Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Принципи та методи еколого-фітоценотичної класифікації рослинності

Еколого-фітоценотична класифікація рослинності оперує ознаками фітоценотипів рослин і надає важливості домінуванню та едифікаторній ролі у структурі угруповання, а також деяким іншим еколого-біоморфологічним ознакам видів, що легко виявляються в природі і порівняно прості для визначення.

За еколого-фітоценотичним, або домінантним принципом класифікації рослинності, синтаксон - це сукупність рослинних угруповань із однорідним складом видів-домінантів в окремих ярусах.

У домінантній класифікації визначена наступна ієрархія синтаксонів:

Основний синтаксон - тип рослинності;

Проміжний - клас формацій;

Проміжний - група формацій;

Основний - формація;

Проміжний - клас асоціацій;

Проміжний - група асоціацій;

Основний- асоціація.

Якщо назва синтаксона формується з двох і більше видів або родів рослин, то дотримуються принципу зростання ценотичної ролі видів в угрупованнях: назва того виду, який у фітоценозах кількісно - в більшості, в домінуючому становищі, розташовується позаду, назва рослини з меншою участю в угрупованнях - попереду. За аналогічним принципом будують ітривидові назви синтаксонів.

В еколого-фітоценотичній, або домінантній класифікації тип рослин­ності - це класифікаційна одиниця рослинності найвищого рангу, що виділяється на основі спорідненості життєвих форм рослин-едмфікаторів. Едифікатор - це вид-ценозоутворювач, що формує своєрідне фітбеєредовище для існування інших організмів конкретного біогеоценозу, основою якого виступає даний фітоценоз.

В Євразії головними типами рослинності є: полярні пустелі, тундри, деревно-чагарникова (тайгові, мішані та листяні ліси, рідколісся, криволісся, чагарники, лісові болота), трав'яниста (луки, степи, пустелі, трав'янисті болота, прибережно-водна і водяна трав'яниста рослинність та ін.) і мохово- лишайникова (альпійські мохово-лишайникові угруповання, мохові й мохово-лишайникові болота, мохово-лишайникова рослинність на пісках та кам'янистих відслоненнях) рослинність.

Таблиця Головні типи рослинності України

Тип як найвища одиниця класифікації об'єднує формації різних видів-
едифікаторів пануючої групи життєвих форм. Наприклад, у випадку, коли
пануючі життєві форми - вічнозелені хвойні холодовитривалі й морозостійкі
дерева, пристосовані до умов виражено сезонного бореального клімату, їхні
деревостани формують тип рослинності - тайгу. Тайга об'єднує формації
модриново-ялицевої, кедрово-болотяної, ялиново-кедрово-ялицевої тайги
тощо. Якщо пануюча життєва форма - світлолюбна широколистяна порода,
відповідний тип рослинності - широколистяні літньо-зелені ліси. Таке
визначення підходить для всіх типів рослинності, окрім болотяної. Болотяна
рослинність - більше екологічний, або ландшафтний, аніж фізіономічний,
виділений за принципом домінантів та пануючих життєвих форм тип
рослинності, оскільки болота бувають трав'яними, моховими, мохово-
лишайниковими, чагарниковими і лісовими, тобто сильно різняться за
пануючими біоморфами.

Формація - об'єднання асоціацій з однаковим систематичним складом домінантів в едифікаторному ярусі або едифікаторній синузії. Наприклад, у широколистяних лісах едифікаторами виступають листопадні дерева, що і створюють едифікаторний ярус. Назви рослинних формацій формуються з кореня латинської назви виду-едифікатора, з додаванням закінчення -etа. Так, широколистяні ліси, в яких едифікатором виступає дуб звичайний об'єднують у формацію дубових лісів Querceta (roboris); аналогічно є формація букових лісів Fageta (sylvatiacae). У степах, де ярусність у типовому розумінні відсутня, а натомість едифікаторною виступає синузія щільнокущових злаків-ксерофітів, в її складі може домінувати костриця (типчак – Festuca valesiaca)та ковила (Stipa sp.), складаючи угруповання формації кострицево-ковилових степів Festuco-Stipeta. Подібним чином, на бідних мохових болотах едифікаторною може виступати синузія сфагнових мохів, і такі угруповання відносять до формації сфагнових боліт Sphagneta.

Клас асоціацій та групу асоціацій виділяють за такими додатковими ознаками у видовому складі, які показують зв'язок кількох асоціацій однієї формацїї важливими прямими факторами середовища, певним типом рельєфу, продуктивністю. Рослинна асоціація в еколого-фітоценотичній класифікації виділяється на основі домінантів різних ярусів, що існують в угрупованнях даної асоціації, інакше, рослинна асоціація об'єднує фітоценози, однорідні за складом і будовою всіх ярусів рослинності, а тому за факторами середовища і взаємовідношеннями між рослинами та середовищем.

Назва асоціації формується з кореня латинської назви виду-едифікатора в головному ярусі та домінуючого виду рослин у нижчому / нижчих, підпорядкованих ярусах (субдомінанта). Дозволяється або просте перерахувати усіх домінантів за ярусами, або додати закінчення -еtum де кореня назви едифікатора та -оsum - до назв субдомінантів. Якщо просте перераховують рослини за ярусами, то співдомінантів в одному ярусi об'єднують знаком плюс «+», а рослини нижчих ярусів вже відокремлюють від попередніх знаком мінус «-».

Розрізняють асоціації корінні й похідні (вторинні). Корінні виникли в процесі тривалої еволюції, є клімаксовими або близькими до них і є остаточною ланкою пристосування рослинного покриву до загальних умов середовища. Похідні виникають як наслідок різних ендодинамічних впливів на корінні рослинні угруповання. Назви корінних асоціацій встановлюються поєднанням назв едифікаторіє головного/ої і домінантів другорядних ярусів / синузій: Nardetum sphagnosum- сфагновий біловусник. У випадках, коли едифікатор має дуже вузьку екологічну амплітуду за трофністю та зволоженням фунту, допускається формування назви асоціації' лише за едифікатором: асоціація калюжниці болотної – Calthetum (palustre).

Назви похідних (вторинних) асоціацій встановлюються поєднанням назв домінантів у ярусах, без додавання закінчення: Nardus stricta – Polytrichum commune).

Підхід домінантної класифікації є простим і зручним переважно для лісової рослинності, для якої легко виділяти яруси, види-домінанти та едифікатори і в якій просторова структура фітоценозів характеризується високим ступенем дискретності, тобто перервності між ярусами. Ще одна загальна перевага домінантної класифікації - можливість виділяти і розпізнавати синтаксони прямо на місці, у польових умовах, її доступність для широкого кола фахівців, тому вона досьогодні використовується у лісівництві, луківництві та інших прикладних геоботанічних науках.

Фізіономічні критерії використовуються також для виділення вищих одиниць біогеографічної класифікації Землі. Вищою одиницею класифікації екосистем тут виступає біом - велика регіональна сукупність угруповань з пануванням однієї життєвої форми. У вітчизняній біогеографії біому відповідає визначення «велика регіональна біосистема, вищого рангу, ніж біоценоз, що характеризується певним основним типом рослинності чи іншою характерною особливістю ландшафту».

Відомими системами класифікації біомів Землі є системи закордонних екологів - Ю. Одума (1986), Г. Вальтера), Р. Уїтеккера (Уитеккер, 1980). Так, суша Землі вкрита такими біомами, як полярні пустелі, тундра, бореальні хвойні ліси (тайга), холодні мішані ліси, помірноширотні листопадні ліси, помірноширотні злаківники, помірноширотні мішані ліси, теплолюбні мішані ліси, чаппараль (жорстколисті посухостійкі чагарники і рідколісся), пустелі й напівпустелі, савани й тропічні вічнозелені ліси. Біоми звичайно займають досить значні, цілісні території у широтному напрямку - природні зони: тундрову, тайгову, зону мішаних лісів, широколистяних, лісостепову, степову тощо.

Одиниці домінантної класифікації використані при виділенні й характеристиці одиниць геоботанічного районування («Геоботанічне районування...», 1977). Геоботанічне районування України проведене до рівня нижчої одиниці — району, що є дуже зручним і має важливе значення для різних фундаментальних та прикладних досліджень.

Принципи та результати еколого-фітоценотичної, або домінантної класифікації рослинності виявляють особливу цінність у цілях картування рослинного покриву великих територій, у дослідженнях динаміки рослинності, які здійснюються на базі тих самих геоботанічних карт за багато років спостережень. За багато років розвитку цієї школи класифікації в Радянському Союзі були створені карти рослинності європейської частини СРСР, України та близьких республік. Фундаментальним і важливим для багатьох ботаніків узагальненням різноманітності рослинності України, розробленим на базі домінантної класифікації, є видання «Рослинність України», що включає частини, присвячені лісам, лукам, болотам, степам, піскам і кам'янистим відслоненням та галофільній рослинності (Білик, 1963; Афанасьєв, 1968; Брадіс, Бачурина, 1969; «Рослинність УРСР. Ліси УРСР», 1971).

З іншого боку, принципи домінантної класифікації важко застосовувати для лучної, степової, рудеральної, короткопохідної (такої, що виникає після вирубок, пожеж, на перелогах) рослинності, де рослинний покрив представляє безкінцеву неперервну мозаїку рослинних мікрокомплексів, які вирізняються дифузною просторовою структурою, слабкими едифікаторами чи їх відсутністю у супроводі з полідомінуванням і швидкими кількісними змінами співвідношень у флористичному складі не лише протягом кількох років, а навіть протягом одного вегетаційного періоду.

Розвиток вітчизняної фітоценології характеризувався накопиченням значних обсягів відповідних матеріалів (Шеляг-Сосонко и др., 1991), причому більшість з них зберігалася в дослідників або їхніх архівах, тобто в таких умовах, які не гарантували повного збереження цих матеріалів. Тому частина геоботанічних описів, виконаних раніше, назавжди втрачена. Першою спробою цільового збереження фітоценотичних матеріалів в Україні стало створення фітоценотеки Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України

(Балашов, 1978). Завдяки цьому вдалося зберегти декілька тисяч описів, зібраних попередніми поколіннями фітоценологіє. У подальшому запропоновано створити Національну фітоценотеку України (Соломаха, 1996), за допомогою якого вдалося б максимально зберегти наявні фітоценотичні матеріали для майбутніх поколінь.

Частина описів, виконаних на підставі домінантної' класифікації рослинності, виявилася непридатною для передачі у фггоценотеки, оскільки даний метод дозволяв фіксувати в геоботанічному описі частину видів рослин зі складу фітоценозу. Проте, більшість дослідників звичайно виконували флористично повні і тому в усіх аспектах повноцінні та інформативні досьогодні описи, які необхідно зберегти як цінний вихідний матеріал, значення якого з часом тільки зростатиме.

Малоефективне використання існуючих нині значних обсягів геоботанічних матеріалів для вирішення завдань типізації та інвентаризації пояснюється тим, що утворені за домінантним методом класифікаційні одиниці досить громіздкі, одиниці більш високого рангу (наприклад, формація) за екологічними характеристиками часто є досить аморфними структурами, за винятком таких, що утворені видами стенотопної природи; одиниці іншого рангу - клас асоціацій або група формацій - надто об'ємні і недостатньо конкретні або ж абстрактні одиниці. Ще один обмежуючий фактор у практичному використанні описів - відсутність належних методик обробки великих інформаційних масивів.