Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Політична роздрібненість

Читайте также:
  1. Б) політична.
  2. Військово-політична діяльність козацтва в другій пол. XVI– середині XVII ст.. Боротьба з турецько-татарською агресією
  3. Змістовий модуль 6 (4ч) (Політична свідомість та ідеологія.
  4. Марксизм, або політична економія праці.
  5. Політична відповідальність глави уряду
  6. Політична влада, її місце в житті суспільства. Гуманізм і мораль у суспільстві.
  7. Політична географія Середньовіччя.
  8. Політична й економічна незалежність центрального банку. Фактори оцінки незалежності ЦБ
  9. Політична концепція консерватизму.

Через порівняно короткий період створене першими київськими правителями об'єднання земель почало розпадатися. Аналогічна доля спіткала інші середньовічні імперії Європи, зокрема державу Карла I Великого. Цим величезним, хоч і примітивним, політичним утворенням просто бракувало відповідних технічних засобів та організаційних структур для того щоб утримувати обширні території протягом тривалого часу. На РусіРюриковичі через членів своєї розгалуженої династії забезпечували принаймні позірну єдність земель. Хоча це тривало рівно стільки, скільки між князями була згода щодо того, хто серед них найстарший і, отже, мав право на верховну владу. З порушенням такої одностайності різко слабшали родові та особисті узи між різними князівствами.

Проте існував іще один аспект проблеми політичної роздрібненості. З перемогою принципу спадкового престолонаслідування (вотчини) над системою старшинства або ротації Ярослава I Мудрого княжі роди дедалі глибше пускали коріння у своїх батьківських землях, для них дедалі очевиднішим ставав той факт, що їхнє майбутнє пов'язане з удільними володіннями, а не з Києвом, за який точилася безперервна боротьба. Протягом XII ст. виникло від 10 до 15 таких удільних князівств, найбільшими з яких були Галицько-Волинське,Володимиро-Суздальське, Новгородське, Чернігівське та Смоленське[34]. Кожне мало незалежний політичний, економічний і навіть культурний статус. Унаслідок цього Київська Русь поступово перетворилася на ціле з багатьма центрами, пов'язаними спільними релігійними та культурними традиціями, династичними узами. Проте центри ці були значною мірою самостійними й часто ворогували між собою.

З відокремленням нових і нових князівств багатства, населення та землі Києва зменшилися до такої міри, що перед ним мало чим поступалися інші князівства. Власне тоді місто Київ з прилеглими територіями стало називатися «Руською землею» — у вузькому розумінні слова. Та незважаючи ні на що, Київ залишався великою принадою. Той, хто завойовував його, не тільки пишався престижем правителя «матері міст руських», а й міг претендувати на верховенство в династії Рюриковичів. Оскільки в Києві жив митрополит, і там були головні храми й монастирі, він лишався незаперечним культурним і релігійним, якщо не політичним, центром усієї Русі. Навіть із зменшенням свого населення й територій Київ з довколишніми землями залишався одним із найбільш розвинених і густозаселених князівств на всій Русі[35].

Василівська церква-ротонда у Володимирі

Проте переваги Києва були водночас і його нещастями. Тривали нескінченні чвари між князями за місто. Український історик Степан Томашівський підрахував, що між 1146 і 1246 рр. 24 князі 47 разів правили в Києві[36]. З них один сім разів займав престол, п'ять князів правили по три рази кожен, а вісім — по два рази. Характерно, що 35 князювань тривали менше року кожне. У 1169 ріку результаті походу коаліції 11 князів, що діяли за ініціативою володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського, Київ вперше в практиці князівських усобиць був узятий штурмом і розграбований, і вперше князь, який заволодів містом, не залишився в ньому правити сам, а посадив на князювання свого ставленика [37] [38]. Після цього проголосив себе великим князем Владимиро-Суздальським, фактично засвідчивши цим вихід свого уділу зі складу Русі, оскільки в нього та його нащадків відсутній великокнязівський домен «Русі». Місто вже ніколи не досягло колишньої величі. 1204 року, Київ як центр Русі втрачає своє економічне значення, того року хрестоносці здобули центр тогочасного світу — Константинополь, внаслідок чого торговельні потоки змінюються в напрямку нового економічного центру — Венеціанської республіки. Київ залишається на периферії цих процесів, оскільки основна його економічна складова «шлях із варягів у греки» фактично не функціонує, жевріє тільки «сіверський шлях», ті вантажі, що доправляються по Десні, це призводить до втрати Києвом стратегічного значення, містом керують призначені воєводи. Переважна більшість товарів зі Скандинавії та півночі Русі стали оминати Київ, їх переправляють навколо європейсьго континенту. 1204 року Великий князь Київський Роман Мстиславович, названий в літописах — «самодержцем усієї Руси» переносить столицю Русі з Києва до Володимира (Володимир-Волинський)[39].




Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 29 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав