Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Система заходів підтримки української мови як державної

Читайте также:
  1. ERP — информационная система масштаба предприятия
  2. I Операционная система ОС Unix
  3. I Операционная система ОС Unix
  4. I Операционная система ОС Unix
  5. I. Система социального регулирования общественных отношений.
  6. I. Система социального регулирования общественных отношений.
  7. II. Общество как социальная система, её основные системные признаки
  8. II. Система культуры и её структура.
  9. III. Систематизація і доповнення знань
  10. Internet и система права.

Де ж вихід із скрутного й навіть загрозливого становища? На це гостре й болюче запитання лінгвополітолог Л. П. Нагорна відповідає таким чином: Реальний шлях обстоювання мовного суверенітету України – не в емоційному тиску і не в закликах боротьби з „мовно-культурним імперіалізмом”. Він – у всебічному науковому аналізі мовної ситуації і мовних мотивацій та у координуванні гуманітарної політики у напрямі відмови від моноцентризму і пропаганди цінностей мультикультуралізму.

Подолання асиметрії в українському білінгвізмі можливе через розширення освітньої мережі для бажаючих оволодіти українською мовою. Щоб мовні процеси в Україні розвивалися не за конфронтаційною, а за консолідаційною логікою, потрібна продумана система заходів підтримки української мови, яка нині, незважаючи на свій державний статус, є об’єктивно слабшою.

У кожній державі, яка дбає про свій мовний суверенітет і громадянську ідентичність, мовна політика – це насамперед турбота про культуру мови і мовленнєвий культурний простір. Йдеться не тільки і не стільки про культуру побутового мовлення (хоч кожна держава, що себе поважає, вважає потрібним протистояти поширенню канцелярізмів, варваризмів, жаргонізмів). Йдеться про стан культури й духовності у найширшому сенсі – про те, що люди читають, якою мовою, які цінності вважають для себе пріоритетними.

Що ж треба робити, щоб українська мова насправді стала державною? Чимало вже зроблено на цьому шляху: існують тисячі українськомовних закладів освіти, десятки українських журналів і видавництв, десятки спеціалізованих наукових установ і кафедр мовознавства. Академічний російсько-український словник, найновіші орфоепічний та орфографічний словники української мови і десятки спеціальних словників наукової термінології, що вийшли за роки незалежності, в цілому забезпечують адекватність перекладів і точність тлумачень, правильної вимови та правильного написання слів. Чимало виходить різнопрофільних російсько-англійсько-українських тлумачних словників.

І все ж фахівці констатують, що українська мова поки що є функціонально неповною, оскільки такі важливі сфери, як наука, освіта, медицина,військова справа, спорт досі не забезпечені належною українською лексикографічною підтримкою. Так от, ліквідувати цю прогалину, створивши відповідні одномовні й двомовні галузеві (профільні) словники, – одне з першочергових завдань української лексикографії. Слід також сформувати україномовні державні стандарти, створити комп’ютерний термінологічний банк даних, заснувати державний Фонд українського словникарства. Не зайвим було б створити комісію оперативного мовного реагування, до повноважень якої входила б наукова оцінка найновіших мовних явищ і лексичних одиниць, які стихійно виникають в українській мові.

Щоб зрусифіковані міста заговорили українською, зовсім не потрібно обмежувати чи витісняти російську культуру; треба більше опікуватися усією сферою науки і культури, вивести її на інтелектуальний рівень, гідний української нації. Престиж української мови прямо залежить від рівня розвитку суспільного інтелекту. Необхідно крок за кроком вибудовувати інфраструктуру інформаційно-культурного середовища – мережу продюсерських центрів, національну систему дистрибуції культурної продукції, ефективні механізми захисту інтелектуальної власності, нову систему книговидання й книгорозповсюдження. І паралельно послідовно розширювати сферу українського мовлення – створювати широку мережу курсів для оволодіння українською, якісні словники і не менш якісні переклади, постійно підтримувати високий інтелектуальний рівень і конкурентоспроможність українського інтелектуального продукту.

Здійснювана програма соціокультурних перетворень має бути підпорядкована завданню поступового формування єдиної інтегрованої двомовної (і ширше – багатомовної, бо в Українї співіснують і функціонують не дві, а багато мов) культури, яка б органічно об’єднувала всі етносоціальні складові країни. При цьому державна політика в етнокультурній сфері повинна вибудовуватись на визнаних і конституйованих світовою спільнотою, єдиних для всіх учасників політичного процесу, критеріях і стандартах.

Слід наполегливо шукати способи реального підвищення авторитету державної мови: вона має усвідомлюватися як конче необхідна для службової кар’єри, інформаційного обміну, культурного росту. Обов’язкове користування українською мовою має стати умовою зайняття посад держслужбовців, освітян.

Як відомо, діти – найбільш динамічна категорія серед тих, хто вчиться; процес засвоєння ними мови відбувається легко й природно. А, отже, вчителі мають бути не просто українськомовними, а й високоосвіченими й небайдужими. Звичайно, це ставить додаткові вимоги перед системою педагогічної вищої освіти.

Подолання асиметрії в українському білінгвізмі можливе через розширення освітньої мережі для бажаючих оволодіти українською мовою. На жаль, навіть безоплатні курси української мови – явище в українській практиці рідкісне.

І соціолінгвістам слід розв’язати чимало важливих завдань, причому нелегких. Узяти хоча б ті, які сформулював в одній зі своїх розвідок В.Радчук: “У чому проблема? Не лише в тому, скільки носіїв тієї чи іншої мови є в країні і на планеті, а й у тім, скільки кожної мови і мови в цілому є у людини, у групи осіб, у народу. Скільки людей в Україні знає мову свого громадянства належною мірою? Тобто – як, наскільки добре знає? Скільком і в якому обсязі треба довчити її, щоб суспільство функціонувало як єдина і цілісна нація – без серйозних непорозумінь і конфліктів? Цього ні під час перепису 2001 року, ні в жодний інший спосіб з’ясовано так і не було…”

Щодо кількості користувачів української мови, то визначити її зовсім непросто. Попри всю фундаментальність наших україністики та словесності цього ще ніхто не зробив на підставі переконливих критеріїв та методик. Цифру з пальця зазвичай висмоктували політики, підлаштовуючи її під ідеологію. Доказом такого неподобства є той факт, що жодна статистика не ступенює рівнів знання української мови бодай на кілька градацій, бодай за обсягом особистого лексикону, бодай за відповідністю стадії вікового розвитку, хоча, скажімо, без цієї останньої шкали зовсім неможлива раціональна освітня стратегія. Слід позбавити мовознавців монополії в аналізі мовної сфери політики, яка (ця монополія) вже обернулася неадекватними оціночними судженнями, які істотно ускладнюють вияснення справжніх причин неоднозначності лінгвістичної ситуації в Україні.

Розвиток в Україні власної політичної лінгвістики, а також етнопсихології, лінгвокультурології, соціолінгвістики та інших галузей соціогуманітарного знання здатен істотно збагатити палітру методів аналізу мовної культури, мовної поведінки, мовних традицій. Інтегруюча, організуюча, інформаційна, акумулятивна, консолідуюча функції мови прямо залежать від державної мовної політики і від чіткого розуміння суспільством гальмівних чинників її розвитку.

Отже, мовна політика держави має бути гранично раціоналістичною, зваженою, науково обґрунтованою і, звісна річ, системною, тобто такою, що враховує всі або майже всі тонкощі, підводні камені (так би мовити, міни уповільненої дії). Мовна політика тільки тоді дає результат, коли вона всеосяжна й комплексна, добре структурована й цілісна.

Література

1. Атлас языков мира. Происхождение и развитие языков во всем мире. – М. – 1998. – С. 14 – 15.

2. Исаев М.И. Проблема искусственного языка международного общения / М. И. Исаев // Проблемы интерлингвистики. – М.: Наука, 1976.

3. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Риди України 28 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.

4. Концепція державної мовної політики України. – Режим доступу: http://www.gov.ua

5. Нагорна Л.П. Політична мова і мовна політика: Діапазон можливостей політичної лінгвістики / Л. П. Нагорна.– К., Світогляд, 2005. – 315 с.

6. Радчук В. Параметри і взаємодія мов / В. Радчук // Дивослово.– 2005. – № 6. – С. 36–44.

7. Радчук В. Параметри і взаємодія мов / В. Радчук // Дивослово.– 2005. – № 7. – С. 42 – 48.

8. Тараненко О.О. Мовна ситуація та мовна політика в сучасній Україні (на загальнослов’янському тлі) / О. О. Тараненко // Мовознавство.–2003.– № 2 – 3.– С. 30 – 55.

9. Чередниченко О. Багатомовність і концептуальна картина світу / О. Чередниченко // Українознавство.– 2002. – Ч. 3.– 67 с.

 




Дата добавления: 2014-12-18; просмотров: 37 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав