Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Визначення поняття

Читайте также:
  1. I. Поняття зворотної дії в часі закону про кримінальну відповідальність.
  2. III. Поняття комунікації, комунікаційного процесу, методи його удосконалення
  3. Адміністративні стягнення: поняття та види
  4. Вибір методу ціноутворення (методу визначення базової ціни).
  5. Види визначення понять
  6. Види норм витрат праці, їх класифікація та визначення.
  7. Види тлумачення норм права: поняття, мета
  8. Визначення бази оподаткування
  9. Визначення в тані
  10. Визначення вартості основних засобів і суми амортизаційних

Третю республіку проголосили 1870 p., але лише в 1875 р. оформлено конституційно. Законодавча влада в країні належала двопалатному парламенту. Палата депутатів обиралася прямим голосуванням, причому жінки та військовослужбовці участі у виборах не брали. Сенат обирався представниками органів місцевого самоврядування. Головою виконавчої влади вважався президент.

На виборах 1876 р. республіканці завоювали більшість в палаті депутатів і усунули від влади монархістів. У 1879 р. президентом було обрано республіканця Жуля Греві. У 1881 р. прийнято закон про свободу друку та проведення зборів, а також закон про освіту всіх дітей віком від 6 до 13 років. Закон 1884 р. дозволив діяльність профспілок та організацію страйків, обмежив використання дитячої праці.

Зовнішня політика урядів Франції була спрямована на зближення з Росією та Англією для боротьби проти Німеччини та на розширення колоніальної імперії. Другу пол. XIX ст. Франція провела в колоніальних війнах в Африці та Індокитаї, що призвело до конфлікту з Англією. Проте загроза з боку Німеччини змушувала країни шукати спільну мову. Договір з Англією 1904 р. про врегулювання територіальних претензій у Північній Африці і на Далекому Сході став першим кроком у створенні союзу держав. Він дістав назву "Сердечна згода" ("Антант кордіаль"). У 1907 р. до нього приєдналася Росія.

Після угоди з Англією та Росією, Франція захоплює Марокко і, незважаючи на протести Німеччини, у 1911 р. проголосила протекторат над підкореною країною.

Вважаючи зіткнення з Німеччиною неминучим, французький уряд почав будівництво великого флоту, військової авіації та модернізованої армії. У 1913 р. термін військової служби було подовжено з 2 до 3 років, що збільшило чисельність французької армії напередодні війни.

 

План

1. Основні поняття.

2. Принципи свідомості і активності учнів:

а) формування стійкого інтересу до мети, її завдань і заняття;

б) самоаналіз дій учнів;

в) виховання в учнів творчого ставлення до занять.

3. Принцип наочності.

4. Принцип доступності на індивідуалізації.

5. Принцип систематичності.

6. Принцип міцності та прогресування.

 

Визначення поняття

Позиції, що визначають найбільш загальні, відправні положення керівництва процесом фізичного виховання, в теорії фізичного виховання одержали назву принципів.

Знання принципів та їх практична реалізація роблять процес фізичного виховання школярів ефективнішим і є віддзеркаленням демократизації навчально-виховного процесу.

Незнання принципів або їх ігнорування вчителем ускладнює процес фізичного виховання, робить шлях від постановки завдань до досягнення бажаного результату довшим, може зашкодити розвитку і здоров'ю дітей. У підсумку такий процес фізичного виховання породжує зневіру у своїх силах, призводить до втрати інтересу учнів до занять фізичними вправами, знижує авторитет учителя.

 

2. Принцип свідомості й активності учнів

Процес фізичного виховання — це двосторонній процес, в якому бере участь, з одного боку, вчитель, який прагне навчити, з іншого — учень, який повинен виявити бажання навчитись.

Останнім часом все більше усвідомлюються і реалізуються в педагогічній практиці умови необхідні для творчої активності учнів. Встановлено, що творча діяльність учнів ефективно здійснюється в умовах співпраці з учителем. Учень, який націлений на співпрацю, звик до неї, бере активну участь у будь-якій запропонованій вчителем грі чи в засвоєнні нової вправи.

Будь-який навчальний процес є ефективним лише тоді, коли викликає і організує психічну і фізичну активність учнів.

Правильно організований навчальний процес — це сукупність дій учителя і учня. Проте до недавнього часу заняття фізичними вправами розглядались і проводились тільки з позицій діяльності вчителя, ігноруючи або недостатньо враховуючи психофізичний стан учнів.

При такому підході в основу взаємодії вчителя і учнів були покладені, переважно, авторитарні, а не стимулюючі методи навчання, які не тільки не викликають активності учнів, а пригнічують її, роблячи дітей байдужими.

Отже, ігнорувалось всезагальне педагогічне положення, відповідно до якого все зовнішнє може бути засвоєне людиною лише з допомогою її власної діяльності.

Викладене добре ілюструє приклад, наведений в одній із праць В.Ф.Новосельського про дві групи учнів, які вивчали одну складну вправу. Одна з груп одержала ґрунтовну попередню інструкцію і пояснення завдань, призначення структури і техніки та очікуваних результатів від вправи, яку належало вивчати. Інша група вивчала ту ж вправу лише на основі її показу. Першій групі для засвоєння вправи знадобилося 40 повторень, другій — більше 400. Така ж суттєва різниця була виявлена і в здатності учнів використовувати вивчену вправу в мінливих умовах.

Досвід показує: якщо учень розуміє суть поставленого завдання і зацікавлений у його вирішенні — то це прискорює хід навчання. Ця закономірність і лежить в основі принципу свідомості й активності.

Активність можна стимулювати вимогливістю, оцінкою, похвалою, але вона не така ефективна, як та, що базується на свідомості.

Розглянемо конкретні шляхи активізації учнів у процесі занять фізичними вправами, їх аналіз показує, що ця робота здійснюється вчителем у трьох основних напрямках.

а) формування стійкого інтересу до мети і завдань занять.

Для формування активного позитивним ставленням до занять фізичною культурою необхідна відповідна мотивація навчальної діяльності.

В основі навчального мотиву лежить усвідомлення учнями значення матеріалу, що вивчається, для засвоєння предмету, для власного фізичного розвитку і здоров'я, для подальшого життя, для праці.

Головними засобами мотивації навчальної роботи школярів, що використовуються учителями на уроках фізичної культури, є мотивування та стимули.

Мотивування являє собою сукупність фактів, аргументів і доказів, що переконують у значимості для учня фізичних вправ, що вивчаються.

До мотивувань пред'являється низка загальних вимог. Вони повинні: бути наочними; лаконічними і доказовими; орієнтуватись на рівень розвитку учнів; враховувати їх інтереси, статеві особливості; нести в собі особистісний і громадсько-корисний сенс.

Мотивація стає ефективнішою, якщо здійснюється в поєднанні з стимулюванням.

Стимулювання, як спеціальна діяльність учителя, спрямована на підвищення навчальної активності учнів за допомогою зовнішніх збудників-стимулів (високою оцінкою, подякою, похвальною грамотою тощо). У такому випадку учні використовують свої досягнення лише як засіб задоволення якихось інших потреб, тому стимулювання ефективне, якщо сприяє збудженню інтересу до навчальної діяльності.

б) самоаналіз дій учнів.

Другим напрямком реалізації принципу свідомості і активності є стимулювання учнів до свідомого контролю й аналізу своїх дій.

У зв'язку з цим виникає проблема підбору методів і прийомів, якими повинен користуватися вчитель у процесі вивчення вправ.

Ці методи і прийоми повинні сприяти розвитку здатності до самоконтролю і самооцінки своїх дій.

в) виховання в учнів творчого ставлення до занять.

Реалізуючи принцип свідомості й активності, слід виховувати в учнів творче ставлення до процесу фізичного виховання, ініціативу і самостійність.

Основними прийомами, які забезпечують виховання творчого ставлення до занять фізичною культурою є:

1. озброєння учнів спеціальними знаннями, пов'язуючи їх із знаннями інших предметів.

2. виховання критичного ставлення до себе.

3. ініціативність, самостійність і творче ставлення до навчального процесу виховується шляхом залучення учнів до виконання ними обов'язків фізоргів, чергових.

4. велике значення для творчої діяльності учнів на навчальних заняттях має їх задоволеність навчальним процесом, змістом занять, відносинами з товаришами та вчителем.

 

3. Принцип наочності.

Виділяють три форми поєднання слова і наочності при навчанні фізичних вправ:

1) коли основа — демонстрація, слово вчителя спрямовує учнів на пошук шляхів вирішення рухового завдання;

2) коли основа — слово, вчитель описує спосіб вирішення рухового завдання, а демонстрація ілюструє сказане;

3) основа — демонстрація, слово вчителя описує показане і інструктує учнів про способи вирішення завдання.

Перша і друга форми дозволяють керувати діями учнів, одночасно стимулюючи розвиток їх творчого мислення. В першій формі мобілізується самостійне продуктивне мислення, а в другій — репродуктивне. Третя форма не стимулює учнів до самостійного пошуку рішень, а тому в меншій мірі розвиває їх творче мислення. На жаль, у практиці роботи вона є найбільш поширеною, менше зустрічається друга форма, і рідко — перша. Вчителі забувають, що дивитись — це одне, бачити те, на що дивишся — друге, зрозуміти побачене — третє, навчитись, завдяки тому, що зрозумів — це вже зовсім інше. Але найважливіше полягає в тому, щоб чинити відповідно до того чого навчився.

Захоплення демонстрацією і нехтування словом при навчанні рухових дій не стимулює розвитку творчих здібностей учнів.

У практиці роботи розрізняють пряму й опосередковану наочність.

Пряма наочність реалізується шляхом демонстрації вправ учителем, підготовленим і непідготовленим учнем, образним описом вправи, яка вивчається.

Суть опосередкованої наочності полягає в тому, що образ вправи, яка вивчається, передається учням за допомогою інших форм зображення (кінограм, малюнків, таблиць, діаграм та ін.), або підбираються певні засоби, які підказують темп і ритм виконання рухових дій. амплітуду рухів тощо. Наприклад, досягають ногою підвішений м'ячик при вивченні стрибків у висоту, пробігають по визначених на доріжці лініях для засвоєння довжини кроку. Такі зорові орієнтири у вигляді різноманітних предметів, розміток спонукають дітей до діяльності, допомагають їм уточняти уявлення про дію, оволодівати складними рухами, а також сприяють енергійнішому виконанню вправ (вище стрибнути, збільшити амплітуду нахилу). Найбільш наближена до прямої наочності демонстрація кінофільмів і моделей.

Всі перераховані методи прямої й опосередкованої наочності використовуються як на початковому етапі навчання, так і на наступних, оскільки наочність є не тільки передумовою успішного оволодіння вправами, але й обов'язковою умовою їх удосконалення.

Учитель повинен прагнути до комплексного використання засобів наочності, здатних мобілізувати всю сферу сприймань людини.

 

4. Принцип доступності й індивідуалізації.

Дітям притаманні вікові і статеві відмінності. Більше того, діти одного віку і статі мають різні здібності, які необхідно враховувати у процесі навчання і виховання.

Природа індивідуальних особливостей обумовлена:

а) біологічними причинами (вік, стать, генетичне обумовлені особливості, працездатність тощо);

б) соціальними причинами (сім'я, школа, оточення);

в) психічними процесами (сприйняття, пам'ять, мислення, воля, характер, схильності);

г) фізичним розвитком.

Індивідуальний темп навчання — природно задана властивість, обумовлена швидкістю утворення тимчасових зв'язків в ЦНС, яка в різних дітей неоднакова, тому їм необхідний різний час та різна кількість повторень для засвоєння знань, формування рухових умінь і навичок.

Індивідуальний темп — навчання відносно стабільний і повинен тривати протягом всього періоду навчання в школі.

У своїй знаменитій праці "Велика дидактика" він писав, що через невмілий підхід до дітей гине багато чудових природних талантів. Я.А.Коменський також вважав, що навчання і виховання повинно сприяти розвитку дитини.

Внаслідок різної підготовленості і зацікавленості, різних здібностей, інтелектуальних і фізичних можливостей учнів, темпи засвоєння ними навчального матеріалу не можуть бути однаковими. Заняття фізичними вправами будуть ефективними в тому випадку, коли при їх проведенні дотримуються оптимальних для кожного учня темпів.

Нейтралізувати викладені перепони на шляху реалізації індивідуальних можливостей дозволяє диференційоване навчання, яке полягає у пристосуванні навчального матеріалу до індивідуальних можливостей учнів шляхом диференціації методів, засобів інтенсивності навчальної діяльності стосовно груп, сформованих із приблизно однакових за рівнем підготовленості учнів.

Шкільні державні навчальні програми і нормативи створюються з урахуванням вікових і статевих особливостей дітей, але вони розраховані на середнього учня і не можуть врахувати всіх нюансів індивідуального розвитку школярів. Це робота вчителя.

Індивідуальна робота з учнями не виключає колективних дій. Більше того, ці дії повинні сприяти найвищому прояву індивідуальності. Нарешті, колективні та індивідуальні дії — це не тільки способи організації діяльності, а й широкі можливості для виховання особи.

 

5. Принцип систематичності

Освітні, оздоровчі та виховні завдання фізичного виховання вирішуються протягом всього часу навчання учнів у школі. Для їх успішного розв'язання необхідні цілеспрямовані і тривалі зусилля учнів. Тривалий характер розв'язання цих стратегічних завдань обумовлює необхідність організації безперервної ("ланцюгової") пізнавальної і рухової діяльності учнів. Звідси випливає одна із умов забезпечення ефективності навчально-виховної роботи з фізичного виховання, що полягає в необхідності тісного взаємозв'язку між уроками фізичної культури, наступності їх змісту.

В основі принципу систематичності лежить декілька положень:

1) систематизація навчального матеріалу, який підлягає засвоєнню (як розмістити навчальний матеріал, щоб не порушити логіку предмета; з чого починати навчання, і в якій послідовності будувати його; як встановити зв'язок між новим і вже вивченим матеріалом; яких часових параметрів слід дотримуватись?).

Щоб забезпечити реалізацію цих вимог, слід навчання будувати так, щоб на кожен рік, місяць, день і годину були поставлені реальні навчальні завдання, які повинні бути ретельно наперед продумані вчителем і усвідомлені учнями.

В навчальних програмах матеріал викладений за розділами згідно з класифікаціями, що діють у кожному виді фізичних вправ. Наприклад, у легкій атлетиці окремо подаються бігові і стрибкові вправи, метання.

2) регулярність занять ( відомо, що функціональні зміни, викликані виконанням фізичних вправ, зворотні. Через 5-7 днів позитивні зрушення, які відбулися внаслідок проведеного заняття, згладжуються. Для того, щоб домогтися ефекту нашарування результатів, перерви в заняттях мають складати не більше 1-2 днів.).

Недопустимо ставити уроки два дні підряд, або навіть через день. Широко використовувати самостійну роботу учнів.

3) раціональне чергування навантажень і відпочинку.

Відомо, наприклад, що при багаторазовому виконанні вправи малі перерви в навчанні (1-3 дні) збільшують повноту образу вправи, приводять до більшої ясності уявлення про її просторові, часові і силові характеристики.

6. Принцип міцності і прогресування.

Добре засвоєною можна вважати таку вправу, при повторному виконанні якої, учень здатен показати кращий результат. Наприклад, виконання добре засвоєного стрибка у висоту повинно супроводжуватися прагненням стрибнути вище. Цьому прагненню повинна бути підпорядкована якість виконання даної рухової дії.

Для міцного засвоєння фізичних вправ необхідно забезпечити достатню кількість повторень. При цьому треба пам'ятати, що велика кількість повторень в однакових умовах може привести до утворення стереотипу, який не піддається перебудові при зміні ситуацій. У зв'язку з цим педагог повинен забезпечити варіативність виконання вправ. Якщо, наприклад, удосконалюється швидкість рухової реакції для виконання низького старту, то не обов'язково, навіть не бажано, виконувати весь час низький старт. Треба реагувати на сигнал із різних положень: стоячи на колінах, сидячи боком і спиною до напрямку руху тощо. Крім вирішення основного завдання, така варіативність виконання завдань вносить різноманітність в заняття і підвищує інтерес до них з боку учнів.

Багато уваги повторенню вивченого матеріалу приділяв Дістервег. Він висунув правило, згідно з яким необхідно турбуватись, щоб учні не забували того, що вивчили, і вказував, що до вивченого слід повертатись, щоб воно не стерлося з пам'яті. Дуже цінною у цьому контексті є вказівка Дістервега, Що при повторенні не варто відтворювати матеріал лише в попередній формі, а необхідно вносити в нього кожного разу щось нове, сприяючи цим, крім закріплення, ще й більшому усвідомленню його учнями.

Реалізація цього принципу передбачає постійне підвищення вимог до учнів. На основі вивченого матеріалу вивчається новий - на основі засвоєних знань пізнання дитини (учня) розширюється. Це призводить до розширення вивчаючого матеріалу нової теми.

У практиці застосовують дві форми підвищення вимог: прямолінійну і сходинчату.

Перша передбачає постановку нових завдань на кожному занятті. Вона використовується недовго на початкових етапах навчання. Протягом тривалого часу використовують сходинчатий метод підвищення вимог. Його суть полягає в тому, що певні вимоги ставляться до учнів протягом декількох занять. Нові завдання даються після адаптації учнів до раніше запропонованих навантажень.

При цьому треба пам'ятати, що межі можливостей учнів постійно розширюються, що, в свою чергу, викликає необхідність постійного підвищення вимог. Отже, чим вищий рівень підготовленості учнів, тим більші вимоги необхідно ставити до них.

Так, наприклад, активність учнів буде вищою, якщо суворо дотримуватись прийомів диференційованого підходу в навчанні і вихованні фізичних якостей та використовувати різноманітні форми наочності.

Література:

1. Круцевич Т. Ю. Теорія і методика фізичного виховання. Том 1. – К.: Олімпійська література, 2008 – 392 с.

2. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 1. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2001. – 110-136 с.




Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 74 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.014 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав