Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Розведення туводних риб

Читайте также:
  1. Методи розведення
  2. Розведення напівпрохідних риб
  3. Розведення прохідних риб

Рибогосподарське освоєння водосховищ.

При будівництві водосховищ зазвичай передбачається і їх використання для цілей рибництва. Процес формування іхтіофауни у водосховищах в значній мірі залежить від їх гідрологічного режиму і видового складу рибного населення річок, на яких вони побудовані. При стихійному формування іхтіофауни малоцінні риби (йорж, уклейка, плотва, тощо), невибагливі до умов середовища, звичайно чисельно значно перевершують цінні види промислових риб. Крім того, для водосховищ характерний нестійкий рівень води, у зв'язку з чим створюються несприятливі умови для розмноження і розвитку багатьох видів риб. Ці та інші фактори ускладнюють рибогосподарське використання водосховищ.

Форми використання водосховищ для розведення риби визначаються їх площею, цільовим призначенням і рядом інших показників.

Водосховища, призначені для зрошування, як правило, використовуються для нагулу товарної (столової) риби. Посадочний матеріал для них вирощують у риборозплідниках, побудованих при водосховищах. Направлене формування іхтіофауни крупних водосховищ при гідроелектростанціях здійснюється шляхом будови на їх базі нерестово-вирощувальних господарств. Ці господарства розташовують або біля водосховищ (берегові) або на їх мілководих ділянках. Будують риборозплідники, в яких вирощують памолодь цінних видів риб для заселення нею водосховища. Риборозплідники мають маточні, нерестові і вирощувальні ставки, водопостачання яких здійснюється через магістральний канал з річки або водосховища.

У маточних ставках містяться плідники цінних видів риб (сазан, лящ, судак, рослиноїдні риби та ін.) Площа маточних ставків визначається величиною маточного стада. Кожен ставок будують площею 0,1 - 0,2 га, глибиною 1,5-2,0 м.

Для отримання потомства використовують або нерестові ставки, або замінюють їх інкубаційним цехом і мальковими ставками. Площа нерестових ставків 0,1 -1,0 га, глибина 0,5-1,5 м. Посадка плідників на нерест проводиться при температурі води 13-19 ° С. Після нересту плідників пересаджують в маточні ставки, де утримують до весни наступного року.

Молодь, що виклюнулася з ікри утримують в нерестових ставках до розсмоктування жовткового мішка, після чого її пересаджують у вирощувальні ставки. Площа вирощувальних ставків визначається потужністю риборозплідника. Кожен вирощувальний ставок має площу 10-50 га, глибину 0,5-1,5 м.

Молодь ляща, сазана і судака у вирощувальних ставках вирощують в монокультурі або спільно з молоддю білого амура і товстолобиків. Посадку роблять з таким розрахунком, щоб до осені цьоголітки досягли маси 7-25 г. Сумарний приріст ваги за період вирощування досягає 300 кг/га, а при полікультурі і більше, відхід становить 35-40 % від посадки.

Восени памолодь з вирощувальних ставків випускають у водосховище. При будівництві вирощувальних господарств на мілководих ділянках водосховища використовують затоки, які влітку осушуються, а навесні заповнюються знов.

При заводському методі отримання потомства взяту у зрілих плідників ікру запліднюють і інкубують в інкубаційних апаратах. Виклюнувшихся личинок після 1-2-денного витримування поміщають в малькові ставки і вирощують 7-12 днів, після чого їх пересаджують у вирощувальні ставки, де утримують до осені, а потім випускають у водосховище.

У найбільш зручних ділянках таких заток будують земляні греблі і відгороджують їх від водосховища. Памолодь для вирощування в цих ділянках зазвичай отримують від маточного стада, що міститься в плавучих садках, де їх годують живими і штучними кормами. Весною ці садки поміщають у відгороджені ділянки і закладають в них нерестовий субстрат з капронового волокна. Після нересту, коли розвиток ікри досягає стадії рухливого ембріона, субстрат з ікрою переносять в садки-інкубатори, встановлені в тих же водоймищах. Для нересту сазана і ляща субстрат підвішують у товщі води садка, а для нересту судака кладуть на дно. У садок розміром 1,5х1, 5 м саджають трьох самок і трьох самців ляща або по одній парі судака чи сазана.

Після нересту, коли розвиток ікри сягає стадії рухомого ембріона, субстрат з ікрою переносять в садки-інкубатори, встановлені в тих же водоймах. Садки-інкубатори обтягнуті капроновою сіткою з вічком 0,4 мм для ікри судака і 0,6 мм для ікри сазана і ляща.

Після переходу личинок на активне живлення їх випускають у відгороджені від водосховища ділянки і вирощують до осені. Осінню відкривають шлюз і випускають цьоголітків у водосховище. Садки з плідниками на зиму поміщають в найбільш сприятливі для зимівлі риби ділянки водосховища. Коли іхтіофауна водосховища буде сформована, встановлюють норми вилову того або іншого виду риб, а також знаряддя лову і місце вилову.

Основи раціонального озерного господарства.

Галузь рибного господарства, що займається експлуатацією природних ресурсів озера, а також і розведенням в ньому риби, називають озерним господарством. Раціональним називають таке озерне господарство, яке при мінімальних витратах праці і засобів забезпечує отримання максимальної кількості продукції при збереженні процесу відтворення рибних запасів.

Розрізняють два типи озерних: господарства, які вирощують одного виду рибу (монокультура), господарства, які вирощують декілька видів риб (полікультура).

Залежно від гідрологічних і біологічних для рибництва особливостей озера, технічних умов облову можна виділити підтипи. Господарства, що вирощують риб за принципом монокультури, можна підрозділити на сазанові, карасеві і щукові, а господарства, що базуються на полікультурі, можуть відрізнятися співвідношенням мирних і хижих риб, тобто можуть вирощувати виключно мирних риб (перший підтип), переважно мирних (другий підтип) і переважно хижих риб (третій підтип).

Господарства першого типу організовують зазвичай на однорідних за морфологією мілководних озерах, в яких немає глибоководної зони, із зручним для облову профілем улоговини.

Найбільше поширення має другий тип господарства. Господарства, в яких отримана продукція складається з мирних риб, можуть бути організовані на озерах, де можливий інтенсивний облов всієї площі. Такі озера мають бути захищені від проникнення в них риби з інших водойм. Малоцінні риби (йорж, уклея, плотва тощо), повинні мати другорядне значення.

У господарствах другого підтипу цінні мирні риби повинні складати 60-70 % річного улову, хижі - 2-5 % і малоцінні мирні риби - решту. Такі господарства організують на озерах, в яких неможливо повністю контролювати розвиток іхтіофауни, однак шляхом знищення в нерестовий період відкладеної ікри на штучних нерестовищах, інтенсивного вилову та іншими заходами чисельність малоцінних видів риб утримують на невисокому рівні. Наявність у таких озерах щуки зменшує чисельність малоцінних видів риб у літоральній зоні.

Господарства третього підтипу організують па озерах, в яких неможливо регулювати співвідношення окремих видів риб, що призводить до масового розвитку малоцінних видів. У цих випадках доцільно переводити м'ясо малоцінних риб у приріст щуки. У таких господарствах близько 30 % улову приходиться на хижих риб і невелику частину цінних мирних риб.

Таким чином, для організації раціонального озерного господарства необхідно провести рибогосподарське обстеження (бонітування) озера, визначити його гідрологічні особливості і оцінити кормову базу. Рибогосподарську оцінку озера роблять на підставі вивчення гідрохімічних проб, його термічної характеристики, характеру і потужності донних відкладень, розподілу глибин, складу і розміщення рослинності, якісного складу та кількісних показників фауни безхребетних, видового складу риб і ступеня їх використання. На основі бонітування намічають найбільш доцільне направлення його рибогосподарської експлуатації.

При розробці техніко-економічної частини організації озерного господарства враховують населення району, можливість реалізації одержуваної в ньому рибної продукції, можливість доставки риби до місць споживання, вартість перевезення, способи вилову риби та технічну оснащеність лову, вплив вилову на запаси риби в озері і т. д.

На основі аналізу отриманих показників розробляють комплекс заходів, що забезпечують доцільність використання рибних запасів озера. При цьому встановлюють порядок формування промислових риб озера, у ряді випадків для цієї мети проектують рибоводні підприємства, визначають кількість і час вилову окремих видів риб, вказують знаряддя лову та способи механізації вилову риби, розробляють санітарно-профілактичні заходи і заходи з охорони рибних запасів в озері, проводять підрахунок вартості будівництва виробничих споруд і житлових приміщень, і на закінчення визначають рентабельність планованого озерного господарства.

Меліорація водойм.

Кількісний та якісний склад рибної продукції водойм визначається умовами розмноження риб, їх харчування, росту і вилову.

У міру експлуатації водойм або в результаті господарської діяльності людини спостерігається їх надмірне заростання, погіршення гідрологічного або газового режиму, обміління ділянок, що слугують нерестилищами для риб, виникнення природних або штучних перешкод на шляхах міграцій до нерестилищ і скочування молоді, обміління та наявність зачепів, різких нерівностей, що перешкоджають організації облову водойми і ін.

Для поліпшення умов проживання риб проводять рибоводно-меліоративні заходи, або рибогосподарську меліорацію водойм. Під рибогосподарською меліорацією слід розуміти систему технічних заходів, які докорінно поліпшують на тривалий час природні умови проживання риби і умови експлуатації водойми.

Надмірне заростання водойм жорсткою рослинністю перешкоджає проникненню світла і тепла, погіршує кисневий режим, умови нересту і облову. Для боротьби з заростанням водойм використовують механічний, технічний і біологічний методи.

Механічний метод боротьби з заростаємістю зводиться або до викошування стебел, або до знищення кореневої частини рослин шляхом обробки ґрунту. Жорстку рослинність – очерет, осоку, рогіз, стрілолист та ін. – зазвичай викошують механічними очеретокосарками. Ріжучий апарат в очеретокосарці влаштований за типом звичайних косарок і прикріплений попереду човна. Працюють очеретокосарки на глибинах не менше 0,6-0,7 м.

Викошування найбільш доцільно проводити в період цвітіння рослин. Після цвітіння у рослин відбувається накопичення в кореневищах запасів поживних речовин, за рахунок яких воно живе і розвивається. Видалення стебел з листям призводить до припинення накопичення поживних речовин у них і погіршення зростання на наступний рік.

М'яку підводну рослинність – елодею, роголистник, рдести – можна видаляти з водойми невеликими бреднями або колючим дротом.

Для боротьби з надлишком водної рослинності застосовують нешкідливі для риб і інших водних тварин хімічні засоби (гербіциди). Для придушення розвитку тростняку використовують бутиловий ефір 2,4 D у вигляді емульсії в концентрації 1,25 мг/л. Для знищення водоростей використовують мідний купорос, який у концентрації 0,33 мг/л розбризкують по водоймі. Боротьбу з квітковими рослинами ведуть за допомогою миш’яковистого натрію (концентрацією 1,7-4,0 мг/л). Біологічний метод очищення водойми від зайвої рослинності передбачає посадку у водойму рослиноїдних риб (білого амура) і водоплавної птиці (качок).

Деякі ділянки річок, які є нерестовищами, стають непридатними для цієї мети внаслідок обміління. Збільшити глибину цих ділянок можна шляхом влаштування нижче їх загат.

Зменшення замулення водойм досягається загородженням їх спеціальними канавами для уловлювання наносів і улаштуванням вище ловчих канав лугових і лісних смуг.

Місця нересту риб часто розташовані дуже далеко від місць нагулу. При нерестових міграціях нерідко риби зустрічають на своєму шляху штучні перепони (греблі) або природні перешкоди – пороги, водопади. Для пропуску риби до місць нересту та забезпечення скочування молоді і плідників до місць нагулу будують рибопропускні і рибозахисні споруди. Пропуск риби з нижнього б'єфа у верхній здійснюється через рибоходи і рибопід'ємники.

При невисоких греблях з напором води до 2 м рибоходи влаштовують у вигляді канав або лотків.

При греблях з великим підпором води застосовують рибоходи з підвищеною шорсткістю, неповними перегородками та сходові рибоходи. У їх пристрої закладено один і той же принцип – поряд з великими швидкостями руху води є ділянки зі слабким струмом, де риба могла б відпочити. Для залучення риби з верхнього б'єфу в нижній по рибоходу подають сильний струмінь води. Швидкість течії у рибоході повинна бути такою, яку може подолати риба, що йде по ньому, і встановлюється залежно від виду риби. Сьомга долає швидкість течії 4,0 м/с, форель 2,3-3,5 м/с, сиг 1,5 м/с, вусань 1,5-2,5 м/с, лящ, плотва 1,2 м/с.

Рибопід'ємник, чи ліфт, являє собою вертикальну шахту, розташовану в низовому укосі дамби. У рибопід'ємник риба потрапляє через вхідний отвір, на дні шахти знаходиться сітчаста камера, яка в міру наповнення рибою піднімається вгору по шахті. З камери риба потрапляє в лоток і направляється по ньому у водойму.

Як правило, рибозахисні споруди влаштовують на міграційних шляхах риби для захисту від попадання риби, особливо її молоді, у водозабірні споруди. Вони являють собою сітчасті загородження різних конструкцій. Використовують для цієї мети і електрозагороджувачі.

Збільшення рибних запасів у водоймах досягається також порятунком молоді промислових риб з остаточних водойм. Залита весняним паводком заплава служить місцем нересту ряду напівпрохідних риб – сазана, ляща, вобли, судака та ін. Із спадом водопілля значна частина молоді цих видів риб залишається у відгороджених водоймах. Ці залишкові водойми міліють, висихають і риба, яка знаходиться в них, гине.

Надаючи великого значення рятуванню молоді промислових риб із залишкових водойм, підприємства, які користуються цими рибопромисловими ділянками, зобов'язані здійснювати за рахунок своїх коштів заходи по рятуванню молоді. Способи порятунку молоді риб різні.

Якщо відокремлене водоймище розташоване вище річки або протоки, то вода з нього разом з молоддю може бути випущена через канави. Коли цього зробити не можна або дуже дорого через велику протяжність канави, молодь виловлюють і перевозять в основну водойму. У ряді випадків користуються і тим і іншим способом, тобто спочатку спускають воду разом з молоддю, а потім молодь, що залишилася, виловлюють і перевозять в основну водойму.

Прориття спускних канав створює умови для раннього затоплення заплавних ділянок та заходження в них риби на нерест.

Для підвищення рибопродуктивності того або іншого району і поліпшення якісного складу його фауни здійснюють акліматизаційні роботи по переселенню цінних видів риб і кормових організмів з інших водоймищ.

 




Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 67 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав