Читайте также:
|
Літературознавство в’яжеться з суспільною історією менш активно і завжди з певним запізненням.
Не менш тісними й органічними слід вважати зв'язки літературознавства з філософією. Вона була фактично праматір'ю науки про літературу. Яскраві приклади зв'язків філософії і літературознавства дає світова епоха Ренесансу й наступні за нею епохи бароко та романтизму.
Естетика — теж наука, й окрема наука. Але без літературознавства вона немислима. Отже, літературознавство пов’язане також і з естетикою, яка, будучи самостійною наукою, все ж вважається частиною філософії.
Спірним видається зв’язок літературознавства з економікою. Про такі зв’язки до середини XIX ст. ніхто з дослідників художньої творчості, здається, серйозно не говорив. Першопрохідцем тут став марксизм, який своїм грубим матеріалізмом звульгаризував і уявлення про художню творчість, і методологію дослідження її.
Літературознавство перебуває в нерозривному зв’язку з фольклористикою і мовознавством (лінгвістикою). Перші елементи літературознавства спостерігаються ще у фольклорі: в легендах і переказах про особливості слова та пісні, в казках про чаклунів, які володіють особливим (цілющим, наприклад) словом, у думах про кобзарів і поетів, що звалися в народі перебендями і могли з допомогою слова викликати тугу чи радість, сльози чи усміх. Усе це — первісні форми літературознавства, і дослідник літератури у своїх міркуваннях завжди їх тримає в пам’яті та спирається на них.
ПИТАННЯ 4. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКИ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ ДИСЦИПЛІН
Теорія літератури, історія літератури та літературна критика як основні літературознавчі дисципліни тісно між собою пов'язані. Кожна з них неодмінно використовує здобутки інших двох дисциплін.
Теорія літератури розвивається завдяки узагальненню та філософсько-естетичному осмисленню фактів і відомостей про окремі художні твори, діяльність письменників, зміну літературних течій і напрямів.
Стан розробки теоретичних проблем може бути задовільним лише тоді, коли дослідник не обмежиться історико-літе-ратурним матеріалом, а й скористається оцінками явищ сучасного літературного процесу, тобто буде спиратися на досягнення літературної критики.
Історія літератури постійно відштовхується від тих загальних положень і принципів, що їх розробляє теорія літератури. Простежуючи історико-літературний процес як закономірний поступальний рух від минулого до сучасності, історія літератури постійно використовує понятійний і термінологічний апарат теоретика. Погляд на історію літератури з позицій сучасних вимог надає подібним дослідженням широти й актуальності. Таким чином, для історії літератури є бажаною постійна взаємодія з наукою, що досліджує сучасний літературний процес, тобто з критикою.
Водночас і критика не може обійтися без опори на теорію та історію літератури. Адже в цих науках вона знаходить необхідні підходи до оцінки творів, вивірені часом критерії. Саме літературна критика міцно зв'язує теорію та історію літератури з сучасним розвитком художнього мислення, їй належить право першого прочитання нового літературного твору.
Зміцнення взаємозв'язків між теорією, історією літератури та літературною критикою, їх взаємний рух назустріч одна одній, тісне зближення є однією з передумов глибоко наукового вивчення художньої літератури, її популяризації в широких читацьких масах.
Досвід українського літературознавства переконливо доводить, що поєднання в одній особі теоретика, історика літератури та літературного критика нерідко давало плідні результати. Досить згадати в цьому зв'язку імена І. Франка, М. Драгоманова, О. Білецького та інших.
ПИТАННЯ 7. Література як вид мистецтва
Сучасна творчість вражає нас сьогодні великою кількістю різноманітних видів мистецтв. Одним з них є література. Архітектура, музика, скульптура…Все це різні форми творчості, самовираження людини, все це – мистецтво. Але, мабуть, лише художня література, є його найпопулярнішим видом, має найбільший вплив на розвиток і становлення людини.
Художня література, яка є мистецтвом слова — це особливий вид мистецтва, в якому носієм матеріальної образності є мова. Характеризують літературу певні особливості: її образи позбавлені візуальної достовірності, вона діє на людську фантазію, особливо гостро активізує інтелект; через слово реальність сприймається в усій її багатоманітності, відкриваються великі можливості осягнення внутрішнього духовного світу людей, та їх спілкування.
Як виду мистецтва, літературі притаманне, багатогранне, історичне осмислення дійсності, сприймання та осмислення її, безпосередньо як процесу. Предметом літературного пізнання є людина в життєвому процесі, та і все, пов’язане з нею.
Література допомагає освоїти людині такі сторони життя і суспільства, які іншими шляхами пізнати не можна. Пізнати протиріччя людської сутності.
Літературу відносять саме до синтетичних видів мистецтва. Вона дуже часто постає органом художньо-інтуїтивного пізнання, суспільним нeрвом, який відкриває механізм незалежності людини від влади. Література виражає національну своєрідність народу, специфіку менталітету, безпосередньо впливає на формування національної самосвідомості.
У художній літературі можна побачити нерозривну єдність виховного, пізнавального і розважального впливів.
Питання 17. ОКРЕМІ СИНТАКСИЧНІ ФІГУРИ (ІНВЕРСІЯ И ТРАЛИ ВАЛИ)
Група художніх прийомів, виразність яких заснована на особливості порядку слів в поетичному висловлюванні і його інтонації.
Синтаксичні фігури покликані посилити емоційну виразність художньої мови і підкреслити найважливіші образи в тому чи іншому фрагменті твору.
Найважливіші синтаксичні фігури - анафора, повтор, інверсія, градація, антитеза.
Інверсія - Художній прийом; навмисне зміна порядку слів у реченні для досягнення певної художньої мети.
Оксюморон — свідоме поєднання різко протилежних понять, які логічно ніби виключають одне одного, але насправді разом дають нове уявлення
Еліпсис — це стилістична фігура, побудована шляхом пропуску слова або кількох слів.
ПИТАННЯ 22. ЕВФРНІКА …….
Евфоніка - вивчення якісного звукового складу мови художньої літератури.
Звукові повтори -основний принцип художньої, переважно поетичної, фоніки, зумовлений евфонічною природою української мови та вимогами культури поетичного мовлення.
Звуконаслідування — це відображення звуків навколишньої дійсності за допомогою спеціально дібраних слів, як і в попередньому випадку, але цього разу у їх складі повторюються фонеми, які, безпосередньо, нагадують відповідні звуки.
Алітера́ція — стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних звуківзадля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його змістового зв'язку.
Асона́нс — повторення однакових голосних звуків у рядку або строфі, що надає віршованій мові милозвучності, підсилює ïï музичність.
Питання 25. ВИЗНАЧЕНЯЯЯ….
Літературний процес — це різноманітне історико-мистецьке явище, яке характеризується змінами у стилях і напрямах художньої творчості, у виражально-зображувальній системі художніх засобів, у тематичній та жанровій своєрідності творів тощо.
Концепції розвитку української літератури Михайла Грушевського, Сергія Єфремова, Дмитра Чижевського, сучасних дослідників є близькими між собою. Їх можна звести до таких основних відтинків чи блоків:
· література часів Київської Русі (княжа доба);
· середньовіччя (давня українська література);
· становлення нової української літератури (кінець XVIII-поч. XIX ст.);
· перша та друга половина XIX ст.;
· окремо, правда, із деякими застереженнями, виділяється період кінця XIX-поч. XX ст.(величезний масив здобутків української літератури у XX ст. в материковій Україні та в діаспорі
Літературна епоха – визначення конкретно-історичного етапу розвитку літератури, що збігається з культурно-історичною епохою, в основі якої лежить певний спосіб виробництва.
Літерату́рний на́прям — відносно монолітна і внутрішньо упорядкована сукупність літературних (ідейно-художніх) тенденцій, усталена в ряді визначних чи епохальних творів, що з'явилися приблизно в один і той самий час.
Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 34 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |