Читайте также:
|
Становлення філософської думки в Стародавньому Китаї спостерігається вже у VІІ ст. до н.е. Сама зміна традиційних общинних суспільних відносин на основі економічного прогресу, поява грошей, суб'єктивної реальності створили умови для розвитку філософії.
Китай - країна стародавньої цивілізації та богатої філософської спадщини.
Тут виділяють шість історичних періодів: 1.Шань-Унь (18-12 ст. до н. е.); 2.Чжоу-Західне-Чжоу (12-8 ст. до н. е.); 3.Чжоу-Східне-Чжоу-Лего (окремі держави 8-5 ст. до н. е.); 4.Чжоу-Східне-Чжоу-Чжанью (держав, що боряться 5-3 ст. до н. е.); 5.Імперія Цинь (221-206 р. р. до н. е.); 6.Хань (кін.3 ст. до н. е. - 11.ст. н. е.).
Історія філософської думки має вихідним пунктом початок І тисячоліття до н. е. Тут були особливо міцними впливи релігійно-міфологічного світогляду. Але вже у третій період накопичення перших природно наукових знань та досвіду призвело до виникнення наївно-матеріалістичних уявлень. Були висловлені окремі думки про п’ять першоелементів природи, як першооснов, джерел усіх речей - воді, вогню, металу, дерев, землі.
Одночасно формується уявлення про дві протилежні сили Унь (земна) та Ян (небесна) яке пізінше перетворилося на засади китайського світогляду. Ці сили сімволізували взаємодію темряви та світла, жіночого та чоловічого початків у природі. Поступово зароджувалось й найважливіше для кітайського світогляду уявлення про “дао” (шлях) як світовий закон, якому підкорюється і прирда, і люди. Дао - і космічний, і моральний закон.
Дійсний розквіт китайської філософії відбувається у період Чжаньо. Його називають “золотим сторіччям” китайської мудрості. В цей час існувало шість основних шкіл: конфуціанство, моїзм, школа закону “фа цзя”, даосизм, школа “інь-ян” (натурфілософії), школа імен “мін-цзя”. Тут домінувала практична філософія, пов’язана з проблемами моралі, управління, мудрості.
Найбільш впливовою течею було конфуціанство, яке перетворилось пізніше на офіційну ідеологію та зберегло цей статус аж до Нового часу. Представники цієї школи - Кун-цзи, Мен-цзи, Сюнь-цзи. Засновником її є Кун-фу-цзи (Конфуцій, 551-479 р. р. до н. е.). Відомо, що спочатку він був нижчим чиновником, пізніше багато мандрував та у 50 років засновав свою школу. Його учні зібрали вислови вчителя у книгу “Лунь юй” (Бесіди та висловлення), яку кожний освідченний китаєць вивчив напам’ять у дитинстві та керувався єю усе життя.
У центрі уваги Конфуція - взаємовідносини між людьми, проблеми виховання та управління. Він шукав ідеал не у майбутньому, а у минулому, відстоював культ предків. Він обґрунтовував це так: у стародавні часи на дрібниці не звертали уваги, поводились гідно, відрізнялись прямотою, удосконалювали себе, уникали людей з грубими висловлюваннями. Зараз же принципів обов’язку не додержуються, навчаються за для відомості, а не за для самовдосконалення, займаються обманом, зганяють гнів на інших, не вміють виправляти свої помилки.
Конфуціанська етика спирається на такі поняття як “взаємність”, “золота середина”, “людинолюдність”, які складають у цілому вірний шлях - дао, якому повинен додержуватись кожний, хто бажає жити у злагоді з собою та з світом, тоб то щасливо. “Золота середина” - середина у поведінці людей між нестриманістю та обережністю, знайти її важко. Засада людинолюдністі - повага до батьків та старших братів. Взаємність - головна заповідь. Її можна висловити так: “Не роби іншим те, чого не бажаєш собі”.
Ключ до управління народом Конфуцій бічив у силі морального прикладу вищих урядовців нижчим, народу. Найбільше місце посідає у нього небо. Це вища сила, яка стоїть на охороні справедливості. Вчення про пізнання у Конфуція також підкорюється соціальній проблематиці, пізнання природи його не цікавить. Навчання повинне бути вибірковим: “Слухаю багато що, вибираю найкраще та дотримуюсь його”.
Учні Конфуція Мен-цзи та Сюнь-цзи розвивали погляди вчителя, але їх погляди розбігалися з приводу розуміння природи людини. Так Мен-цзи вважав, що людина по природі добра, а Сюнь-цзи доводив, що за своєю природою людина зла.
Нарівні з конфуціанством одною з найважливіших течій філософської думки у Китаї став даосизм, який пізніше перетворився на релігійне вчення. Засновник даосизму - сучасник Конфуція Лао-цзи (ІV-ІІІ ст. до н. е.). Його головний твір - “Дао де цзин” (“Книга про дао та де”). Особливість цієї школи полягає у тому, що крім традиційних соціально-моральних проблем тут на філософсько-категоріальному рівні розробляються питання об’єктивної картини світу - проблеми буття та небуття, становлення, єдиного та різноманітного, й вже на ґрунті цього робляться висновки відносно суспільства та людини. Центральне поняття системи - “дао”. Це першопочаток, першооснова і завершення усього, що існує у світі. Одночасно, дао - й всеохоплюючий закон всесвіту. Дао подвійне. Даоси розріняють безіменне (постійне) дао й дао, яке має ім’я (мінливе). Вони внутрішньо взаємопов’язані. Обидва вони одного походження, але з різними назвами, разом вони мають назву найглибших, переходять одне в одно. Безіменне дао - це небуття, воно первинне та всепроникненне. Друге дао - це буття. На рівні речей його супроводжує де. Дао породжує речі, а де викоховує їх. Все існуюче несе у собі інь та ян, наповнене ци (повітрям) та утворює гармонію. Все у світі рухається, змінюється та переходить у свою протилежність.
Двом дао у Лао-цзи відповідає й два види знання. Знання безіменного дао під силу тільки досконало мудрим та полягає у мовчанні. Він виступає проти богатознання.
Даоси критикували етику Конфуція, а його принцип взаємності розглядали лише як обмін послугами. Оскільки дао - закон усьому, то найвища форма поведінки у них - недіяння. Вони вважали, що людина не повинна втручатися у природний хід розвитку. Той, хто намагається його змінити, підкорити своїм особистим інтересам, той неминуче зазнає невдачі. Згідно з загальним законом дао справедливість у кінці кінців обов’язково переможе й без втручання людей. принцип недіяння таким чином - це й основа концепції управління. Досконаломудрий правитель дозволяє усьому йти природним шляхом дао. Даоси проповідували співчуття, бережливість, покірливість. Вчили відповідати добром на зло. Закликали повернутися до первісних форм життя.
Якщо у стародавньокитайській філософії переважала побудова свідомості у її найвищій формі - життєвої мудрості, то у староіндійській філософії домінував релігійно-міфологічний світогляд, який визначив свої вищі цінності.
Отож, найвпливовішим ідеалістичним напрямом, що виникає в VI—V ст. до н. е. і зберігає своє значення аж до наших днів, було філософське вчення видатного мислителя Конфуція (551—479 рр. до н. є.), яке дістало назву конфуціанства.
Першим етапом у становленні конфуціанства була діяльність самого Конфуція. У його особі конфуціанство становило етико-політичне вчення, в якому центральне місце посідали питання природи людини, її етики і моралі, життя сім’ї та управління державою. Характерною рисою вчення Конфуція є антропоцентризм. У центрі уваги його вчення перебувають проблеми людини. Він розробляє концепцію ідеальної людини, благородного мужа не за походженням, а завдяки вихованню в особі високих моральних якостей та культури. Фундаментальним поняттям вчення Конфуція є поняття «жень» — гуманність.
«Жень» визначає відносини між людьми, пропагує любов до людей, повагу до старших за віком або вищих за соціальним становищем. Особливе місце у вченні Конфуція займає концепція «сяо» — синівської поваги до батьків. З точки зору Конфуція, життя та смерть визначаються долею, а багатство та знатність залежать від неба. «Небо» — це прабатько світу і найвища духовна сила, що визначає суть природи та людини.
Першою філософією матеріалістичного напряму в Китаї був даосизм. Засновником даосизму вважається Дао-цзи (VI—V ст. до н. є.). Даосизм наголошує на діалектичній ідеї загальної рухомості і мінливості світу. Дао – це шлях, надбуття, це єдине, вічне і безіменне, безтілесне і безформне, воно – основа всього сущого.
Життя природи і людини підпорядковане всезагальному закону „дао”. Згідно з цим законом будь-яка річ, досягши певного ступеня розвитку, перетворюється на свою протилежність. Даоси вчили беззастережної підпорядкованості всієї життєдіяльності людини закону „дао”, неможливості діяти всупереч „дао”. Виходячи з космоцентричної концепції взаємозв’язку людини з природою, китайська філософія сповідувала захист природи, висувала принцип невтручання у її розвиток, наслідування її законів.
Відтак, у більшості філософських шкіл переважала практична філософія, яка була тісно пов’язана з проблемами життєйської мудрості, моралі, пізнання природи і соціальним управлінням. Хоча ця філософія була мало системна і в ній проявився слабкий зв’язок навіть з тими науками, які існували тоді в Китаї, однак за формою і методами постановки проблем ця філософія є широкомасштабним явищем.
Загальні положення з охорони праці
Основним нормативним актом, що встановлює порядок та види навчання, а також форми перевірки знань з охорони праці є «Типове положення про навчання з питань охорони праці». Даний нормативний документ спрямований на реалізацію в Україні системи безперервного навчання з питань охорони праці, яка проводиться з працівниками в процесі трудової діяльності, а також з учнями, вихованцями та студентами закладів освіти.
Відповідальність за дотримання навчальних планів і програм навчання з питань охорони праці, використання в повному обсязі відведеного для цього навчального часу, якість навчання в закладі освіти (ЗО), працівників, студентів, учнів та вихованців несуть керівники відповідних ЗО.
Усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі роботи проходять на підприємстві інструктаж (навчання) з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, про правила поведінки при виникненні аварій згідно з Типовим положенням, затвердженим Державним комітетом України з нагляду за охороною праці.
Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні проходити попереднє спеціальне навчання і один раз на рік перевірку знань відповідних нормативних актів про охорону праці.
Посадові особи до початку виконання своїх обов'язків і періодично (один раз на три роки) проходять навчання, а також перевірку знань з охорони праці в органах галузевого або регіонального управління охороною праці з участю представників органу державного нагляду та профспілок.
Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці, забороняється.
У разі незадовільних знань з питань охорони праці працівники повинні пройти повторне навчання.
Міністерство освіти і науки України організовує вивчення основ охорони праці в усіх навчальних закладах системи освіти, а також підготовку та підвищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці з урахуванням особливостей виробництва відповідних галузей народного господарства за програмами, погодженими з Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.
2. Вивчення питань охорони праці в закладах освіти
Навчальні плани (інші документи, що регламентують перелік навчальних дисциплін, їх обсяги у годинах, види занять та форми контролю знань) ЗО всіх рівнів незалежно від їх галузевого підпорядкування і форм власності повинні передбачати вивчення питань з охорони праці.
Зміст і обсяги навчання з питань охорони праці та безпеки життєдіяльності в ЗО регламентуються типовими навчальними планами і типовими навчальними програмами або навчальними програмами нормативних дисциплін з питань охорони праці та безпеки життєдіяльності, які затверджуються Міністерством освіти за погодженням з Держнаглядохоронпраці.
У підручниках, навчальних посібниках, методичних матеріалах, дидактичних засобах і т. ін. зі спеціальних дисциплін повинні передбачатися розділи з охорони праці за відповідною тематикою.
У дошкільних закладах освіти (далі - ДЗО) вихованці вивчають питання охорони життя, здоров'я та норм поведінки, що має передбачатися планами навчально-виховної роботи ДЗО.
Зміст, обсяги, методи та засоби навчання вихованців ДЗО з питань охорони життя, здоров'я та норм поведінки визначаються програмами і методичними розробками Міністерства освіти України.
До проведення навчання вихованців ДЗО з питань охорони життя, здоров'я та норм поведінки залучаються педагогічні та медичні працівники ДЗО, які мають підготовку з цих питань в обсязі відповідного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів, сторонні фахівці з відповідних питань - пожежної безпеки, безпеки дорожнього руху тощо.
Облік проведення навчання вихованців ДЗО з питань охорони життя, здоров'я та норм поведінки ведеться в журналі планування навчально-виховної роботи відповідно до встановлених Міносвіти вимог.
У середніх закладах освіти (далі - СЗО) учні вивчають питання охорони життя, здоров'я та безпеки праці, що має передбачатися навчальними планами і програмами СЗО.
Обсяги, зміст навчання та форми перевірки знань з питань охорони життя, здоров'я та безпеки праці в СЗО визначаються типовими навчальними планами і програмами, які затверджуються Міносвіти за узгодженням з Держнаглядохоронпраці.
Щорічно вивчення учнями питань охорони життя, здоров'я та безпеки праці в СЗО має завершуватися перевіркою знань з відповідними записами про її результати в класному журналі.
При вивченні загальноосвітніх дисциплін, спецкурсів та факультативів, при проведенні практичних і лабораторних занять, на уроках трудового навчання тощо мають вивчатися питання охорони праці, пов'язані з тематикою цих дисциплін і робіт, що повинно передбачатися в планах проведення відповідних занять СЗО.
Облік виконання планів навчання учнів у СЗО з питань охорони життя, здоров'я та безпеки праці ведеться в журналі виконання педагогічного навантаження відповідно до встановлених Міносвіти вимог.
У позашкільних закладах освіти (далі - ПЗО) в планах навчально-виховної роботи повинно передбачатися вивчення питань охорони життя, здоров'я та безпеки праці, пов'язаних з профілем, напрямами та конкретною тематикою навчально-виховної роботи ПЗО.
Вивчення питань охорони життя, здоров'я та безпеки праці в ПЗО здійснюється одночасно з проведенням занять та інших заходів за планами навчально-виховної роботи.
Облік вивчених питань охорони життя, здоров'я та безпеки праці і результатів перевірки знань з цих питань ведуть відповідні працівники ПЗО окремою графою в журналах обліку навчально-виховної роботи.
Учні професійно-технічних закладів освіти (далі - ПТЗО) на базі раніше набутих знань у процесі дошкільної і загальної освіти вивчають дисципліну «Охорона праці».
При підготовці працівників за професіями специфічні питання охорони праці для конкретних професій повинні вивчатися в курсах спеціальних та загальнотехнічних дисциплін - з метою поєднання технологічної підготовки з підготовкою з охорони праці, а робочі навчальні програми цих дисциплін повинні включати відповідні питання охорони праці.
Про вивчення передбачених у робочих навчальних програмах питань охорони праці (як з дисципліни «Охорона праці», так і зі спеціальних і загальнотехнічних дисциплін) викладачі та майстри виробничого навчання роблять відповідні записи в журналах обліку теоретичного і виробничого навчання.
У вищих закладах освіти (далі - ВЗО), незалежно від рівня акредитації, студенти вивчають комплекс нормативних навчальних дисциплін «Безпека життєдіяльності», «Основи охорони праці» та «Охорона пращ в галузі», а також окремі питання (розділи) з охорони праці та безпеки життєдіяльності в загально-технічних і спеціальних дисциплінах, які органічно пов'язані з їх тематикою і передбачені в навчальних програмах цих дисциплін, - відповідно до наказу Міносвіти України від 02.12.98 № 420 «Про вдосконалення навчання з охорони праці й безпеки життєдіяльності у вищих закладах освіти України», зареєстрованого Міністерством юстиції України 03.02.99 за № 59/3352.
Кількість годин, передбачених для вивчення нормативних навчальних дисциплін «Безпека життєдіяльності», «Основи охорони праці» та «Охорона праці в галузі», не може зменшуватись при розробці та перегляді освітньо-професійних програм без погодження з Держнаглядохоронпраці. За рішенням ВЗО обсяги навчання в годинах з цих дисциплін можуть збільшуватися залежно від небезпечності професії, за якою здійснюється підготовка фахівців.
До початку колективної трудової діяльності (студентські загони, табори праці та відпочинку, виробничі учнівські бригади тощо) учні і студенти у своїх закладах освіти вивчають основи законодавства про працю та відповідні нормативні акти про охорону праці, а за місцем колективної трудової діяльності вони проходять навчання з питань охорони праці згідно з чинним на підприємстві положення про навчання.
У закладах післядипломної освіти (далі - ЗПО), незалежно від рівня акредитації ЗПО та освітньо-кваліфікаційного рівня слухачів, навчальні плани повинні передбачати вивчення дисциплін з питань охорони праці.
Крім того, робочі навчальні програми профілактичних дисциплін повинні передбачати вивчення питань охорони праці, пов'язаних з тематикою цих дисциплін.
Перелік навчальних дисциплін з питань охорони праці, їх обсяги в годинах і види навчальних занять при розробці робочих навчальних планів перепідготовки та підвищення кваліфікації визначаються ЗПО з урахуванням небезпечності технологічних процесів, що застосовуються в галузі, для якої готуються кадри, та чинних нормативно-правових актів, затверджених Міністерством освіти.
Формою підсумкового контролю знань після вивчення дисциплін з охорони праці в ЗПО є іспит.
Дипломні проекти і роботи випускників ЗПО повинні містити розділи, а білети випускних іспитів ~ питання з охорони праці.
При підготовці в ПТЗО працівників за професіями, що застосовуються на роботах зі шкідливими, небезпечними і важкими умовами праці, навчання проводиться з урахуванням вимог ДНАОП 0.00-4.24-94 «Положення про навчання неповнолітніх професіям, пов'язаним з важкими роботами і роботами зі шкідливими та небезпечними умовами праці», затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці від 30.12.94 № 130 і зареєстрованого Міністерством юстиції 20.01.95 за № 14/550.
Прийом неповнолітніх до навчально-виховних закладів для навчання професіям, пов'язаним з важкими роботами і роботами зі шкідливими або небезпечними умовами праці, здійснюється відповідно до правил, що затверджуються Міністерством освіти України.
Перед вступом до навчально-виховних закладів неповнолітні обов'язково проходять медичний огляд з метою визначення їх професійної придатності за станом здоров'я. Прийом неповнолітніх на навчання в ці заклади здійснюється за умови досягнення ними 18-річного віку на момент закінчення навчання.
Режим робочого дня неповнолітніх під час теоретичного і виробничого навчання у навчально-виховному закладі і на підприємстві, повинен відповідати чинному законодавству та навчальному плану з обов'язковим урахуванням обмежень щодо тривалості робочого дня, праці в нічний час, надурочних робіт і робіт у вихідні дні, підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.
Навчальні робочі місця залежно від умов праці та прийнятої технології виконання робіт повинні бути забезпечені засобами технологічної оснастки та колективного захисту, відповідними їх призначенню, а також засобами зв'язку та сигналізації. Неповнолітні, які проходять виробничу практику або виробниче навчання на цих робочих місцях, повинні бути забезпечені індивідуальними засобами захисту згідно з чинними нормами і правилами охорони праці.
Технічний стан обладнання навчального кабінету (лабораторії, навчально-виробничої майстерні) перед початком роботи на ньому неповнолітніх перевіряється завідуючим кабінетом (лабораторією, навчально-виробничою майстернею) або майстром виробничого навчання на справність і відповідність нормативним актам про охорону праці.
