Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Лекція № 4

Читайте также:
  1. Вступна лекція
  2. Заняття 2 Лекція3/2. Методи аналізу та прогнозування розвитку середовища підприємства
  3. Заняття 3 Лекція 3/3. Стратегічний аналіз діяльності підприємства та вибір стратегічних позицій
  4. ЛЕКЦІЯ 1
  5. ЛЕКЦІЯ 1
  6. Лекція 1
  7. ЛЕКЦІЯ 1
  8. Лекція 1
  9. ЛЕКЦІЯ 1
  10. Лекція 1

 

За час посткомуністичного переходу в Україні виникло чи­мало різноманітних громадських організацій. Проте взаємодія між ними і правлячою політичною верхівкою дуже слабка. Недостатня розвиненість відкритих груп інтересів, їх нездатність забезпечувати агрегацію інтереси соціальних груп, визначати моделі представництва інтересів, впливати на розподіл ресурсів призводить до того, що плюралістична і неокорпоративістська моделі захисту інтересів поступаються іншим.

 

Значний вплив на політичний процес мають так звані адміністративно-економічні групи (або клани), що належать до прихованих (тіньових) груп інтересів, які будуються на засадах патронажно-клієнтельних, земляцьких, родинно-кланових.

 

Клани виникають стихійно, належать до прихованих елементів соціальної структури. За допомогою різноманітних прихованих дій клани праг­нуть таким чином сформувати соціально-економічні й орга­нізаційно-управлінські структури та відносини, щоб завжди займати в них панівне становище для отримання найбільшої вигоди.

 

Організатором клану є особа, яка займає високе становище в соціальній і політико-управлінській ієрархії. Через систему взаємної підтримки і протекцій вона прив'язує до себе осіб, які займають середні та нижчі пости в апараті управління.

 

Корупція перетворюється у системоутворюючий фактор, основою взаємодії приватної та публічної сфер, головним принципом rpупової політики. Виникло замкнуте коло відносин між публічною та приватною сферами, що ставить широке коло груп інтересів поза межі впливів і прийняття політичних рішень.

 

Якщо говорити про кланово-олігархічні групи, то на рівні буденної свідомості олігарх — це лю­дина, котра володіє значним капіталом, здобутим незаконним шляхом, і завдяки цьому капіталу має великий вплив на політику.

 

Слово «олігарх» походить від по­няття «олігархія», що означає «влада небагатьох», а не навпаки. Ще давньогрецький філософ Арістотель вважав олігархію різновидом неправильної, беззаконної влади, яка здійснюється в інтересах правителів, а не всього народу, і підкреслював, що олігархії хворіють постій­ними державними заколотами, бо надто велика влада тут зосереджується в руках декількох осіб чи сімейних кланів.

 

Арістотель писав про різні види олігархії, вказуючи на те, що їх природа залежить від розподілу власності у суспільстві. Там, де існує досить великий клас дрібних власників, олігархія може набувати пом’якшених форм, набли­жаючись до демократії. А там, де домінує малий клас дуже багатих людей, влада «взагалі може перейти до кількох сімей або навіть до однієї сім'ї». За олігархії мета державного правління - служіння благу всіх - підміняється правом володарів великої власності правити суспільством.

 

У сучасному світі олігархи виникають там, де певна фінансово-промислово-політична або адміністративно-економічна група контролює не тільки цілі галузі виробництва, а й прийняття державних рішень (наприклад, «Газпром» у Росії). Тому з політологіної точки зору олігархи - це можновладці, які використовують монополізовані ними сектори економіки для концентрації у своїх руках політичної влади, а політичну владу - для подальшого збагачення. Для такого всебічно контролю олігархи використовують різноманітні ресурси: економічні (промислові та фінансові), інформаційні (друковані та електронні ЗМІ), пoлітичні (партії, парламентські групи та фракції, ключові державні посади, вплив на перших осіб у державі).

 

Олігархи борються за владу виключно у власних, а не суспільних інтересах, і діють, спираючись на певним чином організовані групи людей, стосовно яких вони виступають як патрони. Такі групи прийнято називати кланово-олігархічними, а стосунки, які формуються у цих групах — патронажно-клієнтельними. На таких засадах можуть виникати як неформальні об'єнання, так і офіційно зареєстровані об'єднання, партії і навіть парламентські групи та фракції. У перехідних суспільствах кінцева мета олігархів - повне оволодіння вла­дою, зведення нанівець політичної опозиції та знищення опозиційних ЗМІ, а отже й демократії.

 

Вважають, що до появи П. Лазаренка олігархів загальнонаціонально рівня в Україні практично не було. В країні не було таких ресурсів, як у Росії, тому це могло статися лише політичним шляхом. Тому П. Лазаренко започаткує створення «команди», в якій домінували представники певного регіону певної галузі. Пізніше з'явилися інші олігархічно-кланові угруповання, які мають вплив на економічну та політичну ситуацію в країні і перешкоджають розвитку групової політики цивілізованого типу.

 

На думку української дослідниці Ярини Боренько, об’єднавши владні, економічні та громадянські відносини в один великий бізнес-проект під назвою «Україна», олігархи визначають правила гри для усіх учасників соціальних процесів. Діють галузеві (банківські, приватнопідприємницькі) та регіональні (напр. дніпропетровські та донецькі) лобістські конгломерати, частково сформовані ще за радянських часів. Значну активність у захисті своїх ін­тересів (явну чи приховану) відіграють інституційні зацікавлені групи (військові, державні службовці).

 

Кланово-олігархічні об'єднання у будь-якій формі - це наймогутніші групи інтересів, які використовують владу для максимізації своїх надприбутків і політичного впливу. Вони є практично у кожній країні, де економіка базується на приватній власності. Однак відмінності між системами розподілу влади і власності — саме в ступені зосередженості в їхніх руках державної влади, в мірі політичного домінування.

 

Серед різноманітних класифікаціїних систем, за якими ранжуються сучасні держави, є індекс концентрації економічної влади Ванганена, який можна було б вважати індексом олігархизації суспільної системи. Він характеризує міру контролю небагатьох монополістів над економічними ресурсами країни — державним приватними та іноземними. В узагальненому вигляді по континентах цей індекс дорівнює: Африка - 83,7; Америка (Північна і Південна) - 69, Азія — 76,6; Океанія — 43,3; Європа — 56,0. Індекс Ванганена позитиво корелює з такими показниками життєдіяльності держав, як нерівність доходів (0,33), рівень інфляції (0,04), і негативно з такими, як рівень громадянських і політичних прав та свобод (-0,88), стабільність режиму (-0,57), індекс гуманітарного розвитку (-0,55), витрати на освіту та охорону здоров'я (-0,52).

 

Потужні клани, які сформувалися у колишніх радянсь­ких республіках, володіють щонайменше трьома видами ре­сурсів:

економічними, тобто активами підприємств різних галузей; фінансовими ресурсами, зосередженими на банків­ських рахунках, іншими цінностями;

адміністративно-політичпими, тобто контролем над різними органами влади, їх підрозділами і окремими посадами у виконавчих та зако­нодавчих органах влади;

силовими, тобто контролем над важелями офіційного і неофіційного насильства: правоохо­ронними органами, судами, приватними охоронними агент­ствами, організованими злочинними угрупуваннями.

Специфікою країн колишнього СРСР є те, що всі ці ресурси підлягають операціям конвертації: переведенню одного виду ресурсу в інший.

Лекція № 4




Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 50 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.009 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав