Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Зеров Микола Костянтинович

Читайте также:
  1. lt;!-- скрывает код от старых браузеров
  2. М. Миколаїв
  3. Микола підпалив сухі дикорослі трави на пасовищі, щоб у наступному році трава була густішою. Внаслідок цього частина пасовища повністю згоріла. Дайте правову оцінку діям Миколи.
  4. Обоснование назначения научного консультанта по диссертации О.А. Белозеровой
  5. Посилення соціального і національного гніту на Україні в умовах миколаївської реакції.
  6. Применение лазеров
  7. ПРИМЕНЕНИЕ ЛАЗЕРОВ
  8. Странноприимный дом А. С. Таранова - Белозерова

Микола Зеров народився 26 квітня 1890 року в повітовому місті Зінькові на Полтавщині. По закінченні Зіньківської школи, де його однокласником був майбутній гуморист Остап Вишня, Зеров навчався в Охтирській та Першій київській гімназіях. У 1909–1914 роках — студент історико–філологічного факультету Київського університету Святого Володимира. 1912 року з'явилися друком перші статті та рецензії Зерова в журналі «Світло», газеті «Рада». З 1914 року за наказом попечителя Київського навчального округу Зерова призначено викладачем історії до Златопільської чоловічої, а з жовтня 1916 року — ще й жіночої гімназії. З 1917 року Зеров учителює в Другій Київській гімназії імені Кирило–Мефодіївського братства та викладає латину. У 1918–1920 роках викладає українознавство в Архітектурному інституті, працює редактором бібліографічного журналу «Книгарь» (до початку 1920 року). З осені 1923 року — професор Київського інституту народної освіти.

Твори Миколи Зерова та інших письменників Розстріляного Відродження йшли до нас важко і довго – крізь недоброзичливу упередженість, фальсифікації, або просто через замовчування. Але нині вони стали джерелом натхнення наших сучасників, частинкою нашої історії та культури.

Микола Зеров вже давно отримав визнання як літературознавець, як критик, як перекладач, але лише обмежене коло найближчих до письменника людей знали його як поета. Як свідчив Дмитро Зеров, його старший брат начав писати досить рано, але серед перших його творів були здебільшого жарти і пародії, які автор присвячував різноманітним подіям у житті його родини.

Іронічність і жартівливість віршованих творів Миколи Зерова конфліктувала із отриманими переживаннями молодої людини, такими, які змушували його зупинятися перед незвіданими таємницями людського буття. Завжди вабило Миколу Зерова, Зерова–поета зоряне небо. Він бачив у цьому небі якийсь невідомий Всевишній початок, прагнув якщо не розгадати, то хоч увібрати таємний зміст цього початку.

Микола Зеров збагачує свою мову багатьма лексичними номінаціями. Наприклад:

«Щасливо, корабелю темнобокий!
Безпечно плинь під теплий небосхил
До Швабських гір, до голубих Антіл,
В Кабул чи в землі запашної мокки.» («KAPNOS TES PARTRIDOS»)

 

У даному уривку автор використовує вторинні номінативні форми, які реалізуються у його творчості за допомогою іменників та прикметників.

Так прикметник щаслив о(прислівник, форма прощання з предметом), безпечно (прислівник, тобто у безпеці) виражають загальнолюдські поняття соціально–культурного простору. Це дає нам змогу зрозуміти, як автор відноситься до того самого корабля у своєму вірші. Такими лексичними номінаціями як голубих, запашної автор дає нам змогу як можна ближче зрозуміти образ місцевостей, куди плине корабель.

 

«— Дарма твій гнів, дарма твої докори,
Пуста твоя убога pruderie,
Бо бачу світло тої я зорі,
Що кажеш ти, о мудрий гострозоре!

Як ти, люблю я фільтри і затвори,
Ці шнуром витягнуті димарі,
Цей жовтий дим (од нафти!) угорі,
Ці щогли, що мережають простори.» («Відповідь»)

У цій строфі автор використовує такі лексичні номінації як гнів, докори (іменникові форми) та пуста, убога(прикметникові форми). Такі номінації як гнів (бурхливий вияв злості, спрямований на ближнього; злісний стан душі, почуття сильного обурення; стан нервового збудження, роздратування) та докори (висловлене кому–небудь або передане в інший спосіб звинувачення в чомусь, незадоволення чимось) допомагають виразити негативний настрій письменника, його певне невдоволення навколишньою дійсність. Він звинувачує мудрого гострозора (лексична номінація у вияві метафоричного словосполучення) у його неправоті.

 

«Я туго ріс. Тож не дивуйте їм,
Тим недосвідченим, невправним звукам,—
Таким беззахисним, таким безруким
Я був тоді на торзі життьовім!

"Горби шалфейні" в килимі ряснім
Мене своїм не спокушали туком:
Дитячим радощам, наївним мукам
Складав я в’язки виснажених рим. «(«Присвята»)

Проаналізувавши цей уривок, я виявила для себе, що автор використовує такі прикметники недосвідченим (який не має достатнього досвіду, знань, потрібних в якій–небудь справі, професії), невправним (якому не властива вправність, спритність, незграбний), беззахисним (який не може захистити себе), безруким (безпомічний). М. Зеров хоче цими номінаціями донести до нас те, яеим він був у молоді та недосвідчені роки. На мою думку, цими прикметниками він повністю передав усю повну ситуацію того часу, доніс до нас невправність та невблаганність його молодих років.

У наступній строфі поет використовує уже інший вид номінації, тобто імена абстрактних понять у вигляді словосполучень. Наприклад, словосполучення килимі ряснім уже виступає у ролі епітета, що допомагає автору збагатити його мову. Словосполучення д итячим радощам, також у ролі епітета, уже наближає нас від такого гнівного настрою, як у першій строфі, до того, що автор починає розуміти усю сутність свого життя. Він розповідає нам як почав писати, як йому не вдавалось, але все таки він зумів вистояти і дійшов до кінця.

Отже, проаналізувавши поетичні твори Миколи Зерова, видатного критика. Перекладача, поета Розстріляного Відродження, можна зробити такі висновки. У своїх творах автор використовує національно вагому лексику соціально–культурного простору. У деяких випадках це поодинокі слова у прикметникових вираженнях (недосвідченим, загублена,символічний), у інших – це є метафори або сполуки у вигляді епітетів (килими рясні, гурманство слова ). В основному поет використовує лексичні номінації абстрактного типу, які виражають певну ознаку предмета чи явища, що допомагає увиразнити та збагатити мову творів авторських віршів.




Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 30 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав