Адаптація інституту державної служби до законодавства ЄС

1 .Відокремлення державної сфери від приватної. Ця вимога означає, що існують питання, де суспільний інтерес повинен переважати будь-які приватні інтереси. Забезпечення дотримання цієї вимоги можливе при створені відповідних механізмів та інституцій.

Також дотримання цієї вимоги є тісно пов'язаним із законністю і принципом відкритості та прозорості. Саме належне застосування цих принципів може забезпечити дотримання службовцями вищезгаданої вимоги.

Практика свідчить, що в Україні поки що не розроблено дієвого законодавчого механізму забезпечення відділення державної сфери від приватної. Порушення цієї вимоги призводить до зростання корупції в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

2. Відокремлення політики від управління. Передусім необхідно сказати, що політика та управління відрізняються між собою за багатьма критеріями: сутністю; джерелами легітимності; цілями та методами; метою діяльності.

Легітимність політиків забезпечується довірою суспільства, що проявляється на виборах, коли громадяни використовують своє право обирати, а легітимність службовців забезпечується під час проведення конкурсного відбору на підставі кваліфікації та професіоналізму.

Дотримання вимоги відокремлення політики від управління пов'язане з принципом професіоналізму служби, основою чого є:

1) чітке та однозначне визначення в законодавстві повноважень служби, яке не може допускати різних тлумачень;

2) ефективність системи управління публічною службою, що досягається чіткою регламентацією її діяльності та уніфікацією;

3) належно визначені механізми підзвітності, як внутрішні, що повинні включати ієрархічну субординацію, оцінку якості роботи, періодичне навчання та перепідготовку, так і зовнішні, що передбачають зовнішній аудит, контроль, судовий розгляд, засоби масової інформації.

3. Особиста звітність та відповідальність публічних службовців.

Відповідальність за прийняті рішення має два аспекти:

- завдяки її застосуванню забезпечується невідворотність відповідальності а помилкові, прийняті без врахування об'єктивних обставин і конкретних ситуацій, рішення;

- відповідальність персоніфікується, тобто кожен публічний службовець несе персональну відповідальність за прийняті рішення.

Дотримання цієї вимоги досягається чітким відокремленням обов'язків, компетенції та відповідальності, що взаємопов'язані між собою.

4. Чітко визначені права та обов'язки кожного публічного службовця. Права та обов'язки, трудова функція, вимоги стосовно дисципліни кожного службовця повинні бути детально виписані, затверджені відповідними нормативними актами.

Дотримання цієї вимоги дасть змогу підвищувати ефективність діяльності та уникнути залежності публічних службовців, переслідувань з боку керівників.

5. Стабільність та достатній рівень оплати праці. Важливими складовими ефективності державних службовців є наявність мотивації. Вагомим елементом мотивації державних службовців є стабільність оплати праці, її високий рівень та стимулююча система оплати праці. Належне вирішення цих питань дозволить зменшити можливість появи таких негативних явищ, як корупція та зловживання владою.

6. Відбір на державну службу та просування залежно від професіоналізму та компетентності. Дотримання цієї вимоги забезпечить відбір найбільш достойних кандидатів і допоможе уникнути протекціонізму та "кумівства" у підборі кадрів для державного управління. Відкритість та прозорість є тим принципом, який сприяє досягненню позитивних результатів.

З метою удосконалення державної служби в Україні відповідно до загальних засад її функціонування у державах Європейського Союзу підписано Указ Президента України від 05.03.2004 № 278/2004 «Про Концепцію адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу». Програма окреслила основні проблеми та напрями адаптації даного інституту до законодавства ЄС.

Так, основними напрямами європеїзації державної служби в Україні є вирішення наступних проблем:

- суміщення політичних і адміністративних повноважень у межах однієї посади;

- підвищення ефективності системи управління державною службою;

- проходження державної служби в державних органах, діяльність яких регламентується спеціальним законодавством;

- визначення функцій державних службовців щодо їх участі у розробленні та забезпеченні реалізації державної політики;

- впровадження єдиної системи оцінювання та стимулювання роботи державних службовців;

- удосконалення системи оплати праці державних службовців;

- питання щодо порядку надання державних послуг та нормативного врегулювання вимог професійної етики державних службовців;

- створення системи добору, призначення на посади, просування по службі, ротації державних службовців та їх професійного навчання.

Адаптація інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу має здійснюватись за такими пріоритетними напрямами:

- вдосконалення правових засад функціонування державної служби;

- реформування системи оплати праці державних службовців;

- встановлення порядку надання державних послуг та вдосконалення нормативного регулювання вимог професійної етики державних службовців;

- вдосконалення та підвищення ефективності управління державною службою;

- професіоналізація державної служби.

Реалізація вищезазначених завдань отримала певні гарантії і системність з прийняттям нового Закону України "Про державну службу" від 17 листопада 2011 р. № 4050-VI.

Але чи достатньо вступу в дію нового закону «Про державну службу», щоби говорити про відповідність даного інституту адміністративного права до норм та стандартів ЄС? І чи все так однозначно із дотриманням таких норм в стандартів самими країнами-членами ЄС?

Європеїзація передбачає, що більшість державних службовців країн-членів ЄС або країн-претендентів на вступ до ЄС мають бути готовими до роботи в європейських установах. Це, у свою чергу, передбачає високий рівень професіоналізму, знання європейського законодавства, обізнаність з роботою інституцій ЄС, уміння вести міжнародні переговори, вільне володіння іноземними мовами. Сьогодні все більша кількість державних службовців країн-членів ЄС бере участь у процесі формування державної політики на наднаціональному рівні, в реалізації законодавства ЄС, а також є учасниками різноманітних програм під егідою ЄС. Тісна співпраця державних службовців допомагає обміну досвідом, поширенню спільних управлінських принципів та виробленню професійної поведінки службовця.

Отже, підвищення рівня взаємодії між державними службовцям й країн-членів ЄС робить суттєвий вклад на шляху до конвергенції між національними системами державної служби та є одним із аргументів існування ЄАП.

У той же час, процес уніфікації - приведення систем державної служби у відповідність до європейських вимог - ще не означає вироблення єдиної європейської моделі функціонування державної служби.

Дійсно, закріплення спільних підходів до державної служби, спільних стандартів у взаємовідносинах між державою і громадянином сприяло б певному прогресу. Однак у відносинах ЄС з державами, що обрали курс на євроінтеграцію, завжди поставатиме питання, яке полягає в тому, наскільки такий шлях зможе забезпечити економічний, соціальний і політичний добробут країни при одночасному збереженні її національної ідентичності. Тому існує точне розуміння того, що далеко не всі країни (особливо ті, що мають розвинену економіку та чий вплив в умовах глобалізації буде тільки зростати) бажають беззастережно сприймати ті рекомендації, що їм пропонуються, а іноді й нав'язуються та які були розроблені без участі представників цих країн,

У контексті даної проблематики на науковому рівні було проаналізовано особливості системи державної служби в 15-ти країнах - членах ЄС. Зокрема, незважаючи на прагнення ЄС уніфікувати національні системи державної служби країн-учасниць ЄС, між зазначеними системами продовжують існувати суттєві відмінності, навіть у найстаріших з них – країнах Бенілюксу. Країни - члени ЄЄ, незважаючи на визнання європейських принципів управління, не поспішають до створення універсальної моделі державної служби, яка б могла стати національною моделлю державної служби об'єднаної Європи.

Відповідно, в науковому середовищі спостерігається критичне ставлення щодо Існування єдиної європейської моделі державної служби. Це, у свою чергу, дозволяє зробити висновок, що на сучасному етапі поки що відсутні необхідні умови щодо повної конвергенції європейських державних служб. У той же час можна з упевненістю говорити про той значний вплив, що його здійснює ЄАП на національні системи державної служби.