Читайте также:
|
Необхідність єдиного розуміння сутності кримінальної відповідальності існує давно. Це важливо і для розвитку науки кримінального права, і для всієї юридичної науки, так як поняття кримінальної відповідальності тісно пов'язане з поняттям юридичної відповідальності. Слід погодитися з визначенням Т.А. Лесніевскі-Костарева, що основною категоріальний ряд у кримінальному праві - це «злочин» - «кримінальна відповідальність» - «покарання». Це дійсно фундаментальні категорії. І на другій з них базується весь блок категорій кримінально-правової політики, так як кримінальна відповідальність дає початок декільком категоріальним рядах. Враховуючи важливість даної категорії, слід визначити поняття та сутність як юридичної відповідальності в цілому, так і кримінальної відповідальності, зокрема.
В останні роки як вченими, так і практикуючими юристами все більше уваги приділяється питанням, пов'язаним з поняттям кримінальної відповідальності і формами її реалізації. Це цілком зрозуміло, оскільки кримінальна відповідальність являє собою один з центральних і разом з тим найбільш складних інститутів кримінального права. Не випадково протягом декількох років з цього питання триває дискусія.
Отже, різноманітні відносини, в яких виступають люди, врегульовані, так званими, соціальними нормами. У загальній теорії права під соціальними нормами розуміються загальновизнані або достатньо поширені правила поведінки людей, встановлюють межі належного і можливого.
Виділяють такі види соціальних норм: правові, моральні, політичні, естетичні, релігійні, корпоративні та ін.Порушення цих норм членами суспільства тягне негативну реакцію у вигляді соціальної відповідальності, яка представляє собою моральний обов'язок особи, яка порушила цю норму, понести несприятливі наслідки, встановлені суспільством (як правило, у вигляді осуду, осуду суспільством). Класифікація соціальної відповідальності залежить від сфери соціальної діяльності, у зв'язку з чим виділяють політичну, моральну, громадську, юридичну відповідальність.
Соціальні норми, врегульовані законом, називаються правовими. Правові норми відрізняються від інших соціальних норм тим, що вони закріплені в законі, забезпечуються примусовою силою держави і загальнообов'язкові до виконання. За порушення правових норм встановлено юридичну відповідальність, яка характеризується наступними обов'язковими ознаками:
· Вона заснована на державному примусі;
· Настає за вчинення правопорушення і пов'язана з відповідальністю перед державою;
· Виражається, як правило, у певних негативних наслідки для правопорушника, наприклад, особистого, майнового та іншого характеру;
· Втілюється в процесуальній формі.
Юридична відповідальність, як відомо, розглядається у двох аспектах: позитивному і негативному. Позитивна юридична відповідальність виникає з юридичної обов'язки здійснювати позитивні, корисні для суспільства функції і соціальні ролі і реалізується в регулятивних правовідносинах, в яких зобов'язана сторона знаходиться в стані підконтрольності та підзвітності. Негативна (ретроспективна) юридична відповідальність виникає у зв'язку з вчиненням правопорушення.
Кримінальна відповідальність являє собою один з видів юридичної відповідальності і тому має всі її загальними ознаками. Зміст кримінальної відповідальності засноване на положеннях філософії, загальної теорії права.
Поняття «кримінальна відповідальність» у Кримінальному кодексі України не дано, хоча цей термін часто вживається в КК, наприклад, у розділах I, II, IX та ін Тому в теорії і існують його варіанти. [3]
Одні автори визначають відповідальність як обов'язок особи, яка вчинила злочин, зазнати заходів державного примусу. Інші розуміють під відповідальністю застосування та реалізацію санкції правової норми. Треті ототожнюють кримінальну відповідальність з кримінальним правовідносинами. Четверті вважають кримінальну відповідальність комплексним інститутом, який регулюється нормами трьох галузей права: кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого і т.д. Є й інші визначення кримінальної відповідальності. Наприклад, Є.Л. Стрільців дає таке поняття кримінальної відповідальності:
кримінальна відповідальність являє собою обов'язок особи, яка вчинила злочин, зазнати певних в КК обмеження прав і свобод за скоєний злочин.
Кримінальна відповідальність настає в результаті вчинення злочину і тому являє собою найбільш суворий вид юридичної відповідальності.. Наявність в діях особи складу злочину є, відповідно до ч. 1 ст. 2 ККУ, підставою виникнення кримінальної відповідальності.
Кримінальна відповідальність індивідуалізується судом і полягає в засудженні винної особи від імені держави і, як правило, у встановленні для нього певних негативних наслідків у вигляді позбавлення або обмеження прав і свобод цієї особи.
Виникнення, реалізація, припинення кримінальної відповідальності здійснюється в рамках кримінально-правового відношення. Кримінальна відповідальність не тільки бере свій початок у кримінальному правовідношенні і нерозривно з ним пов'язана, але й сама є частиною кримінального правовідносини. Тому поза кримінальних правовідносин кримінальна відповідальність існувати не може. [4]
По порядку застосування - кримінально-процесуальним законодавством встановлений спеціальний порядок покладання кримінальної відповідальності. Кримінально-процесуальний кодекс регулює діяльність органів розслідування і суду щодо покладення кримінальної відповідальності. По колу суб'єктів, на яких покладається відповідальність - кримінальна відповідальність носить особистісний характер, тобто покладається тільки на фізичну особу, винну у скоєнні злочину. І ще одним специфічним властивістю кримінальної відповідальності є те, що вона передбачає, як правило, покарання за вчинення злочину, а не відновлення порушеного права. Найбільше кримінальна відповідальність близька до відповідальності адміністративною.
Ставлення до даного положення про момент початку і закінчення кримінальної відповідальності з боку юридичної громадськості неоднозначно.
По одному думку, кримінальна відповідальність протікає в рамках кримінально-правових відносин, проте їх часові межі різні. Так, кримінальна відповідальність виникає з моменту вступу обвинувального вироку суду в силу і закінчується, за загальним правилом, моментом закінчення відбуття покарання. Такий погляд на момент виникнення і припинення кримінальної відповідальності не є загальновизнаним в науці кримінального права. Багато авторів вважають, що кримінальна відповідальність виникає на більш ранніх стадіях.
Різними способами визначають і закінчення кримінальної відповідальності: момент припинення кримінально-правових відносин, відбуття покарання, погашення або зняття судимості. Однак якщо під кримінальною відповідальністю розуміти претерпеваніе засудженим обмеження своїх прав і свобод, покладеного на нього спеціальними органами держави, то очевидно, що кримінальна відповідальність має місце лише протягом терміну відбування призначеного судом покарання. Таким чином, момент припинення такого відбування покарання і визначає кінцевий момент кримінальної відповідальності. Після цього особа, за загальним правилом, знаходиться ще в статусі такої, яка має судимість, що тягне за собою певний загальногромадянські і кримінально-правові наслідки (ст. 88 КК).
Тобто згідно іншій точці зору, обов'язок особи нести кримінальну відповідальність виникає з моменту вчинення злочину; з цього моменту виникають кримінально-правові відносини, в яких реалізується кримінальна відповідальність. Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності (згідно з ч. 3 ст. 4 УКУ), незалежно від часу настання наслідків. Ця новела дозволяє зробити однозначний висновок: кримінальним законом, який діяв на час вчинення злочину з так званими віддаленими наслідками, слід вважати закон, що має силу в момент виконання діяння, передбаченого цим законом, а не той, який діяв у момент настання наслідків цього злочину. При чому під "вчиненням злочину" слід розуміти як закінчена, так і незакінчений злочин, тобто замах на злочин і готування до нього. Однак слід звернути особливу увагу на те, що в даному випадку на увазі мається не будь-яке на перший погляд протиправне діяння, а саме злочин. Це означає, що в злочинах з матеріальним складом наявність суспільно небезпечних наслідків все одно обов'язково, адже відповідно до статті КК без них немає і злочину.
Таким чином, часом вчинення злочину можна вважати:
1) Момент вчинення суспільно небезпечних дій, які становлять об'єктивну сторону складу злочину в «формальних» складах, в тому числі і готування до злочину, і замах на вчинення такого;
2) Момент настання суспільно небезпечних наслідків, якщо вони є обов'язковою ознакою складу злочину (так звані «матеріальні» склади);
3) Момент здійснення злочину виконавцем для всіх співучасників;
4) До триваючим злочинів, тобто до тих, які характеризуються безперервним здійсненням певного злочинної поведінки (наприклад, втеча з місця позбавлення волі), застосовується новий кримінальний закон, якщо злочинне стан суб'єкта тривав і після вступу в силу нового закону.
5) К продовжує злочинів, тобто до тих, які характеризуються здійсненням ряду тотожних дій, спрямованих до єдиної мети і досконалих за єдиним наміру, застосовується новий кримінальний закон, якщо хоча б одне з виконуваних ним дій було здійснено після набрання чинності нового кримінального закону.
Підводячи підсумок сказаному, можна зробити висновок про те, що кримінальна відповідальність у своєму розвитку проходить 5 стадій:
1 стадія. Загроза кримінальної відповідальності і встановлення особистості злочинця. Обов'язок понести невигідні наслідки вчиненого злочину виникає в силу факту скоєного злочину. Цей обов'язок може бути не реалізована зовсім, якщо злочин не буде розкрито або якщо злочинець не буде встановлений. Обов'язок понести кримінальну відповідальність не знімається протягом строків давності, але вона не реалізується.
2 стадія. Притягнення до кримінальної відповідальності. У разі встановлення особи, яка вчинила злочин і при наявності в його діях складу злочину, є достатні підстави для порушення кримінальної справи. На цій стадії на підставі норм кримінально-процесуального закону виробляються слідчі дії, збираються докази, що підтверджують винність підозрюваного у скоєному злочині і т.д. Завершується ця стадія винесенням обвинувального висновку і направленням справи до суду.
З стадія. Розгляд справи в суді і призначення покарання. Ця стадія завершується моментом вступу вироку в силу. Тому кримінальна відповідальність настає з моменту вступу обвинувального вироку в законну силу. Реалізація цієї стадії здійснюється з дотриманням норм Кримінально-процесуального кодексу України.
4 стадія. Виконання вироку. З моменту вступу звинуватив ного вироку в законну силу кримінальна. Відповідальність реалізується за допомогою кримінально-виконавчих відносин. За рядок і умови виконання покарання визначаються Кримінально-виконавчим кодексом України. Ця стадія завершується фактичним відбуттям покарання або достроковим звільненням.
5 стадія. Перебіг строку судимості. У період перебігу строку судимості за обличчям зберігаються певні невигідні наслідки, пов'язані з вчиненням злочину, що припиняються з моменту погашення або зняття судимості. Правові наслідки судимості, терміни погашення судимості, порядок зняття судимості передбачені в розділі ХІІІ Загальної частини Кримінального кодексу України, Терміни погашення і зняття судимості залежать від ступеня тяжкості вчиненого злочину, і визначається ст.ст. 89-91, 108 КК України. На цій стадії реалізація кримінально-правового відносини припиняється, на цьому закінчується і кримінальна відповідальність за певний злочин, за винятком випадків, коли особа вважається не мав судимості з моменту фактичного відбуття покарання.
Отже, виникнення, реалізація та припинення кримінальної відповідальності відбуваються в рамках кримінальної правовідносини. З моменту вчинення злочину виникає підстава для кримінальної відповідальності, але така настає з моменту, коли вина особи, яка вчинила злочин, буде доведена в порядку, встановленому законом. Так, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.10.1999 р., яким дано офіційне тлумачення ч. З ст. 80 Конституції України (про депутатську недоторканність), кримінальна відповідальності настає з моменту вступу в силу обвинувального вироку суду, а припиняється з моменту погашення або зняття судимості. [5]
Отже, для того щоб правильно застосувати закон про кримінальну відповідальність, необхідно, по-перше, точно визначити час вчинення злочину, і, по-друге, час дії кримінального закону.
У КК України законодавець вперше визначив момент вчинення злочину - це момент вчинення дії або бездіяльності, передбаченого законом. Тому думки, переконання або наміри особи вчинити злочин, якими б злочинними вони не були, не реалізовані в конкретне суспільно небезпечне діяння або бездіяльність, злочином не є.
Дія або бездіяльність - найважливіша ознака об'єктивної сторони злочину. Дія - це активний, свідомий, вольовий акт поведінки суб'єкта, що виражається у вчиненні суспільно небезпечного посягання, передбаченого кримінальним законом. Фізичне властивість кримінально-правової дії, як і будь-якого людського вчинку, рухомого свідомістю і волею, виражається у вчиненні одного або кількох однорідних або різнорідних рухів (актів). Наприклад, при крадіжці майна винний робить комплекс рухів: наближається до предмета (об'єкту посягання), таємно бере цей предмет, виносить його з приміщення і т.д. Тільки весь комплекс перерахованих рухів утворює єдине злочинне діяння, що називається крадіжкою.
Бездіяльність - це суспільно небезпечне, пасивне, усвідомлене і вольова поведінка, тобто невчинення дій, які особа повинна була і могла вчинити.
Нарешті, обговоримо поняття самого закону про кримінальну відповідальність.
У статті 1 Конституції України закріплено, що наша держава є суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою. Реалізація цих конституційних положень пов'язана не тільки зі створенням, в результаті конституційного ладу України, але і з дотриманням законом, що охороняють права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок і громадську безпеку. навколишнє природне середовище. конституційний лад України від злочинних посягань. Таким чином, закон, у тому числі і кримінальний, як основне ланка національної правової системи, набуває особливого значення. Чинний УКУ містить ч. 1 ст. 3 ККУ, яка говорить: «Законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який грунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права». Виходячи з цього можна сфоpмулиpовать певне поняття кримінального закону наступним чином:
закон про кримінальну відповідальність (кримінальний закон) - це нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою в порядку, передбаченому Конституцією України, і містить взаємопов'язані юридичні норми, що закріплюють підстави та принципи кримінальної відповідальності, визначають, які покарання можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили, або вказують умови звільнення від кримінальної відповідальності і покарання.
Кримінальний закон є формою вираження кримінально-правових норм, сукупність яких і становить кримінальне право. Тому поняття ці нероздільні. Закон і норма права, сукупність законів (кримінальне законодавство) і сукупність норм права співвідноситься між собою, як форма і зміст. Правильне і точне застосування кримінального закону грає важливу і основну роль у боротьбі зі злочинністю і в попередженні злочинів.
Закон про кримінальну відповідальність слід розглядати не тільки як окремий кодифікований кримінальний закон, тобто тут мається на увазі не тільки Кодекс в цілому, а й його окремі структурні елементи (норми): розділи, статті, частини статей, пункти, абзаци, речення, словосполучення, слова і цифри.. З прийняттям такого закону про кримінальну відповідальність і набранням ним чинності, у КК повинні бути своєчасно внесені зміни і доповнення в передбаченому законному порядку (ч. 2 ст. 3 ККУ).
Історія прийняття чинного УКУ така. Після довгих обговорень на міжнародному рівні, проект нового КК України було подано в 1998 р. до Верховної Ради України достатньо обгрунтованим, таким, який відповідає сучасному рівню юридичної науки і вимогам часу. При першому читанні проекту КК, що відбулося 8 вересня 1998 р., Верховна Рада розглянула також альтернативний проект КК, представлений народним депутатом України М. Н. Пилипчуком. Достатнім перевагою голосів був прийнятий проект, розроблений робочою групою Кабінету Міністрів України. Потім проект був прийнятий у другому читанні і остаточно - 5 квітня 2001
Отже, діючий УКУ вступив в дію 1 вересня 2001. У КК знайшли відображення і закріплення найбільш суттєві і принципові положення Конституції України (1996 р.). Кримінальний кодекс України захищає права і свободи кожної людини і громадянина і є тією необхідною законодавчою базою для удосконалення цього захисту.
Кримінальний закон вважається чинним з моменту вступу його в силу. Кримінальне законодавство грунтується на принципах законності, невідворотності відповідальності, особистої і винної відповідальності, справедливості, демократизму і гуманізму.
Кримінальний закон є єдиним джерелом кримінального пpава. Hоpми кримінальної пpава содеpжат тільки в кримінальному законі. Hикаких дpугие акти оpганов госудаpства не можуть содеpжать ноpм кримінально - пpавового хаpактеpа. Це випливає з пpинцип веpховенства кримінального закону в області кримінально-пpавотвоpческой та кримінально-пpіменітельной діяльності.
Звідси випливає, що в якості джерел кримінального пpава не можуть пpизнавал ні звичаї, ні пpавила гуртожитку, ні судовий пpецедент. Останні лише pаскpивают сутність і сенс кримінально - пpавовое ноpм, міститися в кримінальному законі, але не створюють нових ноpм. Видавані вищими оpганах госудаpственной влади стpану окремі кримінальні закони, що розуміються у вузькому сенсі, що включають декілька кримінально - пpавовое ноpм або навіть одну таку ноpм, діють самостійно до включення їх в КК, а потім застосовуються нарівні з дpугими, вже наявними в ньому ноpмам. Пpи цьому посилання робиться зазвичай тільки на певні статтю КК.
Природно, що дія кримінальних законів обмежена в часі. Поняття дії кримінального закону в часі складається з наступних основних моментів:
1. вступ закону в силу. Після прийняття закону Верховною Радою України, він підписується Головою Верховної Ради України і направляється Президентові України. Президент України протягом п'ятнадцяти днів після його отримання підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду (ст. 94 Конституції України). Оприлюднення закону - самостійна стадія законодавчого процесу, яка полягає в доведенні його до відома громадськості, громадян та відповідних державних органів шляхом приміщення прийнятого закону в певному друкованому виданні.
Згідно з ч. 5 ст. 94 Конституції і ч. 1 ст. 4 КК закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Днем вступу закону в силу є день, наступний після закінчення останніх су струм встановленого терміну. Звіт ж строку починається з дня, наступного за опублікуванням закону;
2. припинення дії закону. Кримінальний закон припиняє свою дію в результаті настання однієї з таких умов: 1) скасування закону (наприклад, законом України від 17 червня 1992 року були скасовані ст. 2, 61, 62 ', 64, 65, 80, 92 КК 1960 року [6 ]), 2) припинення терміну дії, про що має бути прямо зазначено в законі; З) заміни новим законом (наприклад, КК України, прийнятий Верховною Радою 5 квітня 2001 року замінює УКУ 1960 року, що позначено в самому чинному нині кодексі в ч.2 розділу I Прикінцевих та перехідних положень), 4) відокремлення особливих умов і обставин, що викликали видання цього закону.
3. зворотна сила закону. Згідно з ч. 2 ст. 4 КК злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв на час вчинення цього діяння. Це означає, що, як правило, кримінальний закон зворотної сили не має. Проте і з цього правила є винятки. Дане питання буде висвітлено у наступному розділі роботи.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 118 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |