Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Поняття цивільного правочину та цивільного договору.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків(ст. 202).

Цивільним кодексом передбачається загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не повинен суперечити Цивільному кодексу, актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства.

2. Учасники правочину повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення суб’єкта має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Форма правочину вчинена відповідно до закону.

5. Правочин має бути спрямований на реальне здійснення правових наслідків.

6. Правочин, здійснений батьками щодо неповнолітніх дітей, не повинен суперечити правам та інтересам дітей.

Форми правочину:

а) усна;

б) письмова(якщо підписаний сторонами, обмін телеграмами, електронною поштою між юридичними особами, правочин фізичних осіб на суму, яка не перевищує у 20 і більше разів неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

в) нотаріально-посвідчений (заповіт)

г) державна реєстрація правочину у випадках, встановлених законом.

Невиконання вимог правочину тягне за собою недійсність правочину.

Розрізняють:

1. Нікчемні (абсолютно недійсні) правочини і заперечні (відносно недійсні ) правочини.

Нікчемний правочин недійсний з моменту його здійснен­ня, тому судове рішення про визнання його недійсним не потрібне. До нікчемних правочинів відносять: протиправні й аморальні правочини; позастатутні правочини юридичних осіб; правочини, не засвідчені нотаріально, якщо закон ви­магає тільки такої форми правочину; правочини з особами у віці до 14 років.

2. Фіктивні й удавані правочини.

Фіктивний правочин — це дія, що від­бувається для виду, без наміру створити, змінити чи при­пинити цивільні права чи обов'язки.

Удаваний правочин прикриває правочин, який у дійсності сторони уклали. На­приклад, видано довіреність на управління автотранспорт­ним засобом, хоча в реальності він був проданий власнику довіреності.

Заперечний правочин може бути визнаний недійсним у судовому порядку за умови доведеності фактів, що свідчать про пороки правочину. До заперечних правочинів нале­жить: правочини з особами у віці від 14 до 18років; з об­межено дієздатними; з особами що перебували в момент укладання правочину в стані тимчасового розладу психіки.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Розгалужена система договорів є надійною основою ді­лових відносин. У сучасному цивільному праві розрізняють такі види договорів:

1. За моментом початку дії розрізняють консенсуальні та реальні договори. Дія консенсуального договору почи­нається з моменту укладення угоди учасниками договору. Наприклад, права та обов'язки продавця і покупця вини­кають у момент укладення договору купівлі-продажу.

2. За наявністю вигоди у контрагентів розрізняють оплатні та безоплатні договори. Якщо виконання договору приносить майнову вигоду обом контрагентам, договір є оплатним. Такі, наприклад, договори купівлі-продажу, оренди, підряду. Якщо договір приносить майнову вигоду тільки одному з контрагентів, він є безоплатним: наприклад, договір дарування.

3. Залежно від розподілу прав і обов'язків між сторона­ми розрізняють односторонні та двосторонні договори. У першому з них один контрагент має тільки права, а ін­ший — тільки обов'язки. Такий, наприклад, договір по­зики: позикодавець має право вимагати повернення нада­ної в борг суми, а позичальник зобов'язаний її повернути. У двосторонньому договорі права та обов'язки мають обидві сторони.

4. За містом регульованої діяльності розрізняють майнові й організаційні договори. Майновий договір спрямований на безпосереднє одержання майна чи блага. Такими є більшість цивільно-правових договорів. Організаційний договір призначений для створення передумов одержання майнової вигоди, наприклад, договір про соціальну діяльність.

5. Головні та додаткові договори. Додатковий договір не може існувати без головного договору. З виконанням головного договору припиняється дія додаткового договору. Наприклад, договір позики є головним, а договір застави з забезпечення виконання договору позики – додатковим.

6. Попередні та основні договори. Попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються у певний строк укласти основний договір на умовах, встановлених попереднім договором.