Читайте также:
|
Нормативные правовые акты, государственные программы
1. Конституция Республики Беларусь 1994 года (с изм. и доп., принятыми на республиканских референдумах 24 ноября 1996 г. и 17 октября 2004 г.). – Минск: Амалфея, 2005. – 48 с.
2. Гражданский кодекс Республики Беларусь, 7 дек., 1998г., №218 // Ведамасцi Нац. сходу Рэсп. Беларусь. – 1999. – №7 – 9. – Ст. 101.
3. Лукашенко, А.Г. Экономическая политика белорусского государства: лекция Президента Республики Беларусь в Белорусском государственном экономическом университете – Минск: БГЭУ, 2006. – 16 с.
4. Программа социально-экономического развития Республики Беларусь на 2006-2010 годы // Нац. центр правовой информ. Респ. Беларусь [Электронный ресурс]. – 2006. – Режим доступа: http://www.pravo.by. – Дата доступа: 01.04.2010.
5. Национальная стратегия устойчивого социально-экономического развития Республики Беларусь на период до 2020 г. / Нац. комис. по устойчивому развитию Респ. Беларусь; редкол.: Л.М. Александрович [и др.]. – Минск: Юнипак, 2004. – 202 с.
6. Государственная программа импортозамещения на 2006-2010 годы // Нац. центр правовой информ. Респ. Беларусь [Электронный ресурс]. – 2007. – Режим доступа: http://www.pravo.by. – Дата доступа: 01.04.2010.
7. Экономия и бережливость - главные факторы экономической безопасности государства - Директива Президента Республики Беларусь от 14 июня 2007 г. № 3 // Нац. центр правовой информ. Респ. Беларусь [Электронный ресурс]. – 2007. – Режим доступа: http://www.pravo.by. – Дата доступа: 01.04.2010.
8. О развитии предпринимательской инициативы и стимулировании деловой активности в Республике Беларусь - Директива Президента Республики Беларусь от 31 декабря 2010 г. № 4 // Нац. центр правовой информ. Респ. Беларусь [Электронный ресурс]. – 2011. – Режим доступа: http://www.pravo.by. – Дата доступа: 02.05.2011.
9. Программа государственной поддержки малого предпринимательства на 2008 год // Нац. центр правовой информ. Респ. Беларусь [Электронный ресурс]. – 2008. – Режим доступа: http://www.pravo.by. – Дата доступа: 01.04.2010.
10. Государственная программа возрождения и развития села на 2005-2010 годы // Нац. центр правовой информ. Респ. Беларусь [Электронный ресурс]. – 2005. – Режим доступа: http://www.pravo.by. – Дата доступа: 01.04.2010. Государственная комплексная программа развития регионов, малых и средних городских поселений на 2007 - 2010 годы// Нац. центр правовой информ. Респ. Беларусь [Электронный ресурс]. – 2007. – Режим доступа: http://www.pravo.by. – Дата доступа: 01.04.2010.
11. Комплексная программа развития сферы услуг в Республике Беларусь на 2006-2010 годы// Нац. центр правовой информ. Респ. Беларусь [Электронный ресурс]. – 2007. – Режим доступа: http://www.pravo.by. – Дата доступа: 01.04.2010.
12. Программа развития лесного хозяйства на 2007 - 2011 годы // Нац. центр правовой информ. Респ. Беларусь [Электронный ресурс]. – 2007. – Режим доступа: http://www.pravo.by. – Дата доступа: 01.04.2010.
13. Программа развития промышленного комплекса Республики Беларусь на 1998 – 2015 годы// Нац. центр правовой информ. Респ. Беларусь [Электронный ресурс]. – 2009. – Режим доступа: http://www.pravo.by. – Дата доступа: 01.04.2010.
14. Об утверждении Программы деятельности Правительства Республики Беларусь на 2011–2015 годы - Постановление Совета Министров Республики Беларусь от 18 февраля 2011 г. № 216// Нац. центр правовой информ. Респ. Беларусь [Электронный ресурс]. – 2011. – Режим доступа: http://www.pravo.by. – Дата доступа: 02.05.2011.
15. Об утверждении основных направлений денежно-кредитной политики
Республики Беларусь на 2011 год: Указ Президента Республики Беларусь,
19.11.2010, № 597// Нац. центр правовой информ. Респ. Беларусь [Электронный
ресурс]. – 2011. – Режим доступа: http://www.pravo.by. – Дата доступа: 02.05.2011.
Литература основная:
1. Экономическая теория: учеб. пособие: в 2 ч. Ч. 1/ И.В. Новикова, Ю.М. Ясинский, А.О. Тихонов [и др.]; под ред. И.В. Новиковой и Ю.М. Ясинского. – Минск: Акад. упр. при Президенте Респ. Беларусь, 2008. – 261 с.
2. Экономическая теория: учеб. пособие: в 2 ч. Ч.2/ И.В. Новикова, Ю.М. Ясинский, А.О. Тихонов [и др.]; под ред. И.В. Новиковой и Ю.М. Ясинского. – Минск: Акад. упр. при Президенте Респ. Беларусь, 2008. – 230 c.
3. Микроэкономика: учеб. пособие/ И.В. Новикова, Ю.М. Ясинский, А.О. Тихонов [и др.]; под ред. И.В. Новиковой и Ю.М. Ясинского. – Минск: Акад. упр. при Президенте Респ. Беларусь, 2006. – 391 c.
4. Полтерович, В.М. Элементы теории реформ. В.М.Полтерович М.: Экономика, 2007. – 448 с.
5. Нуреев, Р.М. Экономика развития: модели становления рыночной экономики: учебник. – М.: Норма, 2008. – 640 с.
Литература дополнительная:
6. Экономическая теория: учеб. пособие / И.В. Новикова, Г.А. Примаченок, В.А. Воробьев [и др.]; под ред. И.В. Новиковой. – Минск: БГЭУ, 2006. – 543 c.
7. Экономическая теория: курс интенсив. подгот./ И.В. Новикова [и др.]; под ред. И.В. Новиковой, Ю.М. Ясинского. – Минск: ТетраСистемс, 2008. – 400 с.
8. Варнавский, В.Г. Партнерство государства и международного бизнеса. В.Г.Варнавский. Мировая экономика и международный бизнес: учебник» / Варнавский В.Г.[и др.] – 6-е изд. М.: КНОРУС, 2009. - 119 с.
9. Дункан, Р. Кризис доллара: Причины, последствия и пути выхода /
Р. Дункан. – М.: ЕВРО, 2008. – 296 с.
10. Кабашкин, В.А., Развитие государственно-частного партнерства в регионах
России / В.А. Кабашкин, А.А. Левченко, В.А. Сидоров. – Белгород: ПОЛИТЕРРА, 2008. – 466 с.
11. Микроэкономика: курс интенсив. подгот. / И.В. Новикова [и др.]; под ред. И.В. Новиковой, Ю.М. Ясинского. – Минск: ТетраСистемс, 2008. – 272 с.
12. Макроэкономика: курс интенсив. подгот. / И.В. Новикова [и др.]; под ред. И.В. Новиковой, Ю.М. Ясинского. – Минск: ТетраСистемс, 2008. – 304 с.
13. Нижегородцев, Р.М. Мировой финансовый кризис: Причины, механизмы,
последствия / Р.М. Нижегородцев, А.С. Стрелецкий. – М.:Либроком, 2008 – 64 с.
14. Новикова, И.В. Глобализация, государство и рынок: ретроспектива и перспектива взаимодействия: монография / И.В. Новикова. – Минск.: Акад. упр. при Президенте Респ. Беларусь, 2009. – 218 с.
15. Новикова, И.В. К новой архитектуре мирового порядка: теоретические основы и эмпирическая реальность. / И.В Новикова // Мир перемен - 2006. - № 1.
16. Новикова, И.В. Рост или развитие? / И.В Новикова //Мир перемен. - 2008. - № 2.
17. Новикова, И.В. Асимметричность глобализации мировой экономики в контексте эволюции рыночных систем/ И.В Новикова // Бюллетень НИЭИ. - 2006. - № 3.
18. Новикова, И.В. Асимметричность процессов глобализации мировой экономики – контекст трансформации национальных экономик/ И.В Новикова // OPTIMUM. - 2007. № 3 (Poland).
19. Новикова, И.В. Глобализация и необходимость новой архитектуры мирового порядка: теоретические императивы и эмпирическая реальность / И.В Новикова // Мир перемен. – 2006. - № 1.
20. Новикова, И.В. От государственного регулирования к государственно-частному партнерству/ И.В Новикова // Проблемы управления. - 2008. - № 2. - С.78-83.
21. Пакуш, Л.В., Морова, А.П., Новикова И.В. Модернизация государственного управления и регулирования социально-экономических процессов – основа инновационного развития белорусского государства в современных условиях Л.В. Пакуш, А.П.Морова, И.В. Новикова.//Проблемы управления. - 2008. - №1. - С.133-138.
22. Ясинский, Ю.М., Тихонов А.О. Основы теории экономического развития. / Ю.М.Ясинский, А.О.Тихонов – Минск.: Акад. упр. при Президенте Респ. Беларусь, 2006.
ПРОГНОЗУВАННЯ В НЕ
Прогнозування в НЕ займає важливе місце, оскільки дає змогу отримати об'єктивну оцінку того, що може відбутись, виходячи з аналізу внутрішніх та зовнішніх чинників, що впливають на її розвиток. Прогнозування може розглядатись в двох аспектах:
- як самостійна форма регулювання на базі застосування методів економетрії тощо;
- як певний етап у системі макроекономічного планування.
Прогнозування в НЕ може бути частковим або узагальнюючим.
До часткових належать:
- прогнози наслідків від соціально-економічних чи екологічних подій;
- виробничі прогнози;
- науково-технічні прогнози;
- прогнози стосовно платіжного балансу держави.
Водночас узагальнюючі прогнози охоплюють велику територію дослідження або секторальну площину НЕ. Найбільш узагальненим є "Державний прогноз соціально-економічного розвитку України", який за своєю сутністю є довготерміновим прогнозом (на 10-15 років) і включає аналіз, оцінку і прогнозні індикатори та пропорції розвитку НЕ на довгу перспективу. Такий прогноз є орієнтиром для реалізації того чи іншого сценарію розвитку в середньостроковому періоді (5 років) та на короткотермінову перспективу (2-3 роки).
Процес екон. прогнозування в державі мусить базуватись на аналізі таких компонентів:
- ресурсів.
- соціально-економічної та екологічної ситуації.
- економічної державної політики.
- механізмів організаційної системи управління.
- нормативно-правового забезпечення;
- фінансового забезпечення.
В економічному прогнозуванні використовують такі методи:
-Інтуїтивні.
-Математичні.
-Методи соціального дослідження;
-Методи моделювання економічних, соціальних, екологічних процесів.
22.ІНДИКАТИВНЕ МАКРОЕКОНОМІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ.
Сутність індикативного планування (іп) полягає в тому, що уряд опосередковано впливає на розвиток НЕ. Вперше ідею ІП висвітлив німецький вчений Ландауер в своїй книзі «Теорія національного економічного планування» в 1944р. В Україні іп в НЕ було запроваджено в 1993р. Згідно укр. законодавства метою Іп держави є реалізація основних цілей державного впливу на соціально-економічний розвиток.
Механізми опосередкованого впливу уряду на суб'єкти господарювання:
1. методи координації діяльності суб'єктів господарювання;
2. Методи інформування суб'єктів господарювання про перспективні наміри уряду;
3. Методи збалансованості економічної, соціальної та екологічної діяльності в національній економіці.
Іп складається з таких трьох основних розділів:
1. Економічна кон’юнктура: здійснюється аналіз ситуації на ринках, визначається вплив внутрішніх і зовнішніх чинників на них
2. Здійснення економічної політики держави та застосування адекватних регулюючих інструментів.
3. Інструменти державного регулювання: інструменти фіскальної політики, субвенції.
Функції Іп:
- Створює основу для формування бюджету держави та здійснення державної бюджетної політики.
- Визначає основні напрями проведення монетарної політики НБУ.
- Сприяє макроекономічній стабільності у державі.
- Стимулює пожвавлення в розвитку НЕ.
- Сприяє покращенню структури національного господарства.
23. МІСЦЕ І РОЛЬ ПРОМИСЛОВОСТІ У СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
Промисловість – це провідна галузь української економіки, від результатів її діяльності залежить успішність інших галузей та сфер нац. господарства.
Про що свідчать такі факти: у промисловості України створюється близько 32% валової доданої вартості, зосереджено понад 35% основних засобів, випускається майже 50% всієї продукції та сформовано близько 30% робочих місць. Основні показники розвитку промисловості України вказують на несприятливі тенденції у цій галузі економіки.
Загальні тенденції розвитку промисловості України визначаються за допомогою такого показника, як індекс промислового виробництва, який обчислюється як у процентах до попереднього року, так і у процентах до базового року. Темпи зростання індексу також свідчать про наявність у неї суперечливих тенденцій з одного боку, після змен. обсягу виробництва впродовж 1990-1991рр. відбулося різке зрост. (до 2008р.), а з другого – погіршується галузева структура вітчизняної промисловості і зменшується частка тих галузей, які виробляють високотехнологічну продукцію.
Періоди розвитку вітчизняної промисловості за роки незалежності:
І. 1991-1994рр. – скорочення обсягів промислового виробництва у порівнянні з 1990р. склало 40,4%. Причини: втрата господарських звязків, підприємства не адаптувалися до нових умов, незбалансованість грош.-кред. с-ми, недовіра до грошової одиниці.
ІІ. 1995-1998рр. – подальше скорочення обсягів виробництва, але повільнішим темпом, скорот. на 10,4%, у 1998р. становили 49,25% по віднош. До 1990р. Причини: жорстка грош.-кред. політика; зрост. державного боргу; скорочення внутрішнього попиту.
ІІІ. 1994р. – серпень 2008р. – відбувалося відновлення обсягів пром. виробн.; 2006р. – досягли рівня 1990р.; 2007р. – перевищили рівень на 11,2%. Причини: стабілізація грош.-кред. с-ми; приватизація.
ІV. Вересень 2008р. – до сьогодні – змен. обсягу промислового вироб.; до 2009р. – обсяги вироб. промисл. прод. за січень-жовтень порівняно з відповідним періодом попереднього року скорот. на 26,4%.
24. РОЗВИТОК ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИЧНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ ЗА РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Електроенергетика України належить до найрозвинутіших галузей промисловості.
Під контролем України перебували також лінії передачі електроенергії, по яких вона експортувалася до країн Центральної та Східної Європи.
Якщо у 1990 році в Україні виробництво електроенергії становило 298,5млрд. кВт – год. То у 2005 р.-186,1 млрд. кВт год, тобто скоротилося у 1,6 рази, найменше було вироблено електроенергії у 2000 р. Якщо у 1990 р. частка електроенергії, виробленої на ТЕС України, становила 70,9 % у загальному балансі, то у 2005 р. - вже 45,5 %. Натомість упродовж 1990-2005 рр. у загальному балансі збільшувалася частка електроенергії, виробленої на АЕС України, з 25,5 % у 1990 р. до 47,8 % у 2005 р., і це незважаючи на закриття у 2000 р. ЧАЕС. Однією з вагомих причин скорочення обсягів виробництва електроенергії ТЕС після проголошення незалежності було призупинення будівництва нових генеруючих потужностей
Головні засади функціонування цієї галузі відображено в указах Президента України "Про заходи щодо ринкових перетворень в галузі електроенергетики України" та "Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України", якими передбачене реформування системи управління та відносин власності у вітчизняній електроенергетиці. Системні зрушення в електроенергетиці України розпочинаються у 1996 р. і тривають до тепер. Ця галузь реорганізовується за такою схемою:
- на базі 14 найбільших ТЕС створено 4 акціонерні генеруючі компанії, в яких контрольний пакет акцій належить державі.
- експлуатацію та управління ГЕС здійснюють 2 акціонерні компанії із 100 % пакетом акцій, що належить державі.
- Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" була утворена на базі п'яти українських АЕС, які зберігають за собою статус юридичних осіб.
- акціонерних компаній
- генеруючі компанії, Національна компанія електромереж "Укренерго" та 27 обленерго у першій половині 1996 р. підписали Угоду членів енергоринку (УЧЕ).
- електроенергія постачається кінцевим споживачам від обленерго.
25. Розвиток вугільної промисловості України за роки незалежності.
Вугільна промисловість є однією з найстаріших галузей вітчизняної промисловості, її продукція широко використовується в різних сферах людської життєдіяльності. Україна є серед 15 краї світу, які мають найбільші обсяги видобутку вугілля. Розвіданих запасів вугілля вистачить для забезпечення потреб української економіки на найближчі двісті років. Головними регіонами де здійснюється його видобуток є Донбас; Новоград-Волинськ;Червоноград; території Житомир., Кіровог.,Черкаської обл В Україні налічується близько 275 шахт (багато в аварійному стані) на яких працює приблизно 650 тис. людей. На шахтах і розрізах України видобувається вугілля різних марок, з якого виробляється близько 60 видів вугільної продукції енергетичного та технологічного призначення.
Більшість підприємств вугільної промисловості потребують оновлення своїх основних виробничих засобів. Зокрема, кожне четверте з п'яти. вугільних підприємств України на середину 1990-х р. відпрацювали без реконструкції та модернізації понад 20 років, а окремі вугільні розрізи експлуатуються вже понад 100 років. Українське вугілля є одне з найдорожчих, через технічні причини (глибина шахт, товщина пластів). Обсяг видобутку з 1990р. до 2009р. скоротився. Найбільше скорочення видобутку вугілля
припадає на 1990-1996 рр., коли величина видобутку скоротилася від 164,8 млн. т у 1990 р. до 70,5 млн. т у 1996 р., тобто на 57,2 %.
Негативні тенденції розвитку вугільної промисловості в Україні зумовили необхідність проведення реформ, метою яких є переорієнтація галузі на ринкові засади господарювання.
Реформування вугільної промисловості триває, у вересні 2001 р. було затверджено нову програму її реструктуризації під назвою "Українське вугілля'''.У цій програмі визначено стратегію реформування вугільної промисловості до 2010 р. та враховано недоліки та слабини попередньої. Двома найважливішими завданнями є розвиток і зміцнення перспективного шахтного фонду, збільшення державної фінансової підтримки для освоєння нових високопродуктивних лав і розрізів. Програма передбачає ретельний аналіз економічного становища підприємств вугільної промисловості, визначення перспектив їх подальшого функціонування
26.РОЗВИТОК НАФТОГАЗОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ ЗА РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Нафтогазова галузь України представлена підприємствами, що надають послуги з видобутку цих видів енергетичних ресурсів з їх переробки, з транспортування та зберігання. Особливістю нафтогазової галузі України є її значна інтегрованість в нафтогазовий комплекс колишнього СРСР, що зумовило негативні тенденції у розвитку цієї галузі після проголошення незалежності. Упродовж 1990-1995 рр. падають обсяги видобутку нафти та природного газу, що, насамперед зумовлене вичерпністю запасів основних родовищ і незначною кількістю нових. За цей період видобуток нафти в Україні скоротився майже на 23 %, а газу - на 35%У 2005 р. рівень видобутку цього виду природних ресурсів становив близько 74 % рівня 1990 р. Ситуацію з видобутку газу в Україні вдалося певною мірою стабілізувати. Стан справ із видобутку природного газу до певної міри покращився за рахунок впровадження нових методів газовилучення, прогресивних технологій розробки та введення свердловин з недіючого фонду.Проте перспективи нафтогазови-добування в Україні не можна визначити як оптимістичні, оскільки для збереження досягнутих обсягів і поступового нарощування власного видобутку цих ресурсів необхідне буріння на вже розвіданих родовищах додаткових свердловин, запровадження сучасних технологій видобування, реконструювання та переоснащення вже існуючих потужностей. залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій тощо. Ще однією складовою нафтогазової галузі України є нафтопереробка. Від 2001 р. відбувається нарощування обсягів виробництва окремих видів продукції нафтоперероблення. Обсяги первинної переробки нафти, виробництва бензину та інших видів продуктів нафтопереробки скоротилися у 4-8 разів у 1990-2000 рр. Тому надзвичайно важливим завданням було відновити обсяги переробки нафти на НПЗ України до визначених потужностей. Це означало
пошук стратегічних нафтових партнерів. Ефективнимінструментом вирішення цього завдання у другій половині 1990рр. стала приватизація НПЗ. У 1995 р. було створено транснаціональну компанію "Укртатнафта" на базі Кременчуцького НПЗ. У 1999-2000 рр. було приватизовано й інші НПЗ України, їх власниками стали провідні компанії Росії та Казахстану.
27.РОЗВИТОК МЕТАЛУРГІЙНОЇ ГАЛУЗІ В УКРАЇНІ ЗА РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Гірничо-металургішшй комплекс (ГМК) України належить до експортноорієнтованих галузей вітчизняної економіки, що спричинене як особливостями його формування в колишньому СРСР, так І багатими покладами залізних, марганцевих та інших видів руд. За своїми виробничими потужностями ГМК України посідає п'яте місце в світі, після таких країн, як Японія, США, Китай та Росія. Продукція українських металургійних підприємств експортується до 83 країн світу, вона сертифікована за понад 80 найменуваннями будівельного, судновою та конструкційного прокату,труб та метизіввідомими світовими сертифікатними центрами з Великобританії, США, Норвегії, Голландії тощо. Україну зараховують до десяти найбільших виробників металу в світі. Основними експортерами в Україні є великі інтегровані фінансово-промислові структури, такі як СКМ, "Індустріальний союз Донбасу", "Приват", "Старт-груп". Особливістю вітчизняного ГМК є те, що частка металопродукціїз високим ступенем обробки становить менше 20 %, решта - сировина та напівфабрикати, тоді як у розвинутих країнах виробництво готової метало продукції становить більше 90 % У першій половині 1990-х рр. ГМК як і інші галузі української економіки охопила системна криза. Упродовж 1990-1995 рр. відбулося різке скорочення обсягів виробництва металопродукції. Негативні тенденції у розвитку ГМК України в цей період супроводжувалися процесами структурної деформації вітчизняної економіки.
У ІІ пол 1990-х рр. ускладнила роботу та процес виходу з кризи ГМК України несприятлива кон'юнктура світового ринку металопродукції. У 1997-1998 рр. відбулося падіння цін на металопродукцію на світовомуринку, і в багатьох випадках вони були нижчими від її фактичної собівартості. Розвиток ГМК значною мірою залежить від оновлення основних засобів, впровадження енергозберігаючих технологій. Одним з прикладів інновацій у металургійній промисловості є міні-заводи потужністю від 200 до 500 тис. т металопродукції за рік. У 2002 р.
розроблено "Національну програмурозвитку та реформування ГМК Українидо 2010 р. ", яку представлено до затвердження Верховній Раді України
28. ФОРМУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРОМИСЛОВОЇ ПОЛІТИКИ
Держ.промисл.політика- це комплекс заходів, спрямованих на підвищення промислового в-ва з метою забезпечення нац.інтересів України і її економ. безпеки, а також з метою покращення добробуту населення. У 1994р.-„Концепція держ.промисл.політики”. Зокрема, набувають чинності "Комплексна програма розвитку внутрішньогоринку", "'Державна програма розвитку промисловості на 2003-2011 років, "Національнаенергетична програма","Програма "Українське вугілля",''Україна-2010" та іншігалузеві та регіональні програми.
Відповідно до існуючих урядових програм визначено такі найважливіші завдання держ. промисл. політики:
- створення передумов щодо збільшення попиту на продукцію промисловості на внутр. ринку;
- подолання структурної деформації укр. промисловості і посилення її соц. спрямованості;
- продовження інституційних перетворень в промисловості і залучення іноземних інвестицій у цю галузь укр. економіки;
- проведення активної політики енергозабезпечення та енергозбереження і впровадження екологічно безпечних технологій;
- розширення продажу технологій і розвиток наукоємних секторів укр. промисловості;
- інтеграція промисловості України у світові господарські зв”язки.
Таким чином,державна промислова політика відповідає докорінним змінам, що відбулися в економіці України за роки незалежності Сучасна промислова політика України повинна мобілізуватипромислові підприємства на практичнуреалізацію моделі інноваційно-інвестиційного розвитку вітчизняної економіки.
29. МІСЦЕ І РОЛЬ С/Г У СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ.
Сьогодні с/г ще одна з базових галузей ек Укр., де виробл. 20% ВВП. Про значення с/г свідчить такі дані: частка с/г у загал. випуску продукції становить 12%; у с/г задіяно близько 4млн осіб; основний капітал с/г становить 8% заг. основного капіталу країни; у с/г задіяно землю – найб.багатсвто Укр. Однак ек можливості цієї галузі не використано у повній мірі, оскільки обсяги в-ва продукції, а також інвестиційно технологічний рівень в-ва продовжує знижуватись.
Основними завданнями, які стоять перед с/г: 1) забезпечення потреб населення екологічно-чистими продуктами; 2) створення повноцінного ринку аграрної і агропромислової продукції; 3) створення передумов для розширення експорту с/г продукції і продукції її переробки
С\г є складовою частиною агропромислового комплексу Укр., де виробл. 35% ВВП, працює 30% працездатного населення, а також де використав 33% основних фондів держави. Агропромисловий комплекс Укр. – сукупність галузей нац господарства зайнятих в-цтвом, переробкою, збереженням та доведенням до споживача в с/г продукцію. До складу АПК входять: 1) в-во засобів в-тва для потреб с/г; 2) власне с/г; 3) галузь заготівлі; 4) переробна промисловість; 5) збереження с/г і переробної продукції; 6) збут с/г і переробної продукції. На сьогодні спостерігаються такі тенденції розвитку АПК Укр.: зниження продукції рослинництва, перепади з в-вом продукції у тваринництві, пов’язано з тим, що реалізація м’яса здійснюється здебільшого за тіньовими схемами і виробники уникають банківських розрахунків. Важливою проблемою є реформування політики ціноутворення на продукцію галузей, а також реформування податкової і кредитної політики.
30.ФОРМУВАННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ АГРАРНОГО РИНКУ В УКРАЇНІ.
Україна успадкувала від СРСР централізовану с-му заготівель с/г продукції, а також централізовану с-му формування цін на с/г продукцію. За роки незалежності було сформовано нові канали реалізації с/г продукції: 1) реалізація с/г продукції переробним підприємствам. Цей канал поступово скорочується. Якщо у 1999р. реалізовано 53% с/г продукції, то у 2003р.-23%; 2) реаліз. с/г продукції на продовольчих ринках. У 1999р. – 24%, а у 2003 – 16%; 3) реліз. с/г продукції безпосередньо населенню. У 1999р.-11%, а у 2003р.-7%.; 4) реаліз. с/г продукції комерційним структурам. У 1999р.-12%, 2003 – 54%.
С/г виробникам нав’язують свої закупочні ціни. На аграрному ринку за роки незалежності прагнуть сформувати прозорі схеми реалізації і збуту с/г продукції. З’явились такі нові елементи аграрного ринку, як аграрні або торгові біржі і агро-доми. У 2004р. – 34 товарні біржі і 435 торгових домів. Через товарні біржі реалізовується доволі незначний % с/г продукції (2-3%). На товарні біржі накладено такі завдання:
- формування прозорого аграрного ринку через збільшення обсягів торгів на товарних біржах і обмеження бартерних операцій;
- в процесі біржових торгів формується ринкова ціна на основі співвідношення попиту і пропозиції на с/г продукцію;
- на товарних біржах відбувається закупівля с/г продукції для заг. держ. та регіональних потреб;
- на товарних біржах укладаються форвардні угоди на купівлю с/г продукції. Це сприяє покращенню с/г становища.
31. ЗЕМЕЛЬНА РЕФОРМА І РОЗВИТОК ФЕРМЕРСТВА В УКРАЇНІ.
У зв’язку з формуванням ринкових умов господарювання в У. виникла необхідність проведення реформ в аграрному секторі.
Основні засади земельної реформи України викладено в постанові ВРУ від 1990 р. «Про земельну реформу». Згідно з цією постановою всі землі У. були оголошені об’єктом земельної реформи. Необхідно було здійснити перерозподіл земель і передання їх від держ. до колективної форми власності. Також треба було сформувати багатоукладну ек. у с. г. і створити умови для раціонального використання земель та їх охорона.
Земельна реформа в У. почалась з того, що землі, які перебували у колгоспній власності, розпайовували і визначали, яку частину колгоспу передати у руки теперішніх і колишніх працівників колгоспу. Після процесу розпаювання було закріплено держ. актами прав власності на землю. Цей процес розпочався у 1990 р. Проте селяни не поспішали отримувати прав власності на землю. Але з 1999 р. селяни почали інтенсивно оформляти земельні сертифікати. Вже до 2000 р. оформило 80% селян. На 2006 р. було розпайовано 74% земель с-г призначення і оформлено право власності на землю. На основі розпаювання земель з’явилися певні альтернативи:
- власники земельних паїв мають можливість самостійно обробляти землю, об’єднуватись для спільного землекористування;
- мають можливість здавати землі в оренду іншим с-г підприємствам.
З одного боку ці орендні відносини сформували непрозорість схеми передачі земель, хоч і законно.
В У. започатковано нову форму господарювання – фермерство. Поштовхом став прийнятий у 1992 р. ЗУ «Про селянське (фермерське) господарство». Згідно з цим законом: селянам дозволяється організація фермерських господарств. Розвиток фермер-ства в У. на поч. 80-х рр. відбувався доволі динамічно. Якщо у 1990 р. в У. було 82 фермерські господарства і площі с-г угідь у розрахунку на 1 ферм. гос-во становило 24 га, то у 1994 р. в У. було 32 тис. ферм. господарств, а сер. розмір ферм. гос-ва – 2 га. На 2004 р. – зареєстровано 43 тис. ферм. гос-в, які становлять 70% від загальної кількості діючих с-г підприємств.
32.Транспортна система України
Транспортна система України є важливою складовою виробничої інфаструктури.Від ефективності роботи транспортної системи залежить результативність функціонування та розвиток національної економіки України.Вона створює систему взаємозвязків.Транспортна система є загально потрібним користуванням,як промислово залізничним так трубоповідним транспортом.
У роботі транспортної системи України є певні проблеми,що виникають в процесі старіння основних виробничих фондів,з низьким рівнем використання сучасних енергозаощаджуючих транспортних засобів і енергозберігаючі технології перевезення.До іншх проблем:це скорочення попиту на вантажні та пасажирські перевезення, зростання цін на ресурси,низька якість наданих послуг,відсутність конкуренції також незначні обсяги іноземних та вітчизнняних інвестицій,повільне вирішення питань уніфікації транспортного законодавства.Один з найважливішех напрямів є розвиток національної мережі міжнародних транспортних коридорів:де проходять найзручніші та найкоротші шляхи між Європою та Азією актуальни м цей напрям транспортної політики набув у звязку з розширенням Євросоюзу до кордонів України.
33.Залізничний транспорт в Україні
Залізничний транспорт є важливою складжовою транспортної системи України.Цей вид транспорту зявився недавно але швидко став популярним серед населення.Також є високо провізною можливістю залізничної транспортної системи,порівняно з низькою оплатою та надійним перевезенням та можливістю надання послуг пасажирам незважаючи на природно-кліматичні умови.
Управління залізницями та іншими піприємствами залізничного траспорту,що належить до загальнодержавної власності здійснюється органом управління залізничним транспортом. Важливим напрямом залізничного транспорту стало підвищення швидкості руху поїздів,що зменшить витрати часу на поїздки,зєднає столицю України з великими обласними,промисловим центрами і дасть можливість досягти до євроейської мережі швидкісного сполучення.»Концепцію Державної програми реформування заліничного транспорту»згідно з цим нормативним актом стане розмежування господарських функцій і державного управління;і утворення єдиного субєкта бази Укрзалізниці,залізниць та інших підприємств організацій,розмежування в системі природних монопольних і конкурентних секторів і розвитку конкуренції доступності інфраструктури залізниць для користувачів.Також удосконалення системи тарифів на послуги залізничного транспорту й збереження залізниць обєктів соціальної сфери а так же забезпечення належного та обєктивного надання інформації на зниження показників діяльності транспорту вплинула економічна криза 90-рр20ст.та відсутність достатніх обсягів інвестицій.Якісні зрушенняв роботі залізничного транспорту України починають вбачатися після 2000р. перспективи реформування залізничного транспорту повязані з корпоратизаією Укрзалізниці.
34.Авіаційний траспорт України
Авіаційний транспорт є єдиним з наймолодших видів транспорту,який інтенсивно розвивається від початку 20ст.Україна належить до категорій провідних авіаційних країн світу. Від 1991р. проводиться реформування авіаційного транспорту Укр.,в основі якого перехід на ринкові засади господарювання,інтеграція до світової системи авіаперевезень та адаптація діяльності до норм міжнародного авіаційного права. Позитивні зрушення у роботі авіаційного транспорту Укр. Відбулися після 2000р.Цьому сприяли подолання кризових явищ у вітчизняній економіці та зростання обсягів виробництва. Новим напрямом діяльності авіаційного транспорту України стало використання малих повітряних суден для задоволення як комерційних людей,так й індивідуальних потреб населення,що відповідає світовим тенденціям розвитку авіації. В Укр. Згідно з підписаними міжнародними угодами здійснюються регулярні авіа рейси як вітчизняними авіакомпаніями так і іноземними у різні куточки світу. Найбільші обсяги перевезень існують між Україною і Росією,Німеччиною,Чехією. Таким чином розвиток авіаційного транспорту в Укр. У 90-х р. і на поч. 21 ст. відзначався доволі суперечними тенденціями. Найважливішим завданням розвитку авіаційного транспорту Укр. На сучасному етапі є завершення побудови вітчизняної нормативної бази,системи державного регулювання,створення сильного та конкурентоспроможного національного повітряного перевізника,проведення гнучкої тарифної політики і забезпечення безпеки польотів та авіаційної безпеки згідно з міжнародними стандартами.
35. Морський і річковий транспорт України.
Особливістю діяльності морського та річкового транспорту є залежність від існуючих природно кліматичних умов, що визначають сезонний характер його роботи. Для Укр. Позитивним моментом є те, що Чорне та Азовське моря практично не замерзають і через Середземне море з*єднуються з Атлантичним океаном, що дозволяє здійснювати судноплавство впродовж року та сприяє інтеграції морського та річкового транспорту до основної транспортної системи. Активізація зовнішньо-економічної діяльності та прискорення інтеграційних процесів сприяє наявність на Укр. Узбережжі Чорних та Азовських морів, розгалуженого портового господарства. Головним нормативним законом Що регулює діяльність морського та річкового транспорту в Укр є Кодекс торгівельного мореплавства(1995р). Укр успадкувала від колишнього СРСР 18 морських портів і флот, що за технічним станом і рівнем безпеки не відповідав міжнародним стандартам торгівельного судноплавства. Зниження ефективності діяльності вітчизняного морського і річкового транспорту доповнила економічна криза 1990рр. та дія зовнішніх чинників. У роботі підприємства морського і річкового транспорту України можна виокремити низку проблем, що стримують його розвиток. До найважливіших проблем зараховують недостатній ступінь оновлення основного капіталу та невідповідність його технічного рівня міжнародним вимогам, відсутність належних і технічних умов безпеки судноплавства у морських і річкових, внутрішніх морських водах і на річках недосконалість нормативно правової бази. Важливим завданням розвитку морського та річкового транспорту є оновлення основного капіталу, збільшення обсягів вантажних і пасажирських перевезень, реалізація свого транзитного потенціалу і забезпечення безпеки судноплавству
36. Автомобільний транспорт України.
Автомобільний транспорт України за обсягами вантажних і пасажирських перевезень посідає одне з провідних місць серед інших видів транспорту. Державна політика у сфері міжнародних автомобільних перевезень спрямована на забезпечення і розвиток зовнішньо-торгівельних зв’язків Укр. Посилення позицій вітчизняних авто перевізників на між народ. Транспортних ринках і на інтеграцію автомобільного транспорту в європейську та світову транспортні системи. У квітні 1999 В.Р. України ратифікувала Конвенцію про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу,в грудні 2004р. Конвенцію про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу,у вересні 2005 Європейську угоду щодо роботи екіпажів транспортних засобів,які виконують міжнародні автомобільні перевезення(ЕУТР).Незважаючи на політичні зрушення в роботі автомобільного транспорту Укр. Існують певні потреби. До найважливіших відносять: недосконалість форм обслуговування пасажирів, нелегальна діяльність перевезень на ринку автомобільних послуг, неврегульованість тарифної політики. Таким чином перспективи розвитку автомобільного транспорту Укр. Пов’язані з підвищенням ефективності його роботи та включенням його до глобальної системи пасажирських перевезень. З цією метою необхідно оптимізувати структуру пасажирського і вантажного автотранспорту, забезпечити постійне зростання показників якості транспортного обслуговування населення та вантажів, створення безпечних умов роботи.
37. Міський електротранспорт Укр
Забезпечує внутрішньо міське та міжміське перевезення пасажирів і виконує важливу соціальну функцію.Цей вид транспорту є екологічно безпечним, комфортним має найнижчі тарифи на перевезення.За роки незалежності УКр. Відбулося скорочення обсягів перевезень пасажирів тролейбусами і трамваями, але збільшилося кількість пасажирів які користуються метрополітенами. Найбільше пасажирів міським електротранспортом перевозять тролейбуси. Розвиток цього виду транспорту зумовлений збільшенням території міст і зростанням чисельності міського населення, відсутність можливостей для реконструкції вуличної мережі, насамперед в центральній частині міста необхідність забезпечення належного рівня безпеки дорожнього руху, скорочення тривалості поїздок і покращення екологічної ситуації в містах. Зметою стимулювання розвитку у травні 2005 р. схвалюється Концепція Державної програми будівництва та розвитку мережі метрополітенів на 2005-2010р, а у березні затверджується Державна програма будівництва та розвитку мережі метрополітенів. Основними завданнями якої є: забезпечення розвитку існуючої мережі підземних шляхів, освоєння серійного виробництва конкурентно спроможного складу та відповідного устаткування, що стимулюватиме діяльність вітчизняних підприємств-виробників. У роботі міського електротранспорту існує низка проблем, що знижує ефективність його діяльності. До найважливіших належать: старіння основного капіталу міського електротранспорту та високий ступінь фізичного і морального зношення, неврегульованість питання координації роботи різних видів транспорту на ринку міських пасажироперевезень, що спричиняють дублювання маршрутів і зменшення доходів підприємств. Таким чином розвиток міського електротранспорту в Україні визначається суперечливими тенденціями. З одного боку скорочення обсягів перевезення пасажирів трамваями і тролейбусами, з іншого боку зростання популярності метрополітенів в найбільших містах країни
38.Трубопровідний транспорт України.
Трубопровідний транспорт України забезпечує перекачку нафти та нафтопродуктів, газу та аміаку як для потреб національної економіки, так і для транзиту в країни Європи. В Україні трубопровідний транспорт виник у 20-ті рр. ст. у Прикарпатті, де побудовано газопровід Дашава-Стрий-Дрогобич, який було продовжено спочатку до Львова (1929 р.),а потім до Києва (1948 р.) і до Москви, Прибалтики, Мінська (1951 р.). Трубопровідний транспорт представлений системою магістральних і промислових трубопроводів. Магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів. Магістральні трубопроводи України перебувають у державній власності та на належать Національній акціонерній компанії «Нафтогаз Україна» (утворена у 1998 р., власником 100% акцій є держава), не підлягають приватизації. Промислові трубопроводи (приєднані мережі) - всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газопровідні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо. Метою законодавства про трубопровідний транспорт є регулювання відносин на всіх етапах створення та функціонування трубопровідного транспорту, встановлення гарантій безпеки життя та здоров'я населення, забезпечення охорони навколишнього природного середовища і національного багатства України від можливого негативного впливу під час експлуатації об'єктів цього виду транспорту. Найбільші обсяги транспортування вантажів українськими трубопроводами припадають на газ і у 2008 р. становили 143,2 млн.т. Для порівняння цей показник у 1990 р. становив 182 млн.т., у 2000- 150 млн.т Найбільше скорочення перекачки відбулось по нафті і нафтопродуктах. Якщо у 1990 р. трубопроводами України транспортувалося 114 млн.т. нафти і нафтопродуктів, то у 2008 р.- вже 41 млн.т.
39. Формування сучасної системи зв’язку і телекомунікацій в Укр.
Зв'язок і телекомунікації належать до високотехнологічних сфер національної економіки України, що є важливою передумовою для прискорення інтеграційних процесів і входження до світового інформаційного простору. До того ж с-ма зв’язку України та телекомунікацій, забезпечуючи оперативне або інтерактивне передавання своєчасної, достовірної та повної інформації, сприяє прискоренню розвитку нац.ек.Укр. До особливостей цієїгалузі вітчизняної економіки належить те, що вона представлена багатофункціональними підприємствами, що беруть участь у наданні послуг лише не окремому етапі виробничого процесу. В Україні починають створюватися держ.інституції, що здійснюють держ.регулювання у галузі зв’язку та телекомунікацій, формується відповідна законодавча база, розробляються концепції та держ.програми розвитку цієї галузі. Законодавство України про телекомунікації складається з Конституції України, Закону України «Про телекомунікації» (2003 р.) та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в цій сфері. У 2006 р. набула чинності концепція розвитку телекомунікацій в Україні до 2010 р ЇЇ метою є розширення номенклатури послуг, підвищення їх якості, наближення її до міжнародних стандартів, формування конкурентного середовища. Однією з найважливіших проблем розвитку цієї галузі є те, що Укр. одержала у спадок від СРСР фізично та морально застарілу с-му звязку та телекомунікацій. У 1994 р. з цією метою було створено «Укртелеком», а згодом задля формування конкурентного середовища в цій сфері виникають і ін п-ства. За даними 2008 р. на 100 сімей припадає 61 домашній телефонний апарат. До прикладу у 1990 р. цей показник становив 29 телефонних домашніх апаратів. Але найдинамічнішими темпами розвивався в Укр. мобільний зв'язок. У 2008 р. доходи п-ств. Від надання послуг пошти та зв’язку населенню (у фактичних цінах з урахуванням ПДВ) склали 11612 млн.грн. Таким чином, пріоритетними напрямами розвитку галузі зв’язку та телекомунікацій в Укр. є будівництво сучасних ліній зв’язку, впровадження легкого доступу до мережі Інтернет, вдосконалення державного регулювання цієї сфери
40. Будівельний комплекс Укр.,його розвиток в роки незалежності.
Будівельний комплекс Укр. забезпечує матеріально-технічні умови функціонування вітчизняної економіки через створення та оновлення основного капіталу. До найважливіших напрямків д-сті буд. комплексу Укр. належить виробництво будівельних матеріалів, власне будівництво, будівельне машинобудування, проектно-конструкторські й дослідні роботи в галузі будівництва. Частка будівельного комплексу в господарстві досить значна. Будівельний комплекс тісно пов'язаний з усіма галузями господарства. За його участю створюється більшість основних виробничих і невиробничих фондів. У будівництві використовується 10% продукції машинобудування, 20% прокату чорних металів, 40% лісоматеріалів, вироби хімічної промисловості, велика кількість палива й води. Формування ринкової с-ми господарювання в Укр. та проведення структурної перебудови вітчизняної економіки вплинули на розвиток будівельного комплексу в роки незалежності. У 1990-х рр спостерігалось падіння виробництва в будівельній галузі та погіршення фінансових показників діяльності через не адаптованість п-ств будівельного комплексу до нових умов господарювання (як свідчить динаміка індексів фізичного обсягу випуску товарів у будівництві, цей сектор економіки є чутливим до змін ек. та політ. ситуації в країні). Від часу проголошення незалежності Укр. відбувається реформування с-ми держ. управління будівельним комплексом. Початково було створене Міністерство інвестицій і будівництва Укр., правонаступником якого у 1993 р. стало Міністерство у справах будівництва і архітектури, реорганізоване у 2004 р. у Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України. На сьогоднішній день Мінбуд є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері будівництва, містобудування, архітектури, промисловості будівельних матеріалів, житлово-комунального господарства та міського електричного транспорту У 2002 р. була затверджена Державна програма забезпечення молоді житлом на 2002-2012 рр., згідно з якою передбачається інвестування у будівництво та придбання житла для молоді на суму 5,8 млрд.грн.
41. МЕТА ТА ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
Мета та принципи формування регіональної політики
Регіональна політика - це сфера діяльності з управління економічним, соціальним, екологічним і політичним розвитком країни в регіональному аспекті відповідно до заздалегідь розробленої програми.
Головною метою державної регіональної політики є створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів, підвищення рівня життя населення, забезпечення додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного її громадянина незалежно від місця проживання
Державна регіональна політика є складовою частиною національної стратегії соціально-економічного розвитку України, тісно пов'язаною із здійсненням адміністративної реформи та впорядкуванням адміністративно-територіального устрою, і реалізується шляхом здійснення органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування системи заходів для забезпечення ефективного комплексного управління економічним та соціальним розвитком України та її регіонів
Державна регіональна політика грунтується на таких принципах:
- конституційність та законність - реалізація політики здійснюється відповідно до Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України на засадах чіткого розподілу завдань, повноважень та відповідальності між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
- поєднання процесів централізації та децентралізації влади, гармонізація загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів; - максимальне наближення послуг, що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, до безпосередніх споживачів;
- стимулювання тісного співробітництва між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у розробленні та реалізації заходів щодо регіонального розвитку.
42.Стратегічні орієнтири регіональної політики
Для України повинен бути характерним диференційований підхід до розвитку відкритої економіки та ринкових реформ на рівні Центру, Західної, Східної та Південної України, адміністративних областей, великих міст та історичних областей.
З погляду відкритості економіки провідна роль належить Східній Україні, на яку припадає 60 % експорту країни. Найбільшими експортерами є Донецька, Дніпропетровська, Запорізька та Луганська області, які концентрують більше половини експорту України. На Західну Україну припадає 28 % експорту товарів. Необхідна подальша лібералізація зовнішньоекономічної діяльності регіону, прискорення ринкової трансформації господарства, створення преференційного режиму в західних прикордонних областях. На Південну Україну припадає половина експорту та імпорту послуг в т. ч. 70 % експорту транспортних послуг і 90 % експорту послуг морського транспорту. Стратегічним завданням розвитку відкритої економіки Причорномор'я є встановлення преференційного режиму вільної торгівлі, а також спільного підприємництва на перетині основних комунікаційних напрямків Північ-Південь і Захід-Схід.
43. Завдання на шляху вдосконалення рег. політики
Перше. Необхідно виробити цілісну та всесторонньо обгрунтовану стратегію державної регіональної політики, яка не повинна замикатись винятково на економічних проблемах, а охоплювати всі сфери регіонального життя: міжнаціональну, мовну, демографічну, екологічну, науково-технічну і т. д. У цьому плані видається доцільним прийняття Закону
України "Про основи регіональної політики в Україні’, який би офіційно закріпив принципи відносин держави і регіонів у всіх сферах суспільного життя.
Друге. Подальша демократизація управління державою шляхом його децентралізації та перерозподілу повноважень між різними гілками влади як по вертикалі, так і по горизонталі. При цьому важливо не переступити ту критичну межу, за якою втрачається керованість з боку держави регіональними процесами, що веде до децентралізації, загрожує цілісності і єдності держави.
Третє. Потребує подальшого вдосконалення політика фінансово-бюджетних відносин між державою і регіонами. Незважаючи на складність цієї проблеми треба все ж таки виробити загальноприйнятні "правила гри", які би чітко регламентували порядок та принципи формування бюджетів різних рівнів, оптимізували податковий режим в державі. Треба виробити чіткі критерії надання державної підтримки регіонам.
Четверте. Треба "реанімувати" роль Державних регіональних соціально-економічних програм як важливого інструменту державної підтримки регіонального розвитку. В свій час (1993-1996 рр.) за рішенням Уряду України було розроблено ряд таких програм, що охоплювали крупні економічні райони (Карпатський, Подільський, Поліський, Придніпровський, Причорноморський). Сьогодні в економіці України виникла потреба в розробці нових регіональних програм соціально-економічного та екологічно збалансованого (сталого) розвитку.
44. Приватизація та її роль у здійсненні інституційних перетворень в економіці України
Згідно із Законом України "Про приватизацію державного майна" під приватизацією розуміють відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна
Приватизація в Україні має суперечливий характер, що зумовлене переплетінням різних економічних інтересів окремих громадян, політиків, урядовців, керівників тих чи інших підприємств. Вибір моделі приватизації в Україні від часу проголошення незалежності здебільшого визначався такими чинниками: цілі уряду? рівень розвитку конкурентного середовища, рівень розвитку ринкових відносин та організаційно-інституційним оформленням відносин власності.
Приватизація об'єктів державної та комунальної форми власності здійснювалася на платній основі, що передбачало надходження певної частини коштів від неї до Державного бюджету України для фінансування різних соціальних програм (погашення заборгованості по пенсіях, заробітній платі для працівників бюджетної сфери, надання допомоги малозабезпеченим тощо) та структурної перебудови вітчизняної економіки. У першій половині 1990-х рр. надходження коштів від приватизації до Державного бюджету України були незначними, що визначалося загальною макроекономічною нестабільністю, неврегульованістю відповідного нормативного забезпечення, запровадженням в обіг приватизаційних сертифікатів і неготовністю переважної більшості населення до участі у приватизаційних процесах.
Приватизаційні процеси в Україні призвели не лише до зміни економічних відносин, але дозволили створити вітчизняну модель приватизації. Свою мету приватизація вирішила частково, бо сформувався прошарок недержавних власників, але ефективного господаря не з'явилося. З одного боку, приватизація в Україні здійснювалась не прозоро, здебільшого в обхід існуючого законодавства, участь мільйонів громадян у цьому процесі мала формальний характер. З іншого боку, проблему подолання державного монополізму у виробництві, розподілі та споживанні економічних благ в економіці України здебільшого вирішено та за шіснадцять років створено потужний недержавний сектор.
45.Особливості приватиз. в Україні у 1988-1994 роках.
Перший етап приватизації в Україні припадає на 1988-1992 pp., коли очевидним стало те, що адміністративно-командна система господарювання не спроможна забезпечити ефективність функціонування економіки. Економічна криза, в якій опинився колишній СРСР і зокрема Україна, зумовила потребу у зміні форм власності.
До особливостей приватизації у перший період можна зарахувати й надмірну політизацію цього процесу через намагання швидко створити найважливіші інститути ринкової економіки, ігноруючи колоніальну спадщину України та складність поставлених завдань. У цей період надзвичайно популярною стає ідея перетворення всього населення України у власників через широкомасштабну приватизацію. Приватизація у 1988-1992 рр. мала переважно стихійний характер та здійснювалася здебільшого в інтересах представників партійної, господарської та профспілкової еліт.
Проте перший етап приватизації в Україні мав і позитивні наслідки. Зокрема, було створено політичні, економічні, правові та організаційні засади забезпечення приватизаційного процесу в Україні з метою формування потужного недержавного сектора вітчизняної економіки.
Другий етап припадає на 1993-1994 рр., коли розпочинається широкомасштабна передача державної власності у приватні руки і це має стати потужним стимулом подальшої лібералізації та забезпечення стабілізації економіки України. У ці роки домінував змішаний грошово-сертифікатний спосіб приватизації. Проте найбільшої популярності набула передача майна державних підприємств та їх структурних підрозділів в оренду трудовим колективам і створення на їх базі організацій орендарів та орендних підприємств, хоча чинні нормативні акти розглядали оренду з викупом як один з можливих механізмів приватизації. Викуп державного майна, зданого в оренду, давав можливість взяти участь у процесі приватизації того чи іншого об'єкта лише тим громадянам України, які були працівниками реформованого підприємства, і обмежував права інших суб'єктів.
46.ОСОБЛИВОСТІ ПРИВАТИЗАЦІЇ В УКРАЇНІ У 1995-2008 РОКАХ.
Приватизація в Україні має суперечливий характер, що зумовлене переплетінням різних економічних інтересів окремих громадян держави. Вибір моделі приватизації в Україні від часу проголошення незалежності здебільшого визначався такими чинниками: цілі уряду, рівень розвитку конкурентного середовища, рівень розвитку ринкових відносин та організаційно-інституційним оформленням відносин власності або покриття дефіциту держбюджету.
З метою уникнення хаотичності в процесі зміни власника та врахування особливостей об'єктів, що приватизуються, їх поділили на групи за такими найважливішими ознаками, як: галузева приналежність або напрям діяльності, величина статутного фонду, фінансовий стан, цілісність об'єкта та становище, що займає об'єкт приватизації на загальнодержавному ринку благ, тощо.
До найважливіших чинників, які зумовлюють приватизацію належать: кількість об'єктів по регіонах, галузева спеціалізацію регіону, географічне розташування та природно-кліматичні умови; кількість об'єктів, що не підпадають під приватизацію, кількість населення.
Приватизація об'єктів державної та комунальної форми власності в Україні впродовж 1995-2008 рр. мала свої галузеві особливості. Кількість приватизацій у таких галузях, як: освіта, охорона здоров'я та суб'єктів незавершеного будівництва, впродовж 1994-2005 рр. різко збільшувалася, особливо інтенсивно цей процес проходив у 2000-2005 рр., що спричинене переходом до приватизації державного майна з використанням лише грошових коштів.
Найпопулярнішими способами приватизації виявилися викуп об'єктів приватизації, викуп майна, зданого в оренду з викупом, продаж на аукціоні, продаж акцій. Переважно домінував викуп об'єктів приватизації. Перехід до приватизації виключно за грошові кошти та великих стратегічних підприємств зумовив збільшення надходжень до Державного бюджету України у 2000 р. майже у тричі у порівнянні з 1999 р. Упродовж 2000-2006 рр. спостерігалась чітка тенденція зростання надходжень до Державного бюджету України від приватизації державного майна за винятком 2002 р. Найбільше коштів від приватизації надійшло у 2005 р., коли було продано пакет акцій ВАТ "Криворіжсталь".
47. ПІДПРИЄМНИЦТВО ТА ЙОГО СТАНОВЛЕННЯ В УКРАЇНІ
Підприємництво --це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, тому необхідно створити сприятливі умови для розвитку підприємництва
У 2006 р. в Україні налічувалося понад 307398 малих підприємств, на яких працювало близько 2 млн. осіб. Якщо у 1998 р. загалом по Україні на 10000 осіб припадало 35 малих підприємств, у 2006 р. - 66 малих підприємств, тобто за цей період цей показник збільшився у 1,9 рази.
З початком відродження підприємництва в Україні почала формуватися його інфраструктура. За роки незалежності в Україні створено передумови для появи таких важливих елементів інфраструктури підприємництва, як інформаційно-консультативні центри, інститути спільного інвестування, бізнес-центри, технопарки, центри підтримки жіночого та молодіжного підприємництва, громадські об'єднання підприємців, система підготовки та перепідготовки кадрів. Важливого значення надається залученню молоді до підприємницької діяльності. З цією метою у вищих навчальних закладах І-ІУ рівнів акредитації запроваджується цикл курсів, що знайомлять майбутніх фахівців з основами підприємництва, створюють передумови для оволодіння відповідними навичками. Відповідно до діючих урядових програм і перспектив розвитку підприємництва в Україні пріоритетними напрямами підтримки цього виду діяльності є: створення умов для підвищення ролі малого підприємництва у здійсненні структурної перебудови вітчизняної економіки та забезпечення економічного зростання; удосконалення роботи органів державного управління; захисту підприємців; підвищення фінансової стійкості та ефективності функціонування підприємницьких структур; надання якомога повнішої інформації підприємцям щодо змісту нормативних актів загальнодержавного, регіонального та місцевого рівнів, що регла
48.НАЙВАЖЛИВІШІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ
Командно-адміністративна система господарювання, що сформувалася в Україні в період її перебування у складі колишнього СРСР, практично знищила інститут підприємництва, замінивши його на негнучку систему планування виробництва благ та соціалістичного змагання. Відродження інституту підприємництва є досить складним завданням, оскільки необхідно відновити конкуренцію, лібералізувати відносини власності, змінити систему господарських зв'язків і ділову культуру суб'єктів господарювання
В Україні створюються сприятливі умови для розвитку підприємництва, оскільки воно доволі чутливо реагує на такі чинники, як нестабільність правового поля, наявність різних адміністративних перешкод, політику уряду тощо.
З 1991р. до 2006р в Україні кількість малих підприємств збільшилася у 1,9 рази у розрахунку на 10000 жителів, проте реальна кількість малих підприємств збільшилася у понад 6,5 разів, що свідчить про значне зменшення чисельності працівників на таких підприємствах і їх подрібнення. Важливо зазначити, що із здобуттям незалежності України розпочалося загальнодержавне масове приватизовування державного майна. Це означає, що власниками майна практично ставали працівники того чи іншого підприємства, використовувалися внутрішні джерела залучення коштів.
Третім важливим етапом розвитку підприємництва стало реформування ціноутворення, тобто формування цін на ринкових засадах. Відбулася радикальна перебудова фінансово-кредитних відносин, що зумовило більшу прозорість проведення ділових операційментують порядок і умови їх діяльності, тощо.
З одного боку, підприємцями було створено недержавний сектор вітчизняної економіки, відбувся процес демонополізації господарської діяльності та сформовано конкурентне середовище, від 2000 р. активізувалась інвестиційна діяльність, вирішено проблему дефіциту і насичено національний ринок різними видами економічних благ, змінилася культура господарювання тощо. З іншого боку, в Україні спостерігаються регіональні диспропорції та існує нерівномірність розвитку підприємницької діяльності за галузями вітчизняної економіки.
49 АНТИМОНОПОЛЬНА ПОЛІТИКА ТА РОЗВИТОК КОНКУРЕНЦІЇ В УКРАЇНІ.
В сучасних умовах ринок характеризуєтьсь недосконалою конкуренцією і монополізмом, коли кінцева ефективність не збігається з вир-чою. У перехідній економіці діють звичні для ринкової економіки форми конкуренції, утворюється велика кількість ринків досконалої конкуренції на так званих неорганізованих ринках. Водночас монополізм набуває нових форм і масштабів.
Монополістом, згідно з антимонопольним законодавством У-ни, вважається виробник, який контролює 35% товарного ринку. Демонополізація – це комплекс заходів ек. політики д-ви, спрямованих на подолання монопольного становища виробників. Вона займається у 2-х головних напрямках:
1) ліквідація монопольного становища окремих виробників на ринках і формування нових економічних структур як найважливіша умова формування конкретного середовища на товарних ринках;
2) обмеження та недопущення недобросовісної конкуренції, зловживань панівним становищем на ринку.
Антимонопольне регулювання здійснюється адміністративними та економічними методами. Адміністративні методи є прямим державним управлінням і передбачають використання с-ми держ. замовлень і контрактів, санкцій, штрафів, ліцензій, дозволів, квот, установлення норм, стандартів, що регламентують вимоги до якості робіт, послуг, продукції, а також до організаторів виробництва.
Ліцензування,як адміністративний метод, застосовують з метою недопущення на споживчий ринок неякісної продукції.
Квотування – це пряме визначення д-вою для монополістів їхньої частки у в-ві, збуті чи експорті. Антимонопольне законодавство регулює не тільки сферу промислового в-ва, а й обігу, кредиту, фінансові ринки.
Ек. методами антимонопольного регулювання визначаються податки для підприємств монополістів, пільгові кредити для фірм, що відокремились від монополістів, с-ма сприяння малого і середнього бізнесу. З розвитком ринкової с-ми господарювання переважатимуть ек-чні методи, а адміністративні будуть зведені до регулювання природних монополій.
50. Сутність і види ринкової інфраструктури
Ринкова інфраструктура національної економіки - це система організаційно-правових інституцій для підтримки розвитку ринкових відносин господарських суб'єктів у національній економіці
Загальна ринкова інфраструктура є фундаментом для розвитку всієї національної економіки України.
Основними Елементами спеціалізованої ринкової інфраструктури є:
1) біржі - представляють собою регуляторно-функціонуючі організаційні форми оптових ринків цінності;
2) аукціони- торги (має бути присутнім фактор публічності);
3) посередницькі фірми та товариства, що працюють на біржах або відстоюють інтереси (всеукраїнська асоціація підтримки підприємств, фермерства);
4) інформаційні організації;
5) податкові інспекції та моніторингові системи,
6) спеціальні рекламні агентства та засоби масової інформації;
7) система страхування та страхові компанії;
8) торгові палати та об'єднання ділових кіл;
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 49 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |