Читайте также:
|
Самофертильність. Висока самофертильність рослин, що обумовлена дією Sf-алеля, проявляється рідко. В цьому зв’язку дуже часто не вдається досягти значної самофертильності у ліній буряку, отриманих із звичайних популяцій. При самозапиленні у рослин відмічений повільний ріст пилкових трубок і відсутність запліднення. В тих випадках, коли пилкові трубки при самозапиленні досягають зародкового мішка і запліднюють яйцеклітини, вступають в дію інші фактори, що призводять до загибелі зиготи. Порушення настають на різних стадіях розвитку насіння. Різний ступінь зав’язування насіння при самозапиленні викликаний генетичними відмінностями при самозапиленні рослин, які для цього використовуються і різними кліматичними умовами. При самозапиленні зав’язування насіння у буряка складає від 1,3 до 20,9%.
Самофертильні форми буряка вперше були виявлені Гринько Т. Ф. при самозапиленні рослин цукрового буряка на Іванківській дослідно-селекційній станції, а потім в ряді інших закладів.
В США самофертильні форми буряка були виявлені серед потомств, що характеризуються стійкістю до кучерявості листя, а відібрана в 40-их роках самофертильна форма виявилась однонасінним мутантом. При схрещуванні самофертильної однонасінної лінії SLC-101 з різними самостерильними багатонасінними сортами гібриди F 1, F 2 і потомство всіх послідуючих поколінь самозапилення виявились високосамофертильними. Це дало основу рахувати, що лінія SLC-101 містить фактор Sf.
Після бекросів гібридів з самофертильною багатонасінною лінією буряка проходило розщеплення потомства на високосамостерильні і самофертильні рослини у співвідношенні 1:1. Генетику автофертильності у буряка вперше вивчав F. Owen. Він висунув гіпотезу про гаметофітний контроль несумісності у буряка двома локусами. Популяційно-генетичні моделі несумісності у буряка були розглянуті С. І. Малецьким. Висловлена можливість як комплементарної, так і епістатичної взаємодії між алелями двох S-локусів.
Цитоплазматична чоловіча стерильність. Чоловіча стерильність проявляється в утворенні у морфологічно нормальних квіток недорозвинених пиляків і дегенерованих пилкових зерен. У буряка відома генна і цитоплазматична стерильність. Генна чоловіча стерильність (ГЧС) зумовлена дією рецесивного гена a. Вона може проявитись при схрещуванні рослин генотипу aa з гетерозиготним запилювачем Aa. В потомстві утворюється 50% стерильних і 50% фертильних рослин
Для пояснення генетичної природи ЦЧС у буряка була запропонована гіпотеза, згідно якої зустрічаються рослини з двома типами цитоплазми. Рослини з N-цитоплазмою мають двостатеві квітки з нормально розвиненими пиляками і життєздатними пилковими зернами. При S-цитоплазмі рослини можуть бути повністю стерильними по пилку або фертильними. Стерильність по пилку проявляється при сполученні і взаємодії стерильної S-цитоплазми з двома рецесивними генами ядра — x і z. При гомозиготному стані обох рецесивних генів, рослини стають повністю стерильними. Присутність одного або обох генів в домінантному стані призводить до утворення напівстерильних рослин двох типів.
Рослини з ЦЧС розмножуються шляхом схрещування зі спеціально підібраними запилювачами, які мають нормальну N-цитоплазму і ядерні гени x і z в рецесивному стані. Ефективним методом одержання рослин буряка з ЦЧС слід рахувати переведення їх на стерильну основу шляхом насичуючих схрещувань. У цукрового буряка чоловічостерильний аналог інбредної лінії СТ-9 був отриманий F. Owen після трьох-чотирьох насичуючих схрещувань. Потомство другого схрещування, яке мало ЦЧС, було ідентичне з інбредною лінією СТ-9. Однак, не всі фертильні лінії однаково успішно можна перевести на стерильну основу.
Для створення аналогів на стерильній основі використовують два методи. Перший заключається в проведенні індивідуальних схрещувань під ізоляторами і в послідуючому вивчені гібридного потомства кожної комбінації; другий — в проведенні групових бекросів і широко поширений при одержанні аналогів буряка з чоловічою стерильністю.
3.4. Біохімічні ознаки
Цукристість коренеплоду. Основна складова частина вуглеводів буряка — цукор. Вміст його в коренеплодах цукрового буряка звичайно складає 16–19%, столового – 10 – 12%, кормового - 8 – 10%. Хімічний склад коренеплодів в значній мірі підлягає мінливості під впливом багатьох факторів, однак в цілому, кожна група буряка характеризується визначеними межами його варіювання.
Генетична природа цукристості багатьма дослідниками встановлювалась при схрещуванні цукрових форм і мангольду, кормових форм і дикого буряка. Цукристість коренеплодів F 1 цукрового буряка з кормовим — середня між такими батьківськими формами. Проміжна цукристість відмічена в F 1 дикого буряка з цукровим і кормовим.
Проміжне успадкування цукристості спостерігали при міжсортових схрещуваннях. Очевидно, воно обумовлене гетерозиготністю вихідних форм, так як в F 2 спостерігається розщеплення на ознаки, близькі до батьківських форм.
При домінуванні цукристість коренеплодів гібридів досягає рівня найбільш цукристого батька, воно спостерігається при схрещуванні коренеплідного буряка з мангольдами. Вияснено, що цукристість визначається адитивно-домінантною генетичною системою. Ознака полігенна і співвідношення домінантних і рецесивних алелей, детермінуючих вміст сахарози у ліній, може бути різноманітним.
4. Генетика стійкості проти збудників хвороб
Стійкість проти коренеїду. Хвороба поширена в районах з помірним теплим або прохолодним кліматом. Викликається грибами Phoma betae, Fusarium, Alternaria, Rhizoctonia і ін., які пошкоджують кореневу систему і підсім’ядольне коліно. Ознака стійкості до коренеїду полігенна. Кращі сім’ї не завжди зберігають його в потомстві, ознак у деяких підвищена стійкість проявлялась на протязі ряду років.
Стійкість проти збудника церкоспорозу. Церкоспороз — одне з найбільш небезпечних і поширених захворювань буряка; викликається грибом Cercospora beticola. Всі сорти культури в умовах поширення хвороби сприйнятливі до неї в тій чи іншій мірі. Реакція на враження визначається групою генів (не менше ніж 4-5 парами), причому при слабкому враженні деякі гени неактивні або функція їх послаблена; спадковість складає 60–70%. Виявлені дві раси C. beticola, раса 1 вірулентна до всіх ліній буряка, а раса 2 проявляє диференціальну вірулентність до різних ліній. Стійкість до раси 2 незалежна від стійкості до раси 1 і успадковується за домінантним типом Встановлено, що велику роль в прояві церкоспорозу відіграють еколого-географічні фактори, що визначають поширення і агресивність патогена. Виділені три основних центри формування церкоспорозостійкості сортів буряка: 1) північноадріатичний; 2)північноамериканський (США, Канада); 3) північнокавказький (Північний Кавказ). При інбридингу із менш вражених біотипів буряка вдається виділити стійкі лінії. При повторних реципрокних схрещуваннях дикоростучого виду B. maritima з культурним буряком, отриманий вихідний матеріал, стійкий до церкоспорозу. Ознака стійкості до C. beticola пов’язана зі стійкістю до інших хвороб — чорної гнилі коренів, мозаїки, вірусний жовтяниці.
Стійкість проти збудника пероноспорозу. Контролюється полігенно, повністю стійких сортів не виявлено, навіть серед диких видів.
Стійкість проти вірусних хвороб і нематоди виявлена лише у диких видів.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 43 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |