Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Типологічні риси Ренесансу.

Головні риси цієї культури суттєво відрізняють Ренесанс від Середньовіччя, це:

- гуманізм: людина визнається мірою всіх речей;

- антропоцентризм як повернення до ідеалів античності, що поставила людину у центр Всесвіту. Саме тому всі складові природи людини (і духовної, і тілесної) визнаються прекрасними і моральними;

- новий погляд на людину: позастанова оцінка людини (незалежно від її відношення до тієї чи іншої верстви населення, прошарку суспільства);

- нова антифеодальна етика, основана на індивідуалізмі;

- особливе ставлення до античності як епохи гармонії, світу розуму і тілесної природи людини: розпочато переклади античних творів, їх розшуки, якими займаються не тільки вчені, а й звичайні люди (відома історія заможного комерсанта – Нікколо Нікколі (1364 – 1437 рр.), який все своє багатство віддав на першу в Європі публічну бібліотеку з 800 тис. рукописів античних авторів);

- новий погляд на релігію – антропоцентричний, коли стверджується думка, що Бог – творець світу, але людина свої добрі справи робить не з волі Бога, а самостійно, при цьому розум стоїть вище за віру;

- модифікація християнської традиції, її співвіднесеність з традиціями античного (а це означає – язичницького) світогляду.

У роботі І.Х. Черняка показано, як активно вивчали вчені-гуманісти Старий і Новий Завіти. З’являються нові переклади, але ставлення до тексту Біблії було позбавлене святості. Так, Макеті з нерозумінням і ваганням сприймає роздуми про життя і смерть в “Єкклезіасті”, а Лоренцо Валла критикує Біблію як філолог, роблячи спробу навіть досліджувати походження символу віри, Веджо протиставляє тексти Нового Завіту про тілесні покарання (послання св. Павла) судженням Старого Завіту і т. ін.;

- критичне ставлення до церкви, яке виявилося в антипапських сатирах Ф. Рабле, “Божественній комедії” Данте, “Похвалі Глупості” Еразма Роттердамського.

В епоху Ренесансу створені важливі соціальні вчення. Ніколло Макіавеллі в трактаті “Монарх” розробляє теорію розбіжностей між політикою та моральністю, стверджуючи ідею несумісності моралі із політикою і владою. Його афоризм “Ціль виправдовує засоби” не є декларацією позитивного ідеалу, а тільки фіксує об’єктивний трагізм цієї розбіжності.

Лоренцо Валла, філософ-гуманіст, дає філософське обґрунтування гедоністичної моралі, вважаючи насолоду (не тільки духовну, а й тілесну) смислом життя людини (трактати “Про насолоду”, “Про істинне та удаване благо”).

Ця епоха дає світові утопію як форму вчення про життєустрій: італієць Томмазо Кампанелла (“Місто Сонця” 1602 – 1623 рр.), англієць, письменник і державний діяч Томас Мор (1516 р.) дали світові не тільки утопічні ідеї, а й саму назву – “Утопія” (у-топос: місце, якого немає).

Ренесанс – епоха величезних наукових відкриттів: Христофор Колумб, Васко да Гама, Ф. Магеллан, М. Коперник, Й. Кеплер, Й. Гутенберг – це перелік імен, за кожним з яких стоять великі відкриття.