Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Основний зміст теми

Читайте также:
  1. II. ЗМІСТ І НАПРЯМИ РОБОТИ ШКІЛЬНОГО ПСИХОЛОГА
  2. БЛОК ЗМІСТОВНИХ МОДУЛІВ № 1 1 страница
  3. БЛОК ЗМІСТОВНИХ МОДУЛІВ № 1 2 страница
  4. БЛОК ЗМІСТОВНИХ МОДУЛІВ № 1 3 страница
  5. БЛОК ЗМІСТОВНИХ МОДУЛІВ № 1 4 страница
  6. ВИМОГИ ДО ЗВІТУ ТА ЙОГО ЗМІСТ
  7. Вимоги до змісту
  8. Вимоги до змісту та оформлення додатків
  9. Вимоги до змісту та оформлення текстової частини
  10. Вимоги до змісту та розташування реквізитів

1 Поняття про особистість та її структуру

Особистість — це конкретний людський індивід з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями. Особистість виникла й розвинулася у про­цесі суспільно-історичного розвитку людства, у процесі роботи. На­лежність особистості до певного суспільства, до певної системи суспільних відносин визначає її психологічну та соціальну сутність. Особистість – соціальна істота, суб'єкт пізнання, активний діяч су­спільного розвитку. Характерними ознаками особистості є наявність у неї свідомості, виконувані нею суспільні ролі, суспільно корисна спрямованість її діяльності.

Однією з найяскравіших характеристик особистості є її індивідуальність, під якою розуміють своєрідне, неповторне поєднання таких психологічних особливостей людини, як характер, темперамент, особ­ливості перебігу психічних процесів (сприймання, пам'яті, мислення, мовлення, почуттів, волі), особливості її мотиваційної сфери, спря­мованості.

Особистість завжди конкретно-історична, вона є продуктом тієї Доби і тих суспільно-економічних відносин, сучасницею та учасни­цею яких вона є. Вивчення особистості за суттю – це історичне до­слідження процесу становлення особистості за певних соціальних умов доби, певного суспільного ладу.

Структуру особистості розглядають по-різному. Одні вважають, що в ній доцільно розглядати лише психологічні компоненти (пізнавальні, емоційно-вольові, спрямованість), інші виокремлюють у ній ще й біологічні аспекти (типологічні особливості нервової системи, вікові зміни в організмі, стать), які не можна ігнорувати у процесі вихован­ня особистості. Однак протиставляти біологічне соціальному в осо­бистості не можна. Природні аспекти та риси існують у структурі особистості як соціально зумовлені її елементи. Біологічне та соціаль­не у структурі особистості утворюють єдність і взаємодіють. Людина – істота природна, але біологічне у процесі історичного розвитку під впливом соціальних умов змінилося, набуло своєрідних специфічно людських особливостей.

У структурі особистості розрізняють типове та індивідуальне. Типо­ве є тим найзагальнішим, що властиве кожній людині і характеризує особистість узагалі: її свідомість, активність, розумові та емоційно-вольові прояви тощо, тобто те, чим одна людина схожа на інших лю­дей. Індивідуальне — це те, що характеризує окрему людину: її фізичні та психологічні особливості, спрямованість, здібності, риси характеру тощо, тобто те, чим одна людина відрізняється від інших людей,

Психолог К. Платонов у структурі особистості виокремлює чоти­ри підструктури.

Перша підструктура – спрямованість особистості: моральні якості, установки, стосунки з іншими. Визначається суспільним буттям людини.

Друга – підструктура досвіду (знання, вміння, навички, звички). Набувається досвід у процесі навчання й виховання. Провідним у набутті досвіду є соціальний чинник.

Третя – підструктура форм відображення. Вона охоплює індивіду­альні особливості психічних процесів, що формуються протягом со­ціального життя і специфічно виявляються в пізнавальній та емоційно-вольовій діяльності людини.

Четверта підструктура – біологічно зумовлені психічні функції осо­бистості. Об'єднує типологічні властивості особистості, статеві й вікові особливості та їх патологічні зміни, що великою мірою зале­жать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку.

Психологічна структура особистості дуже складна і багатогранна. Пізнавальна, емоційно-вольова діяльність особистості, її потреби, інтереси, ідеали та переконання, самосвідомість тощо – складові духовного життя особистості, які перебувають у складній взаємодії і в своїй єдності становлять її "Я", яке керує всіма аспектами внутріш­нього життя та проявами його в діяльності та стосунках з іншими.

2 Активність особистості та її джерела

Активність живих істот – один з основних І необхідних проявів життя, внутрішня спонукальна сила, спрямована на задоволення пот­реб організму. Проте активність людини докорінно відрізняється від активності тварин. У тварин вона с проявом інстинктивних біологічних потреб організму, а у людини провідними в її активності є свідомі й цілеспрямовані прагнення.

Активність людини і форми її виявлення розвинулись історично й мають соціально спрямований характер.

Щодо джерела активності особистості у психології існували різні погляди.

Уперше питання про активність особистості було порушене австрійським психіатром 3. Фрейдом – фундатором теорії та практи­ки психоаналізу. Основні положення цієї теорії обґрунтовують думку, що джерелом активності людини є інстинктивні спонукання, які вона має від народження і які передаються спадково. Це світ інстинктів, біологічних і фізіологічних потягів, неусвідомлюваних Імпульсів, при­рода яких "невідома". Засадовим стосовно його вчення є визнання пріоритету біологічного в людині. Позитивним у вченні 3. Фрейда можна вважати його звертання до царини підсвідомого у психіці лю­дини, яке істотно позначається на її життєдіяльності. Неофрейдисти, керуючись основними постулатами 3. Фрейда про підсвідоме, ішли в напрямку обмеження сексуальних потягів у з'ясуванні психіки люди­ни та пошуках нових рушійних сил людської поведінки. Неофрейдизм виходить з визнання вирішальної ролі середовища та механізмів соціального характеру. У підсвідомому місце нереалізованих сексу­альних потягів посідають прагнення до влади внаслідок усвідомлен­ня особистістю своєї неповноцінності (А. Адлер), неможливості до­сягти гармонії із соціальною структурою суспільства та зумовленого цим почуття самотності (Е. Фромм) тощо.

Розроблюючи проблему активності особистості, вітчизняна психо­логія виходить з визнання того, що джерелом активності особистості є її органічні та духовні потреби – в їжі, одязі, знаннях, праці.

Потреба – це нужда, в якій виявляється залежність людини від певних умов, необхідних їй для життя та діяльності. У потребах за­вжди відображуються стійкі життєво важливі залежності організму Та середовища. Людські потреби розвиваються в діяльності разом з ро­звитком суспільних умов життя, виробництва, науково-технічним прогресом. Внутрішніми спону­ками до дій стають мотиви, що є результатом усвідомлення осо­бистістю своїх потреб і виявляються в конкретних прагненнях до їх за­доволення. Мотив – це реальне спонукання, яке змушує людину діяти у певній життєвій ситуації, за певних умов.

Поширеними мотивами людської активності є інтереси. Інтерес – це стійке, вибіркове, емоційно забарвлене прагнення особистості до життєво значущих об'єктів. Інтереси виникають на ґрунті потреб, але не зводяться до них.

Жорсткими регуляторами поведінки є переконання. Переконан­ня – це система мотивів особистості, що спонукає її діяти відповідно до власних поглядів і принципів. Підґрунтя переконань становлять знання, які для людини є істинними, незаперечними, в яких вона не має сумніву. Особливість переконань полягає в тому, що в них знан­ня постають в єдності з почуттями, захоплюючи всю особистість.

Переконання стають потужною рушійною силою за умови, що дії, які викликаються цими переконаннями, стають звичними. К. Ушинський добру звичку називав моральним капіталом, що її вкладає лю­дина у свою нервову систему. Капітал звички від вживання зростає й надає людині можливість дедалі плідніше застосовувати свою до­рогоцінну силу – силу свідомої волі, не витрачаючи своєї свідомості та волі на боротьбу з труднощами, які були вже подолані.

Важливим усвідомлюваним мотивом є ідеал. Ідеал – це образ ре­альної людини або створеногоособистістю взірця, яким вона ке­рується в житті протягом певного часу і який визначає програму її самовдосконалення на майбутнє. Ідеали людей формуються під впли­вом суспільних умов життя, у процесі навчання та виховання.

Роль мотивів особистості можуть відігравати установки. Установка – не неусвідомлюваний особистістю стан готовності до діяльності, за допомогою якої людина може задовольнити ту чи іншу потребу. Установка до різних фактів життя може виявлятися у стандартизова­них судженнях, некритично засвоєних людиною під час спілкування з іншими людьми, в упередженості, виокремленні того, що має для неї важливе життєве значення. Особливою формою установки є внутрішньо групова навіюваність як неусвідомлювана думка групи.

В усвідомлюваних мотивах завжди виявляється мета діяльності особистості. Об'єкт, що може задовольнити потреби особистості, пос­тає в її свідомості як мета. Якщо особистість ясно усвідомлює життєву мсту й передбачає реальність її досягнення, то розкривається перспек­тива особистості. Перспектива робить дії людини впевненими, ціле­спрямованими, живить їх енергією. Відсутність життєвої перспективи або її втрата можуть викликати стан фрустрації, тобто розладу планів, зневіру, безнадійність, відчай.

Інтегрованим показником соціальної цінності орієнтацій особис­тості є її спрямованість. Спрямованість особистості – це система Домінуючих цілей І мотивів її діяльності, які визначають її самоцінність і суспільну значущість. Спрямованість разом зі світоглядом є вищим регулятором поведінки і дій людини.

Важливу роль у формуванні спрямованості особистості відіграє її самосвідомість. Самосвідомість – це усвідомлювання людиною себе самої у своєму ставленні до зовнішньогосвіту та інших людей. Вона має багато різних форм прояву. Одна з них пов'язана з пізнавальним аспектом психічної діяльності та виявляється в самовідчутті, самоспо­стереженні, самооцінці, самоаналізі. Самоусвідомлення особистістю змін і процесів, що в ній відбуваються, сприяє глибшому самопізнан­ню, об’єктивності, критичності їх оцінки. Основні форми прояву самосвідомості особис­тості тісно пов'язані з усіма аспектами її життя та діяльності. Особистість як суспільна істота формується у процесі навчання, виховання, у праці та спілкуванні з іншими людьми. Разом з тим важ­ливу роль в становленні особистості відіграють природжені особли­вості. Зовнішні впливи діють на особистість через її внутрішнє, приро­джене, раніше набуте. Тому, щоб пізнати особистість, її психологію, треба з'ясувати конкретні умови її життя, виховання, праці, особливості середовища та взаємодії з ним.

3 Розвиток і виховання особистості

Проблема розвитку та виховання особистості належить до най­актуальніших соціальних аспектів суспільного життя і завжди по­требує глибокого наукового обґрунтування психологічної сутності чинників цього процесу.

У психологічних теоріях можна виокремити два напрями, які по-різному розглядають джерела психічного розвитку дитини, – біо­логічний і соціальний. Представники першого, біологічного напряму вважають, що провідним є спадкове, яке наперед визначає всі особли­вості розвитку особистості.

Американський учений Е. Торндайк стверджує, наприклад, що всі духовні якості особистості, її свідомість – це такі самі дари природи, як і очі, вуха, пальці та інші органи тіла. Усе це спадково дається людині й механічно втілюється в пій після її зачат­тя га народження. Американський педагог Дж. Дьюї вважає, що лю­дина народжується навіть з готовими моральними якостями, почуття­ми, духовними потребами.

Представники теорії, відомої під назвою "біогенетичний закон" (Ст. Холл, Дж. Болдуїн та ін.), вважають, що дитина, народившись, у своєму розвитку поступово відтворює всі етапи історичного розвит­ку людини: період скотарства, хліборобський, торговельно-промисло­вий. Лише після цього вона включається в сучасне життя. Проходячи певний період, дитина живе життям того історичного періоду. Це виявляється в її нахилах, інтересах, прагненнях і діях. Прихильники тео­рії біогенетичного закону" обстоювали вільне виховання дітей, бо, наїхню думку, лише за такого виховання вони можуть повноцінно розви­ватись і включатися в життя того суспільства, в якому живуть.

Другий напрям розвитку особистості репрезентований соціогенетичною концепцією. Згідно із соціогенетичними теоріями розвиток дити­ни визначається соціальними умовами: в якому середовищі народила­ся та виховується дитина, у такому напрямі й відбувається її розвиток. Представники цього напряму, як і біогенетики, недооцінювали внут­рішню активність особистості як свідомого суб'єкта діяльності, її при­роджені особливості.

На початку XX сторіччя виникла методологічна концепція розвит­ку особистості. Педологія дотримувалася теорії двох чинників розвит­ку: біологічного, або спадкового, та соціального, вважаючи, що ці чинники конвергують, тобто взаємодії не завжди знаходять у теорії на­лежне обґрунтування, залишаючи певною мірою відкритим питання про рушійні сили психічного розвитку.

Теорія психічного розвитку особистості у вітчизняній психології ба­зується на визнанні того, що рушійні сили її розвитку виявляються у суперечностях між потребами, які постійно змінюються (ускладню­ються) у діяльності людини, та реальними (такими, що не відповідають новим вимогам) можливостями їх задоволення. Подолання супе­речностей у діяльності через оволодіння відповідними засобами її ви­конання (вміннями, способами, прийомами, знаннями) веде до роз­витку і становить його суть. Провідну роль в оволодінні новими ефективними способами задоволення потреб відіграють навчання та виховання.

Кожний віковий етап розвитку особистості (дошкільний, молодший, середній та старший шкільний) мас характерні анатомо-фізіологічні й психологічні особливості та можливості. Відповідно до цих особ­ливостей планується і здійснюється навчально-виховна робота в яслах, дитячих садках і школі. У формуванніособистості дуже важливу роль відіграє наступність у навчанні та вихованні. Вікові особливості розвитку не є чимось постійним, статичним у ме­жах віку, що механічно змінюється на особливості, властиві наступно­му етапові розвитку.

Розвиток особистості — це складний процес, в якому рівні розвит­ку постійно змінюються. Розвиток пізнавальних психічних процесів, емоцій і почуттів, волі, потреб, інтересів, ідеалів і переконань, свідомості та самосвідомості, здібностей, темпераменту та характеру, вмінь, нави­чок і звичок перебуває у складній міжетапній взаємодії. Вищі рівні за­роджуються на попередніх етапах, але й особливості попередніх віко­вих етапів виявляються на наступних етапах. Щоб сприяти своєчасному зародженню та успішному розвитку прогресивного, нового у дитини на всіх етапах формування її як особистості, треба знати вікові особли­вості фізичного та духовного розвитку дитини.

Керуючи розвитком особистості, слід зважати й на те, що харак­терні для певного віку особливості розвитку не завжди збігаютьсяз паспортним віком дитини. У формуванні особистості важливу роль відіграє наслідування дитиною дорослих. Діти наслідують як позитивне, так і негативне, оскільки у них ще не вистачає досвіду й немає критичного ставлення до дій, вчинків дорослих. Наслідування особливо яскраво виявляється у дітей дошкільного віку.

Індивідуальні особливості особистості за природою та походжен­ням бувають природжені та набуті за життя. До природжених нале­жать фізичні особливості, з якими дитина народжується. Серед них важливу роль відіграють типологічні особливості нервової системи – сила, врівноваженість І рухливість, що є фізіологічним підґрунтям темпераменту. Природжені індивідуальні особливості у процесі вихо­вання, під впливом умов життя змінюються. Серед набутих у про­цесі навчання, виховання та діяльності індивідуальних особливостей найважливішими є спрямованість особистості, її інтереси, здібності, ідеали тапереконання, риси характеру. Природжені та набуті за жит­тя індивідуальні особливості під впливом виховання змінюються, але більшість з них має стійкий характер, і тому вони позначаються на діяльності та поведінці особистості.

Успішне керування формуванням особистості потребує досконало­го знання психологічних особливостей розвитку дитини та його вико­ристання у навчально-виховній роботі.

 

 




Дата добавления: 2015-01-29; просмотров: 33 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав