Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Злочини.Ще середньовічні мусульманські правознавці розділили всі злочи­ни на три групи.

Читайте также:
  1. Ким за фахом був у середньовічній Європі цирульник?
  2. Особливості представництва інтересів в Україні. Кланово-олігірхічні групи.
  3. Перелік позначень, наведених у законі, що не можуть бути визнані як знак для товарів і послуг, поділяється на чотири групи.
  4. Цінні папери на фондовому ринку називаються його інструментами. Вони поділяються на три основні групи.

Першу з них складали злочини, що брали свій початок з мусульманської доктрини, із вказівок самого Мухаммеда. Вони тлумачилися як зазіхання на «права Аллаха» і не припускали прощення. Сюди відносились:

відступництво від ісламу;

злочини проти порядку управління — заколот і опір державній владі;

злочини, оголошені тяжким релігійним гріхом і до яких відносились кра­діжки, вживання спиртних напоїв, перелюбство, а також безпідставне обви­нувачення в перелюбстві.

Друг группу злочинів складали протиправні дії, що розглядалися як зазі­хання не на права всієї мусульманської общини, а на права окремих осіб. Нор­ми, що регулюють їх, виходили із звичаїв родоплемінного ладу, зберігали слі­ди безпосередньої розправи потерпілого з кривдником.

Так, навмисне убивство або смертельне поранення спричиняли за собою кровну помсту з боку родичів вбитого. У шаріаті, правда, вже передбачалася можливість заміни кровної помсти грошовим викупом, якщо родичі вбитого прощали вбивцю. За ненавмисне вбивство встановлювався викуп, що супрово­джувався двомісячним постом і відпущення на волю раба-мусульманина.

Для інших злочинів даної групи, зокрема за тілесні ушкодження, відпові­дальність також виникала за принципом відплати, таліону. Цей принцип чітко закріплюється в Корані, де продиктовано «душу-за душу, і око-за око, і ніс-за ніс, і вухо-за вухо, і зуб-за зуб, і рани-помста» (5,49).

Третю групу злочинів складали дії, що не розглядалися як кримінальні в період становлення халіфату, а тому не згадувалися в основних джерелах ша­ріату. З розвитком правової доктрини і прагненням майнової верхівки зміц­нити сформований суспільний порядок починають розглядатися як карні зло­чини і каратися в судовому порядку такі дії, як легкі тілесні ушкодження, образи, хуліганство, обважування і шахрайство, хабарництво, розтрата державних коштів, азартні ігри тощо. Міра покарання по таких справах за­лежала від думки, що висловлювалась муджтахидами і від розсуду окремих суддів.

Покаранняза мусульманським правом відбили як архаїчні і додержавні за­соби відплати, так і достатньо розроблені міри цілеспрямованої кримінально-правової репресії. Злочини першої і другої групи спричиняли за собою строго фіксовані і суворі покарання: хадд і кисас.

Покарання за злочини, що відносяться до третьої групи — тазир, відрі­знялися великим розмаїттям і гнучкістю, але також мали яскраво вираже­ний каральний характер. Як відзначалося вище, шаріат припускав, і тим самим узаконював, кровну помсту (у дещо обмежених, у порівнянні з доіс-ламським періодом, розмірах — Л. Б., С. Б.), таліон, а також викуп речами або грошима (до 100 верблюдів або 1 тис. динарів золота) як компенсацію потерпілому або його родичам, якщо вони відмовлялися від свого права на кровну помсту.

У шаріаті передбачалися типові для середньовіччя жорстокі і залякувальні покарання. Так, страта, що призначалася за цілу низку злочинів, звичайно, відбувалася публічно (шляхом повішення або четвертування), а потім тіло страченого виставлялося на загальну наругу. Застосовувалися і такі види стра­ти, як утоплення і закопування живцем. Широко використовувалися також такі тілесні покарання, як відсічення пальців, рук і ніг, бичування, биття ка­мінням тощо.

Тюремне ув'язнення в Арабському халіфаті зазвичай застосовувалося для утримання злочинців до суду, але поступово стало використовуватися і як міра покарання, причому в окремих випадках призначалося довічне ув'язнення. Позбавлення волі виражалося також і в домашньому ув'язненні або в ув'язненні в мечеть.

Мусульманське право знало також майнові санкції (конфіскації, штрафи тощо) і ганебні покарання — оголення бороди, позбавлення права носити чалму, привселюдний осуд тощо, а також заслання і виселення (за дрібні злочини).

Судовий процес

Процес за мусульманським правом носив, як правило, обвинувальний хара­ктер. Справи порушувалися не від імені державних органів, а зацікавленими особами (за винятком злочинів, спрямованих проти державної влади). Розхо­дження судочинства в кримінальних і цивільних справах практично були від­сутні. Судові справи розглядалися привселюдно, зазвичай в мечеті, де могли бути присутніми усі бажаючі. Сторони мали самі вести справу, не звертаючись за допомогою адвокатів.

Процес проходив усно, письмове діловодство не застосовувалося, хоча з часу правління Абассидів в цивільних справах складалися судові протоколи. Основ­ними доказами були визнання сторін, показання свідків, клятви.

Справа повинна була вирішуватися на одному засіданні і не мала відклада­тися до наступного дня. По суті процес у суді перетворювався у своєрідне зма­гання сторін, де, природно, багатий і бідний не були в рівному становищі.

При винесенні рішення суддя, за винятком порівняно невеликої категорії справ, мав велику свободу розсуду. Це давало йому можливість керуватися особистими симпатіями і враховувати соціальний стан сторін.

Особливістю процесуального права шаріату було те, що судове рішення не розглядалося як остаточне і безповоротне. У випадку встановлення нових фак­тів і обставин суддя міг переглянути своє власне рішення. Це відкривало прос­тір для зловживань і свавілля.

При оцінці доказів у суді панував формалізм. Так, повним доказом у справі вважалися свідчення двох гідних довіри свідків-мусульман. Показання жінок розглядалися як половинні докази. При відсутності достовірних або перекон­ливих доказів застосовувалася клятва, яку звичайно повинен був вимовити відповідач або той, кого звинувачували. Клятва, вимовлена в особливій урочис­тій формі і з посиланням на Аллаха, приймалася як вагомий доказ у судовому процесі. Вона звільняла обвинувачуваного від відповідальності або принаймні пом'якшувала покарання (наприклад, при обвинуваченні в навмисному вбивст­ві — Л.Б., СБ.).

Визнання обвинувачуваного, якщо воно було зроблено повнолітнім, осуд­ним, не під впливом примусу, розглядалося як доказ, достатній для винесення рішення суду.

Схарактеризуйте:

1. Джерела середньовічного далекосхідного права.

2. Основні цивільно-правові інститути середньовічного далекосхідного права

3. Спільні риси та особливості в регулюванні відносин злочинів і покарань у серед­ньовічному Китаї і Японії.

4. Судовий процес в Японії і Китаї.

5. Особливості становлення мусульманської правової сім'ї.

6. Джерела мусульманського права.

7. Основні цивільно-правові інститути за мусульманським правом.

8. Судовий процес за мусульманським правом.

 




Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 34 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав