Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ

Читайте также:
  1. НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК

Під умовами розуміємо обставини, наявність яких є необхідною для державної реєстрації шлюбу:

1. різностатевість осіб – випливає із визначення шлюбу у ст. 21

2. досягнення шлюбного віку – для жінок 17 років, для чоловіків 18 років; досягнення шлюбного віку повинно відбуватися на день реєстрації шлюбу, а відтак заяву на укладення шлюбу може подати особа, яка не досягла шлюбного віку, але досягне його на момент реєстрації.

судом може бути надано право особі, яка не досягла шлюбного віку, але досягла 14 років, право на укладення шлюбу, у разі якщо це відповідає її інтересам (такими обставинами можуть бути: фактичне утворення сім’ї, вагітність, народження дитини, тяжке захворювання тощо). Суд розглядає таку заяву за правилами окремого провадження, до участі у справі залучаються один або двоє батьків неповнолітньої особи, особа, з якою передбачається реєстрація шлюбу, а також інші зацікавлені особи. Шлюб своїм рішенням не знижує шлюбний вік, однак, надає право на шлюбні відносини.

Максимальний віковий ценз не встановлений.

3. добровільність шлюбу – шлюб ґрунтується на вільній згоди чоловіка та жінки, порушення добровільності укладення шлюбу, означає наявність дефекту волі, що є підставою для визнання такого шлюбу недійсним.

 

Дефект волі може проявлятися у наступних випадках: а) це укладення шлюбу з недієздатною особою, тобто добровільність має передбачати узгодження зовнішнього волевиявлення з внутрішньою волею особи б) укладення шлюбу з особою, яка з інших причин, ніж недієздатність, не усвідомлювала значення своїх дій та / або не могла керувати ними – стан афекту, тимчасовий психічний розлад, сп’яніння тощо; в) укладення шлюбу під примусом (фізичного чи психологічного насильства – ст. 40) або впливом іншої неправомірної дії на волю особи (обман)

4. намір створити сім’ю та набути прав та обов’язків подружжя - якщо такого наміру немає, за рішенням суду такий шлюб може бути визнаний недійсним у зв’язку з його фіктивністю

5. відсутність обставин, що перешкоджають укладенню шлюбу – негативні умови укладення шлюбу – до них відносять: одношлюбність (не дозволяється перебування у інших шлюбних відносинах), наявність родинних та прирівняних до них зв’язків (у шлюбі не можуть перебувати: особи, які є родичами прямої лінії споріднення по висхідній та нисхідній лініях, рідні (повно рідні та неповно рідні) брат і сестра, двоюрідні брат та сестра, рідна тітка та дядько відповідно з племінником та племінницею (бокова лінія споріднення).

Ці заборони в рамках споріднення є абсолютними.

Існують і відносні перешкоди для укладення шлюбу, але вони можуть бути зняті:

а) забороняється укладення шлюбу між усиновлювачем та усиновленою особою доки між ними будуть існувати такі відносини – у випадку скасування усиновлення можуть вступити у шлюб;

у шлюбних правовідносинах значення має як юридична спорідненість, так і фактична (кровна) спорідненість, більш далека спорідненість, ніж зазначена вище, не бути перешкодою для укладення шлюбу. Перелік умов укладення шлюбу є вичерпним, умови, що перераховані у п.1-4 є позитивними умовами, в п.5 – негативними або перешкодами для укладення шлюбу. Перешкоди поділяються на абсолютні та відносні.

Слід відрізняти неукладений шлюб від недійсного шлюбу.

Недійсним може визнаватися лише укладений шлюб і не може бути визнаний недійним неукладений шлюб.

В юридичній літературі у якості відносної перешкоди укладення шлюбу визнається приховання однією з осіб, що подали заявку на реєстрацію шлюбу, тяжкої хвороби, небезпечної для другої особи, а також для нащадків майбутнього подружжя (ч.3 ст. 41), однак, насправді, цю норму не можна вважати перешкодою для укладення шлюбу, оскільки вона не заважає процесу державної реєстрації, а лише може бути підставою потім після реєстрації для визнання такого шлюбу недійсним. Саме тому в ч.3 ст. 41 норма сформульована у звершеному часі – «приховала», і не згадується ця норма у Главі 3 «Загальні положення про шлюб», закон не передбачає можливості відмови у державній реєстрації шлюбу за медичними показаннями, це може лише впливати на добровільний вибір особи щодо укладення шлюбу.

Умови шлюбу також можна поділити на: а) матеріальні (це ті, що перераховані в п.1-5), б) формальні умови (визначають форму шлюбу – світський характер – і процедуру здійснення державної реєстрації шлюбу.

Стадії державної реєстрації:

1) подача спільної заяви про реєстрацію шлюбу особисто до органів реєстрації особами, які бажають вступити у шлюб чи представниками, що мають довіреність; заява подається в будь-який орган реєстрації актів цивільного стану. Разом з документами представляється паспорт (або документ, який замінює його) і документ, що посвідчує відсутність перепон для укладення шлюбу (свідоцтво про смерть, про розірвання шлюбу), якщо особа не досягла 18 років свідоцтво про народження, а також копія рішення суду про надання права на шлюб;

2) ознайомлення наречених з їх правами та обов’язками;

3) заручини – після подання заяви особи набувають статус наречених, що дає їм можливість здійснювати безкоштовне дослідження їх стану здоров’я за державний рахунок, відповідно до ПКМУ;

правові наслідки статусу наречених передбачені ч.4 ст. 31 СКУ

4) розгляд заяви про реєстрацію шлюбу;

на протязі 1 місяці протягом якого повинна бути здійснена державна реєстрація. Можна здійснити реєстрацію раніше за заявою наречених у зв’язку з наявністю поважних причин (тяжка хвороба).

У разі надходження заяви від заінтересованої особи на укладення шлюбу має бути підкріплено відповідним доказом. Керівник органу має право відстрочити державну реєстрацію на строк не більше 3 місяців для здійснення перевірки поданих фактів щодо перешкоджання. Рішення про відстрочення може бути оскаржене до суду.

5) Реєстрація шлюбу – як правило у приміщенні органу державної реєстрації, за заявою наречених у іншому місці; присутність наречених для реєстрації є обов’язковою через представника не дозволяється.

Якщо протягом 3місяців з моменту подання заяви, якщо наречені не з’являються – процедура реєстрації починається знову.

Після державної реєстрації у паспорті робиться відмітка.

 

Тема: Недійсність шлюбу (24.02.2012)

 

1. Підстави, порядок визнання шлюбу недійсним

2. Правові наслідки недійсності шлюбу

3. Визнання шлюбу неукладеним

 

1.

Недійсним може бути визнаним лише укладений шлюб, тобто той шлюб, який зареєстрований відповідно до формальних умов укладення шлюбу (процедура реєстрації), однак разом з тим є порушення матеріальних вимог укладення шлюбу:

· Досягнення шлюбного віку;

· Добровільність шлюбу;

· Одношлюбність;

· Відсутність близького, кровного споріднення або споріднення заснованого на усиновленні;

· Приховування інформації про наявність у особи тяжкої хвороби, що є небезпечним для іншого подружжя або його нащадків.

Порушення формальних вимог не може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.

СКУ вказує на вичерпний перелік для визнання шлюбу недійсним.

У СП діє презумпція дійсності шлюбу (ст. 37 СКУ, ч.3 ст. 10 ЦПК – у судовій процедурі кожна із сторін повинна довести ті вимоги або заперечення про які вона стверджувати; ч.5 ст. 12 ЦКУ – презумпція, правомірна поведінка особи при реалізації свого права).

Залежно від того, які саме вимоги ЗУ щодо укладення шлюбу були порушені недійсні шлюбі поділяються на:

· Абсолютно недійсні шлюби (нікчемні) – такий шлюб визнається недійсним не за рішенням суду, а за рішенням РАЦСу через анулювання актового запису про укладення шлюбу на підставі поданої заяви заінтересованої особи, до якої додаються додаткові докази. Актовий запис анулюється незалежно від смерті осіб, що перебувають у шлюбі, а також розірвання такого шлюбу.

Абсолютно недійсні шлюби визнаються недійсними з моменту їх укладення – зворотна дія у часі.

До них належать шлюби, що:

 

· Зареєстровані з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі (порушення принципу одношлюбності);

Добросовісність одного з подружжя (не знав та не повинен був знати) не впливає на визнання такого шлюбу недійсним.

Сюди не підпадають шлюби, які були укладені після оголошення попереднього подружжя померлим, оскільки правовий наслідок цього юридичного факту є припинення шлюбних відносин, а відтак при вступі до нового шлюбу не порушується принцип одношлюбності.

Інша ситуація у разі визнання особи безвісно відсутньої – попередній шлюб не припиняється, укладення нового шлюбу є забороненим.

 

Nota bene! Окремий випадок, коли шлюб зареєстрований з особою, яка перебуває у іншому шлюбі, однак, анулювання актового запису щодо другого шлюбу ще не здійснено і якщо попередній шлюб з якихось причин буде припинений, то другий шлюб не буде визнаватися недійсним, однак буде вважатися дійсним не з моменту укладення, а з моменту припинення попереднього шлюбу відповідно до ч.5 ст. 33 СКУ;

 

· Зареєстрований між особою прямої лінії споріднення, а також між рідними (повно рідними, неповно рідними) братом і сестрою (порушення принципу відсутності кровного споріднення)

Перешкодою для укладення шлюбу є не лише родинні зв’язки, але й і позашлюбна родинність;

 

· Зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною (тут має місце дефект волі)

 

· Відносно (обумовлено) недійсні – на відміну від 1 групи ця категорія шлюбів визнається недійсним, якщо на момент прийняття судового рішення щодо недійсності такого шлюбу є дійсним обставини, з яким Закон України встановлює для суду обов’язковість визнання шлюбу недійсним.

Шлюби другої групи визнаються недійсним тільки рішенням суду, а не рішенням органів РАЦСу.

 

До цієї групи відносяться такі види:

 

ті, що зареєстровані без вільної згоди одного із подружжя (порушення принципу добровільності)

дефект волі пов’язаний з наступними обставинами:

1) Укладення шлюбу з особою, яка з різних причин не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати своїми діями (стан афекту, тимчасовий розлад, стан сп’яніння)

Для встановлення факту в суд може проводиться судово-психологічна і судово-психіатричні експертизи;

2) Укладення шлюбу під примусом (фізичне, психологічне насильство), інший неправомірний вплив

Дефект воли викликаний недієздатністю особи не підпадає під цю підставу, оскільки має наслідком нікчемність шлюбу і для визнання його недійсності до суду звертатися не обов’язково;

 

фіктивний шлюб – укладення без наміру створити сім’ю та набуття прав та обов’язків подружжя; достатньо, щоб таких цілей не мав хоча б один із подружжя (у ЦП ознака фіктивності повинна бути властивою діям обох сторін правопорушення)

 

У фіктивному шлюбі внутрішня воля не співпадає із зовнішнім її проявом.

Фіктивний шлюб завжди характеризується умисними діями.

 

За своєю метою такий шлюб підпадає під удавану угоду (укладення шлюбу має намір приховання своєї справжньої цілі – право на отримання громадянства за спрощеною процедурою, отримання житлової площі);

Шлюби другої групи не можуть бути визнані недійсними, якщо на момент розгляду справи відпадуть підстави їх недійсності, тобто відбудеться санація (оздоровлення) шлюбу.

Фіктивний шлюб слід відмежовувати від:

неіснуючого шлюбу – фактичні шлюбні відносини, що не пройшли державної реєстрації, а тому з правової точки зору є фікцією, що не бути мати правового наслідку доки ці відносини не будуть легалізовані у встановленому Законом України порядку

неукладений шлюб – шлюб, зареєстрований без присутності нареченого чи нареченої (порушення першої з формальних вимог укладення шлюбу)

шлюб з розрахунку – шлюб, що укладений з корисливої мети, але в той же час з метою створення сім’ї, а відтак такий шлюб не може бути визнаний недійсним.

· шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду (оспорювані)

такі шлюби не обов’язково мають бути визнані недійсними на відміну від двох попередніх груп – це право суду, а не обов’язок. Кінцеве судове рішення залежить від обставин справи, інтересів осіб, які перебувають у шлюбі, інших обставин, що мають істотне значення.

Сюди відносяться шлюби:

a) зареєстровані між усиновлювачем і усиновленою дитиною без попереднього скасування усиновлення; такий шлюб може бути визнаний дійсним при скасуванні судом усиновлення;

b) зареєстрований між двоюрідним братом та сестрою між тіткою і дядьком та племінником-племінницею відповідно

c) зареєстровані з особою, яка приховала свою тяжку хворобу (це передусім хронічне захворювання, чіткого переліку не має в законодавстві)

d) мають бути навмисні дії щодо приховування тяжкої хвороби, тобто якщо особа не знала, що вона мала хворобу до укладення шлюбу. Сам факт виявлений в шлюбі, хоча хвороба і виникла до шлюбу, то це не буде підставою для визнання шлюбу недійсним, але можна ставити питання про розірвання шлюбу;

e) зареєстрований з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій судом не було надано таке рішення (підробка паспорту чи рішення суду).

Вагітність чи народження дитини в шлюбах 3 групи позбавляє суд права визнати шлюб недійсним, окрім шлюбу з особою, яка приховала свою тяжку хворобу.

З позовом про визнання шлюбу недійсним можуть звернутися:

a) жінка / чоловік

b) інші особи, права яких порушені через реєстрацію шлюбу

c) батьки

d) опікуни, піклувальники

e) орган опіки та піклування

Розірвання шлюбу, смерть подружжя не є підставою для невизнання шлюбу недійсним, однак якщо за рішенням суду шлюб раніше був розірваний, то такий шлюб може бути визнаний недійсним лише після скасування рішення про його розірвання.

Позовна давність до позовів про недійсність не застосовується. Шлюб визнається недійсним з моменту укладення. У разі наявності у шлюбі дитини участь органу опіки та піклування є обов’язковою.

2.

Визнання шлюбу недійсним має для сторін лише ті правові наслідки, які пов’язані з його недійсністю.

Залежно від добросовісності чи недобросовісності сторони у недійсному шлюбі, правові наслідки для них можуть мати лише негативні чи негативні разом з позитивними.

До негативних наслідків відносяться:

1. Особа визнається такою, що не перебувала у шлюбі;

2. У особи не виникає жодних особистих чи майнових прав, що випливають зі шлюбу (втрата права на спадщину);

3. Недійсність шлюбного договору;

4. До майна, що було придбано спільно застосовуються не норми щодо спільної сумісної власності, а норми щодо спільної часткової власності у разі якщо добросовісна сторона недійсного шлюбу не буде заперечувати щодо цього;

5. Недобросовісна сторона має повернути всі аліменти, отримані від іншої особи, оскільки вони вважаються одержаними з неналежної правової підстави; аліментні платежі підлягають поверненню відповідно до положень ЦКУ, але не більше як за 3 роки;

6. Втрата права проживання в житлових приміщеннях іншої особи і може бути виселеним;

7. Втрата права іменуватися прізвищем іншої особи.

Добросовісна сторона підпадає під негативні наслідки 1-3.

Позитивні наслідки для добросовісної сторони:

1. Одержання права на поділ майна на праві спільної сумісної власності, якщо це в її інтересах;

2. Отримання права на проживання в житловому приміщенні іншої недобросовісної особи, до якої вона заселилася у зв’язку з укладенням недійсного шлюбу;

3. Право на аліменти (75, 86, 88 СКУ);

4. Отримує право на повернення оплачених аліментів недобросовісної сторони;

5. Має право на збереження за собою прізвища недобросовісної особи, яке вона отримала перебуваючи у недійсному шлюбі;

6. Право на виселення недобросовісної особи із своєї житлової площі.

Визнання шлюбу недійсним не впливає на право дітей, народжених у такому шлюбі – такий же статус, що і у дітей народжених у шлюбі.

3.

Неукладений шлюб – це шлюб, який не породжує для сторін жодних прав та обов’язків, на відміну від недійсного любу правові наслідки взагалі не наступають.

СКУ передбачає одну підставу – відсутність при реєстрації шлюбу наречених або одного з них.

В юридичній літературі існує думка щодо віднесення до неукладеного шлюбу, що реєструвалися за підробленими документами або за довіреністю вважається, що підроблений документ або довіреність вважається недійсним, оскільки у подружжя залишається певні права, наприклад, права на житлову площу.

 

Це помилкове твердження:

1. Наслідки недійсності шлюбу не дозволяють збереження права на житлову площу;

2. Це визнання шлюбу недійсним у зв’язку з наявністю дефекту волі у добросовісної сторони, а саме її оману.

Тобто, коли факт підробки буде виявлений і добросовісна сторона не підтвердить свою згоду на перебування у шлюбі – такий шлюб має бути визнаний недійсним.

За заявою заінтересованою особи чи прокурора органи РАЦСу анулюється за рішенням суду.

Не діє презумпція батьківства чоловіка.

 

Тема: Припинення шлюбу (02.03.2012)

1. Питання та підстави припинення шлюбу

2. Розірвання шлюбу

3. Поновлення шлюбу

4. Режим окремого проживання подружжя (сепарація)

 

1.

При укладенні шлюбу вважається, що він діє у час необмежено, однак ЗУ передбачає випадки, коли шлюбні правовідносини або можуть бути припинені (припинення має добровільний характер – за обопільною згодою подружжя) або мають бути припинені (припинення носить вимушений характер (відбувається за ініціативи одного ж подружжя або смерті).

 

Припинення шлюбу – це припинення на майбутнє подружніх правовідносин, як особистих немайнових, так і майнових на підставі настання передбачених ЗУ певних юридичних фактів.

 

Припинення шлюбу має своїм правовим наслідком ще й розпад сім’ї.

Відповідно до дії правової презумпції дійсності шлюбу припиненим може бути шлюб, що є укладеним та дійсним. Шлюб визнаний недійсним не може визнаватися припиненим, оскільки з правової точки зору його не існувало.

 

За чинним законодавством недійсність шлюбу сьогодні не є різновидом припинення шлюбу, як це вважалося в дореволюційній час.

 

Відмінності між припиненням шлюбу та недійсністю шлюбу:

· правові наслідки припинення шлюбу спрямовані на майбутнє, а недійсність на минуле (зворотна дія у часі)

· за юридичними фактами яких шлюб припиняється або визнаються недійсним;

· на відміну від припинення шлюбу при недійсному шлюбу особи вважаються такими, що не перебували у шлюбних відносинах;

· за колом осіб, що можуть ініціювати процедуру припинення або визнання шлюбу недійсним;

· за процесуальним порядком оформленням;

· за різними правовими наслідками у разі припинення шлюбу або визнання його недійсним.

Підстави припинення шлюбу:

· смерть одного з подружжя;

· оголошення одного з подружжя померлим – за юридичними наслідками ця підстава прирівнюється до смерті особи, проте потенційно ситуація може розвитися і за іншим сценарієм у разі з’явлення особи живого і поновлення шлюбу.

Після припинення шлюбу за цією підставою особа, що була оголошена померлою у разі якщо насправді вона є живою чи отримує право вступу у шлюб незалежно від того чи тій відомо чи ні про оголошення її судом померлою. Той з подружжя хто подав позов до суду отримує право на вступ до нового шлюбу;

· внаслідок розірвання шлюбу

СКУ встановлює вичерпний перелік підстав припинення. Припинення за 2 першими підставами є самодостатнім для припиненням шлюбу, тобто шлюб припиняється автоматично і не потребує спеціального оформлення. Реєстрація смерті проводиться на підставі ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та Правил реєстрації…

Підставою для реєстрації смерті у органах РАЦСу є:

· лікарняне свідоцтво

· повідомлення установи виконання покарань чи СІЗО, надіслане разом з лікарняним свідоцтвом про смерть

· повідомлення державного архіву або органу СБУ у разі реєстрації смерті осіб репресованих за рішенням не судових або судових органів.

Заява подається до РАЦСу на протязі 3 днів з настання смерті чи виявлення трупу. А у разі неможливості одержання лікарняного смерті – 5 днів.

При визнанні особи померлою правовою підставою припинення шлюбу є відповідне рішення суду про оголошення особи померлою, яке набрало чинності.

Якщо хтось з подружжя, який у судовому порядку був оголошений померлим з‘явився або якщо одержані відомості про місце його перебування, суд має анулювати рішення. РАЦС має анулювати актовий запис про смерть такої особи і у разі якщо інший з подружжя не вступив до нового шлюбу відбувається автоматичне поновлення шлюбу і для цього не потрібно заяви подружжя.

Правові наслідки поновлення шлюбу:

· шлюб вважається таким, що не припинився;

· майно набуте одним з подружжям під час відсутності одного з них вважається спільною сумісною власністю подружжя, якщо інше не передбачено шлюбним договором;

· до дітей застосовується презумпція батьківства подружжя.

Припинення шлюбу є юридичним фактом, з яким ЗУ пов’язує правові наслідки: а) припинення особистих немайнових і немайнових відносин; б) виникнення нових особистих немайнових і майнових прав колишнього подружжя.

Наприклад: а) право на користування прізвищем колишнього з подружжя чи поновлення дошлюбного прізвища; б) спадкові правовідносини.

2.

Відповідно до сімейного законодавства з обставин, що склалися у сім’ї розірвання шлюбу здійснюється:

а) РАЦС;

б) суд.

Розірвання може бути таким, що базується на добровільній основі за згодою обох з подружжя або вимушеним (коли згоди немає).

Розірвання в РАЦС:

· Коли подружжя не має неповнолітніх дітей;

· Існує взаємна згода подружжя на розірвання шлюбу;

Якщо один з подружжя через поважну причину не може подати заяву про розірвання, то таку заяву нотаріальну посвідчену або прирівняну до неї може подати і інший з подружжя.

Шлюб розривається незалежно від наявності майнового спору.

РАЦС виносить постанову про розірвання шлюбу після спливу 1 місяця від дня подання спільної заяви, якщо вона не була відхилена.

У певних випадках розірвання шлюбу у органах РАЦС може відбуватися і за заявою одного з подружжя, зокрема, у разі: 1) визнання іншого подружжя безвісно відсутнім; 2) визнання недієздатним.

У разі якщо шлюб розірваний на підставі заяви одного з подружжя щодо безвісно відсутності особи за наявності наступних умов:

· Один із подружжя не вступив до нового шлюбу;

· Подання спільної заяви щодо поновлення шлюбу.

У судовому порядку розривається шлюб у разі:

· Подання спільної заяви подружжя на розірвання шлюбу, якщо це подружжя має неповнолітніх дітей;

· Розірвання за позов пред’являється один з подружжя, тобто при наявності між ними спору.

Розірвання у судовому порядку шлюбу за першою підставою має добровільний характер разом з тим передбачає процедуру судового розгляду такої заяви, що пов’язане з необхідністю врахування та захисту інтересів дитини при розірванні такого шлюбу.

Із заявою про розірвання шлюбу подружжя має подати до суду письмовий договір, в якому врегульовується і зазначає наступні питання:

· з ким буде проживати дитина

· яку участь у забезпеченні умов життя дітей матиме кожен із батьків, хто буде проживати окремо від них

· умови здійснення тим з батьків, хто проживає окремо прав на особисте виховання дітей.

Вказаний договір має бути оформлений у письмовій формі.

СКУ передбачає укладення договору щодо визначення розмірів аліментів на дитину.

За 2 підстав розірвання шлюбу судом потрібно враховувати, що позов не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом 1 року після народження дитини.

З цього загального правила є винятки:

· якщо один з подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину щодо другого з подружжя або дитини;

· якщо протягом вагітності дружини батьківство зачатої дитини визнане іншою особою;

· чоловік/дружина мають право пред’явити позов до досягнення дитини 1 року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою;

· за рішенням суду, якщо відомості про чоловіка як батька дитини виключено з актового запису про народження дитини.

4.

За заявою подружжя або за позовом одного з подружжя суду може прийняти рішення про встановлення режиму окремого проживання у разі неможливості або небажання чоловіка / дружини проживати спільно.

Причинами є обставини медичного, матеріального, побутового та іншого характеру.

Правові наслідки:

· майно набуте в майбутньому дружині / чоловіку не вважається набутим у шлюбі, тобто є роздільною власністю подружжя;

· дитина народжена дружиною після 10 місяців не вважається такою, що походить від чоловіка.

СК не встановлює обмеження у часі щодо можливості окремого проживання.

 

Тема: Особисті немайнові права та обов’язки подружжя (9.03.2012)

1. Особисті немайнові правовідносини. Загальна характеристика особистих немайнових прав та обов’язків подружжя

2. Види особистих немайнових прав та обов’язків подружжя

Законодавча база правового регулювання:

· КУ

· Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок

· СКУ

· ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»

· Правила реєстрації

Подружні правовідносини – це особливий вид сімейних правовідносин, що виникли на підставі певної сукупності юридичних фактів.

· Вільне волевиявлення (згода чоловіка / жінки щодо вступу у шлюб)

· Державна реєстрація в орган РАЦСу

Після державної реєстрації подружжя виникає цілий комплекс сімейно-правових відносин одним із елементів яких є особливі немайнові правовідносини.

У СКУ зазначається не весь спектр особистих немайнових прав і обов’язків, а лише той, який з точки зору законодавця є пріоритет у правовому регулюванні особистих немайнових стосунків подружжя.

Порівняно з КпШС перелік особистих немайнових прав розширений у СКУ. Новели: а) право на материнство; б)право на батьківство.

До цих прав відносяться:

· Право на повагу своєї індивідуальності;

· Право на зміну прізвищ

· Право на розподіл обов’язків і вирішення питань життя сім’ї

· Право на особисту свободу і недоторканність

Особливість цих прав – можуть реалізуватися без активних дій з боку іншого подружжя і на це не потрібно його згоди.

У науці СПУ до сих пір ведуться дискусії щодо доцільності правового регулювання у сфері особистих немайнових відносин між подружжям, оскільки вважають, що таке право регулювання не досягає своєї мети, а регулювання цих відносин відбувається на основі моральних, етичних і частково релігійних норм.

Здійснення правового регулювання особистих немайнових відносин законодавством виходячи з принципу рівності у шлюбі (проявом такого підходу є закріплення права на батьківство і материнство ст.. 57 КУ – кожен з подружжя має рівні права подружжя).

Рівність в сім’ї подружжя передбачає:

1. Однакові права та обов’язки під час шлюбу і після його розірвання (право на вільний вибір роду занять, професії, місця проживання)

Проявом відсутності гендерної дискримінації, зокрема, стало позбавлення жінки права на рівні з чоловіком ставлення питання про розірвання шлюбу під час вагітності або до спливу одного року після народження дитини. Чоловік мав право ініціювати розірвання шлюбу у цих випадках лише якщо він мав згоду на це дружини;

2. Однакові права та обов’язки як батьків – проявляється у спільному вирішенні подружжям питань материнства, батьківства, виховання та освіти дітей, та інших питань сімейного життя (право на спільне вирішення різних питань життя сім’ї)

 

3. Однакові права вільно вирішувати питання про кількість дітей і проміжки між їх народженням

4. Обов’язок подружжя будувати свої відносини на основі взаємоповаги та взаємодопомоги, а також обов’язок подружжя сприяти благополуччю, зміцненню сім’ї, дбати про добробут та розвиток дітей

 

Специфіка правового регулювання особистих немайнових відносин обумовлена наступними факторами:

1. здебільшого регулюються нормами моралі, звичаями, а також уявленнями кожного з подружжя про устрій сімейного життя, ніж правовими приписами самого законодавця, як наслідок конкретний зміст таких правовідносин визначається передусім поглядами подружжя, зокрема, що в їх розумінні є повагою один до одного, в чому має полягати турбота один до одного зі сторони подружжя

правові норми встановлюють зовнішній каркас відносин, що регулюються законодавством, змістовна частина цих відносин наповнюється залежно від особистих рис самого подружжя

2. правове регулювання особистих прав та обов’язків подружжя зведене до мінімуму і спрямоване на забезпечення рівності подружжя у сім’ї, створення нормальних умов розвитку кожного з них та зміцнення сім’ї. В законодавстві зазначаються лише ті особисті права та обов’язки, на які з точки зору законодавця можна вчиняти правовий вплив. Більша частина особистих немайнових стосунків знаходиться поза сферами дії права.

3. Традиційно: особисті немайнові правовідносини подружжя, на відміну від майнових, не мають економічного змісту і не носять матеріального характеру. Ця позиція не є незаперечною – економічна цінність об’єкта в умовах ринку повинна визначатися відповідно до наявного попиту та пропозиції.

4. Особисті немайнові права подружжя є визначалльними за своїм значенням при визначенні загального характеру шлюбних правовідносин. Така їх роль обумовлена сутністю шлюбу, як добровілного союзу між жінкою і чоловіком з метою створення сім’ї на засадах рівності подружжя;

5. Особисті права та обов’язки подружжя не можуть бути змінені за допомоги домовленості подружжя, не можуть бути предметом шлюбного договору, іншого правочину, на них не впливає факт спільного чи роздільного проживання подружжя;

6. Ряд закріплених в СКУ особистих немайнових прав подружжя належить їм як громадянам України і до вступу в шлюб (наприклад, право на материнство, батьківство, свободу, особисту недоторканність)

В той же час з моменту державної реєстрації шлюбу особисті немайнові права такого роду починають виступати в кості суб’єктивних сімейних прав кожного з подружжя та забезпечується захистом з боку сімейного законодавства.

Особливості особистих немайнових прав подружжя

1. На відміну від цивільних особистих немайнових прав, особисті немайнові права подружжя виникають не від народження, а у зв’язку із реєстрацією шлюбу, тобто реалізуються лише в рамках сімейних правовідносин, які виникли на підставі шлюбу

2. Особисті немайнові права здійснюються у рамках відносних правовідносин між подружжям, проте за своєю природою вони мають абсолютний, а не відносний характер; теоретично, без прив’язки до подружніх правовідносин, ці права можуть бути здійснені як у рамках абсолютних правовідносин (право на повагу до своєї індивідуальності), так і у межах відносних правовідносин між самим подружжям

В юридичній література можна зустріти думку, що особисті немайнові права подружжя нібито є відносними за своєю природою, оскільки вони виникають і здійснюються в рамках відносних сімейних правовідносин між подружжям, насправді такий висновок є помилковим, оскільки: а) природа абсолютного права – не пов’язана з тим, в яких відносних чи абсолютних правовідносинах це право виникає (право власності також може виникнути в рамках договірних (відносних) правовідносин, проте це не означає, що саме право власності втрачає свій абсолютний характер і стає відносним б) критерієм абсолютності суб’єктивного права є можливість його здійснення без сторонньої допомоги (це якісний, а не кількісний – тобто не за суб’єктним складом визначається характер суб’єктивного права). Навіть реалізація права на материнство, яке визнається сімейним кодексом як особисте немайнове право подружжя – не означає, що це право може бути реалізоване лише в шлюбних правовідносинах. Умовно відносний характер це право набуває у стосунках між подружжям саме тому, що воно розглядається сімейним кодексом через призму подружніх правовідносин. Тут відбувається так звана конкретизація права, коли заради досягнення цілей правового регулювання серед всієї кількості осіб (суб’єктів права) знаходять ті особи (подружжя), котрі повинні виступати як суб’єкти для певного конкретного виду правовідношення (шлюбні правовідносини).

в) природа абсолютних прав дозволяє їх здійснювати як в абсолютних, так і у відносних правовідносинах (наприклад, укладаючи договір найму квартири, ми реалізуємо своє абсолютне право власності на квартиру в рамках відносних правовідносин найму)

таким чином не треба ототожнювати природу правовідносин з природою суб’єктивних прав, що в них реалізуються. Абсолютне суб’єктивне право має таку ознаку як взаємопроникнення, тобто на відміну від відносних прав, може бути реалізоване у будь-якому за характером правовідношенні, тоді як відносні права можуть існувати і здійснюватися лише в рамках відносних правовідносин.

3. Особисті немайнові права є визначальними для сімейних правовідносин (ними характеризується мета шлюбного союзу)

4. Здійснення особистих немайнових прав одним із подружжя можливе не тільки за умови погодження своїх дій з іншим із подружжя, а й з урахуванням інтересів сім’ї в цілому.

5. Можуть припинятися за волею подружжя (розлучення)

6. Неможливість відмови або позбавлення особистих немайнових прав

7. На існування особистих немайнових прав подружжя не впливає спільне чи окреме проживання дружини чи чоловіка

Особисті немайнові відносини подружжя – це урегульовані нормами сімейного права відносини подружжя щодо особистих нематеріальних майнових благ.

Перелік нематеріальних благ наданий у ст. 201 Цивільного кодексу України, однак не кожне з них може бути об’єктом особистого немайнового права подружжя (наприклад, ділова репутація)

Ознаки нематеріального блага (що потрібно, для того, щоб предмет став нематеріальним благом):

1. Наявність об’єктивної потреби в них у людини, оскільки вони є умовами її фізіологічної та соціальної життєдіяльності

2. Невіддільність такого блага від індивіда (не можуть бути відчужені)

3. Властивість блага мати як загальнолюдський, так і індивідуальний характер

4. Незалежність факту існування блага від визнання чи не визнання його з боку держави

5. Ст. 201 ЦК України не дає вичерпного переліку немайнових благ, у сімейному законодавстві не всі нематеріальні блага підпадають під правове регулювання та охорону законодавства, а тому за цією ознакою їх можна поділити на ті, що охороняються та названі сімейним законодавством, і ті, що ним не зазначені, проте можуть бути об’єктом взаємовідносин між подружжям

6. Відсутність грошової оцінки (визнання цієї ознаки за нематеріальним благом як відносної або абсолютної залежить від того чи заперечуються у праві як така сама можливість існування в нематеріальному благу економічного змісту

Види особистих немайнових прав та обов’язків подружжя

Право на материнство та батьківство (ст. 49, 50 СКУ)

Ці два суб’єктивних права перекликаються за своїм змістом, що підкреслює реалізацію в СП принципу рівності подружжя у сімейних правовідносинах.

З усвідомленням цього факту слід вважати невірним намагання науковців по різному визначати зміст права на материнство і право на батьківство. Подекуди можна зустріти, що материнство визначається як забезпечена ЗУ можливість жінки здійснити репродуктивну функцію, народження дітей, виховання і утримання їх, тоді як батьківство визначається як факт походження дитини від певного чоловіка, що юридично посвідчується у актовому записі РАЦСу.

Різна інтерпретація понять є невірною з наступних причин підстав:

1) СК розриває зміст обох понять – пов’язує здійснення цих прав з репродуктивною функцією людини, тобто у своєму базисі ці права єдині, відмінні лише в суб’єктивному носії цього права;

2) Визнання факту походження дитини через який роз’яснюється право на батьківство може стосуватися не лише чоловіка чи жінки (достеменно не відомо, яка жінка народила дитину)

Таким чином, визначення споріднених прав категоріями різного рівня є хибним з методологічної точки зору.

При порівнянні права на материнство та батьківство можна констатувати, що вони мають к спільні елементи у змісті, що обумовлене тим, що право на материнство є більш широким, ніж право на батьківство.

Спільні елементи змісту обох прав:

· Право мати дитину через реалізацію репродуктивної функції (природний спосіб здійснення цього права), проте окрім цього способу сімейне законодавство дозволяє говорити і про так зване соціальне батьківство (не є складовою згаданого вище права, проте може виникати на підставі усиновлення або застосування репродуктивних технологій)

Для соціального батьківства не характерне кровне споріднення

· Право на відшкодування завданої моральної шкоди через позбавлення подружжя мати власну дитину у шлюбних відносинах шляхом виконання одним із подружжя службового, конституційного, трудових обов’язків

Для дружини СКУ передбачає наступні додаткові права:

· Право на створення у сім’ї умов для збереження здоров’я дружини та народження здорової дитини;

· Право на створення умов для поєднання материнства зі здійсненням інших прав;

Більш широкий зміст права на материнство природно пояснюється особистими фізіологічними процесами народження дитини.

Право на повагу своєї індивідуальності (ст. 51 СКУ)

Дружина та чоловік мають рівні права на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок і уподобань.

Індивідуальність – це неповторна своєрідність будь-якого явища, окремої істоти, людини.

Закріплення цього права на рівні СКУ критикується, якщо мова заходить про неповагу одного подружжя до іншого, нехтування його інтересами та думкою, то повернення ситуації у зворотному напрямку через правові механізми є неможливим.

СП не передбачає санкцій за порушення цього права. Єдиний вихід розірвання шлюбних відносин.

Право дружини / чоловіка на духовний розвиток

В основі реалізації цього права подружжя покладається право на особисту свободу, можливість самостійно визначати для себе шляхи удосконалення та розвитку і своєї особистості. Однак, як і будь-яке суб’єктивне право навіть якщо вона має абсолютний характер – це право має межі свого здійснення.

Певні рамки накладаються на сімейні правовідносини, в яких перебуває подружжя.

Сімейне життя це поєднання принципу свободи подружжя з можливістю нав’язування своїх поглядів на життя іншій особі.

Право чоловіка / дружини на зміну прізвища

Права на зміну прізвища мають і коли вони перебувають у статусі наречених (до державної реєстрації), і коли шлюб уже укладений.

Умови здійснення права на зміну прізвища:

· Державна реєстрація зміни прізвища здійснена лише щодо громадян України (ч.2 ст. 16 ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану). В ЦКУ – це універсальне прав, що не має ніяких обмежень, зокрема і у зв’язку з наявністю громадянства. Оскільки норми ЗУ є спеціальними, прийнятими пізніше – процедура зміни відбувається відповідно до ЗУ і до Правил.

· У подружжя є бажання мати спільне прізвище або приєднати до свого прізвища прізвище іншого з подружжя

· Таке право реалізується подружжям тільки за взаємною згодою.

Нереалізоване право на зміну прізвища, коли особи були нареченими не перешкоджає реалізації цього права з боку подружжя.

Особи за нормами СК не мають права обмінюватися прізвищами у рамках цього права.

Закон передбачає в рамках змісту цього права лише право на спільне прізвище. І не більше ніж подвійне прізвище (якщо вже подвійне, то має відмовитися від одного.

Для здійснення права необхідно подати до органу РАЦС, який зареєстрував шлюб чи за місцем його проживання відповідну заяву. Заява розглядається у 3 – місячний строк з дня її подання. За поважних причин розгляд заяви може бути подовжений, але не більше як на 3 місяці.

Відмова органу РАЦС у здійсненні права на зміну прізвища, таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

У разі зміни прізвища – необхідно змінити паспорт.

Право на розподіл обов’зків та спільне вирішення життя сім’ї

Це найважливіше питання життя сім’ї, які подружжя має вирішувати на базі принципу їх рівності.

В сфері реалізації особистих немайнових прав діє принцип згоди (презумпція згоди), яка має абсолютний характер.

Цю презумпцію необхідно відрізняти від принципу згоди у майнових відносинах, де законодавець передбачає наявність письмової згоди.

Обов’язок подружжя турбуватися про сім’ю, дружини / чоловіка, зобов’язання спільно піклуватися про побутові, сімейні відносини між собою, а також взаємних відносинах на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємної допомоги.

Хоча це право не має економічного змісту, проте пов’язане з майновими відносинами між подружжям, зокрема, щодо їх обов’язку дбати про матеріальне забезпечення сім’ї.

Право на свободу і особисту недоторканність

Складові елементи:

· Право на вільний вибір місця свого проживання; (закріплене в КУ, СКУ – має універсальний загальнолюдський характер і хоча подружжя у шлюбних правовідносинах має проживати разом, однак законодавець не визначає спільне проживання к умову дійсності шлюбу)

СКУ передбачає можливість встановлення режиму окремого проживання подружжя – сепарацію (може бути обумовлено навчанням, лікуванням)

· Право вживати заходи, які не заборонені законодавством і не суперечать моральним засадам суспільства щодо утримання шлюбних відносин.

Особисті немайнові права в главі 6 СКУ не є вичерпними. ОНП можуть зазначатися і в іших ст. СКУ (ст. 123, 124, 220).

Тема: Майнові відносини між подружжям (16.03.2012)

1. Правовий режим майна подружжя

2. Право особистої приватної власності подружжя

3. Право спільної сумісної власності подружжя

4. Умови здійсненням подружжям права спільної сумісної власності

5. Права та обов’язки подружжя по утриманню

 

1.

Володіння, користування і розпорядження майном, набутим подружжям під час шлюбу здійснюється за ЗУ чи договором.

Законний режим майна подружжя здійснюється, якщо його не змінено шлюбним договором.

Правовий режим майна подружжя – це порядок регулювання майнових відносин між подружжям за допомогою певного комплексу правових заходів, які поєднують в собі дозволи, заборони та позивні зобов’язання.

Усі ці засоби взаємодіють між собою і визначаються певною спрямованістю.

СКУ передбачає 2 правових режими щодо майна набутого під час шлюбу:

Майно, що є особистою приватною власністю дружини / чоловіка;

Використання у СК категорії особиста приватна власність критикується, оскільки КУ передбачає існування лише приватної власності, а поняття «особиста приватна власність» не використовується.

З точки зору юридичної техніки використання у правових нормах терміну особистий може мати декілька цілей:

А) вказівка на приналежність об’єкта (явища) особі (ч.2 ст. 52 ЦКУ, ч. 1 ст. 173 СКУ)

Б) зробити наголос на тісному зв’язку об’єкта (явища) з особою.

Цей прийом по відношенні до суб’єкта права потрібно використовувати обережно, оскілки якщо мова заходить про особисті майнові чи особисті немайнові права та зазвичай відразу розуміються і такі права характеризуються суб’єктивними права як його невідчужуваними і непередаваними.

Щодо особистої приватної власності такі ознаки як невідчужуваність і непередаваність не застосовується.

Також необхідно враховувати, що в перекладі з латинської «приватний» означа особистий чи несуспільний.

Отже, дублювання в 2 словах одного і того ж змісту – особиста приватна власність – втрачає сенс.

Рми присвяПропонується використовувати терміни:

· Роздільна приватна власність; Роздільна; Особиста; Майнова.

 

Майно, що є у спільній сумісній власності подружжя

 

Ст. 60 СКУ – презумпція спільної сумісної власності подружжя.

Спільна власність подружжя є різновидом спільної сумісної власності відповідно до ЦКУ.

В юридичній літературі критикується порядок розташування глав в СКУ, тобто зауважуєься, що оскільки у сімейних правовідносинах передусім спрямовані на підтримку спільного життя між подружжям, членами сім’ї, то відповідно, що норми, присвячен спільній сумісній власності повинні розташовуватися попереду норм щодо особистої власності. Відповідно до принципу презумпції спільної сумісної власності – якщо не буде доведене інше, все майно, набуте під час шлюбу вважається спільним.

 

2.

У СКУ ст. 57 не наведені ознаки, які б давали можливість відмежування роздільної приватної власності подружжя від їх спільної сумісної власності.

Однак, аналіз глави 7 дає можливість дійти висновку, що правове визначення категорії майно, яке підпадає під рамки особистої власності подружжя, законодавець керується за наступними критеріями, які є дещо умовними – законодавець не завжди їх дотримується):

· При визнанні за одним із подружжя права на особисту приватну власність не мають порушуватися суб’єктивні права та законні інтереси іншого подружжя (майно набуте у спадщину, дарування, набуте до шлюбу), відбувається спів мірне врахування інтересів та спільного вкладу подружжя;

Прикладом недотримання цього критерію може бути приватизація житла, земельної ділянки під час шлюбу, що відноситься до спільної сумісної власності подружжя;

· Особиста приватна власність на майно під час шлюбу була здобута одним з подружжя самостійно без допомоги або сприяння з боку іншого подружжя (нагороди за особисті заслуги)

· З урахуванням суто індивідуального призначення речі для одного з подружжя;

Особиста прив’язка речі до особи може бути обумовлена різними обставинами, зокрема, природними, фізіологічними, соціальними (лікарські засоби, одяг, косметика).

Професійні потреби кожного з подружжя законодавець не враховує як критерій особистої приватної власності подружжя, а навпаки зазначає, що речі для професійних занять придбані під час шлюбу є об’єктом спільної сумісної власності подружжя.

Шляхи формування подружжям роздільного майна (критерій визначення роздільної приватної власності): а) усе майно здобути одним з подружжя до шлюбу; б) на підставі правочинів, за якими один з подружжя отримав у власність під час шлюбу майно а безоплатній основі.

Ст. 57 СКУ - до цієї групи правочинів відносить договір дарування та спадкування. Насправді таких правочинів може бути і більше, що випливає із можливостей субсидіарного застосування положень ЦК у сімейних правовідносинах.

Іншою підставою є договір управління майном, зокрема, за яким довірена особа набуває права довірчої власності на це майно.

Довірчий власник за цим договором – роль має здійснюватися управителем майна, що передається у власність, за що управитель майна має отримувати певну винагороду. Отож, сама винагорода є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, тоді як майно, отримане у довірчу власність є особистою приватною власністю.

На роздільність майна, що знаходиться у довірчій власності вказує:

· Договір має фідуціарний характер – передання майна відбувається з її прямою та безумовною прив’язкою до особи, що стає довірчим власником;

· Майно у довірчу власність може отримувати особа – одна з подружжя, у зв’язку зі здійсненням ним підприємницької діяльності; обов’язкова умова – управитель має бути суб’єктом підприємницької діяльності;

· Майно, що набувається у довірчу власність може використовуватися, та обліковується на окремому балансі, щодо нього повинен вестися загальний облік;

· ЗУ не дозволяє стягнення на майно, що знаходиться у довірчій власності. Є лише два винятки: а) визнання установника управління банкрутом; б) звернення стягнення на майно за вимогою стягнення на майно, що є предметом застави.

На підставі особистої діяльності (роботи) особи, яка здійснюється без допомоги або сприяння з боку іншого подружжя.

До цієї групи входять премії, нагороди, які кожен з подружжя одержав за особисті заслуги. Мова не йде про звичайні премії, що нараховуються працівникові за місяць його роботи, чи до певного свята чи як заохочення для всіх працівників – лише за особисті заслуги.

Суд може визнати за іншим подружжям право на частку у цій премії іншого подружжя, якщо буде доведено, що інший сприяв у її одержанні.

Речі подружжя, що їх одержала особа від підприємства, установи чи організації у порядку заохочення на відзнаку заслуг за його діяльність

Ст. 57, 61 СКУ, ст. 52 ЦКУ – майно фізичної особи (підприємця) не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший з подружжя маже лише частку доходу від цієї діяльності.

Майно, що має ознаки особистого майна

До цієї групи майна належить:

· Кошти, що мають особисту цілеспрямованість (надавалися саме для певної особи): а) кошти, які одержані як відшкодування за втрату, пошкодження речей, які належали одному з подружжя, а також як відшкодування завданої моральної шкоди; б) страхові суми одержані одним з подружжя за обов’язковим особистим страхуванням, добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що належали особисто одному з подружжя;

· Майно, набуте кожним з подружжя за час шлюбу, але за кошти, що належали йому особисто (трансформація об’єкта особистої приватної власності;

· Речі індивідуального користування, в тому числі коштовності. Навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

У правових нормах законодавець непослідовно дотримується цього підходу, оскільки коштовності належать до особистої приватної власності, а речі, що обслуговують професійну діяльність одного з подружжя і також придбані за спільні кошти є у спільній сумісній власності подружжя.

· Майно, одержане кожним з подружжя через наявне у нього особисте майно (орендна плата за майно, житло, дивіденди)

Суд може визнати приватну власність одного з подружжя на майно, набуте ним за час їх окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відноси.

Якщо у придбане майно вкладені спільні кошти, а також кошти, що належать особисто одному з подружжя, то частка особистих вкладень, які припадають на таке майно є особистою приватної власністю подружжя.

При розпорядженні особистим майном подружжя мають враховуватися інтереси дитини.

Незважаючи на абсолютну природу права власності, цивільне законодавство передбачає ряд випадків, коли це право власності обмежується ЗУ (не дозволяється завдавати шкоду правам та інтересам інших осіб, додержання моральних засад суспільства).

В сімейних правовідносинах до цих обмежень додаються й інші. Такими додатковими обмеження є:

· Володіння та користування майном, що знаходиться у одного з подружжя у особистій приватній власності має здійснюватися з урахуванням інтересів сім’ї (дітей).

· При розпорядженні своїм майном кожен із подружжя зобов’язаний враховувати інтереси дитини, інших членів сім’ї, які відповідно до ЗУ мають право користуватися цим майном. Наприклад, при продажу власної квартири у разі наявності дитини – має отримати дозіл на це з боку органу опіки та піклування, який буде надано лише у разі якщо при цьому не будуть погіршуватися умови проживання дитини.

Режим спільного майна подружжя:

· Майно, набуте у шлюбу – презумпція спільної власності;

· Рівності прав та обов’язків подружжя.

Між подружжя виникає спільна сумісна власність.

Ст. 70, 73 СКУ

Об’єктом права спільної сумісної власності є все майно, крім того, що виключено з цивільного обороту.

Спільна сумісна власність: пенсія, стипендія, заробітна плата.

Щодо корпоративних прав є складність, зокрема, щодо реалізації немайнових прав. З майновими правами простіше, оскільки акції можуть бути об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Додатково судом до спільного майна може бути віднесене майно у випадках, передбачених ст. 62 СКУ.

Спільні зобов’язання подружжя виникають:

· За ініціативи обох з подружжя (наприклад, при укладенні кредитного договору, де стороною виступають обидва з подружжя)

· З договору, який обтяжує спільне майно подружжя (застава земельної ділянки, купленої під час шлюбу)

· Зобов’язання за якими подружжя в силу ЗУ відповідають солідарно (наприклад, внаслідок заподіяння шкоди спільними діями третій особі)

· Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди третім особам внаслідок дій неповнолітніх дітей подружжя

· Зобов’язання, що виникають в результаті спільного володіння, користування та розпорядження спільним майном

· Зобов’язання, що випливають з договору, укладеного одним з подружжя в інтересах сім’ї

У разі розлучення право спільної власності між ними не припиняється (правомочності щодо майна відбуваються за взаємною згодою)

Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування спільним майном, якщо договір стосується нерухомого майна, то він має бути нотаріально посвідчений. Умова такого договору поширюється потім і на можливого правонаступника подружжя.

Однак, після розлучення презумпція згоди щодо укладення правочину щодо спільного майна не діє, тому укладення навіть дрібного побутового правочину потребує згоди іншого подружжя.

Поділ майна подружжя

Може відбуватися:

· Під час шлюбу (навіть перебуваючи у шлюбі подружжя має право укласти шлюбний договір, та визначити у якій частці і яке саме майно належить кожному);

· Після розірвання шлюбу;

· У разі смерті одного з подружжя чи оголошення померлим (поділ майна пов’язується з процесом спадкування, коли спадкоємці інші ніж подружжя особи, які мають право вимоги поділу мана, яке раніше перебувало у спільній власності подружжя

· Поділ майна за вимогами третіх осіб (коли кредитори одного з подружжя вимагають виділення частки майна для подальшого стягнення цього майна через наявність боргу одного з подружжя;

Поділ: 1) добровільний порядок (через укладення договору); 2) примусовий порядок (через рішення суду).

СКУ вперше визначає 2 види договорів щодо поділу майна: 1) договір про поділ майна подружжя; 2) шлюбний договір

Різниця між договорами полягає в тому, що за першим договором відбувається поділ майна, яке вже перебуває у спільній сумісній власності, тоді як умови шлюбного договору можуть стосуватися майна, яке є відсутнім при укладенні договору.

В законодавстві термін «поділ» використовується:

1) Як синонім «виділу» (поділ в натурі)

2) Визначення частки у спільному майні (використовується термін з точки зору укладення договору про поділ майна подружжя)

Договір про виділ майна одного з подружжя зі складу усього майна подружжя

Виділ майна – виокремлення частки майна із загального масиву спів власності та збереження частки, що залишилися права спільної власності.

Виділу майна має передувати його поділ – визначення часток кожного подружжя у спільному майні.

У разі поділу спільної сумісної власності вона перетворюється у спільну часткову власність, а після виділення спільної часткової власності – вона припиняється.

В СКУ презюмується рівність часток кожного з подружжя у спільному майні. Суд може відступити від рівності у разі наявності інших обставин, що можуть вплинути на інший розмір майна. Це:

· Поведінка одного з подружжя, який не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив або пошкодив спільне майно, витрачав ці кошти не на сім’ю. Суд може зменшити частку особи у майні через його негативну поведінку;

· Збільшення частки одного з подружжя, якщо з цим подружжям проживають діти, а також непрацездатні син чи дочка, з урахуванням тощо, що розмір аліментів, отриманих на цих осіб є недостатнім для фізичного та духовного розвитку цих осіб та їх лікування;

Способи та порядок поділу майна, що є у спільній сумісній власності:

· Спільне майно ділиться між подружжям в натурі (застосовується до подільних речей, тобто тих речей, які можна поділити без втрати їх цільового призначення);

· Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (неподільні речі – ті, що втрачають при поділі своє цільове призначення);

· Речі для професійних занять – присуджуються тому, хто використовує ці речі у своїй професійній діяльності, при цьому вартість таких речей має бути врахована при поділі іншого майна;

· Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість частки у майні (можливо лише за згоди іншого з подружжя, за умови попереднього внесення другим з подружжя грошової суми на депозит суду, такий же спосіб застосовується і щодо неподільних речей)

За відсутності згоди щодо грошової компенсації остання може бути присуджена з підстав передбачених ст. 365 ЦКУ за умови звернення одного з подружжя з позовом щодо припинення права особи на частку у спільному майні та попереднє внесення на депозит суд відповідної грошової суми.

Умови подання позову:

· Частка є незначною і не може бути відділена в натурі;

· Річ має бути неподільною;

· Спільне володіння та користування майном є неможливим;

· Таке припинення не завдає істотної шкоди іншим співвласникам та членам його сім’ї.

Коли кожен з подружжя не вчинив необхідних дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між подружжям відповідно до їх часток, то суд визначає ідеальну частку подружжя у цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

При визначення способу поділу спільного майна в натурі, навіть у тому разі, коли суд відходить від засад рівності часток, суд має враховувати інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних неповнолітніх дітей.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у них на час розгляду справи та те майно, що знаходиться у третіх осіб, враховуючи також борги подружжя та їх спільні зобов’язання, що виникли в інтересах сім’ї.

При вирішенні питання про поділ майна у формі акцій (часток) суд виходить з того, що питання їх поділу вирішується залежно від виду юридичної особи, її форми.

Тема: Права та обов’язки подружжя по утриманню

Існують три умови щодо надання утримання одним із подружжя:

· Право на утримання має той з подружжя, який є непрацездатним;

· Така особа потребує матеріальної допомоги;

· Другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Зазначені 2 умови кожна по собі у зв’язці з 3 умовою може створювати необхідний для реалізації одним з подружжя свого права на утримання – юридичний склад.

У випадку, якщо немає обставин, що виключають за ЗУ здійснення права на утримання.

До таких обставин належать:

· Негідне поводження управленого подружжя у шлюбних відносинах;

· Непрацездатність управленого подружжя є наслідком вчинення ним умисного злочину, якщо це було встановлено судом.

В чинному сімейному законодавстві діє презумпція обов’язку подружжя по утриманню, тобто наданню матеріальної допомоги, яка проявляється у тому, що факт наявності обставин, що можуть перешкоджати одному з подружжя вимагати у іншого утримання мають бути підтверджені у судовому порядку.

Той з подружжя, хто став непрацездатним у зв’язку з протиправною поведінкою іншого з подружжя має право на утримання незалежно від реалізації ним права на відшкодування заподіяної ним шкоди відповідно до ЦКУ.

СКУ передбачає можливість подружжя укласти договір про утримання або надання утримання. Така угода може бути укладена з працездатним подружжям, який за певних обставин не має самостійного доходу (наприклад, займався домашнім господарством).

Особи, що перебувають у фактичному шлюбу також мають право укласти договір про надання утримання і на ці відносини поширюватимуться норми сімейного законодавства щодо укладення договору відповідно до аналогії закону.

Істотними умовами такого договору є: а) предмет; б) розмір; в) строки виплати аліментів.

Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

У разі невиконання одним з подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися відповідно до виконавчого напису нотаріуса.

Категорії подружжя, що мають право вимагати утримання у судовому порядку:

· Непрацездатне подружжя або той, що потребує матеріальної допомоги;

· Дружина під час вагітності – сплачується після народження дитини без додаткового рішення суду, право на утримання вагітна дружина має і після розірвання шлюбу;

· Той з подружжя з яким проживає дитина має право на утримання до досягнення дитиною 3 років. Якщо дитина має вади фізичного чи психічного розвитку, то утримання має сплачуватися до досягнення дитиною 6 років.

Право на утримання з боку одного з подружжя, з яким проживає дитина, виникає незалежно чи він працює, незалежно від його заробітку, за умови, що інший може надати таку допомогу.

· Той з подружжя з яким проживає дитина – інвалід, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду.

Право на утримання триває протягом всього часу проживання з дитиною інвалідом та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з подружжя, хто має право на утримання. Реалізація права на утримання обумовлюється можливістю другого з подружжя надавати таку матеріальну допомогу.

Розмір аліментів тому з подружжя, з яким проживає дитина інвалід визначається за рішенням суду без урахування можливості одержання аліментів від своїх батьків, повнолітніх дочки чи сина.

Розірвання шлюбу не припиняє право особи на утримання, якщо це право виникло під час шлюбу.

Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо:

· Особа стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом 1 року після розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги, а колишній з подружжя має можливість надати таку матеріальну допомогу;

· Коли особа стала інвалідом після спливу 1 року від дня розірвання шлюбу, коли інвалідність є результатом протиправної поведінки іншого з подружжя під час шлюбу;

· Якщо на момент розірвання шлюбу один з подружжя до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більше 5 років, то така особа має право на утримання після досягнення пенсійного віку у разі якщо вона перебувала у шлюбі не менше як 10 років;




Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 42 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.115 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав