Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Комплекс завдань з предмету

Читайте также:
  1. IV. Концептуальные подходы образовательных стандартов по предмету
  2. Q]3:1: Комплекс мер, направленных на устранение изменений централизации и
  3. SWOT-анализ ООО «Санаторно-курортный комплекс «Волжанка».
  4. А) Пакетної обробки завдань.
  5. А. Адлер Комплекс неполноценности и комплекс превосходства
  6. Аграрное право как комплексная отрасль.
  7. Агропромыш. комплекс (АПК), его роль в экономике страны. Структура АПК. Перспективы развития АПК Беларуси
  8. Агропромышленный комплекс
  9. Адаптивная физическая культура- составнаячасть комплексной реабилитации инвалидов
  10. Анализ комплексной программы по ФВ.

 

1.Природокористування — процес взаємодії людини з природним середо­вищем, який здійснюється за допомогою способів включення природних об'єктів у сферу життєдіяльності людини з метою задоволення різноманітних людських потреб.

Відповідно до типу чи рівня економічного і демографічного розвитку виділяють такі типи природокористування: привласнювальне, продуктивне, інноваційне, інформаційно-конструктивістське (ноосферне).

Форми взаємодії людини і природи: споживання природних об'єктів людиною для задоволення тілесних потреб організму (економічна); спожи­вання і зміна існуючих та створення нових об'єктів і комплексів для задово­лення естетичних потреб людини (етико-культурна); духовне співіснування і проникнення в сутність навколишнього природного середовища, його перетворення духом (духовна); охорона довкілля, головна мета якої — збе­реження людини як виду й існування його природного середовища (еколого-охоронна).

Термін «екологія» введено німецьким біологом Зрнстом Геккелем у 1866 році в монографії «Загальна морфологія організму». («Екологія — на­ука, що вивчає взаємодію біологічних організмів із навколишнім природним середовищем»). У перекладі з грецької екологія «оікоз» — будинок, житло, місцеперебування— слово, зміст (у сучасному значенні — наука, знання), тобто наука про місцеперебування.

Серед інших функцій держави можна виділити природоохоронну (або екологічну). Це діяльність, спрямована на розподіл природних ресурсів, що перебувають у власності держави. А також діяльність, спрямована на забезпечення раціонального використання природних ресурсів з метою по­передження погіршення їхньої якості і виснаження, охорону навколишнього середовища від деградації, охорону екологічних прав і інтересів фізичних і юридичних осіб, а також забезпечення сучасною (соціальною) державою соціально орієнтованого напрямку використання природних ресурсів усіх видів власності, в тому числі владним встановленням єдиних екологічних обмежень і обтяжень природокористування.

Екологічне право — самостійна (або комплексна) галузь права, що по­єднує сукупність еколого-правових норм, які регулюють суспільні екологічні відносини з метою охорони життя і здоров'я громадян, захисту їхніх еко­логічних прав і свобод, раціонального природокористування і забезпечення якості довкілля в інтересаххьогодення і майбутніх поколінь.

Функції екологічного права — це основні напрямки впливу еколого-правових норм на волю і поведінку суб'єктів екологічних відносин. Вони поділяються на загально-правові і спеціальні.

До загально-правових функцій належать: регулятивна, виховна, превен­тивна й охоронна.

До спеціальних (або галузевих) можна віднести природоохоронну й ан-тропоохоронну функції.

Предмет екологічного права — суспільні екологічні відносини в галузі природокористування, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки громадян і держави, що складаються на підставі множинності форм і соціального характеру природокористування, державного регулювання якості довкілля і природних екологічних прав і свобод громадян.

Метод екологічного права — сукупність прийомів, способів і засо­бів впливу на суспільні відносини в галузі природокористування, охорони навколишнього середовища, екологічної безпеки, екологічних прав і свобод громадян. Загально-правові методи: імперативний і диспозитивний, дозволу, санкціонування, узгодження, обмеження, стимулювання, попередження, про­філактики, рекомендації, заборони тощо. Спеціальні методи екологічного права: ініціативи, еколого-експертні оцінки, еколого-соціальні обтяження й ін.

 

2. Законодавство України про використання й охорону природних ресурсів.

Джерелами екологічного права є:

—Конституція України;

—галузеві закони й окремі норми інших галузей права;

—підзаконні нормативні акти (центральних і місцевих органів виконав­чої влади і місцевого самоврядування);

—звичаї і традиції;

—міжнародні конвенції, багатосторонні міждержавні угоди й обопільні умови.

Юридичні норми Конституції — фундаментальне джерело екологічного права. їх можна розділити на три групи:

1) власне екологічні норми; (статті 50, 16, 66, частина 7 статті 41);

2) норми, що містять правові вимоги в галузі використання природних об'єктів і ті, які встановлюють правовий статус суб'єктів природокористу­вання (статті 13,14);

3) норми, що закріплюють компетенцію органів державної влади і місце­вого самоврядування у сфері екології.

Кодифіковані закони — Земельний, Водний, Лісовий, Гірський кодекси України, Кодекс України про надра — в них містяться спеціальні розділи про охорону відповідних природних ресурсів, а Водний і Лісовий Кодекси містять спеціальні розділи, присвячені відтворенню водних і лісових ресур­сів. Регламентація в них відповідних видів природокористування забезпечує дбайливе ставлення до природних ресурсів і є формою охорони довкілля.

Загальний закон комплексного характеру — закон «Про охорону нав­колишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року. У цілому в ньому охоплюються загальні і найзначущі відносини в галузі охорони нав­колишнього природного середовища.

Екологічні закони:

«Про забезпечення санітарного й епідеміологічного благополуччя на­селення» (1994);

«Про використання ядерної енергії і радіаційної безпеки» (1995);

«Про екологічну експертизу» (1995);

«Про пестициди й агрохімікати» (1995);

«Про поводження з радіоактивними відходами» (1995);

«Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань» (1998);

«Про зону надзвичайної екологічної ситуації» (2000);

«Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоак­тивних відходів і інших джерел іонізуючого випромінювання» (2000) та ін.

Закони з еколого-ресурсним змістом:

«Про природно-заповідний фонд» (1992);

«Про охорону атмосферного повітря» (2001).

Закони з ресурсово-екологічним змістом:

«Про тваринний світ» (2001);

«Про рослинний світ» (1999).

Особливе місце серед законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою України, займає постанова від 5 березня 1998 року «Основні напрямки державної політики України в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки» (ВВР. — 1998. — № 38—39. — Ст. 248). Його можна характеризувати як екологічну доктрину — систему загально-соціальних керівних ідей в галузі охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки, реалізації екологічних прав і свобод громадян, закріплених у правових актах вищої юридичної сили й які характеризують основні принципи та напрямки екологічного розвитку держави і права, а також інших суспільних формувань і суспільства в цілому.

Велике значення мають укази і розпорядження Президента України і по­станови Кабінету Міністрів України, що містять основний обсяг конкретних еколого-правових норм («Про такси для обрахування розміру шкоди, заподі­яного зеленим насадженням у межах міст і інших населених пунктів» (1999), «Тимчасовий порядок ввозу, державного дослідження, реєстрації і викори­стання трансгенних сортів рослин в Україні» й ін.). Постановами КМ України також затверджуються окремі положення, правила, інструкції, порядки та ін. З окремих питань охорони навколишнього природного середовища і раціо­нального використання природних ресурсів нормативні акти приймаються спеціально уповноваженим державним органом управління з питань екології і природних ресурсів, його органами на місцях і іншими державними органа­ми в межах їхньої компетенції.

 

3. Екологічні права та обов'язки громадян.

Норми Конституції України містять основні права громадян України, в тому числі й екологічні. Так, у статті 50 зазначено, що кожний має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля і на відшкодування заподіяної пору­шенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан навколишнього середовища, якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на поширення цієї інформації. Вона ніким не може бути засекречена. З іншого боку, відповідно до статті 16 Конститу­ції, «забезпечення екологічної безпеки і підтримка екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи..., збере­ження генофонду українського народу є обов'язком держави».

Конституційним обов'язком кожного громадянина України (стаття 66) є обов'язок не завдавати шкоди природі, культурній спадщині і відшкодовувати заподіяні збитки.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» у статті 9 закріплює такі екологічні права громадян України:

- участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів про розмі­щення, будівництво і реконструкцію об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього середовища, опис пропозицій у державні і господар­ські органи, підприємства і організації з цих питань;

- участь у розробці і проведенні заходів щодо охорони навколишнього при­родного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;

- здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;

- участь у проведенні суспільної екологічної експертизи й інші.

Цей же закон закріплює обов'язки громадян у галузі охорони навколиш­нього природного середовища (стаття 12):

- здійснювати діяльність відповідно до вимог норм екологічної безпеки, інших екологічних нормативів і лімітів використання природних ресурсів;

- не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів;

- компенсувати шкоду, яка нанесена забрудненнями й іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

Цим законом також визначені гарантії екологічних прав громадян і їх­ній захист.

 

4. Форми власності на землю в Україні.

Відповідно до Конституції України земля є основним національним ба­гатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізо­вується громадянами, юридичними особами і державою відповідно до закону.

Земельним Кодексом України від 25 жовтня 2001 року (стаття 78) уста­новлене право власності на землю:

1. Право власності на землю — право володіння, користування і розпо­рядження земельними ділянками.

2. Право власності на землю набувається і реалізовується на підставі Конституції України, даного Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

3. Земля в Україні може перебувати в приватній, комунальній і державній власності.

 

Комплекс завдань з предмету

Новітні мистецько-педагогічні технології

(шифр і назва навчальної дисципліни)

для магістрантів

напряму підготовки

(шифр і назва напряму підготовки)

6.020200 Хореографія

(шифр і назва спеціальності)

Інституту культури і мистецтв

(назва інституту)

 

 

Викладач кафедри хореографії

Інституту культури і мистецтв

кандидат філософських наук Єременко Юлія Віталіївна

 




Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 25 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав