Читайте также:
|
|
Першу з них складали злочини, що брали свій початок з мусульманської доктрини, із вказівок самого Мухаммеда. Вони тлумачилися як зазіхання на «права Аллаха» і не припускали прощення. Сюди відносились:
• відступництво від ісламу;
• злочини проти порядку управління — заколот і опір державній владі;
• злочини, оголошені тяжким релігійним гріхом і до яких відносились крадіжки, вживання спиртних напоїв, перелюбство, а також безпідставне обвинувачення в перелюбстві.
Друг группу злочинів складали протиправні дії, що розглядалися як зазіхання не на права всієї мусульманської общини, а на права окремих осіб. Норми, що регулюють їх, виходили із звичаїв родоплемінного ладу, зберігали сліди безпосередньої розправи потерпілого з кривдником.
Так, навмисне убивство або смертельне поранення спричиняли за собою кровну помсту з боку родичів вбитого. У шаріаті, правда, вже передбачалася можливість заміни кровної помсти грошовим викупом, якщо родичі вбитого прощали вбивцю. За ненавмисне вбивство встановлювався викуп, що супроводжувався двомісячним постом і відпущення на волю раба-мусульманина.
Для інших злочинів даної групи, зокрема за тілесні ушкодження, відповідальність також виникала за принципом відплати, таліону. Цей принцип чітко закріплюється в Корані, де продиктовано «душу-за душу, і око-за око, і ніс-за ніс, і вухо-за вухо, і зуб-за зуб, і рани-помста» (5,49).
Третю групу злочинів складали дії, що не розглядалися як кримінальні в період становлення халіфату, а тому не згадувалися в основних джерелах шаріату. З розвитком правової доктрини і прагненням майнової верхівки зміцнити сформований суспільний порядок починають розглядатися як карні злочини і каратися в судовому порядку такі дії, як легкі тілесні ушкодження, образи, хуліганство, обважування і шахрайство, хабарництво, розтрата державних коштів, азартні ігри тощо. Міра покарання по таких справах залежала від думки, що висловлювалась муджтахидами і від розсуду окремих суддів.
Покаранняза мусульманським правом відбили як архаїчні і додержавні засоби відплати, так і достатньо розроблені міри цілеспрямованої кримінально-правової репресії. Злочини першої і другої групи спричиняли за собою строго фіксовані і суворі покарання: хадд і кисас.
Покарання за злочини, що відносяться до третьої групи — тазир, відрізнялися великим розмаїттям і гнучкістю, але також мали яскраво виражений каральний характер. Як відзначалося вище, шаріат припускав, і тим самим узаконював, кровну помсту (у дещо обмежених, у порівнянні з доіс-ламським періодом, розмірах — Л. Б., С. Б.), таліон, а також викуп речами або грошима (до 100 верблюдів або 1 тис. динарів золота) як компенсацію потерпілому або його родичам, якщо вони відмовлялися від свого права на кровну помсту.
У шаріаті передбачалися типові для середньовіччя жорстокі і залякувальні покарання. Так, страта, що призначалася за цілу низку злочинів, звичайно, відбувалася публічно (шляхом повішення або четвертування), а потім тіло страченого виставлялося на загальну наругу. Застосовувалися і такі види страти, як утоплення і закопування живцем. Широко використовувалися також такі тілесні покарання, як відсічення пальців, рук і ніг, бичування, биття камінням тощо.
Тюремне ув'язнення в Арабському халіфаті зазвичай застосовувалося для утримання злочинців до суду, але поступово стало використовуватися і як міра покарання, причому в окремих випадках призначалося довічне ув'язнення. Позбавлення волі виражалося також і в домашньому ув'язненні або в ув'язненні в мечеть.
Мусульманське право знало також майнові санкції (конфіскації, штрафи тощо) і ганебні покарання — оголення бороди, позбавлення права носити чалму, привселюдний осуд тощо, а також заслання і виселення (за дрібні злочини).
Судовий процес
Процес за мусульманським правом носив, як правило, обвинувальний характер. Справи порушувалися не від імені державних органів, а зацікавленими особами (за винятком злочинів, спрямованих проти державної влади). Розходження судочинства в кримінальних і цивільних справах практично були відсутні. Судові справи розглядалися привселюдно, зазвичай в мечеті, де могли бути присутніми усі бажаючі. Сторони мали самі вести справу, не звертаючись за допомогою адвокатів.
Процес проходив усно, письмове діловодство не застосовувалося, хоча з часу правління Абассидів в цивільних справах складалися судові протоколи. Основними доказами були визнання сторін, показання свідків, клятви.
Справа повинна була вирішуватися на одному засіданні і не мала відкладатися до наступного дня. По суті процес у суді перетворювався у своєрідне змагання сторін, де, природно, багатий і бідний не були в рівному становищі.
При винесенні рішення суддя, за винятком порівняно невеликої категорії справ, мав велику свободу розсуду. Це давало йому можливість керуватися особистими симпатіями і враховувати соціальний стан сторін.
Особливістю процесуального права шаріату було те, що судове рішення не розглядалося як остаточне і безповоротне. У випадку встановлення нових фактів і обставин суддя міг переглянути своє власне рішення. Це відкривало простір для зловживань і свавілля.
При оцінці доказів у суді панував формалізм. Так, повним доказом у справі вважалися свідчення двох гідних довіри свідків-мусульман. Показання жінок розглядалися як половинні докази. При відсутності достовірних або переконливих доказів застосовувалася клятва, яку звичайно повинен був вимовити відповідач або той, кого звинувачували. Клятва, вимовлена в особливій урочистій формі і з посиланням на Аллаха, приймалася як вагомий доказ у судовому процесі. Вона звільняла обвинувачуваного від відповідальності або принаймні пом'якшувала покарання (наприклад, при обвинуваченні в навмисному вбивстві — Л.Б., СБ.).
Визнання обвинувачуваного, якщо воно було зроблено повнолітнім, осудним, не під впливом примусу, розглядалося як доказ, достатній для винесення рішення суду.
Схарактеризуйте:
1. Джерела середньовічного далекосхідного права.
2. Основні цивільно-правові інститути середньовічного далекосхідного права
3. Спільні риси та особливості в регулюванні відносин злочинів і покарань у середньовічному Китаї і Японії.
4. Судовий процес в Японії і Китаї.
5. Особливості становлення мусульманської правової сім'ї.
6. Джерела мусульманського права.
7. Основні цивільно-правові інститути за мусульманським правом.
8. Судовий процес за мусульманським правом.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 34 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |