Читайте также:
|
“Комп’ютерна грамотність – здатність використовувати електронно-процесорну техніку з метою зберігання, обробки й використання інформації. Комп’ютерна грамотність містить три основні компоненти:
1) знання теоретичних засад і розуміння принципів дії комп’ютерної техніки;
2) сформованість операційних навичок та вмінь кодувати, вводити й обробляти дані;
3) володіння мовами програмування.
За американським спеціалістом Д. Норманом, розрізняють такі рівні комп’ютерної грамотності:
1) ознайомлення з основними поняттями: алгоритм, програма, архітектура електронно-обчислювальних машин, їх мережа тощо і принципами їх застосування;
2) вміння застосовувати ЕОМ;
3) вміння програмувати;
4) розробка загальних принципів і методів програмування”.
Майже аналогічно визначається поняття комп’ютерної грамотності А.П. Єршовим, чи в роботі Ю.І. Машбиця. Але, крім того, ставиться задача не тільки досягнення комп’ютерної грамотності, а й виховання інформаційної культури. Тому поняття комп’ютерної грамотності треба розглядати, спираючись на історичні передумови, що склалися.
Зміст комп’ютерної грамотності молодших школярів містить такі основні компоненти:
– первинні відомості про поняття інформації та методи її використання;
– основних складових частин ПК та їх призначення;
– поняття алгоритму, методи його описання;
– поняття значення і місця обчислювальної техніки в різних галузях людської діяльності;
– початкові вміння та навички роботи з інформаційно-комунікаційними технологіями;
– поняття програмного забезпечення ПК;
– поняття сутності алгоритмізації та програмування.
На думку багатьох спеціалістів, таких як В.О. Буцик, А.П. Єршов, М.М. Левшин, Т.Г. Проценко, А.Л. Семенов, О.В. Суховірський, О.І. Шиман, В.В. Шакотько та інших оволодінню основами інформатики в старшій школі повинна передувати пропедевтична робота із впровадження елементів комп’ютерної грамотності в процес навчання молодших школярів. Втім, не зважаючи на достатньо тривалий час практичного використання інформаційно-комунікаціних технологій у освіті, недостатньо розроблені психолого-педагогічні основи використання комп’ютера як об’єкта вивчення в початковій школі. Тому важливо з’ясувати, якими психолого-педагогічними положеннями треба керуватися в процесі навчання.
Проаналізуємо процес формування елементів комп’ютерної грамотності молодших школярів з точки зору діяльності учня – головної фігури цього процесу.
Як відомо, з початком системного і послідовного процесу навчання в школі значно збільшується обсяг інформації та швидко зростає необхідність її обробки. Можливість отримання знань спирається на розвиток нервової системи дитини і, у першу чергу, на розвиток головного мозку.
Для даного шкільного віку характерною є навчальна діяльність, у процесі здійснення якої діти оволодівають теоретичними знаннями.
Під навчальною діяльністю розуміють діяльність учнів, яка спрямована на отримання теоретичних знань і загальних прийомів розв’язування завдань, які пов’язані з даною навчальною дисципліною і мають відповідний вплив на розвиток школярів та формування їх особистості.
Розумовий розвиток включає в себе низку психічних процесів: спостереження, сприйняття, пам’ять, мислення, уява, які пов’язані між собою. Але, треба зауважити: цей зв’язок не завжди постійний.
Завданням навчання є забезпечення розвитку та абстрактного і конкретного мислення. Так конкретні операції є основою формальних операцій і одночасно їх складовою. Учні 2-х класів застосовують переважно практично-дійовий і образно-мовний аналіз. Вони швидко розв’язують задачі, які потребують використання практичних дій із самими предметами. Саме на цьому ґрунтується ідея програм з набору комп’ютерного забезпечення пропедевтичного курсу “Сходинки до інформатики”. Спочатку аналіз є елементарним, а потім більш комплексним і перетворюється на системний. Водночас він тісно пов’язується із синтезом. Учні початкової школи краще виділяють частини предмета, ніж встановлюють співвідношення між ними.
У молодшому шкільному віці кора великих півкуль вже у значній мірі зріла. Поверхня коркових зон 7-річної дитини складає майже 80% відповідно розміру дорослого. Лише деякий ступінь незрілості лобних ділянок молодших школярів порівняно зі старшими пояснює ті перешкоди, які виникають в організації довільної уваги та винахідливості сприйняття, що спостерігаються у дітей цього віку.
Треба зауважити, що молодші школярі досить повільно і далеко не завжди правильно виділяють співвідношення різних частин зорового образу, що, у свою чергу, може пояснити невміння їх створювати зв’язок, інтеграцію, об’єднання. Дослідження підтвердили: у результаті спеціально організованих занять можна навчити дітей сприймати співвідношення основних частин об’єкта.
На думку академіка А.П. Єршова діти 7-10 років вчаться працювати з ЕОМ аналогічно тому, як вони вчаться письму, читанню, лічбі. У дітей мають бути сформовані вміння будувати структуру дій та організовувати потрібні для цього дані.
Під час оволодіння учнем початкової школи навчальною діяльністю у нього з’являються і формуються нові важливі якості психіки. Робота під керівництвом учителя, життя в колективі класу, необхідність підпорядковувати свою поведінку певним вимогам призводять до того, що в дитини розвивається довільність, як не звичайна особливість психічних процесів. Розв’язуючи будь-яку задачу, маленький школяр стає перед необхідністю передбачувати результати своїх дій, спланувати їх порядок, позначити засоби, якими можна досягти мети. Це стає можливим з розвитком здатності до планування і виконання дій згідно з внутрішнім планом або схемою.
У процесі розвитку пізнавальної діяльності молодшого школяра особливу роль відіграє мислення. Це та функція, розвиток якої є однією з найхарактерніших особливостей шкільного віку. Ні у відчутті, ні в уявленні немає такої величезної різниці між дітьми 6–7 років та підлітками 17–18 років, яка існує в їхньому мисленні.
Основні логічні структури мислення, а також операційні навички в дитини формуються у віці 5–11 років. Саме в молодшому шкільному віці відбувається перше знайомство учнів з вивченням властивостей і явищ навколишнього світу. У математиці вони (ці властивості та явища навколишнього світу) знаходять відображення в геометричних фігурах, у числових характеристиках величин, що вивчаються, та їх відношеннях. В інших предметах – у категоріях класифікації, розпізнання, узагальнення, уточнення тощо. У цьому віці учнями осягається зміст найпростіших правил та операцій, формується емпіричний досвід оволодіння науковими методами і правилами.
У тісному зв’язку з мисленням розвиваються всі пізнавальні процеси. Такі як аналіз, синтез, узагальнення, конкретизація, абстрагування, порівняння. З розвитком мислення складаються найважливіші новоутворення шкільного віку – внутрішній план дій та рефлексів (уміння розглядати й оцінювати свої особисті дії).
Мислення першокласників ще конкретне, воно спирається на наочні образи й уявлення. Словесний опис для них, як правило, недоступний: їм необхідно для розуміння реальні предмети (або їхні зображення). Розуміння загальних положень досягається лише тоді, коли ці положення конкретизуються прикладами одиничних або часткових випадків. Незвичайність мислення дитини цього віку пов’язана з особливостями його особистого досвіду. Саме тому вони частіше виділяють у предметах такі явища, які говорять про застосування, дію, користь. Основою розвитку мислення дитини стають знання.
З часом відбувається перенесення пізнавальних процесів, тобто аналіз переходить в абстрагування. Молодшим школярам легше дається абстрагування власних предметів, ніж їхніх зв’язків та відношень, вони частіше виділяють лише суттєві ознаки предметів, хоча їм важко розділити істотні та неістотні ознаки. Під впливом навчальної діяльності вдосконалюються способи узагальнення: від переважно наочно-мовних, діти переходять до уявно-мовних, а пізніше – і до понятійно-мовних способів. А це зумовлює зміну результатів узагальнення.
Пізнавальна діяльність залежить від переважаючих мисленнєвих структур. Знання дитини про об’єкт або явище буде мати різний зміст у залежності від ступеня розвитку, на якому вона знаходиться. Це необхідно враховувати під час визначення змісту і методів навчання, щоб відрізнити просте вивчення напам’ять від розвитку.
Успішність роботи учнів початкових класів переважно залежить від того, наскільки розвинутий у них внутрішній план дій, тобто наскільки вміє дитина “діяти в умі”, планувати свої дії.
Треба відзначити, що результатами навчання елементам комп’ютерної грамотності учнів початкової школи є не тільки знання, а й визначений стиль мислення. Виходячи з того, що однією з цілей формування елементів комп’ютерної грамотності в молодших класах є розвиток логічного мислення учнів (алгоритми – складова частина логіки), то зазначаємо, що виконання завдань алгоритмічного напрямку сприяє розвитку в дітей мислення, уваги, пам’яті.
Надзвичайно важливою для сучасної школи є проблема розвитку творчих здібностей учнів. Тому найголовніше завдання вчителя полягає у сприянні розвитку пізнавальних можливостей учня. Деякий визначений зміст і методи навчання здатні вивести молодших школярів на рівень успішного засвоєння знань теоретичного характеру. Цим закладається фундамент теоретичного мислення, яке, власне, і можна було б вважати творчим мисленням.
Важливе значення має цілеспрямована робота з формування й розвитку в дітей уяви і творчого мислення. Використання комп’ютера в навчанні, на думку психологів, відчутно впливає на розвиток у дітей цих пізнавальних функцій.
Аналізуючи психолого-педагогічні проблеми формування комп’ютерної грамотності, Б.С. Гершунський підкреслював необхідність звертання до дидактичних принципів навчання в процесі побудови планів-конспектів уроків комп’ютерної грамотності (доступність, системність, послідовність та інші).
Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 101 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |