Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

I. Основания приобретения гражданства.

Читайте также:
  1. F) До прекращения дела обвиняемому должно быть разъяснено право возражать против такого основания.
  2. А) по основаниям недействительности сделок, предусмотренным Гражданским кодексом Республики Казахстан
  3. Анализ взглядов на классификацию экспертиз. Различные основания классификации судебных экспертиз.
  4. В дорожной одежде, состоящей из покрытия и основания, различают следующие слои.
  5. В.52 Основания прекращения алиментных обязательств
  6. Виды налогов, основания для классификации.
  7. Внеочередного приобретения транспортных проездных документов;
  8. ВОПРОС 31 Основания прекращения трудового договора
  9. Вопрос 6. Основания прекращения налоговой обязанности.

Преступным сообществом (преступной организацией) признаётся сплочённая организованная преступная группа, созданная для совершения наиболее тяжких преступлений, либо объединение организованных преступных групп, для которой осуществление преступной деятельности является средством прямого или косвенного извлечения финансовой или иной материальной выгоды.

Преступная организация является наиболее опасным видом соучастия; создание преступного сообщества или преступной организации выступает в качестве самостоятельного наказуемого вида преступной деятельности, даже если такая организация не успела ещё совершить ни одного преступного деяния. Например, в УК РФ ответственность за такое деяние предусмотрена в ст. 210. Преступное сообщество выступает формой проявления организованной преступности.

Преступное сообщество характеризуется признаком сплочённости, под которой понимается наличие строго определенного иерархического порядка построения сообщества, включая внутреннее подразделение сообщества на функциональные группы; особого порядка подбора его членов и их ответственности перед сообществом; оснащение сообщества специальными техническими средствами; наличие систем конспирации, взаимодействия и защиты от правоохранительных органов; разработка и реализация планов легализации для прикрытия преступной деятельности, жесткая дисциплина, запрет на выход из состава преступного сообщества и комплекс принимаемых к этому мер; состояние организованной группы в другом объединении и т. д.

В числе других признаков называется устойчивый, чётко спланированный и законспирированный характер деятельности, использование механизмов теневой экономики и совмещения легальной экономической деятельности с преступной, распространение влияния на определённую территорию, нейтрализация общественных институтов, осуществляющих контроль запреступностью через их коррумпирование и т. д.

 

Зовнішні функції: — оборонна — захист країни від зовнішнього нападу, посягань на територіальну цілісність та суверенітет держави; — дипломатична — відстоювання і реалізація національних інтересів держави та її громадян у міжнародному житті, здійснення самостійної зовнішньої політики; — співробітницька — розвиток економічних, політичних, культурних відносин між державами, поглиблення інтеграційних процесів на загальнолюдській, регіональній та політичній основі.

Форма правління — організація верховної державної влади, порядок утворення її органів та ix взаємини з населенням. Існують дві основні форми державного правління — монархічна й республіканська.

Монархія (від грец. monarchia — єдиновладдя) — форма правління, за якої верховна влада формально (повністю або частково) зосереджена а руках однієї особи — глави держави — спадкоємного монарха. Монархії поділяють на абсолютні, конституційні та теократичні. Абсолютна монархія — форма правління, за якою керівник держави (монарх) — головне джерело законодавчої і виконавчої влади (здійснюється залежним від нього апаратом). Конституційна монархія — форма правління, за якої влада монарха обмежена конституцією, законодавчі функції передані парламенту, виконавчі — уряду. Тут монарх є верховним носієм виконавчої влади, головою судової системи, формально призначає уряд, змінює міністрів, має право розпоряджатися військовими і політичними силами,.

Республіка— форма державного правління, за якої вища влада належить виборним представницьким органам, а глава держави обирається населенням або представницьким органом. Це прогресивніша порівняно з монархічною форма правління. Нині у світі існує 143 республіки (майже 3/4 від загального числа держав).Залежно від відповідальності уряду — перед президентом або парламентом—розрізняють три форми республіканського правління: президентську, - парламентську, - напівпрезидентську.Президентська форма правління. За цієї форми главою держави і уряду є президент, який обирається всенародним голосуванням. Парламентська форма правління. За цієї форми главою держави є президент, але повнота виконавчої влади належить уряду. Глава уряду (прем'єр-міністр) — фактично перша особа в державі. Напівпрезидентська (змішана) форма республіканського правління. Вона поєднує в собі ознаки президентської та парламентської республік. Президент— глава держави. Він пропонує склад уряду і кандидатуру прем'єр-міністра, які підлягають обов'язковому затвердженню парламентом.

Державний устрій — спосіб організації адміністративно-територіальної, національно-територіальної єдності держави, особливості відносин між її складовими. Розрізняють прості (унітарні) і складні (федеративні, конфедеративні) держави. Унітарною є і держава Україна.

№21 Федерація — союзна держава, до складу якої входять державні утворення — суб'єкти федерації. Суб'єкти федерації мають суверенітет, зберігають відносну самостійність. Основні ознаки федерації: єдина територія і збройні сили, спільні митниця, грошова і податкова системи, загальна конституція за наявності конституцій суб'єктів федерації, спільний уряд, єдине законодавство і громадянство (подвійне — для суб'єктів федерації). Проте суб'єкти федерації правомочні приймати законодавчі акти в межах своєї компетенції, створювати власну правову й судову систему. Однак суб'єкти федерації не можуть бути повністю незалежними у внутрішній і зовнішній політиці. Вони добровільно делегують центральним органам федерації частину своїх повноважень. У світі 20 федеративних держав. Конфедерація (лат. confederatio — спілка, об'єднання) — союз суверенних держав, які зберігають незалежність і об'єднані для досягнення певних спільних цілей (переважно зовнішньополітичних, воєнних), для координації своїх дій. За конфедерації існує центральний керівний орган, якому надані чітко визначені повноваження. Його рішення приймаються і здійснюються тільки за згодою всіх держав, що входять до складу конфедерації. При цьому, звичайно, не існує єдиної території і громадянства, спільної податкової і правової системи тощо. Правовою основою конфедерації є союзний договір, тоді як для федерації — конституція. Кошти конфедерації складаються із внесків її суб'єктів. Це нетривка форма державного об'єднання.

№20 Унітарна держава — єдина держава, поділена на адміністративно-територіальні чи національно-територіальні одиниці, які не мають політичної самостійності, статусу державного утворення. У такій державі сформована єдина система вищих органів влади і управління, діє єдина конституція і єдине громадянство. У багатьох унітарних державах існують автономії, які відрізняються від звичайних адміністративно-територіальних одиниць поділу ширшими повноваженнями. У них водночас із загально-державними законами з окремих питань діють регіональні закони, конституції тощо, якщо вони не суперечать законам держави загалом. В автономіях незалежно від центральних органів діють автономний парламент, уряд (однак автономія не є державним утворенням).

№10 Державний суверенітет – верховенство державної влади у своїй країні і її незалежність в зовнішньополітичній сфері. В Декларації від 16.07.1990 Україна проголосила державний суверенітет, який характеризується як верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади у межах національної території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Суверенітет виступає як необхідна політико-правова характеристика держави. Поняття суверенітету відображає якісні риси держави. Водночас воно прямо пов'язане з властивостями державної влади, тобто суверенітет — це вияв самої природи влади. Зв'язок між державним і народним суверенітетом нерідко вбачають у тому, що народ є єдиним джерелом влади, яка звичайно здійснюється державою та її органами. У ст. 2 зазначається, що суверенітет України поширюється на всю її територію. Конституцією проголошується суверенітет держави у повному обсязі: як внутрішній суверенітет (щодо політичних партій та інших інститутів), так і зовнішній, тобто суверенітет щодо інших держав, до того ж у всіх основних сферах: політичній, економічній, культурній тощо. Демократизм держави і державного ладу виявляється насамперед у визнанні нею народу носієм суверенітету, у поєднанні безпосереднього народовладдя із здійсненням влади народом через органи державної влади та місцевого самоврядування, у визнанні й гарантуванні місцевого самоврядування.

№11 Взаємозв'язку держави і особистості вимагають чіткої урегульованості і впорядкованості. Передумовою володіння правами та обов'язками є громадянство якпевний політико-правовий стан людини. Воно виражаєюридичну приналежність індивіда до держави, яка "виступає вюридичній формі, отримує політико-правове вираження в інститутігромадянства, норми якого визначають умови і порядок придбання,втрати громадянства і т. д. ". Громадянство є юридичною підставоюдля особистості користуватися юридичними правами і свободами і виконувативстановлені законом обов'язки, тобто підставою правового статусу особистості

.№22 Політичний (державний) режим указує на сукупність прийомів і засобів здійснення державної влади. Загальними показниками будь-якого політичного режиму є :а) ступінь захищеності і забезпеченості гарантіями прав і свобод громадян (політичного й ідеологічного вибору, економічної свободи) та ступінь врахування інтересів різних соціальних груп (у тому числі меншин) тощо; б) способи легітимації державної влади; в) співвідношення правових і неправових способів здійснення владних функцій; г) методи, інтенсивність і правова обґрунтованість використання силових структур, інших ресурсів влади ;ґ) механізм ідеологічного тиску. політичний режим (у широкому смислі слова) характеризується рівнем гарантованості демократичних прав і свобод громадян, ступенем відповідності офіційних конституційних установлень політичним реаліям. Політичні реалії — невід'ємна характеристика політичного клімату в будь-яку епоху розвитку держави. Політичний режим будь-якої держави тісно взаємопов'язаний і з іншим виміром політичного життя держа­ви — його політичним курсом. Якщо політичний курс відбиває цілі суспільства, то політичний режим — засоби їх досягнення. Типи політичного режиму традиційно поділяють на демократичні і недемократичні (авторитарні). Демократичний режим — стан політичного життя суспільства, при якому державна влада здійснюється на основі принципів широкої і реальної участі громадян та їх об'єднань у формуванні державної політики, утворенні і діяльності державних органів, дотримання праві свобод людини. Недемократичні режими — це режими, за яких державна влада здійснюється шляхом обмеження і порушення формально проголошених прав_і_свобод людини.

№23Державний апарат являє собою систему органів, за допомогою яких здійснюється державна влада, виконуються функції держави, досягаються різноманітні цілі та завдання держави. Він є важливим складовим елементом будь-якої держави, що забезпечує управління державними і громадськими справами. Апарат держави є структурованою категорією. Структура апарату являє собою його внутрішню будову, порядок взаємодії та співвідношення складових елементів апарату. Основними серед них є: система органів державної влади; система органів державного управління; система судових органів. Кожна з цих систем — носій відповідної державної влади. Основним призначенням органів законодавчої влади є законодавча діяльність. У демократичних державах вони займають центральне місце у апараті держави. Представницькі органи поділяють на вищі та місцеві. До вищих належать парламенти, однією з функцій яких є прийняття законів. Однак у деяких випадках парламент передає частину повноважень іншим структурам. Виникаюча при цьому система актів іменується делегованим законодавством. Важливе значення для функціонування апарату держави має посада Президента. В Україні він є главою держави і виступає від її імені (ст. 102). Він — гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції, прав і свобод людини та громадянина.

№25 Основний зміст принципу поділу влади. Якими б не були різними варіанти механізму дії принципу поділу влади теорія в основі визначає наступне його зміст. Законодавча влада має верховенством, оскільки вона встановлює правові засади державного і суспільного життя, основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики країни, а отже, визначає в кінцевому рахунку правову організацію і форми діяльності виконавчої та судової влади. Чільне становище законодавчих органів у механізмі правової держави обумовлює вищу юридичну силу прийнятих ними законів, надає загальнообов'язковий характер нормам права, виражених в них. Однак верховенство законодавчої влади не носить абсолютного характеру. Виконавча влада в особі своїх органів займається безпосередньою реалізацією правових норм, прийнятих законодавцем. Її діяльність повинна бути заснована на законі, здійснюватися в рамках закону. Виконавча влада носить правовий характер лише в тому випадку, якщо вона є підзаконної владою, діє на засадах законності. Стримування виконавчої влади досягається також за допомогою її підзвітності і відповідальності перед представницькими органами державної влади. У правовій державі кожен громадянин може оскаржити будь-які незаконні дії виконавчих органів і посадових осіб у судовому порядку. Судова влада покликана охороняти право, правові підвалини державного і суспільного життя від будь-яких порушень, хто б їх не здійснював. Правосуддя в правовій державі здійснюється тільки судовими органами. Ніхто не може привласнити собі функції суду. У своїй правоохоронної діяльності суд керується тільки законом, правом і не залежить від суб'єктивних впливів законодавчої або виконавчої владиУ сучасній правовій науці принцип поділу влади прийнято відносити до основ демократичного конституційного ладу. Це значить, що він має основне значення при рішенні конкретних питань побудови державного механізму. Призначення принципу поділу влади - виключити можливість концентрації всієї повноти влади в руках однієї особи чи органу шляхом встановлення такої державності, при якій різні гілки державної влади могли б взаємно стримувати один одного. Сфери реалізації трьох гілок влади - законодавчої, виконавчої та судової - повинні бути чітко розмежовані, вони не повинні бути перешкодою друг другу. Поділ влади має грунтуватися, перш за все, на їхньому співробітництві, що, проте, стримувало б кожну з них, ставило б у визначені рамки і балансувало.

№26 Законодавча влада є представницькою. Саме на основі виборів народ передає владу своїм представникам і вповноважує представницькі органи здійснювати державну владу. У цьому змісті можна говорити про первинність представницьких органів у механізмі державної влади. Проте, є сутнісні і політико-юридичні обмеження цієї влади. Сутнісні обмеження випливають із її делегованості, визначаються принциповою залежністю від волі виборців. Політико-юридичні обмеження пов'язані з тим, що будь-який закон, щоб не залишатися набором фраз на папері, повинний відповідати політичним і юридичним реаліям, а також фундаментальному праву - конституції. Законодавча влада - це делегована законодавча влада. Назва даної гілки “законодавча” не означає, що крім законодавчої діяльності, представницькі органи не виконують ніяої іншої. Не менше істотною функцією є фінансова - щорічне затвердження бюджету. Є і розпорядницькі функції - формування визначених органів виконавчої і судової влади. Законодавча влада вправі давати політичну оцінку тим або іншим діям виконавчої влади і на цій основі залучати їх до політичної відповідальності.

№27 Виконавча влада в Україні є відносно самостійною гілкою (формою, видом) єдиної державної влади в Україні. Виконавча влада здійснюється на засадах поділу державної влади на гілки не на всіх рівнях, а лише на вищому, оскільки на місцевому рівні відсутні законодавчі органи. Вона не може ототожнюватися з виконавчою діяльністю, оскільки така діяльність є формою реалізації виконавчої влади, видом державної діяльності відповідної компетенційної та функціональної спрямованості. Виконавча влада в Україні здійснюється системою спеціально створених суб'єктів — органами виконавчої влади різних рівнів, які наділено виконавчою компетенцією, що не властиво органам законодавчої та судової влади. Через систему цих органів здійснюють державне управління, виконавчу й розпорядчу діяльність. Виконавча влада не ототожнюється з державним управлінням, яке характеризується як вид державно-владної діяльності. Виконавча влада в Україні набуває реального характеру в діяльності відповідних ланок державних органів та їх апарату, що дістали назву органів виконавчої влади, але продовжують здійснювати, як і раніш, управлінську діяльність і за суттю є органами державного управління.

№29 Правова держава - це держава, у якому організація й діяльність державної влади в її взаєминах з індивідами і їхніми об'єднаннями заснована на праві і йому відповідає. Ідея правової держави спрямована на обмеження влади (чинності) держави правом; на встановлення правління законів, а не людей; на забезпечення безпеки людини в його взаємодіях з державою. Основні ознаки правової держави: 1. Здійснення державної влади відповідно до принципу її поділу на законодавчу, виконавчу, судову з метою не допустити зосередження всієї повноти державної влади в одних руках. 2. Наявність Конституційного Суду - гаранта стабільності конституційного ладу - органа, що забезпечує конституційну законність і верховенство Конституції, відповідність їй законів і інших актів законодавчої й виконавчої влади.3. Верховенство закону й права, що означає: жоден орган, крім вищого представницького (законодавчого), не вправі скасовувати або змінювати прийнятий закон.4. Зв'язаність законом рівною мірою як держави в особі його органів, посадових осіб, так і громадян, їхніх об'єднань 5. Взаємна відповідальність держави й особистості:особистість відповідальна перед державою, але й держава не вільно від відповідальності перед особистістю за невиконання взятих на себе зобов'язань, за порушення норм, що надають особистостей права. 6.Правова культура громадян - знання ними своїх обов'язків і прав, уміння ними користуватися; поважне відношення до права, що протистоїть "правовому нігілізму" (віра в право чинності й невір'я в чинність права).

№30 Право — це загальнообов'язкова формально виражена система регулювання суспільних відносин, встановлена і забезпечена державою, обумовлена рівнем розвитку суспільствам. Призначення права формулюються в юридичній науці в двох аспектах. Відповідно до першого аспекту призначення права - виражати інтереси панівного класу (шару, груп), втілювати волю економічно панівного класу, служити засобом придушення, насильства по відношенню до інших класів. Згідно з другим аспектом призначення права полягає в тому, щоб служити засобом компромісу, зняття протиріч у суспільстві, бути інструментом управління справами суспільства. Виділяють дві головні функції права - регулятивну і охоронну. Регулятивна - впорядкування суспільних відносин шляхом закріплення відповідних громадських зв'язків і порядків (користування і розпорядження речами) і забезпечення активної поведінки тих чи інших суб'єктів (покладання обов'язку сплачувати податки) · Охоронна - встановлення заходів юридичного захисту та юридичної відповідальності, порядку їх покладання і виконання. Крім названих право виконує деякі додаткові функції. До них можна віднести виховну, ідеологічну, інформаційну та ін· Виховна функція полягає у впливі права на волю, свідомість людей, виховуючи в них повагу до права; · Ідеологічна функція полягає у впровадженні в життя суспільства ідей гуманізму, пріоритету прав і свобод людини, демократизму; Інформаційна функція дозволяє інформувати людей про вимоги, які пред'являються державою до поведінки особистості, повідомляти про ті об'єкти, які охороняються державою, про те, які вчинки і дії визнаються суспільно корисними або, навпаки, суперечать інтересам суспільства.

№31 Джерела права – це способи зовнішнього вираження і закріплення юридичних норм. До джерел (форм) права належать: правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий акт. Правовий звичай – це звичаєве правило поведінки, яке санкціонується і забезпечується державою. Правовий прецедент – це рішення судового або адміністративного факту щодо конкретної справи. яке стає обов’язковим для вирішення інших аналогічних справ. Нормативно-правовий акт – це письмовий документ правотворчого органу, який вміщує юридичні норми. Це найбільш розповсюджена форма сучасного права. Всі нормативні акти поділяються на дві великі групи: закони і підзаконні акти. Чільне місце в системі нормативних актів посідає закон. закон – це нормативно-правовий акт органу законодавчої влади або самого народу, який регулює найважливіші суспільні відносини, приймається в особливому порядку і має найвищу юридичну силу. Основним законом кожної держави є конституція.

№32 Система прав -це об’єктивно зумовлена внутрішня організація і структура права певної держави, яка виражає єдність і узгодженість правових норм, правових інститутів, яка виражається в системі законодавства і інших нормативно-правових актах, а також в інших формах права (правових звичаях, правових прицидентах). Для розмежування різних структурних частин системи права є такі критерії: предмет правового регулювання –правовідносини; методи правового регулювання –автономний (диспозитивний), імперативний, дозволяючий, рекомендуючий; кількість і якість нормативного матеріалу; актуальність або соціальне значення. Основною структуроутворюючою ланкою правової системи є система права.Саме система права як структурно організований вплив права на суспільні відносини визначає особливості конкретної національной системи права. Система права є історичним утворенням. Кожному історичному типу права була притамана своя система права, свій поділ на системні підрозділи.

№33конституційний лад України — це закріплена в Конституції форма організації держави і система суспільних відносин, яка охоплює багатогранні аспекти її соціально-економічного, духовного, політичного розвитку. Важливе значення в плані конституційного закріплення має положення про те, що Україна є демократичною, правовою і соціальною державою з республіканською формою правління.

Конституційний лад України базується на таких принципах: 1. Народовладдя. (№34!!!) У Конституції України зафіксовано, що вся влада в Україні належить народові, який є носієм суверенітету, єдиним джерелом влади. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Жодна політична партія, громадська організація не можуть присвоювати право здійснювати державну владу і діяти від імені всього народу. Народ України є господарем своєї долі і реалізує право власності на землю, її надра. Повновладдя народу України здійснюється на основі Конституції України через дві форми прояву: представницьку і безпосередню демократію. Представницька демократія — це така форма, при якій державна влада здійснюється через представницькі органи — систему Рад народних депутатів. Безпосередня (пряма) демократія — це пряме волевиявлення народу, яке реалізується шляхом референдумів, всенародного обговорення законопроектів, участі у виборах, проведенні загальних зборів громадян, через накази виборців, відкликання депутатів. 2. Розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову. Суть теорії розподілу влади полягає в тому, що кожна з трьох гілок влади відповідно до своєї природи, характеру функцій та призначення має зайняти визначене місце в системі органів влади і здійснювати свої владні повноваження у відповідних їм формах і межах, належним шляхом і засобами. 3.Державний суверенітет. Державний суверенітет України являє собою верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади в державі в межах її території та незалежність. 4. Верховенство права. В Україні конституційно закріплено принцип верховенства права, на якому ґрунтується і сама Конституція. Конституція має найвищу юридичну силу. 5. Політичний, економічний та ідейний плюралізм. Суспільне життя в Україні базується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

№35 Територіальний устрій держави становить систему відносин між державою загалом (її центральною владою) і її територіальними складовими (населенням і органами публічної влади). Невіддільною складовою територіального устрою держави є її адміністративно-територіальний устрій — внутрішня територіальна організація держави з поділом її на складові. Територіальний поділ держави — це система територіальних складових, які становлять географічну основу територіального устрою держави. Державний устрій у багатьох країнах означає назву комплексного конституційно-правового інституту, який об'єднує норми, що встановлюють систему органів державної влади, їх компетенцію, взаємовідносини, порядок формування, а часто й норми про державно-територіальний устрій.

№36Громадянство України регулюється Законом про громадянство України та Конституцією України. Громадянами України є:1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань. 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України. Документами, що підтверджують громадянство Ук раїни, є:1) паспорт громадянина України;2) свідоцтво про належність до громадянства України;3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон;4) тимчасове посвідчення громадянина України;5) проїзний документ дитини; Припинення громадянства — це припинення постійного правового зв’язку особи з державою.Світовий досвід правового регулювання громадянства свідчить, що громадянство може припинятися за такими підставами:1) відповідно до закону;2) позбавлення громадянства;3) внаслідок виходу або відмови від громадянства;

№37 Трудовé прáво — сукупність норм, що регулюють трудові правовідносини працівників тобто питання робочого часу, відпочинку, заробітної платні, тарифів, охорони праці, праці жінок і молоді, робітничих організацій (профспілок), трудових конфліктів, соціального страхування. Трудові відносини —врегульовані нормами трудового права суспільні відносини, що виникають як результат впливу норм трудового права на поведінку суб'єктів трудової діяльності в результаті укладення трудового договору, внаслідок якого між ними виникають правові з'вязки, а також відносини з приводу встановлення умов праці на підприємстві, навчання й перекваліфікації за місцем роботи та відносини, пов'язані з наглядом і контролем за додержанням трудового законодавства, вирішенням трудових спорів та працевлаштуванням громадян.

№38 Трудові правовідносини є зобов'язальними відносинами. В рамках трудових відносин кожний їх суб'єкт має визначені законом і взаємною угодою права і обов'язки. Відносини, що встановлюються між працівником і роботодавцем, зобов'язують цих суб'єктів проводити певні дії по виконанню трудової функції, виплаті винагороди за проведену роботу. Трудове законодавство чітко не окреслює меж дозволеної поведінки працівників при реалізації суб'єктивних прав. Важливо, щоб працівник не зловживав своїми правами і не вступав у протиріччя із законом і нормами моралі. Суб'єктивними правами і обов'язками володіє кожний працівник як учасник трудових правовідносин. Ці права,на працю, на відпочинок, на здорові і безпечні умови праці, визначають правовий статус працівника. Обов'язок виконання певної трудової функції означає, що працівник у трудових правовідносинах зобов'язаний не до виконання певного трудового завдання, по закінченні якого трудові правовідносини припиняються,

№39Трудови́й догові́р — угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (далі власник), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник — виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором й угодою сторін. Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Складання трудового договоруДодержання письмової форми є обов 'язковим:— при організованому наборі працівників; При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати:паспорт або інший документ, що посвідчує особу;копію довідки про присвоєння ідентифікаційного коду; трудову книжку Трудовий контракт — це правовий документ, який свідчить про наявність домовленості між підприємством, ор-ганізацією чи установою і працівником про умови спільної ви-робничої і творчої діяльності. Відповідно до Цивільного ко-дексу України громадяни за допомогою контракту реалізують право розпоряджатися своїми здібностями та можливостями. Основними реквізитами трудового контракту є: назва виду документа з коротким викладенням його призначення (на виконання обов’язків, на управління підприємством. дата і місце підписання; Орган, що наймає працівника.

№40 Припинення трудового договору — це юридичний факт, що є підставою для припинення трудових правовідносин. Підставами припинен ня трудового договору є:1) згода сторін;2) закінчення строку трудового договору, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;3) призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу;4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу;5) переведення працівника за його згодою на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;6) відмова працівника від переведення, та роботу в іншу місцевість разом І підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці;7) набрання законної сили вироку суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;8) підстави, передбачені контрактом. Зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.

№41Робочий час — це час, протягом якого працівник виконує роботу, визначену угодою, підпорядковуючись внутрішньому трудовому розпорядку. Можна сказати, що робочий час — це час, протягом якого працівник працює у визначеному місці на визначених угодою сторін умовах Згідно з трудовим законодавством України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень як за п'ятиденного так і за шестиденного робочого тижня (ст. 50 КЗпП). Для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень.Тривалість робочого часу учнів, які працюють упродовж навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в законі для осіб відповідного віку. Час відпочинку – це частина календарного періоду, протягом якого працівник відповідно до законодавства повинен бути звільнений від виконання трудових обов’язків і який він може використовувати на власний розсуд для задоволення своїх інтересів і відновлення працездатності. Існують такі види відпочинку :*перерва протягом робочого дня;*щоденний відпочинок (перерва між робочими днями);*вихідні дні (щотижневий відпочинок);*святкові і неробочі дні;*відпустки. Перерва протягом робочого дня встановлюється для відпочинку і харчування, як правило, через чотири години після початку роботи, а її тривалість не може перевищувати 2 години. Неробочі та святкові дні встановлюються трудовим законодавством (ст. 73 КЗпП) і їх перелік є чітко визначений. Святкові дні: 1 січня – Новий рік, 7 січня – Різдво Христове, 8 березня – Міжнародний жіночий день, 1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих, 9 травня – День Перемоги, 28 червня – День Конституції України, 24 серпня – День незалежності України. Неробочими днями є релігійні свята: 7 січня – Різдво Христове, один день – Пасха (Великдень), один день – Трійця.

№43Цивільне право — одна з провідних галузей національного права України.Цивільне право України, як будь-яка інша галузь права, характеризується. Основними джерелами права соціального захисту є Закон «Про пенсійне забезпечення» «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» предметом і методом правового регулювання. Предмет правового регулюванняцивільного права складають правові відносини, що регулюються цивільно-правовими нормами. Суттєві особливості має соціальний захист окремих категорій громадян: інвалідів, військовослужбовців, осіб похилого віку, ветеранів війни і праці, потерпілих від аварії на Чорнобильській АЕС та інших.

№44Цивільна правоздатність згідно зі ст. 25 ЦК України — це здатність мати цивільні права та обов’язки. Така здатність визнається за всіма громадянами України. Вона виникає в мо-мент народження громадянина і припиняється у момент його смерті. Таким чином, правоздатність — це невід’ємна влас-тивість кожного громадянина. Він є правоздатним протягом всього свого життя незалежно від віку та стану здоров’я. Правоздатність визнається за кожним громадянином. При цьому відповідно до закону громадянин не має права відмови-тися від правоздатності або обмежити її. З місцем проживання фізичної особи пов’язано настання багатьох юридичних фактів, які є підставою виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов’язків.

№45Стаття 80 ЦК України передбачає, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому зако-ном порядку. Юридична особа наділяється цивільною право-здатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Ознаки юридичної особи: – Організаційна єдність. Юридична особа — це не окремий громадянин (фізична особа), а колективне утворення, певним чином організований колектив людей (організація).–Наявність відокремленого майна. Кожна юридична особа має своє майно.– Виступ у цивільному обороті від свого імені. Кожна юри-дична особа має своє найменування (ім’я). Від свого імені вона набуває майнових та особистих немайнових прав і несе обов’язки, вступаючи в різні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. – Здатність нести самостійну майнову відповідальність. Здатність організації від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових.

№46Цивільна правоздатність — це здатність людини бути носієм цивільних прав та обов'язків, здатність мати цивільні права і нести цивільні обов'язки. Змістом цивільної правоздатності є можливість мати майно у власності або в користуванні, одержувати його у спадок.Правоздатність виникає з моменту народження громадянина і припиняється з його смертю. Правоздатність може бути частково обмежена лише судом на певний строк у випадку покарання за вчинений злочин. дієздатність — це надана громадянину законом можливість реалізації своєї правоздатності власними діями. При здійсненні своїх прав особа має утримуватись від дій, які б порушували права інших осіб, заподіювали шкоду довкіллю та культурній спадщині, зобов'язана додержуватись моральних засад суспільства.Обсяг дієздатності залежить від віку, стану психічного здоров'я, а за певних умов — від способу життя і поведінки особи. За обсягом дієздатність поділяється на такі види:повна;мінімальна;неповна;обмежена;недієздатність особи.Повна дієздатність настає з досягненням повноліття, тобто 18 років.

№50 Предмет сімейного права складають: а) відносини які виникають у зв’язку зі шлюбом; б) особисті та майнові відносини між членами сім’ї; в) особисті та майнові відносини між іншими родичами; г) відносини, які виникають у зв’язку із влаштуванням дітей, які позбавлені батьківського піклування.

№54Кримінальний закон - це правовий акт вищого органу державної влади України, що містить у собі юридичні норми, які встановлюють загальні підстави та межі кримінальної відповідальності, визначають коло суспільно небезпечних діянь, що визнаються злочинними та встановлюють види та розміри покарання, які можуть бути застосовані до осіб, які будуть визнані у встановленому законом порядку винними в їх вчиненні, а також: регламентують підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності та покарання. За змістом кримінальні закони поділяються на два види: норми загальної дії. Вони визначають завдання кримінального законодавства, підстави та межі кримінальної відповідальності, дію закону в просторі, в часі, На відміну від інших законів, кримінальному закону властиві такі характерні риси: тільки кримінальний закон встановлює злочинність і караність діяння; до осіб, які порушили кримінальний закон, застосовуються специфічні, передбачені виключно самим кримінальним законом заходи впливу - покарання; покарання може бути призначене тільки судом і ніяким іншим органом;

№55Відповідно до ч. 1 ст. 11 КК «злочином передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину». Із нього випливає, що злочином є діяння (дія або бездіяльність), якому властиві такі обов'язкові ознаки: 1) це діяння вчинене суб'єктом злочину; 2) воно є винним; 3) вказане діяння є суспільно небезпечним; 4) відповідне діяння передбачене чинним КК. Останнє, крім того, має на увазі, що обов'язковою ознакою поняття злочину є також 5) кримінальна караність. Відсутність хоча б однієї із цих ознак вказує на відсутність злочину. Злочином визнається діяння, вчинене суб'єктом злочину, тобто фізичною осудною особою, яка на момент його вчинення досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність (ст. 18 КК).

56 Кримінальна відповідальність, по-перше, кримінальна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, що встановлюється державою в кримінальному законі. Отже, тільки Кримінальний кодекс України встановлює кримінальні покарання, дає вичерпний перелік покарання, передбачає підстави, порядок, межі їх призначення.По-друге, кримінальна відповідальність застосовується лише судом і лише до особи, винної у вчиненні злочину. По-третє, кримінальна відповідальність - це обов'язки злочинця особистого (позбавлення волі), майнового (конфіскація майна) чи організаційного (позбавлення права мати певну посаду) характеру.У ст. З КК України передбачено підстави кримінальної відповідальності, В ній зазначено, що кримінальна відповідальність і покарання несе тільки особа, винна у вчиненні злочину, тобто особа, яка умисно чи необережно вчинила діяння, яке передбачено кримінальним законом як суспільне небезпечне. Сукупність ознак, які визначають діяння як злочин, має назву "склад злочину".Тому часто стверджують, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є наявність складу злочину.

57Склад зло́чину — сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин. Складається з 4 елементів: Суб'єкт злочину, Суб'єктивна сторона, Об'єкт злочину,Об'єктивна сторона. Матеріальний та формальний склад злочину Поширеним є поділення злочинів на злочини з матеріальним та злочини з формальним складом. Матеріальний склад злочину — склад злочину, об'єктивна сторона якого передбачає настання суспільно небезпечних наслідків як її обов'язкову ознаку. Наприклад, крадіжка, грабіж. Формальний склад злочину — склад злочину, для наявності об'єктивної сторони якого необов'язкове настання суспільно небезпечних наслідків для кваліфікації злочину. Наприклад, розбій: особа може фактично нічого не захопити, але понесе покарання за розбій, якщо лише вчинила напад. Мотив і мета - обов'язкові ознаки складу злочину лише тоді, коли вони передбачені в конкретній статті кримінального закону.

№58ПредметВідносини, що становлять предмет міжнародно-правового регулю-вання, можна умовно розділити на міждержавні та неміждержавні. До міждержавних відносин належать: 1) відносини між державами; 2) відносини між державами та державоподібними утвореннями; 3) відносини між державами і націями, що борються за незалежність. Міжнародними неміждержавними відносинами є: 1) відносини між державами і міжнародними організаціями; 2) відносини між міжнародними організаціями; 3) відносини між державами, міжнародними організаціями з одного боку і фізичними та юридичними особами — з іншого;

I. Основания приобретения гражданства.

. Гражданство в РФ может бытьприобретено по ряду оснований (несколькими способами):

1. в результате признания гражданства: это означало, что гражданами РФ были признаны все граждане бывшего СССР, постоянно проживавшие на территории РСФСР на день вступления в силу закона о гражданстве (6 февраля 1992 года), * ** сейчас этот пункт уже утратил свою силу.

2. по рождению: ребёнок, родители которого на момент его рождения состояли в российском гражданстве является гражданином РФ (независимо от места рождения); если у родителей разное гражданство, вопрос о гражданстве их ребёнка определяется их письменным соглашением; если родители решили поменять гражданство своё и своего ребёнка, то до 14 лет у ребёнка согласия не спрашивают, а после 14 лет – спрашивают.

3. в результате приёма в гражданство: лицо, не состоявшее в российском гражданстве может быть в него принято, решение по этому вопросу является прерогативой президента РФ.

В законе «О гражданстве РФ» (который вступил в действие с февраля 1992 года) было сформулировано условие приёма гражданства:

– постоянное проживание на территории РФ всего 5 лет (т.е. с перерывами)

– либо непосредственно перед обращением к президенту – 3 года (но непрерывно)

*** В апреле 2002 года Дума приняла новую редакцию закона «О гражданстве», ужесточив условия приёма в российское гражданство:

непрерывное проживание в течение пяти лет с момента получения вида на жительство

знание русского языка

– обязанность соблюдать Конституцию РФ и законодательство РФ

– наличие законного источника существования.

Однако есть обстоятельства, по которым лицо не будет принято в наше гражданство:

– если оно выступает за насильственное изменение КС РФ

– если оно состоит в организации, деятельность которой не совместима с конституционными принципами РФ

– если лицо осуждено за границей и там отбывает наказание за действия, которые преследуются и по российским законам.

4. В результате регистрации (сейчас это называется – в упрощенном порядке): это гораздо более простой порядок по сравнению с третьим, ибо не требует решения президента => это решение принимается в порядке регистрации органами МВД, а за пределами России – дипломатическими представительствами и консульствами РФ: такой порядок распространяется на лиц, у которых супруг(а) или родственник по прямой восходящей линии является гражданином РФ.

5. В результате восстановления в гражданстве РФ.




Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 65 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.018 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав