Читайте также:
|
Одним із найважливіших досягнень ГК України як продукту наукової та законотворчої діяльності слід назвати зміст його ст. 5, в якій зафіксовано поняття правового господарського порядку та визначено його конституційні основи.
Згідно із цим визначенням правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб’єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів.
Це визначення вказує на ключові складові правового господарського порядку, що водночас є і об’єктами господарсько-правового забезпечення. За формою правовий господарський порядок як надзвичайно складний комплексний економіко-правовий феномен складається із: 1) системи встановлених законодавством правових режимів господарювання, що забезпечують здійснення господарської діяльності на окремих ринках товарів та послуг, в окремих секторах та галузях економіки; 2) системи встановлених законодавством механізмів захисту правового господарського порядку як від актів прямого економічного опортунізму через формування інституту господарсько-правової відповідальності, так і через реалізацію системи заходів скорочення обсягів тіньової економіки; 3) законодавчо забезпеченого механізму формування та реалізації державою власної економічної політики в сфері господарювання, що, зокрема, визначає рівень інтенсивності реалізації тих чи інших господарських відносин у межах існуючого правового господарського порядку, а також зміст та напрями трансформації такого порядку з метою виведення господарських відносин на принципово новий рівень ефективності.
За своїми сутнісними ознаками правовий господарський порядок у частині ринкового саморегулювання економічних відносин, як відомо, базується на плюралізмі та рівності форм власності, свободі підприємницької діяльності, свободі конкуренції та ціноутворення. Відтак право на підприємницьку діяльність, його зміст, межі та порядок реалізації виступає одним із наріжних каменів усієї системи відносин правового господарського порядку. Слід зазначити, що відповідно до преамбули ГК України він має на меті утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі країни, зокрема за рахунок розвитку підприємництва, і на цій основі підвищити ефективність суспільного виробництва.
Державне регулювання економіки опосередковують організаційно-господарські правовідносини між державними органами і суб’єктами господарювання[4].
Державне регулювання економіки відіграє велику роль у всіх країнах. Для реалізації державою основних завдань щодо державного регулювання економіки найдоцільнішим є використання на практиці різноманітних засобів та механізмів регулювання господарської діяльності. Головними елементами механізму державного регулювання економіки є суб’єкти, об’єкти, методи і засоби.
Основні засоби державного регулювання закріплені у ГК України. Також, в Україні прийнятий спеціальний Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та ще декілька законів, спрямованих на правове забезпечення державного регулювання економіки.
Ч.2 ст. 12 ГК України визначає такі основні засоби державного регулювання господарської діяльності: державне замовлення; ліцензування, патентування та квотування; сертифікацію та стандартизацію; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання податкових, інвестиційних та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій).
Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються ст.13-16 ГК України, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку, які розробляються у відповідності із Законом України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України». Серед законодавчих актів, які визначають основні засоби, що застосовуються державою до господарських правовідносин, слід виділити наступні: «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб», «Про здійснення державних закупівель», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», Податковий кодекс, «Про зовнішньоекономічну діяльність» і т. ін.
Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначає основні принципи такої політики, в т. ч. збалансоване врахування інтересів різних категорій учасників господарських відносин – суб'єктів господарювання, громадян, держави (ст. 4), зміст державної регуляторної політики та напрями її забезпечення (статті 5-14), повноваження органів державної влади (в т. ч. спеціально уповноважених) та місцевого самоврядування щодо здійснення державної регуляторної політики у сфері господарювання (статті 15-40).
Застосовуючи ці засоби, держава організовує господарську діяльність у макроекономічному масштабі, виконує господарсько-організаторську функцію і забезпечує соціальну орієнтацію економіки.
Питання для самоконтролю:
1. Поняття господарського права.
2. Господарські правовідносини: поняття та види.
3. Характеристика складових господарських правовідносин.
4. Які методи господарського права Ви знаєте?
5. Принципи господарювання.
6. Яких Ви знаєте учасників відносин у сфері господарювання?
7. Як класифікується господарська діяльність? Які застосовуються при цьому критерії класифікації?
8. Які основні відмінності підприємництва від некомерційної господарської діяльності?
9. Назвіть поняття та ознаки підприємницької діяльності.
10. Назвіть принципи підприємницької діяльності.
11. У чому полягає роль держави у сфері економіки?
12. За допомогою яких засобів забезпечується вплив держави на економічну сферу?
[1] Знаменський Г.Л. Наукоємність сучасного господарського права / Г.Л. Знаменський // Право України.-2010.-№8.-С.19.
[2] Вінник О.М. Господарське право: навчальний посібник [для студ. вищ. навч.закл.] / [О.М.Вінник].- [2-ге вид.,змін. та доп.].- К.:Правова єдність, 2009.- С. 47.
[3] Господарське право:підручник /В.С.Щербина.-6-те вид.,перерорб. і допов. - К.: Юрінком Інтер,2013 – С.7.
[4] Вихров О.П. Організаційно-господарські правовідносини / О.П. Вихров. – К., 2008.-С.7
Лекція 1. Вступ. Основні поняття та організація електронного документообігу
План
1. Предмет, мета та завдання дисципліни “Електронний документообіг”.
2. Понятійно-категоріальний апарат.
3. Документообіг. Етапи документообігу в організації.
4. Зміст електронного документообігу.
5. Законодавче регулювання електронного документообігу.
Література:
1. Закон України “Про електронні документи та електронний документообіг”: Офіц. текст прийнятий Верховною Радою України 6 жовтня 1998 р. зі зм. та доп. станом на 1 вересня 2003 р. –– К.: Видавничий дім “Ін Юре” 2003. –– 10 с.
2. Закон України “Про електронний цифровий підпис” від 22 травня 2003 р.: Офіц. текст прийнятий Верховною Радою України 22 травня 2003 р. –– Офіц. вид. –– К.: Вид. Дім “Ін Юре”, 2003. –– 14 с.
3. Закон України “Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки” // Відомості Верховної Ради. –– 1992. –– № 48. –– 102 с.
4. Закон України “Про інформацію” // Відомості Верховної Ради. –– 1992. –– № 48. –– С. 658.
5. Діловодство та архівна справа. Терміни та визначення: ДСТУ 2732:2004 / розроб.: О. Загорецька, Л. Драгомірова, Л. Кузнєцова та ін. – на зміну ДСТУ 2732-94. –– К.: Держспоживстандарт України, 2005. –– 32 с. –– (Національний стандарт України).
6. Асеев Г. Г. Электронный документооборот: учебник / Г. Г. Асеев. –– К.: Кондор, 2007. –– 500 с.
7. Курташова І. В. Електронний документообіг і його особливості / І. В. Курташова / Актуальні проблеми економіки. –– 2009. –– № 3 (93). ––С. 231–237.
8. Матвієнко О. В. Основи організації електронного документообігу: навч. посіб. для студ. ВНЗ / О. В. Матвієнко, М. Н. Цивін. –– К.: Центр учбової л-ри, 2008. –– 112 с.
1. У навчальних планах спеціальності “Документознавство та інформаційна діяльність”, поміж інших навчальних курсів професійного спрямування, наявний навчальний курс “Електронний документообіг”. Необхідність впровадження та функціонування електронного документообігу та електронного документа сьогодні визнається на державному рівні – прийняті відповідні Закони України та інші нормативно-правові акти. Отже, вивчення навчального курсу документознавцями є не тільки професійно зумовленим, а й нормативно підкріпленим.
Основною метою вивчення курсу є набуття теоретичних знань і практичних вмінь з організації електронного документообігу, оволодіння основними методами створення, зберігання та роботи з електронними документами і зі спеціалізованими системами управління документами, принципами побудови та функціонування систем електронного документообігу, механізмом електронного цифрового підпису, формування навичок із створення інформаційної моделі організації як основи для реалізації функцій електронного документообігу.
2. Базові категорії електронного документообігу:
Діловодство – це сукупність процесів, що забезпечують документування управлінської інформації і організацію роботи зі службовими документами.
Документообіг – це рух службових документів з часу їх створення або одержання суб’єктом документаційного забезпечення управління до часу завершення виконання, надсилання або знищення.
Документування – це процес створення і оформлення документів.
Електронний документообіг (обіг електронних документів) – сукупність процесів створення, оброблення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів, які виконуються із застосуванням перевірки цілісності та у разі необхідності з підтвердженням факту одержання таких документів.
Документ – інформація, зафіксована на матеріальному носії, основною функцією якого є зберігати та передавати її в часі та просторі.
Електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа.
3. Етапи документообігу в організації:
1. експедиційна обробка документів, які надходять в організацію;
2. попередній розгляд документів службою документаційного забезпечення управління;
3. реєстрація документів;
4. організація раціонального руху документів всередині організації, в т.ч. доведення документів до виконавців, контроль за їх виконанням, проходження узгодження і підпису проектів документів;
5. обробка виконаних документів і їх відправлення.
4. Згідно із Законом України “Про електронні документи й електронний документообіг”, електронний документообіг – це сукупність процесів створення, оброблення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів, які використовуються із застосуванням перевірки цілісності та у разі необхідності з підтвердженням факту одержання таких документів.
Отже, в класичному розумінні електронний документообіг включає: створення документів, їх обробку, передачу, збереження, вивід інформації, яка циркулює в організації чи на підприємстві, на основі використання комп'ютерних мереж. Під управлінням електронним документообігом у загальному випадку прийнято розуміти організацію руху документів між підрозділами підприємства або організації, групами користувачів чи окремими користувачами. При цьому під рухом документів мається на увазі не їх фізичне переміщення, а передача прав на їх застосування із повідомленням конкретних користувачів і контролем за їх виконанням
5. Відносини, пов’язані з електронним документообігом та використанням електронних документів, регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, законами України “Про інформацію”, “Про захист інформації в автоматизованих системах”, “Про державну таємницю”, “Про телекомунікації”, “Про обов’язковий примірник документів”, “Про Національний архівний фонд та архівні установи”, “Про електронні документи й електронний документообіг”, “Про електронний цифровий підпис”, а також іншими нормативно-правовими актами.
Постанови Кабінету Міністрів України:
· від 26.05.04 № 680 “Про затвердження Порядку засвідчення наявності електронного документа (електронних даних) на певний момент часу”;
· від 28.10.04 № 1451 “Про затвердження Положення про центральний засвідчувальний орган”;
· від 28.10.04 № 1452 “Про затвердження Порядку застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності”;
· від 28.10.04 № 1453 “Про затвердження Типового порядку здійснення електронного документообігу в органах виконавчої влади”;
· від 28.10.04 № 1454 “Про затвердження Порядку обов’язкової передачі
· документованої інформації”.
Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 82 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |