|
Читайте также: |
Для виконання поставленої задачі необхідно знати деякий теоретичний матеріал. Тому в цьому розділі роботи розглянемо деякі теоретичні конструкції та методи, які у подальшому будуть використанні для обчислення потрібних значень матриці, вектора, функції та інтеграла.
Мова програмування - це один з способів подачі алгоритму, що розрахований на виконавця комп'ютер. Основні принципи мови Pascal такі:
- Проектування зверху вниз. Програміст розбиває свою задачу на декілька більш простих задач, після чого кожна задача розв'язується окремо.
- Об'єктно-орієнтоване програмування. Дані об'єднуються із властивими їм операції обробки в деякі об'єкти, при цьому властивості одних об'єктів можуть передаватися іншим.
Скінчена послідовність виконуваних одна за одною команд називається серією команд. Серія може складатися із однієї команди і навіть бути порожньою.
Складений оператор являє собою групу з довільного числа операторів, відділених один від одного крапкою з комою, і обмежену операторними дужками begin і end.
Формат опису: begin < оператор >;...; < оператор >; end; Складений оператор сприймається, як єдине ціле, і може знаходитися в будь-якому місці програми.
Умовні оператори забезпечують виконання або невиконання деякого оператора, групи операторів або блока в залежності від заданих умов. Використовуються умовні оператори в таких алгоритмах, де можливі декілька варіантів розв'язання задачі в залежності від початкових умов. Паскаль допускає використання двох умовних операторів: if та case.
Умовний оператор (команда розгалуження) є одним із самих поширених засобів, що змінюють лінійний порядок виконання операторів програми. Він може приймати одну з наступних форм: Повна форма:
if < умова > then begin <серія 1>; end
else begin <серія 2>; end;
Скорочена форма команди розгалуження:
if < умова > then begin <серія>; end;
У повній формі команди умовного переходу виконується <серія 1>, якщо, умова істинна, і <серія 2>, якщо вона хибна. В скороченій формі - серія виконується тільки у випадку, якщо умова істинна, у протилежному випадку команда розгалуження закінчується і виконується наступний за нею оператор. Один оператор if може входити до складу іншого.
Умова може бути простою або складеною. Складені умови утворюються з простих за допомогою логічних операцій and, or, not, причому вочевидь, що службове слово or використовується, якщо необхідно виконання хоча б однієї умови, а службове слово and - якщо необхідно одночасне виконання всіх умов.
Цикл - це послідовність операторів, що може виконуватися більше
одного разу. Він використовується при розв'язуванні таких задач, де
необхідно повторити деяку послідовність команд більше одного разу.
Відомі два типи команди повторення, що суттєво розрізняються:
цикл з відомою заздалегідь кількістю повторів;
- цикл з невідомою кількістю повторів.
Оператор повтору for. Цей оператор повторення інакше називається циклом з параметром (або лічильником). Він складається із заголовка та гіла циклу та може бути поданий у двох форматах.
for <параметр циклу >:= <S1> to < S2 > do begin <серія>; end;
де SI i S2 - вирази, що визначають відповідно початкове і кінцеве значення параметру циклу; for., do - заголовок циклу; <серія> - тіло циклу.
Оператор повтору repeat. Наступний оператор циклу складається з заголовка (repeat), тіла та умови закінчення (until).
Формат опису: repeat <серія> until <умова>;
Умова - вираз булівського типу. В цьому циклі спочатку виконується серія (тіло циклу), а потім перевіряється умова виходу з циклу. Саме тому ця команда повторення інакше називається циклом із післяумовою. Якщо умова виходу з циклу хибна (false), цикл активізується ще раз, якщо результат істинний (true), відбувається вихід із циклу.
Оператор повтору while. Оператор while аналогічний оператору repeat, але перевірка умови виконання тіла циклу робиться на самому початку оператора, тому цикл інакше називається циклом із предумовою.
Формат опису: while <умова> do begin <серія>; end;
Умова - булівський вираз, а серія - простий або складений оператор. Перед кожним виконанням тіла циклу обчислюється значення виразу умови. Якщо результат являється істинним (true), тіло циклу виконується, у протилежному випадку відбувається вихід із циклу і перехід до першого після while оператору. Якщо перед першим виконанням циклу значення виразу було хибним (false), то тіло циклу взагалі не виконується і відбувається перехід на наступний оператор.
Масив - це структура даних, що являє собою однорідну (за типом), фіксовану (за розміром і конфігурацією) сукупність елементів, упорядкованих за номерами. Таблиця визначається ім'ям (ідентифікатором) і кількістю індексів (номерів), що потрібні для визначення місцезнаходження необхідного елементу масиву. Ім'я масиву є єдиним для всіх його елементів.
В програмуванні кількість індексів таблиці називають його розмірністю, кількість дозволених значень кожного індексу - його діапазоном, а сукупність розмірності та діапазону - формою масиву.
Одновимірний масив інакше ще називають лінійним масивом або вектором. Кожному його елементу ставиться у відповідність один індекс.
Для початку роботи з масивом описуємо його в розділі оголошень.
Формат опису: Var <ім'я масиву >: array [<розмірність >] of <базовий тип елементів >.
Паскаль не має засобів введення-виведення усіх елементів масиву водночас, тому введення і виведення значень робиться послідовно окремо кожен елемент.
Двовимірний масив - це масив, де кожному елементу ставиться у відповідність два індекси. Для початку роботи з масивом готуємо місце в пам'яті у вигляді прямокутника, що має задану кількість рядків і стовпчиків
Опис двовимірного масиву <Ім'я масиву >: array[<поч_ інд рядків>.. <кін_інд_рядків>, <поч. інд стовп >.. <кін інд стовп>] of <базовий тип елементів>.
Підпрограмою називається іменована, логічно закінчена група операторів мови, яку можна викликати для виконання будь-яку кількість разів із різних місць програми. У мові Паскаль для організації підпрограм використовуються процедури і функції.
Процедура - це незалежна поіменована частина програми, призначена для виконання визначених дій. Вона складається з тіла і заголовка. За структурою її можна розглядати як програму в мініатюрі. Після однократного опису процедуру дозволяється викликати за іменем з наступних частин програми. Використання імені процедури в програмі називається викликом процедури. Ім'я процедури не може знаходитися у виразі у якості операнду.
Функція відрізняється від процедури тим, що, по-перше, передає в точку виклику скалярне значення (результат своєї роботи), а по-друге, ім'я функції може входити у вирази, як операнд. Функція, якщо вона зустрічається у виразі, називається покажчиком функції або звертанням до функції. Усі процедури і функції мови Паскаль підрозділяються на дві групи: вбудовані; визначені користувачем.
Функція, визначена користувачем, складається з заголовка і тіла функції. Заголовок містить зарезервоване слово Function, ідентифікатор (ім'я) функції та, укладений у круглі дужки, необов'язковий список формальних параметрів і тип значення, що повертається функцією.
Формат опису: Function <ім'я> [(формальні параметри)]: <тип результату >;
Тіло функції являє собою локальний блок, за структурою аналогічний програмі: Function <ім'я> [(формальні параметри)]:<тип результату>;
[<розділи описів>;]
begin
<розділ операторів>
end;
Звертання до функції здійснюється за іменем з необов'язковою вказівкою списку аргументів. Кожен аргумент повинен відповідати формальним параметрам, зазначеним у заголовку, і мати той же тип.
Формат звертання: Y: = <ідентифікатор функції > [(фактичні параметри)];
Функції можуть повертати значення цілих, дійсних, булівских, літерних і рядкових типів.
Опис процедури включає заголовок (ім'я) і тіло процедури. Заголовок складається з зарезервованого слова Procedure, ідентифікатора (імені) процедури і необов'язкового списку формальних параметрів із вказівкою їх типу, який укладається в круглі дужки.
Формат опису: Procedure <ім'я> [(формальні параметри)];
Ім'я процедури - ідентифікатор, унікальний у межах програми. Тіло процедури являє собою локальний блок, за структурою аналогічний програмі:
Procedure <ім'я> [(формальні параметри)];
[<розділи описів>;]
begin <розділи операторів> end;
Щоб звернутися до процедури, треба використати оператор виклику процедури. Він складається з ідентифікатора (імені) процедури і списку фактичних параметрів, що відділені один від одного комами і знаходяться у круглих дужках. Якщо процедурі не передається ніяких параметрів, то фактичні параметри не вказуються.
Формат виклику процедури: <ідентифікатор> [(фактичні параметри)];
Між фактичними параметрами в операторі виклику процедури і формальними параметрами у заголовку опису процедури встановлюється взаємо-однозначна відповідність у результаті їхнього перебору зліва направо. Фактичні параметри за кількістю і типами повинні дорівнювати кількості і типам формальних параметрів. Існують два типи параметрів: параметр-значения; параметр-змінна. Група параметрів, перед якими відсутнє зарезервоване слово Var, називається параметрами-значениями.
Формальний параметр-значения обробляється, як локальна стосовно процедури або функції, змінна. Зміни формальних параметрів-значень «е впливають на відповідні значення фактичних параметрів.
Група параметрів, перед якими знаходиться ключове слово Var, називається параметрами-змінними. Параметр-змінна використовується в тому випадку, якщо значення повинно бути передане з процедури в блок, що її викликає.
Важливе значення мають методи чисельного інтегрування функцій, в яких для знаходження наближеного значення визначеного інтегралу використовуються значення підінтегральної функції та її похідних у скінченій кількості точок, що належать переважно проміжку інтегрування.
Нехай потрібно обчислити визначений інтеграл. Розіб'ємо ділянку інтегрування [а; Ь] на n рівних частин і помістимо точки, значення функції в яких входять до інтегральної суми, в лівих кінцях одержаних ділянок. Якщо вважати, що n достатньо велике, тобто довжина ділянок розбиття достатньо мала, то інтегральна сума повинна вже мало відрізнятися від величини інтегралу. Таким чином, ми одержимо наближену рівність:
Умова задачі
1. Обчислити елементи матриці за формулою 
(i=1,2,…,5; j=1,2,…,5).
2. Сформувати вектор Х(х1, х2, х3,..., х5), кожен елемент якого визначається, як добуток елементів головної діагоналі та третього стовпця матриці.
3. Обчислити значення функції G за формулою 
Розв’язання задачі
Дата добавления: 2015-01-29; просмотров: 41 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |