Читайте также:
|
|
Справжньою подією в культурному і науковому житті України став вихід у 1907-1909 рр. чотиритомного словника української мови Б. Грінченка. Упродовж 1905-1908 рр. вийшов друком тритомник А. Кримського «Українська граматика». В. Гнатюк підготував і видрукував 6 томів «Етнографічного збірника» і «Матеріали для української етнології».
Гнатюк Володимир (1871-1926)
Етнограф, фольклорист, мовознавець, літературознавець, організатор науки. Народився на Тернопільщині, у родині дяка. Після закінчення філософського факультету Львівського університету отримав запрошення працювати в Науковому товаристві ім. Т. Шевченка (НТШ). З 1895 до 1903 р. брав участь у шести наукових експедиціях по Закарпатській Україні, Східній Словаччині, Південній Угорщині. Як підсумок цих досліджень вийшло шість томів етнографічних матеріалів. За словами І. Франка, Гнатюк був «феноменально щасливим збирачем усякого етнографічного матеріалу, якому з наших давніших збирачів, мабуть, не дорівнявся ніхто». Для нього були невіддільні поняття «мова» і «культура». Гнатюк часто порушував проблеми збільшення кількості українських шкіл в Австро-Угорщині, домагався запровадження у середній і вищій школі української мови викладання.
Плідно працювали у цей час українські історики. У Петербурзі 1908 р. вийшла перша історична праця українською мовою - «Історія України- Руси» М. Аркаса. М. Грушевський там же видав російською «Нарис історії українського народу» (1904), україномовну «Ілюстровану історію України» (1911). Російською мовою надруковано написану ще у 90-ті роки XIX ст. «Историю украинского народа» О. Єфименко (1906). Вона стала першою жінкою - доктором історичних наук у Російській імперії. Відкриттями світового значення увінчалися пошуки археолога В. Хвойки у Києві, Трипіллі, Середньому Подніпров'ї. На той час уже був відомий науковій громадськості - Дмитро Іванович Яворницький, автор 3-томної праці «Історія запорізьких козаків». Він продовжував займатися історією запорізьких козаків, створив унікальну колекцію матеріальних пам'яток із Запоріжжя і Південної України.
У Львівському університеті зусиллями С. Рудницького закладено фундамент нового наукового напряму - географічного українознавства. У працях ученого обстоювалися прагнення українців до національно- державного самовизначення.
У вузах Праги проводили досліди фізик зі світовим ім'ям І. Пулюй та хімік І. Горбачевський. Останній, професор Празького університету, видав 4-томний курс лікарської хімії чеською мовою, курс хімії українською мовою. Прорив учених України в біології дозволив створити в Києві у 1898 р. Бактеріологічний інститут, де продуктивно працювали фізіолог В. Бец, гістологи О. Івакін, Ф. Ломинський та інші вчені. Вагомий внесок у світову науку зробили українські вчені-природознавці: Д. Заболотний розробив методи боротьби з чумою, В. Вернадський обґрунтував цілісність Всесвіту, доводив пріоритет загальнолюдських цінностей над усіма іншими.
На початку XX ст. Україна вийшла на передові рубежі у розвитку повітроплавання. Д. Григорович сконструював перший у світі гідролітак, І. Сікорський - багатомоторний літак.
1908 р. в Одесі відкрито перший аероклуб. П. Нестеров розробив теорію та прийоми вищого пілотажу, першим у світі виконав «мертву петлю», що згодом дістала назву «петля Нестерова».
3. Література.
Українська література чутливо реагувала на події у світі. Демократичним пафосом та патріотичними ідеалами пройнята поезія Олександра Олеся (справжнє ім'я - О. Кандиба), який упродовж 1907-1917 рр. видав чотири збірки віршів.
Леся Українка залишилася митцем-громадянином, гостро реагуючи на явища навколишнього життя («Пісні про волю», «Казка про Оха- чудотвора»), талановито висвітлювала загальнолюдські, філософські, релігійні й історичні теми («На руїнах», «Камінний господар», «У пущі», «Бояриня»). Водночас вона була тонким, проникливим ліриком («Лісова пісня»).
Видатним українським прозаїком був М. Коцюбинський. Вихований на кращих зразках творчості Панаса Мирного та І. Нечуя-Левицького, він відточував свій талант під впливом новітніх європейських літературних стилів («Fata morgana», «Тіні забутих предків», «Сміх»).
На початку XX ст. величезну популярність як письменник мав В. Винниченко. 1902-1906 рр. було видано його твори «Голота», «Солдатики», «Голод», «Малорос-європеєць» та ін.
Наростання соціальної активності під час революції 1905-1907 рр. не оминув у своїх творах І. Франко. Про це свідчать написані тоді казка «Будяки», поема «Мойсей», вірші «Сійте більше», «Блаженний муж», вольні вірші, статті «Сухий пень», «Одвертий лист до галицько- української молодіжі», «Щирість тону і щирість переконань», «Нова історія російської літератури» та ін. Вони сповнені віри в перемогу українського народу, в торжество історичної справедливості.
На Буковині (з 1891 р. оселилася в Чернівцях) творила одна з найяскравіших українських письменниць О. Кобилянська. Вершиною її творчості літературознавці називають повість «Земля».
Кобилянська Ольга (1863-1942)
Письменниця, громадська діячка. Народилася в м. Гурі-Гуморі на Буковині (тепер Румунія) в багатодітній сім'ї дрібного урядовця. Навчалася в німецькій школі, а вже відомою письменницею відвідувала як вільна слухачка Чернівецький університет. Писати почала німецькою мовою, цікавилася ідеями Ніцше. Значною подією в житті юної О. Кобилянської було знайомство у 1881 р. з С. Окуневською та Н. Кобринською, високоосвіченими на той час жінками, активними учасницями жіночого руху в Галичині. О. Кобилянська була однією з ініціаторок створення у 1894 р. Товариства руських жінок на Буковині. Згодом ідеї емансипації яскраво виявилися в творчості письменниці. Перший художній твір О. Кобилянської був надрукований лише у 1894 р. Цьому передували майже п'ятнадцять років літературних спроб, сумнівів у правильності обраного шляху. Протягом 1898-1899 рр. О. Кобилянська побувала в Києві, Каневі, Гадячі, познайомилася з багатьма видатними діячами української культури, налагодила творчі контакти з І. Франком, Стефаником, М. Коцюбинським. Знайомство з Лесею Українкою переросло в багаторічну щиру дружбу. Розквіт художнього таланту О. Кобилянської знаменувала глибоко психологічна повість «Земля» (1902), основна проблема якої - влада землі - розкрита через драму братовбивства. В творах «Людина», «Він і вона», «Царівна», «Що я любив», «Некультурна», «Покора» О. Кобилянська порушує проблеми жіночої емансипації, формує культ сильної жіночої особистості, «аристократичного характеру». В українській літературі кінця XIX - початку XX ст. О. Кобилянська є постаттю яскравою і самобутньою. Творча спадщина письменниці, однієї з найвизначніших представниць нового соціально-психологічного напряму в вітчизняній прозі, увійшла до духовної скарбниці українського народу.
Майстер тонкого психологічного спостереження, В. Стефаник проникливо відтворював душевний стан людей з народу, низів суспільства («Камінний хрест», «Дорога», «Оповідання», «Синя книжечка»). Такий самий напрям у літературі обрали галицькі письменники М. Черемшина («Карби») та Л. Мартович («Стрибожий дарунок» та інші оповідання).
Наприкінці XIX - на початку XX ст. в українську літературу прийшли письменники О. Маковей, М. Яцків, Д. Лукіянович, А. Крушельницький, які продовжували кращі традиції красного письменства. Справжньою гордістю українського народу став талановитий поет та історичний романіст Б. Лепкий – відомий інтелектуал, знавець багатьох мов.
Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 44 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |