Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

З В І Т

1. Культура XX ст. - одне з найскладніших явищ в історії світової культури. По-перше, це пояснюється великою кількістю соціальних потрясінь, страшних світових війн, революцій, які витиснули духовні цінності на периферію людської свідомості і дали поштовх розвитку примітивних націонал-шовіністичних ідей, посилення культу тотального руйнування старого. По-друге, відбуваються суттєві зміни в галузі економіки та засобів виробництва. Поглиблюється індустріалізація, руйнується традиційний сільський устрій життя. Маси людей відчужуються від звичного природного середовища, переїжджають до міст, що призводить до урбанізації культури. По-третє, поступове перетворення суспільства на комплекс різних об´єднань та угрупувань веде до процесу загальної інституціоналізації, результатом якої є позбавлення людини власного "Я", втрата індивідуальності.

Умовно історію культури XX ст. можна розділити на три основні періоди:

продовження розвитку реалістичної традиції та модернізму (декадансу): кінець XIX ст. - 10-ті pp. XX ст.

еволюція модерністських напрямків і течій: 20-50-ті pp. XX ст.

розквіт масової культури та виникнення так званої "рок-. культури": 50-90-ті pp. XX ст.

2. Специфічним культурним феноменом XX ст. називають модернізм. Модернізм (від "modern" - новий) - термін сумарний, який позначає велику кількість не схожих між собою, різноманітних і суперечливих художніх напрямів у світовій культурі XX ст. Модернізм - це культура, яка заздалегідь протиставляє себе будь-якому різновиду традиційної культури (і передусім культурі реалістичній).

Першою стадією розвитку модернізму став згадуваний у попередньому розділі декаданс - напрямок культури кінця XIX - початку XX ст., який характеризується переважно занепадницьким настроєм, песимізмом, тугою за втраченими суспільством духовними ідеалами, самодостатнім естетизмом. Відчуваючи дисгармонію світу, антигуманність відносин у суспільстві, декаденти відмовляються від пропагування активної соціальної діяльності. Історичний досвід попередніх революцій і невтішна оцінка морального стану сучасного їм людства підірвали їх віру в можливість прогресивного соціального перевороту.

Найбільш яскраво декадентські мотиви знайшли відображення у творчості символістів, які подекуди називали себе співцями занепаду та загибелі відомого досі світу, хоча й проголошували можливість його майбутнього відродження з попелу руїн. Символісти приділяють увагу внутрішньому світу людини, глибинам душі, якіпов´язують з містичними уявленнями, таємними силами, потойбічним світом. Символізм знайшов розвиток в літературі (Г.Гауп-тман, О.Уайльд, Д.Мережковський, В.Брю-соь, К.Бальмонт, О.Блок, З.Гіппіус та ін.); у живописі (Е.Мунк, М.Чурльоніс та ін.); музиці (О.Скрябін).

Більшість дослідників пояснює виникнення модернізму своєрідною світоглядною та художньо-естетичною реакцією на глибоку духовну кризу суспільства. Внаслідок помітного ускладнення соціальних відносин і загострення протиріч, розрив між сутністю та видимістю виявився настільки явним, що для його подолання позиція реаліста - констататора, який лише прискіпливо спостерігає за дійсністю, - вже в котре в історії стає непридатною, неефективною. Ця ситуація вимагала нових естетичних принципів, нової стилістики, принципово нової організації художньої реальності. Крім того, поглиблюється процес самопізнання людини, відкриття в індивіді невідомих до того науці таємниць. З´явилась потреба у нових засобах виразності в літературі, музиці, живописі, архітектурі, скульптурі, кіномистецтві тощо.

3. До філософських підвалин модернізму слід, насамперед, віднести ідеї таких мислителів ХІХ-ХХ ст., як Артур Шопенгауер, Фрідріх Ніцше, Анрі Бергсон, Зигмунд Фрейд, Освальд Шпенглер, Карл Юнг, Жан Сартр, Альбер Камю та ін. їх філософська спадщина сповнена роздумів про трагізм життя, в якому людина відчуває себе приреченою і самотньою, про складний і суперечливий характер спілкування людини з навколишнім світом. Висновки, до яких приходять вони у своїх працях, здебільшого є досить песимістичними: світ жорстокий і абсурдний, суперечності й конфлікти неможливо розв´язати раз і назавжди, самотня людина безсила щось змінити, бо всі її дії і вчинки безглузді, а обставини, в яких вона мусить перебувати, -ворожі щодо неї і подолати їх без принципового переосмислення світоглядних підвалин, ідеалів і цінностей людства неможливо.

Втрата ідеалів стає результатом сприйняття світу як хаотичного і жахливого- у своїй ворожості щодо людини, і у підсумку призводить до нівеляції інтересу щодо предметного світу взагалі. У цьому відношенні модернізм - це культура асоціальна. А тому предметний зміст дійсності перетворюється для діячів модернізму в щось несуттєве, другорядне. Це знаходить своє відбиття у виникненні принципу деформації як спільного принципу, характерного для численних художніх течій модернізму.

4. Виникнення розвиненого, вже "позадекадентського" модернізму більшість дослідників пов´язує з експресіонізмом (від франц. expression - "вираження"). Батьківщиною експресіонізму була Німеччина, де виникли перші спілки молодих художників, занепокоєних долею культури напередодні першої світової війни. Художни-кам-експресіоністам світ вбачався абсурдним, негармонійним і хаотичним, ворожим щодо "природної"" людини. Тому ставлення до дійсності визначалось тим, що предмети і явища отримували властивості особистих почуттів і рис художника. Свої почуття, світоглядні установки, враження від буремних подій і спосіб художньоговідчуття вони намагались донести з максимальною виразністю, гостротою, наполегливістю - з найбільшою експресивністю.

Щоб якомога виразніше передати "внутрішній зміст" твору, в якому світ зовнішній гостро і боляче заломлювався у внутрішньому світі власної особистості, художники-експресіоністи користувались відповідними художніми засобами: сміливими сполученнями кольорів, зміщенням планів, кутастими та ламаними лініями, непропорційними формами, зламом та деформацією зображення. Відомими представниками експресіонізму в образотворчому мистецтві стали Ернст Кірхнер та Оскар Кокошка. Художники Г.Гросс, О.Дікс та інші митці прагнули надати експресіонізму антиімперіалістичного та антивоєнного спрямування.

Експресіонізм знайшов прояв у літературі: з´являється жанр "драми крику" (Г.Кайзер, Е.Толлер), активно застосовували стилістику експресіонізму спочатку німецькі (Й.Бехер, Б.Брехт та ін.), а за ними й інші письменники лівих переконань. У музиці експресіонізм розвинувся ще у другій половині XIX ст. під впливом творчості Р.Ваґнера (найвідоміші представники - Р.Штраус, а також засновник атональної музики А.Шонберґ). На екранах з´являється експресіоністичне кіно: "Кабінет доктора Калігарі", "Гомункулус", "Носферату".

Близькою до експресіонізму вважається течія французького живопису, відома під назвою фовістів (від франц. fauve - "дикі"). До групи фовістів входили А.Матісс, Р.Дюфі, А.Марке, А.Дерен, М.Вламінк, Ж.Руо, К.Ван-Донген. У 1905 р. їх об´єднало прагнення до емоційної сили художнього вираження, стихійної динаміки малюнку, створення художніх образів за допомогою інтенсивних яскравих кольорів. Основні кольори і мотиви фовісти брали з природи, але посилювали й загострювали їх. Цікавлячись перш за все кольоровими контрастами і пошуком найбільшої інтенсивності, фовісти прийшли до спрощення і умовності форм. Предметом їх зображення є найбільш прості мотиви: барвисті тканини і крісла, оголене і напівоголене тіло. Об´єм і простір на їх картинах майже відсутні. Своєрідним, вираженим в об´ємі відлунням фовізму та раннього експресіонізму в скульптурі XX ст. можнавважати творчість найталановитішого учня О.Родена А.Е.Бурделя (див. композицію Бурделя "Геракл, що стріляє з лука", 1909 на с.242).

Кубізм виник у Парижі на початку століття і перш за все пов´язаний з творчістю Жоржа Брака та.раннього Пабло Пікассо (на мал. - його картина "Три музиканти", 1921). Кубісти виходили у своїй творчості з того, що справжню сутність усіх предметів і явищ реального світу, включаючи людину, може бути передано у вигляді розмаїтих поєднань простих геометричних фігур. Вони поставили перед собою завдання виявляти і фіксувати ці фігури у своїх творах, уникаючи передачі внутрішньої уявної схожості змальованого предмета з відповідними реальними об´єктами. Зображуючи ці фігури, художник-кубіст керується суб´єктивним смаком, максимально пориваючи з буденною логікою і фізичними закономірностями реального світу. Кубісти відмовились від традиційних художніх засобів (передачі тривимірного простору, атмосфери, світла) і розробили нові форми багатовимірної перспективи, які давали змогу показати об´єкт з усіх боків у вигляді безлічі площин, які перетинаються між собою, утворюючи напівпрозорі чотирикутники, трикутники, півкола. З часом серед кубістів означилися різні, цілком самобутні творчі манери митців, про яких можна говорити як про кубістів лише у ранній етап творчості (див. на мал.: Ф.Леже, "Акробати", 1942-1944).

Про утворення футуризму (від лат. "майбутнє") заявив італійський письменник Філіппо Марінетті, наголошуючи на кончині мистецтва минулого і народженні мистецтва майбутнього. Батьківщина футуризму - Італія, тому більшість саме італійських імен пов´язана з цією течією: У.Боччоні, Н.Карра, Дж.Се-веріні, Дж.Балла. Значна кількість футуристів пов´язували свою творчість з ідеологіями фашизму та комунізму. Футуристи також вважали, що мистецтво не повинне відображати дійсність. Об´єктом мистецтва,на їх погляд, повинен бути не предметний світ, а рух, який вносить художник, поєднуючи час, місце, форми, колір. Для втілення такого поєднання футуристи використовують прийом дивізіонізму, тобто рух передавався завдяки повторенню деталей предмета (наприклад, шляхом зображення безлічі ніг дівчини, яка йде по балкону в картині Се-веріні). Футуристи намагалися створити урбаністичне мистецтво, яке б прославляло культ техніки та індустріальних міст. Загальне враження від картин футуристів - це відчуття хаосу. Предмети, натуралістичні деталі поєднуються з відірваними лініями та площинами на фо^ дисгармоній кольору і форми.

Футуризм пробував свої сили в різних галузях мистецтва. У скульптурі представники футуризму закликали відмовитись від "кайданів-законів" і перетворити скульптуру у "звільнені пластичні купи". В музиці вони ставили завдання "виразити музичну душу натовпу, великих промислових складів, поїздів, крейсерів, авто...". Так виникає брюїтистська музика (від франц. "шум"), яка славить Машину і Струм. У літературі представниками футуризму були Ф.Марінетті, В.Маяковський, частково І.Северянін і В.Хлєбніков. Ф.Марінетті в маніфесті "футуристичної літератури" висунув її основні риси: головним елементом поезії є хоробрість, зухвалість, бунт; література повинна прославляти рух, швидкість, агресію; вся традиційна культура та її цінності вмерли для нових поколінь... Велику увагу футуристи приділяли формі своїх поетичних творів, створенню нової поетичної мови.

На противагу експресіонізму й фовізму, які прагнули до максимальної передачі своїх душевних переживань, кубісти та футуристи шукали нові форми для найбільш узагальненого, дещо відстороненого і раціонально вмотивованого розкриття властивостей і протиріч навколишнього світу.

Початок абстракціонізму (від лат. "далекий від дійсності") припадає на 10-ті pp. нашого століття, а друга хвиля його розквіту почалася вже після Другої світової війни (супрематизм, неопласти-цизм тощо). Абстракціонізм - це безпредметне мистецтво, яке повністю відмовляється від зображення реальної дійсності і людини. Вже з перших кроків існування абстракціонізм поділявся на два основні різновиди. Для першого напряму характерним було прагнення до гармонізації безформених кольорових композицій; для другого -створення геометричних абстракцій.

Засновником першого напряму абстракціонізму є росіянин Василь Кандинський, який зробив акцент на самостійній виразній цінності кольору, його барвистості, на кольорових комбінаціях і асоціаціях їх з музикою. Кандинського цікавить не оточуючий, а власний світ, стан душі. Символами цього світу стають самостійні лінії, форми, кольори. Так, жовтий колір є символом безумства, синій - свідчить про прагнення до надприродного, зелений - символізує ідеальну гармонію, червоний - мужність, білий - народження, чорний - смерть, фіалковий - згасання. Горизонтальна лінія уособлює пасивне начало, вертикаль - активне. Картини Кандинського нагадують зафіксовані в фарбах фотографічні ефекти світла.! безформені кольорові плями в красивих комбінаціях з кривими та ламаними лініями.

Другий напрям абстракціонізму ще називають геометричним, бо він йде шляхом створення найрізноманітних комбінацій різнокольорових прямокутників. Представниками цього напряму стали Піт Мондріан та Казимир Малевич, які засобами безпредметного мистецтва передавали людські почуття й переживання. Казимир Малевич, життя й діяльність якого щільно пов´язані з Україною, зокрема, з Києвом, і який, хоча й був по батьківській лінії поляком, але називав себе українцем (його мати була українкою), вважав основою мистецтва інтуїтивізм, а метою зображення площинних геометричних фігур показ переваги "чистого почуття" ("Чорний квадрат", "Біле на білому фоні", "Червоний квадрат"). Пізніше у творчості Малевича постійно виринає селянська тематика, пов´язана з українським народним орнаментом та орнаментальними мотивами давніх археологічних культур України.

У добу Першої світової війни виникають також форми модернізму, які на відміну від довоєнних вже тяжіють до активного впливу на світ, до втручання в духовну, а іноді й суспільну сферу людського буття.

Зокрема, активну антиестетичну позицію містив у собі дадаїзм, який виник 1916 р. у Швейцарії. Молодих поетів, письменників, скульпторів, художників об´єднувала ненависть не тільки до війни, а й до суспільства. Своїм ворогом вони вважали будь-які авторитети і традиції. Формою протесту проти ворожої дійсності дадаїсти обрали культ абсурду й зруйнування мистецтва. Не мала змісту і сама назва напряму: звукосполучення "дада" виводили то від румунського "так-так", то від французького "коник", то від дитячого безладного лепе-тіння. Дадаїсти не мали визначеної художньої програми. Вся їх творчість була спрямована на показ безглуздя навколишньої дійсності. Літературні вечори "хімічної"", "гімнастичної", "статичної" поезії мали вигляд голосного читання так званих "фонетичних поем", якіскладаються з суми окремих слогів, безглуздих звукосполучень, або одночасного читання віршів різних поетів. Замість музики у загальноприйнятому розумінні дадаїсти використовують запозичену у футуристів брюїтистську музику, яка виконується на "немузикальних" інструментах - свистках, сковородках, друкарських машинках. Тексти, які читалися зі сцени, робились за методом "автоматичного письма": кожний учасник пише фразу, не знаючи, що написав його попередник, або ж учасники по черзі писали слова, які починалися з останньої літери попереднього слова. Замість картин створювались колажі - безладно наклеєні на картон шматки журнальних реклам, газет, фотографій, мотузки, ґудзики, бите скло, дроти.

Дадаїсти намагались створювати мистецтво з різного сміття. Вони стверджували, що цивілізацію характеризують не тільки і не стільки досягнення, скільки її відброси. Заперечуючи мистецтво як естетичну творчу діяльність, дадаїсти сколихнули всю Європу та багато в чому визначили подальшу еволюцію модернізму.

На основі дадаїзму, й спочатку тільки як літературна течія, виникає сюрреалізм (від франц. "надреалізм"). Засновниками цієї течії стали молоді поети та письменники - Андре Бретон, Луї Арагон, Поль Елюар, які у 1924 p. виступили з першим маніфестом. Спостерігаючи соціальну несправедливість, яка панує у світі, сюрреалісти шукали шляхи втечі від неї у світ підсвідомого, їх діяльність проходила під гаслом відмови можливості соціального прогресу та звільнення людського "Я" від кайданів розуму, логіки, моралі.

Теорія сюрреалізму базується на філософії інтуїтивізму Анрі Бергсона (інтуїція - єдиний засіб пізнання істини, бо розум тут сили не має, а творче натхнення має містичний, ірраціональний характер); на філософії творчості Вільгельма Дільтея, який підкреслює роль фантазії й випадкового в мистецтві; на філософії екзистенціалізму, який зображує суспільство і людину як ворожі сили; на філософії Зигмунда Фрейда з його вченням про психоаналіз, культ підсвідомого.

Основа творчого методу сюрреалізму, за визначенням А.Бре-тона, пов´язана з "чистим психічним автоматизмом", який допомагає висловити думку поза усяким контролем з боку розуму. Дійсно геніальним твором вважався той, що має своїм джерелом інтуїцію і на інтуїцію розрахований. Некорисність - характерна риса геніального твору, який повинен існувати заради себе. Поети намагались відтворити потік думок і вражень, створюючи безглуздий набір фраз чи описуючи сновидіння, галюцинації. Художники ввели "правило відповідності", "з´єднання нез´єднуваного", "обман зору".

Найяскравішим представником сюрреалізму вважається іспанський художник Сальвадор Далі. Свій художній метод художник чи то як жарт, чи всерйоз із викликом назвав "критично-параноїдаль-ним", говорив про систематизацію і критику в його творах проявів божевілля. На картинах Далі цей метод знаходив відображення у змалюванні різних проявів психологічних збочень, галюцинацій і вторгненні у світ людських бажань, душевних таємниць, марень. Його художні образи набувають жахливої подоби людей і тварин, подекуди викликають почуття страху, непорозуміння. Це ірраціональні композиції, створені з реальних предметів, які мають натуральний вигляд або парадоксальним чином деформовані. Самі назви картин Далі гідні подиву і надзвичайно абсурдні за змістом: "Залишки автомобіля, які дають народження сліпому коню, що вбиває телефон", "Осіннє канібальство" (див мал.), "Антропоморфне шафе", "М´яка конструкція з вареними бобами. Передчуття громадянської війни" та ін.

Прийоми сюрреалізму знайшли відображення й у кінематографі (Луїс Бунюель), театрі ("театр абсурду"), скульптурі. Представники "театру абсурду" Ежен Іонеско, Семюель Беккет створювали у своїх п´єсах світ без логіки і змісту. Цей сценічний світ не повністю вигаданий: в деталях він - натуралістична копія дійсності. Але деталі об´єднуються навмисно контрастно, свавільно, відтворюючи на сцені світ хаотичного безладдя, світ абсурдної дійсності.

Представники театру абсурду вирішили зламати самий кістяк традиційної драматичної форми. Перш за все вони відмовились у своїх творах від історичної конкретності, наявності місця дії, часової послідовності подій, доповнили їх порушенням логіки в діалогах, безглуздям, ексцентрикою, клоунадою. Творці театру абсурду ніколи не прагнули конструювати "надреальний" світ, як сюрреалісти, а намагались розкрити завдяки світу абсурду справжній сенс життя.

Головні теми п´єс абсурдистів - недієздатність людини, самітність, песимізм, протиставлення людини і суспільства - знаходять відображення в п´єсах Е.Іонеско "Лиса співачка", "Вбивця без нагороди", "Стільці" та С.Беккета "Чекаючи Ґоддо", "Кінець гри", де відсутні характери, сюжет, а людина визначається лише своїми вчинками. Один з основних прийомів мистецтва абсурду - гротеск, який показує істинний зміст дійсності, її алогічну і безглузду суть.

З В І Т

Про роботу медичної сестри відділення анестезіології-

реанімації Cередюк Ганни Панасівни за 2005-2007 рр.

У 1982 році закінчила Погребищенське медичне училище.

Загальний стаж роботи за фахом медичної сестри - 25 років. Стаж

роботи у відділенні анестезіології - реанімації - 18 років.

За звітний період працювала у якості м/с від ВАіР допомагала лікареві надавати анестезіологічну допомогу у хірургічних, травматологічних, гінекологічних та акушерських операціях. У складі реанімаційної бригади надавала допомогу хворим у хірургічному, гінекологічному, акушерському, терапевтичному та неврологічному відділеннях. Неодноразово у складі реанімаційної бригади як медична сестра відділення анестезіології – реаніматології.

Виїзджала у дільничні лікарні Вінницького району (Писарівську, Стрижавську, Вороновицьку) і приймала участь у наданні невідкладної допомоги неврологічним, терапевтичним, акушерським, хірургічним хворим при таких захворюваннях як акушерська кровотеча при позаматкових вагітностях, при розриву яєчника (апоплексія), у хірургії при кровотечах, у наслідок закритої травми черевної порожнини, у неврологічних відділеннях при гемологічному та ішемічному інсультах, закритій черепно-мозковій травмі, хворим з гіпертонічною хворобою 3-ї стадії, надавала допомогу хворим з отруєннями різної етиології.

Як медична сестра відділення анестезіології – реанімації володіє методикою легенево – серцевої та мозкової реанімації, володіє технікою знняття ЕКГ та дефібриляції серця, асистування при постановці катетера у магістральні судини, пункції спинномозкового простору, асистування при інтубації дорослих і дітей.

За звітний період проведено асистувань при дачі наркозу:

У ВАіР працювала у якості медсестри реанімаційного відділення, а також медсестри - анестезістки на даний час. Несла цілодобові чергування і надавала допомогу хворим у післяопераційному періоді з хірургічних, гінекологічних, травматологічних та акушерських втручань.

Випадок надання невідкладної допомоги