Читайте также:
|
|
Одеський інститут народної освіти був заснований внаслідок загального реформування вищої школи УСРР 23 червня 1920 р. Саме в цей час до ОІНО разом з інститутами та кафедрами приєднались учні М.М. Ланге - С.Л. Рубінштейн та М.І. Гордієвський. Та їх долі швидко розійшлися.
У 1921 році С.Л. Рубінштейн влаштовується професором до кафедри філософії та психології ОІНО замість померлого М.М. Ланге. Тут він читає курси з психології, теорії мистецтва, логіки, історії філософії та ін.[2] За період роботи на цій посаді він видав декілька робіт: «Н.Н. Ланге», «К философским вопросам современной педагогики», «Размышления о науке», «Заметки по методологии истории и общественных наук», «Наука и действительность», «Программа по логике», «Психология Шпрангера как наука о духе». В цей період він полемізує з кантівської та неокантіанської традиціями. Але з призначенням його директором Центральної наукової бібліотеки змінились і напрямки його діяльності з філософії та психології (тимчасово) на бібліографістику. Саме так закінчується «філософський період» його життя. Він зрозумів, що у ситуації, що склалася після Громадянської війни, найкраще, що він може зробити як філософ та психолог – зберегти та популяризувати в певних колах наукову спадщину у вигляді фондів українських бібліотек. Так, він приймає участь у багатьох бібліографічних з’їздах, а у 1927 році був обраний членом президії Бібліографічної комісії при ВУАН та активно працював в Українському бібліографічному товаристві в Одесі. В 1930 році він влаштовується завідувачем кафедри психології Ленінградського педагогічного інституту ім. О.І. Герцена. Так закінчився «бібліографічний період» його життя й почався «психологічний».
Доля М.І. Гордієвського була дещо іншою. В 1920-1921 рр., він працював одразу в трьох інститутах: в інституті народного господарства (викладав «Історію суспільних наук»), в Одеському суспільно-гуманітарному інституті (читав курси з «Логіки», «Історії педагогіки», «Методології суспільних наук») та в ОІНО (викладав «Історію педагогіки», «Історію педагогічних ідей у дошкільному вихованні»). У 1922 році отримав посаду професора, а влітку, з поглинанням історико-філологічного факультету гуманітарно-суспільного інституту та утворенням факультету професійної освіти, перейшов на кафедру педагогіки. Того ж року, разом з іншими професорами за власний кошт випустив другий том «Ученых записок Высшей школы», де було надруковано його статтю «К вопросу о социальной педагогике Платона»[3]. 4 грудня 1922 р. він виступає з промовою, що була присвячена пам’яті Григорія Сковороди, де проводить паралель між філософом та його попередниками. Ця промова була пізніше опублікована у збірнику на пошану Григорія Сковороди[4]. Це була остання суто філософська робота Гордієвського. В наступні роки він активно приймає участь у роботі кафедри педагогіки ОІНО, керуючи педагогічним семінаром і секцією історії педагогіки та вивчаючи творчу спадщину Йогана Генріха Песталоцці. Саме тут поєднується його любов до педагогіки та філософії. В цей період він публікує декілька робіт: «Твір Песталоцці «Вечірня година самітника», як етап розвитку його світогляду», «Соціально-педагогічні ідеї Песталоцці в освітленні його філософії»[5], «Кант і Песталоцці»[6]. З 14 січня по 1 листопада 1923 р. обіймав посаду декана факультету соціального виховання, але звільнився через хворобу. Тут йому довелося знову працювати зі своїм колегою С.Л. Рубінштейном та з А.Г. Готаловим-Готлібом, в наукові інтереси котрого також колись входила філософська проблематика. З 1928 року увійшов до редакційної комісії «Записок Одеського ІНО», що так і не вийшов через брак коштів. Після реорганізації ОІНО, працював в інституті соціального виховання та фізико-хімічному інституті. З 1926 року був головою Одеського наукового товариства при УАН.
Крім С.Л. Рубінштейна та М.І. Гордієвського професійних філософів у Вищій школі Одеси не було. Але деякі філософські вишукування все ж таки з’являлись у професора Б. Варнеке, у А. Готалова-Готліба, у І. Вайнштейна з єврейського сектора ОІНО, що написав роботу «Невиданий уривок про Вольтера» німецькою мовою[7]. Це свідчить про збереження інтересу до філософських тем навіть в епоху її занепаду. Єдиним прикладом спроби врятувати філософську освіти свідчить запрошення до викладання П.В. Тихомирова (випускника Московської духовно академії), але невідомо, скільки саме він пропрацював. Але філософська думка (як і вся гуманітаристика) зберігалась у різних товариствах, що були створені з величезними зусиллями: Одеська комісія краєзнавства при ВУАН (ОКК при ВУАН), Одеське наукове товариство при УАН (ОНТ при УАН)[8], Українське бібліографічне товариство. ОКК при ВУАН видавала «Вісник ОКК при ВУАН», ОНТ при УАН – «Записки Одеського наукового при Українській Академії наук товариства», Українське бібліографічне товариство – «Записки Українського бібліографічного товариства в Одесі»[9].
Незалежно від ОІНО в Одесі була заснована у 1928 році міжвузівська кафедра марксизму-ленінізму. Саме ця подія стала новим етапом випробувань для філософської думки.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 27 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |