Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

III. ОСНОВНІ ФОРМИ РОБОТИ ПСИХОЛОГА

Читайте также:
  1. Cущность, виды, источники формирования доходов. Дифференциация доходов населения.
  2. I. Предпосылки формирования философии НВ.
  3. I. Сопровождение перехода на новый образовательный уровень (обучение в школе) Уровень сформированности познавательной деятельности и отдельных её компонентов
  4. II. ЗМІСТ І НАПРЯМИ РОБОТИ ШКІЛЬНОГО ПСИХОЛОГА
  5. II. Компетенции, формируемые в результате освоения учебной дисциплины
  6. II. Механизм формирования общественного мнения.
  7. II. Основні засоби
  8. II. Профориентационное направление работы: обеспечение формирования и развития профессионального и жизненного самоопределения Изучение образовательных запросов
  9. II. Формирование групп и социальная динамика
  10. III. Организация информирования поступающих

 

До основних форм роботи психолога відносять: психодіагностику, психокорекцію, психопрофілактику, психологічне консультування.

Психодіагностика - це процедура обстеження психіки індивіда за допомогою спеціальних методик з метою встановлення психологічного діагнозу.

Психологічний діагноз - це опис індивідуальних особливостей психіки конкретної людини. Психологічний діагноз слід відрізняти від медичного та педагогічного. Медичний діагноз. - це резолюція лікаря про наявність чи відсутність тієї чи іншої хвороби або наслідків її перенесення (наприклад, олігофренія, шизофренія, психастенічний невроз, нестійка психопатія тощо). Педагогічний діагноз - це оцінка можливостей навчання або виховання дитини (наприклад, затримка психічного розвитку, розумова відсталість, соціально-педагогічна занедбаність, важковиховуваність, обдарованість тощо). Психологічний діагноз - це, по суті, психологічна характеристика на індивіда, в якій описуються притаманні тільки йому особливості інтелектуальної, емоційно-вольової сфер, риси характеру, система цінностей, інтересів тощо.

У психодіагностиці використовуються традиційні методи психології, такі, як спостереження, бесіда, а також специфічні психодіагностичні методики, до яких, зокрема, відносяться тести та проективні техніки.

Ефективність психодіагностики значною мірою залежить від дотримання психологом певних принципів:

Обстеження може проводитись, лише з відома батьків та за згодою дитини. (Добре, якщо психолог має можливість на батьківських зборах взяти в усіх батьків письмову згоду на участь дитини у психологічних обстеженнях.)

Під час обстеження дитині необхідно забезпечити фізичний комфорт: вона не повинна відчувати холоду, задухи тощо; їй має бути зручно сидіти, виконувати різні дії, оперувати стимульним матеріалом.

Забезпечення психологічного комфорту: дитина не повинна хвилюватися, боятися, сприймати обстеження як іспит. З іншого боку, вона має бути відповідним чином замотивована, зацікавлена в одержанні найкращих результатів при обстеженні інтелекту, і бути максимально відвертою при обстеженні особистості. Це досягається шляхом організації відповідного спілкування дитини з психологом, завдяки якому між його учасниками встановлюється контакт, невимушені стосунки. У процесі такого спілкування досліджуваному необхідно повідомити, що результати його обстеження є конфіденційними і можуть бути повідомлені будь-кому лише з його власної згоди.

Емпатійне ставлення психолога до клієнта. Психолог приймає обстежуваного таким, яким він є, ніяк не оцінює його.

Мета психодіагностичного обстеження - з'ясувати причини виникнення і психологічний зміст наявних у клієнта проблем у контексті історії його психічного розвитку.

Всебічність психологічного обстеження: діагностуються певні прояви психіки індивіда у різних вилах діяльності. Оскільки жодна психодіагностична методика не має стовідсоткової достовірності, то зазвичай при діагностиці тієї чи іншої якості використовується не одна, а кілька методик. Робити висновки на підставі обстеження тільки за однією методикою не можна.

Врахування вікових особливостей досліджуваного: обстеження та оцінка його результатів проводиться з орієнтацією на нормативи того віку, в якому знаходиться дитина. Особливої уваги при цьому потребують кризові періоди, оскільки особливості психічного розвитку, які розцінюються як критичні у період поступального розвитку, можуть вважатися Закономірними у період криз. Крім того, існують психодіагностичні методики, призначені для одного віку і непридатні для іншого.

Врахування індивідуально-психологічних особливостей індивіда, а саме: динаміки втомлюваності (від цього залежить тривалість одного психодіагностичного заняття); темпу діяльності (від цього залежить планування обсягу завдань, що пропонуються на одне заняття); інтересів дитини (по можливості, для діагностики підбираються такі завдання або сти-мульний матеріал, які відповідають інтересам дитини); контактність, особливості темпераменту, характеру, самооцінки (в залежності від цього психолог підбирає стиль спілкування).

9. Підтримка позитивної мотивації протягом усього обстеження. Для цього слід уникати запитань, міркувань, оцінок, які можуть бути неприємними дитині. Якщо вона під час обстеження переживає невдачу,подібний момент необхідно знецінити. Це досягається шляхом попереджень про те, що завдання складне, і діти даного віку зазвичай з ним не можуть впоратися, що воно розраховане на дітей старшого віку. Також для підтримки мотивації варто чергувати прості і складні завдання; цікаві і менш цікаві; творчі і репродуктивні.

10. Усі психічні процеси, стани, прояви тісно взаємопов'язані між собою. Тому порушення чи недорозвиток одного з них призводять до того, що страждають й інші. Тому під час діагностики необхідно з'ясувати структуру дефекту, тобто відокремити первинні та вторинні відхилення. Наприклад, недоліки мислительних операцій узагальнення та абстрагування можуть бути зумовлені недостатністю мовлення;агресивність дитини може бути викликана заниженою самооцінкою тощо.

Спрямованість обстеження на діагностику не лише актуального рівня, а й на зону найближчого розвитку. Від цього залежить правильність діагнозу і планування корекційних занять.

У процесі обстеження мають виявлятися не лише недоліки психіки дитини, а й її збережені сторони, оскільки корекційний вплив здійснюється тільки з опорою на те, що у дитини сформоване і добре розвинене.

13. Необхідно з'ясувати не лише психологічний зміст тих проблем, які є у дитини, а й її ставлення до них. Адже ефективність корекційного впливу значною мірою залежить від того, наскільки індивід усвідомлює свої вади, прагне їх позбутися і вірить у можливість позитивних змін.

Психодіагностичне обстеження може проводитись в індивідуальній та груповій формі. Вибір форми обстеження залежить від мети та від методик, що використовуються. Є такі психодіагностичні методики/які можна застосувати тільки індивідуальної

Переваги групового обстеження полягають у тому, що економлять час. Але при цьому ми не можемо розраховувати на високу точність і якість інформації. Під час групового обстеження кожну дитину треба посадити окремо і забезпечити бланком для відповіді та стимульним матеріалом. Групове тестування використовується, якщо необхідно обстежити велику кількість дітей. Зазвичай після опрацювання результатів виділяється декілька дітей, які для уточнення діагнозу потребують більш глибокої індивідуальної діагностики.

Індивідуальне обстеження забирає більше часу, проте є якіснішим. Завдяки індивідуальному обстеженню ми маємо можливість одержати додаткову інформацію, оскільки спостерігаємо за поведінкою дитини під час тестування, фіксуємо її емоційну реакцію на те чи інше завдання тесту, можемо відмітити не лише результат виконання завдання, а й спосіб його досягнення, маємо можливість підтримувати позитивну мотивацію, а іноді й зрозуміти, чому дитина саме так відповіла на те чи інше запитання.

Добір методик залежить також від ситуації обстеження. У психодіагностиці розрізняють ситуацію експертизи і ситуацію клієнта. У першому випадку обстеження проводиться з метою прийняття певного рішення щодо подальшої долі досліджуваного в залежності від результатів. Досліджуваний, таким чином, може бути зацікавлений у тому, щоб спотворити результати. Тому у ситуації експертизи слід підбирати методики, захищені від спотворення.

У ситуації клієнта, досліджуваний з власної ініціативи звертається до психолога і зацікавлений в об'єктивності результатів. Тому у цьому випадку можна використовувати відкриті тестові методики.

В залежності від мети обстеження, складності проблеми, індивідуальних та вікових особливостей досліджуваного, тривалість діагностики може бути різною. В одних випадках для цього достатньо одного заняття, в інших - проводиться від трьох до п'яти занять. При цьому тривалість одного заняття також залежить від віку та індивідуальних особливостей клієнта (для молодших школярів - до 30-45 хв.; для підлітків до 60-90 хв.)

Зрозуміло, що на цьому діагностика не завершується. Вона може органічно продовжуватися під час корекційних занять, повторюватись через певні проміжки часу з метою фіксації змін, що відбуваються у психіці дитини, оцінки ефективності роботи, яку з нею проводить психолог, педагог, батьки.

Психодіагностика може бути самостійним видом діяльності психолога, наприклад, у ситуації експертизи; може передувати і завершувати психокорекцію, може використовуватись як допоміжний прийом у психологічному консультуванні. Велике значення психодіагностика має для психопрофілактики, оскільки до неї вдаються, коли необхідно виділити "групу ризику", тобто дітей, що мають схильність до появи тих чи інших відхилень в особистісному розвитку, що можуть призвести до зниження успішності в навчанні або до девіантної поведінки. Н.Я. Семаго виділяє такі види діагностики: скринінгова, яка проводиться з групою і спрямована на виділення дітей, що мають певні властивості (наприклад, занижена самооцінка, високий рівень агресивності тощо); поглиблена; динамічне обстеження, за допомогою якого простежується динаміка розвитку, ефективність навчання, розвивальних або корекційних заходів; підсумкова, метою якої виступає оцінка стану дитини після певного етапу роботи з нею.

Психодіагностичне обстеження проводиться за такими етапами:

Запит, завдяки якому формулюється мета обстеження.

Збір анамнезу - відомостей про особливості психофізичного розвитку дитини до моменту обстеження, зібраних у батьків.

Збір інформації про дитину від педагогів.

Спостереження за дитиною у різних ситуаціях.

Складання програми психологічної діагностики, яка містить мету, перелік методик, обладнання, опис умов та режиму обстеження.

Встановлення з дитиною контакту. Створення доброзичливих, довірливих стосунків.

* 7. Бесіда з дитиною на предмет з'ясування кола її інтересів та ставлення до проблеми.

Реалізація програми психологічного обстеження з фіксацією результатів у протоколі.

Опрацювання результатів обстеження.

Первинна інтерпретація результатів окремо за кожною методикою.

Цілісна інтерпретація результатів, при якій беруться до уваги відомості з анамнезу та спостережень.

Складання психологічного діагнозу, який крім переліку використаних психодіагностичних методик, формальних даних про дитину, опису індивідуальних особливостей її психіки містить аналіз психологічних механізмів виникнення і прояву наявних проблем та рекомендації щодо форми і змісту допомоги, якої потребує дитина.

В залежності від змісту і глибини проблеми у поведінці дитини, від причин, що їх зумовили, психолог може рекомендувати:

• обстеження на психолого-медико-педагогічній консультації на предмет направлення до спеціальної школи, умови навчання та виховання якої відповідають потребам дитини (при підозрі на розумову відсталість, затримку психічного розвитку, наявність сенсомоторних вад);

направлення до лікаря-психіатра, який після медичного обстеження визначить медичний діагноз і призначить лікування;

індивідуальне навчання на певний термін, протягом якого завдяки використанню спеціальних корекційних психолого-педагогічних прийомів долається, наприклад, педагогічна занедбаність, гіперактивність, загальмованість, неконтактність;

консультацію для батьків, педагогів щодо психологічних особливостей дитини та змісту індивідуального підходу до неї;

психокорекційні заняття;

психопрофілактичну роботу.

Розробляючи програму психолого-педагогічної допомоги, слід відрізняти труднощі, що виникають у дитини через порушення та відхилення у розвитку від проблем, пов'язаних з надмірними вимогами з боку батьків або педагогів до дітей без врахування психологічних особливостей віку та можливих індивідуальних варіантів проживання цього віку тією чи іншою дитиною.

Психокорекція (у перекладі з латинської - це поправка, часткове виправлення або зміна), за визначенням Г.С. Абрамової, це вплив психолога на дискретні характеристики прояву внутрішнього світу людини. І.В. Дубровіна розглядає психокорекцію як форму психолого-педагогічної діяльності, спрямовану на виправлення таких особливостей психічного розвитку, які не відповідають гіпотетичній оптимальній моделі нормального розвитку.

Психокорекцію необхідно відрізняти від психологічного консультування та від психотерапії. Психологічне консультування та психотерапія передбачають глибоке проникнення у внутрішній світ клієнта та зміни його поглядів на себе та свої стосунки із зовнішнім світом. Ефективність психологічного консультування та психотерапії значною мірою залежить від особистісної зрілості клієнта, від його здатності до самоусвідомлення. Психокорекція не націлена на зміну поглядів, внутрішнього світу особистості і може здійснюватись навіть у тому випадку, коли клієнт не усвідомлює своїх проблем і психологічного змісту корекційних вправ. На наш погляд, психокорекція - це процес розширення діапазону реагування клієнта на ті чи інші подразники, формування навичок, що роблять його поведінку більш гнучкою, підвищують адаптивні можливості його особистості.

Психокорекція потрібна у роботі з такими клієнтами, які добре розуміють і усвідомлюють свої проблеми, знають, що потрібно робити, щоб їх позбутися, але змінити свої звички самотужки не можуть. Також психокорекція використовується для роботи з клієнтами, які відзначаються незрілою особистістю, зокрема з дітьми. Ця форма роботи психолога застосовується для виправлення вад пізнавальної та емоційно-вольової сфери, для подолання відставання в інтелектуальному або особистісному розвитку.

Психокорекція може виступати як самостійний вид діяльності практичного психолога, може доповнювати психологічне консультування. Психокорекційні прийоми використовуються також для психопрофілактики.

Організація психокорекційної роботи

На основі психологічного діагнозу складається програма психокорекції, яка містить мету, напрями корекції, психологічні механізми допомоги, у ній також зазначається приблизна кількість занять, їхня частота (двічі чи тричі на тиждень) та тривалість одного заняття. Перераховуються методи та прийоми, які будуть використовуватися, визначається форма занять (індивідуальна чи групова). На підставі психокорекційної програми складаються конспекти занять. Завдання, що добираються на кожне заняття, мають бути спрямовані на реалізацію усіх зазначених в програмі напрямів. Конспект містить опис завдань у певній послідовності, конкретний перелік обладнання. У ньому також виділяється колонка, в якій поруч з кожним завданням фіксується результат дитини. Після заняття психолог аналізує його успішність і складає конспект наступного заняття. При підготовці до групової психокорекційної роботи психолог складає програму на кожного учасника групи, у конспекті передбачається роль, види завдань та спосіб їх виконання для кожної дитини. Результати фіксуються також окремо для кожної дитини.

Психокорекційні заняття можуть проводитись в індивідуальній або груповій формі. Вибір форми занять залежить від мети. Так, наприклад, якщо об'єктом корекційного впливу виступають навички спілкування з однолітками, то більш ефективною, очевидно, буде групова форма. А корекцію вад пізнавальних процесів зручно проводити індивідуально. Крім того, при певних медичних та психологічних діагнозах (аутизм, грубе порушення поведінки тощо) існують протипоказання до групової форми занять. Кількість учнів у корекційній групі не повинна перевищувати п'ять чоловік/Тільки за такої умови психолог може виразно усвідомлювати все, що відбувається у психіці кожної дитини. Групову психокорекцію слід відрізняти від соціально-психологічних тренінгів. Під час тренінгу психолог працює з групою (7-12 учнів), а під час психокорекції - окремо з кожною дитиною.

Принципи психокорекції:

Єдність діагностики і корекції. Цей принцип реалізується у трьох аспектах. По-перше, корекційній роботі передує діагностика, по-друге, в процесі корекції йде уточнення діагнозу, по-третє, корекційна робота потребує постійної оцінки її ефективності, критерієм якої є ті зміни, які відбуваються у психіці дитини.

Діяльнісний принцип корекції. Головним засобом корекційно-розвивального впливу є організація активної діяльності дитини у співробітництві з дорослим.

Психокорекція проводиться у зоні найближчого розвитку, оскільки робота з дитиною за межами цієї зони (за Л. С. Виготським) не матиме корекційного ефекту.

Спрямованість корекційної роботи "згори донизу", тобто на створення оптимальних умов для розвитку вищих психічних функцій, за рахунок яких будуть компенсовані недоліки елементарних психічних процесів. Наприклад, для подолання вад механічної пам'яті, необхідно розвивати мовлення, мислення, логічну пам'ять; для корекції недоліків уваги психолог удосконалює регулюючу функцію мовлення дитини, самоконтроль.

Принцип нормативності, зміст якого полягає в орієнтації на еталон розвитку на певному віковому етапі. Тобто в результаті корекції дитина має досягти такого рівня розвитку, який відповідає її віку.

Врахування в корекційній практиці системності розвитку. Усі особистісні якості, психічні функції тісно взаємопов'язані між собою. Тому недоліки однієї з них призводять до недостатності інших. Корекція має бути спрямована на усунення причини відхилень у розвитку.

Принцип "заміщуючого онтогенезу". Корекційна робота має починатись від тієї "точки", після якої почалось відхилення від ідеальної програми розвитку.

Дуже важливо, щоб корекція розвитку носила випереджаючий характер, була спрямована не на тренування й удосконалення того, що вже досягнуто дитиною, а на активне формування того, що планується досягнути у найближчій перспективі відповідно до законів вікового розвитку і становлення індивідуальності.

Принцип наступності: кожне заняття містить ті завдання для самостійного виконання, які на попередньому виконувались за допомогою психолога. Якщо на попередньому занятті дитина не впоралась з певним завданням, на наступному пропонується його спрощений варіант.

Врахування індивідуально-психологічних особливостей дитини, її інтересів, здібностей, якостей характеру, соціальної ситуації розвитку тощо.

Дитина обов'язково має одержувати задоволення від психокорекційних занять. Це забезпечується завдяки тому, що психолог, по-перше, використовує цікаві для дитини види завдань; по-друге, створює такі умови, за яких дитина переживає успіх, задоволення від подолання труднощів; по-третє, виявляє емпатію, приймає дитину такою, яка вона є, не оцінює її.

Механізми психокорекції залежать від причин, що зумовили відхилення у психічному розвитку дитини. Якщо недостатня сформованість окремої психічної функції зумовлена локальним пошкодженням кори головного мозку, то для відновлення цієї функції необхідно "обійти ушкоджену ділянку", сформувати необхідні операції іншим шляхом, з опорою на збережені психічні процеси.

Іншою причиною наявності вад психіки може бути відсутність необхідних соціальних умов її розвитку або неврахування індивідуальних особливостей дитини. За сприятливих умов психічні процеси формуються у дитини спонтанно, завдяки наслідуванню дорослих і узагальненню досвіду. Через інертність нервових процесів, або порушення динаміки їхнього перебігу (переважання збудження чи гальмування), або через відсутність сприятливих умов психічні функції формуються неправильно, поверхово. У цьому випадку, щоб відновити ушкоджену функцію, необхідно провести дитину через весь процес її формування.

За теорією Л. С. Виготського, психічні функції формуються у спільній зовнішній діяльності з дорослим з наступною їх інтеріоризацією у внутрішній план. Тому механізмом корекції у цьому випадку буде організація відповідної практичної діяльності, яку психолог спочатку виконує разом з дитиною. Далі самостійність дитини у цій діяльності поступово збільшується. Дитина опановує її, удосконалює, робить своєю і переводить у внутрішній план.

Успішність цього процесу, на думку П.Я. Гальперіна, залежить від повноти і способу задання орієнтовної основи дії (система умов і ознак, від яких залежить правильність виконання дії), а також від поетапного переходу від практичних дій з предметами, оперування образами, до дій у мовленні і подумки.

Методи психокорекції, якими може користуватися шкільний психолог:

ігротерапія, арттерапія, психогімнастика, дидактичні та рухливі ігри.

Психологічне консультування - це процес створення психологом таких умов спілкування, за яких клієнт, здійснюючи дослідження власної особистості, починає краще розуміти себе та свої стосунки з іншими людьми, по-новому бачить і оцінює свої проблеми і знаходить альтернативні варіанти їх розв'язання, бере відповідальність за своє життя на себе. Основне завдання психологічного консультування, за словами В.М. Федорчука, полягає у тому, щоб допомогти клієнтові подивитись на свої проблеми збоку, змінити його установки на інших людей та на форми взаємодії з ними. На відміну від психокорекції, при якій психолог активно формує у клієнта певні навички, у психологічному консультуванні клієнт сам працює над своїми проблемами, а психолог лише створює для цього умови. Якщо результатом психокорекції є зміна зовнішньої поведінки, то результатом психологічного консультування (як і психотерапії) є перебудова внутрішнього психологічного життя індивіда.

Психологічне консультування використовується у тих випадках, коли потрібно змінити погляди клієнта на життя і своє місце в ньому, на стосунки з іншими. Воно ефективне у роботі з особами, які здатні до глибокого самоаналізу, можуть критично поставитись до себе. Тому цей вид психологічної допомоги можна проводити з учнями підліткового та юнацького віку, з вчителями, батьками.

Психологічне консультування слід відрізняти від рекомендацій (Р.В. Овчарова називає їх консультаціями), що надаються батькам, вчителям, дітям; сутність яких зводиться до того, що психолог радить вдатись до конкретних дій, змін поведінки, стосунків з метою впливу на інших учасників навчально-виховного процесу. Досвід роботи показує, що такі консультації рідко бувають ефективними, оскільки клієнти "сприймають прямі поради як звинувачення у тому, що вони поводять себе неправильно, припускаються помилок, що в свою чергу викликає опір. Клієнти починають запевняти, що всі ці рекомендації вони виконують, але це не допомагає.

Принципи психологічного консультування:

Психологічне консультування може мати позитивний ефект за умови, що воно проводиться за бажанням самого клієнта. Тобто клієнт усвідомлює наявність проблеми, прагне її розв'язати і вірить, що йому в цьому допоможе психолог.

Психолог приймає клієнта таким, яким він є, виявляє до нього емпатію, не оцінює його.

Психолог не бере на себе відповідальність за майбутнє клієнта, тому нічого не радить, не дає ніяких рецептів.

4. Орієнтація на норми і цінності клієнта. Консультант не займається вихованням, не має права насаджувати свої цінності або критично ставитись до цінностей клієнта.

Розмежування особистих та професійних стосунків.

Включення клієнта у процес консультування. Для того, щоб консультування було ефективним, клієнт має відчути себе максимально включеним у бесіду, яскраво та емоційно переживати все те, що обговорюється з консультантом.

Психологічне консультування не потребує психодіагностики, оскільки психолог аналізує ситуацію клієнта як унікальну. Основним методом такого аналізу є інтерв'ю (за Г.С. Абрамовою) або консультативна бесіда (за Ю.Е. Альошиною). Г.С. Абрамова виділяє 5 стадій інтерв'ю:

досягнення взаєморозуміння. Психолог встановлює контакт з клієнтом, створює довірливу атмосферу, визначає, що саме буде темою взаємодії з клієнтом, дає йому інформацію про свої можливості;

збір інформації. Психолог з'ясовує, чому клієнт звертається до нього, як він бачить свою проблему;

визначення бажаного результату. Психолог допомагає клієнту визначити свій ідеал, відповісти на запитання про те, яким він хоче стати і до яких наслідків це приведе;

побудова альтернативних рішень. Розглядаються можливі варіанти зміни ситуації, їхні наслідки та прийнятність такого перебігу подій для клієнта;

5) завершення бесіди, узагальнення попередніх етапів, підведення підсумків.

Процес консультування потребує від психолога глибоких психологічних знань щодо проблем становлення особистості, зорієнтованості у різних напрямах і підходах щодо надання психотерапевтичної та психоконсультативної допомоги.

Іноді у практиці шкільного психолога бувають випадки, коли до нього звертаються занадто пізно, коли в учня мають місце виразні ознаки неврозу, психопатії, аддиктивної та кримінальної поведінки. Психологічна допомога таким дітям потребує багато часу та особливих умов, які у школі створити неможливо. Значній частині таких дітей потрібна допомога психіатрів та психотерапевтів.




Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 141 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.014 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав