Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

ЛЕКЦІЯ № 2

Читайте также:
  1. Вступна лекція
  2. Заняття 2 Лекція3/2. Методи аналізу та прогнозування розвитку середовища підприємства
  3. Заняття 3 Лекція 3/3. Стратегічний аналіз діяльності підприємства та вибір стратегічних позицій
  4. ЛЕКЦІЯ 1
  5. ЛЕКЦІЯ 1
  6. Лекція 1
  7. ЛЕКЦІЯ 1
  8. Лекція 1
  9. ЛЕКЦІЯ 1
  10. Лекція 1

Тема «Технологічні системи та технологічні процеси як економічні об’єкти»

 

У сучасних умовах на менеджмент як систему принципів, методів і засобів управління виробництвом з метою підвищення його ефективності і збільшення прибутку будь-якого підприємства впливає безліч факторів, що поділяються на дві великі групи — зовнішні і внутрішні.

Найбільш значимими серед внутрішніх факторів є такі, як люди і технологія. Одна з задач менеджменту полягає в поєднанні цих двох факторів у єдине ціле — виробничу систему, ефективність якої необхідно постійно підвищувати.

Термін технологія походить від грецького techne — мистецтво, майстерність, уміння і logia — слово, навчання.

Під технологією прийнято розуміти — сукупність прийомів і способів одержання, обробки або переробки сировини, матеріалів, напівфабрикатів або виробів, здійснюваних у різних галузях промисловості; наукова дисципліна, що розробляє та удосконалює прийоми і способи.

Технологією (або технологічними процесами) називають також самі операції видобутку, обробки, переробки, транспортування, складування, збереження, що є основною складовою частиною виробничого процесу. До складу сучасної технології включається і технічний контроль виробництва.

Технологією прийнято також називати опис виробничих процесів, інструкції з їх виконання, технологічні правила, вимоги, карти, графіки й ін.

Технологію звичайно розглядають у зв'язку з конкретною галуззю виробництва. У результаті здійснення технологічних процесів відбувається якісна зміна оброблюваних об'єктів. Найважливішими показниками, що характеризують техніко-економічну ефективність технологічного процесу є:

- питома витрата сировини, напівфабрикатів і енергії на одиницю продукції;

- вихід (кількість) і якість продукції (виробів);

- рівень продуктивності праці;

- інтенсивність процесу;

- витрати на виробництво;

- собівартість продукції.

Задачею технології як науки є виявлення фізичних, хімічних, механічних та інших закономірностей з метою визначення і використання на практиці найбільш ефективних і економічних ресурсів.

Технології різних виробництв постійно оновлюються і змінюється в міру розвитку техніки та інноваційних процесів. Удосконалювання технології всіх галузей і видів виробництва — важлива умова прискорення технічного прогресу в народному господарстві.

Основними напрямками розвитку сучасної технології є:

- перехід від переривчастих (дискретних, циклічних) технологічних процесів до безперервних потокових процесів, що забезпечують збільшення масштабів виробництва та ефективне використання машин і устаткування;

- упровадження «замкнутих» (безвідходних) технологій і технологічних систем.

Різні технологічні системи розглядаються як щось єдине ціле, оцінюване продуктивністю праці, впливом на навколишнє середовище, якістю виробів, що випускаються, або послуг і т.д. Приділяється особлива увага технологічним інноваціям.

Наша країна, як і розвинуті країни світу, вступила на шлях побудови інформаційного суспільства, значна увага приділяється інформаційним технологіям та комп'ютерним системам.

Ознаками сучасного технологічного процесу є: низька енерго- і матеріалоємність, екологічна безпека, висока продуктивність, низька собівартість, високий вихід продуктів з високою якістю. Рівень технологічного процесу обумовлює високу якість продукції, високу ефективність, що впливає на ефективність економічного розвитку суспільства, його добробуту.

Ефективне використання і розвиток технології вимагає врахування багатьох інших внутрішніх факторів менеджменту, і серед них, у першу чергу, результатів маркетингових досліджень.

Технології дуже впливають на економічну стійкість підприємства, на міцність його позицій на ринку. Цей вплив вимагає від керівників фірм та їхніх підрозділів повсякденної уваги до проблем конструювання і технологій. Незважаючи на це, у ринкових умовах технічний і технологічний фактори трохи відсуваються під впливом інших — економічних, фінансових, організаційних. Таке положення можна пояснити тим, що при плановій економіці головною метою менеджменту є забезпечення виконання виробничого завдання.

Розвиток техніки і технології пов'язаний з ростом продуктивності праці. Підвищення продуктивності праці є головним, вирішальним критерієм технічного прогресу. Але технічний прогрес націлений і на розвиток людини, і на організацію умов його праці, і на екологію. Тому він має і соціальну значимість.

Науково-технічна революція (НТР) характеризується найбільшими стрибками в удосконалюванні знарядь праці, переходом до автоматів, автоматизованим потоковим лініям, промисловим роботам, автоматичним системам керування з використанням комп'ютерної техніки. Науково-технічний прогрес має визначені закономірності. Він відіграє ведучу роль у розвитку сучасного суспільного виробництва.

В Україні, як і в інших країнах світу, наука постійно розвивається: ведуться дослідження в області фізики атомного ядра, елементарних часток, атомних і ядерних реакцій, пізнаються властивості плазми, кристалічних ґрат металів і напівпровідників, створюються інновації. На основі досягнень науки розвиваються ядерна енергетика, електроніка, лазерна і комп'ютерна техніка, зв’язок й ін.

У різний час науково-технічний прогрес мав різний розмах і результативність. Зараз науково-технічний прогрес впроваджується усе більш швидкими темпами, здобуває особливе значення, став невід'ємною частиною всього суспільного виробництва.

Науково-технічний прогрес у промисловості проявляється по таких напрямках: електрифікація промисловості, хімізація виробництва, комплексна механізація й автоматизація промислового виробництва з його комп'ютеризацією, випереджаючий розвиток телекомунікацій.

Необхідність застосування передової технології та інновацій обумовлена тим, що в даний час технологія поряд з організацією здобуває першорядне значення в розвитку суспільного прогресу. Техніка невіддільна від технології виробництва. Вона існує тільки разом з визначеною технологією і виявляється через неї, тобто технологія стає силою науково-технічного прогресу, грає стосовно знарядь праці активну роль.

Основні принципи побудови нових технологій потрібно розглядати з урахуванням системного підходу. При цьому мається на увазі не тільки особливості окремих технологічних процесів, застосовуваних матеріалів, устаткування, оснащення тощо, але і таких обмежуючих факторів, як ступінь інновацій, інвестицій, екології і факторів ризику в умовах переходу до ринкових методів господарювання.

Система технологій – це сукупність технологій, об’єднаних для виробництва цільового продукту.

Термін система походить від грецького systema — ціле, складене з частин; з'єднання. Отже, система — це безліч елементів, що знаходяться у відносинах і зв'язках один з одним, утворюючи визначену цілісність, єдність.

Перетерпівши тривалу історичну еволюцію, поняття система із середини XX століття стає одним із ключових філософсько-методологічних і спеціально-наукових понять. У сучасному науково-теоретичному знанні розробка проблематики, пов'язаної з дослідженням і конструюванням систем різного роду, проводиться в рамках системного підходу, загальної теорії систем, різних спеціальних теорій систем, кібернетиці, системотехніці, системному аналізі і т.д.

При визначенні поняття «система» необхідно враховувати його найтісніший взаємозв'язок з поняттями цілісності, структури, зв'язку, елемента, відносини, підсистеми й ін.

Поняття «система» має надзвичайно широку область застосування (практично кожен об'єкт може бути розглянутий як система). Його досить повне розуміння припускає побудову сімейства відповідних визначень — як змістовних, так і формальних. Лише в рамках такого сімейства визначень вдається виразити основні системні принципи:

- цілісність – принципова незвідність властивостей системи до суми властивостей складових її елементів і невиводимість з останніх властивостей цілого; залежність кожного елемента, властивості і відносини системи від його місця, функції і так далі усередині цілого;

- структурність – можливість опису системи через установлення її структури, тобто мережі зв'язків і відносин системи; обумовленість поводження системи поводженням її окремих елементів і властивостями її структури;

- взаємозалежність системи і середовища – система формує і виявляє свої властивості в процесі взаємодії із середовищем, будучи при цьому ведучим активним компонентом взаємодії;

- ієрархічність – кожен компонент системи може розглядатися як система, а досліджувана в даному випадку система являє собою один з компонентів більш широкої системи;

- множинність опису системи – в силу принципової складності системи її адекватне пізнання вимагає побудови безлічі різних моделей, кожна з яких описує лише визначений аспект системи.

Істотним аспектом розкриття змісту поняття системи є виділення різних її типів. У найбільш загальному плані системи можна розділити на матеріальні та абстрактні.

Матеріальні у свою чергу поділяються на системи неорганічної природи і живі системи, куди входять найпростіші біологічні системи, а також дуже складні біологічні об'єкти.

Абстрактні системи є продуктом людського мислення; вони також можуть бути розділені на безліч різних типів (особливі системи являють собою поняття, гіпотези, теорії, послідовна зміна наукових теорій і т.д.). До числа абстрактних систем відносяться і наукові знання про системи різного типу, як вони формулюються в загальній теорії систем, спеціальних теоріях систем та ін.

ЛЕКЦІЯ № 2

Тема «Технологічний розвиток і його закономірності»

 

Поняття «техніка» є одним із самих древніх і широко розповсюджене сьогодні. Донедавна воно застосовувалося для позначення деякої невизначеної діяльності або деякої сукупності матеріальних утворень.

Зміст поняття техніки історично трансформувався, відбиваючи розвиток способів виробництва і засобів праці. Первісне значення слова мистецтво, майстерність – позначає саму діяльність, її якісний рівень. Потім поняття техніка відбиває визначений спосіб виготовлення або обробки. У ремісничому виробництві індивідуальна майстерність змінюється сукупністю прийомів і методів, переданих від покоління до покоління. І, нарешті, поняття «техніка» переноситься на виготовлені матеріальні об'єкти. Це відбувається в період розвитку машинного виробництва, і технікою називають різні пристосування, що обслуговують виробництво, а також деякі продукти такого виробництва.

Визначення техніки можна об'єднати в три основні групи. Їх можна представити в такий спосіб:

- техніка як штучна матеріальна система;

- техніка як засіб діяльності;

- техніка як визначені способи діяльності.

Перше значення виділяє одну зі сторін існування техніки, відносячи її до штучних матеріальних утворень. Але не всі штучні матеріальні утворення є технікою.

У другому значенні техніка трактується як засіб праці, засіб виробництва, знаряддя праці і т.д., що також є недостатнім

Третє виділене значення – техніка як визначені способи діяльності. Але цієї сутності скоріше відповідає поняття «технологічний процес», що, у свою чергу, є елементом технології.

Технічна діяльність на основі природних процесів створює нові неприродні утворення, що задовольняють потреби людини. Таким чином, технічними об'єктами є:

- матеріальні явища;

- штучні явища.

До штучних матеріальних утворень відносяться і твори мистецтва, що одержують матеріальне втілення. Однак, результати художньої діяльності, як правило, не є технікою.

Виділені характеристики (матеріальність, штучність) недостатньо чітко окреслюють область технічних об'єктів у реальному техносвіті. Отже, для аналізу розвитку техніки необхідна інваріантна модель, що дозволяла б на кожному етапі розвитку техніки виявляти її специфічний стан. Такою моделлю є поняття «технічного об'єкта».

Поняття «технічний об'єкт» позначає таке технічне явище, що володіє усіма основними ознаками загального класу технічних утворень. Окремий технічний об'єкт є найбільш повною одиничною клітиною технічного світу (техносфери).

Дотепер у природній еволюції можна було виділити три основні етапи: нежива, жива і сучасна соціальна природа. Отже, людина у своїй практичній діяльності може послідовно освоювати ці три рівні складності матерії.

Техніка виникла разом з виникненням людини (Homo sapiens) і довгий час розвивалася незалежно від усякої науки. Сама наука не мала довгий час особливої дисциплінарної організації і не була орієнтована на свідоме застосування створюваних нею знань у технічній сфері.

Границі техніки полягають в тому, що вона не може існувати сама по собі, для себе, вона завжди залишається засобом. Тому техніка двоїста. Спрямованість техніки не може бути виведена із самої техніки. Людина повинна сама знайти шлях до керування технікою.

Техніка має потребу в ресурсах і в енергії, якими вона оперує. Оскільки те й інше дано людині в обмеженій кількості, техніка використовує те, що відновити вона вже не може.

Техніка зв'язана з людьми, що реалізують нею свою працю.

Існування будь-якого технічного об'єкта зв'язано з його функцією, тобто властивістю, що використовується в людській діяльності. Будучи елементом людської діяльності, технічні об'єкти виконують пряму соціальну функцію.

Пряма функція техніки – опосередковане технікою взаємодія людини і природи. Зворотна функція техніки – вплив технічних утворень, усієї системи техніки на людину і суспільство. Таким чином, пряма і зворотна функції – це сторони взаємодії в сукупності всіх зв'язків системи «людина – техніка – природа».

Аналізуючи сучасний стан у розвитку техніки, можна виділити два головних взаємообумовлених аспекти її розвитку. Перший – це автоматизація існуючого виробництва. З поняттям автоматизації виробництва зв'язують усілякі явища від автоматичного верстата до автоматизованого виробництва.

Другим найбільш складним аспектом розвитку сучасної техніки – це яким має бути автоматичне виробництво, яке поки існує скоріше гіпотетично.

Термін «техніка», по суті, заміняв нинішнє поняття «технологія». Під ним часто мали на увазі професійну, цілеспрямовану, інженерну або іншу творчу діяльність у визначеній області.

На всіх ієрархічних рівнях організації технологія поділяється на практичну (об'єктивну), наукову і теоретичну (суб'єктивну). З практичною технологією безпосередньо зв'язана наукова, а з науковою – теоретична.

Практична технологія – це відпрацьована досвідом сукупність процесів і операцій по створенню визначеного виду споживчої вартості. Дана технологія може бути представлена, зображена, описана і т. ін.

Задачі діючої технології змінюються від умов її функціонування. До основних задач в області матеріального виробництва відносять:

- пошук і реалізацію засобів інтенсифікації технологічних процесів;

- контроль технології засобів виробництва;

- зміну умов виробництва;

- підготовку виробництва до випуску нових товарів або товарів поліпшеної якості.

Характерними ознаками об'єктивної, діючої технології є: динамізм, конкретність, матеріальна обумовленість і логічність (строга послідовність дій, операцій, рухів).

Динамізм технології відбиває виконання яких-небудь процесів, рухів, дій, проміжні стани яких можна зобразити у вигляді умовних позначок, малюнків, схем, креслень, а цілком – за допомогою сучасних технічних засобів (телебачення або словесного опису). Це можуть бути виробничі процеси, фізіологічні, управлінські або інструктивні (як обробити інформацію і прийняти рішення), а також творчі (як одержати нові технології).

Ці процеси відбуваються за обов'язковою участю людини завдяки його творчості і праці. Простими моментами процесу праці є: доцільна діяльність, або сама праця, предмет праці і засіб праці. На даній тріаді засновані усі види діяльності, будь-яка технологія і будь-яке виробництво.

Два інших елементи продуктивних сил – предмети і засоби праці, сукупність яких називають засобами виробництва. Предмети праці – усе те, на що вона спрямована. Самі по собі вони не створюють динаміки, а виступають лише як матеріальні носії цілеспрямованих впливів, у результаті чого вони або переміщаються в просторі, або переходять з одного стану в інший, або змінюють свою структуру, перетворюючись поступово в споживчу вартість або товар.

З'єднання праці з його предметом і складає зміст технологічного процесу перетворення останнього в готову продукцію, суть взаємодії людини з природою.

Щоб одержати результат своєї діяльності, людина повинна знати закони, за якими відбувається зміна предмета праці, і вміло користуватися ними (практична технологія). Раніше ці закони пізнавалися безпосередньо працею, придбанням досвіду, що передавався з покоління в покоління. Така форма залишалася основною в окремих областях мистецтва.

У сфері ж матеріального виробництва положення різке змінилося. Предмети праці виступають тут як своєрідна ланка зв'язку науки і виробництва. При цьому велику роль грають засоби праці (техніка), що дозволяють різко збільшити можливості людини завдяки використанню законів природи. Досягнутий рівень засобів праці звільнив людей від безпосереднього впливу на предмет праці. Людина стала лише керувати складними машинами.

Сучасна технологія, абстрагуючись від конкретної і колективної праці, вивчає взаємодію засобів виробництва в процесі цілеспрямованої діяльності людини. Саме абстрагування від конкретної праці дозволило виділити технологію в самостійну наукову дисципліну.

Сучасна наукова технологія покликана не просто вивчати і проектувати виробничі системи, а реалізовувати з них найбільш ефективні або забезпечити нові впливи на предмети праці, які б значно перевершували існуючі за продуктивністю, швидкістю, безпечністю та економічністю.

Зовнішня матеріальна обумовленість припускає економічну й екологічну збалансованість виробництва з навколишнім середовищем.

Отже, сучасна наукова технологія повинна не тільки вибирати і проектувати найбільш ефективні процеси створення споживчої вартості, але й обґрунтовувати збалансованість виробництва з навколишнім середовищем.

Логічність технології (строга послідовність дій, операцій, рухів) – це упорядкованість у часі і просторі основних, допоміжних і обслуговуючих процесів. Логічність звичайно відпрацьовується тривалий час досвідним шляхом, практикою, іспитом і перевіркою як окремих процесів, так і їхньої сукупності в реальних умовах виробництва і навколишнього середовища. У цьому випадку виробляються також необхідні навички у виконавців, вимоги до виробничого процесу, дотриманню правил техніки безпеки і т.д.

Наукова технологія вивчає та узагальнює досвід створення споживчих вартостей. Предмет її вивчення – процеси взаємодії засобів праці, предметів праці і навколишнього середовища при створенні всього різноманіття споживчих вартостей. В області матеріального виробництва її задачі такі:

- вивчення закономірностей протікання процесів перетворення предметів праці в продукцію або товари;

- пошук прогресивних способів впливу на предмети праці, їх перевірка;

- розробка заходів щодо захисту природи;

- вибір і проектування найбільш ефективної і безпечної практичної технології.




Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 26 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.015 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав