|
Читайте также: |
Озонова діра — локальне падіння концентрації озону в стратосфері на 10—40%. Пов'язано це з дією фреонів, зменшенням кількості кисню при запусках космічних кораблів та польотами реактивних літаків. Чітко виявляється при надмірно низьких температурах. Загальноприйнята в науковому середовищі теорія, за якою в другій половині XX століття вся зростання дії антропогенного чинника у вигляді виділення хлор- і бромвмісних фреонів (CFC) призвело до значного зменшення озонового шару. Згідно з іншою гіпотезою, процес утворення «озонових дір» значною мірою є природнім і не пов'язаний винятково з шкідливою дією людської цивілізації
Ослаблення озонового шару посилює потік сонячної радіації на землю і викликає у людей зростання числа ракових утворень шкіри. Також від підвищеного рівня випромінювання страждають рослини і тварини.
Хоча людством були вжито заходи з обмеженню викидів хлор- і бромвмісних фреонів шляхом переходу на інші речовини, наприклад фторвмісні фреони, процес відновлення озонового шару триватиме декілька десятиріч. Перш за все це зумовлено величезним об'ємом вже накопичених в атмосфері фреонів, які мають час життя десятки і навіть сотні років. Тому затягування озонової діри не варто чекати раніше 2048 року
Парниковий ефект
Парнико́вий ефе́кт — явище в атмосфері Землі та інших планет, при якому енергія сонячних променів, відбиваючись від поверхні, не може повернутися в космос, оскільки затримується молекулами різних газів, що призводить до підвищення температури поверхні. Без парникового ефекту температура поверхні Землі за оцінками була б приблизно на 33° нижчою, ніж є насправді, і становила б -18 °CПарниковий ефект суттєвий також на Марсі та, особливо, на Венері.
Смоги
Смог (від англ. Smoky fog, буквально — "димовий туман ") — аерозоль, що складається з диму, туману іпилу, один з видів забруднення повітря у великих містах і промислових центрах.
Інтенсивний смог викликає алергічні реакції, подразнення слизової оболонки, приступи бронхіальної астми, пошкодження рослинності, будівель, споруд.
Виділяють три типи смогу:
• крижаний зміг (аляскинского типу); • вологий зміг (лондонського типу); • сухий, або фотохімічний зміг (лос-анджелеського типу).
Крижаний смог (аляскинского типу) - характерний для високих широт в зимовий час при температурі -30-35 ° С і повній тиші. Повітряна пара, що знаходиться в атмосфері замерзає, на ці кристали абсорбується сажа, різні гази, паро-газові суміші, сірчистий ангідрид. Таке хмара висить над населеним пунктом кілька днів.
Найбільш вивчений вологий смог - поєднання туману з домішкою диму і газових відходів виробництва. Лондонський зміг формується при вологості повітря близько 100 %, температурі 0С, тривалої штильової погоді і високій концентрації продуктів згоряння твердого та рідкого палива. Спостерігається частіше в осінньо -зимовий період, характерний для помірних широт з вологим морським кліматом.
42. Нормування забруднення. Що таке ГДК полютанта?...
Нормування забруднень.
Згідно з законом незліквідованості відходів, або законом побічних впливів виробництва, для будь-якого господарського циклу характерним є утворення відходів. Основним напрямом охорони
довкілля є нормування кількості викидів, стоків та відходів і контроль за ними. В основі нормування лежить встановлення гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин (полютантів) в атмосферному повітрі, воді й ґрунті та харчових продуктах. ГДК полютанта – це такий його максимальний вміст у природному середовищі (воді, повітрі, ґрунті) або продукті, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить її здоров'ю в разі постійного контакту, а також не викликає небажаних (негативних) наслідків у нащадків. Для визначення ГДК використовують високочутливі тести, пов'язані зі зміною світлової чутливості ока, потенціалів мозку. Вони дають змогу виявити мінімальні впливи токсичних речовин на організм людини навіть у
разі короткочасної їх дії. Для виявлення тривалого впливу токсичних речовин проводять лабораторні дослідження на тваринах у спеціально обладнаних камерах із застосуванням різних тестів. ГДК виражають у міліграмах на метр кубічний (мг/м3) – у повітрі, на дециметр кубічний (мг/дм3) – у воді та в міліграмах на кілограм (мг/кг) – у ґрунті та продуктах харчування.
Для кожного типу середовища встановлюють різні види ГДК:
− для повітряного середовища: ГДКр.з (ГДК робочої зони, за яку вважають простір заввишки до 2 м над підлогою, де перебувають працівники (рівень вдихання)), ГДКм.р (ГДК максимальна разова: при вдиханні впродовж 20 хв не повинна спричинювати негативних наслідків в організмі людини), ГДКс.д (ГДК середньодобова – вміст забрудника, який не повинен негативно впливати в разі необмежено тривалого (впродовж років) вдихання);
− для водного середовища: ГДКв (для водойм господарсько-питного і побутового призначення), ГДКв.р. (для водойм рибогосподарського водокористування);
− для ґрунту: ГДКгр (для орного шару ґрунту) – не повинна негативно впливати не тільки на здоров'я людини, а й на самоочисну здатність ґрунту.
− для продуктів харчування: ГДК пр.
У разі наявності в повітрі кількох домішок їхню сумарну дію визначають
за формулою: С, /ГДКІ + С2/ГДК2 +... + Сп /ГДК < 1,
де С1, С2,..., Сп – концентрації забрудників, мг/м3; ГДКІ, ГДК2,..., ГДКn – ГДК забрудників, мг/м3.
43. Що таке ГДВ та ГВС?...
Гранично-допустимі викиди/скиди (ГДВ/ГДС). Для всіх об’єктів, що забруднюють атмосферу, розраховують і встановлюють норми на ГДВ. Гранично допустимі викиди – це кількість шкідливих речовин, яка не повинна перевищуватися під час викиду в повітрі за одиницю часу, щоб концентрація забруднювачів повітря на межі санітарної зони не була вищою від ГДК. З метою контролю за якістю газодимових викидів підприємств проводиться інвентаризація джерел забруднення атмосфери для кожного підприємства, а також екологічна паспортизація всіх об’єктів, що забруднюють довкілля. Ще у СРСР у 80-х роках було запроваджено Держстандарт на правило встановлення ГДВ шкідливих речовин промисловими підприємствами (ГОСТ 17.2.3.02.78). Визначають ГДВ на основі розрахунків розсіювання забруднювачів у атмосфері.
Гранично-допустимі скиди – це маса речовин у стічних водах, що є максимально допустимою до відведення з установленим режимом у даному пункті водного об’єкта за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води у контрольному пункті (контрольному створі). ГДС встановлюються з урахуванням ГДК в місцях водоспоживання, асиміляційних властивостей водного об’єкту і оптимального розподілу маси речовин, що скидаються, між водокористувачами, які скидають стічні води.
……………
ГДС — це маса речовин у стічних водах, максимально допустима до відведення з установленим режимом у даному пункті водного об’єкта за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води у контрольованому пункті. ГДС встановлюється з урахуванням ГДК в місцях водоспоживання, асиміляційних властивостей водного об’єкта і оптимального розподілу маси речовин, що скидаються, між водокористувачами, які скидають стічні води. Гранично допустима концентрація домішок у воді водного об’єкта — це такий нормативний показник, який включає несприятливий вплив на організм людини і можливість обмеження чи порушення нормальних умов господарсько-питного, побутового та інших видів водокористування.
(формулу не знайшов)
44. Що таке санітарно-захисна зона(СЗЗ)?
Основними джерелами забрудненню атмосфери в Україні є важка
промисловість (30 %), автотранспорт (40 %), теплоенергетика (30 %).
Заходи для запобігання забрудненню повітря шкідливими викидами.
Для запобігання забрудненню атмосферного повітря шкідливими викидами
застосовують такі заходи:
− створення санітарно-захисних зон (СЗЗ) між промисловими під-
приємствами та житловою забудовою. Розміри СЗЗ встановлюють в межах
від 50 до 3000 м – залежно від потужності підприємства, особливостей
технологічного процесу виробництва, характеру і кількості шкідливих речо-
вин. Підприємства з технологічними процесами, що не викидають в атмо-
сферу забруднювальних речовин, розміщуються в межах житлових районів.
Поблизу підприємств із великою кількістю викидів шкідливих речовин СЗЗ
формується у вигляді аеродинамічної системи, що складається із захисних
смуг з зеленими насадженнями і відкритих просторів між ними.
45. Поясніть такі явища – синергізм, антагонізм, акумуляція, інтермітуюча дія шкідливих речовин.
Синергізм - явище посилення певної дії за участі двох компонентів: наприклад, двох каталізаторів або групи м’язів, що діють в одному напрямі.
Антагонізм - гостра суперечність між живими організмами, що проявляється у боротьбі за існування. Наприклад, явище пригнічення розвитку одного виду мікроорганізмів іншими; нездоланна (непримиренна, ворожа) суперечність.
Акумуля́ція - (рос. аккумуляция, англ. accumulation, aggradation; нім. Akkumulation, Ansammlung, Speicherung, Aufspeicherung, лат. accumulatio — нагромадження) — нагромадження, збирання.
(останнє визначення відсутнє)
46. Екологічний моніторинг. Фоновий, біологічний, господарський моніторинг.
Моніторинг — це комплексна система спостережень, збору, обробки, систематизації та аналізу інформації про стан навколишнього середовища, яка дає оцінку і прогнозує його зміни, розробляє обґрунтовані рекомендації для прийняття управлінських рішень.
Фоновий моніторинг навколишнього природного середовища - це спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими навколишнього середовища, а також за характером, складом та міграцією забруднювальних речовин, за реакцією організмів на забруднення.
Біологічний моніторинг – це контроль стану навколишнього природного середовища за допомогою живих організмів.
Господарський моніторинг – це спостереження за змінами природних екосистем і за перетворенням їх на природно-технічні системи, а також моделювання та прогнозування стихійних змін навколишнього середовища і явищ, які погіршують життєве середовище людей.
47. Охарактеризуйте найпоширеніші забрудники навколишнього середовища.
За агрегатним станом усі забруднювальні речовини поділяють на тверді, рідкі та газоподібні. Саме газоподібні забрудники становлять 90 % загальної маси речовин, що надходять в атмосферу.
Серйозної шкоди навколишньому середовищу завдає хімічна промисловість. Особливо небезпечними є сірчисті сполуки, оксиди азоту, хлор та ін. Майже всі забруднювальні речовини можуть вступати між собою в реакції, утворюючи високотоксичні сполуки. У поєднанні з туманом це явище дістало назву фотохімічного смогу.
Значним джерелом забруднення довкілля є підприємства чорної металургії. Вони викидають в атмосферу багато пилу, кіптяви, сажі, важких. Ці речовини практично стали постійними компонентами повітря промислових центрів. Особливо гостро стоїть проблема забруднення повітря свинцем.
Повітря забруднюють практично всі види сучасного транспорту, кількість якого постійно збільшується у всьому світі. Майже всі складові вихлопних газів автомобілів шкідливі для людського організму, а оксиди азоту до того ж беруть активну участь у створенні фотохімічного смогу.
Найбільшу загрозу для людства становить забруднення атмосфери радіоактивними речовинами. Ця проблема вперше виникла в 1945 р. після вибуху двох атомних бомб, скинутих з американських літаків на японські міста Хіросиму й Нагасакі. Природна радіоактивність існує незалежно від діяльності людини.
48. Екологічне навантаження. Модуль техногенного навантаження.
Для оцінки рівня забруднення навколишнього природного середовища крім гранично допустимих концентрацій використовують ще такий критерій, як гранично допустиме екологічне навантаження та техногенне навантаження на природні об'єкти. Техногенне навантаження характеризується модулем техногенного навантаження, під яким розуміють обсяг стічних вод та твердих відходів промислових і комунальних об'єктів, рознесених по адміністративних одиницях (областях), що вимірюються в тисячах тонн на квадратний кілометр за рік.
Що стосується визначення ГДЕН, то на сьогодні в науковій і технічній літературі його поки що не існує і не розроблені методики його нормування. Недоліком показника «модуль техногенного навантаження» є те, що в ньому не враховуються газоподібні викиди в атмосферне повітря, які спричинюють значні забруднення середовища. Томумодуль техногенного навантаження (МТН) доцільно визначити як об'єм полютантів у газових викидах в атмосферне повітря, у стічних водах, що скидаються у водойми, та в неутилізованих твердих відходах антропогенної діяльності, який вимірюється в тис. т/км2 на рік.
49.Правові основи природокористування. Основні закони України в галузі охорони природи та найважливіші міжнародні угоди.Система екологічних стандартів в Україні
Екологічне право — це порівняно молода, але дуже важлива галузь юриспруденції, що розвивається, покликана законодавчо забезпечити права людини на здорове середовище проживання та раціональне природокористування.
Основний законодавчий акт у галузі охорони природи в нашій державі сьогодні — Закон України про навколишнє природне середовище, затверджений Верховною Радою 1 липня 1991 р. Закон складається з 14 розділів, у яких викладено загальні положення, екологічні права та обов'язки громадян.
До важливих державних документів природоохоронного напряму належать також: Земельний кодекс України (1992), Водний кодекс України (1995), закони України «Про екологічну експертизу» (1995), «Про природно-заповідний фонд України» (1992), Лісовий кодекс України (1994), кодекси України «Про надра» (1994), «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (1995), «Про плату за землю» (1996), «Про відходи» (1998), «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» (2000), «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру» (2000), «Про об'єкти підвищеної небезпеки» (2000), «Про екологічну мережу» (2001).
До найважливіших міжнародних документів належать міжнародно-правові акти ООН, ухвалені більшістю країн світу, Декларація та Програма Дій Людства в XXI столітті (Ріо-де-Жанейро, 1992), Конвенція з морського права (1984), Монреальський Протокол про обмеження використання речовин, що руйнують озоновий шар (1987), та ін.
Система екологічних стандартів — найважливіша складова частина природоохоронного законодавства. Недотримання стандартів карається законом.
Екологічні стандарти — єдині й обов'язкові для всіх об'єктів даного виду та рівня системи норм і вимог щодо ставлення до навколишнього природного середовища. Наприклад Рівень шумового забруднення визначається за допомогою Державного стандарту "Система стандартів безпеки праці. Шум. Загальні вимоги безпеки".
50.Що входить до системи екологічного контролю?
В системі екологічного контролю розрізняють:
- контроль і нагляд в галузі охорони навколишнього природного середовища;
- контроль за використанням та охороною земель;
- контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;
- контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів;
- державний контроль і нагляд за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням та охороною;
- контроль у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу;
- контроль у галузі охорони, використання і відтворення рослинного світу;
- контроль за додержанням режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду;
- контроль у галузі охорони атмосферного повітря;
- контроль за формуванням, збереженням та використанням екомережі.
51. Екологічна експертиза
Екологі́чна експерти́за — вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.
52. Екологічний паспорт підприємства
Екологічний паспорт підприємства — комплексний документ, що містить характеристику взаємин підприємства з навколишнім середовищем.
Екологічний паспорт містить загальні відомості про підприємство, використовувану сировину, опис технологічних схем вироблення основних видів продукції, схем очищення стічних вод і викидів у повітря, їх характеристики після очищення; дані про тверді й інші відходи, а також відомості про наявність у світі технологій, що забезпечують досягнення найкращих питомих показників по охороні природи.
Екологічна характеристика підприємств припускає оцінку прогресивності технологій, повноту використання сировини і палива; оцінку застосовуваних схем очищення стічних вод і викидів у повітря, характеристику потоків води і газу, що відходять; оцінку відчужуваної території, загальну економічну оцінку збитку, який наноситься підприємством навколишньому середовищу і деталізацію цієї оцінки по вадах продукції і технологіях.
В екологічному паспорті повинні бути наведені показники впливу підприємства на стан навколишнього середовища, такі як:
Екологічність продукції, що випускається (частка продукту з поліпшеними екологічними показниками; випуск екологічно чистої продукції).
.Вплив на водні ресурси (обсяги води, що забирається, по різних джерелах; використання води на виробничі цілі; обсяги води, переданої іншим підприємствам і організаціям; скинуті стічні води; частка забруднених стічних вод; концентрація шкідливих речовин у забруднених стічних водах; кількість шкідливих речовин у водах, що надходять на очисні спорудження, ступінь очищення стічних вод; зміна обсягів і якості стічних вод).
Вплив на повітряні ресурси (обсяг використовуваного атмосферного повітря; кількість шкідливих речовин, що відходять, по видах і джерелах, частка шкідливих речовин, що уловлюється і знешкоджується від загального обсягу шкідливих речовин, що надходять в атмосферу; зміна обсягів і якості викидів шкідливих речовин в атмосферу після очищення по видах в порівнянні з попереднім періодом).
Вплив на матеріальні ресурси і відходи виробництва (обсяг утилізованих шкідливих речовин, витягнутих зі стічних вод; обсяг шкідливих речовин, які утилізовано, витягнутих з газів, що відходять; кількість твердих відходів, що утворюються; кількість утилізованих твердих відходів; кількість твердих відходів, що підлягають похованню; ступінь витягу основних компонентів з мінеральної сировини).
Вплив на земельні ресурси (коефіцієнт забудови - відношення площі, зайнятої під будинки і спорудження, до загальної площі підприємства; обсяг продукції підприємства, що випускається з 1 га землі; співвідношення основних, допоміжних і обслуговуючих площ; величина виробничої площі на одного робітника, одиницю устаткування, агрегату; загальна площа або довжина комунікацій, під'їзних колій, водопостачання, каналізації, енергопостачання; площа земель, що відводяться під культурно-побутове і житлове будівництво; частка площі, займаною санітарно-захисною зоною; площа рекультивованих земельних ділянок).
Друга частина паспорта містить перелік планованих заходів, спрямованих на зниження навантаження на навколишнє середовище, із вказівкою термінів, обсягів витрат, питомих і загальних обсягів викидів шкідливих речовин до і після здійснення кожного заходу.
Програма заходів щодо зниження навантаження на навколишнє середовище повинна передбачати перспективну стратегію і найближчий план із вказівкою термінів реалізації, обсягів витрат, необхідних для досягнення знижень викидів до їх концентрації, при якій досягається зниження збитку навколишньому середовищу.
В другій частині приводяться показники організаційно-технічного рівня природоохоронної діяльності підприємства. Як показники організаційно-технічного рівня природоохоронної діяльності можна виділити:
1.Оснащеність джерел забруднення очисними пристроями (кількість джерел шкідливих викидів; кількість неорганізованих джерел шкідливих викидів).
2.Пропускна здатність наявних очисних споруджень (кількість і потужність основного технологічного устаткування, функціонування якого супроводжується виділенням визначених видів забруднень; частка визначеного виду забруднень, що утворяться при виробництві одиниці основної продукції; кількість і потужність природоохоронного устаткування, призначеного для очищення визначених видів забруднень).
3.Прогресивність застосовуваного очисного устаткування (ККД застосовуваного очисного устаткування; частка очисного устаткування з високим ККД; частка шкідливих викидів, очищених на устаткуванні з високим ККД).
4.Контроль за функціонуванням очисного устаткування (рівень забезпеченості очисного устаткування контрольно-вимірювальною апаратурою; коефіцієнт фактичного використання контрольно-вимірювальної апаратури; частка прогресивних приладів у загальній кількості застосовуваних контрольно-вимірювальних приладів; частка очисних споруджень, що працюють під контролем прогресивних приладів; частка очисного устаткування, що працює під централізованим контролем над викидами, у загальній кількості устаткування, що працює під контролем).
5.Раціональність існуючої організаційної структури природоохоронної діяльності (наявність природоохоронних служб і відділів; рівень централізації керування природоохоронною діяльністю; оперативність керівництва природоохоронних служб і відділів при прийнятті рішень; оснащеність природоохоронних служб і відділів обчислювальною технікою; інформаційна забезпеченість природоохоронних служб і відділів; ступінь економічної самостійності природоохоронних служб і відділів).
6. Інші показники (відношення результату природоохоронної діяльності до вартості основних виробничих фондів; відношення результату природоохоронної діяльності до вартості очисного устаткування; відношення результату природоохоронної діяльності до вартості матеріалів, використовуваних у її ході; відношення результату природоохоронної діяльності до загальної чисельності працівників і до чисельності працівників, зайнятих природоохоронною діяльністю).
53. Споживачі та користувачі води
Призначенян води як природного ресурсу полягає в забезпеченні життєвих потреб рослинного і тваринного світу та людини. Вона є будівельним матеріалом для органіізмів. Людина для задоволення своїх потреб щодоби споживає 2-2.5л чистої прісної води.
У виробничій і господарській діяльності люди використовують воду як сировину(приготування страв та напоїв), реагент для здійснення різних хіміко-технологічний процесів, теплоносій, для охолодження обладнання і матеріалів, для миття, зрошення рослин, гідротранспортування. Водне середовище використовують для транспортування вантажів, а також в рекреаційній сфері. З водойм виловлюють рибу, з підводних родовищ видобуваються різну сировину і паливо.
Усі галузі господарства за відношенням до водних ресурсів поділяються на користувачів і споживачів. Користувачі використовують воду як середовище або джерело енергії і не забирають її з джерел (водний транспорт, рибальство, туризм, гідроелектростанції, тощо. Споживачі забирають воду з джерел і використовують її за призначенням (пиття, приготування їжі, вирощування сільськогосподарської продукції, різні технологічні процеси на виробництві, тощо).
54. Водоємність виробництва, питоме водоспоживання, якість води.
ВОДОЄМНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА — кількість води, яка використовується для отримання на підприємстві одиниці готової продукції.
Питоме водоспоживання - це добовий об'єм води в літрах, необхідний для задоволення потреб одного жителя. У великих містах світу питоме водоспоживання становить: Нью-Йорк - 600, Париж - 500, Москва - 400, Київ - 333, Лондон - 263.
Якість води — поєднання хімічного і біологічного складу та фізичних властивостей води водного об'єкта, яке зумовлює її придатність для певних видів використання.
55. Забруднення вод світового океану.
Основними джерелами забруднення вод є атмосферні опади, стоки з сільськогосподарських полів, ферм та інших об`єктів, міські й промислові. Господарська діяльність людей спричинює забруднення води.Найбільший вплив на хімічний склад води мають інтенсивний розвиток промисловості, міст і хімізація сільського господарства, які супроводжуються появою значної кількості стічних вод і газових викидів.При цьому в атмосферу,грунти й поверхневі води потрапляють різні неорганічні та органічні речовини.
Біологічне забруднення води зумовлюють різні мікроорганізми (бактерії, віруси, та інші). Найнебезпечнішими є забруднення вод хвороботворними мікроорганізмами, що можуть надходити у воду з полів фільтрації, скотних дворів, вигрібних ям, тощо.
До поверхневих вод належать води океанів, морів, озер, річок, боліт, ручеїв та штучних водосховищ. Океани, моря та деякі озера мають солону воду. Ріки, більщість озер, ставки, штучні водосховища, болота й ручеї містять прісну воду, яку використовують для господарського водозабезпечення. Річкову воду найчастіше використовують для господарського питного і технічного водозабезпечення.
стічні води та водний транспорт.
Усі види забруднень можна розподілити на хімічні, фізичні, біологічні й теплові. У різних технологічних процесах у промисловості використовують воду, внаслідок чого утворюється такі відпрацьовані стічні води:
- реакційні води, що виділяються в ході реакції. Вони забруднені домішками сировини продуктів реакції;
- промивні води після промивання сировини, продуктів обладнання, тари, маточні водні розчини;
- води що надходятьіз сировиною у вигляді вільної та зв’язаної води;
- водні екстрагенти і абсорбенти;
- охолодні води, що нестикаються з сировиною і продуктами;
- побутові води з їдалень, душових, після миття приміщень, пралень, туалетів та інших;
- атмосферні опади, що стікають з території промислових підприємств та інших господарських об’єктів.
Залежно від виду виробництва ці води містять різні шкідливі сполуки неорганічної (луги, кислоти, мінеральні солі) та органічної (органічні сполуки, поверхнево-активні речовини, мийні засоби, пестециди, нафтопродукти тощо) природи. Більшість з них отруйні для біоти водойм. Ці споуки поглинаються фітопланктонами і передаються ланціогами живлення більш високоорганізованим організмам. У результаті вміст шкідливих речовин у м’ясі хижої риби (щука, судак, окунь) може в тисячі разів первищувати їх вміст у воді. Це дуже небезпечно для людей, птахів і тварин, що споживають цю рибу.
Особливо сильно забруднюють поверхневі води промислові стічні води хімічних, нафтопереробних, металургійних, шкіряних заводів, текстильних і целюлозно – паперових фабрик, м’ясокомбінатів та інших підприємств. Підприємства целюлозно – паперової промисловості скидають у водойми значні кількості целюлозного волокна та розчинених органічних сполук (вуглеводів, смол, жирів). Забрудненні стічні води утворюються під час обробки целюлозної й паперової маси, під час промивання й згущення целюлози, конденсації здувок, розганяння скіпідару – сирцю, видалення шлаків, «мокрого» обкарування деревини.
61. Охарактеризуйте забруднення літосфери.
Літосфера забруднюється рідкими і твердими забруднюючими речовинами та відходами. Встановлено, що щорічно на одного жителя Землі утворюється одна тонна відходів, у тому числі понад 50 кг полімерних, трудноразлагаемих.
Джерела забруднення грунту можуть бути класифіковані наступним чином:
· Житлові будинки і комунально-побутові підприємства.
· Промислові підприємства.
· Транспорт.
· Сільське господарство.
· Забруднення грунту важкими металами.
· Забруднення грунту пестицидами.
· Забруднення літосфери при похованні радіоактивних відходів.
На практиці для оцінки ступеня забруднення грунту використовуються два показники:
- Гранично допустиму концентрацію в грунті (ГДК), мг / кг;
- Допустимі залишкові кількості (ДОК), мг / кг маси рослинності. Так, для хлорофосу ГДК дорівнює 1,0 мг / кг, ДОК = 2,0 мг / кг.
Санітарний контроль забруднення грунту в умовах міст здійснюється санепедінслужбой. Під її контролем перебувають також транспортування відходів, погодження місць складування, поховання і переробки.
Існує декілька способів очищення грунту:
· Очищення від твердих побутових відходів (ТПВ), способом аеробного біотермічного компостування та спалювання на спеціальних сміттєспалювальних заводах.
· Очищення від рідких радіоактивних відходів. Відбувається через зберігання даних речовин у спеціальних апаратах, які поступово знешкоджують радіоактивні відходи.
· Самоочищенням. Самоочищення грунту в основному може відбутися тільки при забрудненні органічними відходами, які піддаються біохімічному окислюванню мікроорганізмами.
Інтенсивний розвиток промислового виробництва призводить до зростання промислових відходів, які в сукупності з побутовими відходами істотно впливають на хімічний склад грунту, викликаючи погіршення її якості.
Отже, дбайливе і грамотне поводження з землею на сьогоднішній день стало найактуальнішою проблемою.
62. Очищення промислових газових викидів. Класифікуйте.
Класифікація пилопасток грунтується на принципових особливостях процесу відділення твердих частинок від газової фази, це:
· Обладнання для вловлювання пилу сухим способом, до якого відносяться циклони, пилоосаджувальні камери, вихорові циклони, жалюзійні та ротаційні пиловловлювачі, електрофільтри та фільтри.
· Обладнання для вловлювання пилу мокрим способом, до якого відносяться скрубери Вентурі, форсункові скрубери, пінні апарати тощо.
63. Сухе та мокре пиловловлення. Пилоосаджувальні камери.
Пиловловлюванням, називають вловлювання пилу в місцях його виділення та накопичення за допомогою місцевих відсмоктувачів витяжної вентиляційної системи (зонтів, рукавів, кожухів, витяжних шаф та ін.) з подальшим очищенням запиленого повітря (газів) у спеціальних апаратах-пиловловлювачах. Очищене від пилу повітря викидається в атмосферу, піддається подальшому очищенню від газових складових або знову скеровується повністю або частково в технологічний процес для повторного використання.
Процес мокрого пиловловлювання заснований на контакті запиленого газового потоку з рідиною, осадженні частинок пилу на поверхню рідини (краплин чи плівки) і винесенні їх з апарату у вигляді шламу. Осадження частинок пилу на рідину проходить під дією сил інерції та броунівського руху.
Сухе пиловловлювання (місцева пиловідсмоктуючі вентиляція) застосовується при роботі прохідницьких та видобувних комбайнів при бурінні свердловин та інших операціях, де неможливо застосувати гідрообес-пиліваніе або шляхом вентиляції і - мокрими способаминеможливо домогтися досить ефективного зниження запиленості повітря.
Вибір того чи іншого пилоочисного пристрою зводиться передусім до встановлення характеристик промислових викидів. До механічних пиловловлювачів відносять гравітаційні пристрої (осаджувальні камери), інерційні пиловловлювачі (пилові мішки), відцентрові пристрої (циклони), фільтрувальні пиловловлювачі.
64. Циклонні сепаратори (циклони).
Циклонні сепаратори (циклони) призначені для сепарації твердих фракцій з відсмоктаної суміші повітря.
Використаються як самостійні пристрої або ж поєднуються в так зв. мультициклони. Часто застосовується на виробництвах, на яких відсмоктується велика кількість матеріалу, наприклад, деревні обпилювання, шкірка, гранули. Циклонні сепаратори (циклони) вибираємо залежно від конкретних вимог.
Циклонний сепаратор (циклон) здатний завдяки своїй формі регулювати циркуляцію суміші повітря, що відсмоктуємо, й під впливом відцентрового ефекту й інерції відбувається сепарація твердої фракції, що міститься в суміші повітря, що відсмоктується. Відділена тверда фракція падає в конічну частину циклонного сепаратора (циклона), що закінчується проміжною камерою, з якої далі передається за допомогою роторного живильника для подальшої обробки. Звичайно циклонний сепаратор (циклон) знаходиться на опорній сталевій конструкції, що розроблена для кожного випадку застосування окремо.
Циклонні сепаратори (циклони) виготовляємо розмірами CF0‑CF14 для кількості повітря, що відсмоктуємо, від 600 до 30 000 м3/год. Для розміщення на бункерах і накопичувачах використаються циклонні кільця. Для застосування в хімічній або харчовій промисловостях рекомендуємо варіант виконання повністю з неіржавіючого матераілу (кл. 17).
65. Фільтри для очищення газових викидів.
Фільтри широко використовуються для тонкогого очищення газових викидів від домішок.
Процес фільтрування полягадисперсних в затриманні частинок домішок на пористих переділках при русі через них дисперсних середовищ.
У фільтр надходять забруднені гази, які очищаються при проходженні через фільтроелементи. Частинки домішок осідають на вхідній частині пористої переділки та затримуються в порах, утворюючи на поверхні переділки 2 шар осаду 3, і таким чином, стають для домішок, які надходять, частиної фільтруючої переділки, що збільшує ефективність лчищення фільтра і перепад тиску на фільтроелементах зростає.
Класифікація фільтрів грунтується на типі фільтрувальної переділки, інструкції фільтра та його призначення:
· Із зернистими шарами.
· З гнучким пористими переділками (тканинні).
· З напівгнучкими пористими переділками (плтені сітки).
· З жорсткими пористими переділками (пориста кераміка).
За конструктивною ознакою газові фльтри бувають:
· Рукавні.
· Коміркові.
· Рулонні.
66. Електрофільтри.
Електричне очищення – один з найдосконаліших видів очищення газів від завислих частинок пилу і туману. Апарати для очищення газів під дією електричних сил називаються електричними фільтрами.
Суть процесу електростатичного очищення газів ґрунтується на іонізації газу, тобто розщепленні його молекул на позитивно і негативно заряджені іони. Процес ловлення пилу в електричному полі складається з таких підпроцесів: зарядження завислих у газі частинок; руху заряджених частинок до електродів; осадження частинок на електродах і видалення частинок з електродів.
Інтенсивність осадження частинок на електродах залежить від електропровідності частинок і їхніх розмірів, швидкості руху газів в міжелектродному просторі, температури і вологості газів та інших факторів.
Провідність пилу зазвичай збільшують шляхом зволоження гарячого газу перед входом його в електричний фільтр, не допускаючи зниження температури газу нижче за точку роси. Ефективність пиловловлення становить 50 — 80% при позитивно зарядженому коронувальному електроді і досягає 99,9%, якщо він заряджений негативно. При негативній полярності коронувального електрода ступінь очищення газу є вищою, оскільки при цьому допустимою є вища напруга без виникнення іскрового розряду між електродами.
67. Мокре пиловловлювання. Порожнистий форсунковий скрубер. Барботажні апарати.
Один з провідних методів це мокре очищення. У мокрих пиловловлювачах запилений газ зрошується рідиною або контактує з нею. До апаратів такого типу належать скрубери. Ефективність очищення газів залежить від змочуваностi пилу i досягає 96- 98 %. Для вловлювання важко змочуваного пилу, наприклад вугільного, у воду добавляють поверхнево-активну речовину (ПАР). Скрубери можна застосовувати для холодних i гарячих газів, які не містять токсичних речовин (кислот, хлору тощо), оскільки вони видаляються в атмосферу разом з очищеним газом у вигляді туману.
У барботажних апаратах запилений газ пропускають крізь рідину (воду). Їх доцільно використовувати для очищення гарячих газів з часточками пилу розміром понад 5 мкм. Барботаж використовують також у пінних апаратах. Для створення піни у воду добавляють ПАР. Ефективність очищення в цих апаратах досягає 97-99 %.
Недоліком мокрого очищення газів є те, що вловлений пил перетворюється на мокрий шлам. Для видалення останнього потрібно будувати шламову каналізацію, що здорожує конструкцію.
68. Інерційні пиловловлювачі.
Ці пиловловлювачі набули широкого застосування під назвою циклони.
Циклони належать до установок сухого механічного очищення, простої конструкції, компактні, відрізняються від інших невисокою вартістю. Циклони застосовують як самостійні пиловловлювальні установки при вхідній запиленості повітря до 2— З г/м3. При великій вхідній запиленості пиловловлювачі такого типу не забезпечують потрібного ступеня очищення. У цьому випадку їх застосовують для першого ступеня очищення з метою зниження вхідної запиленості перед апаратами другого ступеня — більш тонкого очищення.
Відокремлення частинок пилу відбувається при повороті повітряного потоку в бункері на 180°.
На підприємствах паливної промисловості успішно експлуатуються циклони Файфеля. У нижній частині цих циклонів є пристрій для відокремлення периферійних збагачених пилом шарів повітряних потоків. Такий пристрій виконаний у вигляді плоского щита з центральними отворами для рециркуляції повітря в бункері.
Корпус циклона виготовлений з двома переходами від циліндричної до конічної конфігурації. Експериментами встановлено, що циліндрична вставка в конічну частину циклона зменшує інтенсивність вихору в нижній частині циклона й дещо послаблює розливні донні течії. Повітря входить у циклон через спіральний закручувальний апарат.
 |
До фізико-хімічних методів очищення газових викидів належать абсорбція і адсорбція.
Абсорбція – це процес хімічного осадження або зв'язування забруднювальних речовин під час пропускання очищуваного газу крізь рідкий поглинач. Апарати для такого очищення називають абсорберами. В цих апаратах очищуваний газ і абсорбувальна рідина рухаються назустріч один одному. Абсорбцію застосовують для очищення повітря і відхідних газів, що містять токсичні забруднення – кислотні тумани, оксиди карбону (IV) і (II), ціанідну або оцтову кислоти, сірчистий газ, оксиди нітрогену, різні розчинники, тощо. Як поглинач використовують суспензії, що містять оксиди магнію і кальцію або вапняк.
Ефективність очищення становить 90-95 %. Шлами після очищення можуть використовуватись для подальшого перероблення та отримання продуктів. Недоліком цих апаратів є ускладнення процесу видалення шламів у разі утворення важкорозчинних речовин.
Адсорбційний метод очищення газів – це сорбція газуватих речовин на поверхні або в об'ємі мікропор твердого тіла. Тверду речовину, на поверхні або в об'ємі пор якої відбувається концентрування очищуваннях речовин, називають адсорбентом. Поглинювані забруднювальні речовини, що перебувають у газовій або рідкій фазі, називають адсорбтивом, а після переходу в адсорбований стан – адсорбатом. У техніці використовують тверді адсорбенти з сильно розвинутою внутрішньою поверхнею. Найчастіше як адсорбент використовують активоване вугілля, силікагель та глини, що мають велику поверхню. Один грам активованого вугілля має поверхню близько 5 км2. Вилучені з очищуваннях газів речовини – адсорбтиви, які в подальшому видаляють шляхом десорбції, можуть бути використані для тих чи інших цілей. Цей процес називають регенерацією адсорбента і здійснюють здебільшого нагріванням перегрітою парою.
Апарати, в яких здійснюють адсорбцію, називають адсорберами. Їх виконують вертикальними, горизонтальними і з кільцевими полицями, на яких розташовують адсорбент.
Адсорбцією на активованому вугіллі очищають відхідні гази від гідрогенсульфіду у виробництві штучного волокна. За допомогою адсорбції на силікагелі очищають газові викиди від оксидів нітрогену. Цей метод широко застосовують для очищення вихідних газів від багатьох інших шкідливих домішок.
70. Хімічні методи очищення викидних газів: хемосорбція, спалювання, каталітичне окислення, відновлення, розкладання.
Хімічні методи очищення газових викидів засновані на хімічному зв'язуванні шкідливих забруднюючих речовин. Дуже поширеним методом є хемосорбція, коли очищуваний газ промивають розчином речовин, що реагують із забруднювальними домішками. Так, для вловлювання оксидів нітрогену застосовують торфолужні композиції з гідроксидом кальцію або аміаком. У результаті хемосорбції утворюється добриво з 6-8%-вим вмістом зв'язаного азоту у вигляді нітратів кальцію і амонію.
Спалювання використовують для знешкодження горючих вуглеводнів, що не використовуються у виробництві. З погляду економіки – це малоефективний процес, оскільки теплота не використовується і тільки призводить до теплового забруднення навколишнього середовища. Якщо концентрація горючих речовин недостатня для горіння, то застосовують термічне окиснення. При цьому очищуваний газ спалюють у полум'ї пальника.
Каталітичний метод використовують для перетворення токсичних компонентів промислових викидів у речовини, нешкідливі або малошкідливі для довкілля введенням у систему додаткових речовин — каталізаторів. Каталітичні методи ґрунтуються на взаємодії вилучених речовин з одним із компонентів, наявних в очищуваному газі. Каталізатор, взаємодіючи з однією із реагуючих сполук, утворює проміжну речовину, яка розпадається з утворенням продукту регенерованого каталізатора.
Каталітичне окислення має деякі переваги над термічним, зокрема, характеризується короткочасністю процесу, невеликими габаритами реактора, значно нижчою температурою для нагрівання газів (до 300 °С) тощо. Основним критерієм вибору каталізаторів є їх активність і довговічність.
Як каталізатори можуть застосовуватися метали (платина, паладій та інші метали) або їхні сполуки (оксиди міді, марганцю та ін.).
У промисловості застосовують також каталітичне відновлення і гідрування токсичних домішок у вихлопних газах. На селективних каталізаторах гідрують СО до CH4 і Н2О, оксиди азоту - до N2 і Н2О. Застосовують відновлення оксидів азоту в елементарний азот на паладієвому або платиновому каталізаторах.
Каталітичні методи набувають все більшого поширення завдяки глибокому очищенню газів від токсичних домішок (до 99,9%) при порівняно невисоких температурах і звичайному тиску, а також при дуже малих початкових концентраціях домішок. Каталітичні методи дозволяють утилізувати реакційну теплоту, тобто створювати енерготехнологічні системи. Установки каталітичного очищення прості в експлуатації і малогабаритні.
Недолік багатьох процесів каталітичного очищення - утворення нових речовин, які підлягають видаленню з газу іншими методами (абсорбція, адсорбція), що ускладнює установку і знижує загальний економічний ефект.
71. Методи очищення стічних вод. Для виконання вищезазначених вимог до скидання стічних вод у водойми їх необхідно очищати. Всі методи очищення поділяють на такі основні групи: механічні (проціджування, відстоювання, фільтрування), фізико-хімічні (флотація, електрохімічні методи, аерація), хімічні (нейтралізація, коагуляція, флокуляція, іонообмінні методи) та біохімічні. Вибір методу очищення стічних вод залежить від фазоводисперсного стану забруднювальних домішок.
72. Механічне очищення - це видалення зі стічних вод нерозчинних грубодисперсних домішок мінерального та органічного походження.
• проціджування - затримання забруднювальних частинок найбільшого розміру і частково зважених частинок на решітках і ситах;
• відстоювання - видалення зі стічних вод зважених частинок під впливом сили тяжіння у піскопастках (для видалення мінеральних домішок), відстійниках (для затримання дрібних домішок, що осідають або спливають), а також нафто-, жиро- і смоловловлювачах. Різновидом методу є відцентрове відстоювання в гідроциклонах і центрифугах; Відстоювання здійснюють у вертикальних (рис. 6.3), горизонтальних та радіальних відстійниках.
73. Фільтруванням називають процес розділення неоднорідних систем (суспензій) за допомогою пористих перегородок і шарів, які затримують одну (тверду) фазу цих систем і пропускають іншу (рідку). Апарат, у якому здійснюють цей процес, називають фільтром. Фільтри, завантажені однорідним шаром фільтрувального матеріалу, називають одношаровими. Фільтри, завантажені неоднорідним за щільністю й розміром зерен фільтрувальним матеріалом, називають багатошаровими (рис. 6.5). У двошарових фільтрах використовують верхній шар кварцового піску з розміром зерен 1,2 - 2 мм (товщина шару ~ 0,5 м,) та шар кварцового піску з розміром зерен 0,7-1,6 мм (товщина шару ~ 0,7 м). Час фільтрування - 24 год.
74. Суть процесу флотації полягає у злипанні частинок домішок з бульбашками тонкодиспергованого у воді повітря за рахунок міжмолекулярної взаємодії з наступним утворенням на поверхні води шару піни. Тонкодисперсні частинки розміром, меншим ніж 5-10 мкм, флотуються погано, тому їх необхідно попередньо укрупнювати, наприклад за допомогою коагуляції або флокуляції. Утворення агрегатів «частинка - бульбашка повітря» залежить від частоти їх зіткнення одне з одним, від хімічної взаємодії речовин, що містяться у воді, від наявності флокулянтів, що сприяють утворенню великих агрегатів. Агрегати, що утворюються в стічній воді, яка очищується, з частинок домішок і бульбашок повітря, мають меншу густину, ніж початкова маса флотаційних частинок, тому спливають і накопичуються у верхньому шарі води, звідки їх безперервно видаляють за допомогою спеціальних пристроїв.
75. Адсорбція. Адсорбційні методи широко застосовують для глибокого очищення стічних вод від розчинених органічних речовин після біохімічної очистки, а також в локальних установках, якщо концентрація цих речовин у воді невелика і вони біологічно не розкладаються або є сильнотоксичними. Застосування локальних установок доцільно, якщо речовина добре адсорбується при невеликому питомій витраті адсорбенту.
Адсорбцію використовують для знешкодження стічних вод від фенолів, гербіцидів, пестицидів, ароматичних нітросполук, ПАР, барвників та ін Перевагою методу є висока ефективність, можливість очищення стічних вод, що містять кілька речовин, а також рекуперації цих речовин. Адсорбційна очистка вод може бути регенеративної, тобто з витягом речовини з адсорбенту і його утилізацією, і деструктивною, при якій витягнуті з стічних вод речовини знищуються разом з адсорбентом. Ефективність адсорбщюнной очищення досягає 80-95% і залежить від хімічної природи адсорбента, величини адсорбційної поверхні і її доступності, від хімічної будови речовини та її стану в розчині.
Адсорбенти. У якості сорбентів використовують активні вугілля, синтетичні сорбенти і деякі відходи виробництва (золу, шлаки, тирса та ін.)
76. Іонний обмін базується на вилученні зі стічних вод цінних домішок хрому, цинку, міді, ПАР за рахунок обміну іонами між домішками та іонітами (іонообмінними смолами) на поверхні розподілу фаз "розчин — смола". За знаком заряду іоніти поділяються на катіоніти та аніоніти, котрі мають відповідно кислі та лужні властивості. Іоніти можуть бути природними та синтетичними. Практично застосовуються природні іоніти типу алюмосилікатів, гідроокислів та солей багатовалентних металів, іоніти з вугілля та целюлози та різноманітні синтетичні іонообмінні смоли.
Основною властивістю іонітів є їхня поглинальна здатність — обмінна ємність (кількість грам-еквівалентів у стічній воді, що поглинається їм іоніту до повного насичення).
Іонне очищення стічних вод застосовують для вилучення із вод металів, а також сполук миш'яку, фосфору, ціанистих сполук і радіоактивних речовин. Цей метод дозволяє рекуперувати цінні речовини при високому ступені очищення. Іонний обмін поширений при знесолюванні води в процесі водопідготовки для живлення парових котлів.
Іонний обмін — це процес взаємодії розчину з твердими домішками, що володіє властивостями обмінювати свої іони на інші, наявні в розчині. Такий метод очищення стічних вод широко застосовується на енергетичних підприємствах.
77. Екстракція — вилучення зі стічних вод цінних речовин за допомогою екстрагентів, котрі повинні мати такі властивості: високу екстрагуючу здатність, селективність, малу розчинність у воді, мати густину, що відрізняється від густини води, невелику питому теплоту випаровування, малу теплоємність, бути вибухобезпечними та нетоксичними, мати невелику вартість.
Екстрагування речовин зі стічних вод здійснюється одним з методів: перехреснопотоковим, ступінчастопротипотоковим, неперервнопротипотоковим. Об'єм екстрагента, необхідного для екстракції
де m е— питома витрата екстрагента для однієї екстракції;
n — число екстракцій;
V ст. — кількість стічних вод, що підлягають екстракції.
Цей спосіб використовується для вилучення зі стічних вод фенола.
78. Коагуляція — процес з'єднання дрібних частинок забруднювачів в більші за допомогою коагулянтів. Для позитивно заряджених частинок коагулюючими іонами є аніони, а для негативно заряджених — катіони. Коагулянтами є вапняне молоко, солі алюмінію, заліза, магнію, цинку, сірчанокислого кальцію, вуглекислого газу тощо. Коагулююча здатність солей тривалентних металів в десятки разів вища, ніж двовалентних і в тисячу разів більша, ніж одновалентних.
Коагуляцію переважно застосовують для очищення стічних вод від емульсій і суспензій, до складу яких входять колоїдні частинки розміром 0,001—0,1 мкм. Ці частинки мають електрозаряд, який виникає у результаті поглинання із водного розчину іонів. Заряд не дає можливості колоїдним частинкам злипатися і таким чином збільшує стійкість колоїдного розчину. Тому в колоїдний розчин додають коагулянти (солі алюмінію, заліза, магнію, вапно), які зменшують електрозаряд колоїдних частинок, унаслідок чого вони інтенсивно злипаються у великі частинки й осідають на дно очисної споруди.
Замість коагулянтів часто застосовують водні розчини полімерів, у молекулі яких містяться полярні функціональні групи (-ОН, -803Н, -гШ2) — флокулянти. Частинки забруднювальних речовин під дією флокулянтів перетворюються в пухку масу, що осідає на дно споруди.
Коагуляцію також можна здійснювати, пропускаючи стічні води через електролізер з анодом, виготовленим з алюмінію або заліза. Метал анода під дією постійного електроструму переходить у стічну воду, утворюючи важкорозчинні гідроксиди алюмінію або заліза. Метод електрохімічного коагулювання широко застосовується для очищення стічних вод від масел, жирів, нафтопродуктів, хроматів і фосфатів [35].
Флокуляція — процес агрегації дрібних частинок забруднювачів у воді за рахунок утворення містків між ними та молекулами флокулянтів. Флокулянтами є активна кремнієва кислота, ефіри, крохмаль, целюлоза, синтетичні органічні полімери (поліакриламід, поліоксиетилен, поліакрилати, поліетиленаміни тощо).
Для освітлення води одночасно використовуються коагулянти та флокулянти, наприклад, сірчанокислий алюміній та поліакриламід ППА. Коагуляція та флокуляція здійснюються у спеціальних ємностях та камерах.
При очищенні води використовується і електрокоагуляція — процес укрупнення частинок забруднювачів під дією постійного електричного струму.
79. Озонування та хлорування стічних вод.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 76 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |