонебезпеки приміщення або зовнішньої установки, групі і категорії вибухонебезпечної суміші;

- застосуванням в конструкції швидкодіючих засобів захисного відключення можливих джерел запалювання;

- застосуванням технологічного процесу і обладнання, що відповідає вимогам електростатичної іскробезпеки;

- пристроєм блискавкозахисту будівель, споруд і обладнання. Будівлі та споруди складів паливно-мастильних матеріалів захищають від прямих ударів блискавки, електростатичної та електромагнітної індукції та заносу потенціалів;

- підтримкою температури горючого середовища нижче максимально допустимої, тобто до температури запалення горючої суміші. Наприклад, для підтримання температури горючої суміші нижче за температуру запалення резервуар, що знаходиться поруч з палаючим резервуаром, охолоджують водою;

- підтримкою тиску в горючому середовищі нижчого за максимально припустимий за горючістю;

- зменшенням визначального розміру горючої суміші середовища нижче максимально припустимого за горючістю. Температура самозаймання горючої суміші залежить від форми останньої. Зменшуючи визначальний розмір горючої суміші у фланцевих з'єднаннях трубопроводів, світильниках, електродвигунах, запобігаємо небезпеці виникнення пожежі і навіть вибуху;

- регламентацією виконання, застосування і режиму експлуатації машин, механізмів та іншого обладнання, матеріалів і виробів, що можуть бути джерелом запалювання горючого середовища. При експлуатації машин і механізмів в процесах прийому, зберігання і відпускання паливно-мастильних матеріалів не допускаються співудари окремих вузлів машин, внаслідок яких можуть висікатися іскри.

69 ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ

Пожежна безпека – стан об’єкта, при якому з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення та розвиток пожежі і впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей. Причинами пожеж та вибухів на підприємстві є порушення правил і норм пожежної безпеки, невиконання Закону “Про пожежну безпеку”.

Відповідно до положень Закону України "Про пожежну безпеку" (статті 4 - 7) Правила пожежної безпеки в Україні є обов'язковими для виконання всіма центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями (незалежно від виду їх діяльності та форм власності), посадовими особами та громадянами.

1. Комплекс заходів та засобівщодо забезпечення пожежної безпеки об'єкта

Під пожежною безпекою об'єкта розуміють такий його стан, за якого з регламентованою імовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі та впливу на людей небезпечних чинників пожежі, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Забезпечення пожежної безпеки об'єкта досить складне і багатоаспектне завдання, тому до його вирішення необхідно підходити комплексно. Комплекс заходів та засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об'єкта складається із відповідних систем, кожна з яких підрозділяється на підсистеми, а ті, в свою чергу, на підсистеми нижчого рівня.

Основними системами комплексу заходів та засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об'єкта є: система запобігання пожежі, система протипожежного захисту та система організаційно-технічних заходів. Оскільки дві перші системи достатньо об'ємні та потребують більш детального вивчення, то розглянемо їх окремими пунктами розділу.

Всі заходи організаційно-технічного характеру на об'єкті можна підрозділити на організаційні, технічні, режимні та експлуатаційні.

Організаційні заходи пожежної безпеки передбачають: організацію пожежної охорони на об'єкті, проведення навчань з питань пожежної безпеки (включаючи інструктажі та пожежно-технічні мінімуми), застосування наочних засобів проти-пожежної пропаганди та агітації, організацією ДПД та ПТК, проведення перевірок, оглядів стану пожежної безпеки приміщень, будівель, об'єкта в цілому та ін.

До технічних заходів належать: суворе дотримання правил і норм, визначених чинними нормативними документами при реконструкції приміщень, будівель та об'єктів, технічному переоснащенні виробництва, експлуатації чи можливому переобладнанні електромереж, опалення, вентиляції, освітлення і т. п.Заходи режимного характеру передбачають заборону куріння та застосування відкритого вогню в недозволених місцях, недопущення появи сторонніх осіб у вибухонебезпечних приміщеннях чи об'єктах, регламентацію пожежної безпеки при проведенні вогневих робіт тощо.Експлуатаційні заходи охоплюють своєчасне проведення профілактичних оглядів, випробувань, ремонтів технологічного та допоміжного устаткування, а також інженерного господарства (електромереж, електроустановок, опалення, вентиляції). Система запобігання пожежі — це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на унеможливлення умов, необхідних для виникнення пожежі.

Умови, необхідні для виникнення пожежі (горіння). Одним із основних принципів у системі запобігання пожежі є положення про те, що горіння (пожежа) можливе лише за певних умов. Основною умовою є наявність трьох чинників: горючої речовини, окисника та джерела запалювання (так званий трикутник Лавузє) Запобігання утворення горючого середовища досягається: застосуванням герметичного виробничого устаткування; максимально можливою заміною в технологічних процесах горючих речовин та матеріалів негорючими; обмеженням кількості пожежо та вибухонебезпечних речовин при використанні та зберіганні, а також правильним їх розміщенням; ізоляцією горючого та вибухонебезпечного середовища; організацією контролю за складом повітря в приміщенні та контролю за станом середовища в апаратах; застосуванням робочої та аварійної вентиляції; відведенням горючого середовища в спеціальні пристрої та безпечні місця; застосуванням в установках з горючими речови-нами пристроїв захисту від пошкоджень та аварій; використанням інгібувальних (хімічно активні компоненти, що сприяють припиненню пожежі) та флегматизаційних (інертні компоненти, що роблять середовище негорючим) добавок та ін.

Запобігання виникнення в горючому середовищі джерела запалювання досягається: використанням устаткування та пристроїв, при роботі яких не виникає джерел запалювання; використанням електроустаткування, що відповідає за виконанням класу пожежо- та вибухонебезпеки приміщень та зон, груп і категорії вибухонебезпечної суміші; виконанням вимог щодо сумісного зберігання речовин та матеріалів; використанням устаткування, що задовільняє вимоги електростатичної іскробезпеки; улаштуванням блискавкозахисту; організацією автоматичного контролю параметрів, що визначають джерела запалювання; використанням швидкодіючих засобів захисного вимкнення; заземленням устаткування, видовжених металоконструкцій; використанням при роботі з ЛЗР інструментів, що не допускають іскроутворення; ліквідацією умов для самоспалахування речовин і матеріалів; усуненням контакту з повітрям пірофорних речовин; підтриманням температури нагрівання поверхні устаткування пристроїв, речовин та матеріалів, які можуть контактувати з горючим середовищем нижче гранично допустимої (80% температури самозаймання).

70 Категорії приміщень та будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою

Вимоги щодо конструктивних та планувальних рішень промислових об'єктів, а також інших питань забезпечення їхньої пожежо- та вибухобезпеки значною мірою визначаються категорією приміщень та будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою. Визначення категорії приміщення проводиться з урахуванням показників пожежовибухонебезпечності речовин та матеріалів, що там знаходяться (використовуються) та їх кількості. Відповідно до ОНТП 24-86 приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою поділяються на п'ять категорій (А, Б, В, Г, Д).

Категорія А. Горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28 °С в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа.

Категорія Б. Горючий пил або волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28 °С та горючі рідини в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа.

Категорія В. Горючі та важкогорючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини і матеріали, речовини та матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним лише горіти за умови, що приміщення, в яких вони знаходяться, або використовуються, не відносяться до категорій А та Б.

Категорія Г. Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум'я; горючі гази, рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо.

Категорія Д. Негорючі речовини та матеріали в холодному стані. В основу розрахункового методу визначення категорій вибухопожежної та пожежної небезпеки виробничих приміщень покладено енергетичний підхід, що полягає в оцінці розрахункового надлишкового тиску вибуху в порівнянні з допустимим

71 Класифікація вибухо- та пожежнонебезпечних зон

Вибухонебезпечна зона - це обмежений простір у приміщенні абоза його межами, де існують чи можуть утворюватись вибухонебезпе-чні суміші. Класифікація вибухонебезпечних зон здійснюється у відповідності зДНАОП 0.00-1.32-01 «Правила будови електроустановок». Газо-, пароповітряні вибухонебезпечні середовища утворюють ви-бухонебезпечні зони класів 0,1,2, а пилоповітряні-вибухонебезпечні зо-ни класів 20,21,22.

Вибухонебезпечна зона класу О - простір, у якому вибухонебезпе-чне середовище присутнє постійно або протягом тривалого часу. Вонаможе мати місце тільки в межах корпусів технологічного обладнання.

Вибухонебезпечна зона класу 1 - простір, у якому вибухонебезпе-чне середовище може утворитися під час нормальної роботи, тобто си-туації, коли установка працює відповідно до своїх розрахункових пара-метрів, але виділені горючі гази і пари горючих речовин можуть ство-рити з повітрям або іншими окислювачами вибухонебезпечні суміші.

Вибухонебезпечна зона класу 2 - простір, у якому вибухонебезпеч-не середовище за нормальних умов експлуатації відсутнє, а якщо воновиникає, то рідко і триває недовго.

Вибухонебезпечна зона класу 20 - простір, у якому під час норма-льної експлуатації вибухонебезпечний пил у вигляді хмари присутнійпостійно або часто в кількості, достатній для утворення небезпечноїконцентрації суміші з повітрям, і (або) простір, де можуть утворюватисьпилові шари непередбаченої або надмірної товщини.

Вибухонебезпечна зона класу 21 - простір, у якому під час норма-льної експлуатації ймовірна поява пилу у вигляді хмари в кількості, до-статній для утворення суміші з повітрям вибухонебезпечної концентра-ції.

Вибухонебезпечна зона класу 22 - простір, у якому вибухонебезпе-чний пил у завислому стані може з' являтися нечасто і існувати недовго,або в якому шари вибухонебезпечного пилу можуть існувати і утворю-вати вибухонебезпечні суміші в разі аварії.

Класифікація пожежонебезпечних зон виконується відповідно доПравил улаштування електроустановок (ПУЕ).

Пожежонебезпечна зона - це обмежений простір всередині абопоза приміщенням, в межах якого постійно або періодично знаходятьсягорючі речовини. У такому приміщенні вони можуть перебувати як принормальному технологічному процесі, так і в разі його порушення. По-жежонебезпечні зони також поділяються на класи: П-І, П-ІІ, П-ІІа, П-ІІІ.

Клас П-І - зони приміщень, в яких зберігаються (використовують-ся) горючі рідини з температурою спалахування понад 61 °С.

Клас П-ІІ - зони приміщень, де можливе утворення горючогопилу або волокон з нижньою концентраційною межею поширення по-лум'я більше 65 г/м до об'єму повітря.

Клас П-ІІа - зони приміщень, в яких є тверді горючі речовини.Горючий пил і волокна відсутні.

Клас П-ІІІ - зовнішні установи та ззовні розташовані зони, дезберігаються або використовуються горючі рідини з температурою спа-лаху понад 61 °С, а також тверді горючі речовини.

Згідно п 4.2.7. Правил пожежної безпеки в Україні для всіх будівельта приміщень виробничого, складського призначення і лабораторій по-винна бути визначена категорія щодо вибухопожежної та пожежної не-безпеки, а також класи зони, які необхідно позначати на вхідних дверяхдо приміщення, а також на межах зон всередині приміщень та із зовні,при цьому на полі вказівного знака зверху позначена категорія пожеж-ної небезпеки згідно з НАПБ Б.07.005 - 86 ОНТП 24-86, а під нею -клас зони.

72. класифікація будівель і споруд за вогнестійкістю

Будівлі та споруди за вогнестійкістю діляться на ступені, які визначаються мінімальними межами вогнестійкості основних будівельних конструкцій та максимальними межами розповсюдження по них вогню.

Межі вогнестійкості та межі розповсюдження вогню по будівельних конструкціях визначаються на основі випробування зразків у спеціальних печах. Ступені вогнестійкості: І, ІІ (Будинки з несучими та огороджувальними конструкціями з природних або штучних кам'яних матеріалів, бетону, залізобетону із застосуванням листових і плитних негорючих матеріалів) III (Будинки з несучими та огороджувальними конструкціями з природних або штучних кам'яних матеріалів, бетону, залізобетону. Для перекриттів дозволяєтеся застосовувати дерев'яні конструкції, захищені штукатуркою або негорючими листовими, плитними матеріалами або матеріалами груп горючості Г1, Г2.) ІІІа (Будинки переважно з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса – з металевих незахищених конструкцій. Огороджувальні конструкції – з металевих профільованих листів або інших негорючих листових матеріалів з негорючим утеплювачем або утеплювачем груп горючості Г1, Г2) ІІІб (Будинки переважно одноповерхові з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса – з деревини, підданої вогнезахисній обробці. Огороджувальні конструкції виконують із застосуванням деревини або матеріалів на її основі. Деревина та інші матеріали груп горючості ГЗ, Г4 огороджувальних конструкцій мають бути піддані вогнезахисній обробці або захищені від дії вогню та високих температур) IV (Будинки з несучими та огороджувальними конструкціями з деревини або інших горючих матеріалів, захищених від дії вогню та високих температур штукатуркою або іншими листовими, плитними матеріалами. До елементів покриттів не висуваються вимогищодо межі вогнестійкості та межі поширення вогню, при цьому елементи горищно­гопокриття з деревини повинні мати вогнезахисну обробку) ІVа (Будинки переважно одноповерхові з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса – з металевих незахищених конструкцій. Огороджувальні конструкції – з металевих профільованих листів або інших негорючих матеріалів з утеплювачем груп горючості ГЗ, Г4) V (Будинки, до несучих і огороджувальних конструкцій яких не вису­ваються вимоги щодо межі вогнестійкості та межі поширення вогню)

73 протипожежні перешкоди

Протипожежна перешкода– це будівельна конструкція, інженерна – споруда чи технічний засіб, що має нормовану межу вогнестійкості, – яка перешкоджає поширенню вогню з одного місця в інше.Вони призначені для запобігання розповсюд­женню пожежі та продуктів горіння з приміщень або пожежного відсіку з осередком пожежі в інші приміщення. За відсутності або неправильного улаштування протипожежних перешкод пожежа швидко розповсюджується, охоплюючи більшу площу. Вогнестійкість протипожежної перешкоди визначається вогнестій­кістю її елементів (Огороджувальної частини; Конструкцій, що забезпечують стійкість перешкоди; Конструкцій, на які вона обпирається; Вузлів кріплення між ними.)

До протипожежних перешкод належать: протипожежні стіни, перегородки, перекриття, зони, тамбури-шлюзи, двері, вікна, люки, клапани.Вертикальні перешкоди, що розділяють будівлю за висотою, називають протипожежними стінами, а об’єм будинку (споруди), виділений протипожежними щитами, – пожежним відсіком. Якщо вертикальна перешкода відділяє одне приміщення від іншого в межах поверху, то її іменують протипожежною перегородкою, а приміщення, що розділяються, називають секціями.

За допомогою перешкод, які обмежують розповсюдження пожежі та продуктів горіння, можуть бути створені безпечні зони або приміщення для тривалого чи короткочасного перебування людей, що сприяє успішному їх врятуванню.

Типи протипожежних перешкод та їх мінімальні межі вогнестійкості слід приймати відповідно до СНиП 2.01.02–85

Протипожежні стіни Можуть бути зовнішніми та внутрішніми. Призначення зовнішніх та внутрішніх стін – обмеження поширення вогню між будівлями та всередині будівлі відповідно. За способом сприй­мання навантажень протипожежні стіни поділяють на: самонесучі, несучі та ненесучі (навісні).За конструктивним виконанням протипожежні стіни поділяють на:Каркасні зі штучним заповненням каркаса цеглою або кам’яними блоками; Каркасно-панельні; Безкаркасні з використанням штучних виробів: цегли або кам’яних блоків.Протипожежні стіни 1-го типу використовуються для розділення будівель на пожежні відсіки, 2-го типу – в якості стін протипожежних зон 1-го типу, для ізоляції вбудованих приміщень тощо.

Протипожежні перегородки Служать для виділення вибухопожежо­небезпечних та пожежонебезпечних технологічних процесів у вироб­ни­чих будівлях.

Протипожежні перекриття Використовують для запобігання розповсюдженню пожежі по поверхах будівлі або споруди.

74. Основні приничи виникнення горючого середовища і загорання в електричному устаткуванні.

Горюче середовище є обов’язковою передумовою виникнення пожежі.

Причини загорянь кабелів і проводів:

q Перегрів від короткого замикання між жилами кабелів, жилами кабелю та землею,

q Перегрів від струмового перевантаження,

q Перегрів у місцях перехідних опорів,

Причини виникнення загорянь в електронагрівальних при­ладах, апаратах, устаткуванні:

q Перегрів приладів, апаратів та устаткування від замикання електронагрівальних елементів внаслідок:

q Загоряння від електронагрівальних приладів бувають у разі:

Причини, загоряння освітлювальної апаратури:

q Перегрів від електричного пробою,

q Перегрів в елементах пускорегулювальної апаратури люмінес­цент­них ламп та ламп типу ДРЛ внаслідок:

Основні причини виникнення загорянь електродвигунів, генераторів та трансформаторів:

q Перегрів від коротких замикань в обмотках та на корпус, який виникає, коли має місце:

q Перегрів від струмового перевантаження, який може спостері­гатися у таких випадках:

q Перегрів від іскріння у контактних кільцях та колекторі, який можливий за умов:

Причини загорянь у розподільних пристроях, електричних апаратах пуску, перемикання, керування та захисту:

q Перегрів обмотки електромагніту при міжвитковому замикан­ні через пробій ізоляції

q Перегрів від струмового перевантаження в обмотці електромагніту, коли має місце:

q Перегрів конструктивних елементів внаслідок:

Причини загоряння від запобіжників

Значна кількість пожеж від теплового прояву електричного стру­му трапляється внаслідок використання саморобних електронагріваль­них приладів, застосування «жучків», недотримання безпечних відста­ней, експлуатації несправного електроустаткування, неправильного вибору його виконання (ступеня захисту) залежно від класів зон.

75. Утримання евакуаційних шляхів і виходів

Евакуаційні шляхи і виходи повинні утримуватися вільними, нічим не захаращуватися і у разі виникнення пожежі забезпечувати безпеку під час евакуації всіх людей, які перебувають у приміщеннях будівель та споруд. Кількість та розміри евакуаційних виходів з будівель і приміщень повинні відповідати протипожежним вимогам будівельних норм. У приміщенні, яке має один евакуаційний вихід, дозволяється одночасне перебування не більше 50 осіб. Двері на шляхах евакуації повинні відчинятися в напрямку виходу з будівель (приміщень). При наявності людей у приміщенні двері евакуаційних виходів можуть замикатися лише на внутрішні запори, які легко відмикаються. На сходових маршах і площадках мають бути справні огорожі з поручнями.

Сходові клітки, внутрішні відкриті та зовнішні сходи, коридори, проходи та інші шляхи евакуації мають бути забезпечені евакуацій­ним освітленням відповідно до вимог будівельних норм та правил улаштування електроустановок. Світильники евакуаційного освіт­лення повинні вмикатися з настанням сутінків у разі перебування в будівлі людей. Шляхи евакуації, що не мають природного освітлення, мають постійно освітлюватися електричним світлом (у разі наявності людей).

У приміщеннях будівель, де можуть перебувати одночасно більше 100 осіб, евакуаційні виходи повинні бути позначені світловими покажчиками з написом «Вихід» білого кольору на зеленому фоні. Світлові покажчики «Вихід» повинні постійно бути справними.

Не допускається: улаштовувати пристрої, які перешкоджають вільній евакуації людей; захаращувати шляхи евакуації; застосовувати горючі матеріали для облицювання стін і стель; зберігання будь-якого інвентаря; знімати пристрої для самозачинення дверей сходових кліток, коридорів, холів, тамбурів тощо, а також фіксувати самозакривні двері у відчиненому положенні;розвішувати у сходових клітках на стінах стенди, панно тощо.

76. Експертиза проектної документації на пожежну безпеку

Порядок проведення експертизи проектної та іншої документації на пожежну безпеку визначає терміни проведення експертизи (перевірки) проектної та іншої документації на нове будівництво, реконструкцію, розширення, технічне переоснащення об’єктів виробничого та іншого призначення, впровадження нових технологій, випуск пожежонебезпечної продукції на відповідність цієї документації нормативним актам з пожежної безпеки, а також повноваження органів державного пожежного нагляду щодо проведення експертизи, взаємовідносини між ними і замовником та автором проекту.

Експертизі підлягають усі типові проекти, проекти, робочі проекти на нове будівництво, реконструкцію, розширення, технічне переносна­щення будівель та споруд, документація на випуск пожежонебезпечної продукції незалежно від форм власності та джерел фінансування.

Основними завданнями експертизи є виявлення відхилень від вимог діючих нормативних актів з пожежної безпеки; визначення дос­татності і якості проектних рішень щодо забезпечення пожежної безпеки.

Експертиза виконується центральним, територіальними й місце­вими органами державного пожежного нагляду. Для проведення експертизи можуть залучатися вищі навчальні заклади та інші установи, а також окремі учені, висококваліфіковані фахівці.

77. - 78Суб'єкти та об'єкти страхування. Види страхування. Страховий ризик і страховий випадок.

Суб'єктами страхування є застраховані громадяни. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування. Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках – застраховані особи. Страховик – Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність. Види: обов'язкове та добровільне (якщ людина сама забезпечує себе роботою).

Страховий ризик – обставини, внаслідок яких може статися страховий випадок.

Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 Закону "Про обов'язкове страхування", з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Професійне захворювання є страховим випадком також у разі його встановлення чи виявлення в період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів. Нещасний випадок або професійне захворювання, яке сталося внаслідок порушення нормативних актів про охорону праці застрахованим, також є страховим випадком.

Порушення правил охорони праці застрахованим, яке спричинило нещасний випадок або професійне захворювання, не звільняє страховика від виконання зобов'язань перед потерпілим. Факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України "Про охорону праці".

Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.

79 Фонд соціального страхування від нещасних випадків. Правління ФСС. Виконавча дирекція ФСС

Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків – некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням.

Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Безпосереднє управління Фондом здійснюють його правління та виконавча дирекція. До складу правління Фонду включаються представники трьох представницьких сторін: держави; застрахованих осіб; роботодавців.

Представники держави призначаються Кабінетом Міністрів України, а представники застрахованих осіб і роботодавців обираються об'єднаннями профспілок та роботодавців, які мають статус всеукраїнських. Від кожної із трьох представницьких сторін, призначається і обирається по 15 членів правління Фонду з вирішальним голосом та по 5 їх дублерів.

Правління Фонду створюється на шестирічний строк. Деякі функції:

1) обирає із своїх членів строком на два роки голову правління Фонду та двох його заступників.

2) спрямовує і контролює діяльність виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів; щорічно, а також у разі потреби заслуховує звіти директора виконавчої дирекції Фонду про її діяльність;

3) створює на паритетних засадах для вирішення найбільш важливих завдань Фонду постійні та тимчасові комісії з нагальних питань

4) щорічно готує та подає у встановленому порядку пропозиції щодо галузевих тарифів внесків на соціальне страхування від нещасних випадків; тощо

Правління Фонду проводить свої засідання відповідно до затверд­женого ним плану, але не рідше двох разів на рік. Рішення правління Фонду вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість присутніх на засіданні членів правління.Рішення правління Фонду, прийняте в межах його компетенції, є обов'язковим для виконання всіма страхувальниками та застрахо­ваними.

Виконавча дирекція Фонду є підзвітною правлінню Фонду, проводить свою діяльність від імені Фонду у межах та в порядку, що визначаються його статутом і Положенням про виконавчу дирекцію Фонду соціаль­ного страхування від нещасних випадків, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду. здійснює матеріально-технічне забезпечення роботи нагля­дової ради та правління Фонду. Директор виконавчої дирекції Фонду входить до складу правління Фонду з правом дорадчого голосу.

80. Страхові експерти з охорони праці, їх функції та повноваження

Виконання статутних функцій та обов'язків Фонду соціального страхування від нещасних випадків щодо запобігання нещасним випадкам покладається на страхових експертів з охорони праці.

Страховими експертами з охорони праці можуть бути особи з вищою спеціальною освітою за фахом спеціаліста з охорони праці або особи з вищою технічною або медичною освітою, які мають стаж практичної роботи на підприємстві не менше трьох років та відповідне посвідчення, яке видається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади.

Страхові експерти з охорони праці мають право:

1) безперешкодно та в будь-який час відвідувати підприємства для перевірки стану умов і безпеки праці та проведення профілактичної роботи з цих питань;

2) у складі відповідних комісій брати участь у розслідуванні нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а також у перевірці знань з охорони праці працівників підприємств;

3) одержувати від роботодавців пояснення та інформацію, в тому числі у письмовій формі, про стан охорони праці та види здійснюваної діяльності;

4) брати участь у роботі комісій з питань охорони праці підприємств;

5) вносити роботодавцям обов'язкові для виконання подання про порушення законодавства про охорону праці, а органам виконавчої влади з нагляду за охороною праці – подання щодо застосування адміністративних стягнень.

6) складати протоколи про адміністративні правопорушення

7) брати участь як незалежні експерти в роботі комісій з випробувань та приймання в експлуатацію виробничих об'єктів, тощо

Страхові експерти з охорони праці провадять свою діяльність відповідно до Положення про службу страхових експертів з охорони праці, профілактики нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

81.. Фінансування страхових виплат, соціальних послуг та профілактичних заходів. Джерела фінансування Фонду.

Усі види страхових виплат і соціальних послуг застрахованим та особам, які перебувають на їх утриманні, а також усі види профі­лак­ти­чних заходів, передбачених Законом, провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків за рахунок коштів цього Фонду.

Фонд бере участь у фінансуванні заходів, передбачених держав­ними цільовими, галузевими, регіональними програмами поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища, планами наукових досліджень з охорони, безпеки та гігієни праці, навчання і підвищення кваліфікації відповідних спеціалістів з питань охорони праці, організації розроблення і виробництва засобів індивіду­аль­ного та колективного захисту працівників, розроблення, видання, розповсюдь­ження нормативних актів, журналів, спеціальної літе­ратури, а також інших профілактичних заходів відповідно до завдань страхування від нещасних випадків.

Фонд провадить збір та акумулювання страхових внесків, має автономну, незалежну від будь-якої іншої, систему фінансування.Фінансування Фонду за рахунок:1)внесків роботодавців;2)капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному КабМінУкр; 3)прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках; 4)коштів, що надійшли від стягнення штрафів із страху­вальників;5)добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству.

82 Страхові тарифи. Страхові виплати. Обов*язки та права суб*єктів страхування від нещасних випадків.

Страхові тарифи, диференційовані по галузях економіки (видах економічної діяльності) залежно від класу професійного ризику виробництва, встановлюються законом.Сума страхових внесків страхувальників до Фонду соціального страхування від нещасних випадків повинна забезпечувати:1)фінансування заходів, спрямованих на вирішення завдань, передбачених Законом;2)створення відповідно до Закону резерву коштів Фонду для забезпечення його стабільного функціонування; Розміри страхових внесків страхувальників обчислюються:¨ для роботодавців – у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, ¨ для добровільно застрахованих осіб – у відсотках до мінімальної заробітної плати.

Розмір страхового внеску залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого віднесено підприємство, знижки до нього (за низькі рівні травматизму, професійної захворюваності та належний стан охорони праці) чи надбавки (за високі рівні травматизму, професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці).Розмір зазначеної знижки чи надбавки не може перевищувати 50 відсотків страхового тарифу, встановленого для відповідної галузі економіки (виду робіт).Органи Фонду мають право:1) застосовувати фінансові санкції, передбачені Законом;2) порушувати в установленому законом порядку питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства 3) у разі виявлення порушень звертатися в установленому законом порядку до органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки та податкової міліції;Страхові виплати-грошові суми, які згідно із Закону Фонд виплачує застрахова­ному чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Склад.із:1) страхової виплати втраченого заробітку залежно від ступеня втрати потерпілим проф.працез­датності; 2)страхова виплата одноразової допо­моги потерпілому (членам його сім'ї);3)страхова виплата пенсії по інвалідності потерпілому;4)страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника;5) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або проф.захворювання її матері під час вагітності; 6) страхових витрат на мед та соц допомогу.

83. Обов*язки Фонду. Права та обов*язки застрахованої особи. Права та обов*язки роботодавця як страхувальника

У разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний:1) своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні;2) організувати поховання померлого, відшкодувати вартість ритуальних послуг;3) сприяти створенню умов для своєчасного надання кваліфікованої першої невідкладної допомоги; 4) організувати цілеспрямоване та ефективне лікування потерпілого 5) забезпечити потерпілому разом із відповідними службами охорони здоров'я за призначенням лікарів повний обсяг постійно доступної, раціонально організованої медичної допомоги;6) вжити всіх необхідних заходів для підтримання, підвищення та відновлення працездатності потерпілого; 7) організовувати робочі місця для інвалідів;компенсувати при цьому витрати виробництва, які не покриваються коштами від збуту виробленої продукції, за рахунок Фонду;8) у разі невідкладної потреби подавати інвалідам разову грошову допомогу; 9) сплачувати за потерпілого внески на медичне та пенсійне страхування.

Застрахований має право:1) брати участь на виборній основі в управлінні страхуванням від нещасних випадків; 2) бути повноважним представником застрахованих працівників;3) брати участь у розслідуванні страхового випадку;4) у разі настання страхового випадку одержувати від Фонду виплати та соціальні послуги, передбачені Законом; 5) на послуги медичної та професійноїреабілітації; 8) на послуги соціальної реабілітації, включаючи придбання автомобіля, протезів, допомогу у веденні домашнього господарства, що надаються відповідно до законодавства; 9) отримувати безоплатно від Фонду роз'яснення з питань соціального страхування від нещасного випадку.

Застрахований зобов'язаний:1) знати та виконувати вимоги законодавчих актів про охорону праці, що стосуються застрахованого, а також додержуватися зобов'язань передбачених колективним договором; 2) у разі настання нещасного випадку або професійного захворю­вання: а) лікуватися в лікувально-профілактичних закладах або у медич­них працівників, з якими Фонд уклав угоди на медичне обслуго­ву­вання; б) додержувати правил поведінки та режиму лікування, визна­чених лікарями, які його лікують; в) не ухилятися від професійної реабілітації та виконання вказівок, спрямованих на якнайшвидше повернення його до трудової діяльності; г) своєчасно повідомляти про обставини, що призводять до зміни розміру матеріального забезпечення, складу соціальних послуг та порядку їх

Роботодавець як страхувальник має право: 1) брати участь на виборній основі в управлінні страхуванням від нещасних випадків; 2) вимагати від Фонду виконання обов'язків Фонду щодо організації профілактики нещасних випадків і професійних захворювань та соціального захисту потерпілих;3)оскаржувати рішення працівників Фонду у спеціальних комісіях 5) захищати свої права та законні інтереси.

Роботодавець як страхувальник зобов'язаний:1)інформувати робочий орган виконавчої дирекції Фонду:а) про кожний нещасний випадок або проф.. захвор.на підприємстві;б) про зміну технології робіт або виду діяльності підприємства для переведення його до відповідного класу професійного ризику; 4) подавати відомості про річний фактичний обсяг реалізованої продукції, кількість нещасних випадків і проф..захворювань на підприємстві за минулий календарний рік; 5) безоплатно створювати всі необхідні умови для роботи на підприємстві представників Фонду; 6) подавати звітність у строки, в порядку та за формою, що встановлені Фондом.

84. Кримінальна відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.

Створення безпечних і здорових умов праці для найманих працівників – закріплений законодавством обов'язок роботодавця, невиконання якого тягне за собою відповідальність, у тому числі кримінальну. Кримінальний кодекс містить п'ять статей, які передбачають покарання за порушення правил безпеки виробництва: ст. 271 КК України «Порушення вимог законодавства про охорону праці»(порушення правил охорони праці, які поширюються на всі галузі та види виробництва, стосуються всіх працівників і забезпечують безпеку осіб, пов'язаних з виробництвом.) ст. 272 КК «Порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою»; ст. 273 КК «Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або вибухонебезпечних цехах»; ст. 274 КК «Порушення ядерної або радіаційної безпеки» та ст. 275 КК «Порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції і безпечної експлуатації будівель і споруд».Суб'єктом передбаченого в ст. 271 КК злочину є виключно посадова особа підприємства, установи, організації, що має спеціальні обов'язки по охороні праці, або громадянин – суб'єкт підприємницької діяльності. Потерпілими від зазначеного злочину можуть бути тільки особи, які мають постійний або тимчасовий зв'язок з підприємством, установою, організацією або з їх виробничою діяльністю (працюють, прибули у відрядження, на практику, стажування і т. д.) Інші особи (представники контролюючих органів, замовники, які випадково опинилися на території підприємства особи) не можуть бути потерпілими від цього злочину (на відміну від ст. 272 КК, яка передбачає відповідальність за злочин, потерпілими від якого можуть бути як учасники виробничого процесу, так і особи, які не мають до нього відношення).Поняття «шкоду здоров'ю потерпілого» охоплює випадки, пов'язані із заподіянням особі середньої тяжкості або легких тілесних ушкоджень. Поняття «загроза загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків» слід розуміти як зміни у стані виробничих об'єктів, внаслідок яких «виникає реальна небезпека життю людей або реальна небезпека заподіяння (настання) шкоди вказаним у цих статтях благ». Відповідальність за злочини, передбачені статтями 271-275 КК України, настає незалежно від форми власності підприємства, на якій працює винна особа




Дата добавления: 2015-01-29; просмотров: 53 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.05 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав