Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Гетьман Ю. Хмельницький. Переяславський договір 1659 р. З Москвою і Чуднівський договір 1660 р. з польщею.

Юрія Хмельницького було обрано гетьманом у 1659 р. Він почав переговори з росією і в 1659 р. були укладені Переяславські статті. За ними Україні заборонялося вести війни, київська метрополія підпорядковувалась московському патріарху, заборонялося обирати гетьмана на старшинських радах, московські воєводи з*явилися у містах України.Ю. Хмельницький припустився багато політичних помилок і спалахнула нова громадянська війна, формувались різні опозиційні партії. У 1660 р. між Польщею та Росією знову вибухнула війна. Гетьман не допоміг росії, а вступив в переговори з Польщею і погодиася на повернення до Речі посполитої. 7 жовтня 1660 р. був укладений Чуднівський договір з Польщею на основі Гадяцької угоди, за вийнятком статті про Велике Князівство Руське. Лівобережна старшина виступила проти гетьмана, її підтримала Росія. Росло невдоволення селян і козаків на правобережжі (тому що гетьман у 1662 р. підписав дозвіл польській шляхті повернутись до своїх маєтків). Жорстока громадянська війна виснажувала сили держави. Державні інтереси відходили на другий план перед егоїстичними устремліннями окремих осіб чи угруповань, забувалась національна ідея. Виникли ідеальні умови для втручання у внутрішні справи України сусідніх держав.

49. Поділ України на Лівобережну і правобережну та його закріплення Андрусівським перемир*ям й вічним миром з Польщею

У 60 рр. 17ст. Україна стає ареною російсько-польського протистояння, що стало позначатися на тактиці гетьманів і старшини, які ігнорували загальнонаціональні інтереси. Лівобережна старшина орієнтується на москву, а правобережна на варшаву, що спричинило у 1963 розділ України. 1663 на Чорній раді І. Брюховецький заручившись підтримкою москви домігся обрання себе гетьманом. У січні 1633 замість Ю.Хмельницького на правобережжі було обрано П.Тетерю. Так почався розкол козаків.Восени 1665 Брюховецький поїхав до москви і отримав титул боярина, одружився з княжною долгорукою і підписав московські статті (погіршували становище України у склапді Росії, гетьман обирається за наказом царя і не має права на зовнішню політику).Збільшено кількість московських військ в Україні та податків для царя. Це викликало невдоволення і в 1665 на переяславщині спалахнуло повстання.В листопаді 1663 40тисячна армія Яна Казимира і П.Тетері, І.Богуна вирушили на київ, але народ зірвав плани короля героїчним захистом міст.В Андрусові почалися переговори між росією і польщою які завершилися укладенням в січні 1667 перемир*я на 13.5 років.Вони поділили Україну. 26 квітня 1686 підписаний вічний мир між польщою і росією.Ці договори створили великі труднощі на шляху політичної консолідації укр земель у межах нац держави.

50. Боротьба Дорошенка за об*єднання України

У серпні 1665 гетьманом правобережжя став Петро Дорошенко.З самого початку він почав реалізацію задуму воззєднання козацької України.Першим кроком був розгром за допомогою татар польської армії але на перешкоді стало Андрусівське перемир*я між Рос. і Пол. Дорошенко змушений укласти договір який передбачав визнання влади польського короля і повернення шляхти до маєтків.Потім Дорошенко починає переговори з росією щодо протекції царя за умови територіальної цілісності та суверенних прав козацької держави.Переговори не мали успіху тоді він веде переговори з Брюховецьким і узгоджує з ним план повстання проти росіян і прийняття турецької протекції.Внаслідок народних виступів 1668 російська влада була фактично ліквідована брюховецький змінив тактику сподіваючись утримати владу в своїх руках пішов за розрив з росією домовився з дорошенком за об*єднання України і обрання єдиного гетьмана.8 червня 1668 у Будищах Брюховецький убитий козацьким натовпом.Гетьманом обирається Дорошенко.Дорошенко змушений покинути лівобережжя ізза дій росії і речі посполитої проти нього.1669 при підтримці москви гетьманом стає Д.Многогрішний і укладає з росією договір(27 пунктів) що обмежував суверенітет і зовнішню політику.На дорошенка пішов Я.Суховій.Все це змусило Дорошенка піти під протекцію ткреччини але з цього нічого не вийшлою1674 веде переговори з польщою 1675- з московією.У вересні 1676 Дорошенко здав Чигирин росіянам і склав гетьманські повноваження.

51. Гетьманщина

17 березня 1674р у Переяславі гетьманом обох берегів обирається І.Самойлович.М. Ханенко склав свої повноваження. 1674 було прийнято конотопські статті гетьманом І.Самойловичем(10 пунктів і доповнювали Глухівські додатками про обмеження гетьманської влади).Гетьман не мав права судити і карати старшину і вступати в зовн стосунки без згоди старшинської ради, установлено кордон з Польщею.Це підривало авторитет гетьмана і автономію.Центром стала Гетьманщина Лівобережжя. Вона була автономним але не самостійним утворенням..була поділена на 10 полків, які були військовими і адмін-територіальними одиницями і мали обмежене самоврядування.Столиця і резиденьція гетьмана-Батурин а з 1708 Глухів.Гетьманщина мала 11 великих міст 126 містечок і 1800 сіл, населення 1.2 млн. царський уряд поступово обмежував автономію і у 1781 Гетьманщина була ліквідована і встановлена загальноросійська адмін-система.

52. Гетьман І.Мазепа (1687-1709)

Політичний діяч європейського масштабу,швидко підніс авторитет гетьманської влади.Був з старого шляхетського роду,дипломат з європейською освітою..мав 20 тисяч маєтків. Уклав з москвою1687 Коломацькі статті(заборонено порушувати Вічний мир Москви і Польщі,проводити самостійно зовн. політику, вводилися війська до батурина)Але вони не були реалізовані.Мазепі довелось боротися з розрухою і опозицією.В зовнішній політиці Мазепа спирався на Москву, прагнучи забезпечити максимальну автономію, намагався розширити кордони гетьманщини впливаючи на політику Росії..Допомогав царю в Азовських походах.Петро1 підтримав мазепу у його планах по приєднанню правобережжя..Україна знову об*єднана під владою одного гетьмана. У внутрішній політиці гетьман проводив традиційну для гетьманів лівобережжя політику: спирався на старшину, відособив козацтво як клас,реформи ц галузі судочинства іоподаткування, дбав про розвиток освіти,культури, церкви, був меценатом, дарував землю старшині.Усі ці заходи свідчили про намагання створити національну аристократію.Але народ був незадоволений його політикою,гетьман жорстко подавляв усякі невдоволення. Початок Визвольної війни. Наслідки перших перемог. Національно-визвольна війна українського народу почалася повстанням 1648 року, що згодом переросло в народну війну. У 1647 р. Б. Хмельницький очолив підготовку козаків до морського походу. Він скористався своїми повноваженнями для того, щоб активізувати підготовку повстання. У січні 1648 р. повстанці під проводом Б. Хмельницького розгромили польський гарнізон, на їх бік перейшла залога реєстрових козаків, а татарський хан вислав на допомогу своє військо. Оволодіння Запорозькою Січчю стало початком національно-визвольної війни. Звістка про успіхи Хмельницького сколихнула Південну Київщину. Селяни, міщани і козаки піднялися на боротьбу проти своїх гнобителів. 16 травня 1648 р. в битві під Жовтими Водами козацьке військо розгромило польські війська. 26 травня під Корсунем Хмельницький наздогнав залишки польського війська і повністю їх розгромив. На осінь Б. Хмельницький мав 70-тисячну регулярну й добре озброєну армію. 23 вересня 1648 р. Хмельницький одним ударом розбив полки поляків під Пилявцями. Повстанці здобули Збараж, Вишневець, Броди і 8 жовтня почали облогу Львова. Проте брак теплого одягу, продовольства, осіннє бездоріжжя, епідемія чуми змусили Б. Хмельницького тимчасово припинити воєнні дії і зняти облогу Львова. У Замості Б. Хмельницький уклав перемир’я з Яном Казимиром.

53.

54. Бендерська конституція П.Орлика.

Наступником Мазепы був обраный 5 травня 1710 року у Бендерах генеральний писар Пилип Орлик. Його визнали турецький султан та шведський король,вiн уклав договiр iз шведським королем iз метою вiдновлення полiтичноi незалежностi України, домовився про допомогу татар при відокремленні України від Росії. Конституція Пилипа Орлика передбачала цілу низку реформ у газулі верховної влади, у сфері громадянського устрою, прав і обов’язків козацької, міщанської та селянської суспільності.

55. політика Петра І щодо України. І.Скоропадський, П. Полуботок, Д.Апостол

Полтавська перемога Росії над швецією означала зміну у відносинах на сході європи. Росія стала європейською державою, і її натиск на Україну набрав цілком виразних форм. Петро І твердо вирішив ліквідувати автономні права гетьманщини. На вимогу царя новим гетьманом у листопаді 1708р бууло обрано полковника Івана Скоропадського (1708-1722). У 1722р гетьман Скоропадський поїхав до санки-петербургу просити царя переглянути положення України, і відмінити наказ про колегію, але цар йому відмовив і невдовзі гетьман помер. Після його смерті до влади прийшов наказний гетьман у згоді з російським урядом, Чернігівський полковник Павло Полуботок (1722-1724) разом із генеральною старшиною.

56. Політика гетьмана Розумовського. Скасування гетьманства.

Під час гетьманства Розумовський здійснював заходи на зміцнення автономного державного устрою України, станових прав і привілеїв української козацької старшини. 1752 року гетьман домігся царського указу про заборону холопства. Розбудував свою резиденцію в Глухові та Батурині. Наприкінці 1761 року, після смерті Єлизавети Петрівни, намагався наблизитися до нового імператора — Петра III, але невдало. У червні 1762 року бере участь у двірцевому перевороті. Керований Розумовським Ізмайловський гвардійський полк відіграв вирішальну роль у скиненні з престолу Петра III і проголошенні імператрицею Катерини, за що йому було надано звання сенатора й генерал-ад’ютанта імператриці.

57. Правобережна Україна

Правобережна Україна- це укр.. землі (київська, чернігівська, кіровоградська, житомирська, вінницька, хмельницька, рівненська, волинська області), що за Андусівським перемир’ям 1667р відійшли до речі посполитої. Накприкінці 70х років туреччина зробила спробу захопити ці землі.Нехтуючи договорами польща почала колонізувати спустошені землі поділля і київщини. На правобережжі утрорилося вузол політичних обставин вирішення яких чекало свого часу. Після полтавських подій і поразки шведів П.Орлик 1711р створив коаліцію ержав проти Росії і почав наступ на правобережжя.

58. ГАЛИЧИНА

З 1349 по 1772 роки Східна Галичина перебувала під владою Польщі і була заселена українцями, а Західна Галичина – поляками. Гайдамаччина – соціальний рух,у Правобережжі у 18 ст. Він об’єднав у своїх рядах незаможних селян. Коліївщина, повстання, яке спалахнуло у 1768 році. Причиною біло намагання уніатського духовенства навернути православних на унію за допомогою польського війська. Опришківський рух у Галичині почався з посилення експлуатації селянства й національного гніту вже у 16 ст. Опришки часом здобували міста й фортеці, успішно боролися проти військових і каральних загонів.

59. СЛОБІДСЬКА УРАЇНА

Мала свої особливості адміністративного устрою. Територія її простягалася на схід від Гетьманщини й охоплювала землі від Курську і Воронежу на півночі, до Дінця і Дону на сході, землями Донських козаків на півдні. В містах було багато міщан, які користувалися Магдебурзьким правом. У 1764 р. на цих землях була створена Новоросійська губернія. Основою економічного ладу Слобідської України було землеробство. Крім охорони від татарських нападів, московський уряд використовував слобідське козацтво у походах на Гетьманщину проти Виговського, Хмельницького, Орлика. У 1765 році Слобожанщина втратила свою автономію.

60. АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПОДІЛ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРО-УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЙ

Доба 19 ст. для українського народу це період бездержавного існування у складі двох імперій – Російської та Австро-Угорської, до яких потрапили землі України внаслідок трьох розділів Польщі. Українські землі у складі Росії – Лівобережжя, Слобожанщина, Правобережжя та Південь на початку 19 ст. ділилися на 9 губерній. Східна Галичина називалась «Королівство Галичини та Лодомерії». Місцеве населення називало себе русинами і розмовляли українською мовою. Адміністрацію «Королівства» очолював губернатор, якого призначив імператор, і резиденцію якої був Львів. Закарпаття входило до складу Угорського королівства як 4 комітати Братиславського намісництва. Буковина становила окрему адміністративну одиницю, коли вона була приєднана до Галичини. Розділення українських земель означав протилежність населення по обидва його боки до двох відмінках, а в дечому – протилежних суспільно-політичних систем.

61. Соціально-політичне положення українських земель у складі Російської імперії.

У XIX ст. українські землі у складі Росії виділилися у чотири великих регіони: Лівобережна, Правобережна Південна Україна та Слобожанщина, проте залишалася політично і економічно не з'інтегрованою. Лівобережна Україна (колишня Гетьманщина) від­різнялася від інших земель своїм суспільно-політичним ладом і культурою. Зміни, які відбулися у правовому статусі при ліквідації Гетьманщини, створили тільки легальні рамки для інтеграції цьо­го самобутнього регіону до складу Російської імперії. Знадобилося декілька десятиліть, щоб місцеве населення, яке було більш укра­їнським за складом, порівняно з іншими регіонами, привести у відповідність до суспільного ладу імперії. Час­тина міщан займалася купецтвом і ремеслом. Подальше зближен­ня з Правобережною Україною, де була велика група єврейського населення, призвели до поступового витиснення їх з домінантних позицій. Росіяни стали переважати серед чиновників та офіцерів військових частин у адміністративних центрах. Українське міщан­ство поступово перестало бути українським і набуло поліетнічного російськомовного характеру, що характерно для населення цього регіону і сьогодні. Правобережна Україна була строкатою у етнічному відношенні і на середину XIX ст. стала регіоном, де взаємно поборювали себе польські, російські й українські впливи. Особливе місце у цьому протистоянні займало єврейське населення, яке складало приблиз­но 10% всього населення. Російський уряд ввів для євреїв так звану смугу осілості, заборонивши їм переселятися далі на схід від Дні­пра а також займатися хліборобством. Штучно створилася ситуа­ція, коли великі маси єврейського населення зосереджувалися на однії території, тому під час соціальної та національної напруги відбувалися постійні єврейські погроми. Більшість мешканців цьо­го краю становили українські селяни - кріпаки. Майже всі посади на Правобережжі займали поляки і воно ще довгий час залишалося тереном польських політичних і культурних впливів, ці впливи охопили навіть Київ, в якому мовою інтелектуального життя була польською. Слобідська Україна - це була прикордонна територія заселена козаками і селянами в більшості з Правобережжя, в якій ще на довгий час вдалося зберегти свої національні особливості та внести оригінальний вклад в формування української ментальності. Південна (Степова) Україна, яка офіціально найменувалася Новоросією, не мала таких вікових традицій як інші регіони. Це була територія «Дикого поля», де ще довго зберігався прикордон­ний характер, кожний сьомий житель був військовослужбовцем. Завдяки надзвичайної родючості чорноморських тут стало можливим провадити осіле землеробство і тваринництво. Чорне море створювало можливос­ті ефективно і дешево пов'язати регіон з європейським ринком. Це приваблювало сюди величезні маси переселенців. Густота населен­ня зросла майже у 40. Почався процес заснування і швидкого розквіту нових міст. Катерина II окремим маніфестом закликала селитися у степові зони колоністів з-за кордону. Так з'явилися компактні поселення німців, болгар, гре­ків, молдован, італійців, вірмен, євреїв, сербів. Колоні­зація чорноморських степів збільшила українські етнічні території майже у два рази. «Стара Україна» і «Нова Україна» були розділені не лише у часі; вони сильно відрізнялися за своїми геополітичними, демографіч­ними й етнічними вимірами.

62. Реакційний курс та русифікаторська політика самодер­жавства.

В Росії XIX ст. продовжувалося жорстоке кріпосницьке, соціальне і національне гноблення українського народу. В цей час на Правобережжі генерал-губернатором був Д. Бібіков, на Лівобережжі - М. Долгорукий, на Півдні - М. Воронцов. 40 років, у Катеринославський, Харківській і Херсонській губерніях існували військові поселення. 375 тис. державних селян повинні були «опа­нувати» в них військову муштру, займаючись водночас сільським господарством. Особливо важким було становище за правління Миколи І, яке проходило під знаком тяжкої політичної реакції. Основними прин­ципами Російської державності було проголошено православ'я, самодержав’я і народність. Православ'я означало виключне пануван­ня однієї православної церкви; самодержавя означало зосередження всієї влади в руках абсолютного монарха; народність означала панування тільки великоруської народності, придушення національної свідомості всіх інших народів імперії. Царизм не ви­знавав існування українського народу, придушував його культуру. Ще більш реакційним був так званий Ємський указ Олександра II, виданий у 1876 р., і спрямований проти україн­ської мови як найважливішого фактора розвитку української куль­тури. Цим указом суворо заборонялося ввозити в межі імперії будь-якоі книги та брошури, видані за кордоном українською мо­вою. Було заборонено викладання в школах українською мовою, що вело до суцільної неписьменності.Швидко відбувався процес русифікації українського дворянства і міського населення.

Селяни. Становище селян було дуже тяжким і повністю без­правним, вони втратили всі свої права. Селянин мав обмежену дієздатність: не міг розпоряджатися набутим нерухомим майном або спадщиною, виступати в суді.

63. Економічний розвиток українських земель у XIX ст. у складі Росії.

В першій половині XIX ст. продовжувалося жорстоке кріпос­ницьке гноблення, яке гальмувало економічний розвиток україн­ських земель, заважало формуванню ринку вільної робочої сили і стримувало розвиток промисловості. Проте мала місце тенденція до зростання промислових підприємств: поміщицько-кріпосницькі, капіталіс­тичні; купецькі, міщанські, селянські, хоча промислове виробни­цтво мало переважно сільський характер і лише 27% підприємств було розміщено у містах. Ця особливість випливала із галузевої структури української промисловості: головною була харчова про­мисловість та переробка сільськогосподарські продукції (млини, паперові, металообробні, горілчані, салотопні, суконні, скляні, це­гельні, порцеляно-фаянсові підприємства). Але головними галу­зями стали цукроварна та металургійна промисловість, пов'язана з камяно-вугільною.

Розвиток буржуазних відносин и середині феодалізму, поразка Росії у Кримський війні, а в Австро-Угорщині революції призвели до краху феодально-кріпосницької суспільно-політичної системи та завершення промислового перевороту. На Україні в 1869 р. налі­чувалось 3712 фабрик і заводів, а в 1900 році вже 5301 промислових підприємств.

Безпосередній вплив на розвиток продуктивних сил країни мав транспорт. Протягом 1866-1879 рр. на Україні прокладено по­над 4,5 тис. верст залізничних колій. На кінець XIX ст. довжина за­лізниць на Україні становила 1/5 всієї залізничної мережі Росії. Го­ловною водною артерією України був Дніпро, Дністер, Південний Буг. Велике значення для дальшого економічного розвитку України мало зростання морського торгового флоту.

Протягом 1861-1900 рр. видобуток кам'яного вугілля в Донбасі з 1861 року до 1900 зріс більш як у 115 разів і становив майже 70% загальноімперського видобутку. Донбас за рівнем видобутку вугіл­ля вийшов на перше місце в країні. Розробка покладів криворізької залізної руди почалася з 80-х років. За 30 років (з 1870 до 1900 рр.) видобуток руди тут зріс у 158 разів і становив понад 57% видобутку залізної руди в Росії, а виробництво чавуну на Україні становило 52% загальноросійської виплавки. У 80-90-х роках на території Ка­теринославської й Херсонської губерній було збудовано 17 великих металургійних і десятки машинобудівних заводів.

Землеробство України все більше втягувалося в товарний обіг, поступово перетворюючись у капіталістичне. З 1863 р. по 1902 р. у ринковий обіг на Україні надійшло понад 25,6 млн. десятин при­ватно власницької землі. Південь України став головним районом виробництва товарного зерна, правобережні губернії спеціалізува­лися на виробництві пшениці й цукру; лівобережні - зерна, тютю­ну і частково цукру. Капіталізм поступово втягував у свою сферу тваринництво та всі інші галузі сільського господарства України.

64.

65.

66.

67.

68.

69.

70.

71.

72.