3. Проведення виробничої практики та виробничого навчання
На неповнолітніх, які проходять виробничу практику або виробниче навчання в умовах підприємства, поширюються діючі на підприємстві правила внутрішнього трудового розпорядку, правила, норми та інструкції з охорони праці.
Перед виробничою практикою або виробничим навчанням на підприємстві неповнолітні обов'язково проходять медичний огляд.
Перед початком виробничої практики або виробничого навчання неповнолітні повинні пройти попереднє навчання з охорони праці в обсязі діючих на підприємстві навчальних програм з подальшою перевіркою знань в установленому на підприємстві порядку. Тривалість навчання повинна бути не менше передбаченої діючими в галузі правилами безпеки.
Неповнолітні під час проходження виробничої практики або виробничого навчання можуть знаходитись у виробництвах та на робочих місцях, пов'язаних з важкими роботами і роботами зі шкідливими або небезпечними умовами праці, не більше 4 годин на день за умови суворого дотримання у цих виробництвах і на роботах діючих санітарно-гігієнічних норм.
Протягом перших 10-15 змін виробничої практики неповнолітні проходять стажування як дублери на робочих місцях. Після стажування організовується перевірка засвоєння ними навичок керування машинами та механізмами, знання правил технічної експлуатації обладнання та нормативних актів з охорони праці з метою визначення готовності неповнолітніх до подальшої роботи на штатних робочих місцях.
Неповнолітнім практикантам, які виявили необхідні знання та уміння в практичній роботі, постійно діючою комісією з перевірки знань з питань охорони праці підприємства надається дозвіл на управління устаткуванням, машинами та механізмами під наглядом досвідченого працівника-інструктора підприємства (майстра виробничого навчання).
Наказом по навчально-виховному закладу на період проведення виробничої практики та виробничого навчання призначаються відповідальні особи цього закладу за їх проведення, які зобов'язані контролювати створення на підприємстві безпечних і нешкідливих умов праці для неповнолітніх, їх інструктування і навчання з техніки безпеки, пожежної безпеки, дотримання неповнолітніми вимог охорони праці.
Наказом по підприємству з числа його керівних працівників або провідних спеціалістів призначаються особи, на яких покладається керівництво практикою неповнолітніх на підприємстві.
Керівник практики від підприємства і відповідальний за її проведення від навчально-виховного закладу не допускають використання неповнолітніх на роботах, не передбачених договором між підприємством і навчально-виховним закладом або на самостійних (без нагляду працівника-інструктора) роботах, які входять до Переліку робіт з підвищеною небезпекою, затвердженого наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 30 листопада 1993 року № 123.
Закріплення неповнолітніх за досвідченими працівниками-інструкторами оформляється тим же наказом по підприємству, яким з числа кваліфікованих фахівців призначаються особи, відповідальні за організацію та безпечне проведення практики на дільниці (в цеху) і надання допомоги практикантам в набутті професії.
Інструкторами для навчання неповнолітніх призначаються кваліфіковані працівники, які мають стаж роботи з даної професії не менше трьох років.
Щозмінно працівник-інструктор (майстер виробничого навчання) до початку і під час виконання роботи неповнолітнім повинен:
· інструктувати його безпосередньо на робочому місці щодо безпечних методів праці;
· контролювати дотримання ним вимог з охорони праці, пожежної безпеки, засвоєння безпечних прийомів праці під час роботи;
· стежити за справністю обладнання, інструментів, засобів індивідуального та колективного захисту, що використовуються в процесі роботи;
· вживати відповідних заходів, а в разі необхідності припиняти роботу, якщо виявлена небезпека здоров'ю або життю неповнолітнього чи оточуючих його працівників, або неповнолітнім застосовуються небезпечні методи праці.
Неповнолітній практикант зобов'язаний:
· знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, інструкцій з охорони праці для працівників відповідних професій та видів робіт, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користування засобами колективного та індивідуального захисту;
· додержуватись зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;
· виконувати під час практики або виробничого навчання роботи тільки за дорученням та під безпосереднім керівництвом або наглядом працівника-інструктора (майстра виробничого навчання), за яким він закріплений;
· не заходити в цехи та виробничі приміщення, гірничі виробки та на інші об'єкти, які не пов'язані з проходженням практики або виробничого навчання, без дозволу працівника- інструктора (майстра виробничого навчання);
· у разі виникнення виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров'ю або життю людей, які його оточують, навколишньому природному середовищу, повідомляти про небезпеку свого працівника-інструктора (майстра виробничого навчання) або іншу посадову особу і діяти відповідно до правил поведінки при виникненні аварій.
Інструктажі з питань охорони праці за характером і часом проведення поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.
4. Порядок проведення інструктажів для вихованців, учнів, студентів
Вступний інструктаж проводиться на початку занять. Інструктаж проводить працівник служби охорони праці, а за відсутності такого - особа, на яку наказом керівника ЗО покладено ці обов'язки:
· з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження виробничої практики;
· у разі екскурсії на підприємство;
· з усіма вихованцями, учнями, студентами та іншими особами, які навчаються в СЗО, ПЗО, ПТЗО, ВЗО, при оформленні або зарахуванні до ЗО.
Програма вступного інструктажу розробляється службою охорони праці ЗО або призначеною керівником особою. Програма і тривалість вступного інструктажу затверджуються керівником закладу освіти.
Запис про проведення вступного інструктажу робиться в журналі реєстрації вступного інструктажу, який зберігається в службі охорони праці або в працівника, що відповідає за проведення вступного інструктажу.
Первинний інструктаж проводиться з вихованцями, учнями і студентами СЗО, ЛЗО, ЛТЗО, ВЗО:
· на початку занять у кожному кабінеті, лабораторії, де навчальний процес пов'язаний із небезпечними або шкідливими хімічними, фізичними, біологічними факторами, у гуртках, перед уроками трудового навчання, фізкультури, перед спортивними змаганнями, вправами на спортивних снарядах, при проведенні заходів за межами території ЗО;
· перед виконанням кожного навчального завдання, пов'язаного з використанням різних механізмів, інструментів, матеріалів тощо;
· на початку вивчення кожного нового предмета (розділу, теми) навчального плану (програми) - із загальних вимог безпеки, пов'язаних з тематикою і особливостями проведення цих занять. Тематика інструктажу та порядок його проведення визначаються відповідними положеннями Міністерства освіти України.
Позаплановий інструктаж проводиться при виявленні порушень вимог безпеки, вихованцями, учнями, студентами під час навчально-виховного процесу, при зміні умов виконання навчальних завдань з професії, лабораторних робіт, інших видів занять, передбачених навчальними планами.
Цільовий інструктаж з питань охорони праці проводять з групою вихованців, учнів, студентів. Обсяг і зміст інструктажу визначаються залежно від виду масових заходів.
Облік проведення інструктажів здійснюється згідно з чинними положеннями Міністерства освіти в журналах обліку теоретичного і виробничого навчання.
Первинний, позаплановий, цільовий інструктажі проводять відповідні вчителі, вихователі, керівники гуртків, інструктори, тренери, майстри виробничого навчання або завідувачі кабінетів (лабораторій) тощо за відповідними інструкціями чи програмами.
Відмітка про проведення первинного та позапланового інструктажів робиться в журналах реєстрації інструктажів з питань охорони праці.
5. Виробничий травматизм та професійні захворювання
У результаті дії несприятливих чинників виробничого середовища на підприємстві можуть траплятися нещасні випадки. Статистика нещасних випадків на виробництві свідчить, що 15-20 років тому в Україні на виробництві щороку гинуло близько 4 тис. людей, що в 1,5 раза більше, ніж сьогодні. Але й тепер щороку на виробництвах України травмується близько 120 тис. осіб, з яких 2,5 тисячі гине, більш ніж 10 тис. осіб одержують профзахворювання. Щороку на канікулах гине 30- 32 студенти вузів, і за рік стається близько 1000 нещасних випадків зі студентами та викладачами.
Нещасний випадок на виробництві - це раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого чинника чи середовища, унаслідок яких заподіяна шкода здоров'ю або настала смерть.
Професійне захворювання - це патологічний стан людини, обумовлений роботою і пов'язаний з надмірним напруженням організму або несприятливою дією шкідливих виробничих чинників.
Характерним для нещасного випадку є миттєвість дії небезпечного виробничого чинника, тоді як професійне захворювання спричиняє тривала дія небезпечного виробничого чинника.
Виробнича травма - це порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій унаслідок впливу виробничих чинників.
Травми залежно від характеру дії бувають:
· механічні (забите місце, переломи);
· термічні (опіки, обмороження);
· хімічні (отруєння, опіки);
· електричні,(електричні опіки, електричні мітки, електроофтальмія, фібриляція серця, електричний шок тощо);
· психічні (переляк, шок).
Залежно від тяжкості наслідку втрата працездатності може бути:
· тимчасова - людина відновила працездатність після травми і повернулася на роботу;
§ постійно-тимчасова - людина відновила працездатність після травми і повернулася на роботу, але залишились наслідки травми (втратила палець або кульгає внаслідок перелому);
§ постійна - постійна втрата працездатності (інвалід І групи).
Явище, що характеризується сукупністю виробничих травм і нещасних випадків на виробництві, називається виробничим травматизмом.
Явище, що характеризується сукупністю професійних захворювань, називається професійною захворюваністю.
Причини нещасних випадків
Причини виробничого травматизму поділяються на організаційні, технічні і психофізіологічні.
Організаційні:
· незадовільне функціонування, недосконалість або відсутність системи управління охороною праці;
· недоліки під час навчання безпечним прийомам праці, у тому числі:
· відсутність або неякісне проведення інструктажу;
· допуск до роботи без навчання та перевірки знань з охорони праці;
· неякісна розробка, недосконалість інструкцій з охорони праці або їх відсутність;
· відсутність у посадових інструкціях функціональних обов'язків з питань охорони праці;
· порушення режиму праці та відпочинку;
· відсутність або неякісне проведення медичного обстеження (профвідбору);
· невикористання засобів індивідуального захисту через незабезпеченість ними;
· виконання робіт з відключеними, несправними засобами колективного захисту, системами сигналізації, вентиляції, освітлення тощо;
· залучення до роботи працівників не за спеціальністю (професією);
· порушення вимог безпеки під час експлуатації устаткування, машин, механізмів тощо;
· порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів;
· порушення правил дорожнього руху;
· незастосування засобів індивідуального захисту (за їх наявності);
· незастосування засобів колективного захисту (за їх наявності);
· порушення трудової і виробничої дисципліни, у тому числі:
· невиконання посадових обов'язків;
· невиконання вимог інструкцій з охорони праці.
Технічні:
· конструкторські недоліки, недосконалість, недостатня надійність засобів виробництва;
· конструктивні недоліки, недосконалість, недостатня надійність транспортних засобів;
· неякісна розробка або відсутність проектної документації на будівництво, реконструкцію виробничих об'єктів, будівель, споруд, обладнання тощо;
· неякісне виконання будівельних робіт;
· недосконалість, невідповідність вимогам безпеки технологічного процесу;
· незадовільний технічний стан виробничих об'єктів, будинків, споруд, території; засобів виробництва; транспортних засобів;
· незадовільний стан виробничого середовища.
Психофізіологічні:
· алкогольне, наркотичне сп'яніння, токсичне отруєння;
· низька нервово-психічна стійкість;
· погані фізичні дані або стан здоров'я;
· незадовільний «психологічний» клімат у колективі;
· травмування внаслідок протиправних дій інших осіб.
Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 61 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |